Функції чисел в українській мові

 

(З УКРАЇНСЬКОЇ СЕМАЗІОПОГІЇ І СКЛАДНІ).

 

Формально в сучасній українській мові дасться розріжнити три числі: однину, множину і двоїну. Двоїна, що була ще в XI віці в повні своїх фором, тепер уже є категорією на зникненні, і в людовій мові давно вже завмерла жива свідомість ції форми. З XI вїку форми двоїни потроху замінюються на множину, найвчасніше в займенниках (вже в забутках з XI віку), потім в дієсловах і прикметниках (з XIII віку); в речівниках фф. G. L. на —у зовсім утрачено (одслід їх маємо тільки в виразі в-очý); форма D. I. на —ма править тепер за форму знарядного відмінку множини в де-яких речівниках, що визначають річі паристі, напр.: очима (при вічми і очами), ушима (при вухами), плечима, бровима, (при бровами), вйазима (при вйазами), косима Лубен. п. (при косами), а звідси діялектично кінцівка —ма поширилась і на инші речівники, напр.: дровима Кременч. п. (при дровами), грошима Полт. г. (при грішми); в Ховмських говірках: перстенцема, купцема, костима, піцьма і ин. (Шимановськ. 86—87); заспівав він трима голосима Пинчуки Булгак. 28, з двума сватима ib. 33; в Доброгостівськ. говірці: ключіма Явор. І, 117, зайціма ib. 123, хлопціма ib. 136, 168, братіма ib. 166, служниціма ib. 121, вівціма ib. 225; бідома. Kolb. P. II, 239; також в говірці Батюків Верхрацький зазначує: яйцєма, смаркачєма, молодицєма, палицєма і ин. (Гов. Бат. 48); в числівниках: двома, обома, трома, чотирма, і т. д.; в числівникових займенниках: кількома, стількома, багатьма, всіма, а також діялектично в инших займенниках і прикметниках (в Галицьких та Угорських говірках. Див. Огієнко. Двійне число в укр. мові ЗНТ. VI, 88—128). Форми N. A. V. музького роду теж майже зникли (рештки, напр.: рукава, вуса (при вуси), два года: Кохала козаченька два года, сама остаюся молода Метл. 47 і ин.).

 

Найкраще заховалися форми двоїни N. A. V. женського і ніякого роду, майже на цілім просторі України (див. Огієнко ор. cit.), але тільки в сполученні з числівниками дві, три, чотирі, обидві, напр.:

 

Я маю дві нозі, ринка має три нозі Чуб. II, 497.—Кохала козаченька двї літї Метл. 47; три лїтї іЬ. 426.—Я дав би дві зїмі за одно лїто Ном.. 656.— Дві яблуцї Хорол. п.—Любив же я дві дївчинї Гр. III, 249. Розкраяли моє серце на дві половинї іЬ.—Дві горі бйуться. Чуб. II, 13. — Три слові сказала Гр. III, 265.—Буде сього добра в три колїнї Ном. 7663 — Три сіромйазї ЗЮР. І, 200.—Вивеземо брата межи три дорозї 2. Р. II, 7.— Є три дорозї на тим морі Е. Зб. І, 17.—Чотирі парі волів ЗЮР. 1, 144.

 

З логічного погляду однина значить оден предмет з ряду предметів одної природи, себ-то таких, що їх покриває оден слівний знак (симбол), а множина кілька таких предметів. З цього виходить, що теоретично кождого речівника можна вжити у множині, коли під нього підводимо кілька понять. Але в реальнім язику не всі речівники в їх підставовім значінні уживані в обох числах, а тільки ті, що їх можна назвати перелічними, себ-то істоти, річі і чинності (дійства), але є слова, що символізують річі неповторні, одиничні, такі слова ми звичайно подибуємо в формі однини; далі речівники колективні (збірні), що з формою однини сполучається виображення многости, нарешті слова на означення масових матеріяльних і нематеріяльних річей, що з ними не в'яжеться ідея якої річи певної подоби або визначених меж, і ми їх уявляємо собі тільки кількісно, як великість більшої або меншої міри. Уживаючися у множині, вони змінюють своє значіння в напрямі індивідуалізації і уконкретнення, бо многість є часово-просторовою точкою зору, вислід погодження аналогічних переживань, що їх об’єднує певний слівний симбол, як ряд моментів у свідомості або осібників у виображенні, через те многість завжди, в певнім розумі, підкладає конкретне і індивідуальне.

 

З другого боку, однина понять перелічних у певних сполученнях не завжди вказує тільки одиничність, а є середником виразити абстрактність, збірність і матеріяльність, бо з психологічного становища однина виражає одність виображення, себ-то образ і окремої річи і неподільної однорідної маси, одже може визначати і оден предмет і многість, що дасться уявити як одність ¹).

 

З того, що сказано, виходить, що формальна однина і множина в речівниках не завжди спадається з одністю або многістю ідеологічними: одність, як вихідний момент, може бути виразом многости, і навпаки, многість— одности. Наше завдання розглянути ці останні ідеологічні значіння однини і множини, як вони розвинулися в українській мові.

 

Однина або множина в прикметниках і дієсловах залежить від їх стосунку до виображення речівникового; одже розгляд цих сполучень входить в царину не семазіології, а складні.

 

І. Речівник.

 

ОДНИНА.

 

А. Імена загальні.

 

Однина імен загальних, опріч свеї абсолютної вартости визначати одного осібника (примірника) без огляду на инші тої самої  природи, може вживатися ще в таких разах:

 

1. Коли слову надається сенс матеріяльного, подільного (масового), напр.: Я не їм риби.—Пішла в ліс рубати дéрева на саночки Чуб. II, 114.— Багато поля маєш Гават. 13.

 

2. Синекдохічно, коли одиниця править за образ (симбол) маси, напр.: За моєю границею Швед із Ляхом бйеться Лукаш. 28.—Стали наші запорозці під Турка текати; підписалось сорок тисяч під Турчином жити ib. 66.— Прошу тебе, Палію Семене, щоб не зрадив ти мене, як буду я Шведа підмовляти, у пень Москаля рубати Сб. ХИФО. VI, II, 64.—Будем жити, вино пити, яничара бити Шевч. І, 55.— На зустріч їм верталась птиця на свої прежні вжитки і як побачила, що уже і людям нема життя—тікають, засмутилась і вона Сб. ХИФО. VI, II, 53.—Не вискочив Нечаїв кінь із Ляцького трупу Макс. 110.—Івася Вдовиченка у трупу тіло знаходили Метл. 422.— Од Лимана до Трубайла трупом поле крилось Шевч. 1, 47.—Вітер... горами хвилю підійма ib. 21.—За добрих панів ніхто не займав бурлак, а як настали лихі, то не було просвітку і бурлаці сердешному Сб. ХИФО. VI, II, 53.— Покрова всю землю листом укрива Ном. 494.—Ой ти, дубе кучерявий! широкий лист на тобі Метл. 15.—Ой піду я в вишнев сад гуляти, де лист опадає Гр. III, 243.—Ой ти, дубе кучерявий, чом ти листу не спускаєш? ib. 297.—Тільки зз, ззз! почала зизгать куля ЗЮР. І, 70.—Їх куля не бере ib. 282.—Він бідного невольника з ряду до ряду посажав Кул. ИВР. І, 349.— Що була скотинка, позбував Кв. І, 119.—Може він таку пісню знає, що як би заспівав, то й волос би зівйав ЗЮР. І, 146.—Що оце ви порозпускали скотину, що по вигону ходить ib. II, 97.—Добудь, каже кіт мишиному цареві, мені таку то троску, не то і потомок згублю Манж. Ск. 56,—Не раз то ви, їґомостуню, хлопа в церкві картали, щоб їден другого не вшукував Е. 36. VIII, 125.—Бог весь гад у мішок зібрав М. Пр. 8.—Золотились і верхівйа дерева по лісам Кв. І, 50.—Усяке там дерево є, а цього нема Чуб. II, 19.—Дуже кохався у бджолі Стор. Осн. 62, IX, 40.—Догодуй бджолу до Йвана, то наряде тебе, як пана Ном. 432.—Будуть грали різного танцю Е. 36. VIII, 124 (з відтінком наступности в часі).

 

В ст. яз.: Сни того гроша недбалостю своєю не брали Ак. ЮЗР. I, 55 (1516).—Выҍжджаючи мнҍ з села того, великаа тлуща людей вишла такъ стражи, як и посполитого чловҍка Діар. Фил. 58 (1646).— З фҍгового листа пошили собҍ заслоны Літ. Рук. 4.

 

Пор. гр. Ὀ Παίων καί Ιλλυριός μᾶλλον ὲλεύθεροι ἤ δοῦλοι εἶναι βούλονται.— Τῇ καμήλω ἕπεαθαι τὸν πεὸν στρατὸν ἑχἑλευσε Hdt. 1,80.—Σύμμαχον τόν Αθηναῖον ποιήσασθαι. Hdt. 8, 136, лат. Hispani milites et funditor Baliaris Tac. Germ. 37.—Villa abundat porco, haedo, agno, gallina Cic. Sen. 16.—Consul direptione paedaque abstinat militem Liv. 38,23.—Ad conducendum ex Peloponneso militem Cleandro misso Curtius З, I, 1.

