(Квестіонар для другого зйізду руско-украйінских радикалів.)
З листу д. П-ского, відповіди д. Павлика, проєкту програми віденьских товаришів, підписаноі Ів. Гриневецким і Вяч. Будзиновским, з суперечностей, які проявилися між поглядами поодиноких членів партіі в йіх статях, в приватних дискусіях і листах, прийшов комітет до переконаня, що програма р.-укр. рад. партіі, уложена на зйізді 4 і 5 жовтня 1890 р. не зовсім і не у всім відповідає поглядам, бажаням і змаганям загалу партіі, що є в ній хиби і внутрішні і технічні. Для того комітет ставить на порядку дневнім найблизшого зйізду ревізію програми, тим більше, що много членів партіі сего виразно зажадало. Цілю ревізіі може бути тілько уложенє новоі програми. А щоби нова програма справді вийшла відповідна поглядам, бажаням, і потребам партіі, комітет уважає потрібним подати зйіздови до обговореня і порішеня цілий ряд питань теоретичних, котрі систематично упорядковані понизше подаються. Всіх товаришів, котрі схочуть взяти участь в зйізді, просимо сі питаня наперед роздумати, щоби опісля улекшити діскусію.
І. ПИТАНЯ.
1. Чи зйізд признає механічний, несвідомий розвій суспільности, а цілю суспільноі роботи уважає свідоме приспішуванє несвідомого, механічного розвою, чи може зйізд признає абсолютні ідеали і прінціпи свободи, добра, щастя, чесноти ітд. і задачею суспільноі роботи уважає змаганє до тих абсолютних ідеалів? Чи матеріялістично-еволюційний, чи ідеалістично-еволюційний світогляд?
2. Чи зйізд уважає гуманізм і альтруізм тілько за побудки до суспільноі роботи, чи може за одиноку і достаточну крітерію (вказівку) до уложеня пляну і програми суспільноі роботи?
3. Чи під "науковим соціялізмом" розуміє зйізд соціялізм матеріялістичиий Маркса-Енгельса, чи анархістичну доктріну Прудона і Бакуніна, чи яку іншу сістему — а евентуально до якоі сістеми стоіть зйізд найблизше?
4. Чи зйізд думає, що лад соціялістичний, коллектівний розівєся з нинішного ладу капіталістичного, як ростина з насіня, або овоч з цвіту, так, що вже в нинішнім устрою є зародки і основи устрою будучого, чи може зйізд уважає лад будучий новим будинком, котрий вибудують "майстри" на розвалинах старого, спорохнавілого ладу і той новий лад буде такий, який собі майстри видумають?
5. Чи під "коллектівним устроєм праці" і "коллектівною власністю средств продукціі" думає зйізд громадску власність і громадску організацію, чи державну власність і організацію? Або інакше: чи ідеалом, до котрого суспільність іде несвідомо, а до котрого повинно ся іти свідомо — є "вільне товариство", "товариство товариств", "спілка спілок" тд. чи одноцільна усуспільнена держава?
6. Чи треба іти до обмежуваня, чи до розширеня інгеренціі і компетенціі держави? Чи до свободи і добра одиниці, то є до забезпеченя повного розвою індівідуального одиниці треба іти через визволенє одиниці з звязи державноі і роздробленє держави на атоми, чи через вплив одиниці на державу, на справи державні?
7. Чи розширюванє автономіі громад і повітів лежить в напрямі розвою суспільного і чи треба змагати до того, чи може противно треба ту автономію обмежувати і змагати до централізаціі громад і повітів? Чи зйізд є за сполученєм дворів з громадами в одну цілість, чи ні?
8. О скілько лежить в напрямі розвою сусп. і в інтересі суспільности піддержуванє і збільшуванє громадскоі власности? Чи се тілько средство агітаціі і пропаганди, чи може позітівна дорога до коллектівізму? Якими способами найвідповіднійше змагати до націоналізаціі землі?
9. О скілько зйізд годиться на слова першоі програми (Б. б. І. 4.) "рішуча боротьба з усякими ограниченями свободи одиниці, корпорацій, провінцій... ітд."?
