Цьогорічне 14 жовтня — це вже третє відзначення Дня захисника України на свято Покрови. Зрозуміло, що йдеться про всіх тих, хто зі зброєю в руках став на захист своєї землі з весни 2014 року, однак їх серцевиною є вояки Збройних сил України, адже решта силовиків мають давно усталені професійні свята. За ці два з половиною роки українська армія відродилася мов фенікс із попелу і в умовах реальної війни намагається реформуватися із постсовкового мілітарного формування на сучасне військо. Z зібрав думки експертів з Галичини про те, наскільки результативними є ці реформи і чого ще й досі гостро бракує українській армії.
Від військового монстра до опереткового війська
На зорі української незалежності Збройні сили в Україні були мрією будь-якого хижого мілітариста — майже мільйон особового складу, понад дев'ять тисяч танків, майже півтори тисячі літаків, сотні бойових гелікоптерів та чималий ядерний арсенал. За понад 20 років усе це розікрали, розпродали і списали у процесі різних за напрямком і духом реформ так, що у лютому 2014 року, коли почалася окупація Криму, українське військо мало не більше 5 тисяч боєздатних вояків, а більшість солдатів та офіцерів з дислокованих у Криму частин зрадили присягу й перейшли на бік ворога.
На історичному засіданні РНБО 28 лютого 2014 року тодішній міністр оборони Ігор Тенюх сказав дослівно таке: «Ми можемо зібрати з усієї країни військове угруповання чисельністю близько п'яти тисяч військовослужбовців, здатних виконувати бойове завдання. Їх ми можемо кинути в Крим, але це не вирішить проблеми Криму. Ми їх там просто покладемо. А що робити з тисячами кілометрів кордону і підготовкою Росії до вторгнення? Якщо зайдуть вранці з боку Чернігівської області, то до вечора вже в Києві будуть».
Реформування війська часів Анатолія Гриценка спочатку завмерло на півдорозі, а після того, як Віктор Янукович став президентом, почалися зворотні процеси — на державному рівні проголосили позаблоковий статус, реформування армії за західними зразками було призупинено. Далі урядовці розробили військову реформу, згідно з якою до 2017 року у війську мало би залишитися трохи більше 120 тисяч осіб, а сама армія мала стати професійною. Однак ще тоді, восени 2013 року, військові експерти наголошували, що ця реформа є звичайною бізнес-оборудкою, аби вивільнити для продажу майно та землю, якою володіло Міноборони, і може мати катастрофічні наслідки для національної безпеки. Але тодішньому керівництву держави армія була потрібна у вигляді опереткового війська, бо ж керманичі були переконані, що нападати на Україну нема кому. Однак за кілька місяців все радикально змінилося і наша країна вперше за 70 років опинилася у вогні війни.
Як зауважив у коментарі Z нещодавно демобілізований з війська екс-депутат Львівської обласної ради Олександр Старовойт, навесні 2014 року армії практично не було і за два з половиною роки вона фактично відродилася. Щоправда, всі заплатили за це страшну ціну, адже першими пішли у бій проти ворога майже неозброєні й не навчені добровольчі батальйони, які ціною життя та здоров'я своїх вояків змогли зупинити російську аґресію, дали час оговтатися від нокауту і політичному, і військовому керівництву держави й почати більш-менш адекватні дії у відповідь.
«Навесні 2014 року, щойно розпочалася російська аґресія, мені довелося кілька разів бути на прифронтових територіях, спілкувався з нашими військовими. І тоді було видно велике бажання реформування чи навіть створення нових Збройних сил як бойової одиниці, бо за 20 останніх років збройні сили перетворилися на радше якісь опереткові — були тилові частини розвинуті, були парадні розрахунки, але реальні бойові частини, які справді могли вести бойові дії, просто ліквідовували. І це відчулося на перших етапах війни. Цей удар прийняли на себе добровольчі батальйони, бо Збройні сили фізично не могли нічого вдіяти», — розповідає Олександр.
