По зйізді.

Політика краєва і загранична.

В рік по заснованю партіі годі мати претенсіі до вичислювали здобутків, які партія зробила, та ще в політичнім житю народа, і ми і не маємо. Та все таки ми в праві сказати, що на розвій політичних думок людности галицкоі Руси мали ми вже в першім році не малий вплив. Ба, і в поступованю наших партій і політиків заважили ми своіми змаганями не мало. Розумієся, причина того не в нашій силі, а в тім, що у наших партій такий брак організаціі, так мало свідомости змагань і цілей, що сама рішучість і консенквенція в нашім поступованю мусіли підорвати основи старого дилєтантского політиканства нашоі інтелігенціі. Правда, ми поки що більше партія культурна як політична, котрою ми ще тілько стаємо. Тепер ми ще тілько апостоли думок, в імя котрих хочемо стати практичними діятелями. Через те й наш стосунок до інших партій та інституцій в нашім краю був до тепер переважно теоретичний, т. зн. проти йіх діланю, котре ми вважали за некористне для народного розвою, могли ми поставити тілько критику в письмі і слові, підносячи заразом і добрі сторони йіх роботи, коли де в чім ми йіх вбачали.

В "старорускій" партіі бачили ми від початку нашого виступу дві зовсім відмінні групи неорганічно звязані з собою спільними етнографічно-літературними поглядами: мертвих обожателів петербурского та римского абсолютизму не потребували ми на смерть засуджувати, до живих робітників над піддвигненєм простого люду відкликувались ми, вказуючи на можність спільного діланя і раючи йім вступати в зносини з такими російскими кружками, котрі в Росіі ведуть боротьбу проти уряду і тоі части суспільности, котра той уряд підпирає, подібно як йіх тутешні братя по партіі.

До тепер ніхто з москвофілів-поступовців не здобув ся на відвагу, явно до нас прихилитися; орган йіх партіі "Галицкая Русь" пописав щось на тему "симпатіі" до радикалів, та з таким чудним мотивованєм і такими "логічними" скоками в виводах, що всякому образованому чоловікови приходиться на них тілько плечима здвигнути! Та ми кликали...

"Народовска" партія не прийшла ще до рівноваги в своіх думках і від самого заложеня нашоі партіі раз-у-раз з нами лаєся. Після переконаня єі людей, треба сего мабуть "для політики" (у переважноі части галицких політиків панує погляд, що в політичнім діланю ніяк не слід висказувати своіх правдивих переконань, і "політикувати" значить у них те саме, що "брехати"), бож годі припустити, щоби й самі творці "угоди" ще й нині за нею стояли; а все таки на нас спадає ввесь гнів за те, що ми єі в своім часі розбили. Чи ліпше було би для національноі справи украінскоі, як би те зробили були сами москвофіли, без нас? Справді, дивуватись треба розумови політичному тих людей, що вважаючи себе за партію, котроі першим завданєм вибороти національні права для Русинів в Галичині і Украінців в Росіі, мають для радикалів тілько слова доносів і ненависти. Не вжеж усвідомлюванє людових мас до політичного житя, над котрим працюють радикали, не причинюєся до виборювана національних прав Русинів? Не вжеж спільне діланє з російскими вольнодумними кружками, що одні тілько й можуть змінити теперішний лад у Росіі, не доведе в такім разі і до національноі волі Украінців?... Або й припустім на хвилю, що угода принесла нам якісь реальні користи то чи є на світі друга політична партія, котра, зробивши угоду з урядом і звязавши собі тим руки принайменче на одну каденцію парляментарну, не тішиласьби, що зростає нова партія опозиційна, що ставляє дальше йдучі жаданя і робить можливою хотьби нову угоду з новими уступствами?...

А наша партія "угодова" травить нас за те поліцією яко "москвофілів", забуваючи або власне памятаючи, що прихильники історичноі Польщі — Поляки, (котрих вона радо за свойіх майстрів в політиці признає) недавно те саме з ними робили і може завтра на ново начнуть робити...

Або і в спільній нам справі і в спільній справі всіх руских партій в Галичині, — в боротьбі проти історичноі Польщі, боронить хто другий прав руско-украінскоі народности про ти ідеі "od morza do morza, коли та ідея виступила в новій модерній формі, в формі "narodowego soсyalizma", кромі нас радикалів? Прецінь не можна думати, що рускі робітники дадуть ся відтягнути від робітницкого руху і підуть за "уміркованими лібералами", а робітницкий рух до тепер у нас польский і "народовці" наші на те не мають ради, а робітники і важний елємент в містах і через них може прийти до того, що міста наші до решти будуть зпольонізовані.

