Іван Франко бачив гру Марії Слободівної¹ в різних виставах та на репетиціях, зокрема за його п’єсами, залишив про неї поіменну згадку, а також загальні характеристики виконавського рівня акторів у виставах, де грала й вона. У виставі «Ой не ходи, Грицю, та на вечерниці. Народна драма з давних часів з співами і танцями» М. Старицького і Вол. Александрова, прем’єра якої відбулася 28 жовтня 1893 р. в залі товариства «Frohsinn» у львівському готелі Жоржа, Слободівна зіграла роль Д а р и н и, сестри молодого козака Грицька. Між іншим, в анонсі також зазначено, що епізодичну роль одного з молодих козаків, Андрія, виконав В. Слобода². Оглядач гастролей театру, що відбулися у Рогатині наступного року – в серпні 1894-го, назвав В. Слободу серед «молодших артистів», що «загально подобались»³. А Стефан Чарнецький згодом згадав Володимира Слободу серед акторів театру «Руської Бесіди», які були в ньому у травні 1894 р., але відніс його до «таких, що побуде з місяць на сцені й кидає укр. театр»⁴. Мабуть, той доводився Марії якимсь родичем⁵.
Франко спостерігав Слободівну в ролі Д а р и н и, бо написав на львівську прем’єру рецензію «Teatr ruski» («Руський театр»)⁶, у якій зауважив: «Сама п’єса, незважаючи на старанну гру акторів, не виправдала сподівань»⁷. Рецензент «Діла», захований під криптонімом къ, докладно розкрив зміст п’єси, потрактувавши її як «звичайний водевіль, що не має великих вибагів на драматичну стійність», але високо, притому поіменно, оцінив майстерність виконавців, зазначивши зокрема: «Доброю Дариною була панна Слободівна»⁸. Оскільки квитків на прем’єру всім охочим не вистачило⁹, виставу повторено 31 жовтня 1893 р.¹⁰
Уже в дебютний рік М. Слободівної Франко згадав її як нову перспективну акторку галицькоукраїнської професійної сцени (у статті польською мовою «Teatr ruski»¹¹ – «Руський театр»):
«З молодих жіночих сил руський театр [в оригіналі: teatr ruski. – Є. Н.] має три яскравіші [в оригіналі: bardziej wybitne. – Є. Н.] артистки: панну Слободівну, панну Фіцнерівну і пані Лопатинську»¹².
Проте тут же зробив застереження:
«Про першу з них, як початківицю [в оригіналі: jako poczatkującej. – Є. Н.], нічого ще не можна сказати, тим більше, що вона виступала тільки в невеличких ролях»¹³.
Починаючи від наступного (1894) року М. Слободівна виконувала ролі також у виставах за Франковими п’єсами «Рябина», «Учитель», «Украдене щастє» і за його переробкою «Заламейский війт». У прем’єрі Руського народного театру за п’єсою (другою редакцією) «Рябина, комедія з народного житя з співами в 4 діях», що відбулася в Коломиї у великій залі Каси ощадности 11 липня 1894 р. (режисер Кость Підвисоцький), М. Слободівна зіграла епізодичну роль Г а ф к и, однієї з трьох дівчат. Роль присяжного виконував В. Слобода¹⁴. 12 липня 1894 р. «Рябину» виставлено у Станиславові¹⁵. Цю ж виставу, «дуже добре приняту в Коломиї і Станиславові», театр анонсував для показу також у місті Бурштині другої половини липня¹⁶ і в місті Рогатині 12 серпня 1894 р.¹⁷
У Львові «Рябину» – уже під режисурою Стефана Яновича (псевдонім Стефана Курбаса) – Руський народний театр уперше показав 6 вересня 1894 р. в залі товариства «Frohsinn». М. Слободівна виконала тоді одну з головних ролей – О р и с і, доньки війта Нестанич Прокопа Рябини¹⁸. Анонімний рецензент «Діла» зауважив:
«Артисти не конче добре вив’язались зі своєї задачі. Декуди пересадна деклямація і неопанованє ролі, а декуди браки у вивченю ролі не могли зложитись на гарну цілість»¹⁹.