 

А надто в родовім кількости без числового означення або з ним, причім точка зору в однині, що розуміється яко маса, дуже близька до погляду, що лежить в основі імен подільних (матеріяльних); напр.:

 

Іде москаля як трави Ном. 800.—Що ми того женця забрали! аж одну бабу ЗЮР. І, 229.—Косаря бо-зна-що найшло РФВ. XXXII, 309.—Що того ліса було—тьма X. Сб. 7, 414.—Усякого купця з усяких місць наїжжає Кв. II, 170.—Скрізь до селах шибениці, навішано трупу Шевч. І, 129.— А в їх, і тільки б то дитинки—одна дочка Бодян. 21.—Там дубини стояло багацько Е. Зб. VIII, 115.—Ой є в мене, брате, много сизокрилого орла Метл. 447.—Шість чоловіка погибло за ним Чуб. II, 315.—Пійде ж пйатнацать чоловіка, а сім прийде ЗЮР. І, 75.—Сто тисяч чоловіка Чуб. II, 293.—Коло неї стоїть двацять чоловіка сторожів ib. 315.—Не переспорить їх чоловіка й двісті Ном. 9086 (пор. скр. dve çate goh «двіста бика»).—Бідного неволника півчвартаста Лукаш. 15.—їх було трох чоловіка М. Пр. 77.— Вийшло з покоїв чоловіка може з девйать ЗЮР. І, 254.—Чоловіка по сім ЖС. II, 209.—В тій вдови девйать сина Еварн. 476.— Є нас ту десіть люда Е. Зб. 16, 547. —Монарха вибрав десіть мужа ib. І, 44.—Та виступа Ляха а сорок тисяч, а гусара двісті ИП. II, 69. Теж при збірнім «пара»: Пару сина зродила Еварн. 482 (пор. скр. bahur asya putrah «багато його сина», дослівно «численний його син»).

 

Також в однині кладеться при числівниках збірних слово «хліб» в сенсі збірному, напр.: Позичте двоє хліба Kolb. W. 20.—Купила собі троє хліба М. Пр. 133.—Ей на тобі четверо хліба Ев. 255.—Испекла вона пйатеро хліба Мил. Жлк. 34.—Семеро хліба ззів залізних (з прикметником у множині) Март. 143.—Ой на ж тобі девйатеро хліба Гол. І, 107.—Ой дам я ти десїтеро хліба Kolb. Р. II, 144.—Привезла з дванацятеро печеного хліба М. Пр. 65.

 

В ст. яз.: Много муру розбили и розвалили Рук. Хр. XVII в. 377.— Маючи зъ собою 40 рыцера доброго ib. 203.—Що орда узяла была живого неволника жолнҍрства, усе приказалъ вистинати Літ. Сам. 31.

 

Пор. гр.: δіακοσία ἲππος, ἒγένετο τῶν Ἑλλήνων ἁσπἵς μυρία.

 

3. Як середник абстрагування, при чому ми розріжняємо такі випадки:

 

а) Вживання речівника в загальнім розумі, не відносячи до визначеного об’єкту, напр.: людина істота розумна.—Правила церковного пильнуй Діар. Фил. 85.—Птицю на плід годиться оставлять неготом М.· Пр. 20.

 

Пор. гр. κάμελον ἵππος φοβεῖται.

 

б) Подільно, коли однина визначує предмет, що в кождій одиниці, що становить многість, напр.: Людям язика не завйажеш Ном. 6984. —Людям губи не замкнеш Ном. 6986.—Червониї чоботки на нозі, що купив Юрко в Острозі Метл. 170.—Щоб став моїм ворогам язик колом Чуб. 1, 95.— Полягла двох братів голова вище річки Самарки, третя у Осавур могили ЗЮР. 1,42.—Шабля при їх і рушниця при їх ЗЮР. II, 48.—Я і ймення їх не знаю, бо не казали свого ймення «КС». 72, 73.— Оживуть гетьмани в золотім жупані Шевч. І, 123.

 

В стар. яз.: Ганилъ их затвердҍлое сердце Гал. Каз. 6.

 

Але в конкретному розумі—множина, напр.: Миє твоїм дітям голови X. Сб. 9,247.—На небі дим аж у носах усім крутить М. Пр. 17.—Хорошенько в три берези по дупах затинайте ЗЮР. І, 320.—Залізли буйволи геть у воду по самі черева М. Пр. 3.

 

Пор. гр. οἱ ἁγαθοί έπιμἑλονται τῶν τε φυγῶχν καί τῶν σωμάτων.

 

З-осібна при прикметниках в розумі обмежнім, напр.: Малі тілом, а великі духом Ном. 7332.—Добре, що ви такі собі на натуру плохі Васильк. п.—Вандрувало два шевчики хороші на вроду Ш. БП. І, 62.

 

Як загальне означення місця, напр.: А ми стоїмо, та слухаючи мороз так і пішов у нас по-за спиною ЗЮР. І, 305.—Загуло спершу оддалік, а потім над самою у нас головою ЗЮР. II, 40.

 

в) При порівняннях, напр.: Ой зза гори стовпом дими та ранесенько Neym. 23.—Тогді будем з вами за рідного брата жити ЗЮР. І, 56.—Дугою над ними (очима) брівоньки Бод. 21.— Ой взяв (Нечай) вражі Ляшки як сніп в полю класти ИП. II, 77.

 

В стар. яз.: Того ж року червяки чорніє, а зростом як гусениця, были множество Літ. Сам. 164.

 

г) При дієсловах, як спосіб вияву чинности, напр.: Умерли на души Літ. Рук. 4. — Одних на горліҍ, а инних силкою карано Літ. Сам. 157.

 

г) Щоб визначити уряд, стан, напр.: Скине тебе з дяка Е. Зб. VIII, 55.— З байстрюка не виходитиме Кв. II, 134.

 

Б. Імена збірні.

 

Імена, що їх збірне значіння розвинулось з імени якости (на—ь  is), -ство, -ина, -оба, -oma, -ва, -ядь, -еча, -ьня і відмінно від слів, що виражають масові кількости, напр.: військо (військів вже немає Черк. п. Чуб. II, 246), нарід, стадо, табун, череда і ин.), виражають многість у формі однини, напр.: Черныя Клобукы и молодь свою пустиста напередъ до Переяславля Ип. 379 (1149).—Поки каша укипить, от чумацтво і розказує усяк, де хто ходив Кв. II, 7.—Гукнув на товариство, а ті так і вискочили з лісу Кв.— Тільки товариства, що коник вороний Чуб. V, 1025.—Город обишла вода и сильная лозина и вербьє Ип. 755 (1229).—Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках Ном. 8709.— Не йди туди, вражий сину, де голота пйе Чуб. V, 955.—Зараз вся Литва крикнула: аллилуія! Ак. ЮЗР. II, 112 (1494).—Отколи як тепло вже стало, а гусені нема, черви зовсім так мало Греб. 365.—Роуси бо бѣахоу полонилѣ многоу чєлѧдь Ип. 757 (1229).—Уся малеча вибігла проти мене Полт. п.—Де не взялась та комашня і, чуючи труп, лазила по його виду Стор.—Сташа на соусҍ на метаномъ камении Ип. 755 (1229).—Мав велике семействó і не мав їх чим годувати Балт. п. Чуб. II, 381.—Сміття по коліна Коцип. 29.—Гей зійдімось, премилеє браття, на високу могилу ИП. II, 81.

 

Форми збірні: брусся, волосся, каміння, кілля, клиння, колосся, коріння, креміння, листя від брус, волос, камінь, кіл, клин, колос, корінь, кремінь, лист правлять за множину для цих речівників, коли вони не сполучені з головними числівниками, даючи образ загальної маси, напр.; Скрізь по стогах поодкусували колосся, наклали з того колосся свої стоги Чуб. II, 15.— Клиння повилітало Чуб. II, 395.—Очищала ти море, піски і креміння і коріння.—Дрібне листя пописує, та у воду пометує ИП, І, 135. Дурень взяв та дорогою назбірав каміння, завйазав їх у платочки Чуб. II, 657.

 

Але: На тім боці, на толоці, два камені меле Коцип. 92.—Там то лежить два камені Чуб. II, 209.—Щоб млин був на шість каменів Чуб. І, 184.—Два– нацять каміней Рудч. Ск. 1 123.

 

На означення двох і більше одиниць з маси збірного вживаємо збірних числівників двоє, троє і т. д., напр.: Троє челяди с склепу выкрали Арх. ЮЗР. VIII, ПІ, 411 (1583).—Намочила троє шмаття ще від понеділка Чуб. V, 1151.—Мав батько троє худоби Kolb. Ch. II, 113.—Девйатеро скоту з кошари на вибір займала Метл. 415.

 

МНОЖИНА.

 

А. Імена загальні.

 

Множину, що має нормальну або звичайну функцію значити кілька осібників тії самої природи, чи то багато примірників одного роду, ми ще подибуємо в таких разах.

 

1. На означення поодинчих річей; сюди належать слова уживані або тільки у множині, або і в однині і· у множині, але не в однім значінні. Вихідна точка цеї множини є многість частин, що творять цілість; такі назви річей що складаються з паристих або з багато частин, напр., артикули убрання: виступці, галанці, капці, ногавиці, окуляри, штани і ин.; знаряддя і їх часті: бендюги, бесаги, вагани, вила, вінця (напр. в талірок) граблі, ґринджола, гуслі (найди мені гуслі-самогуди. Переясл. п. Чуб. II, 39), дзиґарі, жорна, заліза (також в однині в тім саме значінні; бути мені у неволі, у залізі, у закові, молодому козакові Н. п.), кайдани, кліщі, криси (напр., бриля), лещата, мари (як візьмуть на мари та понесуть до ями Ном. 5672), меблі, ножиці, ножні, обценьки, ості, пута, розсохи, сакви, сани, свірні, терези, шальки, ясла і ин.; містини, будинки і їх часті: горниці, ворота, двері, околиці, лотоки, палати (ой збиралися славні козаченьки в Нечаєви палати ИП. II, 69), сіни і ин.; частини тіла: бебехи, вилиці, вйази, груди, кланці, легені, нутрощі, тенеса, уста, ясна і ин.

