Посилення сецесійних настроїв Гонконґу

 

Вибори, що відбулися 4 вересня до законодавчого органу Гонконґу, мабуть, шокували керівництво в Пекіні. У своїй найвищій фреквенції з подібних голосувань в історії цієї території (58%) виборці послали чіткий сиґнал невдоволення спробами Китаю придушити демократію. Ще тривожнішим для китайських чиновників є те, що частина виборців підтримали радикалів, які вважають, що Гонконґ має вирішувати своє майбутнє незалежно від бажань Китаю. Кілька таких «локалістів» (прихильників місцевого самоврядування) здобули законодавчі крісла вперше.

 

 

Отримані результати підтверджують, що в Гонконзі виникла нова потужна сила — сепаратизм. Вона виникла як наслідок невдалої кампанії в 2014 році — для тиску на китайський уряд, щоб лідер цієї території обирався прямим голосуванням виборців, без спроб відфільтровувати неприйнятних для правлячої комуністичної партії Китаю кандидатів. Лідери цього руху, який дістав назву «Парасоля», є серед шести «локалістів», які були обрані до Законодавчої Ради, відомої як «Леґко» (Legco), що складається з 70 членів. Уряд Гонконґу намагався запобігти цьому, вимагаючи від кандидатів оголошувати про свою підтримку статусу Гонконґу як частини Китаю; кілька «локалістів» не пройшли тесту. Те, що так багато з них здобули законодавчі крісла, розглядатиметься в Пекіні як великий політичний виклик — відкриття нового фронту в боротьбі проти сепаратизму, який вже блукає в Сіньцзяні й Тибеті, а в Тайвані — править.

 

Виборчі механізми Legco ґарантують, що продемократичні політики, у тому й «локалісти», мають дуже мало шансів взяти більшість крісел. Тільки 40 з них обираються на основі загального виборчого права. Решту обирають члени «функціональних округів», що представляють різні професії, підприємства і соціальні групи. Вони зазвичай є провладні. Утім провладні кандидати не зуміли повторити успіху попередніх виборів 2012 року. Вони втримали більшість, але посіли лише 40 крісел — на три крісла менше, ніж минулого разу. З 35 «географічно виборчих» крісел, обраних загальним голосуванням, 16 пішли провладним кандидатам і 19 — до «помірних демократів», «локалістів», радикалів іншого характеру і незалежних кандидатів з продемократичним нахилом. Ще три мандати вони здобули внаслідок загального голосування, і вісім — у функціональних округах. Тож продемократичні політики мають можливість блокувати деякі законопроекти в Законодавчій Раді.

 

Політики Гонконґу вже давно розділилися на два табори. Частину з них зазвичай описують як проурядові або «пропекінські». Інших називають «пан-демократами», вони хочуть повної демократії в Гонконзі, але досі не оскаржували право Китаю на правління. Вибори виявили розкол у продемократичному таборі між «поміркованими», готовими до роботи в рамках чинної системи, і молодими, часто високоосвіченими, радикалами.

 

Деякі з «локалістів» здобули свої крісла за рахунок ветеранів-демократів. За кілька днів перед виборами п'ять продемократичних кандидатів зняли свої кандидатури, щоб забезпечити перемогу суперникам-однодумцям, хоч і радикально налаштованим. Це, можливо, допомогло Натану Лоу з партії Demosisto, який був одним з лідерів студентського руху «Парасоля», стати наймолодшою (він сам називає себе «23-річною дитиною») особою, яка виборола місце в Законодавчій Раді. Інший «локаліст», Едді Чу Хой-дік (на фото з піднятими в переможному жесті руками), зібрав 84 тис. голосів, найбільший показник серед усіх кандидатів у географічно-виборчих округах. Серед ветеранів-демократів, які втратили свої місця, були Фредерік Фунґ, Цид Хо і Лі Чейк-янь.

 

Проте багато хто в Гонконзі, як і раніше, надає перевагу кандидатам, які не кидають виклик статусу-кво. Реджіна Іп виграла крісло у виборчому окрузі острова Гонконґ, незважаючи на те що служила як начальник служби безпеки уряду під час його невдалої спроби в 2003 році запровадити ненависний закон проти крамоли. Серед кандидатів про-істеблішменту, які воюють в географічних округах, пані Іп набрала найбільшу кількість голосів — близько 60 тисяч.

 

Високу, за мірками Гонконґу, фреквенцію виборців, ймовірно, спричинила зростаюча політична обізнаність людей у пізньому підлітковому віці та двадцятилітнього покоління, що й призвело до протестів руху «Парасоля». Вони вважають, що відмова Китаю виконати свою обіцянку дати території більше демократії не залишила їм іншого вибору, окрім як кинути виклик Китаю щодо права на владу. Лідери в Пекіні будуть боротися з ними всіма своїми силами.

 

 

Захар Пікулицький (на основі тексту The Economist)

06.09.2016