10. Як розуміти "автономію громад, повітів, в справах, котрі тілько йіх дотикають"? Які то "справи громади, повіту, краю..., котрі тілько йіх дотикають"? Яку вартість на-разі має автономія громади?
11. О скілько автономію громади або повіту мож ставити на рівні з автономією краю або націі? В якій звязи стоіть економічний і культурний розвий теріторіі з єі адміністраційним устроєм, з єі політичною залежністю або незалежністю?
12. О скілько і чому теріторіі адміністраційні повинни совпадати з границями етнографічними? Яку має вартість поділ Австріі на теріторіі національні? Чи автономія Галичини, чи автономія австрійскоі Руси?
13. Яку вартість має для нас автономія Украіни, Польщі і інших частин Росіі?
14. О скілько "право державне руске" є догідною і відповідною формою для змагань до економічного і культурного двигненя австрійскоі Руси?
15. Котра дорога ліпша: чи приватна ініціятива і приватні організаціі, чи може державна або краєва ініціятива і державні, краєві інстітуціі економічні? Що зйізд думає про теперішні спілки торговельні, рільничі, крамниці, читальні іті.?
16. Яку вартість мають евентуальні цла охоронні для Галичини і унія цлова з Росією?
17. Яку вартість і яке значінє можуть мати краєві (державні) інстітуціі торговельні, промислові, рільничі, просвітні (сіндікати ріжного рода, магазини і шпіхлірі краєві, фабрики краєві, "Народна Торговля" ітд.)?
18. Як розуміє зйізд економічну діяльність сойму або ради державноі?
19. Що значить "робота з долу" а що "робота з гори"? Яке відношенє одноі до другоі?
20. Чи "спинюванє скорого твореня пролетаріяту" годиться з розвоєм суспільности і єі добром? Чи цілковите спиненє пролетарізаціі є можливе? Чи користнійша скора чи повільна пролетарізація? Чи треба спинювати, чи може приспішувати і улекшувати пролетаризацію мас?
21. Чи треба піддержувати власність дрібну і середну, чи може противно треба єі зводити і централізувати? Чи треба іти до того, щоби у нас були самі самостійні газди-хлібороби, чи самі наймити-робітники, пролетаріі?
22. Чи треба попирати чи спиняти розвій великого промислу, великоі торговлі, великого рільництва — і якими способами?
24. Чи маємо стояти на становищи якоі кляси, чи на становищи цілоі суспільности краєвоі? А коли на становищи кляси, то котроі?
24. На котрих клясах, верствах, кругах людности будемо опиратися. Яке становище займаємо мужиків-газдів, мужиків наймитів, робітників міских?
25. Чи треба втягнути до програми постуляти робітницкі: 8-годинний день робучий, обмеженє праці жінок і дітей і. т. д?
26. Яку мають вартість такі постуляти, як "право до праці" і "право до житя"?
27. Яку має вартість практичну термін, "усі робітні люде" і всі звороти, в котрих сей термін приходить?
28. Котрі точки викинути, а котрі полишити або змінити в першій програмі радикальній?
29. Що можна приняти з програми віденьскоі колоніі радикальноі підписаноі Вяч. Будзиновским і Ів. Гриневецким?
30. Чи в стілізаціі програми треба подати мотиви, чи може ні? Чи ділити програму на мінімальну і максімальну?
31. Чи лишити в програмі реалізм в штуці, раціоналізм в вірі? Що зйізд думає про треби, про целібат і рух антіпопівский?
(Далі буде).
[Народ, 15.08.1891]
ІІ. ПОЯСНЕНЯ.
