В справі народного язика*)

Закінчення. Початок — В справі народного язика // Правда, ч.5, 09. (21.) цвітня 1874 р. 

С правдивою радостю повитали-смо „Замітки о рускім язиці," поміщені в ч. 10. сегорічнеї „Правди". Автор заміток не бавить ся в загальне говірканє, а приступає прямо до діла. Справедливо замічає, що неточне знанє язика у декотрих наших писателів стає поводом до хибних толків. Ту ще додамо, що не тілько Поляки и Москалі, але и самі Русини, не знаючі свого багатого, пишного, милозвучного слова, иноді побиваються, що мов южноруский язик не здібен до науки и до висказаня горнійших мислей. Вина однакож в их невмілости и байдужости, бо не знають язика і пізнавати не хочуть. Для обміни словесноі потреба приняти в головнім один говор. Язик літературний може уважати-сь головною рікою, котру засиляють нарічия — ніби притоки. В літературнім язиці треба завести певну одностайність в формах. Всі слова народні становлять по крайній мірі лексикальне богацтво язика. Однакож що до уживаня слів місцевих, мусить бути — так сказати — який-сь реґулятор, Хто-ж бо стане у нас в літературнім язиці уживати: „файний", „купа більший", місто: „хороший", „далеко більший" — хоть сі слова людові мають своє значенє в словарі, або можуть вложити-сь в уста лиць, говорящих, коли представляє-сь образи з дотичних околиць Руси. Дало-б ся єще богато слів навести, взятих по більшій части з чужих язиків а уживаних по ріжних закутинах нашоі вітчини, котрим доля судила подібну грати ролю.

Випадає також уважати и тоє, ще вже загально від письменників принятим зістало. Не одна одміна виразу, ввійшовша вже в язик літературний и одержавша. так сказати, право обивательске, не повинна відкидоватись легкомисленно. И так пр. слово „жайворонок" лиш декуди уживає ся. По більшій части каже у нас люд „жальворонок", „дзяворонок" и „жорванок". А прецінь ніхто не покусить ся уживати тих виразів, місто загально вже утертого „жайворонок". Також и слова мають свою карєру, як бачимо на тім примірі. Одні ввійшли раньше в язик літературний и запанували в нім на щот других, хочби зовсім рівнорядних.

Маючи тоє перед очима, не можу согласити-сь з чесним автором, що до форми „іден". Форма „один" живе переважно в устах люду, и переважно нашими письменниками уживає ся. А й надто: примітою нашого язика єсть те, що кладе о в словах в старославянскім зачинающих ся самозвуком є, єзеро – озеро; вже в староруских памятниках подибуємо подібні форми народі: пр. один м. єден, одва м. єдва (ледви). В зложенях однакож и словах утворених по більшій части виступає є : заєдно, зъєдинити (соєдинити), єднати, єдиний, – але увъ-одно, одинокий. Форма „іден" мало де уживана, а до того – о скілько мені звісно – и не має аналоґії помежи другими словами подібно зачинающими ся.

Також не зовсім згодив би-м ся що до уживаня норм "ходив-єм, ходив-єсь, ходив" (в старосл. ходилъ єсьм, ходилъ єси, ходилъ есть, ходили єсмъ, ходили єсте, ходили суть). Форми с помічним глаголом єсм (єм) ужинаються переважно в Галичині і на Поділю. Побічний глагол опускають по переважній части на Украіні, а окрім того скрізь на цілій Южній Руси в 3. лиці єдин. и мног. ч. (ходив, ходили). Скрізь на цілій Руси в певних ситуаціях (именно коли з притиском говорить ся), виражає-сь час минувш. через причастиє минувшого часу на в, ла, ло и заименники личні, пр. я то зділав, — Тож як не вважаємо форми ,,ходив-єм" полонизмом, так и форми „я ходив" не щитаємо москвітизмом. Єсли яка форма єсть у Поляків, Москалів або инших Славян – то з того не слідує, щоби не могла бути и у нас. Про тоє, думаю, лишити совершенну свободу писателям, що до уживання форм минувшого часу, яка форма з ситуациі виплине, такоі и ужити. Впрочім автор и с сам пише: Від цего я взяв за фонд Подніпрянський говор и пр.

Що до уживаня займенника ся при глаголах, соглашаю-сь зовсім. Лише верхоглядні критики уважали ставлянє ся перед глаголом полонизмом. Поминувши, що по великій части стрічаєм таке вираженє, у люду, і приводимо, що се находить ся також в старорускім. И так читаємо в Несторовій літописи по списку мниха Лаврентия : „Володимеръ же се слышавъ, возрѣвъ на небо рече: „аще се ся сбудеть, и сам ся крещю." В такім положеню находимо ся також и у лучших писателів галицких – а часом и украінских (пр. у Котляревского : „Здоров, Еоле, пане свату! ой як ся маєш, як живеш ?).