Відроджувати військо довелося в умовах війни, нестачі коштів, діяльності потужного проросійського лобі та економічної кризи. Водночас впроваджувано й зміну стратегічних пріоритетів — восени 2014 року з'явився перший варіант нової стратегії національної безпеки, в якому було чітко вказано, що однією із загроз нацбезпеці є російська аґресія, тому Україна бачить інтеґрацію в ЄС та вступ до НАТО єдиним стратегічним способом захисту територіальної цілісності держави. А у 2015 році ухвалили нову редакцію Воєнної доктрини України.
Нова мілітарна техніка
Однак щойно на початку цього року на підставі нової стратегії опрацьовано план реформування Збройних сил України, за головну мету в якому було поставлено: набуття ЗСУ спроможності ефективно реагувати на загрози в оборонній сфері та підвищення сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО.
Реформа передбачає низку конкретних пунктів:
- встановлення щорічних витрат на оборону та правоохоронну діяльність в розмірі до 5% ВВП, в тому числі видатки на оборону — не менше 3% ВВП. Централізація закупівель. Розроблення та сприяння ухваленню у новій редакції Закону України «Про державне оборонне замовлення»;
- реформування всієї системи мобілізаційної підготовки та мобілізації України з урахуванням особливостей збройної аґресії в сучасних умовах;
- відновлення припинених важливих програм розробки перспективних зразків озброєння та військової техніки й затвердження нових програм у цій сфері;
- перехід до нової функціональної структури Збройних Сил, серед іншого — з урахуванням критерію швидкості реагування на загрози і готовності до виконання завдань, та оптимізація системи управління військами з урахуванням цих змін;
- запровадження кластерного принципу ротації кадрів, перегляд кваліфікаційних вимог та забезпечення чіткого дотримання цих вимог і повна переатестація кадрів, водночас вирішальними мають бути не тільки професійні, а й особисті риси людини;
- повний перегляд системи розвідки — від розвідувальних комплектів частин до розвідувальних органів Міноборони;
- затвердження нового військово-адміністративного поділу України. Відновлення військової інфраструктури, перегляд розташування місць постійної дислокації з'єднань та частин Збройних сил;
- поступовий перехід до стандартів НАТО (STANAG);
- забезпечення функціональної оптимізації (скорочення дублюючих і зайвих структур);
- виведення з підпорядкування Мінінфраструктури Держспецтрансслужби та долучення її до складу Збройних сил;
- збільшення грошового утримання військовослужбовців через підвищення посадових окладів та окладів за військовим званням. Підвищення престижу військової професії та мотивації на проходження військової служби;
- реформування та оптимізація системи військової освіти з урахуванням найкращих практик країн-членів НАТО, в тому числі реформування системи освіти, що надається на кафедрах військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів;
- оптимізація всіх систем та норм забезпечення, впровадження нових зразків озброєння та військової техніки, перегляд тактики і стратегії з урахуванням вимог сучасності.
У кількарічній перспективі Міноборони поставило собі за мету до 2020 року перейти на стандарти НАТО в оборонній сфері.
Герой України Михайло Забродський у новій військовій формі
Як зазначив, перебуваючи у Львові, екс-заступник командувача Стратегічних сил НАТО генерал Мєчислав Бєнєк, це дуже амбітна і непроста мета, але за певних умов її можна досягти.
«Передовсім йдеться про програму реформ у Міністерстві оборони, цивільного контролю за збройними силами, логістичного забезпечення, системи закупівель та технічної модернізації війська. Це довгий-довгий процес, розкладений на роки. Зараз у нас 2016 рік, і зробити все це до 2020 року — це амбітне завдання. І я думаю, що коли цей час буде правильно використаний, то Україна здатна виконати це завдання», — сказав він.
Як зазначив генерал, Польща прямувала до виконання вимог щодо членства у НАТО протягом багатьох років і без війни на своїй території, тож завдання України набагато складніше, але попри це можливе.
