Вокатив і інструменталь в українській мові

І.

 

З давніх давен на природу вокативу було різних поглядів. Ото Лерш¹) домислявся, що вже стоїки (Хризини) уважали вокатив за другий простий відмінок, але Штейнталь²) гадав, що його не залічувано до відмінків, а розумілося яко форму речення (Satzform)³). Александрійські вчені рахували його в лічбі п'яти відмінків, і в Діонісія Тракійського в їх ряду він займає останнє, п'яте місце. Традицію александрійських вчених вели далі візантійські й римські. Новішими часами Бопп гадав, що трудно вокатив відмінком звати, бо слово в цій формі, на його думку, різниться від пня тільки наголосом і в реченні стоїть по-за будь-яким граматичним стосунком. Погляд Шлейхера⁴) близький поглядові Боппа: „Вокатив, каже він, не є відмінок, а ймення в формі оклику, значить з форми своєї навіть не слово“. До названих вчених приєднується теж Курціус⁵), уважаючи вокатив за найдавніший відмінок, навіть не за відмінок, а за простий іменний пень, що показує ймення без жадного стосунку до речення. В тому-ж розумінню висловився і Міклошіч: ⁶) він гадав, що вокативові не личить зватися відмінком, бо він і з надвірнього і з внутряного боку відмінний від инших; з надвірнього тим, що не має відмінкового суфіксу, а з внутряного тим, що він не входить у склад речення ⁷) і вільно пришивається до мови ніби-то оклик. Так само й Вундт до того-ж прилучається погляду. Зазначуючи окликовий характер вокативу, він уважає за слушну річ, що давні граматики не мали його за відмінок: „В самім ґрунті він не що иншого є, як іменини пень, що його вживано як оклика або обмислено окликовим знаком спільного роду, або-ж тільки відповідним наголосом“ ⁸).

 

Тимчасом висловлений погляд на природу вокативу не абсолютно панує. Так от Потебня⁹) судив, що вокатив так само як і номінатив є простий відмінок проти инших — скісних; згідно з цим він і надає вокативові, як і номінативові, сталої функції в реченні. Різницю між номінативом та вокативом він у тому бачить, що номінатив тільки в займенниках особових 1. й 2. особа, а в решті випадків 3-я; тимчасом як вокатив є друга особа і, будучи такою, згоджується з другою особою дієслова. Аналогічний погляд ми подибуємо у Керна¹⁰). „В такому самому розумі, каже він, в якому підмет в реченні висловнім (прямім) з'являється яко номінатив, підмет в вольовім з’являється яко вокатив, оскільки для нього заховалася відмінна форма; там — як предмет чистого виображення, тут — як предмет волї; так само один номінатив, як от напис або титул, відповідає вокативові, що стоїть самітно як оклик (або номінативові в значінпі вокативу). І як формою прямий спосіб відрізняється від вольового, так і номінатив від вокативу. Вольовий спосіб і вокатив ближче стоять до дієслівного пня, подібно до того як рухи волї первітніші, як рухи пізнання“ (78). „Таким чином правило, далі каже Керн, що суб’єкт чи то підмет завсїди стоїть у номінативі, хистке; воно пасує тільки до висловних і кон'юнктивних речень, власне тільки до речень, де особове дієслово стоїть у першій або третій особі, проте ніщо не заваджає підмет у всіх реченнях з другою особою розуміти як вокатив, себ-то яко відмінок зголошення. Що вокатив опріч того може аппозиційно окресляти всякий відмінок, що він яко ознака предмету вольового руху того, хто говорить, може стояти по-за реченням, не суперечить тому, щоб його вживалося яко підмет“ (79). На тім самім пункті зору, хоч може й не так зважно, стоїть і Пауль. „При дієслові в другій особі без особового займенника вокатив може розумітись як суб’єкт до нього. Звичайно перепинають комою Karl, komin і komm, Karl, навпаки du komm і komm du, без різниці в стосунку“ ¹¹).

 

З вище поданого ми бачимо, що в погляді на вокатив є дві течії. Один гурт учених відмовляє йому права уважатися за відмінок, покликуючись на те, що в цій формі нема відмінкового форманту, і що функція її в реченні відмінна від функції решти відмінків і наближає цю форму до оклика. Другий гурт, навпаки, зближуючи його функціонально з номінативом, уважає вокатив за такий саме відмінок як і цей останній. Незгода очевидно повстала через невиразність поняття „відмінок“, що означають його то певними формальними прикметами то функціональними, і легко її усунути, коли терміном „відмінок“ ми значитимемо самі форми закінчення ймення незалежно від їх походження і їх функцій. Як так розуміти, то вокатив без сумнїву відмінок і цілком входить в скалю закінчень імення. Відсутність форманту не є характерним, бо таку саме відсутність ми маємо і в певних формах номінативу (напр. χώρα, μέθυ). Сумнїв що-до відмінковости вокативу споводував спробунок назвати його просто „вокативною формою“ (Anrufform. Brugmann¹²) за ним Кульбакин¹³). Навряд чи можна похвалити цей відступ від традиції. Вокативна форма чого? Авже-ж закінчення ймення. Але-ж форми закінчення ймення і є відмінки, себ-то в показаній новині ми бачимо замасковану тавтологію, що не вносить нового розуміння. Усправедливити її можна-б тільки тоді, коли-б скасувати зовсім термін „відмінок“, що при цій оказії справді-б зайвий і добре-б міг замінитися за терміни номінативна, генітивна, дативна і т. д. форма (розумій закінчення).

 

II.

 

Історично засвідчені форми вокативу в слов’янських мовах зводиться до наступних праслов’янських фором:

 

у пнях на -о- e (*orbe)

„ „ „ -i̯о- iu (*konju з пн. на iu).

„ „ „ -a- о (*ženo).

„ „ „ -ia- e (*duše).

„ „ „ -i- ī (з ei: *gosti з *gostei)

„ „ „ -u- u (з *eu або *ou: *sūneu чи sūnou)

 

в іменнях нїякого роду на -o-, в пнях на шелестівку і на -ū- вокатив = номінативові.

 

В сучасних слов’янських язиках вокатив доховався опріч українського в болгарськім, сербськім, чеськім, словацькім, горішньо- і долішньо-лужицькім і польськім, але затратився в велико-руськім і cловінськім.

 

В українській мові ми маємо наступні форми вокативу:

 

І. В іменнях, що дасться звести на пні на -о-/-i̯о-, доховуються рефлекси праслов’янських закінчень e і i̯u, напр.:

 

Пні на -о-: *)

 

-п: попе Лук. 164, Гол. ІV, 332, попе-хлопе Чуб. V, 1078.

 

: го́лубе Гол. ІV, 294, дубе Метл. 15, 249, не́любе Лукаш. 128. Скалозубе ib. 24.

 

: Я́кове Чуб. V, 1119; цару Лве Плгр. Ип. Виш. 16 (XVIII в.),

 

-м: Адаме, храме Чуб. III, 18, Єрусалиме ib. 27, Климе ib. ІV, 516, Максиме Лукаш. 54, куме Пархо́ме Ном. 1709, строме Верх. 117. пóкорме Мил. ЖЛК. 205.

 

-т: брате Чуб. ІV, 516, коте Метл. 1, світе ib. 80, цвіте, квіте ib. 148, свате ib. 185, Христе́ Гол. ІV, 167.

 

: винограде Чуб. ІV, 226, жиде ib. V, 1159, городе ИП. II, 101, діде Гол. ІV, 172, дармоїде Чуб. ІV, 514, дрозде ib. 180, роде ib. 458.

 

-н: баране Гол. ІV, 396, пане капітане ИП. І, 78, гетьмане ib. 211, стане Чуб. V, 14, отамане ib. 1060, Семене Лукаш. 24, шу́рине Чуб. ІV, 355, господине ib. V, 1077, AS. VII, 7 (1554), рабине ИП. II, 27, тата́рине ЗЮР. І, 17,

 

-с: псе Ном. 3831, Верх. 117, пруди́усе Залр. 103, Перебийносе Метл. 402.

 

-з: морозе Метл. 408.

 

-л: вірле Метл. 448. кізле Гол. II, 181, соколе Чуб. V, 5, столе Гол. ІV, 354.

 

-р, -ро: бобре Метл. 136. Петре ib. 268, Дмитре Kolb. Р. II, 150, вітре Чуб. III, 199, швагре ib. V, 1145, ве́чоре Мил. ЖЛК. 140, дворе Чуб. ІV, 140, я́воре Гол. ІV, 170, зборе ib. 354, ка́чуре ib. 386.

 

-к: гудаче Верх. 117, раче Чуб. V, 1129, козаче ib. 1189, небораче ib. 1129, чумаче ib. 1063, дяче ib. ІV, 675, буяче Метл. 92, куличе Лукаш. 85, чоловіче Чуб. V, 1093, поточе Верх. 239, жуче Гол. ІV, 157, язиче Ном. 1103.

 

-г: Боже Гол. ІV, 167, небоже Закр. 144, враже ib. 470, друже Метл. 94, 184, луже ib. 92.

 

-х: ляше Метл. 400, женише Чуб. III, 466, оріше lb. V, 274, гороше ib. III, 466, верше Верх. 117, пташе Булг. 36, пастуше Мил. 215, душе Мил. Каз. 43.

 

Пні на -i̯o-:

 

-й: гаю Метл. 66, гультаю ib. 121, дармодаю Чуб. ІV, 514, гультяю Закр. 95, Зарваю, Шамраю Метл. 451, короваю ib. 163, Нечаю ib. 403, добро́дію Чуб. V, 1142, Зіно́вію Метл. 14, Гордію 128, Мусію Гул.- Арт. 39, Андрію Лукаш. 134, рою Метл. 169, пропою Чуб. V, 582, перекрою ib. 1195, соловйу Чуб. V, 68.

 

-ль: ковалю Закр. 69, Гул.-Арт. 40, жалю, кришталю Чуб. V, 39, Кармелю Метл. 6, сотвори́телю ЗЮР. І, 35, хмелю Чуб. ІV, 280, Василю ib. V, 14, королю ib. III, 44, соболю ib. V, 8.

 

-рь: царю Лукаш. 12, комарю ib. 126, вівчарю, золотарю ib. 145, господарю Метл. 394, лементарю ib. 426, котарю Мил. 44, плугатирю ib. 215.

 

-тьо: батю Метл. 391.

 

-дьо: дядю Гол. І, 68, ведмідю Чуб. ІV, 500, рудю Мил. 43.

 

-нь, -ньо: коню Метл. 19, дурню Чуб. V, 1142, Петруню ib. 1071, дідуню ib. III, 28, Грицуню Гол. І, 201, Іваню Чуб. ІV, 101, сéлезеню ib. V, 744.

 

-зь: князю Гол. II, 262, Мил. 213, ремезю ib. ІV, 170, колодязю Мил. ЖЛК. 28.

 

-сь: Івасю Метл. 417, Юрасю ib. 233, Михасю Гол. ІV, 491, дідусю-любусю Чуб. V, 1134, Петрусю Верх. 142.

 

-ж: мужу Закр. 74, Чуб. ІV, 70, Kolb. Р. III, 38, Гол. ІV, 163, Е. Зб. 35, 2, Верх. (Знад. до п. угро-рус. г.), ЗНТ. XLI, 205.

 

-ш: Барабашу ИП. II, 3, това́ришу Метл. 90, Дорошу Лукаш. 114, Добо́шу Гол. І, 154.

 

-ч: багачу Метл. 264, бодачу, богачу Гол. ІV, 468, ткачу-потіпачу Чуб. III, 162, кудлачу Верх. 349, паничу Метл. 202, Борохóвичу ИП. II, 6, Кули́ничу Гол. І, 57, дідичу ib. ІV, 533, Купч. 380, погоничу Мил. 215, поповичу Чуб. ІV, 481.

 

-ець: молодче, Іване хлопче Чуб. III, 285, вінче барвінче ЖС. в. І, 85 (вінець барвінець Грінч. III, 524, Чуб. III, 301), стрільче Гол. ІV, 40, голубче Чуб. V, 1063, шевче ib. 1174, кравче Чуб. II, 127, Левенче Метл. 446, донче Гол. І, 72, Коломийче ib. 128, горобче Бодачівка Уш. п.

 

-ць: місяцю Чуб. V, 41, Грицю ib. 10.

 

Дуже вчасно, ще праслов’янської доби, пні на *-i̯о- підлягли впливові пнів на *-i̯u- (див. Hujer, Sl. dekl. § 83) в утворенні вокативу, так з другого боку і пнї на *-о- почасти відбили на собі вплив пнів на *-u-. Ото вже в Іпат. літоп. ми подибуємо форму свату¹⁴), і в сучасній мові від багато речівників можливі обидві формі вокативу, на і на , що дало повід пр. Смаль-Стоцькому твердити, що „майже від усіх речівників можна утворити обидві формі, а проте речівники, що мають у визвуку о або гортанковий, воліють у“¹⁵). Це надто загальне твердження потрібує обмеження. Справді речівники, що визвукують на т, д, н, р, ло, можуть мати також форму на у, напр.: свату Чуб. ІV, 328, тату (від тато) ib. V, 1059, чорту ib. II, 379, світу Метл. 147, цвіту Чуб. V, 625, Закр. 76, коту Бесс. MX. 91, мосту Мил. ЖЛК. 68, діду Метл. 472, сліду Бесс. MX. 91, жиду Чуб. V, 1022, ЗЮР. І, 59; шурину Чуб. ІV, 341, татарину ib. V, 1065, Богдану ИП. II, 99, Івану ib. 102; теж від ім. на но: Дахно, Сахно, Михно: і ин.: Ти, Дахну Гуляницкий Кн. Гр. Луцьк. 1571, л. 377 б., вітру Чуб. V, 630, сиру Метл. 192 бору Пинськ. п., бовдуру Чуб. ІV, 14; ой Кішко Самійлу ИП. І, 211. Данилу с. Біле Пинськ. п. (там теж: Агапу́, Пе́тру, див. Карскій І). Пор. болгар. Стојене — Стояну, брату, бачу;¹⁶) польськ. dziadzie і dziadu¹⁷). Подибується теж форма соколю Чуб. ІV, 492, по аналогії з соболю Чуб. V, 8. Ймення з суф. -ець, як ми бачили, заховують в вокативі праслов. кінцівку на -че, бо утворення вокативу від речівників з цим суф. (*-ьць <*-ькъ), сягаючи доби праслов’янської, було власне від пнів на -о-; але зрідка подибується кінцівка на -цю, напр.: голубцю Метл. 470, оселедцю Чуб. V, 41, зрадцю Гол. І, 90, братцю ib. 170, по аналогії з „місяцю“ і ин. Вокатив на в словах з визвуком к, г, х буває в говірках, що під польським або словацьким упливом, напр.: буку Kolb. Р. III, 67, вовку (Шклов) Метл. 229, Чуб. ІV, 411, козаку, вояку, чоловіку, Іванку, бику Уш. п. Чуб. ІV, 512, духу М. Пр. 37, Kolb. Р. ІV, 150, другу Мил. 91, також побратиму Верх. (Знад. до п. угор. г.) ЗНТ. XXVII, 67. Опріч того завсіди вокатив на мають речівники з наступними суфіксами здрібнілих:

 

-ік: бра́тіку Метл. 170, 183, ву́ліку Крымскій Укр. гр. II, І, 49, також по аналогії зрідка чоловіку Чуб. V, 1140, Верх. Знад. 65.

 

-ик: конику Метл. 74, ой кóнику-ворóнику Чуб. V, 57, косарику Мил. 215, жура́влику Лукаш. 83, соко́лику ИП. І, 261, грóмику Метл. 259, бóндарику Чуб. V, 1174, дя́дику Гол. І, 222, когу́тику ib. ІV, 508.

 

-ник: сéлезнику Чуб. V, 1192 і теж инші речівники з суфіксом -ник, що не мають характеру здрібнілих, напр.: мельнику Чуб. V, 17, розбійнику Чуб. ІV, 530, со́тнику Гол. І, 21, полко́внику ИП. II, 14, хоч там пак і рідке полко́вниче стор. 6 (певно підо впливом церк.-слов.).

 

-чик: голу́бчику Гол. ІV, 161, ой тáнчику-придибáнчику ib. 166, ой Дáнчику-Білодáнчику ib. 175, бра́тчику ib. 297, кра́вчику Чуб. V, 105, одинчику Метл. 466.

 

-ук: Левенчуку Чуб. V, 988, Нестерюку Гол. І, 55, Добошуку ib. 154, Таманюку ib. 160.

 

-ок, -очок: ранку Мил. ЖЛК. 140, вінку Чуб. ІV, 106, голубку ib. 492, гудачку Верх. 266, дружку Метл. 190, котку ib. 3, коханку Гол. І, 143, пташку ib. ІV, 161, синку Метл. 90, Янічку Верх. 260, ремісничку Гол. ІV, 297, барві́ночку Метл. 8, голубочку ib. 43, Іва́ночку, колосочку Гол. ІV, 452, листочку ib. 350, синочку Метл. 89, виногрàдочку Чуб. ІV, 226, недовірочку Мил. 91, ведмідочку Чуб. ІV, 508.

 

-(ь)ко: батьку ИП. І, 211, све́корку Метл. 147, свекірку Гн. в. II, ч. І, 220, соньку Чуб. ІV, 20, дружку ib. 189, дядьку Чуб. V, 1086, соловейку ib. 1057, хлопку ib. 1039, Марку Метл. 99, Васильку ib. 298, Харьку́ ib. 425, Климку Лукаш. 52, Мошку ИП. II, 27, Іванку Rokoss. 152, сірку Укр. Е. Зб. І, 13.

 

-еньно: батеньку Гол. ІV, 218, я́вореньку ib. 179, Івáсеньку ib. 468. Яненьку Гол. І, 53, коза́ченьку Метл. 8, чума́ченьку ib. 21, те́стеньку, зя́теньку Чуб. V, 1186, мéльниченку ib. 17, орішеньку ib. 274, невірниченьку Е. Зб. 35, 2.

 

-онько: си́ноньку Гол. ІV, 47, костру́боньку ib. 167, голу́боньку ib. 218, вівсоньку Чуб. ІV, 458, Яки́моньку ib. І, 56, Левчéноньку Лукаш. 50.

 

-енко: Вдови́чéнку, Коваленку Чуб. V, 10, Гавриленку Метл. 457, царенку Чуб. III, 158, Морозенку Лукаш. 28, Неча́єнку ib. 34, Хмельниченку Вел. II, 31.

 

-ечко: діду́сечку ЗЮР. І, 66, Івáшечку Лукаш. 92, сердечку Верх. 260.

 

Так само, хоч значно рідше, можна спостерегти вплив твердих пнів на м’які, напр : муже Чуб. V, 1196, Гол. І, 213, ІV, 60 підо впливом „друже“ і т. под.; небоже (небіж) підо впливом „боже“; коне Бодачівка Уш. п. ¹⁸) при коню там-же, також Іваше (ном. Івáш) Лукаш. 92, Івасе (ном. Івась) ib. 95, соловіє Гол. II, 519, стороже Мил. 178. Поруч із князю існує праслов’янська форма княже Лукаш. 100, кнѧже AS. VII, 7 (1554) від * кънęgъ, пор. Supr. 156, 8: кнѧіоу, що вже теж від форми кънѧsь. При колодязю також колодязе Мил. ЖЛК. 28; при місяцю також місяце Чуб. V, 39. Теж богаче Бесс. MX. 289, рогаче Чуб. II, 140.

 

В пнях на -ар, -ир, що затвердли з -арь, -ирь подибуються обидві кінцівки, напр. на : арендару Чуб. II, 618, пачкару Чуб. V, 1087, теж цару ИП. І, 26, Чуб. V, 35; багатиру Чуб. V, 1089, пастыру АЮЗР. II, 45 (1608): по аналогії з цими також куховару Чуб. II, 451; Нестору Мил. 100, Федору Е. Зб. 35, 74; командіру Булг. 78, каваліру Гол. ІV, 172 і може згадані вище вітру, бору і инші. З кінцівкою на , напр.: куховаре Чуб. II, 456, бо́ндаре ib. V, 1174, воротаре Гол. ІV, 175, рандаре ЗЮР. І, 59, крáмаре Метл. 189, воляре Верх. 255.

 

Иноді замість брате, хлопе подибуються бра! Чуб. II, 258, хло! Пинськ. п., Kolb. Р. II, 182, III, 31, і теж Макси́! Івá! Степá! Мики́! Дени́! Пинськ. п с. Біле (Карскій І). У Гуцулів: Семе! Ону! Мико! Шух. Гуц. І, 28.

 

Форми і. е. вокативу при вольовім способі дієслова спочатку в праслов’янськім не мали місця, бо і. е. вольовий спосіб замінився за оптатив, при якім ми-б могли сподіватися тільки номінативу; і справді в таких прастарих виразах як спаси-бі, помагай-бі в-рус. спаси-бо ми маємо наслідки такого стану речей, і ці форми зовсім не свідчать, ніби номінатив і вокатив збіглись, як гадав Шимановський (ор. cit. 78). Вокатив при колишнім (в функції підмету) оптативі з’явився пізніше по аналогії з випадками, де він виступає в реченні незалежно, як зовне слово; можлива річ, що зникнення вокативу в в-рус. і словинськім у всіх позиціях дасться вияснити тим, що номінатив при оптативі вплинув на решту випадків, тимчасом як в инших слов’янських мовах, навпаки, форми вокативу виперли номінативні форми при оптативі (пізніше вольовім способі).

 

2. В іменнях, що підносяться до пнїв на -u-, ми подибуємо рефлекс. праслов. u -у, напр.: сину Метл. 103, 301, Чуб. III, 162, V, 1059, ИП. І, 261, меду Полт. п., але знати також вплив пнів на -о-, напр.: о синє Чуб. III, 16, 18, 20, Закр. 47, що сягає ще ст. слов. язика¹⁹) остання форма подибується в духовних віршах і правдоподібно запозичена з церк.-слов’янського. Зрідка подибуємо меде Гол. ІV, 508.

 

3. В іменнях, що підносяться до пнів на -а/i̯а-, доховуються рефлекси праслов’янських кінцівок і , напр.:

 

Пні на -а-: бабо Чуб. ІV, 409, иво ib. III, 407, вдово Гол. І, 12, мамо ЗЮР. І, 80, руто Метл. 471, красото Гол. І, 382, старосто ib. ІV, 358, сестро ЗЮР. І, 25, зоро (від зоря) Kolb. Р. II, 75, журо Метл. 443, панно ЗЮР. І, 132, сосно Метл. 251, розлуко Гол. ІV, 350, свахо Гол. ІV, 173, Степане Плахо ЗЮР. І, 117, родино ib. 25, дитино ib. 80, котино Закр. 70, дівчино ib. 183, рибчино Чуб. V, 22, пташино, дружино Гол. II, 519; тілько Метл. 251, дівко ЗЮР. І, 113, донько Гол. ІV, 183, душко ib. 168, мамко Гол. 22, онучко Чуб. ІV, 13, Оринко Метл. 333, чарко, пляшко Чуб. V, 1101, коровáйничко ib. ІV, 227, матінко ib. 241, Мари́сенько Гол. ІV, 292, мату́сенько ib. 168, Гандзю́ненько 179, зозу́ленько Чуб. ІV, 72, Ори́шечко Метл. 333, ду́шечко, кри́шечко ib. 122, білозíрочко ib. 122, голо́вонько Гол. І, 137, помітушко, помазушко Мил. 218.

 

Пні на -i̯а-: Маріє Чуб. III, 27, доле Чуб. V, І, земле Метл. 330, зозуле Мил. ЖЛК. 275, зоре Лукаш. 161, Закр. 107, Насте Гол. І, 70, попаде ib. 155, ринде Чуб. І, 238, нене Чуб. ІV, 141, свине Ном. 1000, господине Гол. І, 220, княгине Мил. 218, госпоже Чуб. ІV, 100, роже Метл. 7, 202, душе Чуб. III, 19, Гол. І, 155, теще Чуб. ІV, 328, грушице Метл. 251, пшенице Чуб. ІV, 216, неробíтнице, неприві́тнице, некукібнице Метл. 305, перепелице ib. 280, сестрице Гол. ІV, 93, Марусе Метл. 105, 203.

 

Пні, що визвукують на й, ж, ч, ш і деякі инші, здавна підлягли впливові твердих пнів; так ото у Радивиловського ми знаходимо: Маріо, пяницо²⁰), в сучасній мові діялектично: Марійо Верх. 368, Гол. І, 163, компанійо Szabl. 128, рожо Косарів Дуб. п., ружо Верх. ЗНТ. XI, 184, душо Верх. 264, Алкане Пашо ИП. І, 214, теж зазульо Гол. І, 295, дольо Kolb. ІV, 108, господиньо ib. III, 511, матусьо Ушиц. п. Чуб. V, 54. Пор. серб. душо, земльо, пијаницо ²¹; словац. dušo ²¹), польськ. wolo, duszo²¹).

 

Здрібнілі як м’якої, так почасти і твердої відміни, маючи суфікси тотожні з суфіксами речівників муж. роду, підлягли їх впливові і прийняли кінцівку у, напр.: Галю Метл. 84, Фесю Чуб. V, 69, Зосю чернусю Гол. ІV, 184 доню Лукаш. 124 (по аналогії з ними також зорю Чуб. V, 580), бабуню Чуб. V, 1130, мамуню ib. 1150, Парасуню Гол. І, 58, Магдуню ib. 70, Мариню Лукаш. 153, мамцю Метл. 236, кумцю любцю Гол. III, 507, Парасю Полт. п., Марисю Гол. ІV, 382, Ганнусю Метл. 6, Марусю Метл. 105, Настусю, Олесю Чуб. III, 72, матусю ib. ІV, 55, 5, 54; теж подекуди доньку Берест. п. жінку, дівку Теребин, до́нечку Томаш. п., Дуб. п., Ярославець, Овруч, п. Ласкін. вол., до́нейку Луцьк, п., Мару́сеньку Лукаш. 154, тїтку́ Черк. п. Чуб. І, 237, маківоньку Kolb. Ch. І, 267.

 

Пр. Смаль-Стоцький каже, що „форми доненьку, донечку і т. д. виясняють ся з вимови ненаголошеного о“. Уважаючи на подане вияснення, ця гіпотеза стає зайвою, хоч в поодиноких випадках можливо, що у в вокативі фонетичного походження, а власне в говірках, що дуже укають, напр. Косу моя, косу, дівоча роскошу Теребин. Див. Шимановскій ор. cit. 83 — 84.

 

Форми вокативу холмські і галицькі: Марисю Гол. II, 231, матусь ib. 710, діву́сь ib. 703, маму́сь Верх. 243, Ганунь Гол. ІV. 254, госпось Тарногрод ²²) і т. под. поясняються відпадом кінцевого у. В Пинщині (с. Біле, див. Карскій І) подибуємо: маму́! тату́! бабу́! Марйу́! Настю́! У Гуцулів: Марі! Гафі! Шух. Гуц. І, 28; Пара! ib. IIІ, 212.

 

4. В іменнях, що підносяться до пнів на -і- муж. роду́, що поміщалися з пнями на - i̯o-, ми знаходимо ту саму кінцівку в вокативі, що і в пнях на - i̯o-, себ-то ю, напр.: зятю AS. VII, 179 (1569) Метл. 185, Чуб. ІV, 82, тестю Метл. 185, гостю Радив. В. 326 об., огню́ ib. 364 об., але Го́споди Лукаш. 45, Чуб. V, 1146, Ле́бедю Булг. 36.

 

В іменнях ж. р. під упливом пнїв на -іа- ми маємо в вокативі кінцівку , або-ж рефлекс праслов. *-і — и. Через ненаголошеність останнього складу не завсіди легко визначити характер кінцевої голосівки, бо ненаголошене є і и виголошуючись змішуються, напр.: беле Мил. 84, пече Метл. 164, Чуб. ІV, 237, 561, смерте Гол. III, 510, лю́босте ib. 390, весе́лости ib. 319, радости Мат. Етн. XII, 191, молодости Верх. 122, о моя гуси, о тверда кости Верх. ЗНТ. т. 35 — 36, ст. 68, ой молодосте, одрадосте Каменец. 8. На, на тобі, напасти жидівска, на! Kolb. Р. ІV, 170.

 

5. В словах, що підносяться до пнів на -n- музьк. роду, напр.: камінь, день і ин., маємо в вокативі кінцівку є або : камене Мил. ЖЛК. 118, дню холодню ib. 140.

 

6. У пнїв на -ят- вокатив звичайно подібний до номінативу, напр.: Подь-же, дівча, медже нас Гол. 527, а ходім, дитя моє! Чуб. II, 31, але в думах є приклади вокативу на у, напр.:

Алкане-Пашо, Трапезонський княжату,

Молодий паняту!

Сей тобі сон не буде ні мало зачіпати ИП. І, 210.

очевидно по аналогії з „тату“, „свату“.

 

III.

 

Імення в формі вокативу подибуємо в мові в наступних позиціях:

 

I. По-за складом речення, яко вставне слово — звернення до кого, напр.:

 

Прошу тебе, Палію Семене,

Щоб не зрадив ти мене Сб. ХIIФО. VI, 2, 61.

Бісе муже, не піду Грінч. III, 105.

Ой не пущу, суко некукібнице Чуб. III, 132.

 

II. В складі речення, причому розрізняємо такі випадки:

 

1. Вокатив при дієсловах:

 

а) при вольовім способі:

 

Не топись, козаче, марно душу загубиш Бал. 10. — Ой не шуми, луже, осокою дуже Бал. 9.

 

Еліпсис: До нас, до нас, парубйата! Мил. 65.

 

б) При другій особі прямого способу:

 

Чи бачила, подружино, мого чорнобривця Мил. 70.

 

2. Вокатив при йменнях.

 

а) При речівниках в вокативі:

 

І) атрибутивно:

 

Про то, господине княже Михайле, со слезами чолом бью твоей милости АЮЗР. І, 35 (1508). Явне безбожний Моснѣ Пане Юрасю Хмелниченку Гетмане Вел. II, 31. — Дару Лве Плгр. Ий. Виш. 16 (XVIII в.). — Бідний, бідний пане Степане Ном. 667. — Пане дяче Чуб. V, 675. — Панове гості та собі погадайте Чуб. ІV, 12. — Ой ти, коте рябку, вимети хатку Мил. 42. — Скажи, скажи, Марусенько дочко, які в тебе гості бувають Бал. 34. — Разсмотри и уважъ, вихровата голово Дорошенку Вел. II, 345. — Ой конику воронику, біжи по дівчину Чуб. V, 57. — Іди, дочко Радіоточко, веснянки співати Мил. 64

 

Часом імення при атрибуті вокативнім стоїть в номінативі, напр.: Добри вечер, пане дохтор Чуб. V, 1085. — Ой бережися, пане Перебийте, хотять тебе Ляхи вбити Сб. ХIIФО. VI, 2, 61. Але спливаючися в одно слово: Ци є ти дома, пан-господарю Е. Зб. 35, 8.

 

Прикметник, не маючи вокативної форми, стоїть при вокативі в номінативній формі, напр.: Ой Боже мій милостивий Бал. 12. — Скажи мені, старий діду, де шукати долі Бал. 18. — Ой ти хлопче молоденький, слова-ж твої красні Чуб. V, 13.

 

Але в старих письменників прикметник в вокативній формі подибується, напр. у Радивиловського²³) прпибне о҃тче Огор. 2, о свѣтилниче чудне ib. 852 і ин.

 

2. аппозитивно:

 

а) при речівникові:

 

Виходь, виходь, дівчинонько, наша щебетухо Мил. 63. — Да дівчино, молодая Ганно, да збуди мене в неділеньку рано Чуб. V, 59. — Вийди, вийди, дівчинонько, любеє серденько ib. 79. — Ой чого ти, кринице, холодна водице, чого рано замерзаєш Мил. 142. — Вийди, дівчино, перепелочко, — Вийду, козаченько, мій барвіночку Мил. 86. — Сину мій Івасю, Удовиченку Коновченку Лукаш. 45. — Ти удово, старая жоно, не плач, не журися Лукаш. 45. — Прощай, прощай ти, Марусю, сестро наша Мил. 158. — Ой матінко, черешенько Мил. 105.

Ой Йване, поповичу Гетмане!

Чому ти таки пустивъ себе въ недбанне Вел. III, 15.

 

Иноді при вокативі аппозитивне ймення стоїть в номінативі, напр.:

 

Ой ти клину, клиновий листочок,

Куди-ж тебе вітер повіває Мил. 142.

 

б) при займенникові особовім 2-ї особи:

 

1. препозитивно:

 

Ой гаю мій, гаю, ти шумиш не помалу Бал. 25. — Ой Івану Потоцьким кролю польський, ти-ж бо пйеш-гуляєш Метл. 394.

 

2. постпозитивно:

 

Де ти, доле, була,

Що мене забула Бал. II. — Ой ти, дубє кучерявий, голля твоє рясне Метл. 107.

Ти земле турецька, віро бусурманська,

Ти, розлуко християнська!

Не одного ти розлучила з отцем, з матіррю Макс. 12.

Ой чого ти, пане сотнику, чого зажурився Гол. І, 21.

Ой мій-же ти, командіру Булг. 80.

Ви, кумове, весели бувайте Чуб. ІV, 12. — Ви, панове молодці, кайданами не стучіте ИП. І, 214. — Ой ви, сватове, бідні лебедове, чого-ж ви так спізнилися Чуб. ІV, 241.

 

IV.

 

В українській мові вокатив не рідко виступає в функції номінативу. Колись²⁴) ак. Яґіч вияснив це з'явище, стосуючи до сербського язика, фонетичними причинами: потребою заховати десятискладовість сербського віршу, коли бракувало одного складу. Цю потребу заспокоювала форма вокативу, як найбільш безоглядна. Міклошич²⁵) на це підніс закид, що ту потребу могли заспокоювати і инші форми. Потебня²⁶), погоджуючи обидва погляди, допускає в одних випадках вокатив в характері заступника складу, що бракує, так само як уживається на ту саму цїль і инших фором, відмінних від вокативу; а в других випадках, як на це показують українські думи, шо не мають потреби заховувати складу, вокативна форма, на його думку, була знаменна і з’явилася наслідком звернення співця до відсутньої особи (третьої), як до присутньої, в другій особі, як це буває в Гомера і випливає із співчуття співця до згаданої особи і з живости уявлення цієї особи. „Цим виясняється, чому в слов. піснях вокатив замість номінативу майже тільки в іменнях осіб“. Яґіч в 1899 р.²⁷) вертаючись до того-ж питання і показуючи на близькість вокативу і номінативу, що виявилася між иншим в тому, що у множині і в двоїні обидва відмінки збіглись, і різниця обмежується на однину, та й тут з найдавнішого часу можна спостерегти змагання окрему форму вокативу замінити за номінатив, і проти Міклошича, завважує, що вокативові найлегше заступити номінатив, бо він найближче до нього стоїть; у всякім разі гідний уваги факт, що цей впад вокативу в функцію номінативу обмежується тільки на слова музького роду. Причина цього, на розсуд Яґіча, може залежати на тому, що в останньому разі через заміну номінативу за вокатив нічого не зискалось на метриці. Пояснення Потебні, на розсуд Яґіча не згоджуються з фактами, бо вокатив замість номінативу шириться однаково, як на ймення, що збуджують симпатію, так і антипатію.

 

Справді, вживання вокативу в функції номінативу в слов’янських язиках є окремий випадок чергування номінативу з вокативом, що дасться спостерегти в індо-европейських язиках. Можливість цього з’явища припадає на ту добу, коли суфікс номінативу перестав усвідомлюватися як такий, себ-то як носитель одмінної функції при йменні. Повстала для свідомости однаковість обох фором відкрила можність їх змішувати, себ-то вживати одної замість другої. В укр. мові ми подибуємо вокатив замість номінативу не що йно в іменнях осіб музьк. і жіноч. роду, а також в речівниках імен неживітних обох родів, як це показують понижчі приклади. І я вважаю, що в цім з’явищу треба бачити стилістичний засіб виразити поважність, піднеслість або урочистість мови, що дає змогу в певних випадках використувати це сполучення на вираз іронії (Науме, дурний твій уме Ном. 12712). В іменах здрібнілих вокатив в цій функції увидатнює чулість до даної особи (Ой пошов-же синку у вуйско в дорогу Чуб. V, 709); вимоги метру, рими і т. под. грають, на наш погляд, другорядну ролю.

 

В українському ми подибуємо вокатив в трьох фзгнкціях номінативу: цк підмет, аппозиція і предикативний атрибут.

 

а) в функції підмету:

 

Між тими панами красний паничу, пане Іване Метл. 338. — Плаче-ридає молодий козаче по своїй дівчині Чуб. V, 281. — Моцний Боже допоможе, дасть з люби користь ib. 2. — Кучерявий дубє на яр похилився ib. 85. — Коло двора тестьового соколе облітає Чуб. ІV, 312. — Науме, дурний твій уме Ном. 12712. — Ячмінь на дорозі, родив його Боже Мил. 138. — Поїхав королевичу на погуляння Чуб. V, 770. — Хрещатий барвіночку завйав у прискриночку Метл. 81. — Прийшов до єї отче Демиде Чуб. V, 1167. — Сизий голубочку сидить на дубочку Грінч. III, 174. — Вишев єї братку Пинч. Булг. 78.

Приїзжає синку к своєму двору Чуб. V, 706.

Сіли-ж вони обідати, — гіркий наш обіде!

Оглянуться назад себе, аж оконом їде Нові укр. пісні. 25.

Прилинь, прилинь ти до мене, як голубе сизий Чуб. V, 929.

Як приїхав синє з путі із дороги,

Вклонився матусі низенько у ноги Метл. 286.

Ой поїхав королевичу на погуляннє

Да й покинув Марусеньку на гореваннє;

Да виїхав королевичу в чистеє поле,

Да й розкинув королевичу свій білий шатер Чуб. V, 770.

Як схватився королевичу на свойого коня,

Як побіжить кролевичу до бабусина двора Чуб. V, 775.

Там стояв Іване Богуне Каленицький Метл. 407.

Ей як на славній, панове, Україні, у славнім городі у Корсуні,

Там крикне-покликне Хвилоне Корсунський полковниче,

Козаків на Черкень-долину ув охотне військо викликає Метл. 413.

Оттогді то Хвилоне, корсунський полковниче, на доброго коня сідає ib. 414.

Тоді-ж то Івасю Вдовиченку на доброго коня сідає ib. 418.

Червоний раче по ринку скаче (Шимановскій, В. Звук. и форм. ос. х. р. 79).

Молодая Марисю вилази з-за стола; молодая Марисю перейшла через сїни Савино ib. 84.

Ой що взмовит гетьмане Мазепо к Палію Семену Др. 55.

Допоможе милий Боже тую дівчину взяти Kolb. Р. II, 70.

Кличе отець Ігнате ЖС. І, 45.

Ба й стоїт царю на синім мори Е. Зб. 35, 114.

Волики води ґречний пане,

Ґречний пане, пане Василю ib. 137.

Зажурився сусіде, що мій мили не приїде Kolb. ІV, 91.

Ходила Маруся молоденька, а за нею Іване слідою Чуб. ІV, 112.

Ой кликне, покликне да королю шведзький на гарматі отся Пол. п. 1, 2, 57.

Ой соловіє файно співає Шух. Гуц, ІV, 72.

В друге віконце (изходит) місяцу світлий Шух. Гуц. ІV, 79.

Й-а в тім плавиню сивий оленю Шух. ІV, 130.

Ой виходить стара нене, її рука в тісті ИП. II, 61.

Гори, гори, свіченько, аж до півночі,

Доки наша пече короваю не спече Чуб. ІV, 220.

 

б) в функції аппозиції:

 

Оттодї то припало йому з правої руки чотирі полковники:

Первий полковниче Максиме Ольшанський,

Другий полковниче Мартине Полтавський,

Третій полковниче Іване Богуне,

А четвертий — Матвій Бороховичу ИП. II, 6.

Тогді-ж то Хвилоне, Корсунський полковниче, із намета виходжає Метл. 418.

Оттогді-ж то Івану Потоцький, кролю Польський, листи читає ib. 394.

У вишневім саду є много звіру, одно звірине дуже славноє, дуже славноє, сивий оленю Е. Зб. 35, 256.

 

в) в функції предикативного атрибуту:

 

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче X. Сб. VI, 2, 59.

Будять тебе аж троє гостей —

Що перший гостьо — ясен місяцю,

А другий гостьо — красне сонечко...

А третій гостьо — дробен дощику Конощ. 124.

Один ми царю йиний місяцю,

Другий ми царю дробен дощику Гуц. Шух. IIІ, 62.

Назвали-ж ного Йисусе Христе, Сотворителю й Спасителя), Нас усіх грішних одкупителю Е. Зб. 35, 31.

Сам хомйаче, а мене й не баче Ном. 6606.

Здає-ця і друже, а гадючку впустив Ном. 9536.

 

Про вокатив в функціях номінативу в сучасній білоруській мові див. у Карського: Бѣлоруссы т. II, 3, 45.

 

П. Житецький (Очеркъ лит. истор. малор. нар. К. 1889, 100) і М. Марковеький (Ант. Радивиловскій К. 1894, 158) зазначують у Галятовського і у Радивиловського випадки вживання іменнів власних в вокативі замість номінативу, але можливо, як завважує ак. А. Соболевський що-до велико-руських пам’яток (Лекцій3, 190), що ці форми середньо-болгарські; такі-ж непевні що-до їх крайовости випадки занотовує й пр. Е. Карський з білоруських пам'яток XVII в. (див. Бѣлоруссы, II, 2, 161). Тимчасом вокатив в функції номінативу подибується в найдавніших пам’ятках нашої мови, напр. в Іпат. літопису читаємо:· ѡхъ тотъ, мѧ вороже погуби 198. Ак. А. Соболевський в своїх „Изслѣдованіяхъ въ области русской грамматики“ в 1881 р. (Р. Ф. В. т. VI, ст. 204 — 210), такі форми, як посаднике, Завке, Смене, Ночине, Марке, Варламе, останке і инші, що подивуються здебільшого в новгородських пам’ятках, виясняє як вокатив в функції номінативу (так само в „Лекціяхъ по ист. рус. яз., вид. І, 137, вид. IIІ, 189 — 190), але ще давніше Колосов (Очеркъ ист. зв. и формъ рус. яз., 74, 88 і Обзоръ, 2 — З, 5) і Потебня (Къ исторіи звуковъ, 42 — 43), не признаючи цих фором за вокатив, виясняли їх фонетично, повнозвучністю ъ, ь. Ак. А. Шахматов в Arch. І. sl. Phil. VII, 59, підносячи закиди на догади ак. Соболевського виясняв ці з’явища морфологічно, теж не визнаючи тих фором за вокативи; до розсуду ак. ПІахматова прилучився і ак. Яґіч в своїх „Критическихъ замѣткахъ по ист. рус. яз.“ (1889, 105). В 1893 р. ак. Шахматов в „Изслѣдованіяхъ въ обл. рус. фонетики“, ст. 47 — 48 дає вказаним випадкам уже фонетичне висвітлення, хоч відмінне від Потебневого. Пр. Б. Ляпунов в „Изслѣдованіи о языкѣ син. сп. 1-й Новгород, лѣт.“ (1899 р., ст. 142), прилучаючись до міркувань ак. Шахматова, теж виясняє це з’явище фонетично. Ак. Шахматов, вертаючись в 1903 р. до того-ж питання в арт. „Къ исторіи звуковъ русск. яз.“ (Изв. А. Н. 1903, 318, 323, 323) і в „Изслѣдованіи о Двинск. грам. XV в. (стор. 99), ще зістається на ґрунті фонетичного вияснення даного з’явища, але вже в „Курсѣ русск. язика“ (читан. в СПБ. університеті в 1910/11 р. ч. III, стор. 60) кінцівку в номінативі йм. м. р. він виясняє з фором праслов. вокативу і так само кінцівку , що знаходить в Минеї 1096 р. і в Двинськ. гр. XV в. (Савке, Кондратке, Васке і ин.); і в результаті сходиться з ак. Соболевським, як це знати з останнього арт. „Кілька слів на нову працю з граматики укр. язика“ (Україна, І, 18, пункт 4-й), де на ного й покликається. У всякім разі питання про вживання вокативу в функції номінативу в великоруській мові, і чи це вживання одного роду з українським, ще чекає на розвязання.

