Перша риба не ловиться

 

Варто було почекати тиждень після офіційного старту в прокаті нашого мультику «Микита Кожум'яка», аби протестувати його на глядачах. Тепер, маючи 5 мільйонів гривень як показник зборів за перший вікенд, можна зробити повніші висновки, поєднуючи економічну складову з мистецькою, а бізнесову горизонталь з кінематографічною вертикаллю.

 

 

Що ж ми маємо – успіх чи поразку? Успіх, якщо зважати на збори, наприклад, голлівудського (направду чудового) мультику «Лелеки», що за перші 4 дні прокату в Україні зібрав на 257 копіях трохи більше 6,5 мільйона гривень, в той час коли український продукт анімаційної компанії Panama Grand Prix «Микита…» – 5 мільйонів на 130 копіях. І поразку – якщо співвідносити збори з бюджетом.

 

Кілька місяців тому, на першій прес-конференції в столичному кінотеатрі «Сінема-Сіті» продюсер «Микити…» Дмитро Белінський сказав про 4 мільйони доларів, (поки що) вкладених у виробництво. Отже, за теперішнім курсом, кошторис становить 104 мільйони гривень. За другий вікенд зазвичай збори падають на 40–60 %, і збори українського фільму (за додаткові вже сім днів) можуть принести ще близько 4 мільйонів. Знову ж таки «зазвичай» в Україні фільми йдуть в прокаті близько місяця, що зумовлено щотижневим надходженням досить великої кількості нових фільмів і малою кількістю кінотеатрів у країні. Тобто при добрий розкладах «Микита…» зможе дотягтися до 13–15 мільйонів загальнонаціональних зборів, і цьому великою мірою сприятимуть існування другого екрану (кінотеатрів на периферіях) та генетична приналежність мультику до глядачів. Отже, «Микита Кожум'яка» має шанс наздогнати і навіть випередити двійку українських лідерів всіх часів — «Поводиря» і «Незламну», які за офіційними даними компаній-прокатників, B&H і «ЮФД» відповідно, мають десь ту саму загальну суму зборів в Україні.

 

 

В ідеологічному аспекті це теж добре. Та не у фінансовому. Адже 15 максимальних мільйонів — це лише 576 тисяч доларів, які у жодний спосіб не можуть перекрити витрати обсягом 4 мільйони і, тим паче, дати бажаний прибуток. Але й ці 576 тисяч не дійдуть до виробника. Бо за чинною в Україні системою, 50 % від зборів будь-якого фільму (окрім випадків додаткової угоди між кінотеатром і дистриб'ютором) відразу забирає кінотеатр. Ще 15% відходять дистриб'ютору. Інші прибутки покривають видатки на рекламну кампанію, друк копій і податки. В ідеалі до виробника повертається близько 20 % від зборів у прокаті. В нашому випадку — це 115 тисяч. У такому розподілі це називається «страхітливий провал».

 

Якщо б така система була єдиною і точною, кіна в Україні й далі не існувало б. Тож до наших міркувань доречно додати ще кілька чинників, що мінімізують витрати і підіймають можливі дивіденди виробника.

 

Як мені ще 2012 року розповідав тогочасний сценарист і креативний продюсер «Микити Кожум'яки» Сергій Гаврилов, мультфільм почав створюватися за приватні гроші 10 років тому. Та 2008-го вдарила криза. Хай там ким був головний інвестор «Микити…», він збанкрутував. Виробники хотіли продати проект. А коли не вийшло, 2011 року подали його на перший конкурс реформованого Держкіно. Виграли, і отримали до бюджету в 15 мільйонів гривень (тоді був курс 8 грн./1 дол.) додаткових 4 мільйони (на сьогодні Держкіно ще винне виробникам 500 тисяч). І вже з фінансовою підтримкою і як продукт держзамовлення, того ж таки року на Каннському кіноринку, показуючи лише трейлер майбутнього твору, отримали зацікавлення від 40 країн світу. Очевидно, зацікавленість не можна монетизувати, тому виробництво затяглося ще на 5 років. Мультфільм вироблявся вже на гроші іншого інвестора, з новим колективом і навіть новим режисером. Гаврилова давно звільнили, йому не дозволяли наближатися до проекту. Сценарій переписали. На базі компанії Panama Grand Prix зробили анімаційну студію. Загалом над «Микитою…» працювало близько 200 людей, разом із аніматорами з Китаю і Кореї та акторами озвучування англійською зі Сполучених Штатів.

