Аби писати новини в газетах і давати коментарі на радіо, треба розуміти популярну культуру і поділяти смаки публіки. Я намагаюся виконувати обидві функції, попри те, що про популярну культуру не маю ані найменшого поняття. Коли я читаю пресу з осудом літнього чоловіка, споглядаю рекламу, не вникаючи у так звані достоїнства товарів, чи по-пустому дивлюся на екран телевізора, то відчуваю себе пришельцем з іншої планети чи погано підготованим антропологом, ошуканим цінностями далеких, диких, чужих та незрозумілих племен. Через свою професію історика я більше симпатизую ацтекам чи османам, аніж більшості моїх сучасників. У мене викликають огиду ті, хто витрачає час на читання жовтої преси, хоча вони є справжніми представниками культури, до якої якимось боком належу і я. Я не здатен зрозуміти тих, хто розважається, граючи в тупі та жорстокі відеоігри, глитає розігріту в мікрохвильовій пічці їжу, заповнює екрани своїх мобільних телефонів примітивними заставками чи купує товари певного бренду лише тому, що їх дизайн буцімто створила дружина Девіда Бекхема. Одним словом, я є невігласом: не знаюся на дурницях. Я достатньо тямущий для того, аби з трудом зрозуміти Айнштайна чи Аристотеля, та не настільки тямущий, аби зрозуміти глупство сучасності. Ці дурощі мене приголомшують.
Наприклад, скандали, які розважають читачів преси та надихають обурених, навівають на мене нудьгу. Ясна річ, політичні скандали по-іспанськи – численні та безконечні випадки фінансової корупції та приголомшливого блату, які переважають в іспанських засобах масової інформації, - є важливі своїм наслідками на виборах та ринках. Та не вони, як це не парадоксально, є побрехеньками, які приваблюють тих, хто до дір зачитує жовту пресу, чи користувачів Інтернету. Очевидно, плітки є опіумом для народу. Я не хочу знати скільки коханок є в короля чи футболіста. Мене не цікавить ані розмір фетишу Пріапа у Берлусконі, ані те, які препарати приймає той чи інший велосипедист, як і те, чи є убивцею спортсмен-інвалід. Це речі, які не мають жодного значення для добра чи зла світу чи, радше, мають таке ж значення, як і переступи інших моральних слабаків, які – через бідність чи скромність – не здатні розкрутити скандал. Я не можу зрозуміти, чому існує таке зацікавлення цими паскудними баєчками, особливо, сексуального характеру. Що ж, сексуальне життя кожного індивіда глибоко цікавить його самого і його коханок та інших причетних, однак не бачу нічого привабливого в тому, аби розповідати його усім решта.
Я не можу збагнути популярність пліток. Однак хотів би збагнути. Попри те, що мене не цікавлять скандали, мене цікавить сам феномен скандалу – як того, хто вивчає культуру та поведінку людей. Інколи скандал перестає бути водевілем і перетворюється на Валгаллу. Руйнуються репутації. Звільняються герої. Йдуть у відставку уряди. Приносяться в жертву життя. Ті, хто вміють розкрутити добрячий скандал, можуть контролювати економічні та політичні капітали. Але для того, щоб спритно орудувати ними, потрібно розуміти популярну культуру, вміти підніматись на трибуну, знати, що саме збуджує плебс, розгадати смаки монстра, промовляти до кожної голови гідри. Я не думаю, що варто наслідувати тих, хто володіють цими талантами. Мене не приваблює ані ідея бути Геббельсом наших днів, ані здатність маніпулювати засобами масової інформації зі спритністю Берлусконі чи вміння обманювати своїх послідовників, як це робив Л. Рональд Хаббард [американський письменник-фантаст, творець діанетики та саєнтології - Z], ні навіть можливість накопичити мільйони євро, поділяючи інстинкти продавців текстилю, як зумів Амансіо Ортега [іспанський підприємець, засновник бізнес-групи Inditex, що володіє текстильними брендами Zara, Massimo Dutti, Bershka та ін. - Z]. Та мені хотілося би знати, як вони це роблять. Мені хотілося би йти стопами публіки, угадувати наперед її шарахання, розуміти її примхи, оволодівати її зрадливим серцем. Лише так можна використовувати засоби масової інформації, які – як одного разу відзначив Мануель Кастельс [іспанський соціолог - Z] - є «простором, де твориться влада».