 

 

_______________________________

Цю розправу надруковано в 117—118 т. Зап. Наук. Той. ім. Шевченка у Львові. Тут її передруковуємо з деякими змінами і додатками.

*) Наголоси, коли вони припадають нa другий склад від кінця, нe ставимо.

 

1)Hübschmann. Zur Casuslehre, Münch. 1875, стор. 9.

2) Steinthai. Geschichte der Sprachwissenschaft bei den Griechen und Römern T. I, 302 anm.

3) Пор. Delbrück. Vergl. Synt. I, 188 i 394.

4) Schleicher. Comp.3 574. (§ 263).

5) Curtius, G. Zur Chronologie der indogerm. Sprachforschung. 2. Aufl. Leipzig, 1873, стор. 72.

6) Miklosich. Vergi. Grammatik, IV, 360.

7) Пор. Brugmann. Grundriss, II², 646.

8) Wunt, V. Völkerspsychologie. Bd. І3. 322 — 323. Пор. Brugmann, К. Grundriss² Bd. II, 133: „Der Voc. trägt den Charakter einer an eine konkrete Vorstellung getmndenen Interjection an sich“.

9) Изъ зап. по русск. гр. І, 94.

10) Kern, F. Die deutscbe Satzlehre. Berlin, 1888, стор. 78 — 82.

11) Рaul. Prinzipien der Spraсhgeschichte. 2. Aufl. 104: 3. Aufl. 111: 4. Aufl. 130.12) Grundriss², ІІ, 132.

13) Древне-церковно-словянскій языкъ. Харьковъ, 1911, стр. 160.

14) Соболевскій, А. Лекцій пo ист. русск. яз.3 170.

15) Smаl-Stoсkі, St. Ueber die Wirkungen der Analogie in der Deciln. der Kleinruss.: „Beinahe von allen Substantiven können vorderhand beide Formen gebildet werden, wenn auch die auf о oder guttural auslautenden Substantiw die Endung n vorzieben“. Arch. f. sl. Phil. VIII, 232.

16) Флоринскій, T. Лекцій І, 105.

17) Ibidem, II, 51

18) Голоскевичъ, Г. Описаніе говора с. Бодачевки, Ушицк. у. (Изв. Отд. р. яз. И. А. Н., т. XIV, кн. 4, стр. 106 — 131).

19) Vоndráк, W. Altkirchenslavische Grammatik², 420. Пор. болг., сине і сину Флоринскій. Лекцій І, 105; польськ. synie і synu ibidem II, 451.

20) Mapковcкій, M. Антоній Радивиловскій. K. 1894, стр. 157.

21) Флоринскій. Op. cit. І, 293; II, 284, 419.

22) Шимановскій. Op. cit. 84.

23) Марковскій. Ор. cit. 157.

24) Primjetke k naśoj sintaksi, Kmźeynik, II, 180 (1865).

25) Vergl. Gr ІV, 370.

26) Изъ зап. по pyc. гр. I², 96.

27) Beiträge zur sl. Syntax, 32.

 

 

 

 

ІНСТРУМЕНТАЛЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ.

 

Узагальнюючи вживання інструменталю Бруґман (Vergi. Gram.². II, 2. §475) признає в його значінні два моменти: один соціятивний, другий інструментальний, себ-то інструменталь значить дещо, з чим разом, і дещо, з чого поміччю втіленець чинности її доконує, причому останній момент видається відміною першого. На тім самім пункті зору стоїть і А. Мейє, коли каже, що „інструменталь вказує з ким або з чим виконано чинність (звідки сенс ким, чим)“¹).

 

Справді інструменталь вказує на обставину, що супроводить чинність, яко середник її вияву. Це власне не функція інструменталю, а вихідний психологічний момент в його вживанні. Функції-ж його в реченні детермінуються як виображеннями, що лежать в елементах сполучень, що входить туди інструменталь, як і їх формальними властивостями. Так, напр., в сполученнях „морити голодом“ і „мерти голодом“ вихідний момент той самий: це супровідна обставина, що через неї виявляється чинність, але в першім разі залежно від об'єктивної (каузативної) форми дієслова її дасться уявити знаряддям, а в другім, при суб'єктивній формі дієслова, — причиною. В сполученнях „мастити пензлем“, „годувати ложкою“ і „мастити фарбою“, „годувати кашею“ різниця функції криється в матеріяльнім значінні слова з огляду на дієслово, а в сполученнях „гнати гуси лозиною“ і „гнати гуси стадом“, „краяти хліб ножами“ і „краяти хліб шматками“ різниця умовнена різним стосунком інструменталю до акузативу і т. ин.

 

Тлумачення „значінь“ (функціональних) чи „функцій“ інструменталю, як слушно завважує Бруґман²), довільне, як довільне воно дотично всіх відмінків, додамо ми, і ції довільности не уникла ні порівняна граматика індо-евр. язиків, ні граматика поодиноких язиків, бо ці значіння установлюються системою питань вужчих, як стосунок елементів в певнім сполученні, що можуть позитивно відповісти і на ряд инших питань³). Опріч того, в певних сполученнях з інструменталем, вбачаємо ще синкретизм, нерозчленованість функцій. Так, наприклад, функція модальна, як справедливо завважив Потебня (Из зап. по рус. гр. І — II, 483 — 4), а за ним і І. Лось (Funkcye narzędnika 123, 4) може виводитися з різних сполучень з інструменталем залежно від того, чи уявляємо його ближчий звязок з номінативом (resp. акузативом) чи дієсловом. Так, напр., „морити людей голодом“ можна розуміти і інструментально: чим, і модально: як: „не даючи їсти“. Перехід від інструментальности до модальности дається вияснити паралелізмом певних зворотів з інструменталем і модальним прислівником (напр.: „їхати конем“ і „їхати кінно“), а також усталенням уживання речівника майже виключно в формі інструменталю. Що-ж до „причинової“ функції при дієсловах перехідних, то інструменталь, напр. в реченні „я це зробив вашою порадою“ можна розуміти і як „причину“, себ-то зробив в наслідок вашої поради (з вашої поради), і як „згідно з чим“ (за вашою порадою). Ці два відтінки нерозчленовані в інструменталі, знаходять своє розчленування в пізніших конструкціях з прийменниками „з“ і „за“: з поради, за порадою.

 

Авжеж нам дуже на тім залежить, щоб установити систему стосунків слів в інструменталі до инших елементів речення, але виходити будемо не з функції, а з форми і значіння поодиноких елементів речення, що від них залежить певна функція інструменталю.

 

Повстаючи з неоднакового психологічного підкладу, що криється в різних відмінках, функції можуть спадатися. Отже індо-евр. інструменталь, залежно від різниці вихідного психологічного моменту, функціонально конкурував з акузативом, генітивом, аблятивом, дативом і льокативом (див. Audouin, Е. De la declinaison dans les langues indo-européennes. P. 1898, ст. 17, 35, 40, 45, 51). Рефлекси цих конкурувань ми знаходимо також і в українській мові, як це буде видко з дальшого викладу.

 

 

І. Інструменталь при дієсловах.

 

І. Інструменталь в вільнім стосунку до дієслова.

 

Під цю категорію підводжу інструменталь „місця“ і „часу“, що стосуючися до дієслова, чи краще до цілого речення, має цілком прислівниковий характер: він не надається до виміни його за номінатив або акузатив, себ-то підмет або предмет.

 

2. В інструменталі поняття місця.

 

Розглядаючи інструменталь виображень місця, нам належить розрізняти виображення місця як певної площі або лінії (напр.: поле, дорога) і виображення його як точки в простороні (напр.: двері, вікно); з другого боку, дієслова, що сполучуються з назвою місця, або виражають переміщення підмету (неперехідні: іти, їхати) чи предмету (перехідні: посилати, гнати) або його не виражають (бути, сидіти, дивитись). З огляду на ці відтінки виображень, що лежать в основі сполучень дієслова з інструменталем імени, ми розглядатимемо інструменталь місця в такім порядку:

 

I. Інструменталь виображень просторони яко площі або лінії з дієсловами:

1) що виражають переміщення підмету (неперехідними) і предмету (перехідними);

2) що переміщення не виражають.

 

II. Інструменталь виображень просторони яко точки з дієсловами:

1) що виражають переміщення підмету (неперехідними) і предмету (перехідними);

2) що переміщення не виражають.

 

3. Інструменталь виображень просторони яко площі або лінії.

 

1. При дієсловах, що виражають переміщення.

 

При дієсловах неперехідних і перехідних, що значать переміщення в простороні, інструменталь вказує простір, що ним послуговуються, щоб доконати те переміщення, простір, що по нім відбувається переміщення. Цією власне рисою інструменталь відрізняється від льокативу, що вказує простір, що в його серединї відбувається переміщення, напр.: ходить пішком у пеклі повсюду ЖС. І, 447, або акузативу, що вказує міру переміщення в певнім напрямі, напр.: іду поле, іду друге.

 

Цей зворот сягає доби індо-европейської, пор. скр. diva yanti „вони йдуть небом“, antarikšena patati „він летить повітрям“ Delbr. І, § 108; anyena patha nayati „він веде иншою стежкою“; в грецьк. ἐπορεύετο τῇ ὁδῷ ἣν αὐτὸς ἐπονὴσατο; лат. ire publica ѵіа; лит. keliû eiti, vaziuti, ká vesti „дорогою іти, їхати, кого везти“ Schl. 268; ст. б. схождаше пѧтьмь тѣмь Vondr. A. Gr. 596, срб. шеве тице небом лете Дая. 553; польськ. jechał iną drogą L. f. n. 103; чеськ. Horak s swy'mi lesem se k mestu pžibližil Zikm. S. 174; Lesem šel a stromů ne viděl Heb. 347; в pyc. идти берегом, лѣсом, горою Бусл. Пст. Гр. II, 268.

 

В українській мові:

 

а) При дієсловах переміщення неперехідних:

 

Взєла его ненька берегами бічи Kolb. Р. II, 53. — Біжи-ж (коню) степом та гаями, Долинами, байраками, До моєї родиноньки ИП. І, 270. — Біжи коню дорогою та вдар копитами Чуб. V, 241.

(Лисичка) побігла скрізь шляхом Чуб. II, 116. — (Охота) слідом побігла аж до мора ib. 165. — Побіг дорогою Рудч. Ск. II, 2 (з льокат. і прийм. в (у): Не лови чоловіка у сліду Мил. Жлк. 295).

Ой Позино, Позино, чого гайом блудиш Уш. п. Чуб. V, 6.

Блукає небом мов селом Федьк. І, 148.

Сова річкою бреде Чуб. V, 101.

Вітер віє горою Закр. 11.

Не вій вітре дібровою,

Повій вітре да дорогою

За нашою молодою Метл. 169.

Принц... хоків іти світом Kolb. Р. ІV, 61. — А зашумиш (діброво) надо мною, як я буду йти тобою Kolb. Р. II, 136. — Іду степом, іду степом, доріженька лугом Чуб. V, 133. — Лугом іду, коня веду ib. 115. — Селом я йду ib. 145. — Лугами я йду, луги розвиваються ib. — Степом іду, степ широкий, дорога смутненька ib. 241. — Іде козак дорогою, як барвінок вйеться ib. 140. — Журавель лугом иде ib. 101. — Ой лугом, лугом вода йде Метл. 181. — То вже Лях містом иде Манс. 75. — Ідемо ми порошею Гн. І, 54. — Идуть вони лісом Kolb. Р. ІV, 8. — Ой ішов я горі селом, горі слободою Ż. Р. II, 186. — Ой ишов я селом улицею Rokoss. (t. 7) 175. — Як я йшов (діброво) тобою, дзеленою дібровою, тогди буйни вітер віяв Kolb. Р. II, 168. — Ишов в милий гіронькою Чуб. V, 266. — Ишов козак дорогою Чуб. V, 97 — Яром, яром та долиною, по воду ишла Чуб. V, 158... — Ишла біда лавками, били біду палками ЖС. ІV, 28. — Ми йшли долів ледом, найшлисьмо бочку з медом Roszk. 33. — Ой піду я вздовж улицею Чуб. V, 135. — Ой піду я по-над Стиру, а все берегами Kolb. Р. II, 53. — Піду я селом-улицею Чуб. V, 154. — Сам я пійду, а сам я поїду Дніпром за водою Чуб. V, 240. — Ти підеш горою, а я долиною ib. 290 (пор. польськ. Ту pojdziesz gorą, а ja doliną L. f. n. 100). — Що ти пійдеш да доріжкою, а я піду манівцем Чуб. V, 286. — (Цар) пішов своєю дорогою Ст. Конст. п. Чуб. II, 212. — Пішла до того колодязя впйать тим слідом, щоб найти (намисто) Мил. Каз. 54. — Пішла слава городами Чуб. V, 94. — (Дівчина) долом-долиною по воду пішла Чуб. V, 158.

 

В ст. яз.: Ити двома сторонами Вел. ІV, 201. — Просто пойшли тропою гетмана Хмелницкого Літ. Сам. 66 (з льокат. і прийм. в: Сами гетманство... за ними в тропи ишли ib. 8). — Ромодановский симъ бокомъ Днепра ишолъ у низ ib. 99. — Просто полями потягнулъ къ войску коронному ib. 31.

 

Ст. р.: Поутемъ имже идѧше на Борсоуков дѣлъ Ип. 778 (1235). — Михаилъ цо҃рь изыде, с вои берегом и моремъ на Болъгары Ип. 13. — Ідоша Оугре мимо Киевъ горою ib. 18 (898).

 

Пустився їхати морем ЖС. II, 352. — Їдеш (Василю) полем сивим конем Чуб. V, 14 (еліптично: Я з нею як за зорею чистим полем сивим конем Чуб. V, 120). Ст. р.: Хотѣ же ѣхати полемъ перекъ Ип. 637.

Ти їдеш мною (конем), як вітер горою,

Як вітер горою, мороз долиною Kolb. ІV, 319.

Їде козак дорогою з тройзіллєм Kolb. Р. II, 80. — Будем їхать бором зеленим, мостом камйаним Метл. 181. — Їдуть другим селом ЖС. II, 351. — Їхали бояре горою Метл. 143. — Як заїхав пан капітан темними лугами Kolb. Р. II, 12. — Ой поїду я селом-улицею Чуб. V, 91. — Поїдемо чистим полем ib. 120. — Ой сів-же я на коника, поїхав лїсами Kolb. Р. II, 79. — Поїхав пан світом Kolb. Р. ІV, 217. — Приїхав козак тими гороньками Kolb. Р. II, 91.

Качалися вози з гори долі бервінками Гол. II, 426.

Горою сонечко колує Чуб. ІV, 155.

Чорний воронечку, ти світом літаєш Kolb. Р. II, 63. — Ой горою високою голуби лїтають Чуб. V, 488. — Лугами летіла Метл. 256. — Сокіл за ним так слїдком і літає Чуб. II, 161. — Хлопець... на дималі полетів повітьом Явор. І, 108.

Скажуть мені молодому світом мандрувати Kolb. Р. II, 26.

Велять мені да Днїпром плисти, Днїпром річкою да глибокою Чуб. V, 198. — Пливи, пливи да селезню, розганяйсь водою Чуб. V, 163. — Ой берегом пливала лебедьочка з лебедьом Чуб. V, 7. — (Ти) бистрою річенькою ув Дунай поплинеш Kolb. Р. II, 133.

Ой прибудь, прибудь... хоть лугами-берегами Чуб. V, 219.

Та пустімо ся краєм Дунаєм ИП. І, 3.

Кучерявий баране, чого гаєм скачеш Чуб. V, 244 (пор. з займ. по: Най не скаче по лавках Чуб. ІV, 21). — Кіт скочив горі тов ялицев, де медвідь сидів Явор. І, 159.

Коло сінечок весь барвіночок стелеться стежками Мил. Св. п. 145.

Тече вода берегами, тече вода лугом Kolb. Р. II, 112. — Тиче річечка невеличечка новими кладочками Schablewska, 124. — Тече вода... рівцями Kolb. Р. II, 124.

Тікав я долиною Чуб. V, 143. — Ми утікали бистрою річкою ИП. І, 272. — Взяла мила утікати густими лісами Чуб. V, 92.

Та вже не ходити (мені) яром за товаром Чуб. V, 287. — Чом ти не ходиш, не говориш мею улицею Rokoss. 171 (т. 7). — Ходимо всі хатою так от, як не живі М. Пр. 64. — Та не ходи Іваночку горами з козами Kolb. Р. II, 92. — Ой не ходи улицями та не дуже гукай Коцип. 82. — Берегом ходить ґречний молодець Е. Зб. 36, 228. — Тілько-м, сестро, світом ходив, ще-м такого пива не пив Kolb Р. II, 45.

 

Еліптично: Ино стежечка маленька,

Куди ходила Марися молоденька;

За нею батенько слідою Чуб. ІV, 112.

 

Пор. срб.: Оде Марко гором пjеваjуhи Дан. 553. — Я не могу ходит планинама ib.

 

В реченні: Зійди світ світом, хата від хати, ніхто тя не буде як я кохати Гол. І, 318 вираз „світ світом“ значить „цілий світ“ чи „цілим світом“. Зміцнення виразу досягнено контамінацією двох синонімічних точок зору (акузат. „світ“ і інструм. „світом“).

 

б) Землею полем посилаєт гетман Потоцкий сина своєго Стефана Літ. Сам. 8. — Наганяючи шляхом оных рубали ib. 14. — Вѣтер их из кораблемъ занеслъ водою морем под гору Адонс'ку Пам. укр. м. III, 83. — Ой вели дївчену пустими лїсами Kolb. Р. II, 76. — Виправила мати сина горов гребельками Ź. Р. II, 50. — Романиха не слухала гостенцями стадо гнала Чуб. V, 929.

Та понесуть тебе трьома городами,

Та положать тебе меж трьома горами Чуб. V, 278.

Порозгонив звірину темними лісами Гол. III, 466.

А тією стежечкою клен-дерево поважу Кан. п. Чуб. V, 326.

Давай великеє військо посилать морями Чуб. II, 245.

Китайку виймає, дере, шляхами розкидає ИП. І, 130.

Ой посію конопельки крайом доріженьки Уш. п. Чуб. V, 323.

Хіба я вас, співаночки, горами розсію Е. Зб. XVII, 144 (пор.: в горах вас розсію ib. 143; по полю розсію ib. 144).

(Лебедець) порозсипав біли пера лугами Чуб. V, 7.

Ой русяве волосєчко плечима спускали Е. Зб. 26, 192.

Поставила я сторожу усіма шляхами Гол. І, 7.

 

2. При дієсловах, що переміщення не виражають.

 

Від сполучень з дієсловами переміщення інструменталь переносячися в сполучення з дієсловами, що переміщення не виражають, втрачує свій тісний звязок з дієсловами. В цім разі інструменталь означує просторонь, що десь її протягом або в різних її точках відбувається чинність, звідти той відтінок дистрибутивности, що мають такі сполучення, найбільше коли речівник кладеться у множині, напр.: Домами стало світло погасати Федьк. І, 14; у світлиці світла більше, як у Бога небесами ib. 95; польськ. Stronami pochmurno L. f. n. 12; в рус. то бывает человѣком Пот. Из зап. по рус. гр. 450; хохлатыя куры двором ведутся ib. В таких сполученнях переміщення хоч не виражено через дієслово, але воно підкладається самим інструменталем: Берегом, бережиною (не на березі в певнім пункті, а десь протягом берега, „ідучи“ берегом) загубив хустку під лозиною Чуб. V, 106.

Берегом, берегом, там доріжка була Kolb. Р. II, 216.

Ой горою пшениченька, долиною вино ib. 88.

А байраком так сумно-сумно мов в неводи Федьк. І, 149.

Вийшов він на шпиль і дивиться тим яром, що в село Мил. Каз. 51.

Вкосом дивиться Гол. І, 314 (теж: на вкіс).

Нема його тута, лиш виросла його слїдом шальвія та рута Чуб. V, 139.

Ой лісом, лісом (=десь у лісі) під дубиною, там сидів голуб із голубкою Ż. Р. II, 92.

 

Ой полем, полем Килиїмським, то шляхом битим Гординським, ой там гуляв козак Голота ЗЮР. І, 14.

Ой не гуди рано над головою, та загуди рано зеленою дібровою Чуб. ІV, 137).

Будуть мої співаночки горами співати Е. Зб. 17, 144 (теж: по горах співати ib. 143).

Сами си служби церквами (= по церквах) служат Шух. Гуц. III, 63.

Ой не шуми рою по-над головою, та зашуми рою зеленою дібровою Дем. 22.

Cтепом-полем трава зеленїє Метл. 244. — Польом сонейко гріє. Loz. Wes. 80. Садом листоньки шумлять Ев. 455, — Городами маки зацвили Гуц. ІV, 126.

В тим чуют уни обоє, хлопец і панна, а лїсом (=по лісі, в різних місцях лісу) трищет Kolb. Р. ІV. 29.

Світи місяце ще й ясная зоря тою улицею, де живе вдова Чуб. V, 39.

Ой засвіти місяченьку тими долинами, куди іде мій миленький на ніч із волами Гол. III, 341.

Ой у чистім полі тими долинами орала Мариє сїрими волами Kolb. Р. II, 77.

Ой лугами та берегами розвивалися віти Метл. 402.

Гей лугами-берегами покошено сіно Чуб. V, 51.

Все долом брала дівчина льон Kolb. ІV, 150.

Їх (стрільців) лїсами смага набила (себ-то в лісах — підкладаючи рух по лісі) Kolb. Р. ІV, 272.

Горами-ярами туман налягає Чуб. V, 320.

Туман яром, туман яром ще й в долинї трохи Neym. 74.

Ой тихими долинами пшениця ланами Сал. Сч. 55.

Темними лугами стежечка, битая доріженька Дем. 73.

Такої манти нема містами, нема містами, ні єрмарками Е. Зб. 35, 97 (пор. срб. Hиje, побро, даждиц Косовијем Дан. 554).

Радість велика сьвятою землев Шух. Гуц. III, 136.

(Хлопці) були школами, докив не мали по вісімнадціть років Шух. Гуц. V, 22.

Були сими краями (себ-то неозначено де, десь в цих краях) три братя рідні Kolb. Р. ІV, 271.

Один чоловік їхав лісом під заморозки, а калюжі були лісом Мил. Каз. 40.

Підут тогди на грабунки у Волошіну й грабуют Волошінами, а єк и Волошінами зачьнут їх ловити, то они підут тогди суди Е. Зб. 26, 5.

Ременями, мошонками білі сороківцї ЖС. III, 46.

Мід з медами, погарі столами Федьк. І, 25.

Я мала арештами темними сидїти Шух. Гуц. III, 393 (себ-то то в однім, то в другім).

Переходом (кудою переходилося) в чистім полі зацвіли волошки Закр. 102.

А всі святії ослоном (по ослону, вздовж ослону) сїли Чуб. III, 344.

Ісус Христос на престолї, ангели краями Криворівня. Кос. п. ЖС. III, 46.

Гаєм пташечки співають Гол. III, 372. — Селом світло погасили Федьк. І, 377.

Ой горами, мій милий, горами перепйата стежечка чарами Чуб. V, 193.

Чиї то буяре їхали, селом гуляли Дан. 13.

Стороною люде сплять, вони за нас говорять Уш. п. Чуб. V, 270.

Яром, яром, пшениченька яром, горою овес Мил. 117.

Болить мене головонька, болить мя плечима Гол. ІV, 468.

Сріб камінь лупав, церкви мурував,

Сподом каменем, верхом кременем,

А серединков самов кидринков Шух. Гуц. ІV, 95 (на споді, зі споду; на версі, в серединці).

 

В ст. яз.: Волни вси мѣщане Полоцкіи отъ мыта сухимъ путемъ и водою Ак. ЗР. II, 78 (1510), себ-то ідучи, їдучи.

 

Це сполучення такої-ж прадавньої доби, як і перше, пор. скр. „ksamedam anyad divy anyat“ одна (сила) тут землею (на землі), а друга небом (на небі) R. V, І, 103, І (Deibr. І, 243), пор: У світлици світла більше, як у Бога небесами Федьк. І, 95; чеськ.: Spivali jsme lesem Heb. 317; hora Olivetska mistem jest skalnatá Zikm. 174; řeky misty aż do dna promrziiy ib. срб.: И погледе польем Косовијем Дан. 553; польська Mieszka u brata kątem L. f. n. 12 в pyc.: Еще той дорогой никто не бывалъ Кир. І, 77 (себ-то „не їздив, не ходив“).

 

Це сполучення з інструменталем наближується до сполучення з льокативом і може з ним вимінюватись, як це принагідно вище зазначено.

 

Інструменталь виображень просторони як площі або лінії конкурує зі зворотами з прийменником по та дативом-льокативом (в наслїдок функціонального і почасти формального збігу цих відмінків), напр.:

Повій вітре да дорогою Метл. 169 і Повій вітроньку по крутій горі Чуб. V, 280:

Берегом ходить ґречний молодець Е. Зб. 36, 228 і По березі ходили охотники (ловці) ЗЮР. II, 60.

Горами ярами туман налягає Чуб. V, 320 і Ще по горах сніги лежать ИП. І, 262.

 

Паралельні звороти з прийменником по в різній мірі поширені і в инших слов'янських язиках, навіть переважаючи, як, наприклад, в в.-руськім, звороти інструментальні, напр., в.-р. Ходить по горам; стоять по бокам Бусл. ИГ. II, 287; срб. Па поhите по свету као чела по цвету; пшениця му по долу полегла, а по брегу на срп навалили; де се шета по мору не лаhи Дан. 264, 625; польська Po gaju chodził; błądzié po lesie; po gałęziach skacze Sł. j. p. ІV, 275; чеськ.: Po vodě k divce kytička plyne; po moži se pustil novich krajin hledati, vitr po vśi krajině věje Zikm. Skl. 271.

 

4. Інструменталь виображень просторони як точки.

 

Цей тип сполучень тої-ж давнини, що й передніші, пор. скр. agnina ha sa brabmana dvārena prati padyate „вогнем як дверима брагман входить“ ŠВ. II, 4, 4, 2 (Delbr. І, 243); лат. qua tu porta introieris (Cicero) Delbr. I, 244, ст. б.: Не въходѧи двьрьми въ дворъ; вънидѣте ѧзъкыми враты Vondr. А. Gr. 596; чеськ.: Ohen virazi dveřmi neb okny Heb. 347. — Divati se oknem ib. — Spustila je oknem po provazu; i okny polezou jako zloděj Zikm. Skl. 174; польська matka wygląda oknem L. f. n. 12; jeden wypadł drzwiami, drugi wyleciał oknem ib.

 

Ст. p.: Не бо ієго видѣ двéрьми излѣзьша ни пакы двьрми възлѣзъша ЖѲ, 69; малоу сътворь скважьню смотрѧше ією ib. 92. — Оконцемь мало бѣсѣдоваше в суботу Ип. 175; подаваше оконьцемь ему (пищю) ib. 183. Переносно: Хрестьіаномъ бо многими скорбьми і печальми внити въ цр҃ово нб҃оное Ип. 223.

 

В сучасній українській мові цей зворот конкурує з сполученням дієслова з прийменниками в, крізь, поуз, через і акузативом та з з генітивом.

 

1. Сполучення з дієсловами, що виражають переміщення (а) підмету і (б) предмету:

 

а) Єдним оконцем сонічко сходить,

Другим оконцем місяць заходить И. П. І, 35, пор.:

В одно оконце сонічко сходит,

В друге оконце сонце заходит,

Райскими дверми сам Господь ходит Е. Зб. 35, 101.

В ночи влїз вікном (в вікно) чорний чоловік Kolb. Р. ІV, 257.

Повій вітроньку окном у світлоньку Kolb. IV, 66.

А Савиха молодая вікном утікала Закр. 15 (у вікно втікати Чуб. V, 1071, — (Я) через віконце утікала ib. 589. — Утікав Петрусю через біли сіни Kolb. Р. II, 48).

Заглядали свати окном до хати, чи тлуста капуста Kolb. Ch. І, 204.

Будут твої подарунки вікном вилітати Kolb. Р. II, 56.

Не то сокіл, моя мати, що вікном лїтає Левч. 12.

А їк изхочу, вікном вискочу, намащу я си солониною, випхаю я си и стелиною Е. Зб. 35, 3.

Щоб дверцями не ходити, а віконком не дивити, бо дверцями [вітер віє... а віконцем сонце гріє Гол. III, 46.

Тільки-ж його голос чула, кватиркою вискочила Уш. п. Чуб. V, 62.

Лазом бджоли вигравають Гол. III, 372. — Мурашок влїз шпаров Kolb. Р. IV, 265.

Кривда людськая боком вилазить Ном. 2294. — Часом сміх носом вилазить Ком. Н. зб. 89.

Не раз ми ся долів оком сльози покотили Гол. ІV, 453 ( — з ока).

Та й кровці тече йому труною Е. Зб. 36, 80 (=з труни). Вода вікном тече Кремен п. (= з вікна).

Червоною та калиною по воду йшла Чуб. V, 158 (поуз ч. калину).

Шуміла береза, як я нею їхав Чуб. V, 212 (Уваги О. Курило, 109).

б) Колисала баба внука, вкрала його окном сука Kolb. Ch. II, 71.

А к собі Яненька та вікном упустила Гол. І, 52.

Просив хлопець розмарину, я му вікном дала Уш. п. Чуб. V, 195.

Вихопив вікном дитину ЖС. IV, 186. — Викинь мені вікном кожушину Чуб. V, 87.

Як Бог дає, то й вікном пхає Чуб. II, 131 (пор.: Як Біг дасть, то і в вікно подасть).

Ой прийди з вечора до мене, а я те пущу кватирою до себе Уш. п. Чуб. V, 50.

А взяли з мачухи так душу тягнути, ох лівим то боком, та зелїзним гаком Kolb. Р. II, 195. — Бодай йому ковбик грудьми виперло Ком. Н. зб. 78.

 

2. При дієсловах, що переміщення не виражають:

 

Ой стрілив молод з креса вікном до світлиці Е. Зб. 26, 195.

Як скоро имость окном пана вздріла, на ній тіло подеревеніло Чуб.. V, 1069.

Кватирою поглядає, з ким Магда гуляє Чуб. V, 678.

Віконцем сонце гріє Гол. III, 46.

Їдей злодій заглядає тою дюрою, що підкопалися до косцьола Чуб. II, 580.

 

В ст. яз.: Онъ из сестрою своєю з гридни окномь на дворъ гледелъ Кн. Луцьк. 1562, л. 65.

 

Часом слів, що звичайно означують певний простір, уживається переносно на означення положення в простороні підмету або предмету до иншого предмету, напр :

Він летить низом над водою, а змія летить горою Рудч. Cк. II, 97.

Плине віночок краєм Дунаєм Z. Р. І, 4.

На сам перед офіцери їдуть, а боками все капралі женуть Kolb. Р. II, 216.

Жене вівці передом себе. — Пасуть вівцї по-над гірцї, а кози боками Купч. 400.

Зѣмою бѣжит c҃лце боком низко Пам. укр. м. ІV, 34.

 

Пор. ст. р.: Идоша Угри мимо Киевъ горою Лавр. 24, 17.

 

Прислівник верхи (верхом, верхами) від означення положення в простороні став виражати спосіб:

Пішов Василь та й до брата, та й сїли верхами,

Здогонили Катерину з трома парубками Kolb. Р. II, 37.

Климець сїв верхи, пробіг скільки там Рудч. Ск. І, 69. — Наганяє його верхи на коні пан ЗЮР. II, 47. „їхати верхи“ себ-то „їхати кінно“.

 

Вихідну інструментально-льокативну точку мають також прислівники, що значать напрям, напр.: кудою, сюдою, тудою (або у множині: куди, сюди, туди):

Ми дивимся, кудою до нори ближче та краще бігти Рудч. Ск. І, 18.

Скажу я тобі, моє серденя, кудою їх обминути Метл. 61.

Чи не бачив парубка і дівки, чи не йшли сюдою Рудч. Ск. І, 147.

Ото якось там знову купці їхали тудою, та й до їх заїхали Рудч. Ск. II, 98.

Прямцем до пекла поплелися Котл. Е. III, 408.

 

5. В інструменталі поняття часу.

 

Інструменталь понять часу є дальший розвій тих саме виображень, що лежать в природі виображень місця, бо „час дасться уявити як дорогу, а чинність в часі — рухом в простороні“ (Потебня. Из зап. по р. гр. 451).

 

Стосунок інструменталю часу до акузативу часу такий саме, як і стосунок інструменталю місця до акузативу місця: спати ніч — чинність покриває собою час, акузатив є мірою чинности в часі („скільки часу“), спати ніччу — вказує тільки на час, що його протягом заходить чинність, через те й нема звички казати „спати цілою ніччу“, а тільки „цілу ніч“, бо „цілу“ ніщо як докладніше окреслення кількости часу, але вираз „спати цілими ночами“ зовсім природній, бо множина „ночами“ надає виразові подільний характер, себ-то одні цілі ночі спати, другі ні. Значить: спати ніч — це міра часу чинности, спати ніччу — протягом ночи, а спати в ночи — це в межах ночи.

 

Я. Лось⁴) покликаючись на окреслення темпоральної функції інструменталю, що дає Ґедике, а власне, що інструменталю вживається в тій функції тоді, коли чинність розпочинається з початком і кінчається з кінцем певного окресленого протягу часу, завважує, що „не всі інструменталі у згоді з таким окресленням, напр., в виразі dniem jest jasno, nocą ciemno ми маємо таке значіння, яке Ґедике вбачає в інструменталі, а в реченні było te latem, або zdarzyło się to dniom — інструменталь має значіння льокативу“.

 

Тут ми маємо, як то звичайно буває при функціональних окресленнях, нерозрізнення того, що вносить в сполучення форма інструменталю і того, що дається значінням і формою дієслова.

 

Значіння інструменталю в обох випадках те саме „протягом дня, літа“, а той другий відтінок, чи протягом цілого дня, чи в якійсь його точці або кількох точках щось відбулося, вноситься не інструменталем, а значінням дієслова і його постатьовою формою.

 

„Днем — ясно, нічну — темно“, це значить, що протягом дня ясно, а протягом ночи темно, тут день і ніч і ті прикмети, що звязуються з цими часовими моментами покриваються, а „було літом“, „трапилось днем“ значить так само „було, трапилось протягом дня“, але в якийсь невизначений момент в них, а щоб ми сказали „бували“, „траплялись“, то в кілька моментів, значить те, що розуміється як момент в певнім протязі часу, залежить від значіння кореня, а що власне в оден або в ряді моментів, то дається значінням, що вносить дієслівний наросток, що прикметує дієслівну постать.

 

Коли ми порівняємо сполучення „в день ясно, в ночи темно“ із сполученням „днем ясно, ніччу темно“ або „трапилось в день, було в літі“, то ми бачимо, що відтінки „в ночи“, себ-то в межах ночи, „в день“, себ-то в міру дня, так близькі, що майже не впливають на сенс речення і через те в свідомості легко затираються, і всі ці форми сполучення конкурують з собою, в одній мові бере перевагу одна форма, а в другій — друга в певних сполученнях і зворотах випираючи одна одну.

 

Темпоральний інструменталь так само праязикової доби, як і льокальний але в санскриті в прозі подибується зрідка, напр.: sa nah ksapabhir ahabhię са jinvatu „він нас відживляє днем і ніччу“ Delbr. A. S. 130; лит. kitaís metai rugei anksčaus nunokdavo „иншими роками жито звичайно вчасніше доспівало“ Schleicher L. Gr. 268; ст. б.: трьми дьньми созъдати; хранѧшта и ноштиıѫ и дьниıѫ Vondr. А. Gr. 597; срб. sve те kori jutrom i večerom Mik. ІV, 687; пл. wieczorem dziad bije we dzwony ib. 688; чеськ. v zakoně jeho premy'šlí dnem i nocí; pěknym časem cestu dobře konáme Sikm. Skl. 174, В в. pyc. це сполучення, вийнявши адвербіяльні вирази: зимой, лѣтом, весной, осенью, днем, утрем, ночью, вечером, тѣм временем і ще кілька, вийшло з уживання, замінившись на акузатив безприйменниковий або з прийменником, але ще в XVIII віці воно було поспільним: И вѣком не полюбит (Фонвизин): глаз мигом (на миг) не прищуря Гриб. (Пот. Пз зап. 452). Такі архаїзми заховалися ще в деяких прислів'ях: впервые годом, да и то з горем Даль Посл. 47.

 

В ст. рус.: И тако идѧи трьми недѣлями Ж. Ѳ. 48. — Бяшетъ серенъ великъ, ако же вои неможахуть зрѣима переити днемъ до вечера Ип. 129.

 

Як в старім українськім язику, так і в сучасній мові це сполучення ще в повній силі, і подибується воно з дієсловами, що виражають переміщення, неперехідними і перехідними, а також із дієсловами, що переміщення не виражають; маючи при собі прикметник, інструменталь конкурує переважно з ґенітивом, а без прикметника з льокативом.

 

І. З дієсловами, що виражають переміщення:

 

а) неперехідними:

 

Ночною добою прийти Вел. II, 378 (= нічної доби). — Прийдеш, серце, иншим часом Чуб. V, 1114.

Йшов козак из улиці білесеньким світом Закр. 108.

Що вечора ходив, а світом вертавсь МВ. І, 57.

Ей бором, бором, боровиною, ей хто-ж то йде вечориною Kolb. Ch. II, 29 (= ввечері).

Ранком мила його впйать полетіла Чуб. II, 24 (= вранці).

Аж ту вже темним мроком якось прилазить мара Kolb. Ch. II, 217.

Став Семен Палій великим постом, весняною погодою на столицю прибувати Макс. 89 (= великого посту, весняної погоди...).

 

б) перехідними:

 

Передом послал полки Літ. Сам. 182 (пор. льокат. в Ип. л.: Ти переди до мене добръ былъ єси 477).

Випроважай нас, мати, щасливою годиною Чуб. ІV, 134.

Буде той голоден, хто жнивами шукає холодочку Кон. Н. зб. 48

 

Ці сполучення конкурують з акузативом і прийм. в (у): послати в-перед; з геніт.: щасливої години; з льокат.: в щасливій годині.

 

II. З дієсловами, що не виражають переміщення, показуючи неозначений протяг часу; як і попередні, ці сполучення конкурують з акузативом і прийм. в (у), з льокативом і прийм. в (у) і з генітивом:

 

Вѣчними часи дарую Літ. Мон. Густ. 52 (=на вічні часи, у вічні часи).

 

Недавним часом писалем тоє Вашей милости Літ. Вел. II, 529.

Бодай-же море не прицвитало, вічними часи висихало Ż. Р. І, 135.

Щасливою годиною козак уродився Мил. 79 (пор.: породила мене мати в лихую годину Чуб. V, 378). — Бідуємо таким холодом Яланець на Голоп. (О. К.). — Бояла ся брати дитини такою погодою Гнівань, Він. п. (О. К.).

Ой Боже, Боже, да такою годиною прокляла мати малою дитиною Чуб. V, 145.

А в вечері холодком клали в копички рядком Закр. 116.

Коли скоро кум із дому я передом знаю Гол. III, 357.

То було лїтнов поров Kolb. Р. ІV, 26 (== лїтньої пори, у лїтню пору).

То було давними віками ib. 274.

Буду тобі віком служив, тільки будь моєю Уш. п. Чуб. V, 250.

Хіба неділею, святим днем, до церкви піде МВ. Оп. 5.

Духом прибіг Ном. 5573 (протягом часу щоб дихнути).

Говорити миттю Сл. „КС“, 429 (пор.: у одну мить і набрав води Рудч. Ск. II, 82).

 

Означення пори року і доби досить рідко, напр.:

 

Я цією осїнню віддам онуку заміж Курськ. г. Чуб. II, 512.

Ой не буде сад зімою зеленіти Закр. 12.

Не чули дївки зозулї лїтом Волинь ЖС. І, 279.

Шо ти мене лїтом любив, а зиму покинув Kolb. ІV, 78.

Вийшли в поле косарі косить ранком на зорі Закр. 115.

Нічов в лїтї місяць їй пригріб Федьк. І, 15.

А хто дїтей має, нехай научає, вечером до корчми нехай не пускає Kolb. Р. II, 76.

 

Інструменталь тут конкурує з льокативом і прийм. в (у): в зимі (взимку), в літі (влітку), в-осени, вранці, ввечері і т. ин.

 

Сюди-ж треба віднести (Пот. 153) інструменталь разом (протяг часу щоб разити, звідти один момент), напр.: Трома разами перед образами присягаю Neym. 20: Я вимету разком та вивезу вовком Чуб. V, 1112. Потебня залічує до цього-ж (Из зап. по р. гр,. 153, 151 вираз „чим світ“ на підставі паралелі з срб.: Чим га виде тим га и познаде, і бачучи в случнику чим, в. р. чѣм вихідне значіння „прежде чѣм“: чѣм на мост нам идти, поищем лучше броду Кр.: чим віддавати хліб, так він і собі пригодиться Кв. — Лучче-ж мені, сестро, з убогою повінчатися, а чим мені, сестро, та из нею розлучатися Миргор. п. Чуб. V, 77.

 

Того-ж самого типу і сполучення: Кого родом я не знала, тому присягала Чуб. V, 556. — Та судив мене Бог, що й родом не знала ib. 557, себ-то „зроду“ до теперішнього моменту: Родом кури чубаті Закр. 202; Не знаю, яка з дочки хазяйка... коли-б краща. Та не сподіваюся — се вже родом ведеться МВ. Оп. 38.

 

Також: Щоб у мене вік віком, суд судом (=до віку, до суду) зуби не боліли Чуб. I, 151, себ-то протягом цілого життя до смерти = ніколи. Зміцнення виразу, чи то його виразовости, досягнено через контамінацію двох синонімічних точок зору (вік = цілий вік, віком = протягом віку): Буду тужити поки вік віком, буду тужити за чоловіком Чуб. V, 238. Те саме маємо і в виразі „раз разом (тільки раз): Я тільки раз разом був у Катеринославі Кобел. п. Сл. „КС“ ІV, 3.

 

Як і в сполученнях з інструменталем місця, інструменталь часу, не визначаючи моменту в часі, набуває дистрибутивного характеру переважно у множині; в однині, напр., прислівникове „часом“. „Часом“ = протягом часу, в його неозначені моменти, себ-то „иноді“, пор. польське: Gdzie się czasem nie masz czemu radować Łoś. І. n. 105); в. p. Часом c квасом, порою c водою; срб. časom vedro, a časom oblačno Maret. 577.

 

У множ.: Поливай зілля частенько, ранніми і пізніми рісоньками, дрібними своїми слізоньками Метл. 216.

 

В прислівнику „частом“ можна бачити контамінацію наростків під впливом „часом“: Ой як й узяли вражі здобишники частом до нас доїздити Метл. 151.

 

II. Інструменталь в тіснішім стосунку до дієслова.

 

Інструменталь, що виступає в тіснішім стосунку до дієслова дасться поділити на такі семазіологічні категорії з огляду на його стосунок до номінативу або акузативу:

 

1. Інструменталь соціятивного стосунку до номінативу (зглядно акузативу).

 

2. Інструменталь знаряддя або середника чинности.

 

3. Інструменталь матерії чинности.

 

4. Інструменталь суб'єкту і об'єкту чинности.

 

5. Інструменталь при дієсловах перехідних (об'єктивних) на місці акузативу.

 

6. Інструменталь супровідної чинности або стану.