Погляди людскі на суспільність, на лад суспільний і на суспільну роботу зміняються, розвивають ся, а розвій тих поглядів стоіть в тісній звязи з економічним, політичним і культурним розвоєм самоі ж суспільности. Коли розвій економічний ліниво і дуже поволи іде наперед, коли рух політичний слабий, коли освіта стоіть низько, тогди панують серед суспільности неясні і неправдиві погляди на суспільні справи і суспільну роботу; коли розвій економічний іде великими кроками наперед, рух політичний оживлений, наука і освіта стоять високо, тогди погляди на справи суспільні і суспільну роботу стають яснійші, правдивійші. Розвій наук природничих і суспільних дуже подібний до себе, лиш що науки суспільні о много поволійше розвивалися, бо чоловікови лекше дивитися обєктивно на природу, як на суспільність. Довгі, довгі віки, відколи думка людска пробудилася, думано, що поодинокі роди звірів і ростин є вічні, незмінні, що увесь світ від сотвореня свого аж до нинішного дня був усе однаковий, незмінний; аж ось учені астрономи і природописці показали, що і ввесь світ і земля і звірі і ростини все зміняли ся і зміняють ся, або інакше, розвивають ся так як розвиваєся стебло з зерна, овоч з цвіту, дерево з насіня. Теорія еволюціі дала людям зовсім новий світогляд. Так само довгі, довгі віки люде думали і нині міліони людей думають, що устрій суспільний, єго інституціі, єго хиби і прикмети також вічні, незмінні, що все були такі як нині суть і все такими будуть. Доперва живійший розвій суспільний і великий зріст наук показав людям (хоть поки що не всім), що цілий устрій суспільний і єго інституціі вийшли з незначних, простих початків, ростуть і зміняють ся. Значить, теорія еволюціі (розвою) зникавши признанє наук природничих, стала ся тепер основою наук суспільних, соціологічних. Довгі, довгі віки чоловік був невільником природи і невільником устрою суспільного: пересуди традіційні (т. зв. "батьківскі святощі") і грубий емпіризм (т. зв. "здоровий, хлопский розум") заслонювали очи людей, а "пророки божі", "віщуни" та "жерці" всякими чарами і молитвами відвертали град і тучу, грім і повінь, відшептували хороби, наводили і відводили посуху і голод, ставали на переді рухів суспільних і політичних. Але прийшов час, що наука — eripuit ignem coelo sceptrumque tyrannis; людскість наукою побідила сили природи, з тяжкого ворога зробила собі найліпшого приятеля, з невільника стала ся паном. Тепер людскість змагає до того, щоби з невільниці устрою суспільного, котрий є тепер єі ворогом, зробити собі приятеля.
Серед нашоі, галицко-рускоі суспільности панує світогляд суспільний дуже прімітивний, повний пересудів, оснований на грубім емпіризмі, на поверховних дослідах і досвідах. Дасть ся той світогляд суспільний звести до слідуючих точок:
1. Устрій, лад суспільний є вічний, незмінний, все і всюди однаковий; інстітуціі суспільні: родина моногамічна, власність господарска індівідуальна, церков, закони, арешти, війско, неволя політична, визиск економічний, простітуція і т. д. все були від початку світа і будуть аж до кінця світа однакові, вічні, незмінні; ніякого розвою суспільного непризнаєся.
2. Істнуючий лад суспільний не тілько є вічний і незмінний, але є також одиноко можливий, природний, святий; він оден відповідає людскій натурі; хто хотівби істнуючий лад суспільний змінити, перевернути, той є безбожник, виродок.
3. Людска натура є незмінна, все і всюди однакова: все і всюди були і будуть злодіі, піяки, розбійники, шахраі, чужоложці, лінюхи, простітутки і т. д.
4. Воля одиниці є свобідна ("вільна воля"); доля і щастє одиниці, єі богацтво або бідність, єі добрі і злі вчинки, і т. д. і т. д. — не стоять в ніякій звязи з ладом суспільним; всі уємні сторони, всі хиби житя суспільного лежать не в устрою суспільнім, а в злій, попсутій людскій натурі — і в волі Бога, Провидінія і т. д. Коли кому зле дієся, коли хто бідний, хорий, визискуваний і т. д. — то або сам собі винен ("як собі постелиш, так ся виспиш") або така воля божа, того хотіло Провидініє, так єму судьба судила, так лихий попутав і т. д. Коли ж хто богач і єму добре йде, то або сам собі на те заслужив, або так єму Бог дав...
