Радикал В’ячеслав Будзиновський

В’ячеслав Будзиновський.

Одним із засновників Радикальної партії (жовтень 1890 р. у Львові) був і В’ячеслав Титович Будзиновський. Народився майбутній громадсько-політичний діяч, публіцист, економіст, видавець, історик, фольклорист і письменник 20 січня 1868 р. у с. Баворів на Тернопільщині¹. Прочитавши в п’ятому класі гімназії² брошуру польського священика, спрямовану проти соціалістів, В. Будзиновський зробився прихильником останніх³. При цьому він додавав, що «національними й взагалі політичними справами я став цікавитися в другім семестрі четвертої кляси (1883, в мойому 15-ому році). Мої польські товариші присилували мене познайомитися з українською літературою, з українською історією і з українською політикою, бо вклали на мене обовязок у потайнім школярськім гуртку “реферувати” українську справу⁴.

В. Будзиновський походив із змішаного роду⁵. «Як який антрополог хотів би знати, з якої я раси, то скажу йому, що мої відомості в сім ділі поза моїх дідів не сягають. Тато моєї мами був німцем з Чехії і звався Вайнер. Мама мами була чешкою і звалася Едер. Тато мого батька був українцем, мама батька полькою⁶. Між іншим предки В. Будзиновського походили з с. Вовчухи (тепер Городоцького р-ну Львівської обл.) і мали спочатку прізвище Будзанівські. Проте з легкої руки сільського писаря їхнє прізвище було адаптоване на польський лад – Будзиновські⁷. Отож, В. Будзиновський – особистість із не дуже характерною для галицького радикала біографією та способом мислення. Матір – «польська патріотка, але неактивна, в родині свого патріотизму не проявляла». Батько – українець, за фахом вчитель. Проте за поглядами палкий прихильник Габсбургів і до українських проблем байдужий⁸. Вдома Будзиновські розмовляли виключно польською мовою. Звідси малий В’ячеслав довго не знав, хто він: поляк чи українець?⁹. Водночас В. Будзиновський пізніше додавав, що «національно, польськість в моїй родині не була для мене небезпечна, бо обмежувалася на польську мову без польського національного духа. Національно моє домашнє виховання було індиферентне. Українську мову я троха знав, бо мав няньки, що говорили тільки по українськи¹⁰. Зрештою встановити національну ідентичність В. Будзиновському допомогли спочатку катехит-патріот о. Стефанович, а затим і самі поляки¹¹.

Гімназійний товариш В. Будзиновського – В. Арцішевські запропонував йому вступити до польського учнівського т. зв. «самоосвітнього кружка» та, власне, «реферувати українську справу¹². В. Будзиновський погодився стати «референтом» згаданого гуртка¹³. Проте згодом зізнавався, що «з української літератури я незнав майже нічого, з української політики абсолютно нічого». Тому «став розщибатися за джерелами, з яких зачер би бодай трохи води, потрібної на українську юшку для моїх польських товаришів. Тяжко було¹⁴. Проте вже незабаром В. Будзиновський об’єднав українських учнів 4-ї гімназії у свій власний таємний гурток, де «пропаґував на український лад все те, що на польський лад пропаґувалося в польськім кружку (1885)¹⁵. Водночас із осені того ж 1885 р. В. Будзиновський завів знайомства з учнями Львівської академічної класичної гімназії (єдиної на той час у місті з українською мовою викладання. Розміщувалася тоді в «Народному домі» на теперішній вул. Театральній, 22). Про це В. Будзиновський згодом писав: «У мене сходився тоді спільний польсько-український самоосвітній кружок “поступових” школярів моєї ґімназії. За згодою товаришів я на ці сходини запросив моїх нових знайомих з української ґімназії. Вони стали приходити і брати живу участь в дискусіях. Зреванжувалися, запрошуючи мене до свого чисто українського кружка. Я став бувати на його сходинах, покищо не як член кружка, а як його гість. Також користав я з бібліотеки того кружка¹⁶.

Як і слід було очікувати в лютому 1886 р. на другий семестр 7-го класу В. Будзиновський перейшов саме до Львівської академічної класичної гімназії. Тоді ж був прийнятий до місцевого таємного гімназійного гуртка¹⁷. Крім В. Будзиновського членами даного таємного учнівського гуртка також були К. Студинський, В. Лаврівський, В. Козакевич, майбутній автор «України irredent’и» Ю. Бачинський, О. Маковей та ін.¹⁸. Про діяльність гуртка досить детально розповів саме О. Маковей у своєму невеликому оповіданні «Весняні бурі» (Львів, 1895) та в відомому нарисі «Історія одної студентської громади» (Львів, 1912), написаній на основі щоденника¹⁹. В О. Маковея зберігалась також і бібліотека гуртка²⁰.

Зрозуміло, що в бібліотеці таємного гуртка містилися здебільшого твори авторів, вивчення яких не було передбачено навчальною програмою. Лектура В. Будзиновського, набір книг, що привертали його увагу – це знакові для тодішньої галицької молоді праці Ф. Лассаля, М. Чернишевського та ін. Як свідчать спогади В. Будзиновського, тогочасна молодь читала «німецький соціялістичний журнал “Die Neue Zeit” <…> журнали: львівський хлопоманський “Przegląd Społeczny”, в Парижі революційно-соціялістичні польські журнали “Przedświt”. З книжок: Шефлє, Лясаля, Кавтського, Маркса й Енґельса, Морґана, Туна, Каблюкова <…> Степняка, Плеханова й інших, Дрепера, різні твори Спенсера, Дарвіна, Тена, Ліперта, Льєбока, Ляфарґа і багато інших авторів²¹.