 

7. Інструменталь супровідної обставини.

 

8. Інструменталь причинового стосунку.

 

9. Інструменталь при дієприкметниках пасивних і дієсловах займенникових в пасивній функції.

 

10. Інструменталь в безсуб'єктних реченнях.

 

11. Інструменталь в стосунку до номінативу (зглядно акузативу), як части до цілого і цілого до части.

 

12. Інструменталь на місці давнішого номінативу, акузативу і дативу (інструменталь предикативний і апозиційний) на вираз переходу або перенесення з одного стану в другий.

 

І. Інструменталь соціятивного стосунку.

 

Поняття в інструменталі і в номінативі або акузативі взаємно самостійні і в однаковім стосунку до поняття чинности, себ-то інструменталь надається до заміни його на номінатив або акузатив до того самого дієслова. Цей тип сполучення звичайно зветься соціятивним або коммітативним.

 

Цього інструменталю в еволюції індо-европейського язика вчасно починають уживати з прийменником, найчастіше ми його подибуємо в ст. індійськім, напр.: скр.: devo devebhir ā gamat „біг приходив (з) богами“; indro no rādhāsā gamat „Індра до нас приходив (з) багатством“ Delbr. Altin. S. § 84; в латинськім ми вже його подибуємо значно рідше, власне в воєнній термінології, напр.: omnibus copiis proficiscitur, так само і в грецькім: ἐξελαύνει τῷ στρατεύματι παντί. В слов'янських язиках його також не густо: в найдавніших пам'ятках уже його вживається з прийменником „з“; безприйменникове його вживання бачимо з таких прикладів: Ноужда іємоу бѣаше йти вои Супр. 215; (родителє) радовашѧ вьсѣмъ домомъ ib. 537, себ-то родичі раділи і цілий дім. В польськім Я. Лось признає цей тип тільки в сполученнях całym domem, całym dworem, та й то тільки тоді, як обсяг цих понять більший за обсяг поняття вираженого в номінативі, напр.: Wyszodłem na spotkanie całym domem; król i królewa wyjechali całym dworem або wyprawiłem go całym domem. Łoś. f. n. 106.

 

В українськім інструменталь соціятивний можна бачити в таких сполученнях, як: Рушил войсками своими королевскими на Олишевку Літ. Сам. 80. — Єще ближей до их обозу своимъ приступил табором Літ. Вел. ІV, 47. — Відтіль їхав пан Капнистий великим обозом Е. Зб. І, 16. — Полком молодий на посаг йде Чуб. ІV, 150. — Коби не ти дівчинино, не стояв бим кониченьком в такої замети Kolb. II, 56. — Вийшла вдова, вийшла, та й взяла плакати: „ой нема-ж бо в мене, де кіньми стояти Ż. Р. II, 23. — Треті стали кіньми під сіньми Шух. Гуц. III, 119. — Намішєла смитани сиром Kolb. Р. ІV, 225, але також з прийм. з і інструм.: Намішав гороху з капустою Е. Зб. 16, 42 (можливо, що в попереднім прикладї прийменник з асимілювався з назвуковим „с“ у слові „сир“).

 

Ст. руш: Олег-же поиде противу єму полком Ип. 227. — Докоучивахуть емоу ноити ратью на Мьетиславичи ib. 313. — Даніилъ-же идѧше полкомъ своимъ ib. 767. — Приде Батый Кыеву в силѣ тѧжьцѣ многомъ множествомъ силы своєи ib. 784. — (Изяслав і король) сташа полкы своими всѣми ib. 448.

 

2. Інструменталь знаряддя або середника чинности.

 

Стосунок між інструменталем і номінативом такий, що безпосередньо виконує чинність інструменталь, або инакше кажучи номінатив виконує чинність інструменталем, його посередком або поміччю, таким чином інструменталь є знаряддям або середником чинности: „я рубаю дерево сокирою“ значить, що я рубаю дерево за посередком або з поміччю сокири, власне сокира рубає дерево (собою). Поняття в номінативі і в інструменталі, хоч і відрубні, але не рівнорядні (самостійні): інструменталь залежить від номінативу, але завсіди дозволяє уявити себе підметом, безпосереднім чинником. Конструкція ця індо-европейської доби.

 

Знаряддям чинности можуть бути і неживі предмети, себ-то різні матеріяльні речі, часті і органи тїла та їх функції, з'явища природи, психічні стани і ин. (а), і також живі істоти поодинцем і збірно (б).

 

1. При дієсловах об'єктивних:

 

Інструменталь знаряддя сполучається з численною категорією дієслів об'єктивних і також в їх формі займенниковій з відтінками зворотности і взаємности. Не вичерпуючи їх, приточу більшу лічбу прикладів з різними значіннями речівників в інструменталі.

 

а) В інструменталі поняття неживих предметів:

 

Бавити, забавляти, -ся: Бавити діти ляльками Житом. п. — Зоставали безпечне, болшей бавячися п'янством, а нѣжели осторожностю Літ. Сам. 26. — (Діти) цілий день бавйат ся пташком Явор. І, 81 — Ви, кумове, веселі бувайте, бесідов ся не забавляйте Чуб. ІV, 12.

 

Бити, -ся (вибивати, забивати, пробивати і ин.), вдарити, потягати: Оглоблям из саней били (дракгонѣю) Літ. Сам. 40, — Справне вміют вбити копѣем ib. 88. — Мати києм буде бити Чуб. V, 233. — Коню, мій коню, чом води не пйеш, а копитами сиру землю бйеш. Чуб. V, 80. — Чи то вірли крильми бйуть ся Гол. І, 38. — (Орел) вибиває оболоні сивими крилами Чуб. V, 139. — Мене нічим не забйе ся, тільки пшеницев ЖС. ІV, 187. — Чогось моє серце як ножем пробито Чуб. V, 225. — Маленьке диті земнев вдарили, бо земля чорна всїкий хлїб родит Е. Зб. 35, 31. — Та як зачєв кости терти, бучком покігати Kolb. Р. II, 151.

 

Вабити: Ви вабите сину-пташку золотим пшоном Федьк. І, 179.

 

Викочувати, виливати: Я-ж тебе (переляк) яйцем викочую, вогнем впливаю Чуб. І, 131.

 

Вимовляти, обмовляти: Що вимовиш язиком, то не витягнеш і колом Ном. 1105. — Обмовляйте своїми язиками Чуб. V, 313.

 

Виняти, об-, про-: Ой як рушить очима, вийме душу плечима; ой як рушить плечима, пройме душу очима Чуб. V, 1084. — Одну ручку під голови, другою обнявши Чуб. V, 123.

 

Виплакати: Та молода Августина віплакала чорні очи дрібними сльозами Kolb. Р. II, 12.

 

Відчиняти, зачиняти: Вона (собака) лапою двері одчинить Чуб. II, 53.

 

Втирати, витирати, обтирати, перетирати: Та втиралася сизая голубка русою косою Чуб. V, 174. — Годі запаскою обтирать (хлїб) — гріх, а крильцем Мил. Жлк. 38. — (Кости) шитою хустиною поперетираю, а жовтим пісочком попересипаю Чуб. V, 297.

 

В'ялити, ялити: А свекруха не матінка: словами вйалить Чуб. ІV, 128. — Вона-ж мене вйалить все ласкавими словами Чуб. V, 81. — Чужая матінка словами ялить Rokoss. 172.

 

Вчити: Вчи лінивого не молотом, а вчи голодом Ном. 11021.

 

Говорити: Губою говори, а руками роби Ном. 11012.

 

Голубити: А я-ж тебе, дурню, словами голублю Чуб. V, 176. — Приголуб мнї (акуз.), мій миленький, тими словоньками Kolb. Р. II, 257.

 

Гребти: Собаки лапами гребуть. — Стали веслами гребти Котл. II, 52. — Сів на човен, а весельцем огрібатись Чуб. V, 163.

 

Гризти: Гризе зубами кістку. — Вовчим зубом одгризуся, ведмежою силою одборюся Чуб. І, 95.

 

Гуляти: Ой стояла дівчинонька під новим острішком та й тулила молодчики волоским горішком Z. P. II, 202.

 

Давати, віддавати, подавати: Одною рукою дає, другою бере Полт. п. — Віддай руками, то не виходиш і ногами Закр. 148. — Лївов ручков, лївов ручков зїлї ї подаю, правов ручков, правов ручков шаблю викігаю Kolb. Р. II, 80. — Хапанням не дати дїтям своїм ні щастя, ні долі Ном. 7408. — Ґвалтом гетманство дано Бруховецкому Літ. Сам. 75.

 

Давити, в-, -ся: Давити горіхи давильцями Полт. п. — Вона вдавила сї пирогом Kolb. Р. 260. — Подавивсь галушкою Ном. 671.

 

Держати, -сь: Правов рученьков за серце ся держить Чуб. V, 60.

 

Дерти: Чорт-би тебе лихом дер Чуб. ІV, 545.

 

Дивитись: Не дає дивитися очима Ном. 8177. — Подивив сї Петруника чорними очима Kolb. Р. II, 50.

 

Дивувати: Ой там його (козаченька) усі пани дивом здивували Чуб. V, 958.

 

Дурити: Та не дури горілкою Rokoss. 162.

 

Забарити: Забарив він нас ласкавими словами Мил. Св. п. 170.

 

Занехати: Я тую неславу розумом занехаю Чуб. V, 279.

 

Зневажати: (Онъ) иж єго, Демида, зневажалъ словами неуцтивіми Модз. 31 (1666).

 

Зрушити: Голосочком діброву зрушили Чуб. V, 315.

 

Казати, за-: Вона очима не каже того, ой чи не любиш кого иншого Чуб. V, 89. — Заказати гіркими словами Мил. 85.

 

Кликати, викликати: Викликає козак дівку не голосом — свистом Чуб. V, 31.

 

Колоти, вколоти: Ти мене тов шпильков уколола Kolb. Р. ІV, 87.

 

Косити: Е, се він дугою косити Ном. 11106.

 

Краяти: Моє серденько як ножиком крає Чуб. V, 157.

 

Кресати: Він сидить коло мене підковками креше (вогонь) Чуб. V, 125. — Шаблями огонь креше Гр. ІII, 463.

 

Лапати: Руками дивиться, а очима лапа Ном. 11073.

 

Любити, по-: Я тебе полюбила серцем і душею Коцип. 9 (пор.: Ой чорняву з душі люблю, на біляву залицяюся Лавр. 119).

 

Манити: Манить, як кота мишею Ном. 3100.

 

Мести: Сива пава лїтала, крилами двір мітала Ż. Р. І, 51.

 

Міряти, -ся: Найлучче ся своєю пяддю мірити Ном. 7027.

 

Місити: Стали війта бити, ногами місити Kolb. Р. II, 14.

 

Надолужити: То обуванням, то одяганням надолужу (час) Ном. 10851.

 

Обходити: Має чим дїти обходити і сама себе Kolb. Р. ІV, 52.

 

Орати: (Милий) оре плугом Чуб. V, 199.

 

Освітити: Освітила поле дрібними зірочками Чуб. V, 134.

 

Перебути: Спанням голоду не перебудеш Ном. 12113.

 

Писати: (Пани) пишуть пірами Ż. Р. II, 58.

 

Показати: Хиба аж вам мушу палцем показати Укр. Р. Арх. ІX, 72.

 

Підпирати, -перти, -ся: Божа мати... золотим ціпочком підпиралась Мил. Жлк. 184. — Підпер го (дяка) вильми Kolb. Р. ІV, 253.

 

Плакати: Плаче жовнір, плаче чорними очима Чуб. V, 1006.

 

Провожати: Довго, довго козаченька вічми провожали Ż. Р. II, 32.

 

Ратувати: Ти нас ратуй крестом Твоим, Христе Боже Укр. Р. Арх. ІX, 77.

 

Робити: Крилами такий вітер робить Чуб. II, 203.

 

Розмаяти: А я тую чорну хмару рукавцем розмаю Чуб. V, 144.

 

Сваритися, по-: Господь золотою різкою свариться Ном. 563. — Той дїд посварився на того царевича пальцем Балт. п. Чуб. II, 78.

 

Свободити: Адама смертію своєю свободил Укр. Р. Арх. ІX, 77.

 

Сікти, по-: Палашем посік того змія Чуб. II, 179.

 

Спитати: Єго канчуком спитано Літ. Вел. III, 123.

 

Стинати: Батогом і стинає Kolb. Р. II, 181.

 

Сушити, ви-: Своєю сухотою весь сад висушу Метл. 255.

 

Сходити: Ніженьками всю гору сходили Чуб. V, 151.

 

Толочити: Не толоч моє зїлє білими ногами Kolb. Р. II, 92.

 

Топтати: Кінь сїна не хоче. копитами топче Чуб. V, 868. — Ногою притоптала ib. 1154.

 

Трутити: Наберу я горстку та й ногою тручу Чуб. V, 3.

 

Труїти: Милого невірного чарами строїла Rokoss. 169.

 

Тягти, ви-, по-: І брагу кухликом тягли Котл. І, 127.

 

Ублагати: Тепер дасть ублагати ся скрухою сердечною Діал. 266 (1629).

 

Ускромляти: — душу постом.

 

Учепитись: Учепи ся за його обома руками Kolb. ІV, 260.

 

Хапати, ухопити, -ся: Ухопить руками змія Чуб. II, 132. — Ой да своєю правою рукою за серденько ухопився Чуб. V, 1046.

 

Чарувати, за-, при-, з-: Ой не зїлєм, нї корінєм тебе очарувала Гол. І, 69. — Я знаю чим парувати Щеп. 9.

 

Чернити, на-: Начернила (брови) кукурвасом Чуб. V, 1114.

 

Також при дієсловах, що виражають впровадження в певний психічний стан, напр.: веселити, журити, смутити, радувати, ущасливлювати: Дівчина звеселила, парня чорними бровочками Чуб. V, 134. — Дуже зажурив він її своїми словами Полт. п. — Их засмучу своєю смертію Діал. 265 (1629). — Ущасливити таким великим добром ЖС. II, 191.

 

При дієсловах „бачити“, „видати“, „чути“ інструменталь вимінюється з акузативом і прийм. на або в(у):

 

Бачити: очима.

З прийм. на і акузат.: Сам на свої очи бачив Чуб. V, 67. — Більмо оцї не шкодить, а проте на нього не бачуть Кремен. п. Мал-ка, 188.

З прийм. в(у) і акуз.: Чи не побачу миленького в вічі. Боришп. п. Чуб. V, 170.

 

Видати, видїти: Анї слихом слихати, анї видом видати Ном. 1939. — Ты ихъ очима виднїли голыхъ Тиш. Ал. 102. — Пішов далї так недалеко подивитися, чи не повидїв би його очима Явор. І, 7.

З прийм. на і акузат.: Слихом слихати на вид зятя видати Чуб. II, 9. — На власні очи того птаха видїв ЖС. II, І, 62.

 

Зіздріти, зуздріти: Такі сї зробили мори, що оком не мож їх зіздріти Kolb. Р. ІV, 138.

З прийм. на і акузат.: Стрілець такий, що аби зуздрів на око то вже й його ЗЮР. II, 203.

 

Чути: Я нічого носом не чую Полт. п.

З прийм. на і акузат.: Я не чую на ніс, бо в мене катир Ст. Конст. п.

 

Так само й при дієсловах із значінням „запирати“:

 

Замикати, -ся: (Мене мати) трьома замками да замикала Чуб. V, 9. — Мати ключі має, сама двері дубовії замком замикає Чуб. V, 136. — Золотим замочком замикала (комірочку) Мил. 85. — Його мила злякалася, до комори сховалася, залізними замками замикалася Kolb. ІV, 214.

 

З прийм. на і акузат.: Царь велів позамикать на замок усіх коней Переясл. п. Чуб. II, 274. — На ключ замкнули Е. Зб. 23, 272.

 

З прийм. в(у) і акуз.: Вона-ж (ненька) не пускає сина, в замки замикає Чуб. V, 138.

 

Застібати, у-: — ґудзиком і на ґудзик: На ґудзик застьобався Чуб. V, 1168. — Тим він менї сподобався, що ґудзами устїбався Лавр. 4.

 

Засувати: Трьома засовцями засувала (комірочку) Мил. 85 (теж: на засув).

 

При наступних дієсловах можливий є інструментальний і льокативний погляд.

 

а) З інструменталем і прийм. на та льокативом:

 

Важити: — вагою і на вазї.

 

Водити: — чим і на чому.

 

Возити: — возом і на возї: Ой повезли Капнистого драбинчастим возом Е. Зб. І, 16.

 

Минати: (Вороги минати) по-за гаєм зелененьким кониченьком вороненьким Чуб. V, 127.

 

Носити: Коромислом воду носять Рудч. Ск. II, 43 (і на коромислі; пор. скр.: çĭrshnā bījam haranti „носять збіжжя головою“, себ-то на голові).

 

Перескочити: Другим конем море перескочу Чуб. V, 112.

 

І взагалї при дієсловах руху з приростками, себ-то перехідних.

 

б) З інструменталем і прийм. в(у) та льокативом:

 

Впливати, -лляти: Завелика моя страта, щоб виллять сльозами Федьк. І, 142.

 

Гасити: — водою.

З льокат. і прийм. в(у): В воді гасити Е. Зб. 35, 21.

 

Держати, тримати: Лівою ручкою держит білу трембіту Федьк. І, 180.

З льокат. і прийм. в(у): У правій руці шаблю держе Метл. 448 (пор. лат.: manu tenere).

 

Доганяти, наздоганяти, -дігнати: А вже тебе, матінко літами догнала Уш. п. Чуб. V, 214.

З льокат. в прийм. в(у): Недавнїй голяк наздоганя його у багастві Чуб. II, 399.

 

Заливати, -лити: Таких ледачих синів... (Вернигора) трохи водою не залив Чуб. II, 266.

 

Заправляти: Заправляла борщ олією Сл. „КС“, II, 85.

З льокат. і прийм. в: Коріння... заправляла в горілці Лавр. 75.

 

Мити, вмивати, вимити, обмити, розмити, -ся: Нашов жябу, изсушив єї, розтер, розвів водою і вимив тею водою королівну Чуб. II, 51. — (Ми) горівкою ноги вмивали Ż. Р. І, 123. — Умився сльозами, як бобер водою Kolb. W, 176. — Я вмиваюся росоньками, ти вмиваєшся слізоньками Чуб. V, 191. — Чистою водою обмий Чуб. II, 179. — Розмий сльозами жовті піски Stadn. 115.

З льокат. і прийм. в див. „Льокатив“, 20.

 

Мочити: — водою і у воді, теж з акузат.: Помочивъ их (риби) у воду и ставъ мыти Тиш. Ал. 82.

 

Палити: — вогнем і в огнї.

 

Полоскати: — водою і в воді див. „Льокатив“, 21.

 

Розводити, розвести: Жябу... розвів водою Чуб. II, 51.

З льокат.: Розведи фарбу у воді Житом. п.

 

Топити: Рубає мечем голови з плечей, а решту топить водою Метл. 399.

З льокат. див.: „Льокатив“, 21.

 

При дієслові пити, напитись: Та напийся до мене повною повненькою Чуб. ІV, 161.

 

Пор. скр.: mrnmayena na pibet „золотим начинням хай він не п'є“ Delbr. S. І, 250; гр. σκύφει πίνειν; срб. Пије Турчин вино кондијером Дан. С. 558 — чергується з аблятивом, через те в лат. рoclо bibo eodem можна розуміти і як аблятив і як інструменталь в наслідок збігу цих двох відмінків; в укр. також з генітивом-аблятивом і приймен. „з“: пити з чого (гр. πίνειν ἐξ) і також із льокативом і приймен. „в“: пити в місці, пор. фр. boire dans un verre.

 

в) Дієслова з дативом особи і інструменталем речи або чинности:

 

Вгодити, догодити: Я твоїй матїнцї нїчим не догоджу ЖС. І, 281.

З льокат. і прийм. в, див. „Льокатив“, 19.

 

Докучати: (Дїти) не докучають мі плачем Явор. І, 81. — Докучила баба своїми речами дідові Рудч. Ск. II, 55.

 

Докоряти: Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому с пліч голову як галку зняти Метл. 390.

 

Пор. гр. ἐγκαῖλειν τινί τι; фр. reprocher quelque chose à quelqu'un.

 

Допікати: — кому чим, але також з акузат. особи: Чумак чумака таранею допіка, а сам у його з воза потягує чабака Ном. 13571.

 

Помагати: Поможи мені своєю силою Мил. Жлк. 118. — Допомагайте нам и непреплачоною цѣною и вагою маючими заслугами вашими Реш. Ев. 2066 (XVII в).

 

Запобігти: Не могли панове сенаторове тому запобѣгти згодою Літ. Сам. 16.

 

Служити: — кому чим.

 

2. В інструменталі поняття живих істот:

 

Жива істота в інструменталі виступає власне як середник чинности, а не як її знаряддя, як це знати порівнюючи сполучення: „там мій батько плугом оре“ і „там мій батько хрущем оре“ Чуб. V, 1141; „волочив бороною“ і „мухами волочив“ Чуб. V, 1178, пор.: рос.: „пахать плугом“ і „пахать на волах“. Але цей досить тонкий відтінок затирається, коли не мислиться ближчого чинника, знаряддя в тісному розумінні.

 

Везуть козака, везуть молодого, та сивими волами Чуб. V, 282. — Волом зайця не догониш Закр. 149. — Оре дївча чорним волом ИП. I, 63. — Вози скарбніє королевскіе волами мусѣли провадити в Полщу Літ. Сам. 180. — Ой воликами на хліб робити ИП. І, 6. — Богачка кі заступає чорними волами Kolb. Р. II, 69. — Хто биком оре, а дяком збирає, той нїґди хліба не має Чуб. І, 293. — (Милий) кіньми боронить Чуб. V, 199. — Коб того хлопця розірвать собаками Кобр. п. Чуб. II, 344. — Коб його собаками стравили ій. — Позбіраю дрібен мачок ластівкою Гн. І, 82. — Везу яйця до Кремінця, а курми гальмую Чуб. ІV, 546. — Соломйаним слугою ніхто не доробився Ном. 10328. — Тыє бы єсте вси роботи мостовыи людми князскими и панскими... зробили Ак. ЮЗР. І, 85 (1535). — Жид не мав ким косити Kolb. Р. ІV, 190. — Кабанів я охотниками обступлю і побйу Чуб. І, 205. — Обточив двір довкола своими козаками Kolb. Р. II, 12. — Цісарева мати хтїла-б бранцями небожатами цїлий світ звоювати Ż. Р. II, 52. — Тую землю чатами звоєвали Літ. Сам. 23. — Давай, малий, усім панам знати, щоб позволили громадою волів пошукати Чуб. V, 1039.

 

Пор. ст. рус.: Златом не имамъ налѣсти дружини, а дружиною налѣзу сребро Ип. III.

 

Скр.: vayam indrena sanuyāma vājam Delbr. Altind. S., 126.

 

З відтїнком способу:

Не слуха, все своїм богом робить Ном. 2666. — Нїяким богом не допросишся Ном. 4680.

 

При нижче поданих дієсловах (з прямим об'єктом речи і непрямим особи) в інструменталі стоїть назва тої істоти (особи або звіряти), що за її посередком, через (гр. διὰ лат. per) неї, що виконується:

 

Наказати: Накажу я до свого милого рідною сестрицею Чуб. V, 227. — Накажу я до свого милого чужою чужиною Чуб. V, 290.

 

Передати: — книжку слугою См. Ст. Гр. 133.

 

Переказати: Перекажу я свому роду хоч чорненькою вороною Чуб. V, 684.

 

Перепросити: Я свою дівчиноньку людьми перепрошу Kolb. W. 172 (також з прийм. з: Молоду дївчину з людьми перепрошу Уш. п. Чуб. V, 26).

 

Поклонитися: Козак до дівчини ворогами та поклонився Чуб. V, 231.

 

Слати, відсилати, посилати, пересилати: Післала-ж би (хустку) й а своїм батеньком, неслава-ж менї батеньком слати Е. Зб. 36. 214, пор.: Послать їх (пиріжки) через дружка до свого батька Чуб. ІV, 578. — Ой, що-ж то за єден, що-ж то за пан, що шле листи товаришем, не прийде сам Чуб. V, 377. — Писав він, писав білими рученьками, одсилає до дївчини буйними вітрами Чуб. V, 312 (вітер увособлюється). — Напишу перами та й пошлю вітрами, я на вітер не вірю, я сам слїдом поїду Гн. II, 107. — Як не буду ик Покрові, так буду писати та пересилати чорними орлами Чуб. V, 306.

 

Також з прислівником „нароком“: Ой пришли, пришли, да мій миленький хоть нароком людей Чуб. V, 141.

 

Пор. ст. б.: Нѣсть господь ныня глаголалъ мьноıѫ Супр. 144, 17.

 

Теж у польськ.: Nie biędziesz orać społu wołem i osłem В. Z. Deut. 22. 10: stwierdził swoje słowa świadkiem; dał znać posłańcem (Loś. f. n. 113).

 

Чеськ.: Tu zenu vсěra bižicem vyvedlі Svěd. — Provedu to na tebe tvou ženou Svěd. (Zikm. skl. 178).

 

Сюди-ж належить і інструменталь „собою“ (своєю особою, через себе, per se) в реченні як: Александеръ самъ собою переписовалъ войско своє Тиш. Ал. 69, де плеонастичне зміцнення виразу власне того-ж типу, що „світ світом“, „раз разом“, „вік віком“. Теж: Сідай коло нас та й не сам собов Е. Зб. 35, 17.

 

2. При дієсловах суб'єктивних:

 

а) При дієсловах руху інструменталь живих істот і речей вказує, що їх поміччю виконується рух. Здебільшого при цих дієсловах можливий льокатив з прийм. на:

 

Бігти: Де травиця полягла, ніжками підбіжу Чуб. ІV, 412.

 

Грати: Коло гаю конем граю, в гаю не буваю Чуб. V, 235. — В зеленім гаю (козаченько) коником грає Уш. п. Чуб. V, 149.

З льокат. і прийм. на: А то мій мили та й чорнобриви на сивім коні грає Z. Р. II, 135.

 

Гуляти: Безпечне по улицям конем гуляв Макс. II, 17.

 

Іти, піти, вийти: Йди ногами Ном. 11019. Пішов Мусій та в Крим по сіль сірими волами ШБП. І, 61. — Молодиці пішли пішки, а дівчата возом ib. 65. — Пошли наші славні Запорозці а на море Губами Е. Зб. І, 61. — Війшло їх вісім тисяч вороними кіньми Шух. Гуц. III, 178.

 

Їздити, їхати: Тоді будеш мила говорити, як я буду коником їздити Чуб. V, 193. — Золотов колясков по болоті їздила Kolb. Р. II, 287. — Не можна было конем куди хотѣли єхати Літ. Сам. 147. — Аж їде якісь пан штирома кіньми Рудч. Ск. II, 183. — Приїдь до мене в суботу рано, в суботу рано трема бричками Kolb. Р. II, 23. — Виїхав проти його козою Рудч. Ск. І, 55. — Їхали люде кораблем по морі Рудч. Ск. II, 19. — Їде чумак шістьма парами Манж. 101. — Але тим я чорним конем до морьи доїду, але тим я білим конем море переїду Шух. Гуц. III, 206.

З льокат. і прийм. на: Їде Іванко на конику ЖС. І, 278. — Їде біда на козі Чуб. V, 1164.

 

Кочувати: Шатрами кочують Плгр. Ип. Виш. 3.

 

Летіти, літати: Рад же-б я, серденько, крилами летіти Чуб. V, 612. — Летить літо як крилами Ном. 550. — Ой летів черчик буйним вітром ЖС. І, 279. — Де пожар погорить, — крильцями підлечу Чуб. ІV, 412. — Чужими крилами не літай Ком. Н. Зб. 101.

З льокат. і прийм. на: На крилах летіти Чуб. V, 272.

 

Піднятись: Два голуби крилечками в гору піднялися Бесс. МХ, 221.

 

Плавати: Попід лавою човном плаваю Чуб. V, 1170.

 

Скочити: — рівними ногами і на рівні ноги.

 

Ступати: А я, неборак, широко ногами ступаю Укр.-Рус. Арх. ІX, 56.

 

Тікати: Втекли хмарами в край того королевича Kolb. Р. ІV, 5.

 

Ходити: Ходять вони кораблями по морі Чуб. II, 28. — Став дід ходить тими волами у дорогу Рудч. II, 17. — Тепер ходе по морозі білими ніжками Kolb. Р. II, 243.

З льокат. і прийм. на: Приніс три шалі і пару волів, на чім у дорогу ходив Чуб. V, 1014.

 

Сюди-ж належать прислівникові „піхом“, „піхотою“, „пішки“, „пішками“: До отця, до матки у гості він і піхом прибуде ИП. І, 130 піхотою. — Тепер хожу пішки Гр. III, 200. — Ми з тобою, серденько, пішками Z. Р. II, 82.

 

б) При дієсловах, що руху не виражають:

 

α) Лежати, положитись: Войско єще в Борисовѣ обозом лежит Ак. ЗР. IIІ, 135 (1564). — Войско Моск. за дубравою кошем положилося ib. — Вже мені докучило одним боком лежать Рудч. Ск. II, 92 ( — на однім боці, на один бік). — Там лежить баба боком Чуб. V, 1129

 

Стояти, стати: Стояти кораблями в Синоді (= в кораблях). — Але тим я третим сивим (конем) в Чорногорі стану Шух. Гуц. III, 206. — Де-б мені шатром стати Гн. І, 81. — Ой Москалі гору вкрили, стали кошем під Ярошем Kolb. Р. II, 224. — У шанцях куренем стояв ИП. IІ, 100. — Который до Яровици приєхавши, господою у мене стояль Кн. Грод. Луцьк. 1564, к. 200. — Єсли хощете стати у насъ господою, можете Крон. Коб. 18

(з прийм. на і льокат: Порозно на господах стали Кн. Грод. Луцьк. 1573, к. 28).

 

Сюди-ж відношу: стати рубом, бокові, звідки також при перех.: поставити рубом, боком.

 

β) Блиснути: Він очицями блисне Гн. І, 59 ( — лисиною ib. 60).

 

Гомоніти: Руками гомонїти Ком. Н. зб. 69.

 

Грати, пригравати: Одаліски молоденькі бандурками прикривають Федьк. І, 95.

 

Гримати, -мнути: Гримнули з гармат, йик Божим громом Шух. Гуц. III, 67.

 

Густи: (Дівчина) на ниві серпом гуде Ком. Н. зб. 23.

 

Доїдати: Не доїси тим борщиком, то доїдай же хлїбом Kolb. ІV. 285.

 

Закусити: Чим собака закусить, того покинути не мусить Ном. 6001.

 

Клястись: Клину ся милим богом, що я не винен Е. Зб. 23, 272.

Пор. ст. рус.: Клѧша сѧ оружьемь своимь Ип. 23; клѧтвою твердою клѣнишасѧ ib. 24; клѧтвою клѧлсѧ ib. 835.

З акузат. і прийм. на: Ти кленись на свого батька, на матір Neym. 120.

 

Обізватись: (Чоловікові) подякують і за те, що хоть обізвався добрим словом до них Засл. п. Чуб. II, 167.

 

Поблискувати: (Козаки) поблискують весельцями Гол. І. 3.

 

Посолонцювати: Хоч посолонцювати оселедцем Ном. 12121.

 

Присягати: Бо ми присягали небом і землею, небом і землею, тілом і душею Чуб. V, 81. — Я иншу люблю, богом присягаю ib. 295.

З акузат. і прийм. на: Присягаємо на Бог живий Вел. ІV, 218.

 

Світити, посвітити: Вна... світит огарочками Kolb. Р. ІV, 17.

Марусенька молоденька свічками світила ib. II, 4. — Ми, сироти, в недостатках лахами світили ib. 239. — Треба комусь спиною посвітить Ком. Н. зб. 8.

 

Тривати: (Зима) тривала снѣгами и морозами великими близко до святого Георгія Літ. Сам. 133.

 

Тупати: Коні ржуть та ногами тупають Чуб. II, 171. — Той кінь як дупнув ногою Явор. І, 99.

 

Шамотіти: — листям.

 

γ) Дієслова, що інструменталь вимінюється з льокат. і прийм. в (у):

 

Блудити: Ой ти, дівчино, мислями блудиш Закр. 61. — Ой летить же він летить та й крилоньками блудить Чуб. V, 162. — Минаючи ворітечка оченьками блудить Kolb. Р. II, 101. — Ой ти, дівчино, словами блудиш, сама не знаєш, кого ти любиш Чуб. V, 14.

З льокат. і прийм. в: Чи я тому винен, що ти в слові блудиш Укр. Р. Арх. ІX, 11.

 

Вгодити: Йому нічим не вгодиш Полт. п.

З льокат. і прийм. в: Ні в чім я ті не вгодила Чуб. ІV, 155.

 

Грішити: Чим тіло грішило, тим буде покутувати Е. Зб. 16, 462.

З льокат. і прийм. в: Тяжко грішу у тім слові, котрим промовляю Коцип. 54.

 

Жити: Правдою лучче жити Чуб. II, 388. — Вони не жили правом божим Е. Зб. 6, 278.

З льокат. і прийм. в: В правдѣ будет жити Тиш. Ал. 29. — Собі уважив, як хто жиє в своїм сумлінню Е. Зб. 6, VII.

 

Любуватись: Любується він тими грішми Лебед. п. Чуб. II, 305.

З льокат. і прийм. в: Мерзене в мерзенім любує ся Е. Зб. 24, 389.

 

Опізнитись, с-: — годиною (коли виражаємо кількість часу, але льокатив з прийм. в, коли виражаємо, в сфері чого виявляється спізнення: Я в шлюбі опізнився Чуб. ІV, 241).

 

Палати: — пожежею.

З льокат. і прийм. в: Уже хати братів хуторянців в пожежі палали Метл. 236.

З відтїнком причини з геніт. і прийм. з: Чи з вогню, чи з поломени палає Tomasz. 68.

 

Панувати: Той щастьом, здоровйим, до смерти пануйи Е. Зб. I, 55.

 

Переважати, перевершувати, перевищувати, переходити: кого чим або в чому: Перевышшати старайся всѣх... плотами Тест. Вас. 34, XVII в.

З льокат. і прийм. в: Сщник... кроля... в зацности перевышшаетъ Реш. Св. 516.

 

Помилятись: — рахунком і в рахунку.

 

Поспішати: Не журись та ділом поспішай Ном. 11014.

 

Правуватись: — порохом та кулею Кул. ЧР. 77.

З льокат. і прийм. в: Не будуть ся люде в правах правувати Е. Зб. 6, 241.

 

Признатись: Він своїм ділом не признається Ном. 2671.

Також з льокат. і прийм. в і геніт. і прийм. до: признатися в чім і до чого.

 

Різнитись: Люде умирают, малим чимсь от пороженя бестий нерозумних рознячис Арх. ЮЗР. І, XI, 312 (1607).

З льокат. і прийм. в: В правилѣ п порядку общежителномъ не мають обадва межи себе рознитися Ак. ЗР. V, 70 (1644).

 

Розчаруватись: Одже розчарує ся (він) так само завтрашнім днем, як вона сьогодняшнім Март. Заб. 162.

 

З. Інструменталь матерії чинности.

 

Коли ми порівняємо сполучення „персами вас годувала“ (Е. Зб. І, 25) і „казав єї годувати пшеничним хлібом, а вони ї годували сухим сухарем“ (Гол. І, 74), то інструменталь в першім сполученні показує знаряддя чинности (давати годівлю персами); інструменталь в другім сполученні показує матерію самої чинности (давати годівлю хлібом; годівля — хлїб: давати годівлю з хліба).

 

Інструменталь цього роду дається на заміну його за номінатив, і формально не різниться від інструменталю знаряддя, і ми можемо сказати: молоко годує дитину, себ-то живить; при „наповняти відро водою“ — вода наповняє (собою) відро, себ-то робить повним.

 

В'язати, з-, по-, -ся: (Малину) чорним шовком вйазала Чуб. V, 8. — Чорним шовком головку звйазала Чуб. V, 112. — Повйажу я свій льон дрібненький зеленою бучиною Чуб. V, 290. — Бик вйежи сі воловодом, а чоловік словом Kolb. Р. III, 179. — Кожна пара звязується червоною заполоччю і помазується зверху медом Чуб. ІV, 578. — Подегнутъ сѧ кости тѣлом, а состави повѧжутъ сѧ жилами Пам. укр. м. IV, 311.

 

Годувати: Годувала пшеничними калачами Stadn. 108. — Кропивою годувати, золою напувати Чуб. ІV, 482. — Казав її годувати всїляким добром Kolb. Р. II, 35. — Багач ся дивує, чим бідний діти годує Закр. 143.

 

Дилювати: Ой у полі криниченька дильом дильована Чуб. V, 157.

 

Красити, в-, за-, на-, при-, ся: Я в косі хожу, косоньку держу, косою і вкрашаюся Чуб. V, 115. — Головками гору закрасили, голосами ліса заглушили ib. 55. — На роженьку гляну, я-ж єю накрашаюся Чуб. ІV, 7. — А який ти гидкий, бридкий, я тя прикрасила білим личком, як сонячком, чорними очима Копит 83. — (Садови) ягодками красувати ся Р. Зб. 36, 185.

 

Крити, в-, за-, на-, по-, ся: Коли стидаєшся, то крий решетом голову Ном. 3200. — (Два голубочки) всю діброву крилечками вкрили, голосочком діброву зрушили Чуб. V, 315. — Стоїть дівка з козаком, закрилась (накрилася) рукавцем Чуб. V, 87. — Накрив мокрим рядном Ном. 3420. — Ой накрийся, Марисю, полою Kolb. W. 35. — Покрова всю землю листом покрива Ном. 494.

 

Карати, по-, у-: Буде його душа од Бога пеклом карана Под. п. II, 216. — Як за три дні всеї служби не зробиш, то будеш смертю караний Явор. І, 123. — Ох за що-ж мене Господь такою тяжкою болістю покарав Чуб. II, 150. — Цар... казав єго укарати смертю ЖС. II, 184. — Гал. М. Пр. 40б.

 

Навідати, навістити: Бог за грѣхи навидѣл землю такою тяжкою войною Літ. Сам. 16. — Гирода-цара лихом навістила Е. Зб. 35, 34.

 

Напасати: Курятиною напасала (мужа) Kolb. Р. II, 191.

 

Напувати: Напувала нас солодкими медами Метл. 188.

 

Обгородити: Угорська земля... ясними мечі обгорожена Гол. II, 5.

 

Обтикати, пере-: І барвінком обплете і руточкою обтиче Чуб. III, 450. — Широкая та улиця очеретом перетикана Чуб. V, 165.

 

Обтяжити, -ся: Козаки, обтяжившися здобичею, назад уступовали Літ. Сам. 48.

 

Оперезати: Ой ожиночков оперезали Шух. Гуц. III, 27.

 

Платити, доплатити, заплатити: Труди свои сами собѣ ясиром украинским добре заплативши, свободно одойшли до Криму Літ. Вел. II, 24. — Тра попови заплатити білими вівцями Шух. Гуц. III, 200. — Та ци-б я вільку не заплатила та біленькими талярами Гол. І, 3. — Доплатив єму ще грішми Kolb. Р. ІV, 134.

 

Палити, топити: Палити у печі хмизом Жит. п. — Сирими дриви топила, красненько їсти зварила Roczk. 23.

 

Споживляти, -ся: Покуштував солодкого, споживляйсь гірким МВ. Оп. 6.

 

Харчити, -ся: Ріпою і харчились наветь усю зіму Чуб. II, 542.

 

Дієслова „насипати“ і „наповняти“, що в і. е. язику сполучалися з інструменталем і генітивом і в старім українськім язику з генітивом (див. Функцій ген., 103) в сучасній мові тільки з інструменталем: Сріблом-злотом панів насищати ЗЮР. II, 102. — Червоною кровйу річки наповняти Метл. 94. — Ти своєв сиров кровйев землю сповенила Гол. III, 34.

 

До цієї-ж категорії відношу інструменталь при наступних дієсловах:

 

Витати, привитати: Медом вином витати (козаки) Kolb. Р. II, 33. — Добрих гостей к собі маєш, чим їх привитаєш Закр. 14.

 

Гостити: Буду гостила медом та й вином Е. Зб. 35, 12.

 

Кланятись: Магай Біг, кланяємось вам хлібом Чуб. ІV, 9.

 

Перепивати: До мене борщем за здоров'я перепивают Укр. Р. Арх. ІX, 72.

 

Поминати, пом'янути: Поминайте мене суницями, полуницями Чуб. ІV, 448. — Помйанули сього чумаченька хоч цвілими сухарями Чуб. V, 1048. — Вам треба пана Йвана добром поминати Мак. II, 89.

 

Поважати: За стіл сажа, честю поважа Рудч. ЧП. 120.

 

Приймати: Приймають Бога миром-кадилом Е. Зб. 35, 168. — Пеликана небесного радостію прямуймо Укр. Р. Арх. ІX, 78.

 

Частувати: Свого зятенька медом вином частувала Чуб. IV, 298. — Я тебе за те горєчими книшами почестую Kolb. Р. ІV, 19. — Частує Семена Палія а кубочком повненьким Політ. п. II, 34.

 

Шанувати: Грушками шанує МВ. Оп. 9.

 

Теж при дієсловах:

 

Забувати: Відай моя ненька заснула, що за мене сніданнячком забула Kolb. Р. І, 222.

 

Згадувати: Щоби-сте мене не забували все в суботоньки ізгадували... калачіками, акафистами, йик того нема, кавалком хліба Шух. Гуц. ІV, 172.

 

Пам'ятати: Памйатайте на мене свею ласкою Камен. п.

 

Споминати: Споминай моя мила добрими словами, А я буду споминати гіркими сльозами Чуб. V. 263. Гарбузом споминала, що хороше життя мала ib.1154.

 

Дієслова, що інструменталь вимінюється з иншими відмінками:

 

а) з генітивом:

 

При займенникових дієсловах, що значать насит. задоволення з чого, напр.:

 

Нажитись: Мею долею та й нажиють ся люде Kolb. W. 265.

 

Наїстись: Чим не наїси ся, тим не налижеш ся Ном. 12, 117.

 

Налузатись: Орішками налузати ся Е. Зб. 36, 185.

 

Налюбитись, -буватись: Такі коні, що ни може налюбити сї тими кіньми Kolb. Р. ІV, 133. — Не може ся нею налюбовати Игн. з. Никл. 45.

З геніт. див. „Ф. ген.“, 69.

 

Напахатись, -хуватись: Русом напахавсь Чуб. II, 174. — По садочку на мйаточку гляну, — я-ж ню напахую ся Чуб. ІV, 7.

З геніт. див. „Ф. ген.“, 69.

 

Насититись: Не могл насититися скарбами Літ. Сам. 169.

В ст. яз. з геніт. див. „Ф. ген.“, 103.

 

Розжитися: Бідна моя головонько! Як люлькою розжитися Метл. 468 (теж: люльки і на люльку).

 

б) з генітивом аблятивним:

 

Бридитись: Нѣчим ся не бридить Літ. Сам. 88. — Бридяться раком ib. — Хмелницкий бридячися уже многолѣтною и многокровною войною... готов оную оставити Літ. Вел. І. 122. — Бридиться, як кіт салом Ном. 5010. — Сиротами не бридились М. Пр. 169.

Рідше з геніт.: Християн ся бридить Гол. І, 31 — Не бридь ся свеї матери Е. Зб. 13, 201.

З геніт. і прийм. від: Поґани ся вид них бридили Збуй Земпл. ст. Е. Зб. III, 8.

 

Встидатись: Вони сї встидают ним Kolb. Р. ІV, 135. — Не встидай сї мій соколе біднов матерев нїколи Е. Зб. І, 22 — 23.

З геніт.: Людий сї встидаю Е. Зб. XI, 93.