5. Дуже часто говорить ся про "добрі давні часи", про те, як стало гірше жити і про "направу відносин суспільних" (про котру так говориться, як про "направу чобіт)". Відносини суспільні дадуть ся направити тілько через те, що кожда одиниця буде ліпше дбати за себе, що кождий буде старатися стати богатим, ощадним, чесним, освіченим, тверезим, роботящим і т. д. Прінціп самопомочи.
6. Щобиж поодинокі люде могли змагати до ліпшого, сотворив пан-біг ріжні ідеали: ідеал правди, свободи, щастя, добра, моральности, справедливости, краси і т. д. Ідеали ті абсолютні, вічні, незмінні; вони самі про себе уносять ся в воздухах, а крім того кождому чоловікови Богом вложені в душу (вроджені) в більшій або меншій мірі.
7. Остаточно всьо зависить під волі божоі і тому треба на Бога спуститися уповати, а всяка робота суспільна є злишна. Устрій, лад суспільний змінити недасть ся, а хотяй би дав ся змінити, то се на нічо непридалобися, бо людска натура подасться змінити і всі уємні сторони нинішного ладу лишилисьби й на далі.
Се є світогляд суспільний, пануючий серед нашоі суспільности, се є світогляд нашого "старшого поколіня". (Порівнай хочби ряд статей поміщених в Батьківщині під заг. "Що то є радикалізм"). Серед "молодого поколіня" панує інший свігогляд, еволюційний — і то є головна причина, для чого молоде поколінє з старшим не в силі зрозумітися. Той світогляд еволюційний може бути матеріялістичний або ідеалістичний.
Матеріялістично-еволюційний світогляд суспільний стоіть на висоті сучасного розвою суспільного в найкультурнійших сторонах Европи і на висоті сучасноі науки, а дасть ся він звести до слідуючих точок:
1. Устрій, лад суспільний не тілько дасть ся змінити, але він мусить ся змінити, хотьби навіть ніхто до того свідомо не йшов. Устрій, лад суспільний повстав з дуже простих первістків і від того часу неустанно змінюєся, розвиваєся. Наука слідить чим раз певнійше і яснійше розкриває перед нашими очима образ розвою ладу суспільного.
Вона показує, як повстали і розвивалися сімья, подружє, громада, держава; страва, ноша, доми, дороги, почти, рільництво, торговля, промислі; війско, попівство, шляхта, мужики, міщане, робітники; ради громадскі, краєві, державні, власність, закон, суди, арешти; мова, письмо, книжки... Наука показує, що був час, коли того всего межи людьми небуло; як тoтo все повстало і як розвивалося і чому так а не інакше розвивалося...
2. Розвій ладу суспільного є природний. Зміни, які переходить устрій суспільний, то наслідки природних причин, а не вплив чиіх небудь химер і гримасів, долі "лихого" ітд. Розвій ладу суспільного має своі природні права, закони, так як розвій ростини, звіря, чоловіка...
3. Розвій ладу суспільного є несвідомий, механічний: він не є випливом свідомого змаганя одиниць. (Наші прапрадіди жили в многоженстві і зовсім не змагали до одноженства: а преці вийшло так, що ми, йіх правнуки жиємо в одноженстві. Наші прапрадіди йіли других людей невважали то за гріх і думали, що так все буде, що інакше бути не може, і зовсім не змагали до того, щоби своім дітям відобрати апетит до людского мяса: а преці йіх потомки не йідять людского мяса і навіть йім на думку неприйде, що можна другого чоловіка зйісти і що йіх предки єго йіли. Був час, коли брат женився з сестрою і се не було гріхом: нині того нема, хоть наші предки до того свідомо не змагали. Було в Римі невільництво — опісля єго нестало, хоть ніхто єго не скасував. Доки не було рільництва, не було і немогло бути підданих, закріпощених мужиків, не могло бути і панщини: а преці наші прапрадіди, що перші почали сіяти, орати, не знали, що з того таке лихо вийде. Той, що перший відкрив силу пари і винайшов машину парову, зовсім недумав і небажав того, щоби вона колись стала средством до визискуваня робітників і до руйнованя дрібного промислу ітд). Значить: люде дійшли до нинішного ладу суспільного, хотяй ніколи ані о такім ладі недумали, ані такого ладу не хотіли. Цілий устрій суспільний вийшов з того, що міліони людей через тисячі літ хотіли дітей плодити, хотіли жити як мож найвигіднійше — словом боролися за істнованє, зовсім недумаючи про ніякі питаня суспільні.