 

 

Все це допомогло створити колос і презентувати його вже цього року в тих-таки Каннах. Тепер вже зацікавлення конвертували в чіткі контракти і реальні гроші пресейлів (як кажуть джерела). На вже згаданій прес-конференції йшлося про півтора десятка країн, що купили права для прокату нашого мультфільму. А президент України у своїй промові від 12 жовтня сказав про 20 країн — щасливих власниць прокатних прав на «Микиту…». Суми пресейлів не розголошують, але вони можуть бути різні — залежно від кількості платформ (кінотеатральний прокат, DVD, TV тощо) та терміну прав (на місять, півроку чи рік), суми різняться від 5 тисяч до кількох сотень тисяч. Для Сполучених Штатів цифри можуть вирости на порядок, але поки що чіткого покупця із США немає, хоча мультик спершу озвучувався саме англійською, і щойно потім — українською. І це дуже помітно. Власне, це і є одна з головних проблем вигляду «Микити…», про що ми й поговоримо далі.

 

На жаль, про «Микиту…» як про мультфільм, вартий великої уваги глядачів та пристрасних і полум'яних промов кінокритиків, говорити не випадає. Лише з патріотичного погляду можна визнати справді величезний прорив для української анімації: нічого подібного, та ще й в 3D, в Україні не вироблялося. Але на цьому і закінчується патріотизм. Хоч би тому, що нічого українського (крім «типу вишиванок» у героїв) в мультфільмі нема: головний герой — Микита Кожум'яка, якого немає в наших казках, а є лише його батько — Кирило; відьма має явно скандинавське ім'я Сірінга; кажан називається Едді, а ще тут є троль Фолкі та дівчинка Роккі. Мова героїв — радше псевдоукраїнська, як в книжках за часів совка, від її штучності аж ріже слух. Не кажучи вже про вимову. Ні-ні, боже збав — ніхто в професіоналізмі Віктора Андрієнка чи Руслани Писанки не сумнівається! Втім чомусь на прес-конференції фільму українською говорив лише Василь Вірастюк і голова Держкіно Пилип Іллєнко, а продюсер та інші актори озвучування — російською…

 

Та Бог з нею, з тою мовою, не в ній річ! Що з того, що мова — один з головних аспектів ідентичності українців? Особливо, якщо більшість глядачів не відчують дискомфорту і не закинуть виробникам тотальну безвідповідальність і нехлюйство у поданні матеріалу, бо звикли, коли їм плюють в обличчя, і з посмішкою кажуть, що це дощ. Це найкраще продемонстрував телеканал «1+1» і вироблений ними телесеріал «Століття Якова». Безкарність в нашій країні вітається. Та це не назавжди.

 

 

Для іноземних глядачів більшими розчаруваннями будуть незрозуміла ядучість кольорів, схематичність і нелюдські рухи героїв та… недомальованість окремих сцен. Якщо кольори можуть бути концептуальними (щоб очі недоброзичливцям повиїдало!), рухи непластичними через поки що відсутнє вміння це зробити добре, то недомальованість, підозрюю, — наслідок величезної, невластивої українському анімаційному виробництву роботи над мільйонами деталей, і невдалої спроби вгнатися за максимальною динамікою голлівудських стрічок. Йдеться, скажімо, про другорядного героя, білку (з питомо українським ім'ям Камікадзе): в окремих сценах вона мерехтить, що може вказувати на незакінчений рендеринґ її хутра. Гадаю, окремі вади легко виправляться за наявності замовлення від американського прокатника. І гадаю, таке замовлення може бути. Тільки не у великий прокат.

 

«Микита Кожум'яка» — це приклад мультику категорії «Б». Але це непогано, це не образа! Це констатація позитивного факту. Сукупні світові фінанси цієї категорії далеко переважають категорію «А». Ця категорія не вимагає великих вкладень, і тому ризики провалу набагато зменшені. Чотиримільйонний бюджет «Микити..» є мінімальним для кольорового 90-хвилинного продукту в 3D-анімації. І суперкрутим першим пострілом для компанії, яка виникла з нуля! На порожньому місці! Panama Grand Prix не може мірятися фінансовими силами та досвідом з найбільшою в Україні виробничою компанією Film.Ua, яка наразі зробила велику ставку на своє анімаційне відділення «Анімаград». Тому «Микита…» виглядає дуже достойно поруч із цим драконом, що скоро почне пожирати кінотеатральний простір своїми «Русланами…», «Мавками» та «… принцесами».

 

Хоч «Микита…» і виглядає як та перша риба, що не ловиться. Але вудка закинута. На гачку щось залишилося, і вже точно зрозуміло — місце для лову вибране правильно, лишень почекати трошки треба. 

 

22.10.2016