 

А також з відтінком узагальнення: гроші (багацтво, засоби; в Галичині в однині: гріш), достатки (майно), злидні (вбозтво, убіж), гонори (пошана), музики (місце де грають, гуляння), танці (баль), новини (нова звістка), сорочки (білизна, хустя: Пішли вони всі три сорочок прать на річку Переясл. п. Чуб. II, 40).—Дала йому чисті сорочки Рудч. Ск. І, 39), шати (одежа), бебехи й печінки (нутрості, тенеса: А сто сот крот дідьків у твої бебехи й печінки Ном. 3733; аж печінки верне Чуб. II, 427), підвалини (база, підстава: Буракова хата, з петрушечки підвалини Купч. 504); бобри, вовки, куни, лисиці. і ин. (хутро з бобрових, вовчих і ин. шкурок: Крийся зятеньку, крийся да кунами та бобрами, чорненькими та соболями Метл. 185; крийся, зятю, та куницями, куницями та лисицями ib.; ви сідайте ззаду в бричку, вдягайтеся в панські вовки Е. 36. VIII, 83; біжить якийсь пан... у лисицях Чуб. II, 434. До цієї-ж категорії треба залічити мн. гýси (гусаки і гуски), діти (хлопчики і дівчатка), кури (півні і курки), люди (чоловіки й жінки).

 

Назви хороб по многості надвірніх прикмет, напр.: дрімливиці, жовни, крикливиці, перелоги, пранці, пропасниці, сонливиці, сухоти, шолуді і ин.

 

Назви місця по множині імен чинности, напр.: сутки (у суточки тіснії їдуть бояре краснії Гол. IV, 351), гони (чия пшениця, що довгії гони Чуб. V, 103), сходи.

 

2. Множина як середник виразити виображення значности, обширости предмету:

 

Бодай мене громи вбили, як я був тобі немилий Гр. III, 242,—Хоч би громи били, то не чує Е. Зб. VIII, 123.—Ти в жупанах і письменний і рівня з панами Котл. Η. П. 16.—В дорогі суконечка убрав сє Купч. 502.— А в полі, в полі близько дороги, стоять намети з білого шовку, а в тих наметах стоїть постілка, а на постілці можний пан лежит Kolb. Р. І, 113,— А у ночи о півночи, дитя повила, а на день та на розсвіті духи спустила Ż. Р. II, 14.—Як Гуцула не любити? а в Гуцула вівці, а в Гуцула за поясом писані топірці Гол. II, 274.—Приходить він до будинків, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук ЗЮР. II, 51.—Я тільки бачу, що ти передо мною по гірницях похожаєш ЗЮР. І, 16.—Стоять горниці Переясл. п. Чуб. II, 68.—Як би з богом став на річах Ном. 3475.—А я твої норови, норови, складу тобі в голови, в голови Гр. III, 208.—І в головах сього не покладай Ном. 5112. —Соньки-дрімки в колисочки, добрий розум в головоньки Метл. І.

 

З відтінком наступовости в часі: Ой дівчина гордовита козака любила, у тоненьких сорочечках по буднях водила Гр. III, 233.

 

Анальогічне з’явище в російськ. і сербськім див. Потебня. Знач. множ, числа, 8—10, 12. Пор. гр. δόμοι, διόματα; μέγαρα, σπὲα, λέκτρα (у Гомера Од. І, 26, 73, VIII, 337. Лат. arae, templa, palatia; (Helena) patres natosque (себ-то Тиндара і Герміону) videbit Virg. Aen. 2,579; occisus est cum liberis (себ-то з своїм сином) Cic. Catil. I, 24. (Див. Brugm. Gr². II, II, 435).

 

3. Множина—середник загального, неокресленого означення місця, сторін світа: Поїхав староста на лови, в темниї ліси дуброви; там його дрібний дощик нагонив, лисії шубоньки намочив Гол. IV, 224.—Заїхав він в ліси, узяв сї го блуд Е. 36. VIII, 8.—Їздив, їздив по лїсах,— захопила ніч його в тім лїсї, Е. Зб. VIII, 8.—У гаях стояла хатка ЗЮР. II, 111,—Нема що робити, тільки го тре послати в тії ліси, ніби по дрова, а там звірні досить Е. Зб. VIII, 138.—Як підемо в щири бори да березоньку дирти Метл. 466.—Отам на луках пасецьця попова кобила Рудч. Ск. І, 1.— Чесний хрест в головах, Божа міц у ногах Купч. 396.—Прилетіла пава, в. головочках пала, в головочках пала та й защебетала Метл. 104.— В головах свіча горить, а в ніженьках джура сидить Метл. 442.— Е, вже тому низько в голови, в кого чисто на дворі Ном. 1407.—Глянув у ноги—нема хлопця, глянув у голови, аж дівчини нема Чуб. II, 141. Я, каже, кладу його (кільця) пуд голови Переясл. п. Чуб. II, 57.—Метнеться по всіх усюдах Рудч. Ск. II, 164.—Ой як прийша Одокійка, стала у порогах Kolb. Р. II, 44 (пор.: правда у порозі Е. Зб. 28, 512).—По світах.

 

Сюди-ж належить: Лягай, бурлак, і так спати, бо нічого вечеряти, до порога головами, а до покутя ногами Метл. 463—де «головами» аналогічно до «ногами».

 

Форми: із захід, із схід Потебня (Зн. мн. ч. 45) уважає також за множину: Одні дверечка ой із схід сонця, други дверечка з-під полуднечка, трети дверечка із захід сонця Гол. IV, 20, пор. ст. яз.: Рай, который насадилъ Богъ на востоцѣх Літ. Хр. 3.

 

4. Множина часу. Виображення часу асоціюється з певними речів– никами у множині.

 

Зорі — час світанку; зоря тут розуміється як світ, заграва, рос. заря, пл. zorza: Братьи отпѣвши заоутренюю предъ зорѧми, идоша по кѣльям своимъ Ип. 182.—Се знаєте було об перших пятінках, так вже зорі холодні були Кв. І, 10 (зорі=ранки).—Вже зорі білїли Гол. II, 508.—Ой у неділю рано-пораненьку ой то ранніми зорями, то не сива зозуленька закувала ЗЮР. І, 24.—Барзо раненько по зорях Гол. IV, 83.

 

Зорі займаються — на світ займається: В пѧтницю, яко зорѣ почаша сѧ займати Ип. 436 (1151).

 

Курі — час, коли співають півні: Якоже быст оубо къ куромъ, и при гна дѣтьскии из Галича к Петрови Ип. 463 (1152); въ четверть на ночь поча изнемогати и яко быст в коуры и позна в собѣ дхъ изнемогающ ко исходоу дши Ип. 917 (1289). О півночи застогнала, а о курях сконала н. п. Сл. КС. II, 328.

 

Нешпори — доба заходу сонця: былися моцно до нешпор слнца Тиш. Ал. 72.

 

Півні —як і «курі»: час, коли співають півні: перші, другі, треті півні, до півнів, о півнях: Об третіх півнях Рудч. Ск. II, 76.

 

Обіди — обідня година: Тамъ же стояли на Поклонной горѣ до позд– пихъ обѣдовъ Ак. ЮЗР. II, 112 (1494). Третого дня у обѣды пришол Александеръ Тиш. Ал. 65.—Не скінчимо до обід ЗЮР. II, 68.—До обід ложка, а після обід не треба Ном. 2334. — У мене саме під обіди (поганка) буває Лубен, п. Сл. КС. II, 468.—Уже й пуд обіди берецця Переясл. п. Чуб. II, 346.

 

Сходи, заходи — час сходу або заходу сонця: Вже нерано, вже на заходи сонечко, скоро вечір Кв.—На взаходи сонце лубен. п. Сл.. КС. Л, 468. Переважно в зворотах; до, на схід, захід сонця, звідки сполучення схід-сонця стало розумітися як одно слово, що може сполучатися і з иншими прийменниками, напр.: на схід-, захід-сонця, перед схід-, захід-сонця.

 

Первоспи —час першого сну (спання): В ноч, праве в первоспы самыє, замочокъ єго милости Межирецкий єст запален Арх. ЮЗР. VIII, IV, 125 (1571).—Ночью, праве у первоспы... будуванє тежъ пятоє спалено Иван. О др. сел. общ. в ЮЗР. 46 (1583).—Кгедройтъ... наехалъ розбойнымъ обычаемъ въ ночи, въ первоспы Арх. ЮЗР. І, VI, 124 (1597).—О полночы, в самыє первоспы, нападшы Арх. ЮЗР. III, IV, 35 (1648).—Перед святою Покровою з овторку на середу, в первоспы ib. IV, І, 80 (1689).—Зліз він у пізні годинї, в первоспах Е. Зб. VIII, 63.

 

Спочинки —час, коли спочивають (звідки місце): Будуть Кримці та Ногайці тебе пішого піхотинця на спочинках минати ЗЮР. І, 83.

 

Ляги, обляги —час, коли лягають спати: Іде він до неї о пізніх лягах, до теї панянки Звяг. п. Чуб. II, 183. — Це діло діялось у пізн лягови Лебед. п. Сл. КС. II, 390.—Бачуся з Павлусем в старечі обляги Г. Барв. 233.

 

Вечорі — вечірня доба: Коли так у пізні вечорі позліталися туди чорти Чуб. І, 186.—Над вечері вітерець подиха Чуб. II, 579.

 

Вечерні — час вечірньої служби: Сего ж числа коло вечерень вієхалъ зъ Глухова Дн. Хан. 23.

 

Досвітки — первісно: час до світа: Не пускай же на досвітки, нехай дома сплять Гр. III, 273.

 

Свята — свято, що тягнеться кілька днів: Великодні, Різдвяні свята.