Проте того ж 1886 р. на гуртківців було подано донос і вони були змушені на деякий час припинити свою діяльність. Згаданий гурток не був соціалістичним, хоча русофіли вважали його саме таким, тому й подали донос²². Паралельно В. Будзиновський відвідував також і таємні гуртки в інших гімназіях Львова. Про один із таких В. Будзиновський пізніше зауважував, що «згаданий кружок не був ані соціялістичний, ані польський. То був самоосвітний, мішаний польсько-український кружок школярів четвертої ґімназії. Не верховодив там ні Северин, ні Арцішевські, ні Жальплахта (Я. Залплахта. – Ю. Я.). Вони, всі мої шкільні товариші, були рядовими членами кружка, цілком там само, як і я²³. До того ж засідання гуртка відвідував також і єврей В. Фельдман²⁴. Водночас В. Будзиновський підтримував тісні взаємини з таємним учнівським гуртком, що діяв у Тернопільській гімназії. Серед членів гуртка в Тернополі були майбутні діячі РУРП – М. Ганкевич і Є. Левицький. Відомо, що В. Будзиновський регулярно надсилав їм поштою примірники львівського журналу «Przegląd społeczny» («Суспільний огляд»), який  в 1886–1887 роках видавав Б. Вислоух²⁵.

Крім того, В. Будзиновський підтримував зв’язки з М. Драгомановим, який тоді надсилав гімназистам літературу²⁶. Зрештою, В. Будзиновський навчаючись у Львівській гімназії, зазнав сильного ідейного впливу М. Драгоманова²⁷. «Космополітизм Д[рагомано]ва видався мені ідеєю послідовнішою і яснішою. Я став безнаціональним космополітом. Я – здрагоманів !». До цього спричинилася й величезна популярність М. Драгоманова серед молодших сучасників, великою мірою завдяки «духовному» батьку Радикальної партії (РУРП) – І. Франку. «Авторітет Драгоманова скріпився у молоді авторітетом Івана Франка», – згадував пізніше В. Будзиновський²⁸. Влітку 1887 р., незадовго перед приїздом до Галичини крон-принца Рудольфа, відбулася перша особиста зустріч В. Будзиновського з І. Франком. Відомо, що В. Будзиновський, тоді завзятий прихильник територіального поділу Галичини за національними ознаками, розклеював по Львову антиавстрійські (антицісарські) листівки. Довідовшись про це, І. Франко викликав В. Будзиновського до редакції газети «Kurjer lwowski», де тоді працював. А письменник, як згадував В. Будзиновський був «тоді великий мій авторітет». І. Франко застеріг В. Будзиновського від нерозважливих кроків, висловивши свою симпатію до Рудольфа, з яким пов’язував позитивні зміни в політиці австрійського уряду щодо українців Галичини²⁹.

На даний етап світоглядної еволюції В. Будзиновського припадають його колізії із студентським часописом «Товариш³⁰. Ідея видавати журнал виникла в середовищі студентського товариства «Академічне братство» ще наприкінці 1887 – на початку 1888 р. А В. Будзиновський, тоді студент Львівського університету та член цього товариства був одним із ініціаторів ідеї видання такого часопису³¹. Однак перший і, на жаль, єдиний номер «Товариша» вийшов в липні 1888 р. у Львові. На сторінках часопису було подано дебютну статтю-рецензію В. Будзиновського на працю російського економіста і статистика М. Каблукова «Die ländliche Arbeiterfrage nach dem russischen des Kablukow» («Питання про сільських робітників з російського за Каблуковим», Штутгарт, 1887)³². Згодом В. Будзиновський виклав своє бачення тих причин, що призвели до припинення виходу «Товариша³³. На його думку, конфлікт виник уже під час підготовки журналу. І. Франко без згоди інших членів редакційної колегії вмістив у «Товариші» статтю М. Драгоманова «Науковий метод в етнографії» (власне рецензію на працю О. Кониського «Етнографія Слов’янщини») та не менш гостру статтю під назвою «Сміх і горе». Проте справжньою бомбою став вірш М. Старицького «З Украіни». А там молодь власне на чолі з В. Будзиновським побачила сліди антисемітизму та расової ненависті³⁴. У своїх спогадах В. Будзиновський згодом признавався, що цей вірш М. Старицького подіяв на нього, «неначе червона плахта на циркового бика», бо у вірші була строфа «за панами, за жидами». В. Будзиновський згадував: «Молоді видавці вигукували: «Скандал ! В нашій … Слухайте ! В нашій ґазеті, в нашім органі пропаґанда расової ненависти !». Звичайно, при цьому не обійшлося і без образливих випадів проти редактора І Франка, незважаючи на те, що перший номер «Товариша» з’явився лише завдяки його праці та коштам³⁵.

