Перший, кого тут бачиш - василіск. Люди завжди любили страховиськ. Шедевральні європейські архітектурні пам’ятки часто кишать усілякими потворами. Мабуть, в цьому феномені проявляється вічна людська гординя: люди наближають до себе зло, одомашнюють, для себе самих створюючи ілюзію, що таким чином приручили, а отже підкорили його. Така оптика популярна і в третьому за значимістю місті Швейцарії – Базелі.
Маленькі пофарбовані в пляшковий зелений колір чавунні фонтанчики, які з’являлися тут в другій половині ХІХ століття, мають подобу фантасмагоричних середньовічних аспидів. Фонтани мали цілком прикладне призначення: базельські господині брали з них воду для домашніх потреб. Їх залишилося близько двадцяти, в основному, на набережних Рейну. Вони естетичні й симпатичні, на підніжжі чаші є навіть маленька ємність, з якої могли напитися пси і коти.
Отож Базель часто пов’язують з василіском – бестією із середньовічного бестіарію з убивчим поглядом й отруйним подихом. Тим більше, що в лапах василісків-фонтанів герб Базеля – єпископський жезл. Це настільки ж абсурдно, як і красномовно… Абсурдність підсилюється ще й тим, що від першої половини ХVI століття Базель – реформоване протестантське місто. Але жезл на гербі, звісно ж, старіший, ніж базельський протестантизм.
Василіск може здаватися таким собі романтичним ключем від Базеля. Але це не мій ключ. Я не хочу приручати потвор.
Ще назву міста можна асоціювати із його грецьким коренем – королівський. Це слово близьке українському вуху завдяки Василям, на яких така щедра земля наша. Не знаю, до якого саме монарха могла б апелювати ця назва. Можливо, до римських цезарів, адже поселення на березі Рейну, де річка робить мальовничу петлю, існувало вже у римську добу. В дохристиянські часи тут жили і кельти, але вони послуговувалися іншою назвою. До речі, при певному зухвальстві у гербі Базеля можна побачити перевернуту униз пелюстками лілію, яка дуже нагадує французький королівський символ. Але згідно з офіційним поясненням – це три стани, на які опирається єпископ: священики, пастухи, вчителі. Отже, королівське місто без короля?
Деякі археологічні знахідки доводять, що уже в 2 столітті нашої ери тут селилися євреї. Це відкриває ще одну можливість інтерпретації імені міста. Якщо розділити слово на склади, то в ньому з’являється Бог1. Хай у дещо незвичному контексті: Бог у назві міста постає як воїн чи щонайменше як мисливець. Воїн, який завоював коштовний трофей2 або мисливець, котрий вполював рідкісну здобич. Базель – здобуток Бога. Чи може, Господній сокіл, який звив собі гніздо на березі райської річки?
Хача Базель і розташований у Верхньорейнській низовині, він тісно оточений горами: кілька кілометрів південніше починаються кам’янисті вапнякові гори Юра, до речі, старанно прошиті й неодноразово прохромлені бездоганними шосе й залізницями. А кілька кілометрів східніше й північніше від Базеля – м’який Шварцвальд. Другий рівень захисту – річка, яка не просто розділяє Базель, а утворює мальовничу петлю довкола його меншої частини. Подібно, як Дністер у Заліщиках. Грандіозний Рейн, що витікає з озера Томи в Альпах й через Базель несе свої чисті води до Північного моря.
Рейн об’єднує – але й розділяє – три народи, які живуть тут в безпосередній близькості. На північ від Базеля на його лівому березі уже Німеччина, а праворуч – Франція. Міські трамваї перетинають кордони, а Базельський аеропорт лежить на французькій території. Одного вашого пообіддя може запросто вистачити на те, щоб випити кави у трьох країнах. Співжиття трьох світів не позбавлено взаємної сусідської іронічності, яка однак не переходить меж дозволеного, не ризикує вилитися у конфлікт. Наприклад, швейцарці люблять відмітити, що у французів гірші дороги й менше порядку. Звісно, не в присутності французів. Французи, в свою чергу, м’яко насміхаються над швейцарською бездоганністю. Але всі звикли зважати на почуття один одного, рахуватися з гідністю іншого й за жодних обставин не зачіпати її…
Звісно, що існує й економічний вимір такого тісного сусідства. У порівнянні з сусідами Швейцарія – дорога країна. Тому базельці не цураються того, щоб закупитися у найближчому німецькому містечку або вибратися там, скажімо, до зубного лікаря. Натомість ельзасці воліють шукати роботу в Швейцарії, бо так можуть заробити на двадцять відсотків більше, ніж у Франції.
Щодо інформаційного простору – німецькомовні швейцарці паралельно зі швейцарським споживають і німецький інформаційний продукт, а франкомовні мешканці західної Швейцарії – французький. Але все це – без критичних наслідків для їхньої швейцарської ідентичності. Просто в цю ідентичність вони вклали багато цілеспрямованих зусиль; вони занадто нею пишаються, щоб її підважувати. І пишатися таки є чим.
Швейцарці дуже добре виховані й коректні. При цьому в їхній ментальності є щось дуже селянське, якась скромна простота й чемність. Повна відсутність снобізму. Сільський аспект ментальності відображений у швейцарському діалекті німецької мови, такій собі «гуцульській» говірці – швіцер дючь, – якою усі тут послуговуються не лише удома, але й у громадському житті. Хоча офіційною мовою для німецькомовної Швейцарії є літературна німецька. Але завдяки гнучкості, дисциплінованості й коректності швейцарців такий полілінґвізм не перетворюється у шизофренію й жодної проблеми не становить, а лише збагачує. А сільська ментальність ніяк не конфліктує із освіченістю, професійною компетентністю й високою конкурентоздатністю швейцарців у найпередовіших галузях.
У Базелі більше тридцяти музеїв, деякі з них світового масштабу. До речі, мешканців у самому місті на п’ятдесят тисяч менше, ніж, наприклад, в Івано-Франківську. Але, оскільки Базель є осередком хімічної промисловості й фармації, тут працюють найпотужніші швейцарські підприємства, а довкола міста живуть більше півмільйона людей. Базель – це університет, якому більше п’ятисот років, це місто Парацельса, Еразмуса, Германа Гессе й Фрідріха Ніцше. А ще – порт.
В деяких місцях Юра поблажливо розступаються, утворюючи так звані бургундські ворота, через які до Базеля струменить тепле середземноморське повітря. Тому базельський холод не такий уже й холодний. Тут буяють теплолюбиві рослини, сади прикрашені ошатними силуетами prunus laurocerasus, гламурним гостролистим падусом, різними рододендронами й барбарисами. Люди тут люблять плекати свої сади, не шкодуючи коштів, а в довколишніх селах, зазвичай, не ховають їх за високими парканами. Огорожі тут – радше елемент ненав’язливого декору, ніж підозріливого намагання відгородитися від світу.
Незважаючи на досить високий відсоток різних чужинців, швейцарці не втратили фундаментальної довіри до свого оточення. Ідучи восени швейцарським селом, біля селянських дворів часто можна побачити викладену на продаж продукцію сільського господарства: овочі, фрукти, яйця, соки. Вказані ціни, поруч стоїть скринька для грошей. Повне самообслуговування, систематичний нагляд відсутній. Довіра – найкращий стимулятор для сумління…
22 листопада 2016
1 Ель – одне з імен Бога.
2 баз – на івриті це слово означає трофей, здобич, а також – сокіл.
09.12.2016