Натомість непідписаний рецензент «Народної Часописи» (як з’ясував Роман Кирчів, ним був Осип Маковей²⁰) підкреслив успіх вистави, зіграної за Франкової присутности: «<…> актори грали дуже добре, а автора викликувала публика кілька разів на сцену», притому «п[анн]а Слободівна зложила знов доказ свого великого поступу <…>»²¹.
18 вересня 1894 р. в залі товариства «Frohsinn» відбулася прем’єра вистави за Франковою комедією «Учитель» (режисер С. Янович). М. Слободівна грала Ю л і ю, сестру вчителя Омелька Ткача (анонс²²; афіша²³). У непідписаній стислій хвалебній рецензії наголошено, що «прем’єра» мала «повний успіх», «артисти вив’язалися добре з своєї задачі», а «публика <…> своє признанє заявила, викликавши автора при отвертій [відкритій. – Є. Н.] сцені по другім і третім акті»²⁴. Отже, Франко бачив гру Слободівної також в «Учителі». Про її виконання ролі рецензент вистави Михайло Струсевич зазначив:
«Юлію грала п. С л о б о д і в н а <…>. З креації п. Слободівної ми вдоволені, лиш декуди артистка була заштивна [надто скута, скована у грі, стримана. – Є. Н.]. Повага і розважливість не ідуть завсігди в парі зі штивностію, тож ту замітку повинна артистка увзгляднити»²⁵.
В іншій рецензії – О. Маковея – відзначено: «П[анн]а Слободівна в роли Юлії прекрасно віддала свою ролю доброї сестри, що горячо любить свого брата і жертвуєся для нього»²⁶. У стислому відгуку (без підпису) під стандартною назвою «Teatr ruski» («Руський театр») у газеті «Kurjer Lwowski» наголошено, що постава «Учителя» пройшла «з добрим успіхом як артистичним, так і касовим», одну з «головних ролей» виконала «панна Слободівна»²⁷.
Виставу «Учителя», що відбулася у Станиславові 23 червня 1895 р. при майже повній залі глядачів (священників, учителів і селян), непідписаний рецензент також оцінив схвально: «гра артистів» «була бездоганна», притому «належить піднести гру пп. Підвисоцкої і Слободівної, <…> другої – в роли сестри учителя, <…> в двох перших діях», адже вона «грає дуже природно, без афектації, і відповідно до положеня, в якім находиться»²⁸.
Звітуючи про діяльність театру на загальних зборах Товариства «Руська Бесіда», що відбулися у Львові 2 січня 1895 р., театральний референт Іларій Огоновський відзначив: «Жіночий персонал з молодших сил представляєся надійно, а п[анн]і Слободівній передсказують вже тепер великі спосібности артистичні <…>». Також згадав, що «д-р Іван Франко збогатив в короткім часі репертуар нашого театру чотирма ориґінальними творами і одною переробкою твору Кальдерона»²⁹. Франко взяв участь у зборах і виступив у дискусії, підкресливши, що «видно працю цілої трупи і єсть запорука розвитку», «видно поступ»³⁰.
Того-таки 1895 р. Слободівній, якій ішов ще тільки дев’ятнадцятий рік, але яка, певно, вже засвідчила свою здатність перевтілюватися в різних драматичних героїнь, довірено зіграти роль А н н и в «Украденому щасті». Цьому передували критичні відгуки на виконання цієї складної ролі іншими акторками.
В огляді гастролей Руського народного театру в Рогатині, що відбулися у серпні 1894 р., тамтешній дописувач похвалив «молоду ще на сцені, але талановиту силу – Марію Стефановичівну», зокрема, «за повне свідомости відданє головної ролі» в «Украденому щасті»³¹. Однак у короткій анонімній рецензії на виставу «Украденого щастя», показану у Львові 17 вересня 1894 р., вже було зауважено:
«Ролю Анни по пані Осиповичевій обняла п. Стефановичева і була – манекином без житя. Ні деклямації, ні модуляції голосу, ні рухів. По нашій думці, сю ролю треба було віддати панні Слободівній або Фіцнерівній»³².
Антоніна Осиповичева була першою виконавицею ролі Анни у виставі «Украденого щастя», прем’єра якої з успіхом відбулася у залі товариства «Frohsinn» 16 листопада 1893 р. (режисер К. Підвисоцький³³; повтор вистави анонсовано на 19 листопада 1893 р.³⁴).