4. Основою розвою суспільного є розвій економічний, господарский. Iсторія показує, що форма сімйі, власности, держави, закона залежить від того, в якій фазі господарчого розвою находить ся суспільність; навіть релігія, література, поезія, штука, наука залежать від тогож. Основою історіі є боротьба людскости з природою, боротьба, в котрій чоловік з невільника природи стає постепенно єі паном. Безпосередним добутком тоі боротьби є відносини господарскі, а наслідком відносин господарских є всі інші відносини і інституціі суспільні. Доки люде неосвоіли худоби, доки живили ся дикими овочами, доки були ще риболовами і стрільцями, немогло бути ані приватноі власности, ані одноженноі родини ані невільництва ані держави ані війска ані богачів ані бідних ані панів ані слуг ані робітників... Доки не було рільництва, неможлива була приватна власність землі, ані устрій феодальний ані теріторіяльні громади і держави. Зріст ремесла викликав зріст міст і кляси міщанскоі а та розвалила устрій феодальний, знесла підданство мужиків, завела свободу політичну і т. д. Винайденє машин зродило великий промисл, великий промисл зродив капіталізм, державний централізм і мілітаризм, зродив стан четвертий — робітників, руйнує дрібний промисл і дрібне рільництво... зводить ad absurdum власність приватну і веде до колектівізму і т. д.
5. Розвій суспільности є органічний, постепенний, тяглий. Кожда фаза розвою є наслідком всіх попередню фаз і причиною будучих фаз. І нинішній устрій суспільний складаєся неначе з верстов геологічних; в нім є остатки минувшости і зародки будущини. З теперішного устрою може учений відчитати історію давніх віків і вгадати вигляд будущих. Спільність громадска, громадскі ліси і пасовиска — се останки старинного комунізму, давнійші від індівідуальноі власности, від позагороджуваних ланів і сіножатей поодиноких мужиків. Господарство мужицке з невеличким кусником землі, з прімітівним плугом, серпом, косою, граблями, з прімітівною господаркою давнійше від великих лятіфундій, оброблюваних машинами, з господаркою раціональною, відповідною всім вимогам техніки. Майстер ремісник зі своєю окремою хаткою, своім дрібним прімітівним варстатом, зі своіми челядниками є добутком давнійшоі фази, як фабрикант з великою фабрикою, паровими машинами, сотками робітників і т. д. Громадскі дороги давнійші як краєві, краєві давнійші як державні, возові давнійші як зелізні; приватні повози давнійші від публичних фіакрів, кухні від реставрацій, наука домашна від шкільноі і т. д. Там, де нині стоять публичні склепи, фабрики, музеі, двірці зелізниці, школи, гімназіі, університети, почти, церкви, шпіталі, арешти, суди, сойми, охоронки, доми божевільних, реставраціі, бібліотеки, кавярні і т. д. і т. д. — стояли колись самі приватні доми, хати: в хаті містилася сімья, в хаті була школа, бо батько вчив дітей, була реставрація, бо варилося в кухни, був дворець, бо в стайні стояли коні а під шопою віз, був шпиталь, бо хворий лічився дома, була церков, бо батько родини, патріярх був священником, була фабрика, бо дома був варстат; був склеп, бо дома все продавалося...
Але й нині побіч житя публичного є житє домашне. Обміна товарів, заплата натураліями давнійша від купна-продажі за гроші, але така обміна ще удержалася по селах, де часто платять зерном, яйцями. Міста і ціле житє мійске о много молодші від сіл і житя сільского ітд. Зовсім інакше розуміє суспільність і суспільну роботу той, хто бачить в суспільности ті верстви і поклади геологічні, бачить як розвивався суспільність, як одні інстітуціі, форми, кляси, порядки упадають а другі зростають — а зовсім інакше той, хто того всего небачить.