Заразом мушу замітити, що дуже порадно було-б, аби вже раз згоджено-сь на уживанє форм ся подібно як и сей, ся, се, сесь, сеся, сесе — місто Українцями часто уживаного ця, цей, ця, це, цесь, цеця, цеце. Думаю, тут би повинно зважати-сь на більшу правильність перших форм, тим більше, що в дуже многих околицях у нас и на Украіні виговорюють с, а буває и так, що говорять цис (пр. в Коломийщині).

На тім кінчаю замітки, які мені по перечитаню листу насунули-сь, и виражаю живійшоє желанє, щоби як найбільше знавців нашого язика прилюдно забирали голос в тій так поважній справі. Поучающим ся взаимно гнів не воцариться між нами, бо-ж прецінь: одна нас думка голубить!

Заразом подаю тут спис деяких слів и виражений, з ріжних книжок руских виписаних и досить часто уживаних, а, як бачу, зовсім недоладних. Побіч виписок, уміщаю, як по моій гадці має бути. Слова, биля котрих звіздочка, уживаються нашими письменниками майже загалом — а вирази, биля них положені, суть мною утворені - и я лише пропоную их до уживаня.

А) Вирази.

Вистарчити (wystarczyć-, ać) — вистати, виставати.

до щенту (do szczętu) — до щоту, до тла, зовсім

дражнити — дразнити

жичу (ich leihe) — зичу; в значіню ich wünsche: жичу, пр. позичити грошій, жичити здоровля.

здужати (dążyć) — прямувати, пр. Галичина и Буковина здужають до єдинства літературного — Гал. и Бук. прямують до и пр. Те здужанє хочемо виявити и заступити перед Славянами – Те прямованє хочемо и пр —Здужати значить у нас бути в силі, здоровіти, відтак нездужаю = єзмь слабий; - нездужаю робити= не маю сил робити, дужий = stark, grosse

Илькость – кількость, скількость.

наколи – коли.

овшім (owszem) – противно, навпаки.

обстоятельство, околичность – обставина (Обстановка = Lage der Dinge)

отношение – відносини; взаимні отношенія — взаємити.

повиновацтво (powinowactwo) – посвяченє, спорідненє, зрідство, свояцво.

позаяк – добре в значіню „о скілько", in wie ferne; однакож зле в зн. „понеже"

поживний (pożywny) — живний, трівний, н. пр. трівний хліб.

Спосібність (sposobność, okazya) – на́года; у нас спосібнісгь = zdolność, ähigkeit.

*средство — середник

тичити ся, пр. що ся тичить – що тикає ся.

тлустость — товстость, товща, тук.

*умієтность (umiejętność) — наука, вмілость, віда.

успособленє (usposobienie) – вдача, настрой; у нас успособленє - usdololnienie.

шаг — крок; що иншого срібний шаг, шажок – гріш.

шлёхати – хлипати

Б.) Вираженя и форми.

Але кладе ся все на первім місци. Заким але про се звіщу — але нім про се звіщу На сім розбишацтві морскім вони але не попристають – але на сім розбишацтві и пр. - Вони але не з ниньки: не з учера такого там діють - але они діють таке не від нині и не від вчера; рік 16. важний але для нас ще по другій причині – але рік и пр.

за помощію тихже (mit Hilfe derselben) = за их помочию.

під такими обстоятельствами (unter solchen Umständen) - в таких обставинах, в таких взаєминах.

прямоваць и пересвідчень – прямованій и пересвідченій.

розуміють під народом темну верству — уважають народ (люд) темною верствою.

ся буває часто невластиво ужите : образованье ся русского народа – образованє руского народа; обзнакомленє ся с тим предметом — обзнакомленє с тим предметом; перші епохи твореня ся нашої землі – перші епохи твореня (поставаня) нашої землі. – Стають ся (розумними) – стають розумними : стають ся великою рікою – стають великою и пр. ; стали ся причиною – стали причиною. тримають за чесного чоловіка (jemanden wofür halten) – мають за чесного чоловіка, уважають (считають) чесним чоловіком.

Сим разом кінчаю моі уваги. Богато питаній у нас ще не тиканих приходило-б ся тут розбирати — що и вдіємо у будуще, єсли хвальна Редакция примітки подібного рода хоче заміщати у своій часописи.**)

І.Верхратський

_______________

*) Поміщаємо тут першу статю, викликану листом п. Сакуна, а надіємось іх більше. Ми застерігаяємо собі на пізнійше высказати також наше слово. – Ред.

**) Дуже радо, просимо о них. – Ред.

["Правда", 1874, ч.14, 1(13) вересня, с.495—499]