Що змінилося на ліпше?
Із питанням, що ж змінилося на краще за минулі два роки в українському війську, з одного боку, та про неґативи — з іншого, Z звернувся до експертів.
Зі слів голови правління ГО «Центр дослідження проблем реґіонального і міжнародного співробітництва» Володимира Гулими, за той час передовсім змінилося ставлення суспільства до силових структур, а також помітна зміна ставлення до вояка всередині армії — українські військовики вчаться воювати умінням, а не числом.
«Нарешті суспільство зрозуміло їх призначення, їхню необхідність та необхідність їхньої відповідності сучасним викликам та загрозам. Крім того, суспільство зрозуміло потребу в цивільному контролі над цими структурами. Крім того, ми бачимо зміну ставлення до персоналу, який виконує відповідні завдання. Ми бачимо просування вперед в плані матеріального та грошового забезпечення, а також соціально-побутового. Це в корені міняє підходи з часів СРСР, де "людина з рушницею" була ніким і мала виконувати поставлені завдання будь-якою ціною. Ми дійсно переходимо до принципу воювати не числом, а вмінням», — сказав він.
Позитивом, на думку цього експерта, є й те, що відновлено вертикаль управління в ЗСУ, яка була розбалансована попередніми незавершеними реформами. Також до позитивів належить зарахувати й переозброєння та модернізацію аж до цілком нових видів озброєння й техніки, створених вже під час війни на Донбасі.
Підвищення розміру зарплат для контрактників — це важливий, але тільки перший крок до створення справді професійного війська. «Люди, які приходять служити, повинні одразу ж отримати чітке розуміння, що вони можуть пов'язати все своє подальше життя з військом і отримати чіткі перспективи зростання. Без цього, — переконаний Гулима, — служба за контрактом може перетворитися на просте заробітчанство».
Десантники на параді
Олександр Старовойт вважає, що реформи в армії відбуваються чи не найшвидше з-поміж усіх інших.
«Є дуже багато моментів, де ще треба поліпшувати роботу, але якби у нас у всіх галузях відбувалися так швидко реформи, як у Збройних силах, то ми вже жили би в зовсім іншій країні. Проведена величезна робота, хоч було і багато помилок», — каже він.
І наголошує, що буквально за рік часу наша армія зробила у своєму розвитку справжній стрибок.
«Я прийшов як мобілізований офіцер у квітні 2015 року, і це вже були зовсім інші ЗС, ніж у 2014, починаючи з зовнішніх ознак, таких як форма, і до перекомплектації з полків, дивізій тощо на абсолютно сучасний лад, коли сформовані бриґади, які є головною військовою одиницею, котра виконує головні бойові завдання. Уже потім, ізсередини, я бачив, як змінюється військо на краще — як змінюється екіпіровка, як поліпшується логістичне забезпечення, харчування і так далі», — розповідає Старовойт.
Потрібна заміна військової еліти
Водночас експерти розповіли й про неґативні моменти, які заважають процесові реформування, зійшовшись на тому, що одним з головних гальм є радянський менталітет чималої частини вищого командного складу, зіпсутий пострадянською корупцією та круговою порукою.
«Радянська ментальність є однією з ключових перешкод на шляху реформування війська такими темпами, як би нам хотілося. На відміну від інших силових структур, ЗСУ напевно найменше очистилися від тих офіцерів та функціонерів, які залишилися нам у спадщину від попередніх режимів. Ми бачимо й відверто шкідливу роботу цих старих кадрів, коли люди, які прийшли в МО у вигляді волонтерського десанту просувати реформи, стикаються з відвертим саботажем і не можуть нічого вдіяти, бо так працює система і її представники не хочуть відриватися від "кормушки", а поміняти це ми не можемо, бо люди старої системи сидять і у ВРУ. Тут має бути політична воля, якої ми сьогодні, на жаль, не спостерігаємо. Необхідність заміни військової еліти — це те, що ми мали зробити учора», — каже Володимир Гулима.