6. Що істнуючий лад не є одиноко можливий, одиноко природний, одиноко відповідний людскій натурі — се доказує історія; вона учить, що той лад суспільний, який панував в давні віки, зовсім був неподібний до нинішного ладу і що істнуючий лад не є всюди однаковий, а навіть лад суспільний одного краю в однім часі зовсім не є одноцільний.
7. Людска натура, так як і все на світі ненастанно зміняєся, розвиваєся, а зміняєся під впливом відносин суспільних. Був час, коли не було злодіів: хотьби хто як хотів, неміг би був нічого вкрасти, а то з тоі простоі причини, що не було що красти, що не було приватноі власности. Був час, коли хотьби як хто хотів, не міг був бути чужоложцем і проституткою, бо не було нинішноі родини і супружества. Був час, що немогло бути ані піяків ані шахраів ані картярів... Нині культурного чоловіка не кортить і не може кортіти лазити по деревах, валятися по піску, йісти людске мясо, кусати других в злости, бігати голяком, малювати і нарізувати своє тіло ітд ітд. — а то все було у наших предків і нині є у диких людей. Був час, коли немож було комусь межу перекосити, бо небуло межі, хату підпалити, бо не було хати ітд. Неправдою отже і глупотою є говорити, що все і всюди натура людска однакова, незмінна, що все і всюди були злодіі, піяки, шахраі, розбійники, лінюхи, чужоложці ітд.
8. Воля одиниці не є свобідна. Коли чоловік чого небудь хоче, то є в тім своі причини: значить, він мусить хотіти; чоловік є невільником обставин навіть тогди, коли єму здає ся, що він щось по добрій волі робить. Коли оден чоловік бідний а другий богатий, то ані богач тому невинен що богатий, ані бідний тому не винен, що бідний, ані пан-біг йім так недав, а тілько устрій суспільний винен: бо був колись такий устрій суспільний, де немогло бути ані богачів, ані бідних, а нині є такий устрій суспільний, де мусять бути богачі і бідні. Коли оден чоловік краде а другий ні, оден має жінку, а другий чужих жінок зводить, оден сидить в криміналі, а другий в канцеляріі намісництва, оден дурний як чіп, а другий розумний як Соломон, оден бере кубани, а другий чесно судить, одна удержала чесноту дівочу, а друга є публичною дівчиною — то вони ту нічого невинні — ані йім пан-біг так недав а опять винен устрій суспільний. Той, що краде, той мусить красти, а той, що не краде, той негоден красти. А колись був такий устрій і колись прийде такий устрій суспільний, що ніхто небуде міг красти і небуде міг хотіти красти. Коли оден здоровий, а другий хорий то опять ані він, ані пан-біг невинен, а причина лежить в тім, що оден має ліпшу йіду, ліпшу хату, лекше робить, має гроші на дохторів і ліки, а другий має гіршу йіду. Гіршу хату, тяжше робить, немає грошей на доктора і ліки. Коли капіталіст визискує робітників то при теперішнім устрою мусить се робити, бо інакше невидержав би конкуренціі з другими капіталістами. Вихованє і становище суспільне рішають о долі і щастю (карієрі) кождоі одиниці — а вихованє і становище суспільне зовсім не від одиниці зависять, але від устрою, ладу суспільного.
9. Нужда людска, бідність і проступство і загалом вся кривда і недоля суспільна дасть ся усунути тілько в той спосіб, що змінить ся устрій суспільний: доки устрій незміниться, доти нічого не дасть ся направити.
То, що кождий буде за себе дбати, що кождий буде старався стати заможним, ощадним, чесним, пильним, освіченим ітд. — безпосередно до усуненя суспільноі нужди не веде, а посередно веде лиш о стілько, о скілько через те лад суспільний зміниться.
10. Суспільна робота, то є свідома робота над зміною, над поліпшенєм устрою суспільного є і потрібна і конечна. Потрібна, бо кому лежить на серцю добро і щастє людей, той повинен працювати над зміною, над поліпшенєм ладу суспільного; конечна, бо сам механічний, несвідомий розвій освідомлює поодинокі одиниці і пхає йіх до суспільноі роботи.