В. Будзиновський також був активним учасником не лише польських соціалістичних, але й робітничих гуртків, що діяли в Львові³⁶. Так, «у шкільному році 1886/7 помагав редаґувати» львівський робітничий часопис «Praca» («Праця»)³⁷. Співпраця В. Будзиновського в польському робітничому та соціялістичному русі і, зокрема з газетою «Praca» (1888–1889 рр.)³⁸, продовжувалася і в наступних роках. У липні 1888 р. В. Будзиновський разом із М. Драбиком, І. Франком, М. Ганкевичем, С. Козловським та ін. брав участь у трьохтижневому страйку львівських пекарів³⁹. Підтримуючи найтісніші контакти з польськими студентами та робітниками Львова, В. Будзиновський поступово перетворювався в послідовника ідей К. Маркса. Іншим же напрямком, що існував у середовищі українських студентів-радикалів, були «драгоманівці». В кінці 1880-х років цей напрямок займав досить сильні позиції у «Академічному братстві». Між обома течіями («марксистів» і «драгоманівців») існували досить серйозні протиріччя. Так, у жовтні 1888 р. марксист В. Будзиновський вийшов зі складу «Академічного братства» на знак протесту проти обрання драгоманівця К. Трильовського головою цього товариства⁴⁰.

В. Будзиновський вважав себе «марксистом», хоча й знав це «вчення» дуже поверхово. Як представник групи «молодих» радикалів він вважав себе не лише «марксистом», а й водночас – плутав грішне з праведним – українським державником. По своїй наївності та незнанню «всього» К. Маркса й Ф. Енгельса Будзиновский намагався поєднати несумісні речі, не знаючи, що обидва «класики» виступали проти незалежності слов’янських народів (т. зв. недержавних націй), а значить – і українців. Останні натомість мали розчинитися в черговій імперії, цього разу – соціалістичній⁴¹. А світогляд В. Будзиновського та інших представників цієї молодшої генерації українських соціалістів-радикалів, як пізніше він згадував, формувався під впливом «великої позитівістичної та соціялістичної літератури, яку тодішня молодь не лиш читала, але й студіювала», будучи «школярами Шефлього (А. Шеффле – Ю. Я.), Лясаля, Кавтського, Маркса, Енгельса, Тена, Спенсера й цілого легіону інших авторів⁴².

Водночас В. Будзиновський та інші «молоді» радикали дуже скептично ставилися до української соціалістичної літератури, що її видавали М. Драгоманов та «старші» радикали. «Українська література, – писав В. Будзиновський, – не могла дати українцеві ніякої політичної освіти. “Громада” не мала того політичного матеріалу, який цікавив би українця. Хто годен був дочитати до кінця прескучну “Вільну спілку” (М. Драгоманова. – Ю. Я.), той лиш хитав раменами⁴³.

21 березня 1889 р. В. Будзиновський, який навчався на природничому відділенні філософського факультету Львівського університету, був відрахований із закладу. Причина відрахування – активна участь у підготовці та проведенні студентського “монстр-віче”, що відбулося 8–10 березня 1889 р. у залі львівської ратуші. Серед інших В. Будзиновський також виступав і на іншому студентському віче 9 лютого того ж року в залі Львівського університету⁴⁴. Загалом В. Будзиновський мав намір продовжити навчання у Цюриху (Швейцарія), але після певних невдач опинився на медичному факультеті Віденського університету. В столиці він налагодив знайомства з багатьма членами товариства «Січ», поглиблював свої знання з економіки тощо⁴⁵. В. Будзиновський, перебуваючи у Відні на першому семестрі медицини (1889/90 н. р.), написав розвідку «Культурна нужда Австрійської Русі⁴⁶. В ній автор намагався довести, що головна проблема Галичини полягала в її економічній залежності від промислово розвинутих регіонів монархії Габсбургів. В. Будзиновський пропонував домагатись економічної самостійности провінції шляхом розширення її автономії за умови одночасного запровадження загального та рівного виборчого права⁴⁷.

В. Будзиновський у своїй громадсько-політичній діяльності був змушений опиратися на існуючі тоді українські студентські товариства. В той період його діяльності це була віденська «Січ». Вочевидь, що там йому доводилося вступати в гостру боротьбу з студентами – репрезентами інших ідейних напрямів чи взагалі аполітичною молоддю. Для молодого покоління українських радикалів наприкінці 1880-х років дуже бракувало власної політичної організації⁴⁸. Тому В. Будзиновський та інші «молоді» радикали виступили безпосередніми ініціаторами створення Радикальної партії (між іншим студентська молодь невдовзі становила абсолютну більшість її членів)⁴⁹. Проте «безпосередній товчок до засновання радикальної, фанатично протишляхетської партії, партії української, дав політик (О. Барвінський. – Ю. Я.), правда, українець, але ділаючий в порозумінні з провідниками партії польських маґнатів», – писав В. Будзиновський у 1930 р. Це, зауважував В. Будзиновський, був «політичний парадокс». Проте тодішнє громадсько-політичне життя Галичини було дуже багате на такі парадокси⁵⁰.

Отож, у 1890 р. В. Будзиновський та інші галицькі студенти вирішили створити свою самостійну організацію, проте ще озиралася за лідером. А власне приводом до заснування Радикальної партії стало – перепоховання в липні 1890 р. останків А. Міцкевича у Вавелі. Львівський міський комітет до участі в урочистостях запросив також і місцевих народовців. Проте від їх імені Ю. Романчук, Н. Вахнянин та І. Белей відмовилися брати участь «з огляду на теперішні невідрадні взаємини обох народностей» (надісланий ними до Кракова лист було опубліковано в червні 1890 р. на сторінках львівского «Діла»). Така відповідь розсердила О. Барвінського, якого НТШ ще напередодні серед інших уповноважувало брати участь в урочистях. Незадоволені відмовою взяти участь у святкуваннях були також радикали І. Франко та М. Павлик. Хоча останні між іншим таки надіслали від редакції «Народа» до Кракова вінок. Отож, і О. Барвінський, і радикали були дуже незадоволені з приводу розколу в середовищі народовців. Очевидно, В. Будзиновський та інші «молоді» знали про невдоволення О. Барвінського діями народовців і розраховували насамперед на нього. Зв’язки з молоддю О. Барвінський підтримував насамперед за посередництвом нового редактора «Правди» вчителя П. Кирчіва. Врешті, з ініціативи останнього наприкінці червня чи на початку липня 1890 р. у помешканні І. Франка по вулиці Зиблікевича, 6 зібралося близько 15 чи 20 осіб, переважно студентів. А серед них і В. Будзиновський. Окрім І. Франка був присутній також і М. Павлик⁵¹.

