Литовсько-українське видавництво «Балтія-Друк» започаткувало серію історичних досліджень під назвою «Еліти». Першою книгою з цієї серії є генеалогія роду Радзивілів. Над цією книгою одночасно працював колектив авторів з 3 країн і університетів: Вільнюського університету, історичного факультету Мінського університету, а з боку України – львівський історик Володимир Александрович, який представляє Національну академію наук України. Кожен із наукових закладів досліджував історію роду Радзивилів у своїй країні.
Рід литовських князів Радзивилів починається приблизно у XV ст. від напівлегендарного предка Радивила. Швидко спольщується, переходить на католицизм. Цей крок дозволив їм стати частиною польської еліти. Радзивили належали до найбагатших і найвпливовіших сімей Речі Посполитої. На презентації книги у Львові аудиторія ставила питання, чи рід Радзивилів має відношення до руських родів Великого Князівства Литовського. Історик Володимир Александрович одразу сказав, що ніяких доказів цього немає. Радзивіли – традиційний литовський рід, вплив якого поширився на територію України.
Починаючи від 1590-х років рід Радзивілів, представлений тоді трьома братами, утворює три відгалуження. Умовно їх можна назвати українським, білоруським і литовським. Родовим гніздом «української» гілки була Олика (село біля Луцька), «білоруської» – Слуцьк і Мір (міста в Білорусі), а «литовської» – Несвіж.
Дотепер свідченням присутності Радзивилів в Україні залишається напівзруйнований замок в Олиці та частина олицького архіву, який протягом тривалого часу зберігався у домініканському монастирі в Підкамені (Галичина).
На Галичину вплив Радзивилів поширився пізніше – приблизно у другій половині XVII ст., завдяки вдалому шлюбу Міхала-Казиміра Радзивіла з сестрою короля Яна Собєського – Катериною. Після того як рід Собєських перервався, їхні маєтки перейшли до Радзивилів – включно з резиденцією у Львові. На сьогодні жодних матеріальних свідчень про львівську резиденцію, крім кадастрових записів, не залишилось. Відоме приблизне її розташування – східна частина Святоюрської гори. На думку В.Александровича, замок Радзивилів у Львові містився на терені нинішньої церкви св. Анни. Відомо, що землі Радзивилів межували з посілостями митрополита Атанасія Шептицького, на яких зведений відомий собор. Між титулованими землевласниками нераз виникали дрібні конфлікти – найчастіше за корчму, яку сусіди ніяк не могли поділити.
До інших маєтностей Радзивілів у Галичині належали Жовківський і Золочівський замки, а також дерев’яні резиденції, не збережені до нині – в селі Трушевичі неподалік від Перемишля та Білий Камінь; отриманий у спадок від князів Вишневецьких (тепер Золочівщина).
Історики з’ясували, що Радзивіли приблизно 1747 року заклали у Жовківському замку порцелянову мануфактуру. На жаль, до нас не дійшли зразки її виробів, але вчені сподіваються при детальних розкопках таки знайти рештки жовківського фарфору.
Важливим джерелом відомостей про рід Радзивилів, Львів і Червону Русь XVIII століття є щоденник Міхала Радзивіла, ведений ним у 1719-1761 рр. Цей документ обсягом 3 тис. сторінок, є водночас особистим щоденником князя й підручником з історії. Міхал Радзивіл, який уважно нотував свої подорожі, записував час, місце й адресатів своїх відвідин, допоміг сучасним історикам встановити тогочасні права власності на деякі замки і відновити генеалогічні ланки між деякими впливовими родами.
Ще одним нагадуванням про присутність Радзивилів на межі Галичини є прикордонне волинське містечко Радивилів. За словами укладачів книги «Князі Радзивіли», цей магнатський рід володив цим містом лише декілька років у XVII столітті, але в угоді про продаж Радзивіли зазначили умову, щоби воно ніколи не змінювало наданої ними назви.
Серйозними випробуваннями для роду були поділи Польщі, конфлікт із Чорторийськими і війна з Росією, що практично збіглися в часі. Щоб укрити свої статки від російської армії, Радзивіли сховали в Олиці декілька центнерів срібла. Проте цей скарб росіяни швидко знайшли й вивезли на продаж до Бреслау, де й розпродали.
Ще однією втраченою цінністю Радзивилів є родинна галерея, складена з портретів членів сім’ї у повний зріст.
У ХІХ ст. «українська» та «білоруські» гілки Радзивілів вимерли. Залишилися лише литовські Радзивіли. Нині нащадки цього роду живуть у Польщі. Інтерв’ю з Матеєм і Миколаєм Радзивілами можна знайти в наприкінці книжки В.Александровича.
15.04.2013