Можливим є сценарій, за якого американські інституції будуть обмежувати президента Трампа і він не зробить нічого поганого. Але навіть якщо так, достатньо самого символічного значення його можливого обрання. Відтепер він буде зразком до наслідування для політиків у всьому світі
— «Хай вже той Трамп стане президентом, викличе якусь війну і ціни на нафту нарешті підуть вгору,» — сказав мені працівник канадської нафтової фірми. Якщо у вівторок Америка вибере Дональда Трампа, чи його надії можуть здійснитися?
— Цього я не знаю, але щось вже сталося. Півтора року тому Трамп мав бути невибиральним навіть на кандидата республіканців. Виграв правибори. Потім мав бути немислимим яко президент. Сьогодні йде з Клінтон ніс в ніс. Вже довів, що вибиральний. І це творить не тільки новий образ Америки, але також новий образ світу. А якщо виграє, це буде кінець певної ери.
— Меритократії в політиці?
— І це також. По-перше, кінець ґлобалізації як підтримуваного найважливішою у світі країною явища. Трампові, правдоподібно, не вдасться запровадити 35-відсоткового мита на китайські товари, але світ вже знає, що на столі є вже протекціонізм та ізоляціонізм.
По-друге, кінець американської винятковості. Це цікавий парадокс: адже на наших власних виборах ми голосуємо за людей не аж так, знову ж таки, відмінних від нього. Може, не подібних особистісно — Трамп є унікальним — а на рівні програми. Однак ми не можемо повірити, що американці також хочуть вибрати когось такого. Що означає, що навіть ті, котрі не люблять США, купились на ідею, що Америка є винятковою. А якщо Трамп виграє — кінець, Америка стане такою країною, як і всі. Люди муситимуть переосмислити все сприйняття світу.
— Адже це саме перемога Клінтон мала бути цим переломом: нарешті жінка на ґлобально найважливішій посаді!
— В нормальних умовах це би була історична перемога. Тим часом, якщо її оберуть, ми тільки скажемо: уфф, клоуна перемогли.
Бо в обсесії на пункті Трампа йдеться про те, чи взагалі ми розуміємо світ, в якому живемо. А більшість з нас починає підозрювати, що либонь ні. Не тільки тому, що ми не розуміємо, як могло дійти до Brexit або як Трамп може серйозно конкурувати з Клінтон, а тому, що ми починаємо розуміти, що наші власні суспільства стають нам чужими.
Виборці Трампа стверджуть, що є ніби чужими у власній країні, бо переконані, що ніхто не звертає уваги на їхні проблеми. Еліти не розуміють, чому люди так поводяться. Як це можливо, що половина американців хоче голосувати на фацета, який не платить податків? Трамп якось бовкнув, що міг би когось вбити на П'ятій Авеню, а стовпчики діаграм його підтримки навіть не дриґнулись — і, певно, він мав рацію.
В такі хвилини аналітик починає розуміти, що нічого вже не розуміє.
— Але ж коли виплило аудіо, де він хизується, що «лапає жінок за задки», його рейтинґи впали?
— Тільки на хвилю. Коли вибухає скандал — чи то Pussygate Трампа, чи мейли Клінтона — в опитуваннях люди частіше вибирають відмову від відповіді. Бо я вкурвлений, що мій кандидат сказав щось наскільки глупе, але це не змінює мій вибір. Я голосую не так за нього, як проти того другого.
— У внутрішній політиці Трамп революції не зробить, так сконструйована є американська система стримувань. Але закордонна політика — це прерогатива президента. Чи існує якась доктрина Трампа?
— Передусім придивімося до того, що змінить вибір його, перш ніж він сам що-небудь встигне зробити.
А дуже вплине на політику інших держав. Популістські партії, що нині визнаються марґінальними, почнуть вважатися як майбутні правлячі партії. І так це бачитимуть також і еліти. Так само, як Brexit, тільки набагато сильніше, Трамп посилає сиґнал, що надходить антиістеблішментська і антиліберальна хвиля — і ніщо її не стримає. Якщо американці, з їх демократичною традицією, з грішми на підтримку Клінтон, не стримали популіста, як ми маємо це зробити у Франції чи в Голландії? Це буде шок, який змінить поведінку і партій мейнстріму.