 

Водохрищі — час і свято, коли хрестят воду.

 

Громниці —свято 2-го лютого: Коли на Громниці півень напйеться водиці, то на Юрйа віл не наїсться теребиці Ном. 443.

 

Запусти, запуски; мйасниці.

 

Коляди — час, коли колядують: До коляд, синку, до коляд, Васильку.— Ой далеко, мати, колядов чекати Zienk. 284.

 

Купала. Потебня розуміє купала, як множину від купало; На улиці Купала на Івана Бал. 101. (Потебня. Знач. мн. ч. 50).

 

Пйатінки: Перші, Другі пйатінки.

 

Дієслівні з суф. -ини; множина по многості моментів: хрестини, вмерлини Гр. III, 577, родини: Чиї родини, а наші уходини Чуб. І, 238, заручини, змовини, розглядини, рукодаїни, вінкоплетини Гол. II, 625, запоїни Чуб. IV, 650,—Злюбини ib. 658. Також відименні: роковини, рочини, третини, девйатини, сорочини.

 

Проводи, зажинки, обжинки, жнива, косовиці.

 

5. Множина виражає належність до певногу стану, уряду, становища, або перехід в них, напр.:

 

Через тиї рекрутоньки, через вражі ляхи, покинемо своє село, підем в гайдамахи Гол. IV, 474.—В бояре виряжався Мил. 156.—Мати дочку в світілки вбирала Мил, 155. — Ой не чекаю, часу не маю, ой бо від Бога іду я в послах, від Бога в послах до господаря Чуб. III, 347.—Не схотіли ваші сини в пікінерах служити Макс. II, 115. — В старцї і пугою не вгнати, а з старцїв калачем не виманеш Ном. 4650.—Не зарікайся бути в старцях Чуб. І, 263.—Оттак як бачиш, стою в кочергах Чуб. II 140.—В чорницях добре жити Чуб. V, 381.—Пішла у черницї ib. 815. — У некрути брати ib. 892. Той у приймах живе, той у москалях Канів, п.—Не сподівайся, матусенько, сина із новобранців до віку Лукаш. 72.—Час тебе одружити, людьми настановити Лукаш. 152.—В Великім пості не ходи в гості Ном. 529.—Із козака попадеш і в отамани Ном. 2404.—Пущу сина у бояри, пущу дочку у світлоньки, невісточку у свашечки, а сам піду у старости Гр. III, 15.—Пусти сусіда в хату, а сам в сусіди йди Ном. 4709.— З несподіваного часом і люде бувають Ном. 4864.— З його люде будуть Ном. 4866.—Не видали попа в боярах Ном. 5508.—Наш родич Яцько був у запорозцях ЗЮР. І, 159.—Приїздить єї син до-дому, і вона у недужих лежить ЗЮР. II, 51.—Була Маруся у своєї подруги в дружках Кв. І, 35.— У столярі пуйти—хліб не треба куповат Радом. п. Чуб. II, 15.—Пуйдемо у хлібороби ib.

 

В стар. яз.: Поставити въ попы Ак. ЮЗР. І, 125 (1549).—Того ж року Хомутовскій войтъ Хмелницкій, ходивъ до турокъ в послехъ Хм. Літ. 78.— Пятіє во мертвихъ быти єго твердили Літ. Вел. І, 249.—При немъ же въ товарищахъ были и другіє великіє бояре Літ. Вел. III, 8.

 

Аналогічні з’явища в рос. яз. див. Потебня. Знач. мн. ч. 62—63.

 

Б.  Імена одиничні.

 

До ції категорії відношу імена, що з ними сполучуємо уяву одного визначеного предмету, або взятого як одиницю з многости, або такого, що його дається уявити тільки в однім осібнbкові. Одже сюди належать імена власні, а також назви таких предметів, що не подивується їх більше як в однім примірникові, напр.: сонце, місяць, рай, пекло і ин.; цею своєю властивістю вони зближуються з іменами власними, і вживаючися часом в язику спеціяпьнім, у множині міняють своє значіння в напрямі загальности; так напр., сонця́, місяці значить світила, що мають в природі функцію нашого сонця чи місяця, себ-то або є осередками зоряних систем або пралять за сателіти і т. ин.

 

Імена власні бувають як у формі однини, так і в формі множини, до останніх належать назви географічні таких категорій:

 

а) Назви гірських пасом і груп острівних, напр.: Альпи ( = Альпійські гори), Апенини, Бескиди, Пиринії ( = Пиринійські гори: В повѣтах и землях што за Альпійськими и Пиринійськими горами албо за Бескидами... живут Кн. о вѣрѣ XVII в., стор. 195), Цікляди.

 

б) Назви міст, сіл, частин в місті, улиць по множині їх мешканців або річей, що там є, або-ж по батьковому імені оселенців, напр.: Яси (ИП. II, 101), Сочі, Кожумйаки, Кобижчани, Дударі, Черкаси; Бобрики, Бровари, Борки, Терни, Річки, Нові-Млини, Стави; Комаровичѣ, Узворовичѣ, Нѣкловичѣ, Верховичѣ Ак. ЮЗР. І, І (1361).

 

Увага. Де-які назви міст, що в старій мові, а діялектично ще й тепер в однині, чуємо у множині, напр., Прилуки, Лубні, Ромни: Прилук Ип. 206 (1092), к Прилоукоу ib. 301 (1139), в Прилуцѣ Літ. Сам. 32, 80, 98, в Прилуку ib. 90, коло Прилуки ib. 92. В суч. мові: Доженете у Прилуці, одрубайте руки й ноги суці Н. п. Сташа около Лубна; къ Лубьну Ип. 288 (1107); из Лубна Ак. ЮЗР, III, 13 (1638); але: Съ монастиря Мгаря с Лубень моих ib. 77 (1648); спалили Лубнѣ Літ. Сам. 254. Ромен Літ. Сам. 59.—Уся Украйна по Ромен оных (козаков) слухала ib. 70.

 

в) Метонімічно назва країни множиною її мешканців. В старім нашім язику це було звичайною річчю, напр.: Приключи сѧ Изяславу прити из Ляхов Ип. 136.—Придоша посли из Немець къ Святославу Ип. 139.—Ко всимъ странамъ далнимъ рекуще къ Грекомъ и Оугромъ и Лѧхомъ и Чехомъ Ип. 273.—Половци же бѣжаша в Половци Ип. ,440.—Ты еси в Угрехъ былъ Ип. 408.—А до Угоръ и до Бесарабъ свободно имъ вывозити сукна Ак. ЗР. І, 31 (1407). Замѣшанина в Волохах могла урости Крон. Боб. 277 (XVII в.) — Великій князь Витовтъ ходилъ в Нѣмцы Ак. ЮЗР. І, 14 (1444).—Того ж року в Нѣмцехъ якієсь пророки два явились Літ. Сам. 151, В сучасній мові: Ой ходїмо, пане брате, в Гуцули Гол. II, 250.—Ой не був я у Гуцулах, ані уродився Гол.. IV, 473.—Що там в Угрох слихати Гол. II. 72.—Розбрелись конфедерати... по Литві, по Молдаванах Шевч. І, 95.

 

Пор. гр. Βασιλευς, ἁψίκετο εἰς Πέρσας ХС. 8, 5, 21; ἡ ἑν Πέρσαις Βασιλεια ib. 26; лат.: in Sequanos exercitum duxit. Caes. De b. g.

 

Імена власні, що в формі однини, приймаючи форму множини, переходять у категорію загальних, при чому ми розріжняємо такі випадки:

 

1. Множини фамільних назов (прізвищ) вживаємо на означення ріжних осіб одної фамілії або подружню пару і родину, напр.: Полуботки, Суліми, Потоцькі і т. ин.

 

2. Множиною особового ймення ми відзначаємо:

 

а) два і більше осібників, що мають одно ймення, напр.: Івани, Семени, Гриці і ин.

 

б) особи з прикметами, що нагадують особу даного імени, яко типову в цих прикметах, напр.: Ціцерони (видатні промовці), Брути і Коклеси (жерт– венні патріоти) і т. ин.

 

По-гр.: Ηρακλέες καί θησέες; лат. Hinc illi Lycurgi, hinc Pittaci, hinc Solones atque ab hac simulitudine Coruncanii nostri, Fabricii, Catones, Scipiones. fuerunt. Cic. de or. 3, 15, 56.

 

3. Так само, як і особові імена, імена містин в однині, приймаючи множину, можуть означати містини з прикметами, що нагадують містину даного власного ймення, напр.: ми маємо свої Манчестери і Шефільди.

 

В. Імена масові.

 

Імена матеріяльні і взагалі подільні та імена рослин, що ними заросли суцільні простороні, неперелічні, і звичайно ми їх уживаємо в однині, напр. залізо, золото, срібло, мідь, смола, вода, глина, кров, сажа, лід, град, дим, солома, полова, груз, ринь, пісок, пил, порох, попіл, сміття; м’ясо (солонина, буженина, свинина, шкопина і т. ин.), сало, борошно, мило; сукно, полотно; ячмінь, гречка, жито, пшениця, збіжжа, горох, лен, хміль, хрін, кукіль, терен; цибуля, картопля, печериця, капуста і т. ин.

 

Напр.; Було б тобі брати сукна не міряючи ЗЮР. І, 168.—Без міри пороху підсипає ib. 18.—Ой на вашій та вулиці насипано гречки Гр. III, 645.—Покладемо лати з пахущої мняти, поставимо ослони з яшної соломи ib. 155.—Дай, Боже, час добрий, щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась Ном. 261.—Ой найду я косарів косити барвінок Гр. III,. 222.—(Чорт і баба) викопали картоплю, а йому (чортові) оставили саме бадилля Рудч. Ск. І, 52.—Урожай на збожжя Літ. Вел. III, 342.—Збирала трояке зїлля на чари мені. Чуб. V, 31.—Зачала пшениця куколем сходити ЖС. II, І, 46.