У другій редакції пізньої (з початку 1941 р.) статті С. Чарнецького «Як виставлено Франкове “Украдене щастя”» читаємо, що перший склад акторів, які грали цю виставу, «становили: листар Гурман – Стефан Янович, Микола Задорожний – Кость Підвисоцький, а Анну грали на переміну Лопатинська, Рубчакова і Слободівна»³⁵. Насправді першою виконавицею ролі Анни, як уже мовлено, була Антоніна Осиповичева; перевтілювалася в героїню, як засвідчили рецензенти, також Марія Стефановичівна (Стефановичева). На 12 вересня 1897 р. було анонсовано виставу «Украденого щастя» у Станиславові з Іванною Биберовичевою (Біберовичевою) у ролі Анни³⁶. А ві львівській виставі 9 липня 1901 р. «грала… не грала [каламбур автора. – Є. Н.], а переживала свою ролю» Анни «панна Ґембіцка»³⁷ – Олена Ґембицька³⁸. Тим часом знаменита Катерина Рубчакова (з дому Коссаківна; *1881–†1919), артистка Руського народного театру від липня 1896 р., апробувала роль Анни щойно 1913 р. (у поставі самого С. Чарнецького)³⁹.
А Філомена Лопатинська в ролі Анни справила на рецензентів неоднозначне враження. Ісидор Пасічинський, повідомляючи про успішну виставу «Украденого щастя» театром «Руської Бесіди» в Самборі 3 березня 1895 р., вважав: «<…> г-жа Лопатынская в роли Анны вполне удовлетворила трудной задаче <…>»⁴⁰. Однак непідписаний оглядач вистав Руського народного театру в Стрию, що тривали від 15 квітня до 15 травня 1895 р., був інакшої думки:
«П[ан]і Лопатиньска піднялась таких тяжких роль, як Анна в “Украденім щастю”, Мужичка і Циганка Аза. Перша роля не вийшла коректно, і на будуче повинна переймити єї п[ан]на Слободівна <…>»⁴¹.
Мабуть, тому, що Лопатинська була насамперед вокальною артисткою, а Слободівна – драматичною, остання більш надавалася до драматичної ролі Анни.
Певно, завдяки критичним відгукам на невдалу, на думку рецензентів, гру М. Стефановичівної (Стефановичевої) і Ф. Лопатинської в головній жіночій ролі «Украденого щастя» Слободівна й зіграла роль А н н и влітку 1895 р. Про це її перевтілення у виставі «Украденого щастя», що відбулася у Станиславові в неділю 14 липня 1895 р., непідписаний рецензент тамтешніх вистав Руського народного театру відзначив: «Сего разу грала трудну ролю Ганни панна Слободівна дуже вірно і природно; видко, що добре вдумалася в характер сеї жінки». А вже потому сконстатував звичне належне виконання головних чоловічих ролей: «Ролі Задорожного і Гурмана грали, як і попередніми літами, пп. К. Підвисоцкій і Янович і вив’язалися з своєї задачі як слід»⁴². Показував «Украдене щастя» в режисурі К. Підвисоцького Руський народний театр також у Львові 27 грудня 1895 р.⁴³ і 29 грудня 1895 р.⁴⁴, але виконавців і виконавиць ролей у цих анонсах не зазначено.
Як згадував згодом Чарнецький у другій і третій редакціях статті «Як виставлено Франкове “Украдене щастя”», «десь в 1907 році» йому пощастило поставити «Украдене щастя» у первісному книжковому варіанті (з Гурманом-шандарем, а не листоношею) в аматорському театрі Львівського «Сокола» (спортивно-пожежного товариства). Роль Миколи Задорожного грав Михайло Яцків, Анни – наддніпрянка Марія Махницька, Михайла Гурмана – сам режисер Чарнецький. З-поміж тих, що грали «поменші ролі», у спогаді першою – і єдиною серед артисток – названа (лише на прізвище) «Крушельницька» (за здогадом коментатора Ростислава Пилипчука: «Вочевидь, колишня Марія Слободівна, яка після одруження з А. Крушельницьким відійшла від професійного театру»). «На одну з проб [репетицій. – Є. Н.] зайшов сам Франко та давав деякі вказівки». Урешті показано «першу виставу», «успіх був надзвичайний» (за уточненням Р. Пилипчука, «прем’єра відбулася восени 1907 р.»)⁴⁵.
