Українські автохтонства.

(з ґазет)

Під таким титулом обговорює черновецька Україна прояви т. зв. "автохтонства", яке на її думку проявляєть ся не тільки на Буковинї, але в усїх частях укра­їнської териториї. І так в статї говорить ся про "автохтонства" правобережних і лївобережних Українцїв супроти себе, росийських Українцїв супроти австрийських, угорських Українцїв су­проти решти українського народу, галицьке "ав­тохтонство" супроти рос. Українцїв, вкінци про буковинське "автохтонство" супроти Галичан.

Як бачимо, автор статї забажав дати про­яві, яка так ярко зазначила ся серед теперіш­них відносин на Буковинї, ширші національно­культурні основи і представити "автохтонство" як загальну прояву українського національного житя в даний момент. А що не скрізь мав під­ходячий фактичний материял, то мусїв собі по­магати фантазиєю. Так прим. пише:

"А в Галичинї? Нема там своєрідного автохтонства ? Є, тільки ховаєть ся по кутках і на щастє на верх не виходить. Форма його досить неясна. А виливаєть ся вона у слова не­вдоволеня і наріканя на проф. Грушевського за ­те, що у культурних інституциях (прим. у Тов. ім. Шевченка) дає заробіток росийським Україн­цям. На щастє ся справа до часописий не діста­ла ся і благорозумно втихла. А що то було крику, як Грушевський брав ся справляти як редактор мову деяких Галичан у рукописях!"

Справдї не знаємо, звідки автор узяв наведені тут "факти". З того, що сам автор признає, що вони "ховають ся по кутках і на верх не виходять", виходило би, що се хиба якісь с п л е т­н ї, які, як і се слїд сплетням, ходили собі по людях без нїяких претенсий на громадянське значінє, аж доки легковірний автор, повіривши їм, не надав їм того громадянського значіня. І тому треба проти тих сплетень публично висту­пити, щоб не ширили ся далї й не набирали громадянського значіня.

Отже на скільки знаймо, в наших націо­нальних кругах нїхто нїколи не нарікав на проф. Грушевського за те, що він в "Наук. Тов-і ім. Шевченка" дає заробіток росийським Україн­цям. Зрештою пригадаємо, що рос. Українцї займають посади не тільки там, де рішаючий голос має проф. Грушевський, але також в ін­ституциях, де рішають круги, які проф. Грушев­ський вважає своїми противниками, як прим. в "Просьвітї" або в "Краєвім Ревізийнім Сою­зї". Отже хто властиво тут "нарікав?!"

Що невдоволенє з проф. Грушевського є в наших кругах фактом, се правда, але се невдо­воленє пливе з зовсїм инших при­чин, його жерело лежить в особистій вдачі проф. Грушевського, в його — що так скажемо — еґоцентричнім способі оцїнюваня ин­ших дїячів і їх працї. Що тут нї при чім галиць­ке автохтонство, про се найліпше сьвідчить факт, що подібне відношенє до проф. Грушевського можна завважити й серед нашого громадянства в Київі. Всї високо цїнять його наукову працю, його великі заслуги в сїй области, але тільки малий гурт поклоняєть ся еґоцентризмови його особи.

Таксамо не тільки не знаємо, щоби га­лицькі співробітники тих наукових видань, де є редактором проф. Грушевський, нарікали на "українїзацию" їх мови, але навпаки, в нашій лїте­ратурнїй продукциї бачимо аж занадто невіль­ницьке приниманє безкритично всего, що похо­дить з рос. України.

Взагалї-ж ми з чистою совістию можемо сказати, що міродатні круги нашого громадян­ства не тільки не хорують на нїяке "галицьке автохтонство", але навпаки пропагують все і всю­ди ідею української національної єдности, яка вважає центром нашого національного єднаня Київ, і відносять ся до наших закордонних бра­тів просто з ентузиязмом, не вважаючи на те, що той їх часом заводить, а також не все зу­стрічаєть ся з взаїмністию...

[Дїло]