 

Пор. гр.: ή οἰκία λίθου ᾠκοδομημένη.

 

Форма множини є середником:

 

1. Визначити маси матерії розділені просторонню або часом (з-окрема ґатунки одної матерії), напр.: Всі вже куроньки на сміттях (на місцях, де сміття) запіли Гр. III, 628.—Що по горах сніги лежать (в ріжних місцях,, шмати снігу), по долинах води стоять, по підгіррю маки цвітуть Бал. 45.— Тільки роси ранесенько (роса ранками) сльозами дрібними їх умиють Шевч. І, 121.—Десь сей нетяга нігде не бував, добрих горілок не пивав (в різних місцях або різними часами), що його й погане пиво опйанило ЗЮР. І, 205.— Носіте, дітки, медки солодки, а, я старая, жовтиї воски Гр. III, 7.—Нехай же їде Грек з винами (вино в ріжнім начинні або й ріжного ґатунку), з нивами та в нашу квашу Ном. 256.—На столах стоять меди да вина Чуб. II, 79.—І сіна які були, а дичини X. Сб. 7. 414.—Нехай тебе огні спалять, нехай тебе води втоплять Сб. ХИФО. VI, II, 130.—Йти собі на широкі броди, на глибокі води Купч. 388.—Свої вина, пива позаточував Ż. Р. II, 15.—Із города із Азова не пили-тумани вставали ЗЮР. І, 32.—Чи тим тая Алтань славна, що жовтії піски Сб. ХИФО. VI, II, 103.—Будем іти пісками, зарінками Купч. 488.—Піски пересипати ib. 388.—Треба порохи постирати Васильк. п. (порох на ріжних речах, в ріжних місцях).

 

Вживання імен масових у множині ми подибуємо в найдавніших пам’ятках. напр.: Взяша полона много а жита пожгоша и села Ип. 916 (1282).— Орють пшеницю и проса Ип. 792 (1241).—Снѣзи велицѣ быша ib. 819 (1253).—И тако угадаша поуть свои, ако ледове станоуть, поити на Гюргѧ к Ростову ib. 368 (1148).—Над поспольствомъ зась любо во всемъ (поспольство) жили обфито: в збожахъ, въ быдлахъ, в пасѣкахъ, але однак вимисли великіє были от старостовъ Літ. Сам. 5.—Порохи в цеґавзу запалились ib. 114.—Барзо снѣги великіє випали ib. 147.—Повисихали води і трави посхли ib. 149.— Позедавши капусти та боб, горохи, конопли повиєдали ib. 150.—Жита рвали и за диво єдинъ щобъ обачивъ хто снопъ жатий Хмельн. літ. 78.

 

Пор. лат. vina, ligna, cornes, aera і т. ин.

 

2. Множина рослин є спосіб означити місце, що та рослина укриває, напр.: Колись були яри да пшениці, а тепер облоги Метл. 42.—Ой не виїхав козак за густії лози ib. 110.—Гульк! як Пилип з кукурудзів Ном. 3153.— Посідали попід плотом у бурйанах Кв. I, 8.—Сидить над кручою у репйахах М. Пр. 43.—Сидів у коноплях Чуб. II, 653.

 

3. Множина, коли масу уявляється з часток, напр.: дрижджі, дрова, коноплі: (Андрію) коноплі на тобі сію Купч. 386. Сюди-ж належать дієслівні імена, зложені з приростками ви-, з-, па-, по-, пере-, що визначають річ, як скуток чинности, напр.: висівки, вишкварки (хоч є і вишкварок), зйіди, змилки, патіпки, помиї (хоч є і помия: Коломия не помия, Коломия місто н. п.), переїди.

 

Г. Імена абстрактні.

 

Коли абстрактні поняття ріжного обсягу, і стосунок між ними, як між родовим і ґатунковими, загальним і подрібними, то означення загальних можуть вживатися у множині, бо подрібні поняття, що входять в обсяг загального, перелічні (напр,: «чесноти», «якості», «хороби» і т. под.). Мимо цього випадку абстрактній ідеї не властива категорія многости, а тільки кількости (напр.: мало добрости, багато злости), в цім вони зближуються до матеріяльних, і їх уживання у множині є середником надати новий відтінок значінню.

 

Імена абстрактні (пóдрібні) приймають множину в таких випадках:

 

1. В розумі подільному, коли абстрактну ідею надають кільком особам, напр.: Ми з жінкою прожили до старостей своїх ЗЮР. І, 65 (кожде до своєї старости).—Не дай же їм роспусточок, як дала-сь мені Kolb. Р. II, 145.

 

В ст. яз.: Послахъ на вы различныя болѣзни и смрти тѧжкы Ип. 157 (1068).—Они завжды съ початку ажъ и до конца животовъ своихъ намъ и предкомъ нашимъ во всякихъ поволностяхъ стале вѣрныхъ и справедливыхъ послугами своими заховалися АЮЗР. І, 71 (1527).—Дали єсмо... Ковенское село Швантинскоє єму самому и жонѣ єго до животовъ ихъ ib. І, 124 (1548).—Послуги... до своихъ смертей чинити хотятъ АЮЗР. І, 94 (1538).—Духовныхъ нѣ-за-що мѣли... от таковихъ, которіє ихъ за зброднѣ до покути приводили, з гнѣвомъ отходили и по своихъ воляхъ собѣ духовнихъ шукали Літ. Сам. 135.—О терпѣніи женстѣмъ, како в зымѣ студеностий небоѧтъ cѧ Клим. Вірші, 68.—О попадях замуж йдучих по смертехъ попов своих ib. 176. Блаженства вам и мнѣ дай Боже заслужити, быхмо... могли по смертех в небѣ жити ib. 32.

 

Пор. гр. οἱ ἀριστοι τὰς φύσεις, οἱ τῶν φίλων θάνατοι, лат. civium neces.

 

2. Коли ім’я абстрактне вказує на емоції або властивості ріжного характеру, напр.:

 

Віри —народи нехристиянської віри: Була ти у землях Турецьких, у вірах бесурменських ЗЮР. І, 39.

 

Норови: А я твої норови добре знав,

                   Тим я тебе аж ніколи не займав Гр. III. 208. Пор. лат. mores.

 

Розуми: Мудрий, як би всі розуми поїв Ном. 5692.

 

Сили: Божих сил не можна вгадать Ном. 31.

 

Страхи: Страхи на Ляхи Ном. 871. Пор. лат. omnes metus et aegritudines.

 

Туги: Горши тобі, дитяточко, туги придадуть Чуб. IV, 132.

 

Чари: У мене чари—очиці карі Гр. III, 155.

 

3. Імена якостей у множині набувають конкретного характеру, напр.: Ой літа, літа та соколенько а по своїх високостях. (= високих місцях).— Плаче козак ще й ридає а по своїх молодостях (— молодих літах). Сб. ХИФО, VI, II, 125.—Витопчіть зілє мов, най по мені не зістає дружечкам на радости, мамуненьції на жалости Гол. IV, 314.

 

В ст. яз.: Потимъ (чорти) злости твои на очи викидати будут (на страшнім суді) Діал. о см. 269 (1629).—Іову Праведному... діаволъ великіи злости чинил Гал. Боги пог. І.

 

Пор. гр. αἱ ἀτυχία:, αἱ εὔνοιαι, αἱ τόλμαι; скр. keta, mrtyú, tares, dveshes; лат. dedecora, insaniae, amicitiae, mortes.

 

Далі тільки у множині речівники на -ощі, що їх первісне значіння, на думку Потебні (Зн. мн. ч. 69) виражати стан: молодощі, любощі, заздрощі, ласощі, різнощі, милощі, хитрощі, пакощі, болещі і ін., напр.:

Да старощі наші старощі дождали в Бога радощів Чуб. IV, 470. — Хитрощі та мудрощі Ном. 2969.—Забудь ласощі Ном. 5674.—Любисток для любощів Метл. 310.—Хто щириї любощі на сей світ проложив Метл. 31.

 

4. Імена чинностей у множині показують ряд моментів, многоразовість поступування або стану, напр.: Справляє він ухи да охи Рудч. Ск. І, 77.— Умізги Шейк. Сл. V, 186.—Минулися мої ходи через три городи Гр. III, 223.—Минулися мої лази через перелази Чуб. V, 147.—У середу зливки, у четвер допивки Гр. III, 684.—На глузи підняли Ном. 12697.—Там такий, що все на кивах та на митах Ном. 5774.—У великі я піду скоки Гр. III, 78.—Сміх не реготи, пішла баба в переверти Ном. 12678.—Жарти на сторону, а сміх на бік ib. 12657.—Нуди мене беруть Пот. Зн. мн. ч. 65.— Піти у мандри.—Ходити на засіди.—Тну голубця, йду в присіди Коцип. 24.— Пішла жінка на посідки, а діти дома були Камен. п. Сл. КС. III. 360.— Пішла дівка до неї на попрядки Чуб. II, 435.—Гризоти сумління.—Ждали, ждали та й жданки погубили Ном. 5627.—Вам смішки, а мені ні кришки Ном. 12690.—Пішла (Олена) на побридки ЗЮР. II, 19.—Піти в найми.— Далися у знаки чоловіка кулаки Ном. 9161.—Дався в тямки Ном. 3985.— До сивої кобили на зальоти ходили Гр. III, 649.—Позіхи напали Черк. п. Сл. КС. III, 264.—Проць, Мекита, Атаназі на зальоти приходили Коцип. 31.—Ганна свитку з себе та на втіки Чуб. II, 415.—Пішов Турок й-а в побіги Купч. 550.—Три громи загреміли Купч. 489.—Що ж нам буде за перейми (павйаного вінка)?—Поїхав на одвідини Чуб. V, 545.—Не переливки вже йому Рудч. Ск. І, 3. Розбійник бачить, що не переливки Чуб. II, 607.