Імовірно, Крушельницька в цій виставі грала роль Н а с т і (заміжньої селянської жінки років 35) – другу жіночу роль у п’єсі (всі інші жіночі та дівочі ролі – групові).
У рецензії на спектакль «Украдене щастє», що його «двома наворотами виставляв аматорський театр “Сокола”» у Львові – «і оба рази з артистичним і материяльним поводженєм» (конкретних дат не вказано; здогадно, в листопаді – першої половини грудня 1907 р.), відзначено поіменно лише виконавців і виконавицю головних ролей: «жандарма М. Гурмана в інтерпретациї п. Степановича» (очевидно, Степана Чарнецького), «із аматорів» – «справді знамените відтворенє М. Задорожного» («д. М. Яцків»); «Без закиду була й повна темпераменту красуня Анна (п. Махницька)». Виконанню інших ролей дано загальну оцінку:
«Другорядні ролі виведено також гладко; дещо неприродні були тільки сільські кумки із своєю крикливою деклямациєю. Загалом виріжесоровано й відограно штуку як на аматорів навіть дуже добре»⁴⁶.
Щоправда, немає певности, що згадана Чарнецьким (без імени) Крушельницька – це справді Марія, дружина А. Крушельницького. У 1905–1908 рр. він працював гімназійним учителем у Станиславові. Чи мала змогу та якийсь інтерес Марія Крушельницька восени – першої половини грудня 1907 р. приїжджати до Львова на репетиції та вистави, то більше, що на той час вона була на третьому-шостому місяці вагітности (14 березня 1908 р. народився син Тарас)?
30 листопада 1895 р. Львівський руський народний театр у залі Поштового клубу в готелі Жоржа показав у режисурі С. Яновича прем’єру п’ятиактної драми «Заламейский війт» іспанського драматурга Педро Кальдерона у Франковій переробці, де роль І з а б е л і виконувала М. Слободівна⁴⁷. Іспанський оригінал написано віршами, його назва: «Alcalde de Zalamea» – «Саламейський алькальд». Франко зробив вільну переробку прозою з віршованого німецького перекладу Йоганна Дідеріха Ґріса (нім. Gries) «Der Richter von Salamea»⁴⁸. У п’єсі Ізабеля – донька Педро Креспо, «багатого мужика»⁴⁹. У непідписаній рецензії в «Ділі» зауважено, що від «п[а]нни Слободівної», яка зіграла одну з жіночих ролей, «можна було вимагати більше, як лиш самої деклямації»⁵⁰. У непідписаній рецензії «Teatr ruski» на виставу «Заламейского війта» (приписується Франкові⁵¹) зазначено, що «панна Слободівна» зіграла одну з «першорядних ролей» – Ізабелі, доньки Креспа, і що її грі «закинути можна» «певну штивність і шаблоновість»⁵². Певно, актриса врахувала ці зауваження, бо наступного театрального сезону в показі драми «Війт заламейскій» у Золочеві 7 березня 1896 р., як схвально інформував непідписаний рецензент, «ролю Ізабелі відіграла з житєм п[ан]на М. Слободівна»⁵³.
Таким чином, Марія Слободівна як акторка долучилася до ранньої інсценізації трьох Франкових п’єс та його однієї переробки, що їх ставив у 1894–1896 рр. професійний театр «Руської Бесіди», а, можливо, згодом, 1907 року, також до аматорської вистави «Украденого щастя» Львівським «Соколом».
Певно, під час репетицій та після вистав за його п’єсами Франко не раз приходив і розмовляв з режисерами й акторами Руського народного театру, тому можна вважати, що Франко і Марія Слободівна були особисто знайомі та принагідно спілкувалися. Однак до ближчих стосунків не дійшло. Листування між ними не зав’язалося, а А. Крушельницький у ділових листах до Франка не передавав вітання од дружини й навіть не згадував її.
_____________________
¹ Див. перше подання із циклу статей про Марію Слободівну: Нахлік Євген. Марія Слободівна (Крушельницька) – артистка театру «Руської Бесіди». І період.
² Анонс із переліком дійових осіб та виконавців: Львôвскій рускій народный театръ // Дѣло. 1893. Ч. 232. 15/27 жовтня. С. 2.