З "польською", як вона маніфестуєся, а з галицкою, як ми в праві єі назвати, партією "робітницкою" були ми подекуди навіть в стосунках практичноі роботи, устроюючи разом віча і т. и. Ми бажалиби такі стосунки удержати і на будучність, свідомі того, що в Галичині конче мусять з собою лучитися усі опозиційні сторонництва, коли мають змінити теперішний лад упривиліованого становиска консервативних елєментів. До робітницкоі партіі відносились ми дуже прихильно ще й через те, що надіялися від єі діяльности ослабленя нахилу до "ягайлонскоі ідеі" у других псевдо демократичних польских партій. Через те дуже болючо вразило нас поступованє представителів тоі партіі на конгресах соціалістичних у Відни й Брукселі, де вони виступали виключно яко делєгати партіі польскоі, забуваючи о тім, що для робітницкого діла багато кориснійше не забувати обовязку партіі зглядом членів єі руских робітників... Беручи участь в народних маніфестаціях, устроюваних "робітницкою партією" ручили ми в певній мірі і фірмою своєі партіі за тенденціі тих маніфестацій. Через те ми і вважали себе в праві піднести протест проти святкованю партією робітницкого третого мая с. р. і не мило нас вразило, що в органах тоі партіі не найшли ми до тепер ніякого поясненя тоі подіі.

Крок наперед зробила наша партія також і в нутрішній організаціі. Коли обернутися до повстаня радикалізму в Галичині, начинаючи від першого процесу руских соціялістів в 1875 році (Остап Терлецкий), треба завважати, що люде, котрі давали минувшого року товчок до заснованя партіі, мали право числити на те, що на йіх ініціативу збере ся немала громада. Судячи по проявам в печати, на студентских вічах і по академічних товариствах, приклонники нових ідей росли числом і між молодіжю і між старшими. А про те сталося інакше. Загально звісні і явно заманіфестувавші себе люде зовсім не взяли участи в заснованю партіі, а зложилися на неі чинники нові, до того часу мало звісні.

Треба було ждати, що велике число не приставших до партіі через те, що одні з них не бачили в ній своіх знакомих авторитетів, а другі хоть по думкам і прихильники партіі та такі, що по натурі своій хотіли своі переконаня плекати для домашного лише обходу а не для прилюдноі партіі і прилюдного діланя, до чого у них не ставало відваги, — в міру розвою партіі силою природного впливу громадскоі роботи на людей будуть до неі обертатись. Другий зйізд в многім оправдав ті надіі: ми бачили на нім в перший раз деяких ветеранів і нових прихильників радикалізму.

Так само і солідарність внутрішна партіі раз у раз збільшаєся. Теоретичні ріжниці в поглядах прихильників зібравших ся під одним знаменем, одні вирівнуються, другі відкладають ся до пізнійшого порішеня, бо перед очи виступають завданя, до котрих треба брати ся зараз і котрі мають таку велику вагу, що попри них нема часу на теоретичні спори.

Єдність та у внутрі дає партіі можність начинати проби організаціі по закуткам нашого краю на провінціі. На разі ухвалив зйізд більше шабльонові лише способи такоі організаціі через вишукуванє мужів довірія і скликуванє за йіх помочею провінціональних віч і т. і., та практика певне небавом покаже нові дороги, котрими треба йти, і слідуючий зйізд буде мав фактичний матеріял до обрад над того важною справою.

Участь представительки жіночого руху, д. Н. Кобринскоі в нарадах зйізду і єі заявленє, що від тепер буде своі змаганя лучити зі змаганями партіі, певно причиниться до єі розвою...

Дальший розвій партіі в наших власних руках: від нашоі сміливости, рішучости і консеквенціі в поступованю залежати буде єі будучність.

Др Роман Яросевич.