З його слів, тисячі офіцерів, які вчилися за часів незалежності у західних військових вишах і які мали стати носіями змін у війську, переважно були «військовими туристами», тобто чиїмось родичами або ж протеже, і після навчання полишили військо. А решта офіцерів, які хотіли щось змінити, після повернення були «репресовані» системою — їм не давали впроваджувати здобуті знання і відсували їх на периферію. Тож більшість цих офіцерів також пішли з війська. А от ті, що залишилися, зараз є золотим фондом армії, вважає Володимир Гулима.
«Саме тому зараз слід посилати вчитися на захід тих вояків, які показали себе під час виконання бойових завдань, і після повернення призначати їх на посади, які передбачають прийняття ключових рішень. Тільки так можна буде зламати опір старої системи», — каже експерт.
Серед очевидних неґативів Гулима називає обман у стосунках між державою і військом. Йдеться про те, що влада взяла на себе певні зобов'язання перед військовиками, однак не виконує їх у повному обсязі. Це і про «бойову тисячу», і про надання статусу УБД, і про забезпечення житлом та надання землі.
У модернізації ЗСУ інтенсивно допомагає Канада. На знимці — міністр оборони Харджит Сінгх Сейджжан під час відвідин Яворівського полігону
Певний радянський рефлекс останнім часом зауважив у війську і Олександр Старовойт.
«Рік тому чи півтора він був майже непомітний, а вже цього року він почав проявлятися: ті офіцери, які дуже вже старого віку і несучасні, подекуди проявляються на досить ключових посадах та пробують впливати на ЗСУ», — пояснює він.
Попри всі названі проґресивні моменти в українському війську, його потугу, на переконання Олександра Старовойта, шкідливо переоцінювати.
«Дехто вважає, що наше військо вже настільки круте, що саме може справитися з росіянами. Це, як на мене, помилка. Якою би доброю та озброєною не була наша армія, протистояти тій військовій машині, яку представляє зараз РФ, нам самотужки не під силу, і це треба розуміти, приймаючи будь-які рішення. Ми повинні розуміти, що коли буде велика війна, то ми можемо встояти, але заплатимо за це величезну ціну людськими життями, технікою та ресурсами нашої країни», — каже він.
Третім неґативним моментом, на думку Олександра, є зменшення рівня підтримки війська в суспільстві. Якщо навесні 2015 року на військових дивилися з гордістю та захватом, то тепер такого ставлення вже набагато менше, хоча військові-фронтовики потребують цього не менше, аніж тоді.
Очевидно, що зміна ставлення до війська не сталася просто так. Суспільство отримує інформацію і про високий рівень зловживання алкоголем серед військових, який є причиною дуже вагомого відсотка втрат, і про кримінальні злочини, які скоюють військовослужбовці, і про корупцію, яка практикується у військовій сфері.
Як зазначив у коментарі Z представник Аналітичного центру реґіонального співробітництва Владислав Дейнека, військове відомство не надто прозоро використовує десятки мільярдів гривень, які закладають на оборону.
«Уже другий рік економіка України виділяє на оборону 5% ВВП, а це мільярди доларів, які на сьогодні, на моє переконання, використовуються недостатньо прозоро. Є певні елементи, але вони не становлять цілісну систему. Ми мусимо говорити про можливість неефективного використання цих коштів, а по-друге, і це також є одним з головних викликів для нашої країни, йдеться про відсутність довіри людей щодо правильного використання цих коштів», — наголосив експерт.
На його переконання, систему ВПК треба робити прозорішою та зрозумілішою, бо користь від цього буде не лише в плані відновлення довіри суспільства, але також для залучення іноземних інвестицій у військово-промисловий комплекс України. Однак поки що українська оборонка є закритим клубом, де не тільки «кують броню» для нашого війська, а й активно «кують бабло» на сотні мільйонів гривень.
14.10.2016