³ Рогатинець. Зъ Рогатинщины. (Де що про выставы руско-народного театру въ Рогатинѣ) // Дѣло. 1894. Ч. 178. 10 (22) серпня. С. 3.
⁴ Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині : Нариси. Статті. Матеріали. Світлини / Ідея вид., вст. слово: Богдан Козак; наук. ред., комент.: Ростислав Пилипчук; Упорядкув.: Богдан Козак, Роман Лаврентій, Ростислав Пилипчук. Львів, 2014. С. 112.
⁵ Михайло Слобода, рідний брат Марії, засвідчив, що на початку жовтня 1901 р. її трьом молодшим братам (імен не названо) виповнилося щойно 5, 9 і 12 років (Слобода Михайло. Замість грудки землі на могилу – рідній сестрі // Діло. 1935. Ч. 279. 19 жовтня. С. 5). За словами Лариси Крушельницької, у Степана Слободи було дві доньки і троє синів (Крушельницька Л. Рубали ліс… (Спогади галичанки). Львів, 2001. С. 17). Отже, жоден з рідних братів Марії за віком ще не міг виступати у професійному театрі в 1893–1894 рр. Ще одного брата називали Лев. Див. його листи до Марії та Антона Крушельницьких: ЦДІА України, м. Львів. Ф. 361. Оп. 1. Од. зб. 126 (листи 1908–1924 рр.), 127 (листи 1925–1931 рр.). С. 12. За відомостями коломийського краєзнавця Івана Романюка, імена трьох братів: Михайло, Тадей і Лев (Романюк Іван. Марія Слободівна : Українська драматична артистка та письменниця // Романюк Іван. Стежок багато, а дорога одна. Івано-Франківськ, 2012. С. 76). Хорунжий Українських Січових Стрільців Тадей Слобода як актор-аматор виконував комедійні ролі в театрі Товариства «Українська Бесіда» за часів Першої світової війни (властиво, тодішньому Стрілецькому театрі) (Боньковська Олена. Львівський театр товариства «Українська Бесіда» : 1915–1924. Львів, 2003. С. 49).
⁶ I. Fr. Teatr ruski // Kurjer Lwowski. 1893. Nr. 303. 1 Listopada. S. 5.
⁷ Франко І. [«Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» В. Александрова – М. Старицького та «Чорноморці» Я. Кухаренка] // Зібрання творів : у 50 т. Київ, 1981. Т. 29. С. 89.
⁸ къ. Львôвскій рускій народный театръ… // Дѣло. 1893. Ч. 234. 18/30 жовтня. С. 3.
⁹ Там само.
¹⁰ Анонс: Львôвскій рускій народный театръ // Там само. С. 4.
¹¹ Franko Iw. Teatr ruski // Kurjer Lwowski. 1893. Nr. 349. 17 Grudnia; Nr. 351. 19 Grudnia; Nr. 356. 24 Grudnia; Nr. 361. 30 Grudnia.
¹² Марія Фіцнерівна (Фіцнер; у шлюбі Мороз, Морозева, Морозова; також Фіцнерівна-Морозова, Фіцнер-Мороз; *1873–†1920) – драматична акторка і співачка Руського народного театру в 1892–1902 рр. У 1897–1900 рр. виступала в російсько-українських трупах Івана Івася-Мороза (†1898, див.: Похороны артиста Ивася Мороза // Южный край [Харьков]. 1898. 2 сентября), за якого вийшла заміж, і Леоніда Манька.
Філомена Лопатинська (дівоче прізвище: Кравчуківна, *1873–†1940) – українська і польська оперна співачка й акторка, дружина українського актора, драматурга й публіциста Лева Лопатинського (*1868–†1914).
¹³ Franko Iw. Teatr ruski // Kurjer Lwowski. 1893. Nr. 361. 30 Grudnia. S. 3. Переклад мій. Пор. недосконалий і спотворений переклад: Франко І. Руський театр // Зібрання творів : у 50 т. Київ, 1981. Т. 29. С. 111.
¹⁴ Афіша: Кирчів Р. З літературно-сценічної історії комедій Івана Франка // Іван Франко: Статті і матеріали. Львів, 1960. Збірник 7. С. 253.
¹⁵ Перелік вистав у цьому місті: Руско-народный театръ // Дѣло. 1894. Ч. 139. 22 червня (4 липня). С. 2.
