Українська армія переживає особливо складні часи – вже кілька років вона перебуває у стані перманентного реформування. Однак часті зміни очільників військового міністерства, хронічна відсутність грошей і невизначеність перспектив не додають оптимізму людям у погонах. «Z» спробував дослідити два «гарячі» аспекти військового життя – військово-адміністративну реформу, що безпосередньо зачепила Львів, та перехід на контрактну систему формування Збройних Сил. На жаль, результати цього дослідження виявилися очікуваними.
Львів перестає бути військовим центром регіону
"Залишковим майном" може стати навіть нинішнє приміщення ЗОК у Львові
Про перенесення військового управлінського центру зі Львова до Рівного говорили упродовж останніх кількох років, однак щойно 2 вересня цього року ідея набула реальних обрисів після появи відповідного указу президента.
Згідно з Державною комплексною програмою реформування і розвитку Збройних Сил України до 2017 року та згаданим указом президента затверджено новий військово-адміністративний поділ території України, замість трьох оперативних командувань буде лише два.
Якщо відкинути історичні чи політичні нюанси, то залишається гола доцільність та економіка. Передовсім йдеться про кошти на «переселення» та облаштування. Адже йдеться про перенесення величезної адміністративної махіни, яка потребує вагомої інфраструктури – від казарм і квартир до сучасного зв’язку.
Саме на цьому наголосив у коментарі «Z» директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
«Наскільки цей переїзд обґрунтований? При вирішені таких питань потрібно брати до уваги дуже багато речей – наприклад, чи будуть нові центри управління оснащені всіма засобами зв’язку і комунікаціями, в чому я дуже сумніваюся, а якщо будуть, то це буде коштувати дуже великих грошей.
По-друге. Справа в тому, що будь-який пункт управління, це не тільки будівля чи комунікації, це й люди, підготовлені люди. На старому місці є кадри і я дуже сумніваюся, що багато з них захочуть змінити місце проживання , а якщо переводити їх туди, то треба забезпечувати житлом та розвивати соціальну інфраструктуру, адже вони мають родини, дітей. Тобто дуже багато таких питань виникає. Усі фактори мають бути оцінені в сукупності та обґрунтовані, але таких обґрунтувань ніхто не бачив, ні ви, ні я. Коли всім все зрозуміло, то пропадає інтрига, тоді стає зрозумілим, на що витрачаються гроші. А так незрозуміло нащо вони будуть витрачені от і весь смисл» – говорить експерт.
Жодного сумніву немає в тому, що Львів має вагомі переваги, адже є економічним та політичним центром всього регіону, а його військову інфраструктуру розвивали понад 200 років австрійці, поляки та СРСР. А в Рівному є інфраструктура, що відповідає потребам 13-го військового корпусу і щоби перерости у справжній, а не бутафорський міжвидовий орган військового управління, державі доведеться вкласти десятки, якщо не сотні мільйонів гривень.
Перенесення органу військового управління до Рівного нелогічним вважає голова правління ГО "Центр дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва Володимир Гулима.
«Де взяти гроші? Адже ви розумієте, що означає створити нове оперативне командування. На це у Львові працювали з сорокових років, розвивали інфраструктуру, причому тоді на цю справу грошей не шкодували. А як буде тепер виглядати – це дуже сумнівно. От екс-міністр оборони Гриценко каже, що на це грошей не передбачено, тим паче, що це не реформування, а зміна декорацій» – відзначив Гулима коментуючи ситуацію «Z». За його словами, оцей перехід органів управління військами на нові місця триватиме щонайменше два роки, відтак цей час Україна може мати певні клопоти з ефективною організацією діяльності Збройних Сил.
Тільки один приклад: будівля, де зараз розташовано Західне оперативне командування, була введена в дію 1968 року і спроектована власне як командний центр тодішнього Прикарпатського військового округу за найсучаснішими на той час вимогами. Врешті, на теренах колишнього СРСР є тільки ще одна така споруда – у Тбілісі – і там розміщено Міноборони Грузії. Риторичне запитання – навіщо витрачати на переїзд величезні гроші у країні, яка ледве зводить кінці з кінцями? Невже привести до сучасних вимог управлінський комплекс у Львові було би дорожче, ніж вибудовувати практично з нуля необхідну інфраструктуру?
Ще один чинник – кадровий. У розмовах з «Z» військові оповідають, що переїжджати до Рівного мало хто хоче, бо сприймають це як своєрідне пониження. Понад це, йдеться про банальні речі – те ж таки квартирне питання, яке офіцери у Львові вже якось вирішили, облаштувалися, а тепер слід зриватися з місця фактично в нікуди. Якби держава чітко забезпечувала вояків житлом, то це не було би жодною проблемою, але ж цього нема. І якщо офіцер мешкає з родиною у службовому житлі, то не надто поспішає здавати його, бо добре знає, що на новому місці служби йому житло скоріш за все й не запропонують.