 

Сюди-ж належать адвербіяльні вирази з прийменником на-в-, напр.: на-в-переваги (=щоб переважити): Грався він з долею навпереваги Сл. КС. II, 473; на-в-перейми (щоб переняти); на-в-тіки, на-в-битки, на-в ви– передки, на-в-виринки, на-в-випинки, на-в-дери і т. ин.

 

 

———

 

Речівник з двома і більше прикметниками, що сполучені злучником і, та і показують кождий на окрему річ або осібника, звичайно кладеться в однині, напр.: Старий і Новий Світ (так само і в нім. мові, але англ. the Old and New Worlds).

 

В формі однини кладеться речівник також по зложенім числівнику, що значить десятки і одиницю, напр.: трицять і одна ніч. Так само при числівниках дрібних: півтора, півтретя, півчвартаста і т. ин., напр.: Надувся, як півтора нещастя Ном. 3373; півтрети копи; півчварта року; бідного неволника півчвартаста ИП. I, 209; шукали, гляділи півчварта неділі Чуб. V, 1071. Але: А й у тому суденці півтораста молодців Чуб. V, 952.

 

II. Прикметник.

 

Прикметник кладеться в однині або множині залежно від однини або множини речівника, що він його прикметує. Коли прикметник стосується до двох і більше речівників, що в однині, то його кладеться у множині, напр.: Вже вони не діти, а вже стали парубок і дівчина гарненькі Рудч. Ск. І, 118.— І дізнав він, у кого є найкращі син та дочка Чуб. II, 611.—Преподобні Зосим, Савватій і свята пйатінка Парасковея М. Пр. 32. Попитати дороги до ціх чоловіка та жінки Чуб. II, 537.

 

Коли прикметник стосується до двох речівників, що з них оден ув однині, а другий у множині, то його кладеться в лічбі ближчого: моя жінка й діти, але: мої діти й жінка. В прикладі: Наших (,) гетьмана з козаками (,) ласкаво принято и отпущено Літ. Сам. 177—«гетьмана з козаками» можна уважати за приложення до «наших».

 

Коли при речівнику в іменовім або причиновім відмінку множини або двоїни стоять числівники два, три або чотирі, то прикметник при них здебільшого буває у множині в родовім відмінку, напр.: Три братіки рідненьких Март. 23.—Продав той син вал за три копійки мідних І. М. 22.— Засвітили штирі свічки воскових Е. Зб. VIII, 10.—Було собі три брати—два розумних, а третій дурний Рудч. Ск. І, 69.—Ой закину я поводи на штирі коні вороних Рор. 15.—Ой злїтав я чотирі сади вишневих ib. 118.—На тім острові стоїть три кроваті синіх, на тих кроватях сидить три пани сивих Узюм. п. М. Пр. 36.

 

Але: Три семирязї лихиї ЗЮР. І, 15,—Три брати рідненькі, як голубоньки сивенькі ИП. І, 106, і там-таки: два брати кінних. —Тікало три братіки рідненькі, три товариші сердешні, два кінних, третій піший піхотинець ib. 113.

 

При збірних числівниках: двоє, троє, четверо і т. д. прикметники кладуться у множині,, напр.: Мелник... з оборы своєє тыхъ... пятеро скота на продажу... яко блудныхъ погналъ Арх. ЮЗР. VI, 1,73 (1570).

 

За множину до «кождий» править «всі», хоч діялектично подибується і «кожді», напр.: Вона мені показала кожді перелазки Купч. Буков. пісні, 409, Такого чоловѣка на каждых дорогахъ будетъ благословити Тиш. Ал. 29.

 

III. Займенник.

 

Замість однини займенників я, ти, він в функції підмету або предмету, ми маємо відповідну множину цих займенників в тім разі, коли друге підметове або предметове слово в’яжеться з цими займенниками прийменником «з» в функції злучника «і», так, напр., замість: я і ти пишемо, гр, ἐγὠ καί σύ γράφομεν, або «я з тобою пишу», кажемо: ми з тобою пишемо, ви з ним пишете зам. ти з ним пишеш; вони з ним пишуть зам. він з ним пише. Ці звороти виясняються контамінацією типу: я з тобою пишу+ми пишемо.

 

Приклади: Ми з ним підемо.—Колись ми з батьком у-двох хозяйнували I. М. 67.—Ми з жінкою прожили до старостей своїх ЗЮР. 1,65.—Чи не могли б ми з тобою у-двох королевських листів читати ИП. 11, 4.—Любцю— кумцю! та же ми з тобою любилися,—кохалися, як риба з водою Коцип. II, 46.—Оцей чоловік, що ви бачите, то вони вкупі жили з батьком М. Пр. 176.—Саме в той час вони (дочка) вдвох з чоловіком їли курку печену ib. 10.—Чи не могли б вони (Барабаш) из кумом своїм Хмельницьким у двох (листи) прочитати ИП. II, 4.—Сестра розлучниця, розлучила нас з тобою, як рибоньку із водою Чуб. V, 1193. — Нащо нам з тобою королевські листи у-двох читати ИП. II, 4. З опустом займенника: Послі вони (себ-то Сухобродзенко) взяли удвох з дочкою і понабірали всякого дорогого одіянія Чуб. II, 310.—От и живуть вони (дурень) собі вдвох із жінкою Чуб. II, 499.

 

Займенник «він», заступаючи збірне ймення, кладеться у множині, напр.: Жінка звеліла йому зібрать птаство і зробить из кісток їх гніздо Звяг. п. Чуб. II, 110.—Спала думка на жидову, що то Йван їх погубив Чуб. II, 567.

 

Займенники питанні хто, що (і також зложені де-хто, хмо-сь і т. д.) не мають множини. В неозначенім розумі значать і одно і багато осіб: Хто бйеться, а в кого чуби болять Ном. 1305.

 

Вжите релятивно, хто може стосуватись до багато осіб (= що вони, котрі, які): Ти нам покажи боги, кому ся маємо кланяти Пам. укр. м. І, 253.— Чи є такі пани, кому гроші не милі Припов.

 

IV. Дієслово.

 

ОДНИНА.

 

Дієслів ув однині ми вживаємо в таких разах:

 

1. Коли дієслівне поняття стосується до однини підмету: В чистім полі біл камінь лежить Метл. 242.—Летить орел понад море темними лугами Чуб. V, 139.

 

2. Коли дієслівне поняття не стосується до жадного підмету; в цім разі ми кладемо дієслово в 3-й особі однини, а в минулім часі також і в ніякім роді, напр.: Нехай виясниться Ном. 5494.—Ой щось хмариться, туманиться, дрібен дощик іде, накрапається Чуб. V, 565.—Умреться, так все минеться Ном. 2433.—Не до тебе пилося Закр. 186.—Щоб тебе взяло та понесло поверх дерева Ном. 3679.—Як києм набито жидів в хаті Чуб. І, 252.

 

3. Коли дієслівне поняття стосується до неозначеного підмету, при чому в 2-й особі в однині, коли розуміється всяка друга особа, напр.: Панської роботи не переробиш Ном. 1299.—На Великдень як повбідаєш і зараз вийдеш на вулицю, то й побачиш свою долю Харьк. Сб. IV, 64.—Надокучила нам вража панщина, що ходячи наїсись, сидячи виспишся Пол. п. І, 2, 126.

 

4. Коли підмет в ґенітиві партитивнім у множині, то дієслово ув однині в 3-ій особі, напр.: Пятсот и трох млоденцов было на офѣру до божници приведено Крон. Боб. 14б.—Вже книжок є понаписуваних всяких Е. Зб. VI, 111.—Було собі двох братів Чуб. II, 522.—Ой над’їхало двох варшавйаків Чуб. V, 231.—Виїхало на дорогу чотирох верхів з ратиськами всі М. Пр. 208.—Тут як висипало панства, да все розряжене таке М. Пр. 52.— Як назбігалось людей Чуб. II, 117.

 

Пор. пл.: Dwóch z letarkami szło naprzód.

 

5. Коли підмет в номінативі або в ґенітиві з кількісним окресленням: Було собі два брати Староконст. п. Чуб. II, 45.—До мене два брати на поміч біжить Чуб. II, 260.—Там стояло два дубочки Чуб. V, 55.—Три козаки прийшло Метл. 8.—Ой три літа, три неділі минулося на Вкраїні ИП. І, 270.—Було в мене пара коней Лавр. 106.—Назліталось їх така сила, що Господи Рудч. Ск. II, 110.—Половина місяця у тьму уступило ИП. І, 191.— Половина садків цвіте, половина осипається Чуб. V, 457.—Седить дві дівчат Чуб. II, 41. —Ой прислалося до дівки Мароськи троє старостів разом Чуб. IV, 68. Такого чортів налетіло, що до дня викорчували Вінн. п. Чуб. II, 391.

 

Увага. В фольклорних записах діялектично подибуємо дієслово у множині, напр.: У полі, полі стоять два дубочки Чуб. V, 45.—З-під білої вишні три козаки вийшли Уш. п. ib. 54.— Зйіхалися два козаки на личку єднані ib. 57.—За ним штирі ксьондзи ідуть ib. 1081.

