1. Мої думки
(З останньої теки).
Поки буде на світі казка, поти варто й жити. Учора була мрія, а сьогодні дійсність.
Живе життя, живе, як казка!
___
Для дитячого розуму казка — забавка, для мудрого — загадка.
___
Вірте в казку, що я створив таксамо, як колись і народ вірив у ті свої казки, що дійшли до нас з глибин віків.
___
Я не вертався вдруге жити туди, де вже жив; місцевість не була для мене могилою минувшини. Я все йшов вперед, далі, аж до еміграції. Чи буде поворот, чи ще далі піду?
___
Скільки було прекрасних відозв до народу в часи української революції! І всі надарма. Мужі державні повинні б були знати, що народ не може держати в голові абстракцію, що він мислить образами, памятає лише факти, а тому дайте народові відповідні мистецькі твори і тим направите його думки й душу на бажану вам путь. Тарас Бульба в народі визнається як жива реальна людина.
___
Журнали, навіть газети, взагалі література — це та ниточка, що звязує одиницю з цілим народом. Коли на протязі літ нарід читає своїх письменників, він виробляє одностайні, однодушні ідеали. Складає націю.
___
Людина любить усе показне, реальне. Так тисячоліття славлять Сонце, як джерело життя й краси, і дикий чоловік і геніяльний поет, і ніхто не подумає про воздух, бо він невидимий. Про воду видиму, хоч менше дивну, ніж Сонце, пишуть, славлять, виспівують, а про воздух — ні!
___
Що далі, то людина буде щасливішою в свойому особистому житті. Уся суть у тому: прийти в світ цей з таким запасом величі думи од предків, щоб можна на протязі 50 років пережити тисячу разів життя повно і прекрасно.
Тепер у талантів, у геніїв тільки — цей дар, а буде в кожної людини.
2. Геній
Пливе повільно й поважно прозора ріка між крутими берегами. Вода чиста свіжа. Дає життя звірю, птиці й рибі. — Краса й велич.
Побачили ту красу люди, а ще більше багатство ріки й оселилися по берегах.
Поволі стало місто. Місто росло, а ріка маліла. Місто виглядало пишно, а ріка брудно. Місто все прикрашувалося, а в ріку виливали всяку нечисть, висипали сміття. Береги загрузилися, річне ложжя закидалося непотрібним для міста мотлохом. З фабрик, пралень, майстерень спускали брудні води.
Звірі вже не приходили, птахи не прилітали, риби виздихали. Річка стала смердючою канавою, уже шкодила здоровлю людському, уже своєю брудотою стала ненависна для чистого чепурного міста. Люде її занехали зовсім, обминали, забули й імя її і звали просто канавою.
Так тяглося довго, може цілі століття.
З'явився один, що любив красу й велич.
У брудній канаві побачив минулу розкіш природи. Очистив ложжя річне від усього непотрібного. Для сміття поробив у місті великі печі, де воно спалювалося. Нечисті води з фабрик пустив під землю...
Ріка очистилася. Набрала знову колишньої краси й величі.
Прозорі води заграли проти соньця. Понад берегами поросли дерева. Плескала в воді весела риба, знову ріка стала повною життя й краси.
Дивувалися люди міста, раділи і сказали:
— То — геній!
[Львівські вісті]
20.08.1941