¹⁶ Руско-народный театръ // Там само. Ч. 144. 30 червня (12 липня). С. 2.
¹⁷ Рускій народный театръ // Там само. Ч. 158. 16 (28) липня. С. 2.
¹⁸ Анонс із переліком дійових осіб та виконавців: Львôвскій рускій народный театръ // Там само. Ч. 189. 24 серпня (5 вересня). С. 3.
¹⁹ Руско-народный театръ // Там само. Ч. 193. 29 серпня (10 вересня). С. 3.
²⁰ Підстава – лист О. Маковея до Василя Лукича (Володимира Левицького) від 18 вересня 1894 р. (Кирчів Р. З літературно-сценічної історії комедій Івана Франка. С. 251).
²¹ Руский театр // Народна Часопись. Додаток до «Ґазети Львівскої». 1894. Ч. 193. 30 серпня (11 вересня). С. 3.
²² Львôвскій рускій народный театръ // Дѣло. 1894. Ч. 199. 5 (17) вересня. С. 3. В анонсі неточно зазначено дату вистави: «Ві второк 16 вересня» – насправді у вівторок було вже 18 вересня. Та й газета вийшла перед анонсом – 17 вересня.
²³ Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. Розд. 4: Світлини.
²⁴ Зъ руско-народного театру // Дѣло. 1894. Ч. 201. 7 (19) вересня. С. 3.
²⁵ (С. Т. Р.) Учитель (Quem di odere…) : Комедія д-ра Ив. Франка въ трохъ дѣяхъ // Дѣло. 1894. Ч. 203. 10 (22) вересня. С. 2.
²⁶ ом [О. Маковей]. Руский театр у Львові // Народна Часопись. Додаток до «Ґазети Львівскої». 1894. Ч. 201. 8 (20) вересня. С. 3. Про авторство О. Маковея, співробітника «Народної Часописи», див.: Кирчів Р. З літературно-сценічної історії комедій Івана Франка. С. 257.
²⁷ Teatr ruski // Kurjer Lwowski. 1894. Nr. 261. 20 Września. S. 4.
²⁸ Про руско-народный театръ въ Станиславовѣ // Дѣло. 1895. Ч. 131. 14 (26) червня. С. 3.
²⁹ Загальнû зборы тов. «Руска Бесѣда» у Львовѣ // Дѣло. 1894. Ч. 285. 22 грудня (3 сѣчня 1895). С. 2.
³⁰ Там само. Ч. 286. 23 грудня (4 сѣчня 1895). С. 1.
³¹ Рогатинець. Зъ Рогатинщины. (Де що про выставы руско-народного театру въ Рогатинѣ) // Дѣло. 1894. Ч. 178. 10 (22) серпня. С. 3. Маловідома акторка Марія Чупівна (Стефановичівна) у своїй анкеті з лютого 1895 р. зазначила, що закінчила V клас жіночої виділової школи і перед вступом на руську народну сцену навчалася кравецтва (див. витяг з «Виказу членів “Руського народного театру” під зарядом “Руської Бесіди” у Львові»: Волицька-Зубко І. До питання загальноосвітнього цензу діячів театру Львівського товариства «Руська бесіда»... С. 1501).
³² Рускій театръ… // Дѣло. 1894. Ч. 199. 5 (17) вересня. С. 3. Антоніна Осиповичева (*1855–†1926) – польська й українська акторка, співачка чеського походження (дівоче прізвище: Skřivanová).
³³ Анонс із переліком дійових осіб та виконавців: Львôвскій Рускій народный театръ // Дѣло. 1893. Ч. 248. 4 (16) падолиста. С. 3. Цілковито схвальна стисла рецензія на п’єсу й прем’єру: Руско-народный театръ // Там само. Ч. 249. 5 (17) падолиста. С. 2.
³⁴ Львôвскій Рускій народный театръ // Там само. Ч. 250. 6 (18) падолиста. С. 4.
³⁵ Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. С. 510, 515.