 

Коли в цім разі (§ 4 і 5) кілька дієслів, то в однині тілько те, що ближче, а решта у множині, напр.: Опівночи прилетіло два голуби, підняли її зовсім з постіллю і понесли через море Чуб. II, 92. От раз ішло два парубки і бачили, що підійшов до вікна однії хати мертвець X. С. 56. — Іде троє бурлак і питають Чуб. II, 514.—Було трох братів і мали старого батька Чуб. II, 558.—Дядько пообідав з жінкою і ідуть до дому Чуб. II, 654.

 

Пор. пл.: Kilka psów podbiegło і zaczęły szczekać.

 

6. Коли підметом імення збірне, то дієслово кладеться або в однині, або у множині (див. нижче), напр.: Сторожа поснула Мил. 87. — Не йди туди, вражий сину, де голота пйе Чуб. V, 955.

 

В ст. р.: Литва же бѧше стала при озерѣ Ип. 856. (1262).—Литва тѧ воєвала ib. 864. В ст. яз.: Зараз вся Литва крикнула: алилуія Ак. ЮЗР. II, 112 (1494).

 

7. Коли при підметі у множині за присудок править дієслово «бути», то воно кладеться в формі однини «є», бо форма множини «суть» вимерла майже на цілій Україні, ми її подибуємо в де-яких говірках на заході либонь під польським упливом: Не єсть ви козаки, єсть ви гайдамаки Чуб. V, 343, але: Суть там добрії люде Tomasz. 63 (Винники, Дрогобицького пов.).— У мене сут три волоси ангельски (И. з Ніклов.) М. Пр. 400.

 

8. Дієслово побічного речення, стосуючися до множини головного речення, може кластися в однині, коли має сенс подільний, напр.: Є й такі, що каже: попаси й мого, спасибі тобі РФВ. 1894, II, 314.—У царів, як скоро дитину має, то зараз появляється на дворі зора Війн. п. Чуб. II, 390.—Гей, молоді козаченьки, котрий буде в місті, поклоніться матусеньці, нещасній невісті ИП. II, 57.

 

9. Коли два або й більше речівників-підметів ув однині сполучені злучниками або, ні — ні, ані — ані, то дієслово кладеться в однині, напр.: Ти або він нехай прийде. — Ані лопата, ані мотика їх не розлучить Ном. 9519.

 

10. Коли ми маємо паратактичне сполучення речівників рівнорядного стосунку, то дієслово кладеться у множині, коли обидва співрядні речівники у множині, напр.: Не пили-тумани вставали ИП. І, 113, і в однині, коли обидва речівники в однині, а стосунок між ними розлучний, напр.: Скрипка- дудка грає.—Ластівочка-перепілочка підлетіла під оконечко Метл. 341.— Десь у тебе, козаченьку, отець-мати жива Пол. π. І, 81.—Як би мене брат–сестриця знала, то вона б мене хороше оплакала ib. І, 2, 197.—Та коли б сеє отець-мати знала, вона б мене в землю прикопала ib. 198.—Отець–мати лає й тяжко проклинає Коцип. І, 34. (Теж в ἑν διἁ δυοῖν: Хиба б батько й мати з того світу встав ИП. II, 11).

 

Коли-ж їх ужито у злучному стосунку, тоді дієслово кладеться або у множині, напр.: Нехай отець-матуся статки-маєтки збувають ИП. І, 94.— Та десь тобі, козаченьку, отець-мати живі Пол. п. І, 85. — Батько-мати прийшли і взяли ту сіль Рудч. Ск. І, 34, або в однині, напр,: Не знає отець· мати, яка в мене гадка Гол. II, 254.—Хиба б батько й мати з того світу встав ИП. II, 11.

 

МНОЖИНА.

 

Дієслово кладеться у множині в таких разах:

 

1. Коли дієслівне поняття стосується до неозначеного підмету, що розуміється як «люди» (Кажуть люде, що я не журюся Коцип. II, 39), то дієслово кладеться в 3-й особі множини, напр.: В ліс дров не возять Ном. 1456.—Багатому дурневі місце дадуть ib. 1427.—Не все тому правда, що- в пісні співають Ш. БП. І, 49.—Живе старий у старшого сина, спершу приймають старого, як повинно бути М. Пр. 177.—Як ударять у дзвони— тікай яко мога Лебед. п. Чуб. II, 286.

 

Узяли мене й спіймали, назад руки ізвязали, штире хлопці варти дали,, ще й коників загадали Ш. БП. І, 49—Прийшла пйатниця—поховали Гриця Чуб. V, 429.—Старого в залізах водили, сторожу давали до нього М. Пр.177. — Єго прийшли і імили і всадили на рік до темниці і очи му виняли ib. 400 (И. з Никл.).

 

2. Тоді, як підмет у множині: Пйані а діти і нехотя правду скажуть Ном. 8079.—Утікали ляхи, погубили шуби ИП. II, 18.

 

3. Коли оден підмет ув однині, а другий у множині, напр і Прийшли на чумака зіма та морози Чуб. V. 1058.—Зірки і місяць сяють Чуб. II, 93.

 

4. Коли підметом імення збірне, то в найдавніших наших пам'ятках поруч з уживанням однини кладеться множина:

 

Йдуть Русь на Царьградъ Ип. 27.—И Щерних же Клобоукъ даша вѣсть сватомъ своимъ в Половци ib. 652.—Идоша Литва на Лѧхы ib. 855 (1262).— Дроугая же рать воєваша тоє же недѣлѣ около Мѣльницѣ ib. 855 (1262).

 

Били намъ чоломъ вси Жидова Луцкіи Ак. ЗР. II, 4 (1506).—Іно мають братья того манастыря... игумена межи собою обираючи установливати Ак. ЗР. II, 152 (1523).—Тоє войско Московскоє... повтекали, возы и сани порубали... сами на въюки складшися въ скокъ побѣгли до своєє земли ib. III, 135 (1564), але там таки: Польскоє войско єще в Борисовѣ обозомъ лежитъ.—Шляхта жидовъ повидавали з маєтностями Літ. Сам. 12.— Орда зась... в Крим повернули ib. 14.—Войско гетмана собѣ вибрали ib. 52.—Увойшовши козацтво в мѣсто, крикнули на людей, жебы ляховъ были. И зараз посполство кинулося с тими козаками и за годину всѣхъ жолнѣровъ выбыли ib. 60.—Орда розно пойшли кождій до жони и дѣтей ib. 95.—Прийшовши до него старшина козацкая мусѣли стояти ib. 169. Жидова нехристь мостом ішли, Ісуса Христа морем вели Пам. нар. тв. 210.—Горе нашому козацтву, що і пудводника з возов пхають Ном. 791.— Відтак наяли паньство єдну жону М. Пр. 400.—Тут начали злазитись всякий гад, звір, та такого багацько, що двір малий Таращ. п. Чуб. II, 138.

 

Пор. гр.: τὀ πλῆθος ἑπεβοἡθησαν.

 

Також при займенниках неозначно-збірних, як хто, де-хто, нікого, жаден, кождий: Хто не гидливий, то й роблять М. Пр. 35. — Де-хто сміялись Кв. II, 214.—Немає нікого, щоб нас подоліли Макс. І, 21.—Жаденъ зъ нихъ не хотять ѣхати Ак. ЗР. II, 118 (1515).—Приказуємъ, абы жаденъ зъ Лубенцевъ... до тихъ лукъ бернадинскихъ втручатися не важились Арх. отр. для ист. Полт. єп. 68 (1657).—Тѣмъ же пришедшимъ в землю свою, повѣдаху кождо своимъ о бывшемъ Ип. 28. Пор. гр.: ἑἁν ἑιςτίς φανερὁς νένηται νλέπτων, τούτοις θάνατὁς ἐστιν ἡ ζμία.

 

5; Коли кілька речівників підметових ув однині сполучені злучниками і, та, а дієслово постпозитивне, напр.: Орел, віл і невіста одним духом жиють Ном. 8088.—Ми-сьмо свояки: його мама й моя мама на єдній воді хусти прали ib. 9347.— У Котляревського постпозитивно—згода з останнім речівником: Сей галас і репетовання Троян всіх в смуток привело Котл. Е. V, 1150—1.

 

Але коли дієслово препозитивне, то його звичайно кладеться в однині, напр.: Була колись мати та дочка М. Пр. 10.—Зійшлася любов і тихая мова Нп.—Тільки обібрався Барабаш да Хмельницький да Клима Білоцерківський ИП. II, 3.—Утікає жінка й діти з своєї хати Чуб. V. 1091.—Була собі лисичка-сестричка і вовчик-братік Ост. п. Чуб. II, 118 (О. К.) ²).— Вийшла д нему теща єго і отец єго Игн. з Никл. 17.—Посходила після дощу шальвія і рута Коцип. 35.

 

Але: Як були чоловік та жінка дуже убогі Лебед. п. Чуб. II, 102 (О. К.).—Були собі дід та баба Ост. п. Чуб. II, 113 (О. К).—Це, кажуть, були чоловік та жінка М. Пр. 7. Взяли той цар и цариця да й померли Чуб. II, 601.

 

Коли в реченні дві дієслові—одно препозитивне, друге постпозитивне, то препозитивне кладеться в однині, а постпозитивне у множині, напр.:. Стрічає його вовк, ведмідь і дикий кабан та й кажуть Чуб. II, 108.—Аж приходить до тиї молодиці піп, дяк і паламар, і принесли пляшку горілки Чуб. II, 382.—Був собі котик та півник, да спряглися жить Рудч. Ск. І, 27.

 

6. В іменних реченнях помічне дієслово «бути» кладеться в лічбі присудкового речівника, напр.: Колись, було розказують ще наші батьки, оця вся подина, де оттепер базарь, були княжі луки Харьк. Сб. IX, 245.