_______________

ІІ-гий зйізд укр. радикалів

відбувся у Львові і вів наради від 5-ого л. жовтня вечір до ночи 5-ого, в великій салі "Народного Дому" котру управляючий Совіт Н. Дому радо і зовсім безкористно відступив, за що зйізд ухвалив єму горячо подякувати. На 125 запрошених на зйізд, зйіхалося до 60 (то б то в двоє більше, ніж торік) а бувало на поодиноких нарадах 45. Що до селян, як зрештою і що до всіх інших, то рішено згори запросити тілько людей вповні свідомих найдальших консеквенцій радикалізму, що не були би тілько фігурантами. Таких селян запрошено 8 з ріжних сторін східноі Галичини, а явився тілько один, з Коломийщини — дуже інтелігентний молодий ґазда. Інші селяне, як зрештою й богато з інтелігенціі, не явилися між іншим тому, що думали, що зйізд буде після руского календаря, не знаючи, що ми все числимо після новійшого календаря.

Справу ревізіі програми, котра ще недавно для многих радикалів, особливо молодших, видавалася найважнійшою, усунено з порядку дневного. Висказано тілько з ріжних боків своі погляди на сю справу, вказано на матеріяли до того в "Народі", і вибрано комісію, що на третім зйізді має предложити готовий проєкт зревідованоі програми. До тоі комісіі належать отсі участники зйізду: Вяч. Будзиновский, Др С. Данилович, Евгеній Левіцкий, Др. Теофіль Окуневский, Вол. Охримович, М. Павлик, Остап Терлецкий, Др. Р. Яросевич.

За те обговорено основно і порішено всі інші точки нарад, а іменно: внутрішну організацію і фонди партіі, органи партіі, радикальне касиново-просвітне товариство, акцію серед селян і робітників, найблизшу політичну діяльність партіі і становиско партіі до інших партій та інстітуцій.1)

Рішено між іншим, що загальний зйізд партіі має відбуватися стало що року у Львові, в початку жовтня; окрім того, в міру потреби мають відбуватися зйізди загальні надзвичайні.

Дотеперішний властитель "Народа" М. Павлик віддав єго на власність партіі. Редакцію "Народа" зйізд поручив одному редакторови, М. Павликови, що має єі вести в порозуміню з відпоручником партіі Ів. Франком. Заведено в "Народі" ось які сталі рубрики: Політика краєва і загранична, Справи суспільно-економічні, Полеміка й дописі, Наука й штука, Критика літературна й бібліографія і Жіноча справа (нестала). До тих рубрик, редактор прибирає собі референтів, що разом із ним і відпоручником партіі вже утворили редакційний комітет "Народа". Комітет редакційний рішив сходитися регулярно що суботи від 3 год. по об. в льокалю редакціі "Народа", для нарад над змістом Народа і поділу праці.

Часопись популярну "Хлібороб" рекомендовано членам партіі ширити між селянством. Нарешті ухвалено оснувати орган робітницкий соціяльно-демократичний для міских і фабричних робітників на Руси в рускій мові, латинскими буквами.

Для товариского житя членів партіі а головно для народноі освіти в радикальнім дусі рішено оснувати у Львові відповідне товариство, а для викону сеі ухвали вибрано комітет зложений з дрів Щ. Сельского і М. Шухевича, далі з дд Остапа Терлецкого, Ів. Франка і М. Ганкевича. Як би котрий з тих вибраних зрікся свого вибору, то комітет може на єго місце прибрати собі іншого члена.

Що до акціі серед селян, то ухвалено скликати на провінціі віча народні для справ пекучих для мужицтва, а також поручено членам партіі скрізь входити в безпосередні сталі зносини зі селянством, стараючися зискати вплив і провід у своій стороні. Далі візвано членів партіі, щоби дійствували серед міских і фабричних робітників, особливо Русинів-Украйінців, усвідомляючи сих остатних не тілько як робітників, але і як Русинів. Не ходило при тім внескодавцям о який небудь шовінізм національний, а тілько о те, щоби спинити польонізацію руских робітників в найпринаднійшій для них формі польского соціялізму, спинити йіх розрив з сільскою укр. людностю і приготовити з них спосібних агітаторів радикалізму між сільским руским народом, що ніякоі чужоі мови не розуміє.

Що до найблизшоі акціі політичноі, то ухвалено скликати до Львова, в початках 1892 р. всенародне віче для нарад над справами політичними й економічними, а також в разі завакованя якого крісла посольского, ставити, по змозі, радикальних кандидатів до сойму й ради державноі. Кандидати обовязані зараз по розписаню виборів йіхати на місце для агітаціі в данім окрузі в дусі й інтересі партіі. Поручено також членам партіі звертати пильну увагу на всякі вибори до рад громадских і повітових, для визисканя йіх в інтересі партіі. Нарешті відкликанося до руского поступового жіноцтва, щоби організувалося в рамах нашоі партіі і розвивало в своім крузі діяльність рівнобіжну нашій (пропаганда, агітація за розширенєм прав політичних), в порозуміню з видними членами партіі.