11. Задачею суспільноі роботи є: свідоме приспішуванє несвідомого, механічного розвою суспільности. То значить: треба дивитися, куди іде несвідомий розвій суспільности і туди перти. Коли великий промисл зростає: то єго підмагати. Коли міста зростають — то підпомагати йіх зріст. Коли вплив одиниці на справи державні і суспільні зростає, то скріпляти той вплив. Коли робітники освідомлюються і організуються — то йіх освідомлювати і організувати. Коли освіта підноситься, то підносити єі ітд. — Тим ліпший робітник суспільний, чим ліпше розуміє напрям розвою суспільного. А розуміти розвій суспільний зовсім не лехко: треба знати, що є головне а що побічне, що причиною а що наслідком, що основне а що формальне, що нормальне, а що хоробливе, патологічне — і не брати одно за друге, не мішати одного з другим. Кождий признає що найбільше добро зробимо чоловікови, коли будемо підмагати і приспішувати єго природний розвій. Але коли ми возьмемо розвій хоробливий за нормальний, явище патологічне за нормальне, то можемо фатально помилитися...
Коли наші свідомі змаганя до яких небудь ідеалів суспільних ідуть напроти розвою суспільного, коли ми стараємося завернути єго або спинити, то нам се неудасться: ми тілько опізнимо єго розвій. І в загалі робота суспільна тим є продуктивнійша і тим успішнійша, чим більше єі напрям зближений до напряму розвою суспільного.
12. Свобода, добро, щастє, любов, етика, моральність, справедливість, чеснота... ітд. — не є ніякими абсолютними ідеалами, прінціпами, уносящимися в воздухах і вродженими (чи богом вложеними в душу) кождому чоловікови.
Всі ті понятя витворює в нас житє, обставини, витворює в нас іменно той лад суспільний, серед котрого жиємо. Возьмім понятє свобода: що воно значить? Чоловік тогди є свобідний, коли так жиє, як хоче. Значить, чим чоловік менче хоче і чим більше може — тим він є свобіднійший. Але і воля людска (хотінє) і спроможність зміняються, розвиваються. Хто знає, хто свобіднійший: чи той невільник, котрий розірвав пута неволі, чи той, котрий так привик до неволі, що єі зовсім нечує. Хто знає, хто свобіднійший: чи червоно-шкірець, котрий малим довільний, котрий не много хоче, хоть і не много може, чи француский буржуа, котрий много може, але і много хоче. — Коли европейскому чоловікови закажете наго бігати по вулици, то се для него не є ніяка неволя; але коли дикунови се закажете, то се найбільша для него неволя. Коли украйінскому хлопови закажете украйінскі книжки писати, і соціялістичні діла читати, то се для него не є ніяка неволя, бо він і так йіх не пише і не читає; але коли се закажете інтелігентному Украйінцеви, то се для него велика неволя. У скитальця-номада тогди є неволя, коли б єму хтось заказав переходити з місця на місце; у мужика-рільника булаби тогди неволя, коли б єго хтось змусив переходити з місця на місце. Заказати каннібалови йісти людей — се неволя; противно у іншого чоловіка булоби неволею приказати єму йісти мясо людске. — Що у шляхти було свободою, золотою вільністю — те у мужиків було неволею. Коли робітник наймаєся до роботи і змушений обставинами даєся визискувати, або мимо всего змаганя не годен найти роботи — то називаєся у капіталістів лібералів свободою, у робітників-соціялістів неволею.
З того бачимо, що понятє свободи є змінне, субєктивне, залежить від устрою суспільного, від ступня культури, від успособленя і вихованя одиниці і т. д. Ще більше зглядним, змінним, субєктивним є понятє щастя. Щастє — се вдоволенє, а вдоволенє тим більше, чим потреби чоловіка повнійше заспокоєні. Але потреби тим повнійше дадуть ся заспокоіти, чим вони менші, і чим більші і ліпші средства до йіх заспокоєня тих потреб. Значить, чоловік тим щасливійший, чим менше хоче, і чим більше має і більше може. Звідси одні виводять, що аби стати ся щасливим, треба вменшати і обмежати своі потреби. Після Діогена той найщасливійший, хто ціле житє наго сидів в бочці і жив як пес.