Для європейців Трамп означає, що американські ґарантії безпеки перестануть вважатися аксіомою. Досі 5-та стаття була святою — бо ніколи досі США не давали приводу, щоб в ній сумніватися. Європейці почнуть в паніці шукати альтернативу, тобто пробувати збільшувати власні оборонні сили і переорієнтовувати закордонну політику.
А повертаючись до доктрини Трампа: по-перше, він вважає, що найбільшими ворогами США є Китай і радикальний іслам, що, своєю чергою, пояснює його погляди на Росію. Москва, вважає він, має стати союзником Заходу.
— На здоров'я.
— Обож бо й воно. Швидко стукнеться в стінку, а будуть нею якраз відносини з Росією. Росіяни ніколи не долучаться до антикитайської коаліції, бо це для них не має ані найменшого сенсу. Отже, за якийсь рік Трамп буде особисто ображений на Путіна, що той відмовив йому у підтримці, і напруга у відносинах США–Росія буде навіть сильнішою, як нині.
Друга частина його доктрини — це переконання, що Америка має бути значно більш еґоїстичною та ізоляціоністичною. США вважаються альтруїстичною потугою — а це помилка, бо інші мають платити за її допомогу. Крім того, треба показувати силу.
І це буде проблема, наприклад, в економічних стосунках навіть не з Китаєм чи Мексикою, а між ЄС та США. Уяви собі, що Європейська Комісія вирішить накласти штраф на Apple. Як зреагує адміністрація Трампа? Не зупиниться перед торговельною війною.
По-третє. Трамп вважає, що політика полягає у персональних стосунках між лідерами.
— А він є прекрасним неґоціатором, тому як сяде за неґоціації, то владнає все — так обіцяє.
— Цей підхід створить величезну напругу на лінії президент–інституції у вигляді армії чи дипкорпусу. Бо можна бути самостійним лідером в Росії, де інституції дуже слабкі, і наодинці провадити закордонну політику. В США такий номер не пройде. Тому Трамп створить величезну напругу всередині інституції. Зрештою, не нову — це вже траплялося за Дж. Буша.
Трамп є тотально антиінституційним. Це одноосібне реаліті-шоу.
До того ж зіткнеться із сильним опором — демократи робитимуть те саме, що республіканці Обамі. Поляризація не зменшиться, навпаки. Оскільки Трампа атакуватимуть, а є він радше мстивим, то за будь-яку ціну пробуватиме демонструвати свою омніпотентність — роблячи, в тому числі, речі, що виходять поза нормальну практику. Наприклад, чи Трамп справді готовий цофнути частину американських підроділів з Азії? Чи справді вірить, що Японія мусить мати атомну зброю? Як це вплине на баланс в реґіоні?
І тут ми доходимо до наступної проблеми. Його перспектива є загумінковою. Світ не надто його цікавить. Як ми знаємо, він є також нарцисом. Нарцисизм — м'яка форма аутизму, а аутистові бракує емпатії. Напевно він має політичний талант, але йому буде важко глянути на світ очима німців чи японців. Буде поводитися, як коментатор на Твіттері. Він не думає в категоріях стратегічних спроможностей чи довгострокових наслідків власних рішень. Добре. Він підніме мито китайцям. Прошу дуже, китайські ділери дадуть якусь рівно дошкульну відповідь. Або він змусить європейців платити за оборону. Але європейці також зреагують. Трамп говорить виборцям тільки про те, що може зробити Америка, навіть не заїкаючись, що інші можуть зробити Америці. А це, власне, проблема взаємозалежного ґлобалізованого світу. Акція — реакція.
— Але половина американців хоче саме цього. І якщо цього разу не вдасться, то за чотири роки або за вісім років поставить на такого кандидата, що ми будемо мріяти про Трампа.
— Я не знаю, чи Америка хоче саме Трампа. Люди хочуть зміни, найкраще радикальної. А Трамп тільки уособлює її, бо так відрізняється від професійних політиків. Ну, і має харизму. А харизматичний лідер непослідовність компенсує інтенсивністю. Говорить до тої Америки, котра вважає, що програє. До білих чоловіків, що бояться, що ґрунт вислизає їм з-під ніг, що втрачають впливи, що мають задосить чорного президента. До того ж грає з медіями, як хоче, а його брак самоконтролю спричиняє, що люди вважають його автентичним.