Врешті, що до остатноі точки, то ухвалено на тепер не входити в ніякі зносини з галицкими політичними партіями, окрім робітницкоі. Ухвалено однако вступати в члени всіх руских інстітуцій і старатися йіх діяльність звертати в користь вимогів партіі. Додати треба ще й те, що зйізд ухвалив, на комерсі 4 октобра, вислати проживаючому на той час у Відні проф. М. Драгоманову, телеграму з признанєм за єго великі заслуги коло поступу галицких Русинів.

1) Для історіі додамо, що референтами і внескодавцями поодиноких точок буди отсі товариші: для ревізіі програми Вол. Охримович, для внутрішноі орг. і фондів партіі Яків Невестюк, для органу партіі та радикального просвітного товариства М. Павлик, для акціі партіі серед селян і робітників Др. С. Данилович, для найблизшоі політ. діяльности партіі Ів. Франко, для становиска партіі до інших партій та інстітуцій Др. Р. Яросевич.

______________

Уніятский синод.

Від 27. н. с. вересня до 7 жовтня сего року відбувався у Львові уніятский синод. Був се перший руский синод провінціональний після синоду відбутого 1720 р. в Замості. Дуже інтересно булоби порівнати сі оба синоди; перший з них довершив організаціі уніятскоі церкви в дусі Веляміна Рутского та Осафата Кунцевича, другий мав повести справу далі, та, здаєся, не оправдав покладаних на него надій.

Богато води утекло між тими обома синодами. На синоді замойскім ходило головно о те, щоби довести попів уніятских до людскоі подоби з того пониженя і занедбаня, в якім вони находилися ще від часів православія, покинутого в Галичині в роках 1690-1708. Тому то між ухвалами того синоду читаємо напр. такі: "Іереі мають ходити в одеждахъ чорныхъ и долгихъ; повинны трезвенію прилѣжати, до корчемъ и домові шинковныхъ на піятики не учащати подъ карою впадненя въ запрѣщеніе. Не повинин также съ чужим женами переставати, танцовати, шинковъ провадити, роботъ простыхъ съ униженіемъ стану духовного долати, купецтвомъ бавитися, ани на торги и ярмарки обычаемъ свіцкимъ издити. Аще который Іерей имѣетъ жену явне прелюбодѣйну, да ею отпустить, иначей священная дѣйствовати да не дерзнетъ. Посваровъ такъ самы съ собою, яко и зъ особами свіцкимы завше стеречися мають, а тимъ барзѣй до бытвы между собою не повинны пориватися, подъ карамы самымъ учинкомъ въ клятву впадненя, карцересу и инимы тяжчайшими. Соборъ заказуетъ, аби жадень Парохъ за адмѣнѣстрованіе Сакраментокъ отъ Парохіановъ нѣчого не упоминался ни самъ ни чрезь кого иншого, подъ карамы впадненя самымъ учинкомъ въ клятву и отъ парохіи отсужденія. Съ женами по Праздникахъ и Торгахъ на единомъ пойздѣ публичне йздити и волочитися неповинна, подъ карою за кождый разъ пяти гривень и двонеделнаго карцересу". (Виписано із староі книжки "Уставы с. Собору Замойскаго и Діецезалніе", виданоі у Львові 1744 року). А епіскоп Афанасій Шептицкий в своім листі пастирскім мабуть з 1728 р. (друкований екземпляр сего рідкого документа, котрий я мав в руках, був неповний, бракувала одна чвертка пів аркуша, власне та, де була дата), покликаючися на ухвали того самого синоду, надає протопресвитерам, по нинішньому деканам, дуже обширну владу над попами, каже йім пильно наглядати за тим, як ті попи жиють, як одягаються, як правлять службу божу, ведуть метрики іті. і додає: "Аще что ота предреченныхъ нераденія ради Іерея не обрящутъ, не токмо словомъ, но и вервицею отческо да накажутъ, или вини да дасть гривну". Як бачимо, декан міг непорядного попа не тілько накартати словами, обложити карою грошевою і "карцересом", але й побити мотузом!