Але на пропозицію П. Кирчіва «зорганізуватися і громадно запротестувати проти заяви народовців», В. Будзиновський та інші присутні студенти приставати не дуже квапились. Зрештою В. Будзиновський змінив мету зібрання, вважаючи, що на зборах достаньо прогресивної молоді, щоб заснувати політичну партію. В. Будзиновський взяв слово і запропонував створити не просто опозиційну народовцям структуру, а власне партію: «Треба мати такого носія тих ідей, як окрема політична партія. Як згуртуємо і проголосимо таку партію, то, роблячи далі, не в своє особисте ім’я, а в ім’я партії і для партії, кожний з нас для своєї ідеї зробить більше, як тепер, ідучи особняком, годні ми зробити всі накупу. Зредаґуймо партійну програму, даймо партії назву, зорганізуймося і проголосім себе новою партією. Партію я назвав би радикальною. Сама назва буде добре передавати програму партії. Нас і так уже починають звати радикалами», – підсумував В. Будзиновський. Отож, пропозиція В. Будзиновського для присутніх була дуже заманлива. Проте всі вони мовчали, а особливо І. Франко, М. Павлик і звісно ж П. Кирчів. Останній «зорієнтувався, що він не між своїми, та що сам викликав з лісу небезпечного вовка. Павлик мовчав, бо ще не міг знати, що на те йому напише Драгоманов. Мовчанку перебив Франко», – згадував пізніше В. Будзиновський. Письменник як відомо підтримав пропозицію В. Будзиновського і «рішив усю справу». Зрештою після цього радикали починають посилено готуватися до установчого з’їзду партії, що відбувся в жовтні того ж року⁵².

В. Будзиновський взяв участь у роботі І (установчого) з’їзду РУРП. З’їзд проходив 4–5 жовтня 1890 р. у Львові в помешканні М. Павлика. На з’їзді В. Будзиновський виступив із рефератом, де в основному виклав положення своєї праці «Культурна нужда Австрійської Русі». Саме В. Будзиновський на І з’їзді радикалів виявився найактивнішим прихильником внесення до програмних засад РУРП постулату незалежності. Головний предмет зібрання (після заслухання реферату В. Будзиновського про економічний стан селянства) – обговорювання проекту програми РУРП. Після дискусії з’їзд ухвалив компромісне рішення про поділ програми радикальної партії на дві частини: максимальну та мінімальну⁵³.

Натомість В. Будзиновський (цілком можливо він запозичив цю думку з обвинувачувальної справи «Дегена і товаришів» 1889 р.) запропонував ввести у максимальну програму РУРП прагнення до власної державності, а в мінімальну – вимогу поділу Галичини на українську та польську частини. Однак його пропозиції були майже одностайно відкинуті з’їздом, підтримав їх лише Ю. Бачинський⁵⁴. Тому можна лише собі уявити здивування В. Будзиновського на установчому з’їзді РУРП. «Я вніс, - згадував В. Будзиновський, – щоб до максимальної програми вставити стремління до власної державности; до мінімальної домагання поділу Галичини на українську й польську. Драгоманівці висміяли те внесення і провалили». В іншій публікації В. Будзиновський повторював: «Мої внесеня провалилися голосами старших участників з’їзду, вихованих під впливом Драгоманова. Іван Франко промовляв дуже остро <…>». Так розчарував В. Будзиновського установчий з’їзд РУРП, одним із фундаторів якого був і він⁵⁵.

Того ж 1890 р. В. Будзиновський планував надрукувати свій реферат «Культурна нужда Австрійської Русі» в органі РУРП – часописі «Народ». Але редактор М. Павлик не захотів опублікувати реферат, що його В. Будзиновський зачитав на установчому з’їзді РУРП. «М. Павлик відкинув манускрипт з двох причин. Одною був матеріалістичний марксівський підклад; другою – думка власної державності, під якою Драгоманов не хотів дати своєї печатки», – згадував В. Будзиновський⁵⁶. Практично вiд самого початку iснування партiї В. Будзиновський входив до лiвого («молодого») крила в РУРП. Представники останнього поєднували свої соцiалiстичнi погляди з радикальнiшим пiдходом до вирiшення українського нацiонального питання. Вони ще позиціонували себе як «група нацiональних радикалів⁵⁷.

Натомість згадану вище статтю «Культурна нужда Австрійської Русі» В. Будзиновському довелося друкувати в русофільській газеті «Галицкая Русь⁵⁸. Невдовзі В. Будзиновський видав свою статтю окремою «відбиткою⁵⁹. Щодо змісту праці, то піднесення та поступ сільського господарства автор пов’язував із зростанням промисловости. Водночас індустрія Галичини була розвинута дуже слабо через свою сильну узалежненість від центру (власне, Австрії). Звідси Галичину невдовзі чекав цілковитий господарський і культурний занепад. Щоб запобігти цьому, належало домагатися політичної незалежости Галичини. На думку В. Будзиновського першими кроками до цього мали б бути: 1) децентралізація Австрії та 2) економічно-політична емансипація з-під віденського централізму, запровадження загального виборчого голосування⁶⁰.