Для мене, зрештою, сутичка між Клінтон а Трампом — це сутичка між двома обличчями 1968 року. Вона репрезентує ідеологічне обличчя: емансипація, політика ідентичності, афроамериканці, жінки, ґеї. А він — чисту культура автентичності: будь собою, кажи, що думаєш, не дозволяй системі, щоб тебе контролювала. Як гіппі. І це його сила.
Популізм є антитезою і християнства, і комунізму. Ті цінять людину не за те, якою є, а якою могла би бути. Це педагогічні системи — людина є в них проектом, який треба поліпшувати. Популісти, натомість, люблять людей за те, якими вони є. Вони не хочуть нікого направляти. Ти грубий? Жодних проблем. Ти глупий? Будь гордим за свою глупоту. Бо бути ідіотом — це твій вибір!
Популістські лідери не додають стресу людям, що вже досить мають його від світу. Якщо ти є американцем з Середнього Заходу, без освіти, то втрачаєш статус, твій маєток зменшується, світ змінюється, технології тебе переростають, в результаті ти сам себе не любиш. І хочеш, щоб хтось тебе полюбив — за те, яким ти є. Це робить Трамп.
Місяць тому зробили дослідження в 45 країнах: запитали людей, за кого би вони проголосували на американських виборах.
— Трамп виграв тільки в Росії.
— І в Палестині. Але це не означає, що не має урядів, які би бажали, щоб він виграв.
Громадська думка — це щось інше. В Трампа вкурвлює, наприклад, його твердження, що Америка найбільше програла від ґлобалізації. Але ж ґлобалізація — це американізація!
Але, наприклад, Кремль є в тій комфортній ситуації, що виграє незалежно від результату. Він продемонстрував свою здатність втручатися в американську політику і спричинив, що сама Америка заговорила про себе як про бананову республіку, в якій карти роздають чужі розвідки.
Я впевнений, що Росія втручалася в цю кампанію, але радше для того, щоб дати усвідомити американцям ціну їхнього втручання в російські справи.
— Справді? Бо демократи виходять з себе, щоб подати Трампа як російську маріонетку. І переконують, що якщо він виграє, то в Кремлі відкоркують шампанське.
— Якраз в це не вірю. Маріонетка мусить мати більше самоконтролю і бути більш прогнозованою. Як виглядає, росіяни пробують вислати сиґнал, що американська демократія сиплеться, що вони здатні її дестабілізувати. Але чи вони вірять, що справи з Трампом будуть легкими? Це означає, що шампанське, так, в Кремлі може литися. Але перші два тижні. А потім вже тільки рутинна горілка. Бо Путін, певна річ, цінує власну непроґнозованість, але чужу — не конечно.
— Що є більшою загрозою — іґнорація чи саме ця непроґнозованість?
— Трамп швидко переконається, що управління Америкою — це щось важче за управління казино. Буде атакований зусібіч за неефективність і неспроможність, тому поводитиметься аґресивно. Він має тонку шкіру, все сприймає особисто, ну, і хоче, щоб нарід його любив. Для нього справжнім пеклом був би брак зацікавлення ним. Тому не можна сподіватися, що він буде реалізовувати "politics as usual" [звиклу політику]. А в ґлобальній системі, головною проблемою якої є низький рівень довіри і слабкість інституцій, навіть дрібниця може спричинити серйозні наслідки. Уяви собі світ, керований особистими стосунками дратівливих еґотистів, — Ердоґана, Путіна, Трампа. Буде гірше, як в Римі Нерона!
При тому більшість лідерів зовсім не скаче з радості від думки про співпрацю з Клінтон. Багато хто вважає, що входячи в Білий дім, вона уявлятиме, що Америка може знову дозволити собі те, що робила двадцять років тому.
Є також і сценарій, в якому американські інституції обмежуватимуть президента Трампа і він не зробить нічого поганого. Але навіть якщо так, то досить буде самого символічного значення його обрання. Відтоді він буде зразком до наслідування.