 

Соромитись: Люде соромляться таємницями своїх обставин Март. Заб. 60.

З геніт.: Соромив ся-б, та нема кого Ном. 3201.

 

Цуратись: Та ся мною сиротою родина цурає Kolb. Р. II, 74. — І родина і чужина мною ся цурає Гол. І, 274. — Не цурай ся мій синоньку тими дітоньками Гол. І, 268.

З геніт.: Братїк сестри цурається Метл. 370.

 

Також при дієсловах: пострадати і хоронити: Може лихо яке, заверуха, то, не дай Боже, і душею пострадають Чуб. ІV, 59, в ст. яз. з геніт.: Маломъ одъ того живота не пострадалъ Діар. Фил. 56 (XVII). — Коли-б Господь сей дом хранив громов, грозою і потопом і великим клопотом Пил. Жлк. 9, з геніт.: Храни їх прото сроґого караня Клим. 181.

 

в) з генітивом і прийм. з:

 

При дієсловах efficiendi в і.е. язику міг стояти інструменталь матерії, що з неї що зроблено, напр., скр., carmana krtah, лат. ligno fabricatus, ст. б.: црькъвъ камениіємь възградити (Пот. 459), пл. białym alabastrem budowane gmachy; Ип. літ.: Сшиста листвиіємя смоковьнымь препоясаниіє, 76; (члвѣкъ) съставленъ костьми и жилами от крови ib. 166. — Верхъ (божницѣ) бѧше нарубленъ деревом ib. 446. — Все же лѣто заложена бысть Ладога камениемъ на приспѣ, Павломъ посадникомъ ib. 277.

 

В сучасній мові рідко, напр.: Споряджу мости дорогим каменем Е. Зб. 36, 24. — Мостять мости та все головками, головками та все московськими Макс. II, 116. — Гатила гати дорогими шати, мостила мости жуковинами Гол. II, 87. — Сріб камінь лупав, церкви мурував, сподом каменем, верхом кременем, а серединков самов кедриков Шух. Гуц. ІV, 95. — Я такими дурнями тини городила Закр. 69. — Ковбасами плоти горожині були Е. Зб. 6, 317.

 

Звичайно в такім разі вживаємо генітиву з прийм. з, сполучення, що підноситься до і. е. аблятиву безприйменникового (див. Brugmann. Grundr.² II, 497). Збудуємо світлоньку з рожевого квітоньку Метл. 120.

 

г) Дієслова, що акузатив особи і інструменталь речи конкурують з дативом особи і акузативом (згл. генітивом)речи:

 

Вікувати: Відвінуемо сріблом, золотом,

Сріблом, золотом, єров пшеницев Е. Зб. 35, 3. — Журила ся мати, чим зятя віновати Чуб. ІV, 411.

Пор.: Вѣрновалъ и оправили своюи женѣ Варварѣ сто гривень Ак. ЮЗР. І, 3 (1398).

 

Віншувати: Віншую те щістєм, здоровйем Е. Зб. 35, 132. — Віншуємо ті щастьом, здоровйом та й віком довгим, розумом добрим Ź. Р. І, 13. — Щестьом здоровйом повінчували, щестьом, здоровйом, многе літами Е. Зб. 35, 5. — Віншую вас цим новим роком Ном. 346. — с Христом воскресшим дякуйте, тим вас вѣншую Укр. Р. Арх. ІX, 79.

 

З дат. ос. і ген. р.: Друг другу по любви христіянскои тоєи радости вѣншовати Вел. III, 131. — Христа воскресить вам вѣншуючи Укр. Р. Арх. ІX, 84.

 

Дарувати, дарити, надарити, обдарити: (Бруховецкого) даровано честю боярства Літ. Сам. 89. — Буде мене мій батенько даром дарувати Мил. 132. — Хочет нї (мене) сестра даром дарити Е. Зб. 36, 263. — Ти їх різним добром даруєш Звягел. п. ЖС. III, 217. — І готує і приймає, квіточками дарує Чуб. ІV, 12. — Ой там тещенька свого зятенька... дочкою дарувала ib. 298. — Треба тебе щастям даровати: щасливою годиною і вірною дружиною Чуб. V, 545. — Ой уже бо осуджено, щоби Теклу нї січено, нї рубано, але щоби Теклу горлом даровано Гол. І, 53. — Один дарував миром, кадилом офірував Е. Зб. 35, 26. — Молоденькую рюдненький дарує бичками, теличками, ярими перолучками Etn. Mat. І. 41. — Не даруй мнї (мене) мій родочку нї дзолотими, нї червоними, нї повною повночкою, лишень щіскічком та здоровйечком, доброю волечкою Kolb. Р. II, 161. — Даруй дітей віком Гн. в. І, 45. — Не дарив Бог зайця хвостом Ком. П. Зб. 38. — Панї справила єї весїлє... і добром надарила Rokoss. 104 — Горожане надарили його грішми і всяким добром Чуб. II, 590.

 

Аналогічно також з приростком об-: Обдарили там правду грошима Rokoss. 27. — Вже добри люде і бабиного сина хлїбом обдаровані! Kolb. Р. ІV, 282.

Пор. лат.: donare bonis.

 

Ділити, надїлити, подїлити, роздїлити: — кого чим. — Мене кіньми наділяють Чуб. V, 890. — Було-ж мене, моя мати, щастєм надїлити Kolb. ІV. 279. — Поділю їх своїм добром Чуб. II, 611. — Роздїли нас ногами Шух. Гуц. V, 156. — Роздїли нас уткою Ніж. п. Мал-ка, 356.

 

Набавити: Ой що так мня бідненького смутком набавила Гол. І, 356, себ-то: набавила мені смутку.

 

Обмежити: — кого чим або кому що (див. пункт е).

 

Обсилати, обіслати: Обослал гетмана Хмелницкого письмом Літ. Сам. 16.

 

Простити: Нехай тебе,онучко, Бог простить гріхами Чуб. ІV, 13.

 

Судити: Не єднако-ж нас обох (мати) щастем судила Kolb. Р. II, 282.

 

Упосажити: Ой ти, дівчино, не будеш зражена, тільки на Вкраїнї посагом (у)посажена Ź. Р. II, 29.

 

б) При дієсловах із значінням „вбирати“ інструменталь вимінюється з акузативом з прийменником в (у):

 

Вбирати, убрати, -ся: (Було) чим молоді жінке уберати Kolb. Р. ІV, 271. — Вберала ліси паволоками Гол. II, 87. — Дала єму Кондакія конѧ в парадѣ оубранного злотом Тиш. Ал. 100.

З прийм. в (у) і акузат., Стали думать та гадать, як би в шори убрать Ном. 3084. — В ризи вбирала Шух. Гуц. ІV, 30.

 

Завивати, об-, с по-, -ви(ну)ти: Цар завинув йому руку хусткою Чуб. II, 248. — Чорним шовком обвила і в китайку сповила Чуб. V, 888. — Свічка обвиняна хусткою Метл. 186 (теж: обвинути у що).

 

Завертіти, об-: Нічим завертіти (головку) Макс. III, 103. — Треба обвертіти головку хусткою Васильк. п. Сл. „КС.“ III, 4.

З прийм. в (у) і акузат.: Тебе, дівко, завертять в намітку Метл. 15. — Було її обвертіти в подрану ряднину Метл. 268.

 

Задріпати: -чим і в що.

 

Об(в)олікати, -(в)олокти: — чим і у що: Соломою їх обволікають Котл. Е. VI, 50.

 

Обгортати, угортати, -горнути, -ся: Обгорнула дитину ряденцем Сл. „КС.“ III, 5.

З прийм. в (у) і акузат.: Угорнули в рядно ЗЮР. І, 158. — Вгорніт сі в ривиренду Е. Зб. VI, 196.

 

Одягати (одівати), приодіти: Одѣвают ся косматинєм и шнурами звѣрят Пам. укр. м. ІV, 31 — Ся кажднй прійодѣєтъ крыжмою ib. 311. — Ци би я військо не приоділа червоною китайкою, заслугою козацькою? Гол. І, з.

Пор. ст. рус.: Изодѣлѣ сѧ. Чуть оружіем и порты Ип. 42.

З прийм. в (у) і акузат.: Пан одіг ся в дякову одежу Харк. г. Чуб. II, 625:

 

Оправляти, -вити: чим і у що.

 

Осідлати: (Дурень) осідлав того коня соломйаним сідлом Черк. п. Чуб. IІ, 323. — Книшами и перогами b нас осѣдлайте Укр. Р. Арх. ІX, 54.

З прийм. в (у) і акузат.: Осїдлаю я коника у срібне сідельце Шух. Гуц. III, 207.

 

Повивати, упо-: Білов фустинков вповиваючи Шух. Гуц. ІV, 131.

З прийм. в (у) і акузат.: Повила тя у білії пелюшки Чуб. V. 890. — У плащівницу дитьи вповила Шух. Гуц. ІV, 136.

 

Узброювати, -їти: — чим і у що.

 

Урядити: Крисанечку урьижену дрібними павами Шух. Гуц. III, 236 (теж: — у що).

 

Умазати: Умазать морду їх мазкою Котл. Е. V, 62 (і в мазку).

 

Умастити, -сь: — чим і у що: Це вмастивсь, наче сатана в болото Ном. 7649.

 

Умотувати, -мотати, -сь: Умотай мене цим прядівом Манж. 16.

З акузат. і прийм. в (у): Треба... чорного кота вмотати в ятерину М. Пр. 35. — Пішов до тітки вмотавсь в намітки Ном. 9392.

 

д) Дієслова, що сполучаються також з акузативом і прийм. за:

 

При дієсловах „купувати“ і „продавати“ в і. е. язику і в ст. укр. клався інструменталь, напр.: скр. ka imam daęabhir mamendram kunati dhenubhih „хто купує цього мого Індру десятьма коровами“ (Delbr. 8. I, 249), лит. keturiaῖs anksinais nusipirkti „купити собі чотирма золотими (Schieicher L. Cr.,268) лат. vitiosa nucę emere, vendere pretio suo (Delbr. ib). Ст. сл.: Чимь купимъ хлѣбы Остр. Св. Ιο. 6, 7 (Пот. 458). Ст. укр.: Сребро малою ценою продавали Літ. Сам. 10.

 

Але звичайно, з прийм. за і акуз.: Продали (дѣдину) за 30 копи Рускыхи безо дву купу и за кунь Ак. ЮЗР. І, з (1400) — А за що продав? За пйать кіп Ном. 10570. — Я тебе продам за сто червоних Шух. Гуц. III, 101.

 

є) Дієслова, що сполучаються також з акузативом або льокативом з прийм. на:

 

Вибачати: Їжте, гостоньку, пийте, мачайте, а рештою вибачайте Ном. 12022.

Акуз. з прийм. на: Їжте, умочайте, на друге вибачайте ib.

Льокат. з прийм. на: Вибачайте на цїм слові.

 

Ворожити: Згоріла книжка — нічим ворожить Ном. 1811. — Я си поворожу воском на порозі Шух. Гуц. VI, 220.

 

Карати: — горлом Літ. Сам. 93. — Мене, браття, милосерний Господь бйе і карає хлібом і сіллю, скотиною і дитиною Грінч. III, 693.

Акузат. з прийм. на: Ѳеодосій... никого на горло не каралъ Хрон. Боб. 308.

Льокат. з прийм. на: На горлѣ карано Літ. Сам. 157. — Жебы єго было на здоровю карано Кн. Полт. 28 (1693).

 

Обмежити, -сь: — кого правами і на права або на правах.

 

Підносити, -сь: — чим.

Акузат. з прийм. на: Не чім се підносит, на гроших, ци на худобі Е. Зб. VІ, 207.

 

є) Дієслова займенникові, що при відповідній об'єктивній формі мають на місці інструменталю акузатив:

 

Витягатись: Собака витягається лапами Борз.п. (витягає лапи).

 

Витикатись: Братки витикаються своїми шапочками.

 

Ділитись, по-, роз-: Худобою да ділитися Чуб. ІV, 440. — Оріховим зеренцем а ми ся ділили Е. Зб. 17, 253. — Бракі поґілили сї вітцівським маєтком по половинї Kolb. Р. ІV, 210. — Навальниками си подїлити, си подїлити Христовов мантов Е. 36. 35, 96. — Я прийшов, щоб роздїлити ся грішми Чуб. II, 534. — Ті роздїлили ся на двоє грішми Чуб. II, 580. — Роздїлили ся вони всьом майонтком Kolb. Ch. II, 113.

 

Закритись: Закрив ся очима й плечима Ном. 11811.

 

Заритись, уритись: Зарився в сіно головою Полт. п.

 

Звіритись: Горе такому господареви, который сѧ звѣривъ всею правдою слузі своєму Тиш. Ал. 107 (звірити всю правду).

 

Литись: Перестань дівчино сльозами литься Чуб. V, 14.

 

Мінятись, пере-: — люльками.

З акузат. і прийм. на: Міняймося на люльки М. Пр. 117. — Кажи своїм братім, аби ся переміняли з жінками на місця Явор. І, 38.

 

Обернутись: Глаголеть бо нами пророкомъ: обратите сѧ ко мні всіми срдцемь вашими, постомъ и плачемь Ип. 157. — Хай йому Господь поможе, де він лицем обернеться Ком. Н. зб. 3.

 

Пересипатись: Сидить та прісцем пересипається Рудч. Ск. II, 107 (= пересипає прісце).

 

Поклонитись: Мордарусъ поклонили сѧ миле до землѣ поломи Тиш. Ал. 40. — Поклонив ся головою на горячий камінь Федьк. I, 53.

 

Похилитись, с-: Ой дуб на березу гіллям похилив ся Макс. II, 160. — Він схилив ся головою, пор. гр. καρήατι ἠμύω.

 

Постановитись: Притягнувши до Ширковецъ особно своимъ постановился обозом Літ. Вел. ІV, 44.

 

Рівнятись: Йому з ним не рівняти ся силою Полт. п.

 

Слатись: Прийде вечір — до дївчини старостами шлеться Щеп. II (у Метл. 41, Закр. 77 і Чуб. V, 169: з старостами; пор.: Рада слать старости Шевч.).

 

Тертись: Ой ти, хлопче, ненароком коло мене трешся боком Ном. 8762.

 

Ударитись: Як удариться Семен об поли руками Закр. 76. — Ударив ся Семен в стїну головою Чуб. V, 404.

 

Устромитись: Ніж устромив ся вістрям в ногу Полт. п.

 

4. Інструменталь суб'єкту і об'єкту чинности.

 

Під цю категорію підводжу випадки, коли номінатив при дієсловах суб'єктивних і акузатив при дієсловах об'єктивних не є власне суб'єктом або об'єктом чинности, а тільки тереном, де виявляється чинність інструменталю. Інструменталь в цїм разі може вимінюватися при дієсловах суб'єктивних за номінатив, а при дієсловах об'єктивних за акузатив, а номінатив та акузатив в цїм разі замінюються на відповідні звороти, що показують стосунок чинности до місця. Так, напр.: Стелила сї доріжечка хрещатим бервінком Kolb. Р. II, 160 значить, що „стелився доріжечкою хрещатий барвінок“; „засіяти поле пшеницею“ рівнозначне „засіяти пшеницю на полі“.

 

а) При дієсловах суб'єктивних:

 

Висіти: Китяхами калина висить Ст. Конст. п. Карабієвка (О. К.).

 

Закипати, обкипати: Що в козака серце замірає, а в дївчини кровйу закипає Чуб. V, 135. — Закипіли казани у ключ (водою) Рудч. Ск. II, 59. — Моє біле тіло кровйу обкипає Чуб. V, 621.

 

Запасти, опасти, припасти: Запала стежечка листом Шух. Гуц. V, 187 (пор.: Сніжки вас (доріжки) запали ib. III, 131). — Гинеєм косонька опала Kolb. W, 45. — Упала косойка росою ib. — Инеєм суконька припала Чуб. ІV, 415. — Ци припав коничок росою? ци припав Ивасенько красою Ź. Р. І, 121. — Чи ти, милий, припав пилом, чи метелицею Чуб. V, 129. — Єго постілонька порохом припала Ź. Р. II, 47. — Приливайте дороженьку, щоб пилом не припала Чуб. V, 294.

 

Зарости, порости, урости: Вже заросли ті стежечки мохом і травою Коцип. 9. — То уже тепер позаростало лїсами Е. Зб. 26, 296. — Такий старий, що аж мохом поріс Чуб. II, 161. — Стежка поросла високим густим житом Чуб. II, 341. — Будуть твої карі очи инеєм уростати Чуб. V, 603.

 

Заходити, сходити, зійти: Очи мглою зайдуть Діал. 267 (1629) (= зайде мла на очах). — Ой уже мої очки чорненькії дрюбненькими слезми сходять Булг. 68. — Тільки мої кари очи слізоньками сходять Чуб. V, 183. — Серце жалем сходило МВ. II, 278. — Як той писок житом зийде, тоди твуй син з вуйска пряде Ром. II, 271.

 

Звеніти: Звеніт му, мости, жуковинами Гол. II, 87.

 

Леліти: Його подвірна сріблом лелїє Е. Зб. 35, 209.

 

Летіти, полетіти: Біла березонька... листом полетїла Kolb. IV, 178 (себ-то: лист на білій березі полетів або лист полетів з білої берези).

 

Нависнути, понависати: Доріженька... терном заросла, листом припала, червоною калиною понависала Метл. 255.

 

Налипти, облипти: Ой в городї липа сріблом-злотом облипла Дем. 80.

 

Плинути, сплинути, підпливати: В Константинови-Старом кровъю рѣки плинули Хмельн. Літ. 80. — Увесь кровію сплинул Пам. укр. м. V, 133 Рк. Тесл. — Смілянщина кровйу підпливає Шевч.

 

Присісти: Біла постілонька порохом присїла МУЕ. XIX — XX, 355.

В ст. яз.: Вже тоє мѣстечко людми осѣло Ак. ЮЗР. І, 85 (1534).

 

Ряхтіти, заряхтіти: Зарехтить поле дрібнов жемчугов Е. Зб. 36, 15.

 

Сяти: Все сріблом та золотом сяє Чуб. II, 439.

 

Текти: Земля тече молоком і медом (себ-то: молоко і мед течуть по землі, пор. гр.: εἰς γῆν ρ'εύσαν γάλα καὶ μέλι, але αἵματι ρεῖν).

 

Цвісти, зацвісти: Цвіли лози при дорозі синесеньким цвітом Закр. 108. — Моє личко як ябличко цвіте калиною Kolb. W, 205. — Ой там липа стояла, широким листом стала, а білим цвітом цвила Etn. Mat. 40.

 

Шуміти, зашуміти: Ой не шуми луже дібровою дуже Чуб. V, 443. — Біла березонька шумом зашуміла Kolb. W, 178. — Зашумє лїси паволоками Е. Зб. 36, 15.

Пор. гр.: κρῆναι δ'ἐξείης πίσυρες ρέον ὕδατύ λευκῷ; πηγὴ ρέει ὕδατι; τὸ λήιον ἐπὶ τ'ἠμύει ἀσταχύσσύ „поле схиляється колоссям“; лат.: Herculis simulacrum multo sudore manavit. Coelum purpura rubescit „небо багром червонїє“ Федьк. — Mare radiis rubescit; пл.: ziemia ciecze mlekiem a miodem, komin bucha dymem; oczy jego pałają ogniem (Łoś. f. n. 115); чеськ.: Domové jejich skoky a tanci hřměli Zikm. (§ 112), 180. — Plál milostí ib. 181. — Jezero hoři ohnem a sirou ib.; в.-рус.: земля, текущая молоком и медом; он пылает гневом і т. ин.; срб.: сва тамница обасјала сунцем Мік. ІV, 705; франц.: се fromage fourmille de vers; нім.: der Platz wimmelte von Menschen.

 

б) При дієсловах об'єктивних:

 

Бити, оббити, забити: Гонтами голова бита, сніпками борода шита Чуб. ІV, 335. — Мині бита доріженька каменем дрібненьким Шух. Гуц. III, 186. — В неї сад склом оббитий, струнами оповитий Чуб. II, 323. — Зробили кухву, забили залізними обручами і на море спровадили Чуб. II, 191.

 

Висипати: Мати-ж, моя мати, чом не вміла прикопати малою дитиною, висипавши могилою, обсадивши калиною Чуб. V, 602 (себ-то: висипавши на мені могилу, обсадивши калину).

 

В'язати, зав'язати: Вуин... завйазав хусткою лоба Чуб. II, 275. — Завйажи мені лоба хусткою біленькою Чуб. V, 87. — Біда ж мені з таким мужом, що не вйаже штани гуджом Чуб: V, 1156. — Мотузок завйазати вузлом (= зав'язати вузол на мотузку).

 

Доливати: Под час и молоком (нас) з банки доливали Укр. Р. Арх. ІX, 54.

 

Замісити: Замісила яйцями борошно Рудч. Ск. II, 2.

 

Замішати: Вилий (окропи) у корито, замішай борошном Рудч. II, 59.

 

Заплітати: Коса золотая, шовком заплетана, золотом обсипана Ż. Р. І, 121.

 

Заправляти, заправити: — борщ олїєю Сл. КС. II, 82. — І ворота того саду кіллями заправив Марк. Н. 12.

 

Копати: Тонка сорочка... кровцев капана Шух. Гуц. III, 79.

 

Кропити: Кропи нас, мати, свяченою водою Чуб. ІV, 249.

 

Кувати: Скажемо си бути ковать золотими підківками Ż. Р. II, 157.

 

Мастити, замастити, намастити, помастити: Хвалить, як-би медом мастив Ном. 7474. — Замастив коневі лисину болотом ЖС. II, 356. — Смолою ходаки намасти і по грошох ходи Явор. І, 6 (себ-то: смоли намасти на ходаки). — Тогди готов водицов помастила з живої керниці Явор. І, 75. — Намастила ся таков мастев, шо єї нїхто не видїв ЖС. II, 355.

Пор. гр.: ἐπέχρισε τὸν πελὸν ἐπἰ τοὺς οφθαλμούς.

 

Мирувати: А другий цар святим миром мирує Е. Зб. 35, 26.

 

Навернути: Зараз Вернигора і навернув його горою Чуб. II, 238 (пор.: Було мене притопити й камень навернути Грінч III, 312). — Вітряк перекинули і його вітряком навернули Чуб. II, 244 (себ-то: навернули вітряк на нього).

 

Нагружувати (наладовувати): Понагружували вони кораблї пшеницею Боришп. Чуб. II, 29.

 

Накладати, наложити: Коломийченки... стали иншие своя вози деревнею накладати Кн. Полт. 24 (1692). — Діяволъ тѣло сномъ наложить (XVIII) Пам. укр. м. ІV, 135. — Моя кісонька... віночком наложена Сл. КС. II, 500. — Наклав фуру всяким добром Rokoss. 113. — Наложив вуин велики торби каменем Ром. п. Чуб. II, 87. — Голову накладе гряззю КС. X (1884), 720.

 

Наливати, об-, по-, під-, при-: Налийте водою (казан) Е. Зб. І, 6. — Налила водою (каву) і варить Чуб. II, 519. — Рапавку.. наллїти водов у йику посудину Шух. Гуц. V, 273. — Чєрами мне обливают, чєри не берут сє Kolb. Р. II, 105. — Коровай да сиром поливають Чуб. IV, 222. — Та підливай нас (квіти) медом, пивом з склїнниці Z. P. II, 144. — (Я) водов двері підлевала, щоби не скрипіли Kolb. Р. II, 97. — Вуйн вуизме да и приллє водою огонь Чуб. II, 149.

 

Наліплювати: Вінок наліплюют позлїтков МУЕ. XIX — XX, 9.

 

Напинати, -ся: Кобеняком напйався Рудч. II, 206 (себ-то: напйав на себе кобеняк).

 

Напустити: Пустив у ню острий пильник трійлом напущений Шух. Гуц. III, 184.

 

Напхати: — напірник пухом Борз. п.

 

Насипати, об-, пере-, по-: Той статочок насип золотом менший, а той другий серебром Kolb. Ch. II, 111 (пор.: Насипали три жолоби грошей Рудч. II, 142). — Тую дѣру возами, гноіом і землею понасипавши, заставили были Літ. Сам. 124. — И казал их вози пшеницею насипати колко было треба Пам. укр. м. І, 168 (пор.: насипаючи им пшеницю (в міхи) ib. 169). — Свого сина миленького червінцями обсипає Гол. І, 61 — Як швеца дубом шкури пересипа Ном. 12617. — Хороше коровай бгають, маслом посипають Е. Зб. І, 84.

 

Обкипати: Моє біле тіло кровйу обкипає Чуб. V, 621.

 

Обчіпляти: Обчіпляйте його сріблом і златом Чуб. II, 603.

 

Перепускати, -пустити: Водою перепустили (міст) Чуб. II, 189.

 

Пригорнути: Пригорни мнї (мене), мій чабане, тими полонинами Kolb. Р. II, 257. — Сидить голуб із голубкою, сивими крильцями пригортаються Kolb. W, 262.

 

Прикласти: Я вовною прикладу (діжку) Рудч. І, 171. — Богач... приклав снопами (гроші) Чуб. II, 521.

 

Приметати: Ой сіреньков бо і глинков там го приметали Шух. Гуц. III, 196.

 

Притрусити: Дід бабу... соломкою притрусив Бесс. МХ. 127. — Сїнцем, сїнцем (Христа) притрушає Е. Зб. 35, 24.

 

Прихлюпнути: Прихлюпне водою (дрова) Рудч. Ск. І, 129.

 

Пустити: Ой чия то хата з краю, що я її не знаю —

Або її вогнем пущу або розтріляю Чуб. V, 400.

 

Садити, ви-, об-, по-, у-: Садила сади все виногради (= виноградами) Гол. II, 87. — Щоб... (дорогу) деревом ружним висажали Чуб. II, 186. — Обсади, мила, вишеньками двір Чуб. V, 80. — А ми гори посадимо собі виноградом Е. Зб. V, 242. — Усажу я вишеньками двір ib. 179. — Скрипками, цимбалами обсадилася Чуб. V, 1153.

 

Сіяти, за-, поза-: Сіяла поле дрібнов жемчугов Гол. II, 87. — Вже багач сіє цілого пішака огірками Чуб. II, 523. — Маєш нинї до вечера цнсе поле... засїяти пшеницев Kolb. Р. ІV, 4. — Позасівай свої стежечки шавлією та лелією Гн. І, 38 (пор. лит.: takelius nuterelems sejan „стежки кропивою сіяла“ і takelius nuterelius sejan „сіяла кропиву на стежки“).

 

Стелити, настелити, устилати: (Дощі та вітри) землю зворушають, травою устилають Е. Зб. І, 8. — Поміст шилом настеляний Рудч. Ск. II, 105.

 

Ткати, поткати: Да всі тії три жупани всі сріблом доткані ИП. І, 261.

 

Цькувати: На що-ж ти собаками цькуєш Шевч. 316. Пор. гр.: κῦνας σεύεν ἐπὶ τινι.

 

Шити, в-, ви-, за-, об-, по-: Шовком шила, золотом рубила (червоні рукавця) Чуб. V, 17 (себ-то: шовк шила на червоних рукавцях). — А в мене хата сніпками вшита Закр. 112. — Єсть у мене нагаєчка з кінця дротом шита Морд. 337. — В мене хусточка шовком вишита Чуб. V, 89. — Є в мене хустина шовком зашита Чуб. V, 54. — Обшила попа шкурою Чуб. II, 106. — Стоїть корчма над болотом не пошита околотом Ż. Р. II, 85.

 

Шмарувати: Коли мене горѣвкою шмаровано, єще си не забув Укр. Р. Арх. ІX, 74.

 

5. Інструменталь при дієсловах перехідних (об'єктивних) на місці акузативу (предметовий інструменталь).

 

Переважно на ґрунті литовсько-слов'янськім і германськім розвинулося сполучення дієслова перехідного з інструменталем на місці сполучення з акузативом, напр.: скр. isavo yabhir asyati „стріли що він ними кидає“ при hetím asyati „він кида спис“, гр. βάλλω τι „кидаю що“ і βάλλω τινί „кидаю чим“, ст. б. весь народи верже камениѥмъ Mikl. ІV, 696 при „връзи камень на ніѧ“ Vondr. А. Gr. 597, пл. rzucić kamieniem при rzucić kamień; чеськ. vrz sebou do moře; рос. бросать камнем і т. ин. Інструменталь в такім разі не є предметом чинности, як акузатив, а його знаряддям, себ-то способом вияву чинности, від чого дієслово набуває недіяльного характеру. В одних сполученнях (а) ми ще маємо обидві конструкції, в других (б) конструкція з акузативом вийшла зовсім з ужитку, і її ми можемо тільки догадуватися на підставі порівняння з иншими язиками.

 

а) Баламутити: Баламутить своїм світом Ном. 10806.

 

Бити: У стіну головою бйе Полт. п.

 

Бризнути: Бризнув водицев Шух. Гуц. V, 69.

 

Важити: Не раз, не два через плоти лазив,

Не раз, не два здоровйам важив Чуб. V, 79.

Пор. нім. Sein Leben wagen.

 

Вергати: Ой верг він оком на зелений двір Е. Зб. 36, 25 (= глянув). А жид взяв та й у ню верг ножом Явор. І, 8.

 

Вертати, навертати, обертати, повертати, -рнути: Коником вертає, за ручейку стискає Рук. К. У. ч. 21, к. 9. — Що конем наверне, все си Львів здригне Шух. Гуц. ІV, 93. — Обертаю кониченьком перед воротами Kolb. Р. II, 55. — Там ся нас кінь старий в лїсї, то він го забив, шкіру здоймив, обернув шерстев в середину (пор: Янь же оборотѧ топоромь и оудари тыльемь Ип. 165). — Поверни конем, поверни сивим, на моє подвірйе Гол. І, 8. — На той бік усом поверне, там сухо робиться Чуб. II, 266.

 

Вертіти. Лисиця хвостом вертїла Чуб. ІV, 247. — Сорока летить, хвостом вертить Чуб. V, 1154.

 

Вихати: Не вихай бо дуже віником Сл. „КС“, І, 196. — (Коняка) як вихне задом, то йому (вовкові) в зуби Чуб. II, 127 (пор.: Ой там Івась полем іграе, копйе вихає Метл. 334).

 

Водити, звести, поводити: Водить очима неначе злодїй по ярмарку Ном. 13585. — Туди мені любо-мило оченьками звести Чуб. V, 200. — За нев син богатший очима поводит Kolb. Р. II, 63 (пор.: Оченята не поводи на тоту другую Шух. Гуц. III, 54).

 

Гнати, гонити: Треба конем борзо гнати Kolb. Р. II, 34. — Вітер гнав бурею МВ. II, 91. — Й-а під мостом трава зростом, нею вітер гонить Чуб. V, 78. — Почали гонити онымъ коломъ Тиш. Ал. 31. — Десь цему крулеві борзо траба, що він так пігнав конем Kolb. Р. ІV, 135.

 

Гойдати: Гойдає ним, як вітер верхами Е. Зб. 16, 377.

 

Губити: И будень добротливый Б͡гь губити царѧми, злими королѧми Пам. укр. м. ІV, 327.

 

Дбати: У пеклі все тепло, а пойди в рай, то й дровами дбай Ном. 200 (пор.: Будеш куйовдиться і на зиму дбати всячину Чуб. II, 98).

 

Жичити: Запорожці, не зовеѣм добрим на старшину городовую жичут Літ. Сам. 71.

 

Занехати: Плакала дівчина, як нею занехав Чуб. V, 212 (пор.: А я таки занехала матусину волю Гол. ІV, 445).

 

Кадити: Треба... ладаном накадити Мил. Жлк. 36.

 

Каламутити: Він тільки каламутить водою Полт. п.

 

Капати: Идуть, коли дивляться, аж кровйу покапано Чуб. II, 234.

 

Пор. лат.: aspergit aquas; ст.-сл.: смокви каплюште млѣко Mikl. V. S. 933.

 

Кивати, -внути: Кивати головою (пор. гр.: κνοῦντες τὰς κεφαλάς; лат. caput moveo). На бояри хусткою киває Шух. Гуц. ІV, 120. — Сам пйатами накиває Закр. 81 (пор.: Ой узьив я поволенько той батіг кивати Шух. Гуц. III, 157

 

Кидати: Панам лихом кидати — не плугом орати Ном. 1135. — Дід вже і груддям кидав і палицею Рудч. II, 37. — Каже змия до царевича, аби кидав нею до земни Kolb. Р. ІV, 86. — На що ти кедав в церкву парастасом? ib. 201. — Зійди на могилу, не кидай землею Лукаш. 79. — Кину пером, лину орлом, конем поверну ИП. II, 108. — Най я йому кину подарками в очи Чуб. V, 405. — Як я кинув каменем, то вони повтїкали ЖС. II, 352. — Ухопила царевича і кенула ним на залізний тік Kolb. Р. ІV, 86. — (Служниця) кинула коновками ід земли Kolb. Р. ІV, 6. — Кинь оком, чи рівно стовп закопаний Ст. Конст. п. — Винним яблучком підкидаючи Е. Зб. 36, 76 (теж при займенников. дієслові: Яблучками пудкидати ся Е. Зб. 36, 185; ся =собі, а не себе, так само: (Ми з дїдом) перекидаємо ся гарбузом Гн. ІV, 51). — Набрав ся Бог багатих да бідними розкидає Чуб. І, 235. — Мужик... розкинув про себе трохи мізком сюди та туди. — В присядку викидай ногами Закр. 79. — Хто дужче викине нею (палицею), той дужчий Чуб. II, 123. — Зроду не гуляє, все вилами перекидає Ном. 13374.

Пор гр.: ἳησι τῇ ἀξίνῃ „кидає сокирою“.

 

Класти: Взяв Ляхами як снопами по два ряди класти Гол. I, 8.

Пор.: Ой зачав-же він тих Ляхів,

Як снопами класти ИП. II, 59 — розуміється аналогічно з: купами, горами і т. под., через те і конкурує з акузативом і прийм. „в“.

Як узяв Ляхів, вражих синів, у снопи класти ИП. II, 45.

 

Клясти, проклинати: Иде мати, ревне плаче, своїм життям проклинає, свого сина не пізнає Гол. І, 97.

 

Клонити: Д царському столу кучером клонив Федьк. І, 24.

 

Колихати, за-: Вітер віє, шелевіе, тростинов колише Гол. І, 142. — Тернєм заколишу Е. Зб. 17, 118.

 

Колотити: Так колотить всїма, як вир водою Ном. 3429.

 

Котити, покотити: Ой я собі заспіваю, голосом покочу Е. Зб. 17, 149. — Вони сидїли та й котили до себе яблуком ЖС. II, 373. — Як я собі злотим яблучком покачувала Е. Зб. 36, 227.

 

Кривити: Не криви ротом Полт. п.

 

Кропити: Цілющою водою кропле Чуб. II, 190.

 

Крутити: Крутит вода колесом Е. Зб. 24, 317. — Ходить лисичка, головою крутить Чуб. II, 114. — Мороз засвистїв вітром, крутнув снїгом Чуб. II, 434. — Чорт тоді покрутив головою Рудч. Ск. І, 53.

 

Ламати: Вітер деревом ламає Полт. п.

 

Лити, на-, розливати: За ним (жовніром) єго ненька сльозеньками ллє Kolb. P. II, 208. — Як ще Господь колосом наллє Ном. 10156. — Канони грали, кровйов розливали Федьк. І, 11.

 

Маяти: Годї, годї, пшенице... золотим колосом маяти Дан. 30. — Та йде ляшок вулицею, шабелькою має Полт. п. І, 111 (пор.: Нехай мої чорні кудрі буйний вітер має Чуб. V, 12; вітер віє гіля має Ż. Р. II, 128). — Хвостом має — хмари не розмає Ном. 14253.

 

Метати: Вітер віє, шелевіє, та й порохом мече Ź. P. II, 186. — Зачало іскрами метати в нього, аж му обгоріли брова Явор. І, 91. — До тої, шо на горі, камінєм замечу Шух. Гуц. III, 132.

Ст. рус.: Меташа бо каменемъ Ип. 772 (1234).

 

Мінджувати: Мінджує словом, як циган кіньми Ном. 14224.

 

Міняти: Цигани... кіньми міняют Е. Зб. 17, 18.

 

Мутити, за-, по-: Чорт миром хоч мутить, а в болотї любить жить Ном. 14330. — І водою не замутить ib. 3237. — І водою не помутить Ном. 3237.

 

Наложити: Наложіте-ж,пікініри, оттут головами Макс. II, 115. — Ой як пішов за вдовою, най наложит головою Kolb. Р. II, 258. — Як з напою розмовляє, най наложить головою Чуб. V, 87.

 

Нехтувати: От одежа в його й гарна, коли-ж він нехтує нею Гадяч. п. (Сл. „КС“, II, 561). — Вона грошима нехтує Борз. п. ib. (пор.: Талувать, нехтувать одежину Ном. 11133).

 

Низати: — очима, плечима Борз. п. — А він мовчить, та тільки плечима ниже Ном. 13736.

 

Носити: Вітер віє, пилом носить Чуб. V, 146. — Вітрец віє, повіває, кучеріми носит Kolb. Р. II, 93. — Вітер носит хустками ib. ІV, 115. — Тихо-тихо Дунай водою несе Neym. 29.

 

Отіпати: Отїпає ним, як снопом Е. 36. 24, 484.

 

Паскудити: Паскудить своїм світом Ном. 2113.

 

Пирскати, пирснути: — водою.

 

Підносити: Баба животиною підносить Чуб. V, 1167.

 

Плести: Іде чоловік з корчми пйаний та й плете ногами Kolb. Р. II, 235.

 

Поганяти: Мухами поганяв Чуб. V, 1178. — Тоді чоловік весело співає, як пйатериком поганяє Ном. 1408.

 

Поневіряти: — ким і кого.

 

Попихати: Хто для всїх був попихачем, тепер став другим попихати Свидн. Любор. 135.

 

Порскати, прискати: Треба святою водицею сприскати Гр. II, 37.

 

Ронити: Листоньки пише, сльозами рони Е. Зб. 35, 169 (= плаче; пор.: Дрібну сльозу роню Чуб. V, 226).

 

Рубати: Ой пйе Сива і гуляє, Ляхом вирубає Чуб. V, 965.

 

Рухати, рушити: Попід грушу коньом рушу, тернєм заколишу Е. Зб. 17, 118. — Ой як рушить очима, пройме душу плечима Чуб. V, 1081 (пор. скр.: padan calitum „рухати ногу“).

 

Сипати: Так аж снїгом сипле за шкуру Ном. 4397. — Та мій милий кіньми грає, червоними сипле Kolb. Р. II, 95. — Вельможная пані талярами сипле Бесс. МХ. 294. — Змия так огньом сипле Явор. І, 74 (пор.: Вчора лазив на колїнах, тепер сипле карбованці ЗЮР. II, 90).

 

Сіяти: Сїю маком, обсіваю, а хто цей мак позбіра Гн. І, 77 (пор.: Сіяла дрібен мачок ib. 82). — По білому полю чорним маком сїяно Закр. 231: — Вітер віє, шелевіє, та й порохом сїє Ч. Р. II, 186.

 

Сколотити: Нечай козак... сколотив Ляшеньками, як вовк вівцями ИП. II, 67.

 

Слати: Оним-же слал (цар) соболями, сукнями, грошии, борошном Літ. Сам. 94.

 

Совати: Та не совай талїркою Rokoss. 162.

 

Стелити, по-: Ой зять ним стеле по подвірну хмелем Чуб. ІV, 327. — Зеленим сїном єму постелила, Е. Зб. 35, 33 (пор.: Сїнце красне єму постелила ib. 35). — Ой я собі заспіваю, голосом постелю Е. Зб. 17, 149.

 

Стискати, -снути: Не стискай плечима Kolb. Р. II, 101. — Стиснути, знизати плечима (пор. нїм.: Er ruckte die Achseln). — Ступив ляшок на порожок, шаблею стискає Полт. п. І, 62.

 

Стрепенути: (Голубці) крилечками стрепенули Чуб. V, 58. — Стрепенув канатом три рази Рудч. І, 102. — Тільки ушима стрепенув Ном. 3108.

 

Схибнути: Не перевезу, човником схибну Е. Зб. 36, 242.

 

Тикати, по-: Не тикай пальцем в небо Ном. 9588. — Нечистий кіллям потикав Ном. 10187.

 

Тіпати: Тїпає ним Ст. Конст. п.

 

Товкати: Дай-же, Боже, діждати — яйцями товкати Ном. 11596.

 

Товкти: Я, молода, піду заміж — товчіть (вороженьки) головами Чуб. V, 126.

 

Тріпати, -пну́ти: Наш (Біг) вашим їк тріпнув до землї, то, ади, шо ваш зробив Шух. Гуц. V, 150.

 

Трусити, трясти, тряснути: Тебе візьмуть ті, що купами трусять Ном. 3750. — Не труси землею Чуб. V, 297. — Трясу кладкою, кладка водою, а вода купиною Чуб. II, 91. — Кудрями трясе Чуб. ІV, 376. — Ой нехай (трясця) ним трясе, як вітер лугами Закр. 73. — Вийдеш на могилу, не тряси землею Чуб. V, 245. — Синуню, іди потряси дубом, ци моцний ти вже Явор. І, 61. — Пройшов вік, як батогом тряснув Ком. Н. зб. 53. — О, як затрусить зеленим маком, так держись берега Ном. 3359.

В ст. яз.: Потрясе вселенною и греческою землею Густ. Літ. 290.

 

Тягнути: Волїю я, мамунцюню, косою тягнути Е. Зб. 17, 200.

 

Ударити: Гапоном о землю вдарила Вірші нищ. 3, 17. — Ударь лихом об землю Закр. 176. — Біжи коню під новий двір, ой удар копитом об частокіл Чуб. 945. — Ударила хвостом об воду Рудч. Ск. II, 105.

 

Хитати: Ой вода, вода човном хитає Е. Зб. 36, 46; Гол. IV, 53. — Стоїт явір над водою, вітер ним хитає Kolb. Р. II, 220 (пор.: По-над морем Дунаєм вітер явір хитає Макс. II, 138). — Болячками хитав Чуб. V, 1179.

 

Ходити (на двір): Я снїгом на двір хожу Черк. п. Чуб. II, 265.

 

Хопити: Як злим хопив, як ним хепнув, лиш ся ропа з него зробила Явор. І, 56.

 

Цілити, поцілити: Крути-верти вовчику головою, щоб не поцілив сучий син булавою Рудч. Ск. I, 25.

 

Шибати: — чим: Кудесникъ лежаше оцѣпъ и шибе имъ бѣсь Ип. 169 (1071).

 

Шинкувати: Той жид шинкував горілкою Чуб. ІI, 568. — Ой сидит собі питєм шинкує Е. Зб. 35, 263. — Шинкувала горілкою, продавала ягідки Kolb. W, 302. — Медом-вином шинковала ЖС. III, 268. — Хиба будеш ти шинкувати весільною та горілкою Гн. І, 59.

В ст. яз. з акузат.: Горѣлку в местѣ и на передъмѣстю шинковати не мають Ак. ЮЗР. II, 186 (1589).

 

Шайнути: Буйні вітрове... шайнули вінком під крутий берег Ż. Р. І, 3.

 

Шпурити: Хлопець шпурив камінчиком Kolb. Р. II, 151.

 

Ту саму міну акузативу з інструменталем ми подибуємо й тоді, як за акузатив править енклітичний займенник ся, напр.:

 

Войско коронное собою стривожили Літ. Сам. 14 (стривожили ся). — Хмелницкий собою стривоживши отступил ib. 66. — Хмелницкий собою не звонтпил ib. 27. — Змій рушилъ собою и залітал по дворѣ Пам. укр. м. V, 150 (Рк. Тесл.). — То рекши Александер занудив собою Тиш. Ал. 107. — Ударити собою о землю и здох ib. 108. — Не пляши, не пляши, не бий собою (не бийся) Е. Зб. 36, 328. — Ой не падай, не бий собою Чуб. ІV, 519. — Він собою гойдь, гойдь Гол. І, 219. — Стоїть верба над водою, собою колише (колишеться). Гол. ІV, 470. — Стоїть верба над водою, хитає собою Гол. І, 214; Закр. 93. — Нуджу собою (нуджуся). Гол. І, 307.