Рецензією на «Культурну нужду Австрійської Русі» першим із радикалів відгукнувся в «Народі» В. Охримович. «Книжка Будзиновского видає ся нам дуже цінною і то з трех боків. Поперед вона втаємничує галичан в розвій галицкоі суспільности <…>. Відтак показує вона звязь тісну, яка заходить між суспільною господаркою (економією) і політикою <…>. На конець – що найважнійше – подає вона теоретично умотивовану програму політичну для галичан, програму, за котрою многі люде підуть і котрою ще більше людей заінтересуєся⁶¹. Не забарився з рецензією І. Франко. Він полемізував і з самим автором, і з В. Охримовичем. Письменник піддав критиці В. Будзиновського за його недостатнє знання, перекручення марксистської теорії та догматичність підходу в оцінці економічного розвитку Галичини. Прискіпливий І. Франко, резюмуючи значення цієї студії, підкреслив між іншим, що «“практична” програма д. Будз.[иновського] навіть в політичних точках являєся не дуже-то практичною». Зрештою І. Франко піддав В. Будзиновського гострій критиці начебто за його загальне неуцтво⁶².

Отож, В. Будзиновський і частина «молодших» радикалів не погодилися на офіційну програму РУРП. В. Будзиновський, який відстоював свої власні думки на першому партійному з’їзді РУРП, відразу ж після нього виступив з окремою неофіційною програмою⁶³. Безпосередні зв’язки В. Будзиновського (студіював медицину у Віденському університеті) з сербами, болгарами, румунами, греками наочно показували йому, яку творчу роль в національному розвитку може відігравати власна держава⁶⁴. Вже невдовзі серед українських студентів Віденськоого університету, що об’єднувалися в товаристві «Січ», дуже популярною стала т. зв. теорія «Руського державного права». А її автором був – В. Будзиновський, як не парадоксально, але саме він, той, хто ще донедавна був активним учасником польських соціалістичних і робітничих гуртків. Нагадаємо також, що в 1888 р. В. Будзиновський критикував І. Франка начебто за надмірний націоналізм у часописі «Товариш». Проте після переходу із Львівського (точніше відрахування) у Віденський університет, В. Будзиновський став одним з найактивніших борців за національну ідею. Вочевидь, це було викликано безпосередніми контактами в Відні з представниками саме тих народів, які вже мали свої держави⁶⁵.

Отож, тепер В. Будзиновський говорив про державну самостійність України. Хоча для зручності та камуфляжу цю вимогу він та «січовики» назвали «Руським державним правом⁶⁶. В. Будзиновський пропонував добиватися державного самовизначення галицьких українців у складі Австро-Угорської імперії. З метою реалізації цієї програми українці, і передусім депутати Державної ради, мали домагатися загального голосування, свободи слова, зборів, організацій. Українські депутати повинні були б увійти в контакт з молодочехами та іншими слов’янами. Врешті-решт разом з представниками інших народів імперії утворити Лігу для виборення собі повних національних прав, і перетворити Австро-Угорщину в національно-федеративну державу⁶⁷.

18 грудня 1890 р. В. Будзиновський виступив на загальному вічу галицьких українців у Відні. На зборах він зачитав т. зв. «Письмо відкрите до руської суспільности» («Одвертий лист до суспільности руської»), де виклав головні постулати «державного права», тобто державності. В «Листі» пропонувалося домагатися якнайширшого політичного самовизначення українського народу у складі Австро-Угорщини. Як засвідчила дискусія після виступу, майже всі присутні схвалили висловлені у «Листі» ідеї та ухвалили навіть опублікувати доповідь В. Будзиновського⁶⁸. Очевидно, що в програмі В. Будзиновського частково відбилися тенденції австрославізму. Останні панували серед слов’янських народів, передусім чехів у середині ХІХ ст. Проте В. Будзиновський залишив далеко позаду федераліста Ф. Палацького. Він мріяв у майбутньому про цілком незалежну Українську державу. А федерація чи ще якась інша форма міждержавного об’єднання – то лише ширма, якою вочевидь В. Будзиновський прикривав свої справжні думки⁶⁹.

І як слід було очікувати, В. Будзиновський відправив «Одвертий лист» до редакції часопису «Народ», органу РУРП. Проте редактор М. Павлик повністю того листа не опублікував, посилаючись начебто на цензуру. Лише подав окремі його фрагменти⁷⁰. Основні положення «Листа» були вміщені редакцією «Народа» у статті «Руське державне право і народна справа⁷¹. Загалом «старші» радикали критикували програму В. Будзиновського. Так, редакція «Народу» в особі І. Франка та М. Павлика зауважила, що «програма “радикалів” віденських основана на фікції державности, а посередньо на інтересах тих верстов, котрі в разі заведеня самостійної руської держави в першій лінії з неї би користали, коли тимчасом доля робочого люду, в такій самостійній державі, могла би навіть погіршитися». Звідси «думка “радикалів” віденських про таку “самостійність політичну <…>”, являєся в наших очах простою нісенітницею⁷².