³⁶ Зъ Дирекціи. Зъ руского народного театру въ Станиславовѣ // Дѣло. 1897. Ч. 195. 29 Серпня (10 Вересня). С. 2. Іванна Біберовичева (Биберовичева, з дому Коралевичівна; *1858–†1937) почала театральну кар’єру 1874 р., була акторкою Руського народного театру в 1882–1892 рр., а в 1896–1897 рр. грала в його виставах епізодично як запрошена артистка (Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. С. 161, 461, 533; Горак Роман. Іванна Біберович з Фалиша: артистка Руського народного театру // Просценіум. Львів, 2011. № 2/3. С. 15–22; уточнена дата народження: Там само. С. 20–21). Згаданий анонс спростовує твердження біографа Біберовичевої, начеб «роль Анни <…> актрисі <…> зіграти не довелося» (Там само. С. 18). Ба більше, під час гастролей Руського народного театру в Станиславові на 25 вересня 1897 р. анонсовано на дохід товариства «Шкільна поміч» «оріґінальну комедію» Франка «Учитель» «при співуділі славної артистки пані Іванни Биберовичевої» (За выдѣлъ товариства «Шкôльна помôчь» Омелянъ Абрисовскій, голова. Андрѣй Шахновичь, писарь. Рускій народный театръ // Дѣло. 1897. Ч. 203. 9 (21) Вересня. С. 3).
³⁷ Лозинський М. З рускої сцени // Дѣло. 1901. Ч. 144. 28 Червня (11 Липня). С. 3.
³⁸ Олена Ґембицька (Ґембіцька, *1870– †після 1921) – донька актора й режисера Тита Ґембицького (Ґембіцького, *1842–†1908), акторка Руського народного театру в 1889–1901 рр. (Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. С. 161, 462, 533).
³⁹ Там само. С. 125, 154–156, 435–437.
⁴⁰ И. Р. П. О русскомъ народномъ театрѣ… // Галичанинъ. 1895. Ч. 44. 24 февраля (8 марта). С. 3. Криптонім И. Р. П. належить І. Пасічинському (Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ, 1969. С. 168, 515).
⁴¹ Кôлька слôвъ про рускій театръ. (Письмо надôслане зô Стрыя) // Дѣло. 1895. Ч. 114. 25 мая (6 червня). С. 2. Вартим уваги є спостереження оглядача над тогочасною глядацькою перцепцією: з-поміж трьох п’єс, премійованих на конкурсі Крайового виділу в Галичині 1893 р., «найменше подобалась» «Катря Чайківна» Надії Матвіївни Кибальчич, нагороджена першою премією, «ліпше виходить» «Украдене щастя» (третя премія), «а найбільше <…> подобаєсь» «Мужичка» Костя Ванченка-Писанецького, відзначена другою премією (Там само. Ч. 113. 24 мая (5 червня). С. 3).
⁴² Про рускій театръ въ Станиславовѣ // Дѣло. 1895. Ч. 146. 4 (16) липня. С. 2.
⁴³ Руско-народный театръ // Там само. Ч. 276. 12 (24) грудня. С. 3; Львівский руский народний театр // Там само. Ч. 278. 14 (26) грудня. С. 3.
⁴⁴ Львівский руский народний театр // Там само. Ч. 280. 16 (28) грудня. С. 3.
⁴⁵ Лаврентій Роман. Три редакції статті С. Чарнецького про історію постави «Украденого щастя» // Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. С. 508–509, 511–512, 515.
⁴⁶ Ч. 32 [псевдонім-криптограма]. Театр аматорів «Сокола» у Львові // Дїло. 1907. Ч. 271. 15 н. ст. грудня. С. 3.
⁴⁷ Анонс із переліком дійових осіб та виконавців: Львівский руский народний театр // Там само. Ч. 258. 17 (29) падолиста. С. 2.
⁴⁸ Див. текст переробки та коментарі: Війт заламейський : Драма в п’яти діях і сімох відслонах Педро Кальдерона де ля Барка / Для руської сцени переробив Іван Франко // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. Київ, 1979. Т. 24. С. 123–187, 432.
⁴⁹ Там само. С. 123.
⁵⁰ Руско-народный театръ // Дѣло. 1895. Ч. 260. 20 падолиста (2 грудня). С. 3.
⁵¹ Іван Франко : Бібліографія творів : 1874–1964 / Склав М. О. Мороз. Київ, 1966. С. 280, № 3258.
⁵² Teatr ruski // Kurjer Lwowski. 1895. Nr. 335. 3 Grudnia. S. 5.
⁵³ Про гостину руского театру въ Золочевѣ // Дѣло. 1896. Ч. 51. 5 (17) марта. С. 2.
28.05.2024