Але мусить відновити свої соціальні традиції
Підходить до завершення 2016-й, і в перелік найбільш помітних втрат року буде внесено лібералізм: десь поміж Гарпер Лі та Мухаммедом Алі. У рік Брекзіту, Дональда Трампа і Владіміра Путіна лібералізм оголосили мертвим і похованим. «Ліберальне пишне свято стихає, – пише антиутопічний філософ Джон Ґрей, – і все, що насправді лишається від лібералізму – це страх перед майбутнім». І він не єдиний. Звідусіль ми чуємо, що почалася «пост-ліберальна» епоха.
Європейський лібералізм в ХІХ ст. об’єднався з націоналізмом, щоби надати політичного вираження запитам на автономію і самоуправління. Нині вони зазвичай тримаються нарізно, за винятком тих місць, де націоналісти усе ще добиваються звільнення від більших національних держав, як-от в Шотландії і Каталонії. Націоналізм зараз виглядає нетерпимим і пишається цим. Авторитарні, консервативні націоналісти правлять у більшій частині світу, включно із більшістю східної Європи. Ліберальна політика відступає.
Однак квапитись читати заупокійні молитви за лібералізмом передчасно. Це глибока і стійка ідеологія з багатою, розмаїтою історією. Поняття свободи по суті завжди носило численні політичні та інтелектуальні маски – від класичного захисту прав власності і обмеження дискреційних повноважень до відкритого соціального лібералізму, який породив британську державу загального добробуту, а також визвольний лібералізм рухів за громадянські права в загальносвітовому масштабі. Навіть політично слабкий, він передає свої ідеї та енергію іншим рухам. Джон Мейнард Кейнс та Вільям Беверидж дали британській Лейбористській партії інтелектуальні інструменти, щоб будувати Святий Град після Другої світової війни.
Нордична соціал-демократія, як і рузвельтівський американський лібералізм, може бути легко прирівняна до соціал-ліберальної традиції. Континентальний лібералізм може пред’являти права навіть на успіх повоєнної християнської демократії.
З ідеологічним родоводом такого розмаху і впливу лібералізм так легко не відійде у небуття. Та щоб він знову процвітав, його треба рятувати як від ворогів, так і від друзів.
В останні десятиліття він позбувся своєї філософської і політичної сили. У пошуках життєстійких теорій соціальної справедливості ліберальна політична філософія все більше віддалялася від щоденної боротьби за покращення умов людського існування. Лібералізм випустив з уваги своє бунтівне коріння у боротьбі зі встановленим порядком і втратив свої політичні позиції, зосередившись після фінансової кризи на питаннях робочих місць, безпеки та ідентичності.
Тим часом занепад соціальної ліберальної традиції залишив поле бою вільним для колонізації ліберальної мови правими прихильниками політики Тетчер, які використали її, аби ініціювати розширення ринків, конкуренцію і нові управлінські режими в суспільному житті і соціальних стосунках. Прагматичний лібералізм Бентама останнім часом відродився, але як «наука про щастя» – не стільки аби звільнити людей, скільки вигадати нові способи керувати ними, забезпечивши обґрунтування технологій контролювання настроїв і поведінки, корпоративних стратегій управління людськими ресурсами і технократичного керування.
Тож не дивно, що коли ліберальні демократи врешті-решт отримали певну владу, увійшовши в коаліційний уряд Об’єднаного Королівства, їхня політика звелася до згладжування гострих кутів скорочень бюджетних видатків і стримування євроскептицизму консерваторів. То була заблокована версія лібералізму, за яку заплатили високу ціну на виборах минулого року.
Відродження лібералізму розпочнеться з опору. У східній Європі – від Польщі до Угорщини – ліберальний ар’єргард вже веде бій за захист демократичних і конституційних прав. Ми можемо сподіватися, що американський лібералізм, його найрадикальніша і найгучніша частина, відстоїть свої позиції супроти атак на конституційні норми, погіршення довкілля і нападів на права меншин. В Об’єднаному Королівстві ліберали усіх партій є осердям опозиції супроти Брекзіту. У цих битвах — виняткових, бо на різних національних політичних аренах — лібералізм може позбутися іміджу карикатури на непатріотичну безрідність і самовдоволену політкоректність.
Але лібералізм зазнає невдачі, якщо протест – це все, на що він здатен. Йому потрібно відновити свої суспільні традиції і викувані колись союзи з робітничим класом – аби заново відкрити акцент соціального лібералізму на взаємозалежності людини і суспільства, пошуку людського процвітання та економічному радикалізмі, який пристосує капіталізм до суспільного блага. Він мусить зіграти свою роль у побудові ліберальної політики суспільства, аби конкурувати з тим, що пропонують націоналісти: як відповідь на потребу хорошої роботи, пристойного житла і суспільної поваги, це те, що цікавить виборців за межами космополітичних міст.
Це великі завдання, які стали важчими через політичну слабкість британської лейбористської партії та споріднених з нею лівоцентристських партій по всьому світові. Однак лібералізм є живучим, адаптивним кредо. Ми не маємо оголошувати його мертвим.
Nick Pearce
Liberalism can survive but it has to renew its social traditions
Financial Times, 14.12.2016
Зреферувала Галина Грабовська
23.12.2016