Але 1 травня 1891 р. редакція «Народу» була змушена помістити аж на 4-х сторінках часопису цілу програму «січовиків» за підписами В. Будзиновського та І. Гриневецького (авторське датування програми – 1 березня 1891 р., Відень. «За руско-українську радикальну колонію у Відні: В. Будзиновський. І. Гриневецький»). Згадану програму В. Будзиновського і товаришів М. Павлик розмістив під заголовком-рубрикою «Матеріали до ревізії Русько-української радикальної партії». Ця програма дещо відрізнялася від попередньої. Проте її суть була одна: під загрозою загибелі кожен народ має бути організований в самостійний політичний організм – нову централістичну державу. В. Будзиновський із своїми однодумцями бачили українську державу у федерації з сусідами. Хоче це радше мала б бути саме конфедерація: з рештою Австрії її об’єднувала б найвища влада та спільні делегації. Шлях до цього – поетапний, конституційний, без порушення цілісності Австрії, з дедалі більшою автономією національних територій⁷³.

Водночас приятель В. Будзиновського – В. Охримович у серпні 1891 р. опублікував в часописі «Народ» запитальник («квестіонар»). Останній стосувався справи перегляду програмних засад радикальної партії, що виносилась для обговорення на черговий з’їзд РУРП. Учасникам з’їзду – а він мав відбутися у жовтні – було поставлено 31 запитання. Подані в анкеті запитання були предметом ідейних суперечок між «молодими» та «старшими» радикалами. Серед них були й такі запитання: «14. О скілько “право державне руське” є догідною і відповідною формою для змагань до економічного і культурного двигнення австрійської Руси ?». Та «29. Що можна приняти з програми віденської колонії радикальної підписаної Вяч. Будзиновським і Ів. Гриневецьким ?⁷⁴.

Державницькі домагання В. Будзиновського та інших «молодих» були піддані критиці зі сторони М. Драгоманова та І. Франка і М. Павлика⁷⁵. Щодо програми В. Будзиновського, то М. Драгоманов зазначав таке: «Для мене слова “право державне руське” темні. Се копія з чеської формули, котра сама в собі хибує <…>». До певної міри М. Драгоманов мав рацію. В. Будзиновський, говорячи про «руське державне право», зовсім не обґрунтовував його. Він не пояснював, що Наддніпрянська Україна (а з нею й Галичина) були колись незалежною державою, котру насильно загарбали чужинці; що етнічно, духовно, географічно (незважаючи на розташованість територій) – це єдиний національний організм. В. Будзиновський, очевидно, вважав це самозрозумілим. І тому не вдавався до зайвої мотивації⁷⁶. Правда, цікавим є факт, що В. Будзиновський та Є. Левицький під час перебування М. Драгоманова у Відні на початку 1890-х років спробували схилити його на свій бік, сподіваючись таким чином зміцнити позиції «молодих» радикалів у РУРП. Однак, після першої зустрічі, яка закінчилася невтішно, В. Будзиновський і його товариш цих спроб більше не повторювали⁷⁷.

Зрештою В. Будзиновському та іншим «молодим» радикалам на початку 1890-х років так і не вдалося провести перегляд програми РУРП в бажаному для них напрямі. На ІІ з’їзді радикальної партії (3–5 жовтня 1891 р., Львів), рішенням більшості голосів питання про програму взагалі не було поставлене на порядок денний. Отже, прийняття нової програми перенесли на пізніший час, натомість було вибрано комісію, що мала підготувати та запропонувати новий проект програми вже на наступний з’їзд РУРП. До складу створеної комісії був обраний і В. Будзиновський⁷⁸, але нову програму прийняли аж під кінець 1895 року на IV з'їзді партії.

___________________

¹ Чорнопиский М. Девіз його життя: демократична державність України / М. Чорнопиский // Розбудова держави. – 1993. – № 9. – С. 45–46; Погребенник В. Ф. Будзиновський В’ячеслав Титович / В. Ф. Погребенник // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2004. – Т. 3: Біо–Бя. – С. 520; Цаль А. Формування світогляду В’ячеслава Будзиновського / А. Цаль // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2012. – Вип. 1. – С. 168–169.

² На початку 1880-х років В. Будзиновський вступив до Львівської гімназії № 4 (т. зв. «бернардинська», що розміщувалася на теперішній вул. Валовій, 18) із польською мовою викладання. Див.: Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 87. – 22 квітня. – С. 2.

³ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 12; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 193; Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії / Степан Злупко. – Львів: Євросвіт, 2004. – С. 187.

⁴ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 88. – 23 квітня. – С. 2.

⁵ Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського / П. Шкраб’юк // Політологія. Етнологія. Соціологія: Доповіді та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. – Х.: Око, 1996. – С. 316.

⁶ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 79. – 13 квітня. – С. 2.

⁷ Чорнопиский М. Девіз його життя: демократична державність України / М. Чорнопиский // Розбудова держави. – 1993. – № 9. – С. 46.

⁸ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 12; Шкраб’юк П. Державницька ідея Юліана Бачинського: за і проти (історія, паралелі, наслідки) / П. Шкраб’юк // Народознавчі зошити. – 2002. – Зошит 5–6 (47–48). – С. 471; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) // Національна академія наук, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2012. – С. 127.

⁹ Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга / Володимир Качкан. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 1996. – С. 85; Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського / П. Шкраб’юк // Політологія. Етнологія. Соціологія: Доповіді та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. – Х.: Око, 1996. – С. 316; Шкраб’юк П. Державницька ідея Юліана Бачинського: за і проти (історія, паралелі, наслідки) / П. Шкраб’юк // Народознавчі зошити. – 2002. – Зошит 5–6 (47–48). – С. 471.

¹⁰ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 84. – 19 квітня. – С. 2.