 

б) При дієсловах в значінні „рухати чим“:

 

Вививати, звивати, звинути: Правов ручков з нею се витає, лївов ручков шабльов вививає Kolb. Р. II, 80. — Ой десь моє закоханє ізвиває ґвером Сад. Сч. 66. — Поляк шабельков вівивав Шух. Гуц. V, 158. — І звили єму вже над главов важкою желїзнов булавов Федьк. І, 75.

 

Дриґати: Тут уміра, а ногою ще дриґа Ном. 3340.

 

Кліпати: Кліпайте очима, коли ласка ваша Ном. 11882.

 

Лопотати: Крилоньками голуби лопотали Гол. І, 265.

 

Лупати: Як дам тобі, — тілько очима лупнеш Ном. 3640.

 

Махати: Рукою махаєш, а думкою скрізь лїтаєш Ном. 177. — Да йшла дївка да дорогою, чохлами махає Чуб. V, 23. — Маха капелюхом ЖС. І, 468. — Хусткою махає, щоб мила вийшла Чуб. V, 297. — Махни биндою наперед Дем. 27. — Махнув козак правою рукою, а дївчина рукавцем Чуб. V, 287. Звідти вже замахуватись: Замахнувся своєю булавою Чуб. II, 22.

Пор. срб.: Десном руком маше при нїм.: Er schüttelte die rechte Hand; гр.: πάλλω τι τινί; чеськ.: machachu silno ostré meče.

 

Мигнути: Він мигнув конем та й погнав гет Явор. І, 68.

 

Микуляти: Микуляє очима, як кіт на глинї Ном. 3187.

 

Молоти: Оришка меле хвостом, як мишка Чуб. ІV, 33.

Пор. фр.: remuer la queue.

 

Моргати: Коваленко грає, бровами моргає Чуб. V, 19.

 

Мружити: Болить мене головонька, оченьками мружу Гол. І, 251.

 

При дієсловах, що визначають „випускати з себе“:

 

Блювати: Немає чим вовк блювати, так ликами Ном. 2823.

 

Дихати: Над ним воли своїм духом дихали Чуб. III, 223. — Важким духом дише Ном. 3360. — Все на мене важким духом дишеш Макс. II, 142. — Пожаром пахне, а димом дише Булгак. 98. — Хто облудою віддихає, най нїгди щастя не має Гол. І, 299.

Пор. гр.: αἷμα Άρης; μένεα Αχαιοί; πῦρ πνεόντω χοράγ' ἄστρων; лат.: spirat iram; нім.: Räche schnauben, Liebe athmen (Попов op. cit. 221), але не „дихати грудьми“; тут інструменталь виражає знаряддя і може вимінюватися з номінативом: „ніздрі дишуть“.

 

Пашіти: Летить змій за шість миль огнем пашить Чуб. II, 259 пор. лат. ignem anhelat.

 

Пітніти: — чим.

 

Плювати: Слиною плвали Гал. М. Пр. 10; пор. гр.: πτύω τι; лат.: spuo ignem naribus).

 

Ригати: Хоць душою ригни, а дай Ном. 2687; пор. ст. б.: ригати брашномь ипитіемь; гр.: αἷμ' ἐμέον; лат.: ructo alqd. У Куліша з акузат.: Отруту з уст ригають Псал. 313.

 

Також первісну міну інструменталю з акузативом бачимо при дієсловах, що значать подавання голосу:

 

Балакати: своєю мовою.

 

Бринькати: — струною Полт. п.

 

Говорити: Говорить до мене гарними словами Чуб. V, 74. — Знаю говорити всїма язиками Kolb. Р. ІV, 128. — Звіря й птиці говорили чоловічим язиком ЗЮР. II, 36. — Під віконцем стою... словами говору Чуб. V, 226. — Говорили своїм язиком качки Бучацьк. п. Е. Зб. 6, 316.

Пор. гр.: λόγον εἰεῖν ι λόγφ εἰεῖν.

 

Голосити: Дївчина у долинї голосом голосить Метл. 17.

 

Кричати: Криком кричати; пор. скр. yyanadad bhairavan nādan „закричав страшений крик“ Попов, op. cit. 224; укр.: кричить (у) крик Ном. 3451; мужика бйе, а сам ґвалт кричить Ком. II. зб. 57.

 

Мовити, промовляти: Словами промовляє Ź. Р. II, 32, пор.: Промовляла з-тиха голосочком ib. 22; Макс. І, 73.

 

Плакати: За темними лїсоньками плаче дївка слізоньками Чуб. V, 187. — Там буду ревне плакати дрібними сльозами Kolb. Р. II, 53. — Заплач, миленькая, гіркою сльозою Чуб. V, 296.

Пор. нім.: bittere Tränen weinen. Аналогічно до цього: Стоїть дївка край порога, слїзоньками хлипле Чуб. V, 412. — Тужити...дрібними слїзами Чуб. V, 220. — Тужити... ласкавими словами ib.

 

Співати: Та я собі заспіваю двома голосами Kolb. Р. II, 240 (пор.: Заспівати (на) два голоси; у два голоси заспіваю Е. Зб. 17, 150).

 

Стукати: Вітер стуки віконницею Чуб. II, 543. — Не стукай дверми, а головою Мал-Ка, 200 (пор. гр. καιν' ὄχει κροτέοντες Попов, ор. cit. 217; у стук серце стукало МВ. II, 113).

 

Сюди-ж належать і такі аналогічні утворення тавтологічного характеру:

 

Глузувати: З людзького горя глузом глузували Кул. Баг. гал. 73.

 

Горювати: Там я буду, моя мати, горем горювати Ζ. Р. II, 59 (пор. рос.: горе горевать).

 

Грішити: Грішили несмертельними грѣхами Пам. у кр. м. ІV, 152.

 

Дивувати: То тогдї то у городї у Лебедині царі і князї великим всї дивом дивували Макс. III, 88. — То всї тодї козаки дивом дивували, що по якому Чорному морю, по бистрій хвилї потопали ib. 52.

Рефлексійно: Дивуйся, брате, дивним дивом Чуб. V, 917; пор. гр.: ἐϑαύμασα ϑαῦμα μέγα.

 

Дрімати: Всї желїзним сном дрімають Федьк. І, 446.

 

Крамувати: Ой сїв би я крамом крамувати Чуб. ІV, 75 — Да пошли до мене мати крамом крамувати Чуб. V, 299 — 300.

 

Пилити: Пилом не пилїте Чуб. ІV, 138.

 

Слихати: Нема-ж моєй Катерини, слихом не слихати Kolb. Р. II, 19.

 

Сміятись: Сміялися веселим сміхом Київ. п.

Пор. гр.: γέλοτα γελᾶν.

 

Спати: Твердим сном спати.

Пор. гр.: εὕδω ὕπνον ι ὕπνφ; нїм.: den ewigen Schlaf schlafen.

 

Сумувати: Сумувала таким тяжким сумом Г. Барв. 144.

 

Торгувати: Нехай торгом (батенько) не торгує,

Менї вінка не купує Бесс. МХ 174.

 

До цеї-ж категорії треба віднести понижчі дієслова, що ми їх подибуємо тепер майже тільки з інструменталем, але при них треба догадуватися первісного акузативу:

 

Владати: Ох мати не буде серцем владати,

Коли тя я маю щире кохати Чуб. V, 137.

Пор. ст. польська Pośledniejszych sto tysięcy władnął (Loś f. n. 137).

 

Верховодити: Він уже всїма верховодив Рудч. Ск. II, 204.

 

Керувати: Не всїм дано всеє знати і річами керувати Закр. 49. — Коня керують уздами, а чоловіка словами Ном. 3870.

З акузат.: Коня керують уздом (інстр. знаряддя), а чоловіка словом Сл. „КС.“, II, 236.

 

Орудувати: Хто чим орудує, той на тім і сидить Ном. 10423. — Орудує ними, як чортяка грішними душами Кул. Ч. Р. 226. — Там си трафив чоловік на Подолю, шо він бурев орудував Шух. Гуц. V, 225.

Пор.: Прийшли до Єгипту орудуючи там свою потребу Пам. укр. м. І, 161.

 

Порядкувати, розпоряджати: — чим.

 

Панувати: Салтаръ... ими пановалъ Тиш. Ал. 62.

 

Правити: Україною князї правили ЗЮР. І, 106.

 

Рядити: Богами рѧдит Гал. М. Пр. 206. — Будеш всїм рядити Чуб. IV, 406. — Лиш би ти старостити, весїлечком рядити Roszk. 25. — Позволь менї світом рядити хоч тиждень ЖС. III, 217.

В ст. яз.: Рядили Церков Божію Хр. Фил. Ап. 1214. В ст. польськ.: Aby mógł rządzić Izraela Bz. Parał. 22. 12 (Loś i. n. 137).

 

Справувати: Справуй ним (царством Македонським) як тѧ Богъ нбсный наоучивъ Тиш. Ал. 33.

 

Судити: Стариї люде усїм судили Ź. Р. І, 166.

 

Хазяйнувати: Хозяйнують вони добром їх Чуб. II, 429.

 

Сюди-ж належать:

 

Гордити, гордувати, погордити: Дарми тых царей не гордилъ Укр. Р. Арх. ІX, 52. — Убогими не гордили М. Пр. 169. — Він не погордує тепер нами Рудч. Ск. II, 143.

Пор. польськ. з акузат.: Igle, wrzeciono, niewieście zabawy gardząc twerdego imała oręża Mick. i з інструменталем: Ludzie gardzący sławą Mick.

 

6. Інструменталь супровідної чинности або стану.

 

Інструменталь речівників дієслівного походження (не на -ння) при дієсловах неперехідних і перехідних виражає супровідну чинність або стан, напр.: „голодом сидіти“ значить сидіти і разом голодувати. Цей інструменталь може вимінюватися з дієприслівником і дається уявити як спосіб чинности головної.

 

а) При дієсловах неперехідних:

 

По дорозї блудом ходить Федьк. І, 49 (себ-то блудячи).

Не ходили би усуда зарибками Е. Зб. 26, 296 (себ-то заробляючи, на зарібки).

Ой грай коню, грай тихою ходою X. Сб. VI, II, 60 (тихо йдучи).

Недалеко, добрим ходом ледве година часу Kolb. Р. ІV, 278.

Вже прийдеться менї, сину, голодом седїти ИП. І, 261 (голодуючи, голодному, в голодї Е. Зб. II, 159). — Не сидїли голодом нї один день Кв. 402. — Нїчого нам їсти, голодом сидїти Макс. II, 144.

Начали там передімною жити воєводи московскіє Вел. III, 61 (переміняючись, навперемін).

Зав'язати зашморгом (зашморгнувши).

Козаки на залогу чергою полками ходили Літ. Сам. 79 (чергуючись).

Цар... пішов войною на чужу землю і звоював її Чуб. II, 207 (воюючи).

Ми підемо лїсом свистом (свистячи), бо запала стежечка листом Шух. Гуц. V, 187.

Брехнею недалеко зайдеш Ном. 6802 (брешучи). — Брехнею світ живе Ном. 6817. — Туди брехнею перейдеш, а назад трудно ib. 6803. — Брехнею хліба не їсти ib. 6806.

Почто єси устав со враждою и напастю на господара своєго Александра приятелѧ великого не розвѣдавши сѧ бесѣдою Тиш. Ал. 99 (бесѣдуючи).

Москаль викрутнями (викручуючись) перебувається Ном. 817.

Здалека грім вигрімляв закотом МВ. II, 91 (закочуючись).

Вистрибом ходить (вистрибуючи, вистриба).

Виступцем тихо йду Метл. 294 (виступаючи).

Утеком уступили Літ. Сам. 20 (утікаючи, на-втіки).

Вистягом шиє (вистягуючи).

Ходити нависом Звяг. п. (нависнувши, себ-то невідступно).

Іти опором (= опираючись; теж з акуз.: іти опір Ном. 13729).

За нею зараз і пошов наглядом: куди вона піде Рудч. Cк. І, 172 (наглядаючи, наглядці). — Пішов він назирцем за Марусею Кв. І, 22 (назираючи, назирці). — Хильцем, хильцем попід верби, та й в зїллє сховав ся Гол. III, 164 (хилячись, хильці). — Нахильцем пити воду, горілку (нахиляючи (відро, пляшку) нахильці). Сюди-ж належать і такі дієслівно-прислівникові інструменталі як: бігцем, згодом, нирцем, прихапцем, що конкурують з льокативом: бігці, згоді, нирці, прихапці.

Голова обертом йде (обертаючись). — Ошуком злидні перебуваються Ном. 9807.

Перевдягом серед ночи мандруєш Кул. Пc. 47 (перевдягтись).

Пішов перевертом (перевертаючись, в переверти, пор.: пішла баба в переверти Ном. 12678).

Перегодом бреде огородом Чуб. V, 664 (перегодивши).

Перескоком побіг хлопець Сл. „КС.“, III (перескакуючи).

Підскоком побіг Полт. п. (підскакуючи, в підскоки, пор.: я в підскоки в клїть Федьк.).

Як би поклепом не пішов, так і пропало-б Ном. 7428.

Поклоном гори околом припали Федьк. І, 16 (кланяючись).

Троянці покотом лежали Котл. Е. III, 75 (покотившись).

Турків вбитих по долинї, їк пологом було Шух. Гуц. III, 182.

Плуг... потягся поповзом по землі Сл. „КС.“, III, 333.

Чужоземці ввалились у Київ да й пішли потоптом ЗЮР. І, 4 (топчучи).

Та баба пробоєм йде Чуб. II, 188 (пробиваючись). — Протовпом іти (протовплюючись).

Та й до тебе, дівчинонько, ходом забавмо сї Е. Зб. 17, 212.

Розтвором стоїть хата (розтворена; на розтвір: на розтвір стоїть лише пуста хата Е. Зб. 28, 516).

Ти мене слухай, а своїм робом не ходи ЗЮР. І, 147 (своє роблячи).

Оттакий чином робилось Звяг. п. Сл. „КС.“, ІV, 462 (так чинячи).

У лихо скоком, а з лиха боком Ком. Н. зб. 6.

 

Сюди-ж належать прислівники, як бігом, тягом, повагом, гопки. і ин., напр.: Біжи менї бігом Ном. 11020. — Мусѣло войско повагомъ ити Літ. Сам. 66; не хапайсь піснї співать — повагом Ном. 9650. — Мона наслати плаксивцї, то дитина буде тягом плакати Ст. Конст. п.; тяго́м иде дощ ib. — Лоша гопки скаче Житом. п.

Ой ступай же конику тихою ступою Чуб. V, 1017. — Кінь іде ступою Верхр. Зн. 67. — Іде собі ступою Кан. п. Сл. „КС.“, ІV, 222. — Все помаленьку совпається то ступою, то шлаптю, а инодї і навзаводи Чуб. II, 674.

Бігти чвалом (у чвал).

 

Пор. гр.: φϑόγγῳ ἐπέρχομαι „приходжу зойком“; срб.: падни paja плачем око мене Данич. 573.

 

б) При дієсловах перехідних:

 

Дав москалеві гроші жартом Чуб. II, 673 (жартуючи, в жарт, на жарт: пор. лат. joculo dixisti „ти сказав жартом“.

Голова за голову хотят взяти розмѣною Татар Літ. Вел. III, 164 (розмінюючи).

Прийшов і взяв ґвалтом Сл. Аф.-Чужб. 69.

Та й просять пана низьким уклоном (низько уклоняючиоь), низьким уклоном ангельським словом Е. Зб. 35, 134.

Да просила прозьбою і грозьбою Чуб. IV, 342 (просячи і грозячи).

Не тратмо мы войска своєго битвою Пам. укр. м. ІV, 296 (= б'ючися, в битві. Див. „Льокатив“, 12).

Оного (Ст. Разина) зрадою узято (зрадивши, зрадецько; в наслїдок різночасовости — відтінок причиновий).

Віконця на всю нічку отвором лишати Гол. III, 356.

Поїдом їсти (тавтологічно: поїдаючи їсти, себ-то не спиняючись).

Третім нападом роблю Ном. 7733.

(Людей) татаре постинали постом Літ. Хм. 81.

Поспіхом робити, дбати.

Похапцем звінчати, -сь.

Розгоном ударила у залїзні двері Шух. Гуц. V, 185.

Хлїб вагою дає Кв. II, 9 (важучи, на вагу); дам ти срібла не вагою, дам ти злота не лічбою Kolb. Р. II, 31 (пор.: Брати солі на вагу Рудч. ЧП. 172).

Оженив батько неволею сина Метл. 359 (неволячи).

Ти, Адаме, будеш потом хлїба їсти ЖС. ІV, 346 (потіючи, в потї).

Встала вона, силою великою наварила вечерать Боришп. п. Чуб. II, 331 (велико силуючись).

Свої дїти пустив блудом (у блуд, блудячи, блудити) Явор. І, 166.

Пустилемъ продажою власний мой кгрунт Тр. Полт. Арх. Ком. VIII, 84 (1699; у продаж, продавати).

 

Пор. ст. рус.: Очищу грѣхъ чˣлкомъ обновленіемъ водою Ип. 91 (обновивши їх водою).

 

Коли стосунок між інструменталем та акузативом (а при терпній формі дієслова — номінативом), як між чинністю і її об'єктом, то інструменталь дасться замінити за акузатив (згл. номінатив) або інфінітив, а акузатив на генітив об'єктивний, напр.: кінчаю книжку читанням = кінчаю читання (читати) книжку; церков... ся скончила будуванєм Ак. ЗР. I, 144 (1561) = скінчилося будування церкви. Розпочати книжку друком (друкуванням).

 

7. Інструменталь супровідної обставини.

 

Під цю категорію підводжу ті випадки, коли інструменталь з прикметником стосується до номінативу (згл. акуз.), як складовий елемент до цілого, виражає цей стосунок через дієслово, творячи таким чином рід присудкового ймення, напр.: Відхожу від вас чистим серцем Е. Зб. VIII, 119 значить: відходжу від вас чистий серцем, маючи чисте серце. Ще приклади: Яким лицем вийшов з хати, нехай таким уходить Март. Заб. 178. В ст. яз.: Сам Хмелницкий вдячним и веселим лицем привитал их Літ. Вел. I, 122; веселим серцем, ніби жартуючи, под самий обоз королевский вторгнули ib. 149. — Мусѣлъ стояти непокритою головою Літ. Сам. 169. — На добрий люде и мˣлостивіи нѣгды ласкавим оком анѣ веселою тварію... не пойзрѣлъ Діал. 273.

 

Ст. рус.: Бяаше в дˣнь соуботьный въ тоузѣ и почали оудроучьнымь срдцьмь Ж. БГ. 16. — Гˣла онъ веселымъ лицьмь Ж. Ѳ. 69.

Пор. лат.: animo audaci йї medium proripit sese.

 

До цієї-ж категорії відношу, при дієсловах неперехідних, інструменталь речівників, що характеризують певний душевний налад; він має цілком прислівниковий характер і конкурує з прислівником або льокативом з прийм. в:

 

Сидѣти у своєй Македоніи спокоємъ (спокійно, в покою Чуб. ІII, 230) Тиш. Ал. 58. — Як би була дурня не любила, була б собі спокоєм жила Чуб. V, 199. — Волѣю... покорою (покірно, в покорі) пойти Тиш. Ал. 39. — С Перъшаны ласкою (ласкаво) собѣ поступилъ Тиш. Ал. 67. — Правдою (праведно, в правді) лучче жити Чуб. II, 388. — Правдою ходити. — Правдою цілий світ зійдеш, а неправдою ані до порога Ном. 6690. — Вийдеш сам хитрощами та мудрощами Гр. I, 75. — От він і підійшов до його штукою (хитрощами) Чуб. II, 399 (пор.: Так же до його штучно підійшов Ном. 3107).

 

В ст. рус: Хочеши гнѣвомъ ити Ип. 163. — Азъ поиду к вам яростью лукавою ib. 213. — Мьстислав же приѧ зѧтѧ своєго любовью Ип. 746 (1225).

 

Рідко коли поняття в номінативі і інструменталі взаємно незалежні, напр.: Ой не ходи молода дївчино відрами по воду Kolb. ІV, 287. — Не однією дївчиною не було їй так важко ходити Сл. КС. IV, 407.

 

Сюди-ж належать випадки, коли чинність відбувається згідно з чим, звідки відтінок способу, напр.:

 

А може між вами є такий, щоб яким-небудь побитом одшукав його хазяїна Рудч. Ск. II, 148. — (Радили) трупи оніє (янчаров) звичаєм бѣсурманским попалити Вел. II, 362. — Которым обычаєм маєм писати люди свои Пам. КК. IV, II, 49 (1545).

Заказ стал, жебы юже правом доходил, хто на кого якую кривду мѣєт Літ. Сам. 77. — Приїжджають до єдного озера, не можна жадним правом переїхати Чуб. II, 636. — То черепаха таким правом М. Пр. 10.

Як ся (слуги) довідали, так взяли шептати,

Яким би то світом дати пану знати Kolb. Р. II, 48.

Та нема яким способом до них ся дістати Явор. І, 54 (але: Не хоче (хлопець) продати на жаден спосіб Явор. І, 123. — Там не можна доступити на жаден спосіб Е. Зб. І, 18).

Вона йде своїм трибом Лохв. п. Сл. КС. IV, 282.

 

До цієї-ж категорії належать і прислівники від прикметників (з сучасного погляду) в речівниковій формі і функції, напр.: Він зайшов тихцем Явор. І, 73 (пор.: тишком, по-тиху, тихо).

 

8. Інструменталь причини.

 

Була вже мова, що інструменталь при дієсловах неперехідних розуміється, яко реальна причина чинности, тимчасом як при відповідних дієсловах перехідних, себ-то каузативних, ми його розуміємо як середник або знаряддя чинности, досить порівняти такі сполучення як „гладомь мьрѣахıѫ“ і „гладомь морити“ (гладомъ оумориваєми Ип. 214), „жаждоıѫ; сьхнѫти“ і „жаждоıѫ соушити“, „огньмь съгорѣти“ і „огньмь съжещи“ і т. под. Властивість цих сполучень власне в тім, що інструменталь дозволяє на заміну його за номінатив тільки тоді, як є відповідна каузативна форма, або синонімічне перехідне дієслово. Цей тип сполучення сягає доби індо-европейської, пор. скр.: jarasā marate patih „старістю вмирає дружина“, гр.: νόσῳ φαρμάκῳ τελευτᾶν διαφθείρομαι λιμῷ; лат.: vulnus accepit eoque interiit. В українськім в напрямі від давности до сучасности він що далі заступається або генітивом з прийменником з, від або інструменталем з прийменником за (в заперечних реченнях).

 

В ст. б.: не можаахѫ бесѣдовати къ немоу народомъ Zogr. Luc. 8, 19 (οὐκ ἠδύνατο συγτύχει αὐτῷ τὸν ὅχλον); азъ гладомъ гыблıѫ ib. 15, 17; ст. пл.: nieprzyjacile zginęli są mieczem do końca Fl. 9, 6; tam są drżeli strachem ib. 13, 19: nie samym chlebem żywię człowiek Wuj. Mat. 4, 4 L(oś. f. n. 131); в сучасній мові: Nierządem Polska stoi; biedak mrże głodem; człowiek żyje pracą (ib. 132); чеськ.: Bohem všecky véci stojí Stit; všecken lid iiladem vyhynul Haj (Zikm. Skl. 184); в pyc. людов.: Владѣет городом, а помирает голодом Дал. Сл. І, 910 (при: с голоду не мрут); ст. рус.: Невѣрованиіємь погибающии Ж. БГ. 29; будеть достоїть своимь оружіемь оумрети Ип. 41; мнози чᵒлвци оумираху различными недугы (XII) ib. 206; померше голодомь ib. 505; не могу голодомъ мерети ib. 517; разболѣсѧ Володимеръ Глѣбовичь болѣстью тѧжкою ѥюже скончасѧ ib. 652; изънемогаху людє гладом и водою ib. 53; ізнемогати начата оу городѣ людьє жажою водною, гладом ib. 212; стече снѣгъ Бˣиимъ промысломъ ib. 319: сѣде Кондратъ кнѧзь в Соудомирѣ кнѧземь Мьстпславомъ, сˣнмъ королевымъ и єго помочью ib. 933. — Паче же женами бѣсовская волъхвования бывають ib. 169. — На Лѧхи ида свѣтомъ Александровымъ ib. 746. — Нарѣчахутьсѧ, Ворота тѣснотою своєю ib. 866. — Не бѧше лзѣ конѧ напоити на Лыбеди Печенѣгы ib. 55; єсть же путь до горъ тѣихъ не проходимъ пропастьми, снѣгомъ и лѣсомъ ib. 225; нѣлзѣ бы ємоу их полком (-ковъ) доѣхати тою рѣкою ib. 361; се съ симъ ны сѧ полком нелзѣ бити сего рѣкою ib. 362. — Не мощно бы розметати (Володимерь) вборзѣ его величествомъ Ип. 850. — Инѣмъ полком немочно бы°͡помощи ни ѿткуда тѣснотою Нп. 866. — Аже не поѣдешь добромъ, а зломъ паки поѣдешь же Ип. 929 (1289).

 

Ст. укр.: Голодом плоть ваша изнеможет Пам. укр. м. ІV, 251. — Хоробрій мечем падоут ib. 250. — Упоромъ своимъ до того дня не прыѣхалъ Ак. ЗР. II, 9 (1507).

 

В сучасній мові: Добре наївшися та мерти голодом Ном. 12257. — Не будем своєю смертю умірати Чуб. V, 429. — Та бідома умираю, бідома конаю Kolb. Р. II, 239. — Лихий лихом погибає Ном. 2869. — Скільки народу погибло таким страхом. Київ. п. — Перестав голодом пропадать Гн. ІV, 46. — Ой усі поля Самарські почорніли, ясними пожарами погоріли Макс. 17 (1849). — Многими ударами і дуб лежні Е. Зб. 27, 235. — Ми мусїли бідувати, голодом терпіти Гол. II, 465. — Страхом великим всї закричали Kolb. Р. II, 267. — Ой ізріс же я добрим дощиком, а я зелен став красним соняйком Грін. III, 118. — Хлопчик зачепився за лопату та впав, а я тим засміявсь Мил. Жлк. 37. — Він тим не забагатіє, а ми не завбожіємо Ном. 4859. — Чим горнець накипів, тим буде смердіти Чуб. І, 238 (пор. пл.: smrodzić-smierdzieć). — Ангельськими голосами ріки розлились Мал-ка, 12. — Дитина заносилася срібним сміхом Чайк. З л. р. 498. — Тік аж гудів сміхом Павл. Ж. б. 39. — Упадком та зойком панотця так Іван перелякав ся, що зовсїм затеряв памйать Март. Заб. 2. — Бідуємо таким холодом (Ялонець на Голопіл. О. К.). — Чужим добром не забагатїєш Ном. 9657. — Збагатилися шарпаниною добръ шляхецких Літ. Сам. 20. — Надсадив сї роботов Е. Зб. 27, 29. — Паробок жениться охотою, дївка замуж іде неволею Чуб. V, 484. — Ой піду я охотою в службу Чуб. V, 154. — Вхопив за сокиру, котра щастєм (пл. szczęściem) лежала під рукою Верб. Розб. на М., 14. — Це сталося випадком. — Як беруть з нас гроші (дурно), так випадком і випадуть Ном. 13477. — Або ж я вже знаю..., котрим замірєм нещасливий блужу Федьк. І, 15. — Закуріла димом нагла Е. Зб. 26, 299. — Жовтїти золотом (при: жовтити золотом). — Небо багром румйанїє Федьк. І, 26.

 

Боліти: Не будеш мій син, ні я тобою болїла Ном. 14227 — Голова їй болем болїла МКЗ. II, 113.

 

Вагоніти (= вагітніти): Буде вагонїти усе близнятами Ном. 286.

 

Забагатіти: Він тим не забагатіє, а ми не завбожієм Ном. 4859.

 

Здобріти: Він каже: „Не ловиться нїяк риба, то я взяв та й удку порвав“. — „Ну та тим і здобрій“, каже мати Рудч. Ск. II, 86.

 

Сюди-ж належать:

 

Нудити: Вечір стою, світом нужу, тебе не видати Чуб. V, 181 (Метл. 38). — Он знати, знати, хто кого любить, як не побачить — серденьком нудить Закр. 27. — А як тяжко серцем нуджу, кого люблю та й не виджу Чуб. V, 235. — Нудить собою Пам. укр. м. IV, 203. — Лихом йому занудилось Ном. 3846.

 

Радіти: Раділи ж вони їми Рудч. Cк. І, 131.

З датив.: Чи вже ж я не радїю тобі ib. 132, також з геніт. і прийм. з: радіти з чого.

 

Тріумфувати: И звитязтвом Христовим всѣ триумфуют Укр. Р. Арх. ІX, 77.

 

Тужити: А миленька по миленькім білим світом тужить Чуб. V, 147. — Як служиш, то нічим не тужиш Ном. 10395.

 

Також інструментально-причиновий погляд бачимо в сполученні з дієсловом жити (пор. каузат. гоїти, срб. гоjити „живити“, словин. gojiti, чеськ. hojiti.

В городї на воловодї нї їст, нї пйе, Божим духом жиє Kolb. Р. IV, 305. — Двома грішми сам жию Kolb. Р. IV, 291. — Я собі, каже, буду на пенсї жити тими грішми Явор. І, 148. — Чим Господь жиє? Миром, кадилом, Пресвята дїва зеленим вином Е. Зб. 35, 187. — Було собі три брати і жили полюванням ЗЮР. II, 36.

З геніт. і прийм. з: Добре їм ся дїяло, було з чого жити Kolb. Р. IV, 27. — Один швець жив лишень з шевства Kolb. Р. IV, 102. — Мали бесте з нього жити ви Е. Зб. 26, 296.

 

Теж:

 

Зимувати, літувати і т. ин. в знач. „жити чим зимі, літі“, напр.: Нїчим зїмувати Чуб. V, 1126.

 

Користувати, -ся: Будемо користуватися цими грішми вкупі Чуб. II, 68. — Чи не лучче покористую лошям Рудч. Ск. І, 90.

З геніт. і прийм. з: Чужий буде користати з його працї Чуб. II, 537.

 

Послугуватися: — чим і з чого.

 

Також:

 

Наглядітися, наробитися, находитися: — чим і з чого, напр.: З рук наробитись, з ніг находитись, з очей надивитись Ном. 4560.

 

Сюди-ж належать зворотні дієслова, що виражають певний душевний або фізичний стан. Інструменталь від того, чим справляють душевний стан, усвідомлюється як причина того cтану: наступність в розвої цього виображення можна уявити так: радувати себе чим = радуватися чим = радіти чим: зворотність переходить у медіяльність, себ-то зворотність тільки образ, а значіння медіяльність (пор.: мочитися — мокти, сушитися = сохти, точитися = текти). Інструменталь може бути замінений на номінатив при перехідній формі відповідного дієслова:

 

Бідкатисі: Нїколи чужим лихом бідкатись МВ. І, 33.

 

Вбиватись: і що рік минї прибуде, то мати гірш мною вбивається МВ. Оп. 4.

 

Веселитись: Я тобою, пташко, веселюся Шевч.

З геніт. і прийм. з: З того намъ треба веселитисѧ, же имамы волній приступъ до нба Сѣми сл. Б. 6.

 

Дивуватись: Дивуй ся, брате, дивним дивом Чуб. V, 917.

З геніт. і прийм. з: З того дивував сї, що-м се розходили Kolb. Р. II, 112.

З дат.: Ой не дивуйте ся сьому люди Чуб. III, 200.

 

Журитись: То не твоя річ тими дїтьми журити ся ЖС. II, 350. — Чорни очи маю і ними не журу ся Чуб. V, 136. — Журила ся попадя своєю бідою Закр. 116. — Журила ся моя мати, як риба водою Гол. II, 261. — Не будеш ся хлїбом журила Kolb. Ch. II, 223. — Ой ненько наша, не журись ти нами Чуб. V, 144. — Не жури сї тату нами сиротами Kolb. Р. II, 38. — Не жури ся козаче моїми дітками Чуб. V, 29. — Би-сте нїґди хлїбом не журили Е. Зб. 36, 318. — Журіте ся, вороженьки, воском-лаланонком, а не моєв жовтов косов Сал. Сч. 42. — Зажурив ся чи дітками, чи жоною Метл. 75. — Цїсар дуже сї тим зажурив сї Kolb. Р. IV, 37. — Не довго сї молодичка журов пожурили Kolb. Р. II, 240.

З акуз. і прийм. на: Журіте ся, вороженьки, на своє безголовйа Чуб. V, 447.

З льокат. і прийм. в: Див. Льокатив 20.

 

Задоволятись: — чим і з чого.

 

Клопотатись: Тра ся ними хлопотати Kolb. Ch. II, 222. — Я се нїчим не заклопочу, анї їдов, анї одежов, анї мужом, анї детиною Kolb. Р. II, 117.

 

Насолоджуватись: чим, з чого і в чому.

 

Піклуватись: Мною сь пѣклуешъ и журишъ Тиш. Ал. 40.

 

Радуватись: Дай Боже дїтками радуваться Ном. 4568. — Так сї дуже урадовали цїсар і цїсарови тими дїтьми Kolb. Р. IV, 51. — Вна гадала, що він сї дуже урадує дитинов ib. 150. — Чужим медом не радували си Шух. Гуц. V, 235.

З геніт. і прийм. з: А мнозии изь его нарожень боудоут сь радовати Пер. Св. 25. — Ѣхалъ до Подковы радуючи ся з єго щастя Лѣт. Боб. 294.

 

Тішитись: Не тїште ся вороженьки моєю бідою Овр. п. Кравч. І, 49. — Ото коби то всьо жінка видїла! тото ся тими грішми буде тїшила ЖС. ІV, 99. — Наймитом своїм тїшить ся, як ридньою детиной Rokoss. 107. — Пан тїшив сї дуже конем золотим, курков золотов Kolb. Р. IV, 144. — Стішили ся вороженьки моєю бідою Kolb. W. 176. — Утішав ся старик сином своїм Чуб. II, 172. — (Цар) так сї утїшив дужи тим стадом Kolb. Р. ІV, 140. — Коби борше до вечера иншим сї потїшу ib. III, 61. — На дїточки гляну, — я ж їми навтішаю ся Чуб. ІV, 7.

З геніт. і прийм. з: Не тїш сї з чужої пригоди Kolb. III, 188. — Не тїште ся з мої біди Чуб. V, 22.

З акуз. і прийм. на: Хлопчик знайшов ся такий красний — не натішать ся на него ЖС. III, 375.

З дат.: А ви люди не смійте ся, чужій бідї не тїште ся Ż. Р. II, 157.

 

Турбуватись: Не турбуй ся ж ти, матїнко, нами Метл. 358. — Пошлемо (листи) до отця-неньки, нехай мною не турбують ся Чуб. V, 345.

 

До цієї-ж категорії належать:

 

Величатись: Чим ся він величає: сїрими волами Чуб.ІV, 501. — Величається, як заяць хвостом Ном. 2488.

 

Гоноруватпсь, згоноритись: Та чим ти сї гоноруєш, чим сї витинаєш.

Та чи не тов сардачинов, що ї позичаєш Kolb. Р. III, 42.

Ой йона сї згонорила ще черленов гачков Шух. Гуц. III, 143.

 

Дутись: А чим ти сї гоноруєш, та чим ти сї дуєш,

Чи ни тими сорочками, що в краму купуєш? Kolb. Р. III, 42.

 

Пишатись: Пишалася синами мати Шевч.

В ст. яз.: Люцифѣр... распышал ся велми пыхою Пам. укр. м. III 26 (Сокал. Рк. XVII в.).

 

Хвалитись: Чужим перьєм хвалятся, въ чужомъ плащу напинаются Пал. 900. — Бровами хвалю ся та й не оженю ся Чуб. V, 28. — Хвалила ся біла береза своїм цвітом перед лїсами Чуб. III, 229. — (Дївчина) женихами хвалила ся Чуб. V, 98. — Дївка з ложки умивала ся, своїм личком вихваляла ся ib. 580. — Розхвалив ся кацап перед мужиком своїми церквами Чуб. II, 581.

 

Чванитись: Москаль ликом чванить ся Ном. 842. — Чванить ся як дурень латкою Ном. 2510.

Пор. гр.: ὁ ϑεὸς, ἔργοις τοῖς δικαίοις ἥδεται; κακοῖς χαίρει κἀγαθοῖς άλγὺνεται; лат.: laetari bonis rebus et dolere contrariis quod sua victoria tam insolenter gloriarentur (Riem. 224, 226).

 

Далі:

 

Душитись: Множество погоріло и подушило сѧ дымом Тиш. Ал. 65.

 

Захлинутись: Під липовим корчем, корчем захлинувся Василь борщем Kolb. Р. III, 62.

 

Трястись: Земля страхом потрясе ся (XVIII в.) Пам. укр. м. ІV, 135.

 

Упитись, підпити: Вином ся упий Е. Зб. 36, 289. — Хиба-ж ти задумав тим пивом упиться Ż. Р. II, 49 (Закр. 28). — Ой як пішов за дївкою, най сє упйе горівкою Kolb. Р. II, 258. — Гой, гой, подпилем собѣ горѣлкою добре Укр. Р. Арх. ІX. 72 (пор. под. szczęściem pijany Mick. S. W. 706.

 

З геніт. і займен. від: Везу тобі невісточку пйаненьку... Ой від чого, синочку, впила ся? Упила ся, моя матїнко, від коня, а заснула, матїнко, від ножа Закр. 46.

 

При дієсловах перехідних інструменталь речівників певного стану або чинности (не підмету) усвідомлюється як причина певного чину чи стану, напр.: Они того гроша недбалостъю своєю не брали Ак. ЗЮР. І, 55 (1516). — То я старостію своєю брехач Ак. Полт. Гор. Ур. 36 (1665). — (Грѣшники) премѣнили срдце слѣпотою Пам. укр. м. ІV, 209. — А Касунї співом навіть си того в голові но має, жи її муж в хатї Е. Зб. 8, 124. — Тилко бѣда, жесмо ся въ церквѣ спѣваням забавили Укр. Р. Арх. ІX, 74. — Не буду з нимъ много мовити розказомъ великого царя Дария Тиш. Ал. 38.

 

Сюди належить також „тим — що“: Тим я його полюбила, що судився мій Чуб. IV, 109. — Тим я тебе не займаю, що сватати маю, тим до тебе не горнуся, що слави боюся Метл. 105. — Тим я тебе, моя доню, рано не збудила, ішов милий в самий перед, щобись не тужила Ź. Р. II, 126. — Тим я сльози розливаю (плачу), невірного друга маю Чуб. V, 278.

 

Ст. рус.: Льетько оубьенъ бысть Стополкомъ Одовичемь свѣтомъ (XII. съвѣтомъ) бодръ невѣрных Ип. 754 (1229): (море) потопило землю гнѣвомъ Божиимъ 896 (1285).

 

Пор. скр.: avidyayaiva tadahuh „незнавством (з незнавки) це вони кажуть“. Delbr. А. S. 128.

 

Сюди-ж належить інструменталь при дієсловах:

 

Величати: Святим Різдвом величаємо Е. Зб. 35, 174.

 

Поздоровляти: Поздоровив днем ЗЮР. I, 48. — Воскресшим Христом верх вас поздоровляю Укр. Р. Арх. ІX, 75.

 

9. Інструменталь при дієприкметниках пасивних і дієсловах займенникових в пасивній функції.

 

А. Інструменталь при дієприкметниках терпних.

 

В і. е. язику інструменталь речи при дієприкметниках терпних від тих дієслів, що його мають в чинній формі, виступає як безпосередній чинник (само від себе, позірний, фіктивний): До скрині схована (дївицька краса), ключиками замикана X. Р, І, 19. — Їхав візок та й покритий червоною китайкою Макс. II, 149 (= китайка покриває візок: покривати китайкою візок), і часом видається причинцею самої чинности, напр. ст. інд.: mąsenasthi channam „кістки покриті м'ясом“ (покривати м'ясом кістки, м'ясо покриває кістки Brugm. Cr.² II, 11, 527). Звідси, каже Бругман (lос. cit.), прийшло до того в арійськім і слов'янськім, щоб також чинну особу при пасиві класти в інструменталі. Нам здається, обмежений на інструменталь речи, як вихідний пункт в розвитку інструменталя осіб при пасиві, не потрібне, ближче до цього могло причинитися вживання інструменталю осіб при дієсловах чинних в функції середника, напр. vayam indrena sannyama vajam Deibr. Altind. S. 126 „ми-б придбали Індрою здобич“ і коли неживій речі приписується чинна природа (увособлення), як напр.: велика єсть сила крстьная, крстмь (знаряддя) бо Гдь кнѧземь пособить в бронехъ, крсмь огражени вѣрнии человѣци, побѣжають супостаты противныя, крстмъ бо вьскорѣ избавлѧеть от напасти призывающимъ єго с вѣрою Ип. 162 (1068). Вживання інструменталю живих істот зокрема осіб в слов'янських язиках поширилося в різній мірі: найширше його вживання знаходимо в ст. болг. ц. слов. і російськім (не без упливу ц. слов.). Лось відзначає його вживання в ст. польськім і каже, що він звичайний на цілім обширі усіх говірок польських (F. n. 129), але вже в найдавніших забутках польського язика подибуються сполучення з генітивом і прийм. od, що Лось, на наш погляд, неслушно приписує латинському впливові: Зікмунд дає приклади його вживання в чеськім поруч з уживанням генітиву з прийм. od: в старосербських текстах ми теж подибуємо інструменталь (Даничич, 571) можливо під упливом ц. слов. (в суч. сербськім генітив з прийм. од). В українськім інструменталь живих істот не найшов поширення; ми його подибуємо дуже рідко і в прикладах або виразно під ц. слов. упливом (як напр.: О чадо! не звірами ти єси ззідено, а руками чоловічеськими тебе збавлено Ном. 13439), або що його не виключають, напр.: Ви хороші та на чортови гроші, а ми погані, та Богом кохані Ном. 8487. Потебня (Из зап. по р. гр. III, 438) вказує, як на аж надто рідкий випадок в неособовім звороті: Походжено та поброджено, та коло моря кіньми, то ж не кіньми та поброджено, то журавочка з дітьми Охтир. п. В сучаснім літературнім укр. язику, безперечно під упливом російського лїтературного язика, ми подибуємо досить часто інструменталь особи при дієприкметниках терпних, але така конструкція противна язиковим звичкам українського народу і не знаходить собі жадного усправедливлення.

 

Причину, чому інструменталь особи (і взагалї живої істоти) не поширився коштом генітиву в українській мові (а також в сербській, словинській, чеській, словацькій і ин.), ми бачимо в тім, що дуже вчасно (доби передісторичної на місці і. е. генітиву (Brugm. Gr.² II, 11, 601, Delbr. V, S. 1, 348) при дієприкметниках терпних розвинулося вживання його з прийм. від (од) в цих язиках, і не було сприяючих умов психологічного характеру на поширення інструментальної функції на імена живих істот.

 

Генітив з прийм. від (од) ми подибуємо в найдавніших забутках україн. язика, напр.: Отъ множьства же овода и комара все тѣло ієго покръвено боудяше ЖѲ. 55: повелено ми ієсть от игоумена ib. 61. — Помилован отъ Бога Пал. Изб. І, (1554). — От симеона блевен Пер. Св. 28. — Не оудучы до того ни от кого намовенїй ани примушоній Пал. Изб. ІЗ (1632). — Привилей данній от короля Літ. Сам. 8; (земля) борзо спустошена отъ Ляховъ, козаковъ и татаръ ib. 162. — Сочинена челобитная... о здѣланномъ вчора надъ нами отъ куровціовъ ґвалтѣ Дн. Хан. 217. — Отвела (Кашиха) сѣножать проданную одъ неи Джуренкамъ ib. 499.