Як же відмінну супроти сего фізіономію виявляв сегорічний синод! Тих 170 літ змінили стан уніятского духовенства від верху до низу, а приписи замойского синоду або забулися або стали злишні. Нині нікого не дразнить, коли піп йіде з жінкою в однім возі, а попи, що торгуються з парафіянами за треби, навіть не думають про те, що вони "самымъ учинкомъ впадають во клятву". Влада деканів стала майже пустою формою, а о наказуваню вервицею хіба лиш декуди згадує глуха традиція. Уніятске духовенство могло заімпонувати делегатови папскому знанєм догматики й історіі церковноі, і поставитися окунем до митрополита, котрий силувався завести целібат.

Що заведенє целібату серед уніятского духовенства було головним наміром тих, котрі устроювали сей синод, се вже нині нікому не тайна. А що се справа, рускому духовенству дуже нелюба, то аранжери синоду держали єі до остатноі хвилі в тайні і врочисто запевнювали, що справа целібату не буде на синоді порушена. Крім того скасовано давній звичай, щоби духовенство по деканатам вибрало своіх делегатів на синод, але делегати були з гори іменовані епіскопами. Далі з світских людей допущено тілько одного, сеніора Ставропігіі, проф. дра Шараневича, тай то без права голосу, і тілько в остатній хвилі єму дали голос, позволивши відчитати в комісіі свій меморіял против целібату. Не зовсім ясно, який голос мали делегати з духовенства. В опублікованім регуляміні сказано було, що вони мають тілько голос дорадчий, а рішають самі епіскопи; з того, що стало відомим о самих нарадах, виходилоби, що коли комісія якусь справу відкинула, то епіскопи не могли вже сего змінити. Так сталося і з справою целібату, котру в комісіі відкинено всіми голосами против трьом чи чотирьом.

Ми не будемо ту зводити до купи тих припадкових, нераз суперечних звісток, які протискалися в газети підчас нарад синоду, що відбувалися в великій тайні. До самих ухвал ми надіємося ще вернути тоді, коли вони будуть опубліковані. Тут тілько скажемо слово про целібат.

Духовенство уніятске дуже єго бойіться, бо знає добре, що целібат випхнув би єго з нинішного, зглядно незалежного і світского становища, відірвав би єго ще більше від народа і зробивби єго послушним і податливим знарядом в руках Риму. Балакати о якій небудь автономіі "церкви рускоі" тоді не було б і думки. Оттим то звістки газетні о тім, що на синоді помимо врочистих запевнень, з гори, таки заговорили про целібат, викликали серед духовенства по всій Галичині велику трівогу, а коли проект целібату на синоді упав, то півурядовий орган святого Юра, "Gazeta narodowa" запевнила врочисто і зо шумом, що думка ся похоронена на все і що целібат в церкві уніятскій ніколи не буде заведений. По нашій думці, се друге врочисте запевненє має таку самісіньку вартість, що й перше, і о кілько звісно навіть теперішній синод приняв одну таку постанову, котра простісінько веде до целібату. Є се постанова про тзв "малі семінаріы".

Мають се бути замкнуті заклади, в котрих хлопці побирати будуть науку подібну до тоі, яку тепер побирають в гімназіях, але прикроєну спеціяльно до того, щоби по виході з того закладу могли вступити до семінаріі духовноі. Таких малих семінарій мало би бути 4: одна в Римі при коллегіі пропаганди, а по одній при кождім епіскопі. Що в них вихованє молодіжи велось би в дусі безоглядного римского католіцізму, се певно, а також певно й те, що коли б наші епіскопи мали на стілько грошей, щоби зараз же позаводити такі малі семінаріі, то за яких 8 — 10 літ ані один піп не висвячував ся б жонатим.

Для нас ясно одно: єрархія має в руках тисячі способів впливати на укінчених богословів, щоби висвячувалися в безженстві, і коли тілько схоче про се сурйозно дбати, то духовенство не зможе йій опертися. Воно не має ніякого способу боротьби, а одинокий витрібуваний єго спосіб — апатична інерція тут як раз ні на що не придасться. Інтересно, що як раз в часі нарад синоду, в той самий день, коли у Львові зібрався другий зйізд радикалів, зйіхалося також досить значне число духовенства переважно з молодшоі генераціі, щоби нарадитися над способами спільноі оборони проти заходів ультрамонтанства з одного, а радикалізму з другого боку. Наради ті, як нам говорено, були чистою конфузією і не довели ні до чого; розумнійщі йіх участники, побачивши в самім початку брак єдности в самих елементарних поглядах у зібраних, покинули наради.

