Мова. Логіка. Культура.

Питання, як соціальний контекст впливає на формування ідей, завжди привертало увагу філософів та вчених. Якою мірою соціальне буття визначає особливості мислення як пересічної людини, так і науковця, митця чи літератора? Що, зрештою, впливає на народження ідей, які спрямовують інтелектуальний дискурс, а інколи і політичні та соціальні події? Розуміння, як мова, логіка та культура пов’язані одна з одною, дає змогу краще зрозуміти зв’язок інтелектуальної та соціальної історії.  

Починаючи з XVII століття в європейській філософії склалися два підходи до проблеми зв’язку буття і мислення – емпіризм та раціоналізм. Представники емпіризму (Френсіс Бекон, Джон Локк, Девід Г’юм) стверджували, що в будь-яке знання обумовлене винятково досвідом, а «в розумі немає нічого, чого раніше не було у відчуттях». Раціоналісти (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Готфрід Вільгельм Лейбніц) ж вважали, що в основі знань лежать самоочевидні істини (на кшталт математичних аксіом), з яких шляхом логічної дедукції можна розгорнути систему достовірного знання. У XIX столітті утвердився семіотичний підхід, фундатором якого був американський філософ і логік Чарльз Сандерс Пірс (1839-1914). Пірс дійшов до висновку, що людина «не може знати нічого про світ, якщо не опиратиметься на всю множину попередньо написаних текстів». Під «текстами» Пірс розумів основні артефакти культури, виражені в мові. Таким чином, саме культура, яка має мовно-текстуальне вираження, є грунтом, на якому формується кожна індивідуальна свідомість.

В руслі семіотичного підходу створив свою концепцію зв’язку мислення та соціального буття і інший американський вчений Чарльз Райт Міллс (1916-1962). Міллс – одна з ключових постатей в західній соціології ХХ століття. Послідовник М. Вебера, К. Маннгайма, він був одним із ідеологів руху «нових лівих». Критикуючи західний капіталізм, Міллс виступав за правління інтелектуальної еліти та вважав, що вільнодумна інтелігенція має стати джерелом прогресивних суспільно-політичних змін.

У статті «Мова. Логіка. Культура» вчений показав, яким чином ці три поняття взаємно обумовлюють один одного. Центральне місце займає концепція «узагальненого іншого». Вчений трактує «узагальненого іншого» як «інтерналізовану аудиторію, з якою веде діалог мислитель», «сфокусовану і абстраговану організацію установок тих людей, які включені в соціальне поле поведінки та досвіду». Він пише, що «мислення будується на зразок діалогу. Це – обмін, обопільна передача значень. Аудиторія ставить свої вимоги до мислителя, і продукт мислення є функцією взаємодії мислителя та “узагальненого іншого”».

За Міллсом, не існує універсальних, наперед заданих законів мислення. Натомість, так звані закони доведення – це лише «абстрактні конвенціональні правила, які визначають, що саме слід вважати повноправними компонентами дискурсу в суспільстві на певному етапі його розвитку». «Нелогічне» тотожне «неморальному», адже і одне, і інше є відхиленням від норми. Коли ж ми дискутуємо з «узагальненим іншим» як носієм соціально обумовленого логічного апарату, він завжди обмежує і спрямовує хід наших думок в певне русло.

«Узагальнений інший» опредметнюється у мові. Мова, за Міллсом, невіддільна від суспільних відносин та прийнятих шаблонів поведінки. Оскільки мова використовується для організації і контролю зразків поведінки, то, як стверджує вчений, ці зразки детермінують мовні значення. Слова ж набувають значень залежно від домінуючих інтерпретацій, які отримують від соціальних дій, що, в свою чергу, обумовлені стійкими формами поведінки. «Оволодіваючи мовою, - пише Ч.-Р. Міллс, - ми оволодіваємо водночас структурованим способом життя групи, і разом з мовою переймаємо ціннісні основи цього способу життя».

Мислитель (філософ, вчений, літератор, художник, композитор тощо) може бути зрозумілим своїй аудиторії лише тоді, коли використовує той самий набір символів, що й група, до якої він належить. А мовний апарат, який він використовує, вже несе в собі «імпліцитні інструкції і соціальні оцінки», задаючи, таким чином, тон його мисленню.

Як ілюстрацію до цих твердження Ч.-Р. Міллс наводить семантику китайської мови, в якій слово «старий» означає як хронологічний вік людини, так і етичне ставлення до неї. Таким чином, китайське мислення в принципі не в змозі розділити вік людини і повагу, яку вона заслуговує внаслідок свого віку. «Відповідність дій людини звичаям та інститутам досягається за рахунок простого використання символу, який визначає відповідну поведінку», - резюмує вчений.

Можна, відтак, зробити висновок, що мислення обумовлене мовою, а мова, в свою чергу, носить відбиток суспільної практики, цінностей, звичаїв та інститутів, в контексті яких живе людина.