 

В суч. мові: Будеш (дівчино) від нас бита Купч. 431. — Я сарана від Бога прислана Чуб. II, 525. — Буде його душа од Бога пеклом карана Лохв. п. Под. п. I. 2, 216. — Ми будемо од змія пожерті Сквир. п. ЖС. II, 208. — Що від Бога надано, від милого прислано Kolb. Р. І, 277. — Він, отец, буде від него страчений Kolb. Р. ІV, 35. — А карабин мальований, від цїсаря дарований Гол. І, 145. — Що від Бога суджено, то від людей не розлучено Е. Зб. X, 89. — Чи благословен хан од бога ЖС. II, 208. — То ви мої співаночки від любка подані Е. Зб. 17, 146. — Лист від матери писаний Верхр. г. Б. 79. — Наш коруваю румйаний, від пана Бога, від добрих людей засланий Чуб. ІV, 231.

 

Инші приклади з старої і сучасної мови див. „Функціи генитива“, стор. 221 — 222.

 

Поруч з генітивом з прийм. від в укр. мові, як і в словинській, в частішім ужитку конструкція чинна.

 

Б. Інструменталь при дієсловах займенникових терпного відтінку.

 

Енклітичний займенник ся при дієсловах перехідних, коли він стосується до особи чинности, надає дієслову зворотного значіння (я мию ся водою; Люде звикли дарами уводитися Літ. Сам. 73) і тоді речівник в інструменталі розуміється як знаряддя чинности, направленої на підмет; коли-ж підметом річ (Sache), а не особа, то дієслово набирає терпного значіння: склянка миється водою: суха гіллячка так листом і укрилась Чуб. II, 132; він зробив ся мухою і вилетїв крузь тоту дїрку, що ся ключом замикала Явор. I, 98. — Чуже личко ремінцем платиться Ном. 9688.

 

Цього терпного значіння дієслово набирає і тоді, коли при слові в інструменталі не мислиться иншого чинника, як це ми бачили при дієприкметниках терпних, напр.: Упав сніжок на обніжок та й взявсь водицею Гн. І, 122. — Сніжок випав білесенький та й взяв ся водою Закр. 96. — А дівчина, побачивши його, узялась рожевим румйанцем МВ. II, 163. — За одну ніч голова молоком взялася Ком. Н. зб. 5. — За лавою ложки морогом побрались Чуб. V, 1171. — Бурйаном понімається земля родюча МВ. II, 108. — Коровай удався, золотим обручем обнявся Дан. 31. — Чи ти (доле) утонула чи ти вітром знеслась Гол. І, 194 і т. ин., або коли річ увособлюється, як напр.: крестом благословляються люде.

 

10. Інструменталь в безсуб'єктних реченнях.

(Інструменталь підметовий).

 

В безсуб'єктних зворотах найближчий чинник, що в суб'єктних реченнях дасться його уявити підметом, виступає яко знаряддя невідомого суб'єкту, напр.: „хату снїгом замело“ — „хату снїг замів“ так само, як „брат його вдарив ножем“ — „брата ніж його вдарив“. Коли в інструменталі відчувається відтінок причини, то йому конкурує зворот з прийменником від (од) і генітивом, напр.: „провідників покалічило морозами“ і „много проводниковъ от морозовъ покалѣчило“ Літ. Сам. 133, пор. нїм.: Es wimmelte von Menschen.

 

Приклади: Менї ось так набило голову бубликами, що й вйазами не поверну Чуб. II, 507. — Так летять як вітром несе бідного до пекла ЖС. ІV, 27. — Тепер тебе принесло чи човником, чи веслом Чуб. V, 67. — На Різдво снїгом дорожки позамітає, а на Великдень водицями позаливає, а на Святу Неділеньку травицями позаростає Гн. I, 91. — В полї курить снїгом Ст. Конст. п. — Як потягне погодою, то дорога висохне ій. — З того вогню потоками текло Шух. Гуц. V, 185. — Не співайте букартята, бо вам не йде складом Е. Зб. 17, 140. — Ой у городї Могилеві димом потягнуло Макс. II, 85. — Трошки снїгом притрясає Чуб. V, 1015. — Чи вас хвилею прибило, чи духом тихим прикотило Ком. Н. зб. 19 — 20. — Не бере мольбою, чи не візьме грізьбою ib. 20. — Чим раз гірше кольками мене бере Е. Зб. VIII, 122. — Щоб тебе вихрами та бурами винесло Ном. 3667. — Як цуркою крутить ib. 8188. — й щоб їх вихром винесло Ном. 3667.

 

При дієсловах „пахнути“, „смердіти“ інструменталь в безсуб'єктних зворотах також міниться з номінативом в суб'єктних, напр.: Пішов би я сватати, та гарбузом пахне Чуб. V, 37: чоловіком пахне Чуб. II, 134 і Молодому козакові мандрівочка пахне Гн. І, 119; фе! як пахне руський дух Чуб. II, 236. Можна-б догадуватися первісного номінативу також при суб'єктній формі речення, напр.: Таки ж моя Марусенька аж рожею пахне Чуб. V, 37; до хати йдеш, лихим духом пахнеш Чуб. V, 49; я си води бою, бо водицї студенька запахла зимою Kolb. Р. IIІ, 58. — Ой дубове веретїнце смердит дубиною Р. II, 183 (з причиновим відтінком); (рѣка) барзо смердит смолою и сѣркою Пам. укр. м. ІV, 27. — Чого наїв ся, тим і відгонить Ком. Н. зб. 77 — але на місці інструменталю треба припустити первісний акузатив, пор. лат.: olet Gargonius hireum, flagrare balsama але sulfure oleo, і дальші аналогічні утворення crocum olere, mare sapere (Попов, op. cit. 223).

 

11. Інструменталь в стосунку до номінативу (зам. акузативу) як части до цілого і цілого до части.

 

Два поняття навзаєм несамостійні: стосунок між головним поняттям (номінативом або акузативом) і інструменталем може бути. двоякого роду:

 

1. Головне поняття і інструменталь так в'яжуться з собою, як ціле і його складовий елемент; в цім випадку дієслівне поняття, хоч і стосується до цілого, але обмежується в своїм вияві тільки на те вужче поняття, що його виражено в інструменталі.

 

а) При дієсловах неперехідних; напр.:

 

Боліти: Третій стоїть, серцем болить Бал. 3.

 

Дрижати, тремтіти, трепетатись, труситись, напр.:

 

Всїм тїлом тремтить Кан. п. Е. зб. 5, 292. — Трепетався душею і тілом Чуб. I, 93.

Також з льокат. і прийм. на.

 

Зав'язнути: Між двома дубами завйазло теля зубами Нам. Заг. 493.

 

Запалитись: Слышавши то Мардарій запалившисѧ лицемъ и рече Тиш. Ал. 37. — Тут сь Дарій запаливъ срдцемъ на Александра ib. 54.

 

Лягти: ст. рус.: Ляжем (П) костью ту Ип. 58. — Кістьми полягти Ном. 9418.

 

Мінитись, з-: Соловейко голосом змінився Переясл. п.

З льокат. і прийм. на: Каньовський починає мінити ся на лицї Е. зб. 6, 312. На лицї змінивсь Кан. п. Е. зб. 6, 302.

 

Мліти: Мліє душею.

З льокат. і прийм. на: Див. „Льокатив“, ст. 44

 

Рости: Воно росте і тілом і розумом; я грають, він душею росте (пор.: Батькова душа в небо росте Ном. 12439).

 

Пропасти: Бодай тиї гуси та й пірйам пропали Гум. п. Чуб. V, 325 (себ-то: бодай (з) тих гусей і пірйа пропало).

 

Укріпитись: Укрѣпив сь сердцемъ рицерским Тиш. Ал. 82 (теж: на серці).

 

Умирати: — душею і на душі.

 

Торувати: — чим.

 

Стояти: Одною ногою в гробі стоїть Ном. 8299.

 

Пристати: Чарочка-повночко, як мені до тебе пристати,

Чи папірними руками, чи сахарними устами Чуб. V, 1105.

Пор. ст.: Коли будуть пером соколи Ак. ЗР. І. 87 (1479). — Не будетъ бѣлокъ шерстью ib. (себ-то: не буде шерсти з білок).

 

Також дієслова прикметникові, при яких інструменталь конкурує з льокативом або акузативом з прийм. на, напр.: Дурень думкою багатіє Закр. 160. і „багатіти на що і на чому“; теж: біліти, жовтіти, зеленіти, чорніти чим, і на що або на чім, напр.: на личку счорнїв Гол. і, 185. Коли-ж два поняття навзаєм самостійні, то ми маємо при цих дієсловах стосунок причиновий, пор., напр., „хата чорніє вікнами“ і „хата чорніє димом“.

 

б) При дієсловах перехідних, напр.:

 

Укопати, прив'язати: Край кровати стоятимеш, ніженьками укопана, кісоньками привйазана Чуб. V, 602.

 

Зачепити: (Байду) за гак ребром зачепіте Макс. II, 107.

 

Досягати: Поле одним кінцем досягає річки.

 

Позакладати: Позакладав їх (голоблі) кінцями в ужі Ном. 12000.

Пор. ст.: Куницу давати имъ шерстью Ак. ЗР. І, 145 (1494).

 

2. Два поняття взаємно покриваються. Поняття в інструменталі виражає масу, в якій виступає головне поняття чинністю дієслова, при чім ми розрізняємо такі випадки:

 

а) Коли стосунок між акузативом і інструменталем як між подільним (матеріяльнпм) і його містилищем (формою кількости ), напр.: (Купець) гроші міркою міряв Чуб. II, 133. — Міряє гроші получвертками, котре червоні полумисками Е. зб. 35, 141. — Носи горілку пляшками Гн. І, 59. — Стали вони воду відрами носити, а Петруньо приніс водиці полою ЖС. I, 460. — Він носив днини-сонцї жменїми Шух. Гуц. V, 8. Теклин батько кошиком гроші носит Гол. І, 53., то коли „носити“, то й брати, давати, продавати, пити, розливати і т. п., як відром, то й цебром, дійницею, і дистрибутивно відрами, корцями, хунтами і т. ин. Значить дорога переходу від знаряддя до міри (кількости) є збіг у свідомості двох виображень предмету: як знаряддя чинности з огляду на об'єкт (подільний) і як міри об'єкту (подільного): знаряддя — міра. Звідти й різниця обох відтїнків значіння. Пор.: Чуже візьмеш жмінькою (трохи), то чорт твоє міркою (багато) Ном. 9677. — Уже люде возять (збіжжя) і мішками Ź. Р. II, 82. — Дай Боже дощик цебром, відром, дійницею (гойно) Чуб. IV, 35. — В нас капуста діжками Дем. 56. — Дощ іде. як відром іллє, а з стріх біжить, як цівкою Ном. 572. — Кров тече краплями. — Оглянеться назад себе — тече кров ріками Закр. 11. Рікою иншому щастя плине Ź. Р. II, 73. — Буде нам щастя річкою плити Чуб. V, 89. — Порозливав кров чорвону річками Чуб. V, 7. — Піт аж річками ллявся ЖС. II, 184 (гойно). — Усі віддали йому сторицею Харк. Сл. „КС.“ ІV, 365.

 

Сюди-ж належить інструменталь при дієсловах: ділити, краяти, ламати, рвати і т. под., напр.: Виун ріже паляницю скибочками Чуб. ІV, 578 — у скибочки.

 

б) Коли знаряддя розуміється як міра, а міра є форма маси, що в ній ми собі уявляємо об'єкт або суб'єкт чинністю дієслова, то звідти інструменталь і таких масових понять як сотка, сотня, тисяча, громада, гурт, валка, табун, стадо, череда і т. ин., або город, курінь, містечко і т. д., коли розуміти людність цих осель:

 

Турки село звоювали, громадами людей гнали ИП І, 85. — Будеш мав робітники тисячами Е. Зб. І, 54. — Прийми нас у свою землю курінями Под. п. І, 133. — Водиш хлопцїв чередою Чуб. V, 1164.

Ходять хлопці чередою Чуб. V, 1164. — Ото йдуть уже вони всі гуртом додому Чуб. II. 167. — Турки, що тріски, валяються купами ЗЮР. І. 219. — Піди синку до криницї, умийся водою, та щоб тебе полюбили усі слободою Ворон. г. Чуб. V, 882. — За горою, за крутою, та живуть люди слободою Чуб. V, 268. — Ваші сини сїли собі слободою над Бугом-рікою Макс. II, 115. — Чумаки ходять валками. — Шатрами кочують Пелгр. Ип. Виш. 3. — Козаки на залогу чергою полками ходили Літ. Сам. 179. — До самого перевозу йшли табором ib. 69. — (Войско) просто табором наближалося на табор Хмелницкого ib. 66. — (Люде) без числа тьмами родяться Ном. 8279.

 

В ст. рус.: Выступиша тмами тми Ип. 267. — Поидоша Новгородця съ Изѧславомъ всими силами своими ib. 370.

 

З. Два поняття взаємно покриваються; стосунок між ними, як між формою і матерією (змістом); поняттям абстрактним і конкретним.

 

а) В інструменталї поняття матерії, напр.: дань дають шкурами, себ-то дань із шкур дають, дань = шкури. Цей інструменталь конкурує з льокативом і прийм. в: дань дають в шкурах.

 

б) В інструменталі поняття форми, напр.: Жито кущами росте Мил. Жлк. 29, себ-то: жита кущі ростуть. — Рости, рости барвіночку не кущиком, листом Чуб. V, 165. Де коза ногою, там жито копою, де коза рогом, там жито стогом К. Кв. 57. — Посагом за дочкою дав багатиня тільки невеличку скриньку та подушки Чуб. II, 544. — Сіно стиртою стоїть. — Закипіли казани (себ-то вода в казанах) ключем ( = у ключ) Рудч. Ск. II, 59. — Взяли б квартугу та сїли б кошем, та й пили б Ном. 14091. — Кутком десь сїсти ib. 14092.

 

В ст. яз.: Другимъ (дѣтемъ) удѣломъ все имѣнье материзны (придеть). Ак. ЗР. I, 75 (1347).

 

В ст. рус.: Явисѧ звѣзда велика на западѣ копѣинымъ образомъ Ип. 23.

 

Цей інструменталь конкурує з акузативом і прийм. в: Яворовий коромисел у дужечку гнеться Метл. 50. — Рости в кущ, в лист; місяць в серп Закр. 172; також з льокативом: дати що в посазі, в дарунку і ин.

 

Того-ж походження і прислівникові: рядом, рядами, шерегами, кругом, кругами; колом, околом:

 

Їхали бояре всі рядом Roczk. 28. — в ряд: Летять три соколоньки в ряд Чуб. V, 1010. — Але прийшли штири бракі, рідом поставали Kolb. Р. II, 44. — Поміж тими столами сидять пани рядами Ź. Р. II, 58. — в ряди: Ти, діброво, дзеленая а в три реди садженая Kolb. Р. II, 168.

Узяв Нечай Ляхів класти трома шерегами ИП. II, 78 (= в шереги).

Сами стали кругом ( = вкруг, навкруг) і ревуть Чуб. II, 161. — Кругом тебе живуть вороженьки та й нїкуди обминути Чуб. V, 127. — Кругом хату обступили Ż. Р. II, 60. Покоси шовковії колом зеленїють Федьк. І, 5; поклоном гори околом (наоколо, навколо) припали ib. 17.

Люде лавою ідуть, пор.: Виклав панків у чотири лави Закр. 11.

 

Також: гуртом, сподом: Гуртом заспівали Шевч. 61 (= у гурт, на гурт: Вовк медвідь і кабан зібрались у гурт Рудч. Ск. І, 22: продавати на гурт що).

Тиї городи маємо сполом Kolb. Ch. II, 236. — Як си посідали сподом говорити Kolb. Р. II, 150 ( = у спід, на спід, спільно).

 

Достатком, подостатком: Повелѣ дати достатъком ясти и пити Тиш. Ал. 40. — Там срібла-злота досить і їсти также є достатком Kolb. Р. ІV, 71. — Бо-м набрали меду, цукру, подостатком хлїба Шух. Гуц. III, 192.

 

Гуком: Дїд бабу дрюком: йому меду гуком Ном. 13968.

 

12. Інструменталь на місці давніших номінативу, акузативу і дативу.

 

До цієї загальної категорії ми відносимо так званий „аппозитивний“ і „предикативний“ інструменталь, себ-то такий, що на ґрунті почасти балтицько-слов'янськім, почасти тільки слов'янськім розвинувся з індо-європейських номінативу, акузативу й дативу предикативних. Питання, як постав цей інструменталь, споводувало значну літературу; її критичний огляд див. у Потебні: Изъ записокъ по русской грамматикѣ I — II (стор. 493 і далі) і у Лося Funkcye narzędnika w jęz. polsk. (стор. 138 i далі); теж E. Fraenkel: Der prädikative Instrumental im Slavischen und Baltischen und seine syntaktischen Grundiagen (Arch. f. Sl. Phil. XL, 77 — 117) — автор теї думки, що розвій в балтицькім і слов'янськім був паралельний і не підкладає одности балтицько-слов'янської; виходячи з одних підстав, цей інструменталь в обох галузях прийшов до подібних скутків незалежно.

 

Нам здається, що одинокою поправною методою до розвязання цього питання є дослїдити, які сполучення дієслова з інструменталем в і. е. язику спричинилися до поширення інструменталю дорогою аналогії на такі випадки, що первісно мали номінатив, акузатив і датив. Умови аналогії ми бачимо в тій обставині, що первісний інструменталь міг представлятися свідомості не як друге поняття самостійне відносно поняття в номінативі і акузативі, але як нова ознака, що надається чинністю дієслова цим останнім; при чім осередок ваги речення, переходячи від дієслова до інструменталю, в різній мірі позбавляє останнє його знаменности, зводячи його на ступінь помічного дієслова; від інструменталю при дієсловах чину нова конструкція вже легко могла перенестись на сполучення з дієсловами стану. Правзірцями конструкцій з пізнішим інструменталем Бругман (Brugm.² II, II, 537) уважає такі сполучення, як напр., скр.: tad agninaica devešu brahmabhavat, brahmanó manušyešu „в богах ставав Брама вогнем, в людях брагман“, лат. aqua frigoribus nive concrescit; лит. snëgas vandenimi pavirto „снїг обернувся водою“, ст. б.: жьзла смокомь измѣнивъ. Лось (ор. cit.) припускає, що інструменталь присудковий, оскільки означає поняття однорідне з поняттям суб'єкту або об'єкту, постав з інструменталю дистрибутивного (obrócić się tyłem, leżeć krzyżem і т. ин.), а коли в нїм виступає поняття инше, як в підметі або предметі, то він розвинувся з інструменталю матерії помічної (pierworodne oślice wypłacisz owcą або wymienisz owcą i pręt obrócił się wężem). У всіх цих сполученнях ми бачимо одну загальну рису: перехід з одного стану в другий при дієсловах суб'єктивних і перенесення з одного стану в другий при дієсловах об'єктивних: жінка стала птахом = з жінки став птах; зроби сина козаком = зроби з сина козака.

 

Увага: В укр. мові і справді існують обидві ці конструкції, але з тією різницею, що зрештою часом затирається, що в останній конструкції номінатив або акузатив вказує на скуток чинности, як постійну цїху особи, а не тимчасову. Так, напр.: З тієї деревини та став син Рудч. Cк. II, 39 значить, що деревина обернулася на сина, але очевидно не стала сином в сенсі стосунків споріднення, так само і „З того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак“ Рудч. Ск. II, 109 значить не став парубок козаком (в сенсі суспільного стану), а з прикметами козака; „з мене чиниш іграшку“ Гол. II, 211 значить „граєшся мною“; „зробити з дївчини господиню“ — виховати дївчину на господиню, але в одному останньому сенсі: „ти будеш людьми“ і „з тебе люде будуть“. Пор. пл. wielki z niej tchórz.

 

Що-до хронології процесу в розвитку інструменталю на місці номінат., акузат. і дативу, то гадаємо (як і инші дослідники), що спочатку він розвивався в речівниках, далі в прикметниках і дієприкметниках, і при тому в речівниках найвчасніше при дієсловах перехідних, бо коли при дієсловах неперехідних ще є можливий номінатив, то при перехідних він зовсім уже не подибується.

 

Інструменталь аппозитивний розвинувся на думку Дельбрюка V. S. І, 265 з інструменталю присудкового з опустом дієслова „бути“ (напр.: Дівкою бувши — людзька розмовонька Чуб. V, 279), на користь цього доводу говорить те, що цей інструменталь заховує темпоральний характер: Любив тебе дївчиною (як була д.), любить буду молодицею (коли будеш м.) Чуб. V, 457.

 

Інструменталь предикативний дасться подїлити на такі категорії:

 

1. Два поняття взаємно самостійні. При дієсловах неперехідних і перехідних. Інструменталь показує в подобі кого або чого виявляється підмет або предмет, причому в однім разі інструменталь означує певний реальний образ, в якім виявляється підмет або предмет дїяльністю дієслова, в другім разі інструменталь вказує не що, як рису подібности в чинності або стані підмету або предмету; другими словами, одно поняття або уподібнюється з другим дїяльністю дієслова, або зближується рисою подібности. Різниця між обома відтінками не гостра і характеру не граматичного, і залежить від способу уявлення. Від порівняння легкий перехід до виображення способу. Так, напр.: „Його старший брат каменем лежить“(Чуб. II, 78) вільно розуміти й дослівно, при вірі в можливість обернення живої істоти в камінь, тоді паралельний зворот був-би: „з пого старшого брата камінь лежить“: брат = камінь (реальне виображення), повне утотожнення підмету (згл. предмету) з інструменталем; коли-ж ми добачаємо в стані брата подібність до стану каменя, то це рівнозначно: брат лежить як камінь, себ-то „непорушно“ — через порівняння перехід до модальности, і в реченні: Сеґ каменем та мовчи (Kolb.Р. III. 191) інструменталь не можна розуміти инак, як модально. В порівнянні інструменталь має абстрактний (прислівниковий) характер і через те може не погоджуватися з підметом або предметом в лічбі, напр.: „Жиди тогди стовпом поставали Явор. І, 9.

 

а) Лотова жена и тепер каменемъ стоитъ Плгр. Ип. Виш. 64.

Я лягла на три годи камінем Рудч. Ск. II, 125. — Лежати трупом. — Будинок лежить грузом.

Чого ж це ти бігаєш вихром по дорозі Чуб. II, 369.

Я до тебе сама буду: на твій двір дрібним дощем Е. Зб. 36,119.

Исус Христос голубом лїтав Е. Зб. 35, 30.

Господь Бог приходит чоловіком Шух. Гуц. V, 25.

Ой десь наші чорнявії живуть за водами.

Вони до нас що вечора пливуть селезнями Чуб. V, 163.

Вона приплила щукою Рудч. Cк. II, 53.

Ой впав сніжок на обліжок та й поплив водою Сал. Сч. 48.

Вона так попелом і взялась Рудч. Cк. II, 77. — Був рай та пусткою взявся Ком. Н. зб. 79.

Тут моя сила огнем сїла Ном. Заг. 132.

Як будете, каже, оддавать мене, нехай лучче маком посіюсь Ч. II,375.

Чи край моря на долинї диким маком ти цвітеш,

Чи у лузї на калині ти зозулькою куєш Ż. Р. II, 74.

Зацвів козак рожею, дївка калиною Чуб. V, 85.

Стояли степи, поля облогами Макс. II, 101. — Понад Дунаями вода стоянами Чуб. V, 329. — Стовпом дим ЖС. І, 459. — (Поле) років десять або пйатнацять перелогом лежить ЗЮР. І, 144.

В ст. рус.: Англъ бо сице являєтся (XII.) ово столпомъ огненомъ, ово же пламеномъ Ип. 261.

Посїю вас (думи) барвінками по всїй Українї Федьк. І, 192. — Зрости мене рожев в його головах ib. 243.

Як мать собацї млинцї пекти, то він і тїстом поїсть Ном. 6574.

Вони йому жінку вівцею підкинули Мил. Казки, 72.

Посадила б її (бабусю) та в садочку у себе пахучою та мйатонькою Чуб. ІV, 7. — Спусти мене Боже над село хмаров, а в село дрібним дощем, ясним сонцем — оконцем Ź. Р. І, 108.

В ст. яз.: Сынъ Божий сѧ принеси офѣрою Бгу і отцу своєму Пам. у кр. м. IV, 311.

 

Опріч чого, при наступних дієсловах, конкуруючи з акузативом прийменниковим:

 

Обертати, перевертати, -рнути, -ся: Обернувшись зозулею та й в год прилетїла Метл. 257. — Не могла ся стерпіти, переверла ся сивов зозульков, до мамки полетїти Roszk. 52.

З акузат. і прийм. в: Волоками всю Полшу оберну в попелъ Літ. Вел. II, 13.

З акузат. і прийм. на: Церков Турки на свой мечетъ обернули Плгр. Ип. Виш. 35. — Обернися порося на карася Ном. 119. — Перевернулись тепер уже кат знає на що запорозці Кул. ЧР. 89.

 

Перекинутись, скинутись: (Гадюка) перекинулась дївкою Чуб. II, 12. — Чорт перекинувсь паном М. Пр. 50. — Василь... перекинув сї кітков Kolb. Р. ІV, 99. — Підем, сестро, в дуброву, скинем ся травою Новгородсів. п. Чуб. V, 918. — Скинув сє (Тром-син) голубком Радом. п. Чуб. II, 338.

З акузат. і прийм. в: Вона перекинула ся в красного коня ЖС. II, 355.

З акузат. і прийм. за: Я перекинув ся за щупака, за півника, за сома Ш. XI.

 

Розлитись: Він смолою серед хати розлив ся Рудч. Ск. II, 63.

 

Розсипатись: Розсип ся ми пісне бервінком та рутов Федьк. І, 152. — Воно так і розсипалось грішми Чуб. II, 105.

З акузат. і прийм. на: Вона (собака) розсипалась на гроші Гр. I, 199.

 

Розсіятись: — порохом і на порох Гол. II, 52.

 

Розтопитись: Відьма упала і смолою розтопилась Чуб. II, 404.

 

б) Оскільки в попереднім випадку ми маємо повне утотожнення підмету з інструменталем чинністю дієслова, остільки тут це утотожнення тільки на певну сферу чинности, що вказує дієслово:

 

Лїзеш сльотою Ном. 2757 (= як сльота у очі лїзе ib.).

Я до сеї близенької соколом полечу Чуб. V, 26.

Канюкою сидить Ном. 2768. — Ото ж на мене вагою сїло ib. 13275.

Дивиться чортом Закр. 28.

Не раз і на господарстві окошалась ця буча великими непорядками. Чуб. II, 434.

Нехай воно тобі нївцем перейдеться Ном. 4596.

Він менї кісткою стоїть в горлї. — Хата пусткою стоїть.

Стели ся хмелю по тину, а сріблом-золотом по нему Дем. 21.

На моїм щось серденьку гадиною вйеться Чуб. V, 214.

Горіх під стріхою зігнувся дугою Чуб. ІV, 321 (пор.: Ой дїд дїдуга ізігнувся як дуга).

Мороз та холод такий, що аж очи рогом лїзуть Чуб. II, 397.

Лукавому суком випре Ном. 2871.

Пріська так репйахом за нього і держиться Кв. М. В. І, 7.

Кров окропом грає Федьк. І, 97.

Я тую горну хмару пером розмаю Метл. 87 (хмару розмаю як перо, себ-то легко). — Нехай над ним земля пером Ном. 351. — Легко йому лежать пером землю держать Чуб. ІV, 710. — Нехай тому луком душу випре Ном. 13630.

 

2. Інструменталь вказує цїху, що тісно в'яжеться з чинністю, виражену через дієслово, цїху не дану в підметі або предметі, а споєну часово з чинністю дієслова. Речівник, що виражає цю цїху кладеться в номінативі: в теперішнїм часі (див. Номінатив, стор. 18), коли вказує на цїху не обмежену часово, сталу, і в інструменталі, коли її дасться уявити як тимчасову, несталу, принагідну.

 

а) На місці номінативу:

 

Бути (єс-, бы-).

а) (єс-). Чоловік не є собі ворогом Е. Зб. 28, 315 (при: чоловік собі не ворог Закр. 222). — Там срібла злота досить і їсти также є достатком Kolb. Р. ІV, 71 (пор. хліба гуком). — Ой тепер же я ко, ролицею Чуб. ІV, 257. — Для мене білий світ єсть тьмою Котл. І, 613. — Скажи мойму миленькому, що я сиротою Метл. 57. — В тій церковцї сам Біг попом Е. Зб. 35, 190. — Вже наша Маруся гістем у нас Чуб. IV, 286. — Торба менї жінка, кий у мене братом Ном. 4646. — Розвій косоньку мою, заким я дївойкою Ź. Р. І, 89. — Которий причиною до нашой розлуки, бодай же їх не минули з того світа муки Чуб. V, 315. — Як не бачу тебе, мила, роком мі година Чуб. V, 301. — (Що) на дворі горою, в хаті водою Ком. Н. зб. 104.

(бы-). Буду тобі слугою Мил. 49 (з акуз. і прийм. за: буду в тебе за служечку Kolb. Р. II, 17). — Я в сьому селі невісткою буду Метл. 58. — Я ще буду сім літ чекати, чи не будеш удовицею Чуб. V, 96. — Хто в мене бабусею буде Чуб. ІV, 7. — Ой воли мої та половин хто вам паном буде? Ź. Р. II, 147. — Поки світа поки сонця, не буде місяць зорею Чуб. V, 566. — Тоді будемо царями Чуб. II, 167.

Тылко то все от людей поголоскою было Модзал. 28, (1666). — Хто був причиною розстання мого Чуб. V, 358. — В того пана брат був ксензом Чуб. II, 620. — Як би ти мйа не дурила, давно би ти людьми била Чуб. ІV, 539 (пор.: з його люде будуть Ном. 4866). — Де-ж такі старці, щоб вони були докторами Чуб. II, 334.

Будь же ти, Барабаш, у городї Черкаському гетьманом,

А ти, Клиша, у городї Білій Церкві полковничим Ип. II, З.

Будь паном на всю Україночку Макс. II, 106. — Будь ненькою цій дитинї Е. Зб. 35, 24. — Будьмо собі братами Чуб. II, 535.

Як не хочеш серце моє дружиною бути,

Дай же менї таке зїлля, щоб тебе забути Чуб. V, 252.

Ст. рус.: Сего мти преже бѣ чьрницею Ж. БГ. 12. — У Ярополка же жена Грекини бѣ, и бяше была черницею Лавр. 73, 23; и бысть чернцемъ ib. 158, 22.

Сюди-ж належать еліптичні: Болото болотом а чорт чортом Ном. 7925. — Бог богом, а люде людьми Закр. 144. — То як світ світом, не було в нас орликів, а тепер все за квітом ЖС. II, 206. — Мир миром, пероги з сиром Чуб. ІV, 306.

Пор. польськ.: Jak świat światem, tego nigdy nie było; drużba drużbą, a służba służbą (Loś i. n. 150). В сербськ. з дієсловом: Збор не био збором, а договор договором Данич. С. 578.

б) Як я маю веселою бути Чуб. V, 14. — Скільки води не пий, а все пйаним не будеш Чуб. І, 240. — Уповала, мамцю, на керею, думала бути попадею Метл. 237. — Вона була дуже заздрісною ЖС. II, 1, 151. — Вона як була молодою, то кому переллє, а кому не доллє Чуб. II, 295. — Гей, доню, доню, не будь дурною Закр. 89.

 

Бувати: б) Повне пролитим не буває Чуб. І. 230. — В погоду і смутний веселим буває Ном. 602.

 

Блудити: а) Ой я, нещасний, блуджу сиротою Чуб. V, 253.

 

Вдатись: б) С которого солоду вдалося пиво кислоє Вид. Ник. митр. 12.

 

Вийти: б) Мало хто з того войска живим вийшол Літ. Сам. 55.

 

Вмирати, вмерти: а) Дівкою не вмреш Чуб. І, 245.

б) Ой волїла би я молодов вмирати,

Нїж мала б по слюбі до роду вертати Гол. III, 480. — Пйаним умер Ном. 762.

Пор.: Цїлий вік учись, цїлий вік живи, а все дурний умреш Ном. 6038.

 

Вискочити, вскочити: б) Той (чоловік) ускочив і вискочив ще хорющим Чуб. II, 11.

 

Вчинитись: а) Я ся вчиню пророком Чуб. II, 646. — Ой пав сніжок на обложок, вчинив сї водою Kolb. Р. II, 55.

б) Учинилась бондарівна нїмая і глуха Закр. 101.

 

Гнити: а) Ти вйазнем будеш гнити Поділля.

 

Гинути, згинути: а) Ледащо ледащом і згине Ном. 3226.

 

Гуляти: а) Щоб я була матусеньку слухала, була би я дївкою гуляла Чуб. V, 347. — Чей же си погуляю ще з рік дівонькою Ź. Р. II, 8.

 

Дохнути, з-: б) Нехай воно велике росте, а великим здохне Ном. 13682.

 

Жити, нажитись: а) Жили вони сусїдами Чуб. II, 658. — Чи ж вам моя неволя мила, йще я сї дївкою не нажила Kolb. Р. II, 117.

б) Лучче живи голодним Ст. Конст. п. Чуб. II, 214.

 

Зватись: а) Був собі чоловік, Остапом звався Рудч. Ск. І, 63..

 

Здаватись, здатись: б) Зледащів же я понурий, стареньким здаюся Макс. II, 113.

 

Зостатись: а) Панї-ляшка удовою зосталась ИП. II, 35. — Тепер же я сиротою на віки зостав ся Rokoss. 185. — В поли край дорогп топольов зістала Kolb. Р. II, 40.

 

Іти, піти: а) От ідучи орачем жінка і наказує мужикові Чуб. II, 528. — Я дївкою піду, де схочу Коцип. 65. — Скільки не служи, то так наймитом і на той світ підеш Чуб. II, 400.

(Піти = стати, пор. сісти): Бодай сїно огнем пішло (себ-то: згоріло), і коса зломилась Чуб. V, 86.

 

Королювати: а) Ой ти будеш, Семене Палію, корольом королювати.

 

Царювати: а) А я буду, Семене Палїю, та царем царювати Под. п. І, 23.

 

Лупитись: а) Хоч би уже лупилось курчям, а вилупилась чечітка Ном. 13690.

 

Обібратись: а) Обібрався грибом, то лїз в борщ Чуб. I, 243. — Царом обібрався його главний єнерал Чуб. II, 212.

 

Писатись: а) Ринголтъ... першій началъ писатися Великимъ княземъ Литовскимъ и Русскимъ Крон. Лит. 322.

 

Показатись: б) — сильним (пор. Показався на силах перемогти слабість Гн.).

 

Посивіти: а) Посивієш, проклята дочко, дївкою і здохнеш дївкою Чуб. II, 71.

 

Признатись: а) Тодї купець признав ся до його батьком Чуб. II, 37.

 

Робитись, з-, по-: а) Він може зробити ся чоловіком М. Пр. 42. — Вони поробились птицями Чуб. II, 135.

б) Зроби сї ще раз хоров Kolb. Р. ІV, 69. — Горбатим зробився Ном. 13480.

 

Родитись, уродитись: а) Уродилась дівчиною, а піп імйа дав Кулиною Чуб. V, 1190. — Маною вродиться, а доброго ні в копійку Ном. 13563.

б) Малим родився Ном. 762. — Нещасливим уродився, нещасливим згину Kolb W. 258.

 

Рости, вирости: б) Хлопець на вісїм літ великим виріс Чуб. II, 375.

 

Сісти, посісти (встати): а) Ой хоч буду в морі пісок їсти, та не хочу дружиною сїсти Чуб. V, 162 ( — стати ib.) — Ой дай Боже дощ на панове сїно, щоб попелом сїло Мил. Жлк. 140. — Бодай тоє сїно димом, пилом сїло Kolb. W. 272. — Бодай тото рамінечко вогником посіло Kolb. Р. II, 229.

 

Ставати, стати, -сь: а) Стану хмарою Чуб. II, 254. — Станеш удовицею Чуб. V, 457. — Як уже виріс Сава, став козаком на всю Січ Сб. ХИФО. VI, II, 85. — Став парубком Рудч. Ск. II, 32. — Щоб йому кінь горою став, а шабелька дорогою, а шапочка купиною, сині сукні чистим полем Метл. 290. — Жінка стала птахом М. Пр. 9. — Давно торба полотном стала Чуб. І, 285. — Стало сїдельце на конику купиною, а нагаєчка гадиною Чуб. V, 945. — Я, козак! Марусеньцї дружиною стану Чуб. V, 112. — Ходїм, сестро, лугами, та постанем квітками Чуб. V, 919. — Взїли вони поставали кіньми Kolb. Р. ІV, 137. — Хто стається медом, того мухи ззїдять Ном. 4713.

З акуз. і прийм. на: Ой як стану я на війта, піде шєпка на-бік Kolb. Р. II, 242.

 

Судитись: а) Вона ж тобі, брате, дружиною не судилася Чуб. V, 77, 254, 312.

 

Тинятись: а) Ти той самий, що старцем тинявся Рудч. II, 164. б) Ох, і рада б же я, да мої дїточки, ой да ласкавою ходити Под. П. І, 27.

 

Умерти: а) Він умер гетьманом.

 

Ходити: а) Чвалаями ходять Ном. 10457. б) Він ходить веселий. Сосн. п.

 

Явитись: б) Посли... королевѣ и сенаторам явились невдячними Літ. Вел. II, 239.

 

2. На місці акузативу:

 

Брати, взяти: а) От вона й бере його собі мужем Чуб. II, 8. — Хто тебе дружиною візьме Рудч. Cк. II, 99.

З акузат. і прийм. за: (Царівну) бери собі за жінку Чуб. II, 136.

З акузат. і прийм. на: Приятеля взев на свого повірника Kolb. Р. II , 258. — Мали мня молодого на жовнїра взяти Сал. Сч. 66.

З акузат. мн. і прийм. в(у): На що в дружби брав Чуб. ІV, 199.

б) Взяли його живим (= живого, живцем, живо).

 

Величати: Тільки будуть мене, мати, на підпитку гречкосієм, домонтарем величати Макс. II, 83.

 

Застати: а) Не їдь милий у дорогу, бо застанеш (мене) молодицею Чуб. V, 96.

б) Святу Варвару ще живов застали Kolb. Р. II, 278.

 

Звати, на-, узивати, -сь: а) Зови мати того зятем, що я полюбила Закр. 96. — Мала мама одну дочку, Катеринков звала Kolb. Р. II, 146. — Брат був дурник; звали його Иван; сестру звали Хвеською Чуб. II, 497. — Ой не звіть мене та Швачкою, а звіть мене Кійло Под. п. І, 53. — Не звіть її Синюхою, а звіть її річка Под. п. II, 110. — Вона (шипшина) стане пишна і гарна; тодї її звуть трояндою Мил. Жлк. 101. — Називаю Дмитра рідним братом Чуб. V, 1013. — Називають мене бурлакою, а мого товариша розбишакою, свого кониченька пропиляною Чуб. V, 1013. — Назви його (пташка) доню сивеньким соколом Чуб. V, 68. — Голубку назвав він дружиною Бал. 82. — Ти мене, молоденьку, біднов вдовов назвав Kolb. Р. II, 190. — Пйаницею узиває Бал. 2. — Як хто прийде у жупані, — братом узиває Чуб. V, 1019.

б) Сама себе дурною назвала Чуб. V, 1085.

 

Дати ім'я = назвати: а) Уродилась дївчиною, а піп имйа дав Кулиною Чуб. V, 1190.

Ст. рус.: От Варѧгъ бо прозвашасѧ Русью Ип. 20.

 

Жати, вижати: а) Зеленцем вижав жито Караб. Ст. Кост. п.

 

Зоставити: а) Змилуйсь Боже надо мною, зостав мене удовою, хорошою уродою Гр. III, 331.

 

Кликати: а) Ти мене кличеш татом Kolb. Р. II, 210.

 

Лишити: б) Лишіть хазяйку живою Гр. І, 120.

 

Мати: а) Пан мав брата ксьондзом у тім містї ЖС. II, І, 63.

З акуз. і прийм. за: Того за мужа маю Чуб. V, 224.

 

Нарядити: а) Руидною сестрою тебе нарядимо Переясл. п. Чуб. II, 68. Дївкою (її) нарядили Чуб. ІV, 373. — Нарадив молодицею Etn. Alat. І, 42.

З акуз. і прийм. в: Із дївчини в молодицю нарядять Чуб. ІV, 109.

 

Наставляти, понаставляти: а) Наставили полковником з своєї руки Михайла Гамалѣю Літ. Сам. 68. — Юрася Хмельницького гетьманом поставляли Макс. II, 81. — Атаманом постановили Чуб. V, 1171. — Доти чоловік добрий, доки його урядником не наставлють Ном. 957. — Наставляєш та хазяйкою, ще й до печи куховаркою Мил. Св. п. 149.

Ст. рус.: Поставиша Феоктіста епископомъ Чернѣгову Ип. 274.

З акузат. і прийм. на: Його настановили на попа Полт. п.

 

Обрати, обібрати: а) Козацтво обрали гетманом... Ю. Хмелницкого Літ. Сок. 61. — Таковых(первородных) обирано священиками Крон. Боб. 19.

З акуз. і прийм. за: Обрати за старшого Літ. Вел. ІV, 193.

 

Окрикнути: а) Бруховецкого... гетманом окрикнули Літ. Сам. 75.

 

Писати: а) Хто на обідї не оддише, того Бог хазяїном не пише Ном. 13690.

 

Покинути: а) Дїточок дрібненьких не хочеться покинуть сирітками Чуб. II, 213. — Мене покинули сиротою, ой мою матеньку вдовою Ром. II, 25.

 

Просити, прохати: а) Кумом його до себе прохав ИП. І, 9.

З акузат. і прийм. за: просити за кума; з акуз. мн. і прийм. в: просити в куми.

 

Робити: а) Не робіте козаками мужицькії сини ЖС. II, 66.

б) Борода не робить мудрим чоловіка Закр. 145. — Виноватим і тебе зроблю Чуб. II, 191.

 

Родити: б) Яким Бог уродив, таким і умру.

 

Ставити, поставити, постановити: а) Не ставити менї мого батька брехуном Чуб. II, 18. — Отаманом постановили Чуб. V, 1171.

В ст. рус.: Постави Ярослави Лариона митрополитомъ Ип. 143 (1051)

 

Судити: Бог тобі судив її дружиною.

 

Хотіти: а) Того стрелци хотѣли царем Літ. Сам. 153. — Ляхи межи собою турбацию великую мѣли, не хотячи королем сина Собєского ib. 191.

З акузат. і прийм. за: Його хочуть в наше село за попа.

З акузат. і прийм. на: Його не хочуть на старосту.

 

Чинити: а) Тебе учинили гетманом Літ. Вел. II, 33.

 

б) Кого винним чинитимете Літ. Вел. II, 297. — Мене богатим були учинили Коцип. 4.

 

3. На місці дативу.

 

Інструменталь на місці дативу ми подибуємо в безпідметових реченнях при дативі особи з присудковим прислівником або інфінітивом, напр.:

 

Бути: а) Лучче було колодцем мені, анїж тепер криницею;

Лучче було дївчиною, а нїж тепер молодицею Чуб. V, 227.

б) Не добре бути голодним Чуб. II, 79.

 

Гуляти: а) Ци замуж іти, ци замуж іти, ци ще панною гуляти Kolb. Р. II, 64.

 

Ходити: а) Ой ще було подобочка дївчинов ходити Ż. Р. II, 190.