Не сумніваємося, що заведенє целібату буде для нашого духовенства дуже неприємне. Деякі патріоти бачуть в нім навіть важкий удар на нашу національність, котра доси, мовляв, тілько й підносилася нашим духовенством. Нам здаєся, що погляд сей не зовсім справедливий. Неупереджений історичний дослід історіі нашого народного відродженя покаже набудь крім многих незаперечених заслуг деяких одиниць з поміж уніятского духовенства, також факт, що перевага духовенства була доси радше гальмою між підоймою нашого народного поступу, котрий справді рости і ширшати може тілько на плечах незалежноі світскоі інтелігенціі. Заведенє целібату в духовенстві мусить дати сильний товчок до витвореня далеко значнійшого ніж доси числа рускоі світскоі інтелігенціі, і стане сильною підоймою поступу.

Іван Франко.

________________

Мужицкий погляд на синод.

Цікаво знати як задивлялися мужики на синод. Попи всюди по церквах читали довжезні посланія єпископскі, але з них годі було що довідатись, бо там було лиш без ліку титулів тай тілько всего. Цікавійші питались мене, над чим там будуть радити, а коли я йім оповів, що єпископи хотять завести всюди безженних попів, то похвалили сю думку, бо — мовляли — тепер піп займає ся лиш все господаркою тай дітьми, а просвітою та читальнями майже зовсім не інтересує ся. Дальше питались, чи не відберуть грунтів попам, а замість того дадуть пенсію, бо тогді піп мавби більше свобідного часу і не казав би собі робити по два дни за покропленє поля на весні (за прочитанє евангеліі платиться осібно), і не устроювавби толок з музиками, щоби мати цілком за дурнісенько робітника. Що до скороченя служби божоі, то булоби добре й для них, бо не треба би тілько стояти в церкві (часом 2 або 3 години) і для попів, бо моглиби ще відправити який акафист, розумієся, за гроші.

Зрівнанє календарів казали — конечне, бо то аж гидко дивитись, як латинники роблять в наші свята, ну а ми мусимо в йіх. Свят, казали, вже й так за много, більше не треба. Так отже переконався я з сеі розмови, що мужики задивляють ся на синод з свого мужицкого, а не попівского або, як "Діло" каже, руского боку. — Любша д. 2. жовтня 1891.

Василь Бережанин.

_____________

Почесний вихід з вузькоі церковности.

Більше або менше освічені народи Азіі й Европи діляться тепер між кількома церковними вірами, то христіянскими, то нехристіянскими, як жидівство, магометанство, браманство, буддівство й ріжні віри китайскі та японскі. Кожда з тих вір претендує, що вона посідає найвисшу правду, і довго кріваво воювали ті віри проміж себе (тілько буддівцям не можна закинути пролитя чужоі крові за віру) і не перестали ще ворогувати й доси. Аж ось серед кожноі церкви стали вироблятись нові напрямки, котрі стали розбирати думкою в кожній вірі святощі і знайшли там головне, оснівне, й побічне, формальне. До того придалось порівнанє ріжних вір, котре згодом виробилось в цілу науку, про стан котроі ми говорили в книжочці Із історіі вихованя в Европі. Те порівнанє між іншим показало, що в усіх майже вірах, не глядючи на ріжні форми, є богато спільного. Поряд з тим вільна від усякоі віри думка серед европейских народів загрозила істнованю коли не віри в загалі, то по крайній мірі усяких примусових церков, в науці котрих виявилось навіть і перед простійшими людьми багато такого, чого збуджена людска думка тепер ніяк не може приняти.

Під впливом усіх тих і ще інших причин майже серед усіх церков, по крайній мірі в Европі та Америці, а по части й Азіі, виявивсь новий напрямок: зблизити й помирити між собою ріжні церкви-віри та вратувати пошану до них тим, щоб висунути на перед у кожній те, що в них є спільного і власне користного для людности: науку про любов до ближнього, про смиренє звірячих, самолюбних змагань і т. п.

В остатні часи в Англіі сей новий напрямок проявив себе дуже цікавим починком, про котрий варто буде росказати й нашій громаді, де так богато говориться про віру, між іншим як про народну святощ.