Після аскетів християнских дорогою до щастя є умертвлюванє тіла. Після Толстого щастєм людскости є єі загибіль, а найкоротшою дорогою до того щастя — целібат. Мной філософи, скептики і пессімісти уважають найкоротшою дорогою до щастя — кульку в лоб. Многі філософи уважають всю цівілізацію і культуру нещастєм — а щастєм у них ростинне вегетованє і стан дикости. — Противно інші знов люде бачать ідеал щастя не в смерти але в житю, не в Нірвані але в розвою, не в дикости але в цівілізаціі, не в целібаті але в любві, не в регрессі, але в поступі.... У шовіністів національних найбільшим щастєм є говорити якоюсь мовою або жити на якійсь теріторіі. У фанатиків релігійних найбільшим щастєм є визнавати йіх віру. У Якутів найбільшим щастєм зйісти кварту масла, і т. д. Ідеал щастя є так само витвором суспільности і єі розвою, як і самі інституціі суспільні. Інчий ідеал щастя у мужика, інчий у робітника, інчий у шляхтича, інчий у купця, інчий у попа; інчий у Русина, інчий у Мурина; інчий був ідеал у Толстого, коли писав "Казаки" та "Детство, отрочество и юность", а інчий коли писав "Крейцерову сонату". Так само змінні, субєктивні є всі інчі ідеали і прінціпи: моральність, справедливість, красота ітд.
Все те формули альгебраічні, під котрі житє суспільне підставляє ріжні вартости.
Ті, що вірять в абсолютні ідеали і приціли і до них змагають, в сути річи ідуть туди, куди йіх пхає розвій суспільний; вони суть несвідомим знарядом механічного розвою і ідеали йіх заводять звичайно туди, куди вони й недумали. Добра сторона абсолютних ідеалів в тім, що вони є приманою до суспільноі роботи, зла в тім, що здержують розвій свідомости. — Хто думає, що через відкиненє абсолютних прінціпів, ідеалів, суспільність упаде, розвалиться, той подібний до тих тісних голов, котрі думають, що через признанє науки Коперніка або Дарвіна руйнуєся щастє людей, валиться цілий світ, цілу суспільність. Віра в абсолютні ідеали і прінціпи є така сама релігія і метафізика, як віра в бога, в чорта і ангелів. Той, хто звільнився від віри в абсолютні ідеали, стоіть о стілько висше від того, хто сего не зробив, о скілько позітівіст стоіть висше від віруючого католика, о скілько в загалі свідомий напрям висший від несвідомого інстінктовного змаганя.
Отсе по нашій думці головні основи матеріялістично-еволюційного світогляду. Переходом від світогляду грубо-емпіричного до матеріялістично-еволюційного є світогляд ідеалістично-еволюційний. Він згоджує ся з світоглядом матеріялістичним в тім, що устрій суспільний дасть ся змінити і що єго треба змінити, що всяка нужда, проступство, темнота має своє жерело в устрою суспільнім. Але відріжняєся тим, що признає вільну волю одиниці і абсолютні ідеали і нерозуміє механічного розвою суспільности. Ідеалісти ставлять собі абсолютні ідеали свободи, щастя, етики, справедливости і змаганє до тих ідеалів уважають цілею суспільноі роботи; вони думають, що лад суспільний лише о тілько змінявся, о скілько люде свідомо до того змагають; що свідоме змаганє і свідома пропаганда є всемогуча; що будучий устрій може бути всякий, без огляду на те, який є нині, а буде такий, якого вони схочуть, і лиш в тім клопіт, щоби вже раз якийсь найліпший устрій видумати!
Річ ясна, що ідеалістично-еволюційний світогляд є неконсеквентний і ненауковий і з того погляду стоіть о много низше від матеріялістично-еволюційного.
[Народ, 01.09.1891]
01.09.1891