 

 

II. Інструменталь апозиційний.

 

Відмінно від інструменталю предикативного, інструменталь апозиційний вказує на ознаку, що не надається підметові або предметові чинністю дієслова, себ-то час що з ним звязана, а ознаку, що в момент чинности уявляється вже їм властивою, готовою, даною в них. Я. Лось (Funk. n. w. jęz. p. 151) уважає апозиційний інструменталь за такий близький до предикативного, що в багато випадках важко розсудити, чи треба його розуміти як апозицію, чи як предикат. Виходячи з зазначеного стосунку інструментами до дієслова і з формальних причин, що інструменталь апозитивний не надається до заміни його за акузатив чи номінатив із злучником яко, або за льокатив множ. з прийм. в, або за акузатив з прийм. за, як то ми маємо в предикативнім інструменталі, ми такої трудности не бачимо. Ще Потебня, критикуючи розуміння інструменталю апозиційного у Микльошича, цілком слушно вказав, що сполучення „служи иподиякономъ“, „сиротою отъ родитель оставленъ бысть“ і инші того-ж типу не можна вважати за інструменталь апозиційний на тій підставі, що вони не значать: „під час свого иподяконства служив (невідомо за кого і як)“, „під час сиріцтва був залишений від батьків“ і т. д. (Изъ зап. по р. гр. 506). З цього погляду в таких сполученнях, як Postawił jej panem domu swego i księdzem wszego bydła swego Fl., 104,00 або Judyt ostała wdową BZ. jud. 8,4 і ин. (Loś f. n. 151 — 152), що їх Лось уважає з апозиційним інструменталем, не можна уважати інструменталь за апозиційний, бо тут нема того сенсу, що „поставив його (невідомо чим), як він був паном, або що „Юдита зісталась (невідомо чим) бувши вдовою“. З формального погляду це тільки предикативний інструменталь: поставив його яко пана, за пана; Юдита зісталася яко вдова, у вдовах.

 

В українськім ми маємо інструм. апозиційний на місці номінативу (а), акузативу (б) і дативу (в), напр.:

 

а) Ой заросли тоти стежки мохом і барвінком, де-м ходила, говорила молодов дївков Kolb. Р. II, 138. — Чи-ж вам моя неволя мила, ище я сї дївкою не нажила ib. 117. — А шевчиха ізрадїла, молодою завдовіла Гн. в. II, ч. І, 171.

 

б) Мати сина недоростком оженила Об. ХИФО. VI, II, 153. — Чом ти мене, мамцю, малим не женила Макс. II, 160. — Любив тебе дівчиною, любить буду молодицею Чуб. V, 457. — Ой було-ж мене, мати, малою поховати Чуб. V, 119. — Бабу втяв удовою Чуб. II, 479.

 

в) Гірше мені молодицею, анїж було дівчиною Потебня. Изъ зап. по р. гр. 507.

 

II. Iнструменталь при речівниках.

 

Сполучення інструменталю з речівниками дасться розділити на такі три категорії:

 

1. При речівниках дієслівних від тих дієслів, що їх сполучується з інструменталем, напр.: рухи тілом, махання руками, паливо хмизом і т. под.; чудуюся тому твоєму незносному осѣдланю тымъ тяжкими и бременоноснымъ сѣдломъ глупства Ак. ЮЗР. II, 218 (II. Виш.). — Отъ мруґаня очима Пам. укр. м. ІV, 203.

 

Еліптично: Не бери (плати) грішми, а бери черепками Мил. Каз. 61 (платити грішми).

 

Ст. рус.: Присла Гюрги дари многы паволокою н скорою Ип. 339 (дарувати паволокою). — Тоє же зими не токмо п во одинои Руси бысть гнѣвъ Божий моромъ, но и в Ляхохъ Ип. 895 (1284).

 

2. При речівниках, що показують поширення по певній простороні, інструменталь цієї просторони, напр.: дорога, стежка, межа лісом, полем; границя... от ѧблони долиною до Трибуковъ ЮРГ. 68 (1404); границя... горѣ рѣкою до оустьѧ Туричен ib.

 

3. Інструменталь при присудковім речівникові показує, що прикмета приписана особі або речі обмежується на те поняття, що виражено в інструменталі (пор.: інструм. при прикметниках 2). Цей зворот вже виводиться: його заступає акузатив з прийменником на; напр.:

 

Червяки чорніє, а зростом ( = на зріст) як гусениця, были множество Літ. Сам. 164. — По-під мостом трава зростом Чуб. V, 78 ( — ростом Млр. сб. 312).

Моя пара біла-сизо крила, личком як калина Чуб. V, 320 (на личко).

Газда цїлою губою Закр. 194, пор. польська Pan całą gębą, пан на всю губу.

Не держи дружбо колач, не будеш ти ним богач Roszk. 31 (богач на колач, богатий на колач).

Сукно кармазин мѣрою (=на міру) тесть аршин Вел. III, 200.

Значний человѣк тамошнїй именем Иван Драшнич Вел. III, 423 (= на ім'я). — Сынъ оубогаго отца, именемъ Іоны Пам. укр. м. III, 20, пор. скр. ghratacy asi jnhur nâmnâ, лат.: Hamilcar cognomine Barca; літ. Kristups vardú.

Баба з пекла родом Ном. 243; тут інструменталь конкурує з генітивом з прийм. з, що підноситься до безприйменникового генітиву: Я з батька Самійленко, Коломі'ць з роду Метл. 375 при: Я роду попівна Ев. 481.

 

III. Інструменталь при прикметниках.

 

Інструменталь при прикметниках ми подибуємо в українській мові в двох випадках:

 

1. При прикметниках одного кореня з дієсловами, що сполучаються також з інструменталем, і при прикметниках, що того-ж кореня прикметники в індо-европейськім язику теж мали при собі або інструменталь або генітив-аблятив. В цім разі в українськім язику ми маємо поруч з інструменталем також сполучення з генітивом безприйменниковим або з генітивом і прийменником з:

 

Вагітна: Була вагітна близнятами (вагоніти близнятами).

 

Втішний: Вона тим дуже й була втішна Kolb. Р. ІV, 44 (втішатися чим).

 

Грішний: Я тим гріхом не грішний Е. Зб. XVІ, 461. — Чим грішен Ном. 762, теж: грішний в чім, бо грішити чим і в чім.

 

Довольний: Всякими вигодами довольні ЖС. II, 209, пор.: Ви не будете з мене контентні Kolb. Р. ІV, 124.

 

Горіжний, порадний: Старими людьми село порядне,

Парубками село горіжне ИП. І, 49.

 

Зарослий: Острови хворостом зарослые Пам. укр. м. ІV, 31 (зарости чим).

 

Повний: Відерце водицею повненько Метл. 224. — Щоб твої думки були повні, як криниця водою Ном. 4565. — Як ти, каже, тото порожне цебря повно сльозами наплачеш, то ти повйерйу, що мене вже будеш шановати Явор. І. 78. — Як дївкою, то повна нею улиця Ком. Н. зб. 24.

З геніт.: Пливе човен води повен Метл. 16.

 

Радий: Чи мною раді чи не раді Чуб. ІV, 519.

З геніт. і прийм. з: Всї вороги раді з того, що нема чумака мого Чуб. V, 253 (радіти чим і радіти з чого).

 

Ситий: Переказами вовк не ситий Е. Зб. 16, 241. — Чужим добром ситий не будеш Е. Зб. 23, 17.

З геніт.: рідко: Кождий свеї біди сит Е. Зб. 27, 294.

З геніт. і прийм. з: З того ситий Ном. 10424. — З чого минї ситій буть Рудч. Ск. II, 178.

 

Славний: Славна Чута товстими дубами Лукаш. 56. — Чи тим тая Алтань славна, що жовтії піски Сб. ХИФО, VI, II, 103.

 

Страшний: Ой ти менї, вражий синє, словами не страшен Сосн. п. Чуб. V, 601.

 

Тяжка: Моя мама була мнов тьижка Шух. Гуц. V, 151.

 

Щасливий: Дам тобі своє вінчальненьке кільце і будеш ти ним щасливий Чуб. II, 292.

 

2. Інструменталь показує, що прикмета приписана особі або речі обмежується на те поняття, що виражено в інструменталі. Стосунок поняття в інструменталі до того поняття, що його окреслює прикметник, як складового елєменту до цілого. Пор. скр.: rupena vikrtah „бридкий на виду“, akšna kānah „слїпий на око“, гр.: εὐμετάκβολος γλώσση; лат.: pedibus mobilis; лит.: silpnas kojomis „слабий на ноги“, vënà akimi êklas „слїпий на одно око“, ст. б.: немоштьнъ ногами; срб.: тамо су люди ниски растом Дан. 573; рос.: высок ростом.

 

В українській мові це сполучення де-далі уступається перед сполученням прикметника з акузативом або льокативом з прийменниками на, в (у):

 

Зима барзо великая била так снѣгами, як теж и морозами Літ. Сам. 133.

Заложимо стожок сподом широкий, верхом високий Е. Зб. 35, 132 (пор.: сніп... у вис високий Е. Зб. 35, 135).

Тонкий, високий, сподом широкий Е. Зб. 35, 210 (пор.: в споду широке ib. 36, 238).

Є лїщина, березина корою гладенька Kolb. W. 78 (пор.: вишненька, черешенька з коріня гладенька Чуб. V, 1028; у коренї гладенька Гол. І, 271).

Тонке (дерево) високе, листом широке Гр. III, 41 (пор.: дерен... в лист широкий Шух. Гуц. IV, 123; на лист широка Гр. III, 199).

Ой мак чистий, головастий, коренем коренастий Чуб. III, 47.

Сїю конопельки верхом зелененькі Чуб. V, 225.

Ой ти, дубе, кучерявий, сам листом кудрявий,

Славний козак дохожалий, словами ласкавий X. Сб. VI, II, 117 (пор.: на слова ласкавий Чуб. V, 392).

Рімні віком МУЕ. ХІХ-ХХ, 3.

Чим ти силен, чим ти красен?

Ой силен я все річками

Та крутими берегами,

Жовтенькими пісочками;

Ой красен я козаками, молодими рибалками Чуб. V, 127 — 8.

Хоч я ростом і висока (пор.: на виріст не високий Ном. 8615),

А на лїта молода Мил. 111.

Ой ти, дубе, кучерявий, ой ти верхом красний Чуб. V, 403. — Дітоньками красна Neym. 84 (пор.: красний з твари Чуб. V, 253; на личко красний ib. 1197; на личеньку красна ib. 24; в личку красна Закр. 36).

Ой як вишня, як черешня ягідками рясна Чуб. V, 24 — Ти (дубочку) листом прерясен Чуб. V, 185. — Стояла сосна золотом рьисна Шух. Гуц. IV, 109.

Ще ти дитя молоде, розумом недійшле Метл. 419 (пор.: дитя... з розуму недійшло Лукаш. 41).

Ст. рус.: ослѣплении оцима своима Ип. 353. — Бѣ же Мьстиславъ дебелъ тѣломъ ib. 138. — (Игуменя) свѧта житьємъ ib. 276.

 

При прикметниках II-го ступеня:

 

Анътиохъ еще у молодих лѣтех, трома роки старший от Алексанъдра Тиш. Ал. 30. — Знай, хто роком старший Ном. 995.

Чим же Рым лѣпший єст от Ієрусалима Літ. Ман. Густ. 40.

Я за Ганну більша роком Сосн. п. Городище.

— Ніжин більший од Носовки тільки одною хатою Ном. 784.

Ст. рус.: Азъ тебе старій єсмь не маломъ, но многомъ Ип. 430.

 

При прикметнику ми часом маємо той саме прикметник в інструменталі ніякого роду, він служить на посилення того прикметметника (все однаково, в якім роді він буде), напр.:

 

Жила одним одна бабуся М. Пр. 156, себ-то „зовсім одна“. — Конячка одним одна була Рудч. Ск. II, 16. — Тілько один одним колодязь во всім царстві ЗЮР. II, 53. — (Вона) дурне дурним Чуб. II, 424. — Кажут, що таки дурним дурний Е. Зб. VIII, 19. — Ой я в батька їдна єдним, нема менї добра Чуб. V, 143. — Одним одну копієчку має Пол. п. II, 103. — Мали вони їдним їдного сина І. М. 43. — Єдним єдну дочку мати, та й тій долі не вгадати Чуб. V, 123. — Мала мати дочку та єдним єдницю Лит. п. Чуб. V, 750. — Ой пливе судно одним одно Лукаш. 73. — Сїв собі одним один за річкою ЗЮР. II, 108.

 

Сюди-ж належить з походження прислівниковий вираз „чим дуж“, „чим дуже“ в знач. „щонайдужче“, себ-то „чим дужий“: Далі стали біду бити, били її чим дуже, а їй тото байдуже ЖС. ІV, 29.

 

 

IV. Інструменталь при прислівниках.

 

При прислівниках подибуємо інструменталь не часто, і власне при тих, що походять від відповідних прикметників, напр.: широко, вузько, тісно, високо, повно і т. ни.: Й-а складім же ї (пшеницю) сподом широко Шух. Гуц. III, 60, а також на вираз міри часу при прислівниках „перше“, „після“ і инших зворотах темпорального характеру, напр.:

 

Коли б Бог дав, щоб трома днями перед смертю полегшало Ном. 1340.

Женитися било, Янче, сімма роки перше Гол. ІV, 507 (пор. Ип. літ.: И якоже бы трьми недѣлѧми до мѧсопущь и поиде Изѧславъ скупѧ силу свою на Галичь, 465; бѣ бо єму извѣщено переже днемь единѣмъ, 202).

Кинь в воду годиною аби двома, нѣмъ сѣть закинешъ Укр. Госп. пор. XVIII в., 81.

 

Коли стосунок між двома речівниками як між цілим і його частиною, то інструменталь поняття частини, стягаючися до прислівників і прислівникових зворотів місця, означує положення цїлого оглядом того місця, напр.:

 

Надіти сорочку пазухою назад Ном. 285. — Не вяжіть мене, прокляті Турки, назад рученьками X. Сб. VI, 11, 61. — (Він) двір перевернув горі ногами, та й ся там мати забила, Явор. І, 76. — Обирнув плуг в долину чипигами, а догори стовбом Е. Зб. VI, 276. — (Пастух) взяв ї (гадину) на шию і обвинув ї долі плечима ib. 103. — Оберни сє, Івани, до мени плечима Е. Зб. VI, 277. — Сторч головою, до гори ногами (стоїть хто) Сл. КС. IV, 211. — Нуда очима стоїть бігти Літ. Вел. ІV, 28.

Привязала недоростка до сосни плечима, до сосни плечима, в батьків двір очима Чуб. V, 660. — Молодий Іван ізрадив дівчину, привязав її до сосни косима, привязав же він та на шлях очима I. М. Kup. 31. — Казали сї поховати в-купі головами Снят. п. ЖС. ІV, 95. — Скажімося поховати в-купку головами Уш. п. Чуб. V, 209. — (Жар-птиця) як перевернеться у гору ніжками... оттодї хватай Лебед. п. Чуб. II, 291. — Держить сокиру або косу вістрєм до гори Шух. Гуц. V, 221. — Пан староста сидів при столі, плечима обернений до дверей Явор. І, 214. — Рости дубє край дороги гильом на долину Сад. Сч. 26. — (Він) миску з лемішкою обернув і перед себе шкварками поставив Чуб. II, 582. — Положимо... у кут головою, до порога бородою Гн. І, 60. — Нема так нікому як дівчині небозі, єї хата вікнами при дорозі Rokoss. 177. — Ой чия то хата з краю, на улицю дверми ib. 227. — Чия ж то хата вікном до дороги Уш. п. Чуб. V, 130. — Козаченько вбитий лежить, на купинї головою Закр. 11. — Гей поїхав Хмельницький к жовтому броду, гей не один Лях лежит головою в воду Ź. Р. І, 138. — Лежить рідна дочка личком проти сонця Милор. Жлк. 304. — Гой упала бондарівна до гори плечами Kolb. Р. II, 6. — Сів вуйн на неї (на кобилу) очима до заду Кобр. п. Чуб. II, 280. — Тілько не повертайся до їх (батька) передом, щоб не пізнали Звяг. п. Чуб. II, 192. — їдь задом до проса Е. Зб. І, 26. — Половиною місяченько на небі Чуб. ІV, 167. — Було навяже людей руками до жердки низку да и жене ЗЮР. І, 6. — Куди кинь, то все латкою на верх Ком. Н. зб. 6. — Я до тебе серцем, ти ж од мене боком Пер. Укр. Лир. XVIII в., 33. — До гори очима, до землі плечима Ном. 13196.

 

Цей інструменталь може конкурувати з номінативом виділяючися разом з прислівниковими зворотами в іменне речення, напр.: Привязала недоростка, плечі до сосни, очі в батьків двір.

 

Буває, що прислівникове поняття не висловлено, але його дасться припустити, напр.: Ой не седи, Марйусечко, боком Гн. І, 3, себ-то. до мене, до нас і т.п., пор.: Окуне повернись до мене боком Переясл. п. Чуб. II, 374; боком упало (долото) на помуист Переясл. п. Чуб. II. 140. — Тих псів пяних повязали хвостами (себ-то: до себе) Чуб. II, 620. — Марієчка як се вчула, плечима сі й обернула Kolb. Р. II, 17 (розуміється до Івана). — Цеглу ставити сторцем чи класти плазом Камян. п. Сл. КС. IV, 211. — Повернути кого боком. — Не знаю, чим менї йти: чи плечима, чи очима Ном. 3178.

 

Не заперечуючи того, що інструменталь при прислівникових прикметуваннях місця ніби розвинувся з аналогії до льокативного інструменталю положення, не можу проте признати за Лосем (Funk narz. 119) його ближчого стосунку до дієслова і дивитися на льокативні прикметування, як на такі, що ближче окреслюють льокативну функцію інструментарію і додані для її виразнішого увидатнення, навпаки, в таких фразах як leży do góry brzuchem, wisi głową па dół, stanął ku mnie przodem, tyłem і т. ин., інструменталі відносяться до льокативного прикметування дієслова: do góry, na dół і т. ин. і безпосереднього звязку з дієсловом не мають.

 

 

V. Інструменталь при межислівцях.

 

В українській мові подибується інструменталь при дієслівних межислівцях тих дієслів, що сполучаються з інструменталем, власне дієслів, що виражають звукове вражіння певного шелесту або на вираз руху, напр.:

 

Бринь: Бринь лапкою по струні Бесс. МХ. 84.

 

Брязь: Брязь тятивою Кул.

 

Грюк: Він грюк дверима Полт. п.

 

Дриґ, круть: Дриґ ногою круть ріжками Гул. Арт. 386.

 

Кив: Кив головою.

 

Лип (тож: глип, кліп): Лип очима в комін Е. Зб. II, 26.

 

Морг: Вона морг бровою Болт. п.

 

Стук: Він стук пучкою в шибку Полт. п.

 

Туй: Брийшла мила під віконце, ніжками туп Чуб. V, 92. — Ніжкою туп, туп Мил. 101.

 

Тупу: Тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами Чуб. II, 129.

 

Хлясь: А вона хлясь лядою Бесс. МХ. 80.

 

Док: Туп, туп ніженьками, цок, цок підківками Бесс. МХ. 211.

 

Шурх: Той шурх голубом до верху Чуб. II, 378.

 

 

VI. Інструменталь при прийменнинах.

 

З (із, зі, зо):

 

Підставове значіння прийменника з — соціятивність, через те ми його подибуємо насамперед в випадках колишнього безприйменникового сполучення з інструменталем, а відтак в пізніших сполученнях з тою самою ідеєю в основі.

 

1. При дієсловах.

 

І. Прийм. з в конкуруванні з безприйменниковим інструменталем, напр.:

 

а) Надлетїли гуси з броду, сколотили з піском воду Kolb. Р. II, 12, Чуб. V, 138. (себ-то піском).

Здається, як і пан, маю душу, а з волом робити мушу Дан. 53 (пор.: Ой воликами на хлїб робити мушу ИБ. I, 6.).

Хоче з нами, молодими, всю Польщу звоювати ОЗИМН. 320. (пор.: Хоче нами всю Польщу звоювати).

А молоду дївчину з людьми перепрошу Чуб. V, 26 (пор.: Я свою дівчиноньку людьми перепрошу Kolb. W. 172.).

 

б) А вна пішла понад воду з білими ногами Kolb. Р. II, 100, (себ-то: біл. ногами).

Як полетїв сизий голубочок з буйними вітрами Чуб. V, 173 (пор.: Ой летїв черчик буйним вітром ЖС. І, 279).

Ой їхали три козаки з возом Kolb. II, 81 (себ-то: возом).

Мій милий, чорнобривий, з волами припхав ся Чуб. V, 7.

 

в) Свирщевский и Иван,.. з великим криком ударили на обоз Крон. Боб. 281. — З такою гадкою поїхав чоловік Чуб. II, 435. — Ой не гони угонщику, а хоч гони то з оглядом Ном. 4307. — Тільки подививсь да й так пішов со плачем Чуб. II, 190. Як плач — сльози, то аналогічно: Промовляє до мене из дрібними сльозами Чуб. V, 296. — Виїхавши з України з великою честю, приспів я к Білій Церкві з не малов трястю Гол. І, 6. — Прошу, батюшка, дитину хоронити з собором Чуб. II, 105. — Дай до ксьондза знати, щоби твої оба хлопці з опроводом брати Kolb. 9. II, 7. — Сховали полковника з большою (рос. = великою) хвальбою Чуб. V. 317.

 

г) Я до тебе з щирим серцем, а ти з неправдою Чуб. V, 165 — З цїлим серцем нехай милость тобі служить, наше тїло Ко Р. II, 263.

Три мѣсяцы с упокоєм живуть Ак. ЗР. І, 16 (1347). — Треба з тобою, хмелю, з розумом жити Мил. Жлк. 234. — З тяжким жалем промовляю: розстатися треба Чуб. V, 315. — Лементує Україна із великим жальом Гол. І, 29. — Чоловік з радістю пішов Чуб. II, 4. — Учувши о неславі зі страхом втїкав Гол. І, 15.

 

ґ) Не з тим же вони та приїхали, щоб біз тебе та поїхали Гн. І, 30. — Пз Василлям будьте здорові Мил. Жлк. 29. — Віншую Вас з цим Новим роком Ном. 346.

 

д) Пусти ж мене Божейку з чернов хмаров на село, з дрібним дощом на землю, з ясним соньцом віконцьом Чуб. IV , 162 (пор.: Спусти мене Боже над село хмаров, а в село дрібним дощем, ясним сонцем — оконцем Ź. Р. І, 108).

 

2. Чинність або стан в рівній мірі стосуються до підмету або предмету, як і до інструменталю з прийм. з, що в цім разі виконує функцію з лучника „і“; напр.:

 

Доганяйте сестру із ляхами Бал. 38 (себ-то: сестру і ляхів, сестру разом з ляхами, в товаристві ляхів).

Ти вже згубила мене з тими дочками Чуб. II, 172.

(Я) зостала ся з дїточками Чуб. V. 45.

Пропив коня з вуздечками (себ-то коня і вуздечки).

Пропйеш мене з дїточками Чуб. V, 584.

Понаїдали ся з ненов, понапивали сї Kolb. Р. ІV, 24.

Щоби за тя, любку, дати? Сорок гусей из гусяти Гол. І, 48.

Чорт тебе бери з ними (з бровами) Чуб. V, 13.

Дїдько б її взяв з єї гадюкою Чуб. II, 12.

Пйе милий з кумою. Чуб. V, 93.

Та молода Маріечка пз чотирма пила Kolb. Р. II, 151.

Пасут оба з тим вівчірем вівцї Kolb. Р. ІV, 119 (контамінація: „пасуть оба вівці“ і „пасе він з вівчарем вівці“).

Візьми мене з собою Чуб. II, 84.

(Свинї) смрад весь винесли з собою Чуб. II, 8.

Гуртоправ з кашоваром у неволї Бесс. МХ. 208.

Нам з тобою присяга була! присягав ти, присягала я Бесс. МХ. 174.

Иди, дївча, з нами бурлаками Чуб. V, 40. — Мандруй з нами молода дївчино Чуб. V, 399. — Молодая дівчинонько мандруй изо мною Чуб. V, 123.

Али ту, як на теє ж, йшов піп з дяком, з молитвою Чуб. II, 514.

Молодий козаченьку не зійду з тобою Чуб. V, 122.

Де ти, чоловіче, йдеш з тов дївчинов Kolb. Р. ІV, 8.

Добри-вечер, пане дохтор, я то з жінкою приїхав Чуб. V, 1085.

Десь мій милий соколонько з орлоньками пролїтає Чуб. V, 129.

Куницкий з немного козаков утѣк Літ. Сам. 160 (себ-то з немитими...).

Оре Семен, оре зо стареньким дїдом Чуб. V, 656.

З ним жити не пойму ся Rokoss. 63.

Бідна вдова жила з дочкою Чуб. V, 1082.

Ми с собою жили більше, йик 50 годів Шух. Гуц. V, 159

Ото пожив цей чоловік з дїтьми трохи Чуб. II, 13.

Два коти в однім мішку не можуть з собою жити Ном. 4142.

Ой піду ж я піду, де з милим сидїла Чуб. V, 174.

Сидить вона меж горами з сизими орлами.

А за тими столами сидить батько з синами Гр. III, 3.

Так уни собі там з мамов сидїли Kolb. Р. ІV, 24 (контамінація: Вони сидїли — він з мамов сидів).

Куроньки піють, — я з дївчиною стою Чуб. V, 36.

Ой як же я не бачила, що ще з ним і постояла Чуб. V, 78.

Там стояли гуртоправи з своїми гуртами Бесс. МХ. 279.

Кажда з своїм мужем гуляє, а я свого не бачу Чуб. V, 398.

Десь мій милий чорнобривий з иншою ночує Чуб. V, 85.

(Я) цю ніч... ночувала сама с собою Чуб. V, 91.

Я з тобою вечерую, з другим заночую Чуб. V, 165.

Стели дочко білу постіль, лягай из ним (козаком) спати Чуб. V, 68.

За нашою слободою росте жито з лободою Чуб. V, 94.

Ой як спиш ти, то Господь з тобою Чуб. V, 55.

Най буде Бог з вами Чуб. V, 126.

 

3. Прийменник з має значіння „маючи при собі“, напр.:

 

Очи мої каренькії, горе менї з вами Чуб. V, 7.

З великою худобою треба рано встати ib. 53.

З свинячим писком та в пшенишне тїсто Ном. 1036.

Жінка в дому з дїтьми плаче Рудч. ЧП. 121.

Що маю робити з вами?

З которими я поганци так сї починала:

Міста, села і фольварки мечем сплюндровала Гол. І, 29.

Ой стояв я під коморою, держав ся з периною Чуб. V, 143.

Ой як вийшов мій миленький з голими руками Чуб. V, 92.

А сфатив її війт з палицев та й став розганяти Kolb. Р. II, 14 — Хай не ходять наші попи з тими бородами. Закр. 117.

Вийди мати з калачем Rokoss. 155.

Чом до мене не повернеш, як йдеш из плугом Чуб. V , 133.

Йде він да йде из сею булавою Чуб. II, 173.

Люде йдуть з серпами, а Маланка з склянками Гол. ІV, 148.

Ти підеш з косою, дїти з грабельками Чуб. V, 29.

З червінцями не носити ся Чуб. V, 529.

Чути, чути козака горло, як йде з кобзиною Чуб. V, 110. Еліптично: За ним Ляхів сорок тисяч з голими шаблями Гол. І, 8. Теж: Що буде з нами? Батько догадається, що я тобі помагаю и уже конець буде з нами Чуб. II, 188.

 

4. При дієсловах неперехідних (середніх) і займенникових, що показують взаємну чинність або стан, напр.:

 

а) Балакати, говорити, розмовляти, накладати, трактувати і ин.: Я з ним не балакав Полт. п. — Хто з тобою, Марусенька, говори? З кухарками, моя мати, говору Kolb. Р. II, 78. — Нехай з своїм милесеньким трошки поговору Чуб. V, 53. — Поговору з тобою, як місяць з зорою Чуб. V, 18 — Треба з Іванком розмовляти ЖС. І, 454. — Там козаченько коня наповає, з дївчиною та й розмовляє Чуб. V, 195. — Та відьмила, з усїма відьмами накладала Е. Зб. I, 38.

Що видячи Уманцѣ, же орда при Дорошенку зостала, почали трактовати з Дорошенком Літ. Сам. 106.

 

Воювати: Давно уже ти, Потоцкий, з козаки воюєш,

Ти козаків не звоюєш, свою силу згубиш Гол. І, 25.

З прим. на і акузат.: Брат на брата воюватимет Літ. Вел. III, 104.

 

Граничити, межувати, сусідувати: — з ким.

 

Грати, -сь, жартувати, жирувати, заходити: З водов та й вогнем ни грай Kolb. Р. III, 197. — Грається неначе з хлопцем Ном. 13789. — Хлопцї з иншими жартують, а від мене знають зась Бесс. МХ. 241. — Бабина ж дочка усе тілько жирує з хлопцями Чуб. II, 97. — Одного газди син... зайшов собі там шос з циганом, а циган вдарив го в лице Kolb. Р. ІV , 229.

 

Накладати: Добре зібрав — з тими накладав Ном. 1352.

 

Приставати: Хто з псами пристає, навчиться брехати Ном. 5992.

 

б) Битись: Бйе ся Турок з Москалем Гол. І, 21. — Збив си з ними, ах, по-молодецки Гол. І, 35.

 

Боротись: Будем з горем боротися Ном. 14249.

 

Водитись: З парою кониками не водити ся Чуб. V, 529.

 

Гніватись: Я сї з водов ни гнївала, я сї води бою Kolb. Р. III. 58. — А чо ж бо ти, Парасино, на мене моргаєш, коли ти сє Парасино, ой зо мнов гнїваєш Kolb. Р. II, 42. — Най на того суд упаде з ким я гнїваю ся Сал. Сч. 18.

 

Женихатись: Про любощі (голубоньки) споминали, як з собою женихались Закр. 34.

 

Забавлятись: Прийде нічка осїнняя, нї з ким забавляти ся Чуб. V, 26.

 

Зазнатись. Чоловік умер, а жінка зазналась без його з змієм Чуб. II, 285. — З суботу із вечера з ляхами зазнав ся Пол. п. І, І, 86

 

Закладатись: — з ким.

 

Замінитись: — Так паробок замінив сє з циганом Kolb. Р. ІV, 23.

 

Запізнатись: Хоть з котрою ся запізнаю, взаємности не дізнаю Гол. І, 215.

 

Зійтись: Як зійшов ся рід из родом, взяв ся напивати Гол. І, 297.

 

Здибатись: Здибала вона се з Петрусьовов мати Kolb. Р. ІI, 49. — Здибала ся она з трома соколами Поділля Чуб. V, 722.

 

Злітатись: Сокіл з орлом та й злітається Чуб. V, 943.

 

Змагатись: З чортом не змагаться Ном. 3294.

 

Знатись: Вона їм каже: жаліб великий,

Що ся не хоче вже знати з нїким Чуб. V, 238.

 

Знюхатись: Тільки з ким знюхається (жіноче племя), то вже певно готове збрехать Рудч. І, 132.

 

Зустрітись: Прощай розуме, як з горілкою зустрів ся Ном. 11468 — Та зострів ся сизий голубочок з буйними вітрами Чуб. V, 24.

 

Кохатись: Тепер, мати, признаю ся, що з Романом кохаю ся Бесс. МХ. 182. — Я з иншою закохав ся, тебе відцурав ся Чуб. V, 399.

 

Куматись: Кого люде за люде мають, з тим ся кумають Ном. 9493

 

Любтись: Ой за Бугом, за Рікою, любив ся я з дївчиною Чуб. V, 24 . — Любили ся, як риба з водою Чуб. V, 315. — Любили ся сиві очи из чорними дуже Чуб. V, 286.

 

Минутись: Нїгде з лихом не мину ся, бідний чоловік Ż. Р. II, 73.

 

Морочйтись: Страх мені не хочеться з старим дїдом морочиться Ном. 12536.

 

Обійматись: Бабина ґівка... лиш з парубками обіймає сї Kolb. P. IV, 15. — З ким люблю ся — обійму ся Чуб. V, 83.

 

Пізнатись: Чи ти в любистку купав ся, що зо мною пізнався Чуб. V, 75. — За річкою, за бистрою пізнав ся я з дївчиною Чуб. V, 248

 

Побиратись, — братись: Хто з мойов доньков буде грати в карти цїлу ніч, то буде ся з нею побирати Явор. I, 91. — Другий каже: не журу ся, бо я з вдовов поберу ся Ż. Р. II, 43.

 

Полигатись: Полигалися з жидами Шевч.

 

Понятись: Уже твоє біле личко з моїм поняло ся Метл. 12

 

Потикатись: Казав cя им потыкати з неприятелем Крон. Боб. 287.

 

Пробуватись: Войско зась послѣднего еще килко разов з Шведами спробовавшись и не могучи оним постояти, разйехалося Вел. І, 225.

 

Прощатись: З світом Божим попрощаюсь Чуб. V 146.

 

Радитись: От і став пан з мужиком радитись Чуб. II, 8. — Порадив ся пан з його дядьком Чуб. II, 11.

 

Розминутись: Ні з чим не розминеться Ном. 11087.

 

Розмовитись: А вийди, дївчино, розмов сї зо мною Kolb. Р. II, 73.

 

Скупитись: Не дали ся скупити з Шереметом Літ. Сам. 62.

 

Стріватись, стрітись: З чортом не стрів ся Рудч. Ск. І, 63.

 

Сходитись: Кінцї не сходяться Ном. 9867.

 

Ударитись: Як ударятся з войском московскимЛіт. Сам. 57.

 

Цілуватись: З панами добре знаться, та не дай Бог цілуваться Ном. 1196.

 

5. При дієсловах перехідних, що визначають чинність, що заходить між двома предметами; і також при утворених від них займенникових дієсловах, що визначають чинність взаємну, напр..

 

Братати, по-, -сь: Батько мій не братався з панами Сл. КС. І, 93. — Який тебе лихий ізніс і побратав з панами Греб. 502. — Побратались свиня з пастухом Ном. 2540.

 

Вінчати, звінчати, -сь: Волю ж я тя, сину, в солдати віддати нїж я тя маю з тою дївчиною звінчати Чуб. V, 234. — Звінчала ся твоя дочка з паничем Rokoss. 155. — З куминим дівчам повінчаю ся Чуб. V, 155.

 

Ділити, по-, -сь: Дїлитиму з ним радість і горе. — Подїлив ся той хлопчик з дїдом грішми Чуб. II, 105.

 

Дружити, по-, -сь: Дочку дружити з ким. — Вони сї з собов подружили Kolb. Р. ІV, 14.

 

Єднати, по-, -сь: І єднає людзькі князї з ізраільським родом Кул. Пс. І. 12. — І пришли ви єднатись з ним чистою сльозою Таволга (Осн. 61, III, 12). — Нї з ким серця поєднать Шевч. 584.

 

Женити, оженити, -сь: Хіба ти багатий такий, що хочеш оженить свого сина з мею дочкою Чуб. II, 61.— Брат конечне хотів з нею женитись Rokoss. 85. — Не жени ся ти зо мною, не поправиш долю свою Чуб. V, 216. — Як з дороги поверну ся, то з тобою оженю ся Чуб. V, 4. — Ой сїв, зажурив ся, що з малою оженив ся Закр. 75.

В ст. рус без прийменника: Овии бо поповѣ одиною женою оженивсѧ служать Ип. 101. — Повелѣ Дюрги Мьстиславу снви своєму Новѣгородѣ женитися Петровною Михалковича ib. 482 (1155).

 

Заприязнити, -сь: — кого з ким; вони заприязнилися з собою.

 

Заручити, -сь: — кого з ким; Іван заручився з Катрею.

 

Зближати, -сь: — кого з ким. — Жолнѣрове з ордою зближаются Літ. Сам. 39.

 

Змішати -сь: Змішати горох з капустою. — Хто ся з отрубами змішає, того свині ззїдять Ном. 1039. — Змішався щавій з лободою Чуб. V, 576.

 

Знайомити, по-, -сь: Я вас не буду з ним знайомити. — Я з ним торік познайомився.

 

Лучити, по-, -сь: Чей нас Бог получит з собов — будеме щасливи Гол. III, 393.

 

Мирити, по-, -сь: Очерет з лозою не помирять ся Ном. 4156.

 

Обручити, -сь: — кого з ким. — Як би дав Бог, щоб я з нею шлюбом обручив ся Чуб. V, 25.

 

Погодити, -сь: Олїю з водою нїколи не погодиш Ном. 4154. — Як порося з вовком (погодились) Ном. 4158.

 

Порізнити, -сь: Ото ж порізнили мене з братом Сл. КС. III, 344.

 

Рівняти, з-, по-, -сь: З панським свого язика не рівняй Ном. 1203. — Тепер се утїшаю, же го з людьми зрівнаю Tomasz. 72. — Порівняй Господи пізнього з ранім Мил. Жлк. 234. — А запашний та василечок із тинами рівнять ся Гр. III, 537.

З датив.: Хто в псах кохається, сам йому рівняється Ном. 12581.

З геніт. і прийм. до: Куди рівняться свинї до коня, коли шерсть не така Ном. 7931.

З геніт. і прийм. проти: Рівня ягня проти коня Ном. 7931. — Вже нам не подоба против вас рівнятися Кв. ЩЛ. 15.

 

Сварити, по-, -сь: Вона мене посварила з сином Полт. п. — Сварила ся кума з кумою Чуб. ІV, 495. — Син з мамою посварив ся Kolb. Ch. II, 7. — Бо я з батьком посвару ся, гріха наберу ся Чуб. V, 110. — Посварив сї син из мамов Е. Зб. І, 22.

 

Сватати, по-, -сь: Посватали сї з одним парубком ЖС. II, 360. — А ти з другою посватав ся Чуб. II, 194.

 

Споїти, -сь: — що з чим.

 

Також з дієсловами, що виражають роз'єднання, з приростком роз-:

 

Розборонити: Розборонять там трохи чи не батька з матїрью Ном. 9450.

 

Розвести, -сь: Розведіте чоловіка з рідною кумою Щеп. 8.

 

Розділити, -сь: кого з ким. — Бодай ти з душею розділився Манж. 171

 

Розійтись: Розійшли ся, як вітер з горою Чуб. V, 315

 

Розкуматись: Я з тією кумою розкумаю ся Чуб. V, 155.

 

Розлучати, -чити, -сь: Зле ти, мати, учинила, що з любою розлучила Чуб. V, 34. — Розлучили рибалочки рибоньку з водою, розлучили лихи люде милого зо мною Закр. 44. — Вже з тобою, батеньку, розлучаюсь Чуб. ІV, 106.

Пор. срк. vatsair viyutah; з ген. (аблят.): Розлучимо од батенька Чуб. ІV, 75. — Там ся розлучит душа од тїла Е. Зб. 35, 56.

 

Розставатись: Як душа з тїлом та й розставала ся Чуб. I, 150.

 

В цих дієсловах ми маємо пізнішу конструкцію з інструменталем на місці давнішої з аблятивом; перехід від аблятиву до інструменталю (соціятиву) можна вияснити ідеєю взаємности, що лежить в основі цих дієслів, розділ дається уявити, як два (обопільні) процеси (див. Br. II, 2, 484), себ-то: я з тобою розлучився (від себе), як теж: я з тобою прийшов — я й ти прийшов (разом).

 

Прийм. з речівниками переважно дієслівними служить на вираз моменту часу одночасового або різночасового з чинністю дієслова, напр.:

 

Я з сонцем встаю Полт. п. (себ-то з сходом сонця). — З вашим поворотом і я повернувся Київ. п.

 

 

2. При речівнинах.

 

1. При дієслівних речівниках одного кореня з дієсловом того самого сполучення:

 

а) Дієслово (мати, бути, чинити і инші) з речівником творять одно дієслівне поняття, напр.:

 

Битву сточити: Сварщевский... сточил з ними битву Крон. Боб. 282 (битися з ким).

 

Війну точити: Все війну з ним точив М. Пр. 326 (воювати з ким).

 

Гутірку мати з ким Ном. 12857 (гуторити з ким).

 

Задор вчинити: Хмелницкий учинил задор з ляхами Літ. Сам. 7 (задертися з ким).

 

Згоду взяти: Выговский взял згоду з войском коронним Літ. Сам. 55 (згодитись).

 

Мир чинити: Чинимъ миръ твердий из королемъ Ак. ЗР. I, 1 (1340) (миритись).

 

Потребу мати (стар. = битись): Мѣли потребу з ордою Літ. Сам. 175.

 

Примир'я сточити: Запорозци... з бесурмани зточили примиръя Ев. Ист. І, 327 (1691).

 

Розмову мати: Мали розмову из собою на годин двѣ зекгарових Літ. Сам. 53.

 

У заклад заходити: Не заходи з дїдьком у заклад Ном. 12543.

 

Шлюб брати, взяти: На горі церковця сіяла, там дівчина з козаком шлюб брала Чуб. V, 78. — Я верну ся з України, возьму шлюб з тобою Чуб. V, 135.

 

б) При речівниках одного кореня з дієсловом, що визначає розділ, напр.:

 

Отце ж тобі вражий турчин з душею розлука ИП. I, 274.

Розстання з милим смерті ся рівняє Ном. 8782.

 

2. При речівниках конкретних, при чім стосунок між обома речівниками може бути двоякий:

 

а) Два речівники взаємно самостійні: речівник в інструменталі дасться уявити супровідним другому, напр.:

 

Чашу з медом носити Чуб. V, 18. — Поставили млинцї з потравною Rokoss. 109. — Розбійники одібрали і гроші і одежу і коні з повозом Чуб. II, 206. — Нагріли котел з водою Чуб. II, 11. — Баба напекла періжків з маком Чуб. II, 114. — Не зрадив (я) нїкого з волами, коровами, не зраджу я тебе з чорними бровами Чуб. V, 399. — Є закопані два мідїні кітли з сріблом Kolb. Р. ІV, 29. — То був склеп з чобітьми ЖС. II, 351. — Зачиняйте батьки хвіртки, ворота з тинами Мил. 71. — Зняли, зняли з Морозенка з чересом червінцї Гол. І, 6. — Казав собі коня дати войскового, вороного, шаблю из похвою, фляшку з горівкою ib. 6.

 

б) Інструменталь з прийм. з при словах „пара“ і „рівня“ конкурує з дативом: Я не пара тут из вами Kolb. Р. II, 287 і Кінь волові не пара Ном. 1020. — Кінь з волом не рівня і Кінь волу (волові) не рівня Ном. 1020.

 

в) Два речівники взаємно несамостійні; речівник в інструменталі складовий елемент цілого, напр.:

 

Зсушила мене молода дївчина з карими очима, з чорними бровами (бровима) Чуб. І , 81. — Прибігають до його два оґери з срібними гривами Чуб. II, 376.

Пор. ст. рус.: Суть людьє жестокою выією Ип. 273.

 

Конкурує з геніт.: Знайдетсѧ козакъ здоровыхъ руки Клим. В. 123.

Піп з бородою. — Відро з дужкою.

 

Речівники в інструменталі з лічбовим прикметуванням:

 

Продалемъ... млин з двома каменми Модзал. 6, (1652). — Стоїть церковка с трома верхами Булгак. 50. — Їди змій з дванацїкма головами Kolb. P. IV, 98. — Уродила жінка дитину з трома головами ЖС. III, 346

Пор. рос.: дом о семи комнатах, береза о пяти верхах Бусл. Ист. Гр. II, 285; польська wóz о dwuch kołach, dom o trzech piętrach.

З акузат. і прийм. в: Прибуде змій у дванадцять голов Чуб. II, 254.

 

 

3. При прикметниках.

 

Повний. Стоят повноньки щирозлотнії,

Щирозлотнії з вином повнії Е. Зб. 35, 133.