В однім з кутків на півдню Лондона (Sоuth Place) вже давненько було заломлено церковне товариство, котре по троху перейшло від звичайноі науки протестантских церков до унітарізму, то б то до христіянскоі віри в одного бога, відкидаючи церковну науку про св. Тройцю. (Колись таких унітаріів було чимало в Польщі й на Руси, аж поки йіх не вигнали та не стребили католицкий польский уряд та православні козаки). Недавно се товариство зовсім виступило за границі христіянства, прилучившись до того руху, котрий вийшов з Америки і звеся моральне вихованє (ethical culture). Люде, котрі пристають до сего руху, залишають зовсім всякі обовязкові думки про віру, а займаються тілько наукою про те, як робити добро людім, та працею для того добра. Три роки тому назад Лондонске моральне товариство на південнім пляцу (South Place Ethical Society) задумало притягти до себе людей усяких церков, аби ті люде згодились познакомити других зі своєю вірою, а в тойже час показали, що в тих вірах є такого, що служить для добра й любови між людьми. Богато вчених, а також церковних проповідників і навіть кілька попів згодились на думку Морального товариства, і в 1888 і 1889 р. держали по черзі відчити про всякі віри. Більша частина тих відчитів напечатана в спорій книжці під назвою Релігійні науки на світі (Religions Systems еt the World. London. Swan Sonnensghein 1890, 7 sh. 6 d.) Деякі з тих відчитів дуже короткі, щоб дати докладну історію всякоі віри, і тілько будять охоту близше познакомитись з тими вірами по книгам тих же самих відчитників. Деякіж дають досить доклади, огляди надто нових вір, таких, як напр. теізм то б то віра в бога, незалежна ні від якоі примусовоі церкви, така, котра признає, що кожна зо старих церков по троху пізнає бога, що править світом і проявлявся в людскому розумі; як гуманізм, то б то віра в людність, в постепенний зріст розуму й добра серед людей; як секулярізм, то б то віра світска, подібна до гуманізму йті.

Найголовнійша думка, котра проступа в усіх відчитах, се власне думка про потребу виставити на перед в усякій вірі те, що спільне й другим вірам і що мусить зближати людей, а не ріжнити йіх. Сю думку висказують не тілько проповідники нових, людяних вір, але й учителі старих, навіть деякі попи. Так проповідник унітарізму сказав, що єго товариші по вірі думають, що "чесне житє є найбільша заповідь бога, котрому вони поклоняються... Що людина може бути язичником, жидом, христіянином, якоі хоче церкви, буддістом, магометанином і т. і може не признавати ніякоі віри, але коли вона чесна людина і старає ся робити добро своім ближнім, то ми єі признаємо від усього нашого серця за святого перед богом". Канонік англійскоі епископальноі церкви сказав, що обряди церковні не мають великоі ваги, що над усе стоіть милость то б то дух, котрий веде людину, що б приносити себе в жертву для других".

Тілько один римско-католицкий піп, котрий говорив про свою церков і про мшу, виділивсь з усіх відчитників і сказав, що в справі віри нема середини і що треба або слухатись римскоі церкви, котра одна дає правду, або зректись усякоі моральности. Та поряд з тим, другий римский же католик, секретар Спілки римско-католицкоі в Англіі, сказав, що не треба зневажати ніякоі віри, навіть віри самих грубих диких народів, і нагадав слова недавно помершого Англичанина католика, кардинала Нюмана, що ніяку віру не можна назвати неправою, скілько б не примішувалось до неі хибних думок".

Над усією книгою, про котру ми говоримо, поставлена надпись, котра найліпше передає єі головну думку: "Тепер новий католіцізм (всесвітня віра) піднимаєся над світом. Всі релігіі вважаються за божественні, вони показують ріжні угли, під котрими люде дивляться на Бога. Нова терпимість до вір учить признавати божественними всі віри, котрі помагали людім вдержувати своі звірячі почутя думкою про речі духовні й вічні".

Проповідник Морального вихованя — товариства, котре зібрало всіх сих відчитників, так сказав про своє товариство і про єго ціли в сій пробі: "Ми не творимо з себе церкви, ми допускаємо до себе людей усяких вір, тілько ж ми сподіваємося, що під нашим упливом, наші товариші з ріжних вір перероблять своі церкви в товариства, подібні до нашого то б то такі, котрі вважають за релігійний звязок між людьми — замір працювати для добра людскости".

М. Др.

Salmannsdort bei Wien, 25 сент. 1891.

[Народ]