Праця Українського Червоного Хреста
Хворі, голодні...
Перед брамою дому Личаківська 37, вони стояли в довгому дворяді, розглядаючи свої документи звільнення з табору полонених. Напроти на хіднику товпилась уже юрба прохожих, що не то спочутливо, не то з цікавістю розглядала винужділих людей у дряних останках червоноармійських одностроїв. Дехто із спочутливішим серцем підходив до них ближче, щоб всунути в руку шматок хліба, чи почастувати лишньою папіросою. Тоді заросле пожовкле обличчя роз'яснювалось усміхом і щасливець поринав у ласощах... На горі в приміщеннях У. Ч. X. їх теж чимало, так що повітря невеликої кімнати ціле в випарах брудного лахміття. Ті самі почорнілі, зарослі обличчя, що в них так важко дошукатися виразу звичайної людини, ті самі глибоко запалі очі. Одні в черзі при реєстрації, другі на лавах перед столами, розжовуючи кусень хліба — дар людського милосердя, або просто поринувши в глибокій задумі.
Біля вікна молодий хлопець з білявим пухом на обличчі. Уста спалені гарячкою, голубі очі в хворобливому блиску. Нескоро, мабуть, діб'ється до рідної Сумщини. Наперед покищо у лікарню. Поруч невеликий худощавий з чорною борідкою й круглими очима. Незабаром сподіється доїхати до Кам'янця Подільського. Апатично дивляться перед себе два земляки з Дніпропетровська, бідькається над своїми документами закутаний міхом селянин спід Вінниці. Усі однаково винужділі, затуркані, як залякана отара овець. З більшим уже довір'ям підходять за порадою уродженці західних земель. Хоч до Станиславова, Заболотова, Тернополя, чи навіть аж до Чернівець чимало кілометрів, все ж таки у Львові вони вже наче б у дома. Але в усіх на обличчях відпечаток страждань воєнного лихоліття.
Чимало довелось пережити нещасним жертвам большевицького божевілля.
"Для добра народу"
Пані в чорному вбранні відразу полагоджує декілька справ. Інформує, перевіряє документи, видає зарядження. Вкінці найважніше — складає в міх хліб і з хлопцем до допомоги збігає сходами вниз. Назустріч із дворяду відразу кілька пар рук.
— Мені, пані! Від ранку не їв.
Тоді енергійніший тон мусить приводити до порядку нетерпеливих.
— Хлопці! Зрозумійте, що не для одного ми тут, і не для кількох, але для всіх. Не псуйте порядку, всі в ряді! Бо вас залишу!
"Хлопці" ледве себе стримують, але скоряються суворому голосові з нотками материнського тепла. Тоді голос додає, наче б виправдуючи попередню суворість:
— Учора від ранку до ночі, сьогодні те саме і так щоднини. Але — хай! Це для народу. Допомогти треба.
Кілька міхів хліба розходиться незабаром по вбогих торбинках полонених. Найконечніший запас на дорогу.
— А тепер, хлопці, увага! Рушаємо! Пані в чорному стає поруч першої пари, і ціла оригінальна колона людей у ганчір'ї, в шапках-будьоновках і без шапок у дряних чоботях і без чобіт рушає вниз вулицею.
На двірці Підзамче чекає вже на них кілька окремих вагонів.
У навалі праці
А через приміщення У.Ч.Х. тим часом дальше пересуваються ті самі винужділі люди.
— У мене тільки бльочок, документів немає.
— Куди мені звернутись з тією довідкою?
— Дайте хоч кусочок хліба!
— Я больной. Куди в лікарню?
Десятки справ, що їх негайно треба залагодити, бо люди хворі, деякі валяться з ніг.
Невеликий персонал враз з дижурними ледве справляються. Реєструють, розділюють хліб, інформують, дають першу допомогу недужим. При столику медсестра робить раненому перев'язку, трохи оподалік дижурна наливає до мисок гарячу траву.
— Сьогодні княжий обід, пояснює дижурна, всміхаючись. Якась милосердна людина принесла м'яса, і вдалась зупа, як на Великдень.
Лепта громадянства
Одночасно заходять люди за іншими ще справами.
— Прийміть даток із приватної збірки 59 зол.
— Тут збірка з Холоєваю в пов. Радехів з нагоди посвячення могили Борців.
До кімнати всувають скриньки з яйцями — збірка У Ч.Х. в Миколаєві. Делегатка Миколаївського У.Ч.Х. спочутливо вдивляється в чергу полонених. В кутках очей з'являються сльози.
— Бідні люди. Може й нашим так хто допоможе...
— Ви когось втратили?
— Так... Брата.
Потім ще хтось приносить харчові продукти.
Зацікавлюємось справою жертв на акцію У. Ч. X. і від містоголови львівського У. Ч. Х. п. В. дістаємо потрібні інформації.
— Усі видатки покриваємо виключно з жертв громадянства. Остання прилюдна збірка дала всього 5.000 зол. і це розійшлось дуже скоро. Тепер після оголошення в пресі деякі установи й приватні особи прийшли нам знову з допомогою. Але це все скоро розходиться, бо саме тепер час звільнювання полонених з різних таборів.
— Чи громадянство допомагає вам також у праці, бо їй всі, мабуть перетяжені.
— Роботи справді дуже багато, а охочих допомогти не надто... Інколи приходять дижурувати члени "Жіночої Служби Україні", або приватні люди з власної ініціятиви, але це все ще не вистачає при такому навалі справ.
Людей, хліба, грошей
Цими трьома словами окреслює містоголова У.Ч.Х. форму допомоги, що з нею могло б прийти громадянство назустріч важливій установі.
— Кожної днини і з різними жертвами можна зголошуватись у канцелярії товариства. Від постави громадянства залежатиме, до якої міри зможе розгорнути свою акцію У. Ч. X.
— Українське громадянство, що має за собою такі гарні традиції, удержуючи довгі роки власним коштом стільки установ, напевно не заведе й тепер. З радісною готовістю допоможе братам, що тепер тієї допомоги найбільше потребують.
[Львівські вісті]
02.11.1941