Стоїть колодезь повний із водою Bruk. 95.

 

Звичайніші сполучення з інструменталем або генітивом-аблятивним: Відерце водицею повненьке Метл. 224. — Пливе човен води повен Метл. 16.

 

Рівний. Я вже рівна з мамою Полт. п.

З дативом: Кінь коневі не рівний Ном. 1019.

 

4. Прийм. з з інструменталем при прислівниках.

 

Рівно: Рости хмелю... рівно з тичиною Чуб. V, 110.

 

Також при прислівникових: разом, укупі, вщерть і ин.

 

 

ЗА.

 

Прийменник за виражає просторове виображення „позаду“ чи тут зіставляються положення кількох предметів в просторі, чи їх дїяльність в ній; з цього підставою значіння розвинулися инші, залежні від речового значіння елементи, що входять в сполучення, дієслова і ймення.

 

І. При дієсловах.

 

1. На означення місця; на питання де?

 

За мѣстом розбито намет великий Літ. Сам. 74.

На городї вишня, за в-городом дві Метл. 47. — Смерть за плечима Чуб. I, 230. — У його єсть дочка за білим полем, за густим лісом, за синім морем Чуб. II, 338. — За горою, за крутою та живуть люди слободою Чуб. V, 268. — За річкою, за бистрою пізнав ся я з дївчиною Чуб. V, 248. — Сїдят женцї за столом Гол. ІV, 202. — За тими столами сидять пани шарами Kolb. W. 337.

 

Переносно: Не єдная з наших плаче, ой за грішми біда скаче Чуб. V, 97. — Дай Боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли ИП. II, 8.

 

Бути за ким „віддатись, вийти заміж“:

 

Єсть у мене менша сестра, — буде за тобою Рудч. ЧП. 202. — Я за твоїм сином маєток трачу Kolb. Р. II, 49. — Думала бути за ним панї Метл. 237. — За мною худоби не буде Чуб. V, 62. — За хорошим чоловіком жінка молодіє Чуб. V, 234. — Завйазала-сь мені за нелюбом світ ib. 213. — Ой як будеш за вражим сином, гуляннєчко минаєть ся ib. 275.

 

При дієсловах, що сполучаються також з приймен. за акузативом:

 

а) перехідних:

 

Класти, покласти, положити: за що і за чім.

 

Садити, посадити: Посади його доню за тїсовим столом Чуб. V, 68. — (Мати) посадила сина за стольником, нелюбу невістку за скамницею Харк. г. Чуб. V, 717.

З акузат.: Посадити за стіл, за скамницю.

 

Ставити, поставити: — за деревом і за дерево.

 

б) неперехідних (в формі динамічній).

 

Лягати, лягти: — за чим і за що.

 

Сідати, сісти: Сядь за тою вербою тихо Чуб. II, 391.

(Жінка) сіла за столом ib. 12.

З акузат.: Сідай або сядь за стіл.

 

Ставати, стати: — за дубом.

З акузат.: Але він собі став за дуба та й стоїть Явор. I, 21. Але при формі статичній цих дієслів: лежати, сидіти, стояти — тільки інструменталь.

 

2. При дієсловах переміщення, рух позад кого (або чого) або у-слід кому:

 

а) неперехідних:

 

Як почали за Николков у погоню біди ЖС. ІV, 92.

Дезинтері мусїли тїкати, бо за ними гонили пушкарі Е. Зб. 26, 4. — Та угнались ми далеко за ляхами, й доведеться погибати ИП. II, 45.

Іде думка за думкою, як на світі жити Закр. 104. — Пішов боком у кумом надзирци Шух. Гуц. V, 138. — Ой пішов милий за річками Чуб. V, 45 — Пішла наша розмовонька тихо за водою Чуб. V, 122. — Утомиться коник бігти, — вони за возом йдуть Чуб. II, 168. — (Пан) пішов також за тим погребом ЖС. II, 351. — Пішли всї три за тим слїдом Явор. І, 53 (пор. без прийм.: піти слїдом). — Ой чи не той соколонько, що за орлами лїтає Чуб. V, 53. — Іде дївча з двора, дитину хитає, а за нею братчик шаблею махає Kolb. Р. II, 82. — Пливи косо у плинь за водою Метл. 94. — Плинуть мої днї за днями, лїта за лїтами Чуб. V, 360. — Пливе човен води повен, а за ним весельце Метл. 16. — Пливи мила стихенька водою, а я зараз плину за тобою Чуб. V, 60. — Поплила та бочка за вітром Чуб. II, 165. — Та поплила плавиночка долів за водою Kolb. P. III, 61. — Гнали, гнали бондарівну не могли дігнати, ой аж мусїв пан Каньовський за нею стріляти Гол. І, 65. — Ходить козак коло проса, за ним дївка гола, боса Чуб. V, 69. — Шумітиме нагаєчка у-слід за тобою Чуб. V, 165.

А за нею доганяют ще жидівскі дїти Kolb. Ch. II, 27 (замість: „її доганяють“ див. там-таки: „богатую, хорошую жиди доганїют“ контамінація: доганяти кого і гнатись за ким).

 

б) перехідних:

 

Веде коня за собою Чуб. V, 94. — Та ци мож би за Николков в погонї післати ЖС. ІV, 92. — Іx би були за слїдами усїх виловили Е. Зб. 26, 6.

 

2. При дієсловах, що руху не виражають:

 

а) При дієсловах, що також лучаться з генітивом (див „Ф.Г.“, стор. 91, 94, 96).

 

Глядати (= шукати): Пішли за нев глядати і нема їх до днешного дня М. Пр. 260.

 

Гукати: Гукнув за ним Чайк. З л. р. 383.

З акузат. і прийм. на: Гукни на Явдоху, чого вона там бариться Полт. п.

 

Дивитись, шукати: Піп дивит сї всюди за бараном Kolb. Р. ІV, 241. — (Цар) все ся дивив за тим своїм камрадом ЖС. ІV, 173.

 

Кликати: Ой взяли служенєм за попом кликати Ż. Р. І, 52.

З акузат. і прийм на: На слугу свого вірного кликав-покликав ИП. II, 4.

 

Шукати: Вона зараз то пізнала, що то єї тато і єї чоловік за нею шукают ЖС. III, 380. — Жид... зачинає шукати і питати сї за ними Kolb. Р. ІV, 190. — Він не бере нікотрого (конє), але шукає за тим паршивим Kolb. Р. ІV, 134. — Ходпт бондар по лїщинї, обручі рубає, врубав оден, врубав другий, за третім шукає Kolb. Р. II, 139. — А жінка ту так шукає за дитинов Явор. І, 181. — Я за патичком шукаю ib. 25. — Твоя баба за тобов шукає ib. 156. — Пійду ж я горами за зїлєм шукати Купч. 446.

 

б) При дієсловах, що також лупаться з акузативом:

 

Зорити: Зараз частина їх (людей) відбилась і майнула зорити за сябрями Чуб. II, 664.

 

Ловити: Жид займав си за ним ловити Шух. Гуц. V, 147.

 

Стежити: Треба стежити за тими людьми Полт. п.

 

в) При дієсловах, що також лучаться з акузативом і прийм. на:

 

Глядіти: Аз тобою нічку стою, — за иншими гляджу Z. Р. II, 191.

 

Оглядатись: Паробок... огленув се за розбійником, бо му жєль було за каміньчиком Kolb. Р. ІV, 23.

 

Поглядати: За сусїдом молодицї, за сусїдом і вдовицї, ще й дївчата поглядають, бо сусїда всї кохають Чуб. V, 232. — Подолянка гречку сїє, за козаком поглядає Гол. І, 87.

 

4. Конкуруючи з інструменталем безприйменниковим на вираз часової наступности; напр.:

 

За цим разом батько догадається Чуб. II, 191.

По чотирі рази слуги присилала,

А за пєтим разом сама поїхала Kolb. Р. II, 47.

Думавйем... аби за одним заходом зробити весїлє Kolb. Р. ІV, 54.

За єдним присідом вечера за обідом Закр. 163.

За одним пострілом сорок сїм качок убив Чуб. І, 300.

Так ішло за чергов від найнищого до найвищого Kolb. Р. ІV, 105.

Буде си то одна, то друга за чергов завивати, то мем си грішми гілити Kolb. Р. ІV, 213.

 

5. Прийменник „за“, виражаючи часову наступність, дорівнює прийменникові „по“:

 

Скікнув милий з-перед очей... за коником станув кошт Чуб. V, 2.

За лебедьом десь ся взяла чорнявая воду брати, та начала лебедята заганяти Чуб. V, 17. — Я буду вйазати, а за нами дїти будуть загрібати Чуб. V, 85. — Туга за тугою, журба за журбою, дала-сь мене, моя мати, замуж молодою Чуб. V, 213. — За дївчиною всї дзвони задзвонили, а за козаком всї звіри затрубили Гол. І, 105. — Ой за поповичом дзвони сї розщибаю Kolb. Р. II, 83.

 

6. При наступних дієсловах, виражаючи дїяльність на користь чию, прийменник „за“ протиставиться прийменникові „проти“, „на“.

 

Інструменталь конкурує з акузативом:

 

Бути: Вернись, Йване, буде твое щастє за тобою Чуб. II, 13.

 

Вставитись: Дякувати тобі, сину, що хоч ти вставив ся за мною Е. Зб. VI, 20.

 

Вступитись: Ми би:.. вступили си за нашими кривдами Е. Зб. 26, 3.

 

Дбати: Він дбав за кіньми завсїди більше, як за пан-отцем Март. Заб. 2. — Ти меш, батьку, за мнов дбати, чи мйа будеш викупйати, чи в неволи поминати МУЕ. XIX — XX, 362.

 

Говорити: Говорим на вовка, але за вовком щось треба сказать Ном. 6737.

 

Лежати: Єк вам так за нами дуже лежи, то держіт нас аж і до нарик Е. Зб. 36. XVI.

 

Молитись: За людьми ся завше Христу Богу молиш. Укр. Р. Арх. ІX, 178.

 

Питати, за-, роз-: Стали питати та шукати за тими бракіми Kolb. Р. ІV, 214. — Богачка зараз запитала тамту (бідну вдову) за причиною ЖС. III, 51. — Я за тим не розпитував Чайк: З л. р. 290.

 

Причинятись: Хс. за нами причиняєтся въ небѣ до Бога отца своєго Гал. І, 104. — Застал и туги и графа С. Вл., которїй за мною причинялся, толкожъ ничего не успѣло Дн. Хан. 65.

З акузат.: Угодницѣ...бжіи... за нас ся причиняют Реш. Єв. 297б.

 

Просити: Прошу за тим велце, нравов тих престанте Клим. В. 21. — За моїм царком Пана Бога просьте Гов. Лемк. 370. — Просити... за пйаницею і негідником Чайк. З л. р. 507.

 

Робити: Наймай службу, роби обіди за тими душми Kolb. Р. ІV, 37.

 

Сваритись: Взяли се за нев оба товаришеньки сварити Kolb. Р. II, 83.

 

Стояти, стати: А зімою чорт з тобою, я не стою за тобою Чуб. ІV, 512. — А як мене будут бити, стане брат за мною Kolb. Р. III, 25. — Ой пане... станьте ви за мною, розлучіте мого мужа із тею кумою Kolb. W. 364. — Хто за шелягом не стоїть, той сам його не стоїть Ном. 9912.

З акузат.: Хто за гріш не стоїть, тон сам гроша не варт Ном. 9914.

 

Тримати: Звичайне тримає: як пан за паном, мужик за мужиком, жид за жидом Ном. 9440.

 

Упоминатись: Вже се не було кому за грішми упоминати Бучацьк. п. Е. Зб. Б, 52.

 

Тягти руку: Тамтой за паном руку тягне Чайк. З л. р. 307.

 

7. Прийм. за дорівнює прийм. „по“ з акузат на вираз піли руху „щоб узяти“; напр.:

 

Як він поїде за тим півником, то кінь його убйе Чуб. II, 159. — Та пішов бим за паперем, — дороги не знаю Kolb. Р. II, 126. — Вернулися за серпами та забули хлїб з торбами Kolb. Р. II, 244 — Дала йому мати гроші і послала знов за хлїбом Чуб. II, 53. — Ще йди менї за соломов і за ріщами, бо будеш огень класти Явор. І, 77. — Бѣда... оудавшим ся за тогосвѣтими роскошами Пам. укр. м. ІV, 209.

 

8. Від стосунку місцевого і часового розвинувся відтінок причини: цей інструменталь підноситься до давнішого безприйменникового.

 

а) В реченнях заперечних або що мають заперечний (уємний) характер:

 

Далей не йшли за великою зимою Літ. Сам. 147. — До себе прийти не моглъ за великим шумом межи народом Літ. Сам. 75. — Волошя за тою зрадою Сремѣиновою стривожили ся Крон. Боб. 287. — Мало що з собою припровадили за великим бездорожем Літ. Сам. 181. — За тучами громовими сонечко не сходить Метл. 51. — За великим носом нїчого не бачить Ном. 6609. За парою і світа не бачить Ном. 3408 — За слїзами кривавими світа не бачу Чуб. V, 476. — За великою хмарою малий дощ буває Чуб. І, 248. — За лютими морозами шальвія не сходит Kolb. W. 182. — За гордістю, за пишностю з глави шлика не здіймали ЗЮР. І, 30. — За вашим шептом та мого крику не чутно Ном. 12885. — (Вони) мало й говорили за планом Більськ. п. Чуб. II, 196. — Якось не спавши цїлу ніч за такими гадками ЖС. II, 187. — Бідували вони на світї більше за лїньками Чуб. II, 542. — То Марйій льон не полотий. Чому вона не полола? Ой то за сим, то за тим, а найбілш за сном товстим Закр. 20. — За лихими ворогами дївчини не маю Чуб. V, 172. — За лихими людьми та за ворогами гуляти не вільно Метл. 23. — За людом мало й води знати було Літ. Сам. 67. — За тобою і дїло не мило Метл. 41. — Люляй, люляй, ой ти, малий враже, за тобою вся худоба ляже Гол. І, 108. А втрачу я всю козацьку зброю, все ж то, вдово, а все за тобою Гол. І, 109. — Чого ж ти, мій миленький, на личку змарнїв? За тобою, серце моє, шо-м рано видїв Чуб. V, 60. — Бодай тебе, попаденько, чорт узяв, за тобою тільки рясу всю порвав Чуб. V, 1026. — Щоби ся збув! За тобою кишки пірвати Ном. 12624. — Коли зібрався, за нами не бався Ном. 11377.

 

б) При дієслівних речівниках: в наслїдок чого, згідно з чим:

 

Село Дорогиничи, котороє пакъ Романовский за правомъ арендовнымъ держитъ Арх. ЮЗР. II, 373 (1593). — За прозбою господина отца Ісаиѣ Літ. М. Г. 47. — За частою прозбою Дорошенковою солтан послал часть, орди Літ. Сам. 120. — Ивоня... умыслил поддати ся за кондиціями двома Крон. Боб. 289. — А так, за тих двох старанєм, зобрало ся козаков тридцать три выборных Крон. Боб. 294. — За стараніем єпископа Мефтодія, котрого Бруховецкий запобѣгл подарунками и обетницами розними Літ. Сам. 73. — Знову хотѣли побрати и потратити за поводом Тетериним ib. 95. — За розказаням того чауса, солтани з ордами отступили от Дорошенка ib. 105. — Оттуля за причиною гетмана Дорошенка до Царигорода запроважен ib. 107.

За божою волею поволенько переїдемо ЖС. II, 353. — За твоїм розказом ставю свою шию Kolb. Р. II, 48. — От він за таким заміром побудовав коло свої хатині гуральню Дан. 54.

 

9. При наступних дієсловах, вимінюючися з льокативом і прийм. по.

 

Банувати: Адам все за чимось банував ЖС. 111, 377. — Будеш, будеш банувати, гівчино, за мною Kolb. Р. III, 61. — Банує дуже за тими грішми Явор. І, 15.

 

Битись: Ти не знаєш, моя мати, за ким серце бйеться Закр. 114.

 

Болїти: Не болить моя ноженька за будяком, но болить мя серце за дяком Чуб. V, 1165.

 

Вбиватись: Гілка до гілки прихиляється, мати за дїтьми убивається. — Десь моя ненька, десь моя старенька, та за мною убивається Ż.P. II, 51.

 

Вмирати: Милая моя, серденько моє, я вмираю за тобою Ч. V, 128.

 

Впадатися: Що ти, доню, робиш та думаєш, що за чорноморцем ся впадаєш Чуб. V, 70.

 

Гинути: Гине як риба за водою Закр. 152. Еліптично: А як рибка за водою, так я, серце, за тобою Чуб. V, 248.

 

Теж синонімічне: наложити головою: Я за тобов, файна рибко, головов наложу Сад. Сч. 6.

 

Голосити: За поясом батіг носе, за мною голосе Гн. І, 121.

 

Жалкувати: Жалкує за вчорашнїм днем Ном. 10927.

 

Жалувати: (Три зозуленьки) та й стали кувати, за вдовиним сином жалувати Поділля, Чуб. V, 835.

 

Журитись: Єсть у мене отець, ненька — гірко журять ся за мною Рудч. ЧП. 154. — Зажурилася дївчина у селї за мною. — Не жури ся, чумаченьку, так дуже за мною Рудч. ЧП. 201. — За козаком дївка журила ся Бесс. МХ. 183.

 

Заводити: Щоби за мнов заводили, як ті ластівоньки Kolb. Р. II, 187.

 

Мліти, омлівати: За коханням серце млїє Чуб. V, 4. — За тобою серце млїє ib. 75. — То ж то менї за миленьким серце омлїває Сад. Сч. 36.

 

Марніти: О як же ти, моя мила, на личку змарнїла,

За тобою, мій миленький, щом тя не видїла Kolb. W. 131.

 

Нудитись: Він дуже нудиться за нею Полт. п.

 

Плакати: Яка любка дуже дурна, що плаче за мною Гол. II, 284. — Може я за ним дармо плачу Чуб. V, 16. — Орел... плаче за своїми дїтьми Kolb. Р. ІV, 91.

Синонімічні поняття:

За козаченьком чорний ворон краде Гол. І, 106.

За козаченьком всї кавки закавчили ibid.

За ним, за ним дївчинонька слізоньками умивається Рудч. ЧП. 203.

Щоби за мнов все ломали біленькії руки Kolb. Р. II, 187.

Ой взяв за ним кониченько жалібненько ржати Гол. І, 95.

 

Побиватись: Півень крізь ніч за своїм хазяїном побивається Ном. 10262.

 

Скучати, -чити, -сь: Скучило ми ся за вами ЖС. ІV, 98.

 

Сумувати: Він дуже сумує за батьком Полт. п.

 

Тужити: Коли тужиш так за мною, як я за тобою,

Поберем ся, мое серце, будем жить з собою Z. Р. 172.

Мати дуже тужила за донькою ЖС. II, 361. — Чи він тужить за степами чи за дївчатами? Метл. 375. — Тепер стали всї тужить за левом Чуб. II, 166.

 

 

II. При речівнинах.

 

Прийм. за кладеться при речівниках одного кореня з дієсловами, що сполучаються з прийм. за, напр.:

 

Жаль: Як я піду в чужий край, тобі буде за мнов жаль Гол. III, 189. — Не жаль же менї за пів стада коней, ой жаль же менї за моїм конем Гол. ІV, 42. — Умру з жалю за тобою Чуб. V, 78. — Я щастя не зазнала, жаль менї за вами (літами) Чуб. V, 360. — Панови зробило си жьиль за Грицем Шух. Гуц. V, 149.

З геніт.: Ой нє жаль менї темного лугу, нї червоної калини Метл. 153.

 

Журба: Велика менї журба за ним Полт. п.

 

Нудьга: Ой то ж мене за товрічков нудьга нападає Kolb. Р. II, 96.

 

Поголоска: За ними поголоски уже утихли Е. Зб. 26, 6.

 

Туга: Туга за рідним краєм.

 

Ш. При прикметниках.

 

Проворний: Проворний як ведмідь за горобцями Ном. 10997.

 

Швидкий: Швидкий як ведмідь за перепелицями ib.

 

ІV. При прислівниках.

 

1. До місця:

 

Чутно: Тебе й за кадубом чутно Ном. 12888.

 

2. Стосунок до речи або особи:

 

Еліптично: Ти за мною не дуже, а я за тобою байдуже Бесс. МХ. 511. — Не так менї за бровами, як за вірними словами Чуб. V, 45.

 

По-за.

 

Прийменник по-за вказує на льокальний стосунок, місце за чим в різних точках; інструменталь тут конкурує з акузативом:

 

Поза садом дорога до самого порога Ż. Р. II, 144. — Оце їсть аж поза ухами лящить Ном. 12205.

Посїдали на коней та й поїхали поза городом Рудч. Ск. І, 247. — А дивіться, дїтки, чи мостом, чи поза мостом (їде) Чуб. II, 239. — Поза селом повезено сїно Мил. 69.

 

Між, межи:

 

Прийменник між, межи з інструменталем означує те, що серед нього що є або відбувається.

 

1. При дієсловах.

 

а) З інструменталем неживітних:

 

Межи двома гороньками зійшов місяць з зіроньками Чуб. V, 162. — Лежить чумак межи возами Рудч. ЧП. 105. — Замішав ся як ополоник межи ложками Закр. 164.

 

б) З інструменталем живітних:

 

Иде спати між волами Чуб. V, 217. — Ой да вже ж менї не чумаковати, а меж сїмя чумаками Чуб. V, 1046. — Межи нами присяга була Чуб. V, 81. — Була розмовонька на тім світї меже нами Чуб. V, 8. — Між тими братами було два розумних Чуб. II, 490. — А я свою дівчиноньку меж стома познаю Kolb. W. 116. — Жили собі рік і мали синка межи собою Kolb. Р. ІV, 49. — Два, голубочки говорили речі меж собою Чуб. V, 298.

 

2. При речівниках.

 

При тім самім речівнику на означення вищого ступеня;

 

Ой я дївка між дївками, черевички з підківками Макс. II, 162 (пор.: пан я над панами).

 

3. При прикметниках.

 

При прикметниках лічбових і вищих ступенів:

 

Їден межи ними склонив головоньку Ż. Р. II, 7. — Зловив самого первого жеребця меж тими кіньми Чуб. II, 7.

 

По-між:

 

З відтїнком поширення в простороні:

 

Як полетів сивий голубонько по-між туманами Чуб. V, 320.

Посадив (сестру) по-межи гіллями Чуб. II, 158.

Тілко небо по-межи листям синїє Чуб. II, 168.

Поміж тими крутими горами сходила ясная зоря Чуб. V, 120.

Самі же добре по-між рядами прохожайте Макс. 39.

Як же тій криниченьці по-між облогами Чуб. V, 306.

Чи не бачили голубки по-між голубами Чуб. V, 173.

Там лежить чумак по-між волами, нї до кого прихилить ся Чуб. V, 1039.

Ой живу ж я живу по-між ворогами, як тая травиця між дорогами Чуб. V, 815.

Привикай, привикай, серденько моє, по-між чужиною Чуб. V, 239

Другу часть по-між собою паювали Макс. 47.

 

Про-між:

 

а) При дієсловах:

 

Припало оним йти промежу лѣсами Літ. Сам. 10. — Промеж людьми та дївчинонька та гірко ридає Закр. 17. — Проміж людьми та козак ходять Закр. 491. — Утікала Бондарівна промежи домами Чуб. V, 427. — Йому пробігла собака проміж ногами Ном. 3179.

 

б) При дієслівних речівниках:

 

Аби было записано для успокоєня промижъ ними Модзал. 8, (1664)

 

Над.

 

Прийменник над показує на положення одного предмету вище другого. З цього основного значіння розвинулось виображення близькости в простороні і часі, переваги, горування.

 

1. При дієсловах.

 

1. Просторово:

 

а) Чим або стан в положенні вище чого:

 

Стороною дощик іде над моєю рожею повною ЖС. І, 282.

Стала над ворітьми чорна хмара Чуб. V, 144. — Над моєю хатою чорна хмара встала ib. 279.

Світи, світи, ясен місяць, світи надо мною Чуб. V, 178.

Ой ти, вітру, мій вітру, ти не шуми надо мною Чуб. V, 892.

Ой прилетїли два голубоньки, крикнули над явором Чуб. ІV, 152.

 

б) Близькість до того, що своїм положенням нижче:

 

Остань ся над морем, а я побіжу до палацу Чуб. II, 57.

Над берегом стояла Kolb. Р. II, 33. — Над дорогою стоїть чоловік Чуб. II, 265. — Над річкою, над ярцем стоїть дївка з молодцем Чуб. V, 87

Сидить лебедь над водою, днює і ночує Чуб. V, 224. — (Вони) розложили над шляхом огонь і сидять Засл. п. Чуб. II, 168.

Рости хмелю над водою Чуб. V, 110.

Йдуть вони у вечері над морем Чуб. II, 58.

А вже сонце вечеріє, а вже сонце над заходом Чуб. V, 107.

 

2. Часово: близькість до певного моменту в часі конкурує з прийменником над і акузативом:

 

Пад дньом жінки вийшли на подвіра Чуб. II, 557.

А вже над світаньом милая заснула Kolb. Ch. II, 9.

А так вже над вечером ксьондз каже Kolb. Ch. II, 109.

Вже над вечиром прийшов ґазда Kolb. Р. IV, 201.

 

3. При наступних дієсловах:

 

а) Бути: Місяць говорит: Не є над мною,

Кеди я засвічу на Різдво Христа Гол. ІV, 136.

 

Верховодити: Ти над нами будеш верховодить Рудч. Ск. II, 188.

З інструм. без приймен. див. стор. 62.

 

Господарювати: — над чим.

 

Панувати: Ой хто нас буде поганяти,

Той над нами пановати Чуб. V, 1046.

З інструм. без приймен. див. стор. 62.

 

Старшинувати: Той над нами будет старшиновать Рудч. Ск. II, 188.

 

Старшувати: Я не одну жінку маю, а ось кілько, та и прецїнь над ними старшую Явор. І, 234.

 

б) Гордуватись: Напою тебе липою, не гордуй ся надо мною Уш. п. Чуб. V, 233.

 

Збиткувати, -сь: Будуть над нею збиткувати Чуб. ІV, 499. — Пане, ви не маєте права так сї над тпм чоловіком збиткувати ЖС. III, 232. — Як я помру, щоби пан не дали тому хлопству над моїм тїлом збиткувати ся ib. II, 145. — Ой годї, годї, крулю, крулювати, над світов Варваров гріх сї збиткувати Kolb. Р. II, 279. — Все сі жиди збиткували над нев Явор. І, 8.

 

Знущатись: Дїдової дочки баба не любила... знущається над нею Чуб. II, 97.

З геніт. і прийм. з: див. „Ф. Г.“, ст. 238.

 

в) Змилуватись: Тоді вовк над поросям змилувався, як ноги полишав Ном. 4692. — Прошу тебе, Владико, змилуй ся над нами Закр. 117.

 

Ласку мати: И на собакою повинно ласку мати Ном. 4498.

 

Міркувати: Він над тим міркував ЖС. II, 187.

 

Розжалобитись, розжалуватись: Розжалобивсь (розжалувався) як вовк над поросям Ном. 4692.

 

Судити: Суґі над тим купцем, та й осудили, аби єго кіло розрубати на штири штуки Kolb. Р. ІV, 125.

З інструм. без приймеш: див. ст. 63.

 

Труситись. Та він такий, що й над копійкою труситься Н. 4678.

 

Ужаліти: А и над винним добро б часом ужалїти Ном. 7469.

 

2. При речівниках.

 

1. При назвах осіб, що виражають поняття панування, влади, рава, напр.: верховода, війт, возниця, господар, отаман, пан, старшина, суддя і ин.

 

Возница над мулами Сл. Беринди, 125. — Пан пригадав собі того війта над пастухами ЖС. IV, 178. — Нема господара над вами Чуб. V, 885. — Cтали над нашими домами господарами ИП. II, 111. — Ставиться над личманами отаман Кухаренко, 29. — Ой воли ж мої да сїренькії, хто ж над вами паном буде Чуб. V, 1046 (бути паном над = панувати над).

 

2. При речівникові „зрада“:

 

Мала бути зрада над цїсарем ЖС. II, 413. — Най він не робить надо мною зраду Kolb. Р. II, 137. — А вже зробили, ой козаченьки, а над дївчину (інструм.) зраду Kolb. Р. II, 85. — Вже видїв, що то якась зрада над ним Явор. I, 74. — Пане брате товаришу, зрада надо мною Сал. Сч.70.

 

3. При тім самім речівнику на означення вищости, найвищого ступеня:

 

Біда ж менї над бідами, що мій врублик за водами Чуб. V, 273. — Чуда твої над чудами показались над турками Kolb. Р. II, 365. — Пан я над панами Шевч. І, 73. — Пісня над піснями.

 

3. При прикметниках.

 

При прикметниках вищих ступенів „над“ з інструменталем показує перевагу в якості, напр.:

 

Старший: Стал старшим Яблонский над тим войском Літ. Сам. 86 (звідти: старшувати над військом). — А над усїма був найстарший маршалка Рудч. Ск. II, 204. — Ой то вона буде над ворожейками над усїма старша Kolb. W. 124. — Я найстарша над ними (милими) усїма Kolb. W. 240.

 

Найгірший: Гой таки ти найгірша над ними Kolb. Р. II, 127.

 

По-над.

 

Прийм. „понад“ має просторову функцію „над“, але з відтінком поширення в простороні:

 

а) Летїв орел понад морем і впав на долину Закр. 104. — Он котилось та яснеє сонце та понад колодками Чуб. V, 1046. — Бряжчатиме гостра шабля понад головою Чуб. V, 165.

 

б) Ходім, каже понад берегом Чуб. II, 58. — Понад синїм морем три козаки ходить Чуб. V, 161. — Понад морем Дунаєм вітер явір хитає Ż. Р. II, 45.

 

Перед:

 

1. При дієсловах.

 

1. Прийменник „перед“ дає виображення положення в простороні на питання де? супротилежно прийменникові „за“ (перед хатою — за хатою): в нижче зазначених випадках він конкурує з прийменником „проти“, що теж протиставиться прийменникові „за“ (проти сонця — за сонцем). При дієсловах переміщення неперехідних і перехідних прпйм. „перед“ сполучається з акузативом речівника.

 

а) З назвами неживітних:

 

Позволь же ще минї полізти на цей явір, що перед хатою стоїть Чуб. II, 150.

Станут бо пред очима твоима всѣ твоя слова, всѣ, учинки Діал. 268 (1629).

Хорошая уродонька все перед очима Чуб. V, 53.

Молодую Оленочку перед двором бйуть Чуб. V, 891.

Сам молив ся рано й вечор перед образами Чуб. II, 393.

Райскоє деревенько перед райом стояло Kolb. Р. І, 227.

Як уздріла (попадя) бисаги та й костур перед порогом, та й скричєла Kolb. Р. ІV, 178.

 

б) З назвами живітних:

 

Буде ж твоє гордовання все перед тобою Чуб. V, 165.

Мйасо лежить перед ним Рудч. Ск. І, 103.

Ой є у мене татко, іно перед Богом лежить Kolb. Р. І, 276.

Полетїв голуб і сїв перед молодими Чуб. II, 194.

Сидит жиґівка, а перед нев кіш Kolb. Р. ІV, 106.

Він розложив перед цїсаром тоты папери Явор. I, 132.

Подкова... поставил стрелцѣ перед собою на чоло Літ. Боб. 296.

Перед милим Богом стоїть Гол. ІV, 253. — Присяж перед мною Явор. І, 85.

Перед ним стоят єго служеньки Е. Зб. 35, 133. — Стоїт перед ним коновця вина ib. 134.

Стане перед нами Пречистая мати Kolb. W. 130.

Впаду я ластівкою перед своєю (свою Roszk. 21) матїнкою Kolb. Р. I, 331.

Ти гадав, що я загиб пирид царем Kolb. Р. ІV, 100.

 

в) При понижчих дієсловах конкурує з дативом; сполучення з прийменником „перед“ дасться вияснити контамінацією, напр.: Вовк... жєлує ся перед Господом Kolb. Ch. II, 182 з „вовк перед Господом“ + „жалує ся Господеві“.

 

Божитись: Вона забожила сї пирид ними, то ни скажи нїкому Kolb. Р. ІV, 116.

 

Грішити: Одного разу було так,... же щос ангил загрішив перид Богом Kolb. Р. ІV, 200.

 

Казати: Після будеш нарікати,

Ще й перед людьми казати Чуб. V, 216.

 

Кланятись: Перед Сусом Христом низько поклонімось Е. Зб. 35, 20.

 

Присягатись: Перед Богом присягаюсь Чуб. V, 384. — Я мусїла фальшиве присегати перед мінїстром Kolb. Р. ІV, 89. — Ти присїгни пиридо мнов, що поверниш до мени, як будеш из пекла повиртати Kolb. Р. ІV, 147.

 

Служити: Молоде! Мотруньки мати перед Господом Богом служить, да й на-в-крижі ручке держить Kolb. W. 71.

 

г) При наступних дієсловах конкурує з генітивом-аблят. або (частіше) з прийменником „від“ і ген.-абл.:

 

Боронити, -сь: — перед ким або чим.

 

Крити, -сь: Хлопець просив їго (війта), аби го скрив перед Бартоломеном Kolb. Р. ІV, 254.

 

Тікати: Перед людьми не втїкали ЖС. II, 357.

 

Ховати, -сь: Я тебе, леґіню, перед гнївом царскпм під поміст сховаю Kolb. Р. ІV, 283.

Перед призначенєм нїгде не сховаєш ся ЖС. II, 357.

 

Також при дієслові „діти“ (= ховати):

Ой квіти ж мої, квіти ж мої, квіти,

Деж я вас маю перед соненьком дїти Ź. Р. II 144.

Походження сполучення з прийменником „перед“ при названих дієсловах можливо з контамінації, напр.:

„Від ворога тікати“ і „Перед ворогом бути“= перед ворогом (бувши), від ворога тікати = перед ворогом тікати.

 

ґ) Прийменник „перед“ конкурує з прийменником „від“ у“ і генітивом:

 

Будут (учинки) на тебе просити отмщенія пред Гдемъ Бгомъ. Діал. 275 (1629).

 

д) Прийменник „перед“ з інструменталем конкурує з прийменником „за“ на означення причинового стосунку:

 

Один другого не видѣл, а пред густою стрелбою ничого не слышал Літ. Боб. 288.

Перід сльозами, перід густими, матінки не пізнала Чуб. ІV, 164.

Виправила мати сина горов гребельками,

Не видїла дороженьки перед сльозоньками Z. Р. II 50 (Е. Зб. 17, 213)

 

2. На означенння часового стосунку супротилежно прийменникові „по“:

 

Переді днем земля зілля забрала,

З чого ж ми будемо князеві вінець плели Чуб. ІV, 99.

Пирид о-півночи дивит сї Kolb. Р. ІV, 120.

 

2. При речівниках.

 

При речівниках одного кореня з відповідними дієсловами:

 

Перед Богом гріх, перед людьми сміх Чуб. I, 235 (пор.: Від Бога гріх, від людей сміх). — Ще більший страх перед ним ґістали Kolb. Р. ІV, 148. — Мають їх (опришків) за оборонцїв перед усеков кривдов Е. Зб. 26, 3. — Які гріхи маєш пирид Богом? Kolb. Р. ІV, 148.

 

На-перед:

 

1. До простору:

 

Приклекли дїти на-в-перед Богом, по тому перед Ісусом Христом Kolb. Р. I, 283.

 

2. До часу:

 

Та одного разу сказав він на-перед двома днеми свому фірманови Kolb. Р. ІV, 173.

 

По-перед:

 

Поперед Богом присягаю, що по гроб її кохаю Чуб. V, 248.

 

Під.

 

Прийменник „під“ супротилежний прийменникові „над“ і означує положення нижче другого предмету (а), звідси дальший розвій значіння близькости (б), аналогічно до прийменника „над“, тільки з присутною прийм. „під“ різницею виображення: відтак — підрядности (г).

 

1. При дієсловах.

 

а) Положення нижче другого предмету:

 

Буде твоя руса коса в мене під ногою Чуб. III, 111.

Під пічу сидит сверщок Roszk. 24. — Под пічею курка сокоче Rokoss. 164.

Пуд корчиком панї седить Кобр. п. Чуб. II, 8.

Було не копати під порогом ями Чуб. V, 213.

А в мого милого хата під горою, а сад над водою Чуб. V, 213.

Ой було ж мене мати малою поховати під тею калиною Чуб. V, 119.

Під білою березою все цвіти цвітуть,

Під гіркою осикою все трава сохне Чуб. V, 321.

Ти... достань рушника, що сїм рік під паскою святивсь Чуб. II, 14.

Козак їде, козак блудить, під собою коня нудить Чуб. V, 319.

Чую під собою далеку дорогу Чуб. V, 27.

 

б) Близькість;

 

Ой там кірниця під перелазом Чуб. V, 88.

Десь моя дитина в полї під снопами Чуб. V, 722.

Ой стояв я під коморою Чуб. V, 143.

Бодай тая степовая могила запала,

Що під нею жито жала Чуб. V, 78.

Василь під вікном дожидає ця Чуб. V, 105.

Під берегом, там плавають лебедята Чуб. V, 17. — Ой піду я під тином лугом Чуб. V. 315.

 

в) в значінні а) і б) при дієсловах тих, що також сполучаються з акузативом, напр.:

 

Взяла го під грудьми Явор. І, 5.

Єго замурували під церквою в льоху Чуб. II, 165.

Лїг під жолобом Чуб. II, 168 (пор.: він... ляг си під столик Явор. I, 92).

Наклав вуин огню пуд сосною Чуб. II, 59.

Дїд і насипав проса під лавою Чуб. II, 97.

Як козака турки вбили, під явором положили Закр. 119.

Охота під деревом полягала Чуб. II, 158.

(Він) сів під мостом та слуха Чуб. II, 254.

Пуд моїми воротами чорна хмара стала Чуб. V, 144.

Упав під хрестом Ж. і Сл. II, 181.

Я каже його ховаю пуд подушкою Чуб. II, 62. — Сїли тато під мисником Ім. п. Чуб. V. 1156.

Докучили подруги твої під віконцями підбігаючи та все тебе викликаючи J. М. Zw. 192.

 

г) Підлеглість:

 

Типер він три місєці побув під кухаревов руков і лїпше знає як кухарь Kolb. Р. ІV, 27.

Ой дубове веретінце смердит дубиною,

Та змарнїло біле личко під куделиною Ż. Р. II, 183.

Приказавши єму под великими ляск своих обѣтницами... о Сагайдачного пещи ся здоровє Вел. І, прил. 36.

 

2. При речівниках.

 

Чирвониї тиляги під сребром, під злотом на себе надіває Лукаш. 42.

За мого уряду усе було під мірою, під лічбою, під вагою Васильк. п.

В ст. яз.: Так ли бы хто хотѣлъ тые имѣньіа подъ паном петром взѧти, или подъ єго детми и по єго ближчими, тогди первѣє имаєтьпану петру... дати четыри ста коп шпрокпхъ грошей Гр. 1438 (Соб. Оч. 81).

 

По-під.

 

Прийм. „попід“, як і „понад“ має просторову функцію „під“ з відтїнком поширення в простороні:

 

1. Положення нижче чого.

 

Ходить попід небесами Чуб. І, 311.

(Кінь) тебе понесе попуд хмаринками Більськ. п. Чуб. II, 200.

Дик так і проскочив йому (коневі) попід черевом Чуб. ІI, 160.

 

2. Близькість.

 

Ой по горам, горам пшениченьки ярі,

А попід горами шовковиї трави Чуб. V, 964.

Да вже ж менї не ходити ранком попід замком Чуб. V, 211.

Попід гаєм Феся телятка шукала Чуб. V, 69.

Ой не веди Василечку да попуд тинечком Чуб. V, 99.

Ходжу, блуджу попід гайом, як те сонце в крузї Чуб. V, 277.

 

______________________________

1) А. Meillet. Introduction dans la grammaire comparee des langues iadoeuropéennes, 2 ed. 1908. p. 313.

2) Vergl. Gram. II, 2. § 475 (стор. 520).

3) Огляд думок різних дослідників що-до „значінь“ інструменталю і засад їх угрупування див. Потебня. Изъ записом по русской грамматикѣ, т. II, 443 — 445; J. Łoś. Funkcye narzędnika w języku polskim, 1 — 7 (Rozprawy Ак. Umiętności Wydz. filolog. Serya II, t. XXV, 94 — 100.

4) J. Łoś. Funkcye narzędnika w języku polskim (Rozprawy Ак. Um. W. fi], Ser. II, t. XXV, 104).

 

 

 

 

ЗΜІСТ.

 

 

ВОКАТИВ 3 — 17

 

Погляди на природу вокативу 3 — 5

 

Форми вокативу 5 — 11

 

Вживання вокативу 12 — 17

Вживання вокативу по-за складом речення (12); при речівниках в вокативі (12): при займеннику особовім 2-ї особи (13); в функції номінативу (13 — 17).

 

ІНСТРУМЕНТАЛЬ 18 — 116

 

I. Інструменталь при дієсловах 19 — 89

 

І. Інструменталь в вільнім стосунку до дієслова 19 — 31

1. В інструмепталі поняття місця (19 — 28).

2. В інструменталі поняття часу (28 — 31).

 

II. Інструменталь в тіснішім стосунку до дієслова 32 — 89

1. Інструменталь соціятивного стосунку (32 — 33).

2. Інструменталь знаряддя або середника чинности (33 — 43).

3. Інструменталь матерії чинности (43 — 51).

4. Інструменталь суб'єкту і об'єкту чинности (51 — 55).

5. Інструменталь при дієсловах перехідних на місці акузативу (55-63).

6. Інструменталь супровідної чинности або стану (63 — 66).

7. Інструменталь супровідної обставини (66 — 67).

8. Інструменталь причинового стосунку (67 — 72).

9. Інструменталь при дієприкметниках пасивних і дієсловах займенникових в пасивній функції (72 — 74).

10. Інструменталь в безсуб'єктних реченнях (75).

11. Інструменталь в стосунку до номінативу (згл. акузативу) як части до цілого і цілого до части (75 — 79).

12. Інструменталь на місці давнішого номінативу, акузативу і дативу: інструменталь предикативний (79 — 88); інструменталь апозиційний (88 — 89).

 

II. Інструменталь при речівнинах 89

 

III. Інструменталь при прикметниках 90

 

IV. Інструменталь при прислівниках 92

 

V. Інструменталь при межислівцях 94

 

VI. Інструменталь при займенниках 94 — 116

 

Займенник з (94 — 102), за (102 — 109), між, межи (109 — 110), над (110 — 113), перед (113 — 115), під (115 — 116).

 

 

Додаток.

[тут вставлено — Z]

 

Додати на ст. 102 п. в) Речівники в інструменталі з лічбовим прикметуванням;

З акузат. і прийм. в: Прибуде змій у дванадцять голов Чуб. II, 254.

 

Друкарські помилки.

[тут виправлені — Z]

 

Сторінка — рядок — надруков. — треба.

 

9 — згори 12 — * кнеgъ — * кънęgъ

 

13 — Перед уступом, що починається словами: „В українській мові вокатив не рідко виступає в функції номінативу“ пропущена відзначення розділу: IV.

 

72 — згори 22 — Льотько — Льетько

 

73 — з дол. 9 — слов’янський — словинський

 

74 — 24 — словінський — словинський

 

88 — згори 18 — с случником — із злучником

 

” — ” — 20 бачимо — маємо

 

” — з дол 15 — wdowa wdową

 

=========================

 

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК

ЗБІРНИК ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО Відділу № 45

 

Проф. Є. ТИМЧЕНКО

ВОКАТИВ І ІНСТРУМЕНТАЛЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

У Київі — 1926

З друкарнї Української Академії Наук

1926

 

 

27.10.2016