¹¹ Шкраб’юк П. Державницька ідея Юліана Бачинського: за і проти (історія, паралелі, наслідки) / П. Шкраб’юк // Народознавчі зошити. – 2002. – Зошит 5–6 (47–48). – С. 471; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) // Національна академія наук, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2012. – С. 127.

¹² Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 88. – 23 квітня. – С. 2.

¹³ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 89. – 25 квітня. – С. 2.

¹⁴ Там само.

¹⁵ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 94. – 30 квітня. – С. 2.

¹⁶ Там само.

¹⁷ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 95. – 2 травня. – С. 2.

¹⁸ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 95. – 2 травня. – С. 2; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 193, 283; Студинський К. Як я став учеником Івана Франка / К. Студинський // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 101–102; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 43.

¹⁹ Кріль Й. П. До питання про взаємозв’язки і листування І. Франка та О. Маковея / Й. П. Кріль // Дослідження творчості Івана Франка. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – Вип. 2. – С. 150–151; Погребенник Ф. Осип Маковей (Критико-біографічний нарис) / Федір Погребенник. – К.: Державне вид-во Художньої літератури, 1960. – С. 10; Студинський К. Як я став учеником Івана Франка. – С. 101; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 283.

²⁰ Кріль Й. П. До питання про взаємозв’язки і листування І. Франка та О. Маковея. – С. 151; Погребенник Ф. Осип Маковей (Критико-біографічний нарис). – С. 10.

²¹ Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Львів, 1930. – Т. 7. – С. 223–224.

²² Погребенник Ф. Осип Маковей (Критико-біографічний нарис). – С. 11; Студинський К. Як я став учеником Івана Франка. – С. 101; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 193.

²³ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 95. – 2 травня. – С. 2.

²⁴ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 95. – 2 травня. – С. 2.

²⁵ Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Vol. 4, N 2. – P. 40; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. – С. 75; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 187–188, 280.

²⁶ Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 105.

²⁷ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 120. – 2 червня – С. 2; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. – С. 75.

²⁸ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 105. – 13 травня. – С. 2; Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 117. – 28 травня. – С. 2; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2009. – Т. CCLVII: Праці Філологічної секції. – С. 136.

²⁹ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. –Ч. 102. – 10 травня. –С. 2; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2009. – Т. CCLVII: Праці Філологічної секції. – С. 135.

³⁰ Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2009. – Т. CCLVII: Праці Філологічної секції. – С. 136.

³¹ Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Богдан Зеновійович Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 157.

³² Будзиновський В. Die ländliche Arbeiterfrage nach dem russischen des Kablukow. Stuttgard 1887 / В. Будзиновський // Товариш. Письмо літературно-наукове. – 1888. – Ч. 1. – С. 105–109; Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 13; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга / Володимир Качкан. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 1996. – С. 85–86; Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Богдан Зеновійович Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 157; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 138.

³³ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 120. – 2 червня. – С. 2; Животко А. Нарис історії української преси (Курс лекцій) / Аркадій Животко. – Подєбради: УТГІ, 1937. – С. 47; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 200; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І. Я., 2007. – С. 117.

³⁴ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 123. – 6 червня. – С. 2; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І. Я., 2007. – С. 117; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2009. – Т. CCLVII: Праці Філологічної секції. – С. 137.

³⁵ Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів / В. Будзиновський // Новий час. – 1934. – Ч. 123. – 6 червня. – С. 2; Дей О. І. Журнал «Товариш» (Епізод із журналістичної діяльності І. Франка). – С. 130.

³⁶ Ганкевич М. З перед двайцяти лiт (Початок української соцiал-демократiї в Галичинi) / М. Ганкевич // Калєндар «Впереду»: 1920. – Львiв, 1920. – С. 76; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І. Я., 2007. – С. 160.

³⁷ Вячеслав Будзиновський. (Посмертна згадка) // Діло. – 1935. – Ч. 42 (13.940). – 17 лютого. – С. 3; Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 12; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Vol. 4, N 2. – P. 40–41.

³⁸ Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Vol. 4, N 2. – P. 41; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 196, 284.

³⁹ Semper magister et simper tiro: Іван Франко та Осип Маковей / Упорядкування, передмова, коментарі та пояснення слів Н. Тихолоз; Відповідальний та літературний редактор Є. Нахлік. – Львів, 2007. – С. 53; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Vol. 4, N 2. – P. 41; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. – С. 81; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 177.

⁴⁰ Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Vol. 4, N 2. – P. 41; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 200; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І. Я., 2007. – С. 117–119.

⁴¹ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України) / В’ячеслав Будзиновський. – Львів: З друкарні Ставропіг. Інститута у Львові, 1925. – С. 29; Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 316; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 133.

⁴² Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Л., 1930. – Т. 9. – С. 67; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 170.

⁴³ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України) / В’ячеслав Будзиновський. – Львів: З друкарні Ставропіг. Інститута у Львові, 1925. – С. 29; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 77; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 171.

⁴⁴ Hornowa E. Ukraiński obόz postępowy i jego wspόłpraca z polską lewicą społeczna w Galicji 1876–1895 / Elżbieta Hornowa. – Wrocław – Warszawa – Krakόw: Wydawnictwo Zakladu narodowego im.Ossolińskich, 1968. – S. 91; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга / Володимир Качкан. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 1996. – С. 86; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 195–196; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 120 – 121; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – С. 106–107.

⁴⁵ Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга. – С. 86; Аркуша О. Будзиновський В’ячеслав / О. Аркуша // Наукове товариство імені Шевченка. Енциклопедія / Том 2, Бібл – Вес. – Львів, 2014. – С. 375.