Китайці, наприклад, не побоюються його антикитайської риторики — адже це тільки слова. Але те, що велика дитина дістане в руки атомні забавки? Це їх непокоїть. Під час холодної війни держави не висували атомну зброю як арґумент. Всі знали, хто що має, але воліли не будити демонів. І Трамп не кремпується. Хай Токіо зробить собі атомну зброю! І Сеул! Хай про себе подбають!
— І люди у всьому світі визнають: загалом має рацію, чому б не мати декількох атомних бомб про всяк випадок?
— Уявімо собі, що Трамп обраний. І каже: слухайте, Естонія — це, власне, передмістя Петербурга. Чи така заява не підштовхне польську громадську думку до питання про ґарантії безпеки? Чи уряд PiS не матиме спокуси запастися абсолютною зброєю?
— Але це холодна війна 2.0...
— Холодною війною керували люди, які зазнали війни. Американські президенти в ній воювали, не тільки Ейзенгауер, але й Кеннеді. Це змушувало до обережності. Трамп, своєю чергою, знаний тільки з того, що спритно банкрутує. Але в закордонній політиці не вдасться безкарно банкрутувати.
— Американська правиця вважає, що ізоляціонізм Трампа має переваги. Америка, кажуть, від Другої світової війни виконує функцію жандарма ліберального світу, досить вже.
— По-перше, демократичні хрестові походи закінчилися за Обами. Він не був надто охочим на експорт демократії. Був обережним, визнавав Realpolitik, розумів обмеження американської потуги і враховував громадську думку.
По-друге, наскільки ізоляціоністичною може бути Америка? Очевидно, це велика країна, тому там легше впроваджувати ізоляціонізм, ніж, наприклад, Польщі. І в цю сторону віє вітер історії, тому, певно, навіть якщо виграє Гілларі, США будуть більше протекціоністськими і ізоляціоністичними. Але саме тому, що Америка була ґлобальним гегемоном, що американські фірми є повсюди, США не зможуть так легко відійти. Як мали б це зробити? Що від цього виграють? Це нездійсненна обіцянка.
Крім того, поразки виникають також через бездіяльність! Філіп Ґордон, спец Обами з Близького Сходу, сказав: «В Ірак ми втручалися, окуповували країну, не подіяло. У Лівію ми втручалися, не окуповували, не подіяло. У Сирії ми не втручалися, не окуповували і також нічого з того не вийшло».
Це драма кожного гегемона: його притягується до відповідальності за те, що зробив, але також і за те, чого не зробив.
— Чи яко мешканцям східного флангу НАТО нам треба особливо побоюватися?
— Так, незалежно від результату виборів. Недовіра між Америкою і Росією така величезна, що ризик інциденту, який міг би призвести до ескалації конфлікту, є високим. Тим більше, що так багато чинників є поза контролем, наприклад кібератаки — їх же стосують не тільки уряди.
Клінтон, для якої Росія є проблемою, запевнить Східну Європу, що її безпека для неї має значення. Але разом з тим можна очікувати, що вона буде тиснути на уряди цих держав, щоб вони виявили більше солідарності. А, наприклад, Польща сьогодні воліла би президента США, який визнає стратегічну загрозу Росії, а не повчає про демократію.
В Західній Європі напруга матиме інший характер. В політику приходить «ґенерація Буша» — люди, перший політичний мітинґ яких відбувся в 2003 р. яко протест проти війни в Іраку. Ці люди культурно є більш американізованими, ніж попередні покоління, але вони набагато скептичніші щодо американської ролі у світі, щодо вільної торгівлі, щодо оборонних союзів. В наступній декаді нас чакає серйозна ренеґоціація трансатлантичних відносин — незалежно від того, хто поселиться у Білому домі.
Проблема в тому, що Трамп не думає в довгостроковій перспективі. Ні для кого це не є добре. Тому маймо надію, що Гілларі Клінтон все ж виграє.
Розмовляла Катерина Венжик
Iwan Krastew
Ameryka już nie będzie wyjątkowa
Gazeta Wyborcza, 7.11.2016
Переклад О. Д.
08.11.2016