Тяжкій і невдячний наш хлїб і гірка наша доля, товариші мої. Учились ми довгі роки — декотрі навіть по академіях, з великим коштом, — серце наше горіло посвятою для краси, для штуки, горіло любою до чесної працї; спосібні руки готові були служити всею силою народови і церкві, — і здавалось навіть, що робота пійде ходом за нами і що добудем чесною працею спокійного на старість хлїба. А тимчасом не робота за нами, а ми за нею ходим, і ходим часто бездїла, бо нам єї забере проворний недоука, котрого Ви кормили і вчили, забере на свою руку, величаючій ся сницарем столяр або плохенькій золотолїп, як не вищій якій предприємець, котрому в наймах нераз за пів-дармо служити мусите "хлїба ради". Додаймо до того ще й се, що наші купцї і многі церкви записують образи з Монахії або з Праги... то і кождому стане ясно, що для вас лишає ся дуже мізерний кусничок хлїба на богомільній Руси. А за хлїб люде бьють ся, за xлїб розбивають. Тож і не дивниця, що тяжка конкуренція не тілько що страшно обнизила цїни і вартість мальованя церквей і Ваш заробок, але й закоренила погану деморалізацію між малярами церковними. Один перебігає другого. Один під другим риє і висаджує єго з роботи, бо нїхто з нас не є безпечний на завтрішний хлїб, так як не є певний: чи не впаде завтра з руштованя на смерть або на калїцтво-жебрацтво.
Зарадити злому могла би тілько одна асоціяція. Она виготовляла би церковні роботи в великім множестві, бо й давала би лучшу ґарантію за совістне виконанє праць, нїж хтонебудь иншій. Она роздїляла би роботу між своїх членів, після их умілости та дарованя, і платила-б справедливо кождому по єго заслузї. Она обезпечила би нещастного, на випадок калїцтва, она і призбирала би зробкови і недужому хоч "що то" на старість.
Таку асоціяцію зложити просять мене знакомі малярі вже від кількох лїт. Но я бояв ся і не хотїв, аж доперва остатними часами, придививши ся близше безхосенности працї і безнадїйности нашого положеня, побачивши як підло експльоатує ся обманцями (видаючими себе за малярів) нарід рускій, придививши ся близше грозї деморалізації між нами (paupertas cogitat mala), рішив ся я взятись за се дїло і прошу пп. мaляpiв а також учених сницарів і золoтapiв — подати менї свої гадки що-до такої асоціяції, а я их зберу в статут, обговорю з пробуваючими коло мене і запрошу вcїx в свій час на конституційні збори в найвигіднїйше місце.
Таким способом чей удасть ся нам житє маляря, сницаря і золотаря обезпечити, церквам роботу честну і ладну давати а руску штуку церковну піднести з єї упадку на приналежне становище.
Козова 15 н. ст. жовтня 1891.
[Дѣло]
19.10.1891