⁴⁶ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 13; Аркуша О. Будзиновський В’ячеслав / О. Аркуша // Наукове товариство імені Шевченка. Енциклопедія / Том 2, Бібл – Вес. – Львів, 2014. – С. 375.

⁴⁷ Аркуша О. Будзиновський В’ячеслав. – С. 375.

⁴⁸ Будзиновський В. Ексгумация і новий похорон / В. Будзиновський // Діло. – 1912. – Ч. 82. – 13 цьвітня. – С. 2; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 75.

⁴⁹ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 76.

⁵⁰ Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Л., 1930. – Т. 7. – С. 220; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 46.

⁵¹ Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму / М. Возняк //. – Україна. – К., 1926. – Кн. 6. – С. 129; Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Л., 1930. – Т. 8. – С. 177–180; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 203; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 122; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 47; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914 / Ryszard Tomczyk. – Szczecin, 2007. – S. 37.

⁵² Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Л., 1930. – Т. 8. – С. 177–180; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 203; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 122; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 47–48.

⁵³ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 13; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). – P. 42; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 82; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 203; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І. Я., 2007. – С. 183; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 49–50.

⁵⁴ Будзиновський В. Ексгумация і новий похорон / В. Будзиновський // Діло. – 1912. – Ч. 82. – 13 цьвітня. – С. 2; Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України) / В’ячеслав Будзиновський. – Львів: З друкарні Ставропіг. Інститута у Львові, 1925. – С. 28; Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Л., 1930. – Т. 9. – С. 64; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 82; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 205–206; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – С. 172.

⁵⁵ Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Л., 1930. – Т. 9. – С. 64; Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 317; Шкраб’юк П. Державницька ідея Юліана Бачинського: за і проти (історія, паралелі, наслідки) / П. Шкраб’юк // Народознавчі зошити. – 2002. – Зошит 5–6 (47–48). – С. 471; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 128.

⁵⁶ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України) / В’ячеслав Будзиновський. – Львів: З друкарні Ставропіг. Інститута у Львові, 1925. – С. 29; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 136–137.

⁵⁷ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 76; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – С. 171.

⁵⁸ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. – С. 13; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 89; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 168.

⁵⁹ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. – С. 13; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 84; Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії / Степан Злупко. – Львів: Євросвіт, 2004. –С. 187; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 139.

⁶⁰ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 13; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 108; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 138–139.

⁶¹ Справи суспільно-економічні. Охримович В. Культурная нужда автрійской Руси. Ч. І. и ІІ. Написалъ С. В. Будзыновскій. (Перепеч. изъ «Галицкой Руси»), Львовъ 1891. 122 ст. / В. Охримович // Народ. – 1891. – Ч. 20 і 21. – 24 л.[атинського] жовтня. – С. 273–275; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга. – С. 86; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 139.

⁶² Справи суспільно-економічні. Франко І. Ще про нашу культурну нужду / І. Франко // Народ. – 1891. –Ч. 23. – 20 л.[атинського] листопада. – С. 309–312; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). – P. 44; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 84; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга. – С. 86; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 139.

⁶³ Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). – P. 43.

⁶⁴ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України). – С. 29; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 77.

⁶⁵ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України). – С. 29; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 195; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 160, 166.

⁶⁶ Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 128.

⁶⁷ Редакція. Руске державне право і народна справа // Народ. – 1891. – Ч. 1. – 1 л.[атинського] січня. – С. 8–10; Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 317; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 185.

⁶⁸ Редакція. Руске державне право і народна справа // Народ. – 1891. – Ч. 1. – 1 л.[атинського] січня. – С. 8–9; Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України). – С. 29; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 84; Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 317; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 185; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 128–129.

⁶⁹ Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 318.

⁷⁰ Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 317; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 129.

⁷¹ Редакція. Руске державне право і народна справа // Народ. – 1891. – Ч. 1. – 1 л.[атинського] січня. – С. 8–10; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 167.

⁷² Редакція. Руске державне право і народна справа // Народ. – 1891. – Ч. 1. – 1 л.[атинського] січня. – С. 9; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). – P. 44; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 84.

⁷³ Матеріяли до ревізіі програми руско-украйінскоі радикальноі партіі. ІІІ. // Народ. – 1891. – Ч. 9. – 1 л.[атинського] мая. – С. 155–159; Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 317; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 130.

⁷⁴ Куди нам іти, що і як нам робити ? (Квестіонар для другого зйізду руско-украйінских радикалів.) // Народ. – 1891. – Ч. 15 і 16. – 15 л.[атинського] серпня. – С. 217–218; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 131; Косар І. Володимир Охримович – співорганізатор та ідеолог руху «молодих» радикалів (1890–1895 рр.) / І. Косар // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франкіськ, 2010. – Ч. 17. – С. 305.

⁷⁵ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України). – С. 31–32; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 84; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 169.

⁷⁶ Драгоманов М. Уваги до Квестіонару для ІІ. зйізду руско-украйінских радикалів / М. Драгоманов // Народ. – 1891. – Ч. 19. – 15 л.[атинського] вересня. – С. 263; Шкраб’юк П. “Руське державне право” у трактуванні Вячеслава Будзиновського. – С. 318; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 132.

⁷⁷ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України). – С. 33; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 84.

⁷⁸ ІІ-гий зйізд укр.[аїнських] радикалів … // Народ. – 1891. – Ч. 20 і 21. – 24 л.[атинського] жовтня. – С. 266; Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Т. VI (1890–1891). – Чернівці, 1910. – С. 271; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 84–85; Гурак І. Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 169–170; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 132.