 

7. В виразах «один до другого», «один другому» — маємо множину в тім разі, коли ці вирази не правлять за підмет, напр.: Кажуть один до другого (себ-то: вони): ото мудра ґівка Kolb. Р. IV, 227, коли-ж підметом один, то однину: Абы єдин другому.,; І не чинилъ перехвалковъ Прот. Полт. С. І, 284 (1697).

 

8. Коли чинність взаємна, то дієслово у множині, напр.: їх буде стільки, що одна на одній лежатимуть Лебед., п. Чуб. II, 286.—Горщок горшку насміхаються, а обидва чорнії Закр. 154.

 

9. Коли при підметовім слові в номінативі стоїть друге підметове слово в інструменталі з прийменником з (з відтінком другорядности), то дієслово кладеться, звичайно в однині, напр.: Увійшов той чоловік з господарем у хату Чуб. II, 383.—То Івась промовляв, з полковником на долину виїжджав Макс. 85.—Сокіл з орлом купається Чуб. V, 1053.—Ой там бідний козак з поляками бйетсї ИП. II, 20,—Жінка в дому з дітьми плаче РЧП. 121.— Сучченко з конем та й ускочив туди Чуб. II, 255.—Птиця з птицею не побйеться, козак з дівчиною не наживеться Ном. 8761.—От порадився пан з його дядьком та й каже Чуб. II, 11.

 

Але часом подибуємо і множину: Атаман Кошовій зо всею атаманною куренною радостними привитали єго (Хмельн.) сердцами Вел. І, 50.—Кіт переляканий з лисичкою пішли Рудч. Ск. І, 23.—Пішла пані до другої і разом з тою пішли на цментар Чуб. II, 410. — От, той пан з його дядьком знов нарадились Чуб, II, 9.—Пан з панею зажили весело та хороше Чуб. II, 465. — Уже-ж тепер твій пан гетьман молодий на славній Україні з Хмельницьким великі бенькети всчиняють ИП. II, 5.—Жона його з поваром злюбилися Радом. п. Чуб. II, 475 (О. К.).—Зустрилися журавель з лисичкою у лісі Рудч. Ск. І, 30.—В норі жиють журавель з лисичкою ib. 31.

 

10. Коли дієслово в вольовім способі стосується до другої і першої особи, то його кладеться в першій особі множини, напр.:

Ходім зо мною (контам.: ходи зо мною+я й ти ходім) Рудч. ІІ, 166.

Не плач, не плач, Морозихо, об сиру землю не бийся.

Ой ходім з нами, з нами козаками, та меду-вина напийся Метл. 408

 

11. В український мові є численна категорія суб’єктивних дієслів (середніх і рефлексійних), з префіксами ви-, на-, по-, що підмет їх чинности мислиться у мнозі; таким чином ми їх зовсім не подибуємо в 1-й і 2-й особі однини, а в третій тільки тоді, коли підметом поняття збірне, напр.: Птаство повилітало, усе поснуло. Прикладами таких дієслів можуть бути: виздихати (Бодай вони (собаки) тобі виздихали Чуб. II, 147), вигинути, вимерти; наїхати, назлітатись, налинути, натовпитись; побабіти, побагатіти, побезглуздіти, побезсиліти·, побосіти, побубнявіти, повбожати, повходити, повиживати, повиздихати, повилазити, повилинати, повилітати, повимерзати, повимирати, повимокати, повипадати, повипливати, повипрівати, повиринати, повиростати, повиходити, повідживати, повідлазити, повідлітати, повідмерзати, повідпадати, повідростати, повходити, повлазити, повлітати, повмирати, повсихати, повтікати, повходити, поглухнути, подичавіти, подоживати, подолазити, подолітати, подохнути, подуріти, позакипати, позалітати, покаменіти, полягати і т. ин.; рефлексійні: поболітися, повбиратися, позадріпуватися, повдягатися, повзуватися, повигострюватися, повигулюватися, повилуплюватися, подутися, попитися (Попилися наші козаченьки, полягали спати ИП. II, 71), і т. ин.

 

При займенниках хто, що, що не мають форми множини, дієслова названого типу кладуться в однині, напр.: Хто тут наїхав, що нікого нема Чуб. II, 96.

 

11. Відмінно від попередніх випадків, треба зазначити вживання множини замість однини в таких випадках:

 

а) Звичай, що йде з Византії, у владичніх осіб говорити про себе у множині, напр.: Мы кнѧзь литовськии... потверживаємъ того своимъ листомъ ЮРГр. 20 (1375).—Мы кнѧзь Володиславъ... то єсмы вчинили 24 (1377).— Мы Дмитрий инѣмъ именемъ Корибутъ кнѧзь литовский, чинимо то знаємо всѣмъ ib. 40 (1388).—Мы княгины Олександровая Настася Києвская ib. 174 (1459).

 

За ними також і високі урядники, напр.: Оже мы панъ Гнѣвошъ, староста рускоѣ земли, то познавами нашимъ листомъ ЮРГр. 52 (1393).— Bo им. Божьє мы пан Иван Срѣмский староста руск. и вызнавам то сим нашим листом 85 (1414). Мы пан Сташко исъ Давидова, староста Самборьскый, приводимо то ку вѣчной памѧти ЮРГр. 98 (1422).—Ми Михалъ Бучацкый, пан и староста Галицкый... вызнавам... ЮРГр. 134 (1435).— А се мы панъ Янъ Бучацкии исъ Литвинова визнавамъ то сим листомъ нашимъ ib. 169 (1485).—Мы панъ Янъ дѣдичь Тарнувъскии... познавами то нашимъ листомъ ib. 175 (1390).—Мы то беремъ на насъ господаря АЗР. II, 152 (1523).

 

б) Коли такі установи як сойм або суд чи уряд міський подавали до відома свої постанови чи вироки, то вживали множини, напр.: Мы, урядъ городовий Бѣлицкий судили єго за злочинность Вир. Полт. С. 56.— Перед нами урядом меским Барышпольским Ак. Бор. 15 (1697).—Просила нас, вряду, аби то било про памет записано ib.—Перед нами, судом меским Бари– шполским ib. 21.—Положили ихъ милость соймъ у Вилни землямъ всимъ зьѣхатися на день светого Ильи, на выбранье господаря Ак. ЗР. І, 116 (1492).—Рада, албо магистратъ речы посполитои радили Крон. Боб. 109-б. Панове брацтво, вислухавши обохъ сторонъ справу, декретъ таковий на Никифора видали Арх. ЮЗР І, IX, 66 (1599).

 

в) Автор об єднуючи свою особу з читачем, говорячи від себе, вже в найдавніших памйатках нашого письменства уживав множини, напр.: Се начнемъ повѣсть сию Ип. 2.— О нем же передѣ писахом Ип. 861 (1264).— Ми же на преднеє возвратимся ib. 862.

 

г) Як знак чемности, звертаючись до вищих, рівних і нижчих осіб, до старших родичів, а також говорячи про них в третій особі множини, при чому, само собою, уживається і однини, коли на те дозволяє близькість стосунків. Потебня (Значеніе множ. числа, стор. 5) зазначує, що множина у звертанні до старших братів і сестер, не кажучи вже про батьків, донедавна було правилом в панських, попівських і мабуть міщанських родинах східної України, і родини ці що до цього певне небагато відріжнялися від козацьких та посполитих; також між чоловіком та жінкою в вищих верствах панувало «ви». Тепер, можемо від себе сказати, під московським упливом на східній Україні цей звичай чемности виводиться.

 

Приклади: А ци дома-сте, пане Господарь? Просив вас пан Бог на порадойку Гол. II, 2.—Ой витай, витай пане господару. Підійміте свою та головоньку, ой подивіться та в квартирочку; по вашій оборі сам Господь ходить Чуб. III, 346.—Ксьондз набоженства не скінчили Е. 36. VIII, 13.— Нам нині, господару, господиня наша винесут добрий гобід ib. 32.— Раз найшли батько черевики М. Пр. 69.—Батечко мій квітки не пізнали Чуб. V, 514.—Мали тато дві козі Чуб. V, 1156.—Мати пішли корів доїти М. Пр. 69.—Мене мати за те лають, щоб козака не кохати, а всі люде добре знають, що козака люблять мати Коцип. 13.—Вечеряйте, моя мати, вечеряйте сами, бо вже мені докучило вечеряти з вами. Neym. 99.—Мамуню ж мої ріднесенькі, мамусенько!, дайте ж мені раду Гр. III, 375.—Єсть у мене дома мати, коли вони пустять, так ночуйте Сб. Харьк. Фил. Об. VI, II, 165.— Чекайте ми ся спитаєм тата, чи скажуть приймати М. Пр. 45.

 

Те саме з’явище постерігаємо і в польській людовій мові (Див. Потебня. Знач. множ. ч. 4).

 

Аналогічне з’явище відзначує Бругман (Brugm. Bd. 2. Т. II, 434) в староіндійському.

 

_____________________

¹) Так, напр., дуб (дерево), дуб (дубовий ліс), дуб (матеріял). Неозначеність інди- відуальности таких масових словознаків так давалася відчувати, що споводувала ціпий ряд, з одного боку, новотворів з поміччю суф.—ин, — ина, на докладніше визначення індивіду- альности одиниць, що становлять масу: деревина, дубина, соломина, порошина і т. ин., з другого—ряд описових виразів на ту саму ціль: грудка соли, головка капусти, зерно ячменю і т. ин. Пізніше ми спостерігаємо зворотний рух, себ-то від значіння одиничности, синекдохічно, до значіння збірности (дубина—дубовий ліс) і матеріальносте (дубина—дубове ..дерево як матеріял).

²) Приклади, зазначені ініціялами О. К., вибрала Ол. Курило.

 

[Записки Українського наукового товариства в Києві. – Т. 20. – Наук. зб. за рік 1925. – К., 1926. – С. 173-191]

22.05.2018