Відтак десятки досвідчених офіцерів йдуть з війська. І з нового року нове оперативне командування може отримати замість досвідчених управлінців, на навчання та вишкіл яких держава потратила купу грошей, хіба молоде покоління, яке ще треба навчити службі в реальних умовах. А все вкупі це означає, що ефективність українського війська стане ще нижчою, бо для впорядкування роботи та якісного її налагодження може піти трохи більше часу, аніж на це сподіваються чиновники з Міноборони.
До цього слід додати головний фактор – гроші. Передовсім тому, що ситуація з фінансами у країні дуже сумна, а погіршення не виключають. Щоправда, чиновники з міністерства вважають, що кошти на реформування війська можна буде знайти, продавши так зване залишкове військове майно.
З огляду на ці чинники Гулима вважає, що перенесення органів управління військами є такою собі бізнес-операцією Міноборони.
«Скоріш за все, це така бізнесова операція Міноборони з військовим присмаком, наслідком якої має стати по-перше скорочення Збройних сил. А по-друге – як дуже легко сховати якісь гроші? Або збудувати щось або переїхати. От і все» – зауважує експерт.
Прощай призов, здрастуй контракт
Ще один сучасний тренд української військової політики полягає в тому, щоби перевести армію на контрактні рейки. Цієї осені проходить останній набір призовників до війська і після їх звільнення армія має стати виключно професійною. За словами міністра оборони України Павла Лебедєва, чисельність Збройних Сил за наступні п’ять років скоротиться на 60 тисяч, причому, скорочення відбуватиметься переважно за рахунок допоміжних підрозділів.
Водночас військовий міністр сподівається залучити на військові реформи понад 30 мільярдів гривень – як за рахунок бюджету, так і за рахунок реалізації так званого надлишковго майна.
Проте директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський скептично ставиться до таких планів військового міністерства. На його думку, скорочення числа військових має під собою інший, суто бізнесовий грунт.
«Але логіку в цьому я бачу не у підвищенні боєздатності війська, а у звільнені інфраструктури та цікавих земельних площ, які можна було би купити. На жаль, виходить так. Тобто з оцих 420 військових містечок, які зараз ніби є зайвими для Збройних Сил, цікавими з точки купівлі є не більше, ніж 50, розташованих в адміністративних центрах. Всі решта, скажемо так, ширма і я маю дуже великі сумніви, точніше, негативні очікування, що особовий склад цих містечок кинуть напризволяще» – вважає експерт.
Володимир Гулима також не бачить підстав для оптимізму у переході на рейки контрактного війська і розпродажу армійського майна.
«Це політика розбазарювання всього того, що ще залишилося. У мене дуже великі сумніви, що за 22 роки у нас ще щось залишилося якесь ліквідне надлишкове майно. Це продовження процесу скорочення як пишуть тилових підрозділів , а це ж заводи ремонтні та інші структур и і потім реалізація їх за смішними цінами, ви ж знаєте, як це в нас робиться. Ці цифри викликають сумніви і все більше закрадається думка, що все це популізм та авантюризм. З розрахунку на те, що мине час міністр зміниться і не буде з кого спитати. У міністерство оборони прийшли менеджери, які не мислять державними категоріями, а категоріями бізнесу, і є ЗС які не мають жодного політичного важеля на цей процес от і все. Тому вся ця ідея саме такого реформування вона виходить з Міноборони а генштаб виконує – ми люди підневільні і робимо те, що наказують» – каже Гулима.
Також він вважає, що контрактники в сучасних умовах існування українського війська не мають реальних умов для професійного зростання. На переконання Володимира Гулими, після трьох років служби за контрактом військовослужбовець потребує деяких змін – він має освоювати нові професії, підвищувати класність і т.д., однак це можливе тільки тоді, коли в армії будуть реально займатися військовою підготовкою. А для цього потрібні серйозні кошти, яких зараз немає.
Попри це Міноборони декларує, що цього року чисельність військовослужбовців за контрактом зросла на чотири тисячі та досягла 50 тисяч вояків, тобто 60% загального числа солдатів та сержантів. Повністю контрактними є війська спеціального призначення та військової авіації та Повітряних Сил.
Крім того, військове відомство обіцяє до липня наступного року підвищити грошове забезпечення військових на 40%.
Перехід війська на контракт вперше був озвучений понад 10 років тому, але закінчитися має у 2017 році. Однак багато що в реалізації цих планів залежатиме від політичної ситуації в країні, передовсім, від виборів президента 2015 року. Але навіть зараз військове відомство стає фігурантом регулярних скандалів – обшуки в кабінетах вищих посадовців Генштабу та поява інформації про можливі зловживання екс-міністра Михайла Єжеля – свідчать про те, що в кабінетах та коридорах військових чиновників тривають зовсім не іграшкові баталії.
15.11.2013