Володимир Робітницький
Безупинна праця серед братів поліщуків та волиняків, щоб їх освідомити — це зміст передчасно перерваного житія того невтомного юнака-боєвика.
Вже гімназистом вступає в ряди Організації Українських Націоналістів, щоб словом і ділом служити своїй Батьківщині. В роках 1930-38, як провідник ОУН на Волинськім Поліссі (в Костопільщині й Сарненщині) організує по селах сітку ОУН, переводить ідеологічні вишколи членів, поширює між українським населенням легальне й нелегальне друковане українське слово та виступає зі своїми друзями в 1934 р. до запеклої боротьби з комуністичними агентами. Боротьба була затяжна й дуже завзята. Але він не лякався ніяких трудів, ніяких перепон, ані небезпек.
Попавши в 1938 р. в руки поліції, виказав підчас слідства, що він є однаково невтомним організатором, як і незломним боєвиком.
По виході з тюрми з розвалом Польщі вертається в рідні сторони і продовжує працю. Продовжує ще запеклішу тепер боротьбу з большевизмом, боротьбу з московським червоним наїзником на життя і смерть.
Організував, вишколював, боровся. Був 22 рази в бою з москалями-чекістами. Був ранений. Розстріляли в тюрмі майже всю його сім'ю. Гонили за ним тічнею. А він стояв твердо на сторожі творення української організованої сили та підготови зриву.
По відступі большевиків переводить організацію в життя — на Волині і Поліссі. Та нещадна смерть перервала буйний лет; в дні 25 серпня ц. р. помер Володимир Робітницький у лічничці, виснажений працею, підпіллям, боротьбою.
Тисячі друзів відпровадили 28 серпня його, на місце вічного спочинку на Янівському цвинтарі. Домовинну вкрито червоно-чорним прапором ОУН, а на могилі зложено 86 вінків від Провідника ОУН, членства ОУН та українських організацій Львова і краю. Прощальне слово виголосили представники: Проводу ОУН, громадянства, молоді та відчитано наказ Краєвого Провідника ОУН.
Похорон Робітницького, що пройшов вулицями Львова, робив надзвичайне вражіння. Маса красних вінків, що їх несли одягнені в чудові національні одяги дівчата, і бездоганний лад, заставляли прохожих ставати та дивитись, як ховають одного з тих, які "все віддали, що тільки могли" за справу національного визволення.
[Львівські вісті]
30.08.1941