† Д-р Евген Озаркевич

З Відня дістали ми сумну вістку, що минулого тижня в четвер, 21. с. м., помер по довгій і тяжкій недузї один з найвизначнїйших дїячів української громади у Львові, д-р Евген Озаркевич.

Уродив ся Покійний 8. червня 1861 р. в Белелуї снятинського повіту, де його батько Іван був священиком, і виростав в атмосфері, яка панувала в домі батька, довголїтного посла соймового й парляментарного, одного з наших полїтичних провідників в 1870-их і 1880-их роках. Згадаємо при тім, що з сього патріотичного дому вийшла також наша письменниця і піонїрка українського жіночого руху Наталїя Кобринська, сестра Покійного. Нормальні школи скінчив Покійний у Снятинї, перших 5 ґімназіяльних кляс у Чернївцях, 3 останні кляси в академічній ґімназії у Львові, медичний факультет у Відни, де в 1988 р. осягнув степень доктора всїх лїкарських наук. У Відни брав живу участь в житю "Сїчи", а крім того, через батька-парляментарного посла, мав нагоду близько входити в загальні і наші полїтичні справи.

Зразу посвятив ся Покійний виключно своїй лїкарській спеціяльности. Відбувши 3-лїтну практику в Відни, пішов на становище державного повітового лїкаря в Боснї, що давало йому знамените матеріяльне забезпеченє. Але по трьох роках покинув його і в 1894 р. вернув до piдного краю. Тут був два роки лїкарем на провінції, а опісля виїхав на студії до Відня. В кінцї в 1897 р. перенїс ся на постійний побут до Львова.

Тепер зачинаєть ся майже 20-лїтнїй період його громадянської працї.

Тут перше всего вмів він бути в области своєї спеціяльности лїкарем-громадянином. Отже бере діяльну участь в працях Наукового Товариства ім. Шевченка; за його почином і під його редакцією починає Тов-о видавати "Лїкарський Збірник". При реорґанїзації Тов-а в 1899 р. вибрано його дїйсним членом Тов-а і в сїм характері працював він далї як член математично-природописної лїкарської секції і заступник голови лїкарської комісії. За сею орґанїзаційно-науковою пішла орґанїзаційно-громадянська дїяльність. "Народна Лїчниця", якої директором був Покійний, се в великій мірі його заслуга. Так само до його заслуг належить зорґанїзованє лїкарів Українцїв в окреме товариство, в якім Покійний був головою і редактором популярного наукового журналу тов-а "Здоровлє". До сього треба додати кілька наукових і популярних праць з области медицини, працю над українською лїкарською термінольоґією, як також удїлюванє лїкарських рад в популярній "Свободї".

Ся дїяльність лїкаря-громадянина принесла покійному перед кількома роками почесне становище члена Найвисшої Ради Здоровля і титул старшого санїтарного радника.

Та поза сею областю д-р Озаркевич брав визначну участь в инших областях громадянської працї. Особливо займав ся він будженєм національного житя між Українцями м. Львова і звязаними з сим полїтичними, культурними і економічними справами. Був головою органїзації Українцїв м. Львова і в сїм характері виступив як український кандидат в усїх львівських округах при перших виборах до парляменту на основі загального голосованя в 1907 р., здобуваючи дуже поважне число голосів як реальний вислїв істнованя українських горожан міста. Був також членом начальної управи української національно-демократичної партії, Тїснїйшого Народного Комітету. В орґанїзації низших і середних верств українського населеня м. Львова заслужив ся як один з оснувателїв "Міщанського Братства" і "Львівської Руси", в якій був головою. Чималї заслуги поклав у тов-і "Просвіта", де був не тільки членом Головного Видїлу і заступником голови, але також орґанїзатором просвітної працї для Львова-повіту і Львова-міста як голова львівської філії "Просвіти" й опісля оснуватель і голова окремої філїї тов-а для міста Львова. Брав участь також в дїяльности наших економічних інституцій і в останних роках був членом дирекції тов-а "Днїстер".

Близькі зносини лучили його з нашим дневником. Член Видавничої Спілки "Дїла" і довголїтний секретар Управи Спілки, був д-р Озаркевич також пильним нашим співробітником в области своєї лїкарської спеціяльности і цїнним інформатором з области справ його громадянської діяльности. З признанєм треба зазначити його відношенє до публїцистики і публїцистів, — відношенє, повне признаня, пошани і прихильности.

Туг зазначимо, що в молодих лїтах Покійний пробував пера і в инших областях; між ин. містив гумористичні річи в "Зеркалї".

При надходї російської інвазії в 1914 р. д-р Озаркевич з огляду на своє визначне національно-полїтичне становище в українськім громадянстві мусїв виїхати зі Львова, коли не хотїв наразити ся на долю цивільного полону, виїхав серед траґічних обставин, лишаючи у Львові важко й безвихідно недужу товаришку житя. Сей виїзд коштував його чимало здоровля і хто знає, чи не є причиною його передчасної смерти. Хоч був дуже прибитий, взяв ся на еміґрації до громадянської працї на становищи начального лїкаря в кольонїї українських виселенцїв у Вольфсберґу.

По випертю інвазії вернув до Львова, до своїх громадянських занять, яким почав віддавати ся з давним запалом, — одначе на жаль без давного здоровля. Почав що раз більше занепадати на здоровлю й на очах марнїти. Перед кількома місяцями зустрів його удар — смерть товаришки житя. Не довго й він її пережив. Лїтня курація в Карльсбадї не помогла, по поворотї до Відня недуга нирок ставала що-раз поважнїйша.

Помер в Wilhełminenspital-ї в четвер 21. с. м. в 4.30 год. по пол. Похорон відбув ся в недїлю, 24. с. м. в шпитальній каплици, звідки тїло його перевезено на центральне кладовище до родинної гробницї жінки.

Наша львівська громада зменшила ся о дїяча, який серце і працю віддавав кожній нашій справі, а при тім товариською вдачею єднав собі загальну прихильність. Воєнне лихолїтє й особисті обставини спричинили, що та громада, серед якої він жив і працював, не могла його відвести на вічний відпочинок на рідній земли, тільки на чужину шле свій сум на його незабутню могилу.

Нехай спить спокійно, — щасливий, що міг своїм житєм оставити тривкий слїд в житю свого народу.

[Дїло]