Незнаний мені Джордж Паппас з Північної Кароліни написав лист. У короткому фейсбучному повідомленні йшлося про те, що Джордж вибудовує своє родинне дерево і має до мене кілька питань. Як з’ясувалося під час нашого листування, йому йшлося про село Дубно, що біля Лежайська. А ґенеалогічна лінія Махнів потрібна йому для уточнення лінії Ванатів. У своїй відповіді я виклав усе, що знав. А знав я небагато. І, навіть, мої відвідини Дубна у 2010 та 2011 роках нічого не прояснили. Хіба – переконався, що Махни мешкали тут й помирали, про що свідчать замшілі надгробні пам’ятники на місцевому цвинтарі. І що місце, на якому стояла хата мого діда, тепер належить комусь іншому.
Натомість Джордж ретельно підготувався до розмови зі мною, переславши кілька зісканових документів, датованих 1945 роком.
Перше, що я отримав від Джорджа – список родин села Дубно Ланцутського району, яких евакуйовували, хоч насправді примусово висиляли. Термінологія тут важлива. Виселення назвали евакуацією.
Книга, у яку було записано Дубно, розґрафлена за розділами номер господарств, ім’я, прізвище і по батькові, відношення до голови сім’ї, стать, рік народження, національність, сімейний стан, місце фактичного проживання, рід занять, худоба, інвентар, продукти, до якої області бажає евакуюватися, якими транспортними засобами.
Особливо потішними видаються мені два останні пункти: так наче у тих, кого записали у цю книгу була можливість вибору місця чи транспорту.
Так що ж там було у тому списку? Під числом 261 подавався перелік родини, котру евакуйовували:
Махно Юрій Алексов 1904, Махно Текля Степановна 1912, Махно Петро Юрович 1932, Махно Анна 1934, Махно Марія 1937, Махно Іван 1940 (мій батько), Махно Софія 1943. З ними також Ванат Степан Никол. 1878 і Ванат Марія Іванівна 1888. Відтворюю ориґінал записів.
Переселення передбачалося до Тернопільської області і, навіть, транспортний засіб було визначено заздалегідь – ж. д., тобто залізницею.
З того запису зрозуміло, що той, хто реєстрував ці родини знав українську мову, однак трапляються русизми – Алексов. замість Олесійович, Степанов. замість Степанівна. Переписували до цієї евакуаційної книги найвірогідніше радянські урядники.
Потяг для переселенців стояв на тупиковій колії у Ґродзіску Дольному, невеличкому селищі мимо якого проходить залізнична колія. Станцію побудували ще австріяки. Одна історія, яку я почув про те переселення, звучить так: коли частину переселенців було заладовано у товарняки – вночі з боку спорожнілого села почулися постріли – стріляли поляки. Тої ночі куля вцілила в одну українку. Її поховали на місцевому цвинтарі.
Родина Юрка Махна, згідно перепису майна, везла з собою, окрім дітей і батьків дружини, троє коней, дві корови і одну свиню. У графі продуктів цифра 20 (не зрозуміло чого), а зернових – 15 (ймовірно, мішків).
В іншій книзі – на сторінці Опис майна, що залишається родина Махна Юрія Алексійовича з села Дубна Жешівського воєводства, що евакуйовується в Українську РСР залишала:
Хату, кубатура 478, мурована, дах черепичний 1924, оцінено – три тисячі сто вісімдесят чотири крб.
Сарай, комори та інше кубатурою 352, з дерева, дах черепичний, 1926 року, оцінено – дві тисячі дев’ятсот сімдесят п’ять крб.
Стодолу, кубатура 224, з дерева дах солом’яний, 1926 рік, оцінено – дві тисячі сімдесять сім крб.
Пристройка, кубатура 80 з дерева, дах солом’яний 1926 року, оцінено – сто сорок крб.
Колодязь цементований 1925 року, оцінено – сто вісімдесять крб.
Два погреби цегляні, кубатура – 83, 1924 року, оцінено – сімсот крб.
Земля – 8, 40 гектара, орної – 6, 50 гектара. Під урожай 1945 року засіяно 2, 66 гектара (пшеницею було засіяно 1, 16, житом – 1, 50 гектара). Сад 0,10 гектара.
Речі домашнього вжитку і меблі – один стіл, два ліжка, три лавки, чотири бочки, п’ять шафок.
Загальна сума майна становила п'ятнадцять тисяч триста п’ятдесят п’ять карбованців.
Підписано районним уповноваженим по евакуації, районним представником сторони і власником. Дві гербові печатки – радянська і польська. Дідо підписався – Юрко Махно.
На час виселення у 1945 році моєму дідові Юркові Махнові виповнилося сорок один рік, а його дружині Теклі, моїй бабі – тридцять три.
З великої колись родини, з тих, хто пережив виселення і доїхав до Тернопільщини, – дід Юрко, баба Текля, прадід Степан Ванат, прабаба Марія Ванат, батьків брат Петро Махно і мій батько Іван – померли і покояться на сільському цвинтарі села Базар. Але ще живуть Анна, Марія і Софія, які цю історію доповнили б своїми споминами. Вірю, що вони не затерлися у їхній пам’яті.
Насамкінець Джордж надіслав ґенеалогічнe схему, в якій до четвертого коліна прослідковує родовід мого батька через його маму Теклю Ванат. Серед прізвищ трапляються: Калиновські, Мазньо, Пителі, Полюги, Яжинські, Тиші і Кульпи. Єдиним поляком з усіх попередників Теклі вірогідно був Адальберт Питель.
Лінія Махнів вивчена Джорджем недостатньо. Батьками мого діда Юрка були Олексій Махно 1879 року народження та Анна 1884. Оце й усе. Якщо існують церковні книги села Дубно, то, мабуть, можна відтворити й доповнити і цю лінію.
Принаймні, я тепер знаю, хто їхав у тому товарному вагоні і що вони залишали.
Насамкінець ми обмінялися з Джорджем родинними світлинами. Він надіслав – з дружиною і своїми синами, я – з дружиною і своїми дочками.
І ми пообіцяли один одному коли-небудь зустрітися.
світлина вгорі — Олександра Фразе-Фразенка,
внизу — фраґмент етнографічної мапи Сх. Галичини В.Кубійовича
20.08.2016