Деякі скандали закінчуються погано, і для того, аби жити в нинішньому світі у безпеці, потрібно знати, чим вони відрізняються від тих, які закінчилися добре Чому, наприклад, президент Міттеран уцілів після своїх ексцесів, а Ширака засудили? Чому Клінтон міг займатися сексом у Білому домі і навіть брехати, а сенатор Джон Едвардс, чий гріх не був настільки ж безсоромним, не міг висунути свою кандидатуру на посаду президента? Еліот Спітцер у 2008 р. змушений був подати у відставку з посади губернатора Нью-Йорку через своє захоплення розкішними повіями - мені така поведінка не здається вартою наслідування, але це правопорушення без жертв; тоді як Клінтон був винен у сексуальній експлуатації підлеглих і зловживанні владою для отримання сексуальних послуг.
Інколи ми зобов’язані цікавитися сексуальними надуживаннями декого із співвітчизників, оскільки йдеться про злочини чи справи, які справді ватрі уваги публіки. В Англії паралельно розповсюджуються чутки про покійного диск-жокея та кардинала, який залишив свою посаду. Джиммі Севіл, діджей, який помер у 2011 р., був однією з тих особистостей, які приваблюють мільйони прихильників, хоча не мають жодного таланту. Він був неотесаним, бридким та недорікуватим йолопом, однак його програми на Бі-Бі-Сі – ніхто не знає як і чому ця корпорація взяла його на роботу – зробили з нього медійну знаменитість. Впродовж багатьох років він був ведучим найпопулярнішої в Об’єднаному королівстві дитячої передачі. Тепер виявляється, що – як зізнався давній колега Севіла – «усім було відомо, що йому подобаються юні дівчатка». Ми навіть знаємо, що йому подобалися ще й хлопчики, і тепер, коли отримали розголос деякі з його безчинств, перед численними жертвами обох статей відкрилися шлюзи. Однак у золоті роки його слави його нагороджувала королева, політики наввипередки бігли, аби сфотографуватися з ним і потиснути йому руку, він був членом найпрестижнішого та найбездоганнішого лондонського клубу. Його не торкнулася похітливість широких мас, яка пожирає стількох явно поважних людей.
Випадок кардинала Кіта О'Браєна, якого папа Бенедикт XVI якраз перед своїм відреченням від папського престолу зобов’язав подати у відставку, до певної міри є схожим. Він є гомосексуалістом, що не надто впливає на світське життя, однак шкодить священику католицької церкви. Незважаючи на низку дій, які він кваліфікував як «неналежну сексуальну поведінку», вчинених ним за 30 років служіння церкві, він піднявся до рангу єпископа, архієпископа, кардинала та примаса Шотландії. Через викриття, які стали відомі широкому загалу, важко припустити, що духовенство не знало про його проблеми із сексуальною нездержливістю. Отже, і для публіки, зачарованої сластолюбством, і для преси, що наполегливо публікує брудні чутки, є кар’єри, які здаються майже бездоганними, та є інші – нестерпні.
«Ти сам винен», - докоряє мені дружина. Я протестую, що моя власна сексуальна історія є благородно скромною. «Я не це маю на увазі, - озивається вона. – Я маю на увазі той факт, що через твою байдужість до пліток, через твій брак розуміння публіки та відкидання її цінностей ти надаєш таким типам, як Севіл чи Клінтон, можливість уникнути ретельного розслідування і продовжувати творити свої безчинства». Не думаю, що так воно і є. Волію залишити медійний ажіотаж його жерцям, а плітки тим, хто має до них поклик та потяг. Якщо для того, аби перебувати в курсі популярної культури, потрібно бруднитися вульгарщиною та похітливістю, вже краще, на мою думку, витати в небесах. Я є невігласом, та моя необізнаність є необізнаністю трьох мавпочок, які не бачать, не чують і не промовляють зла.
Феліпе Фернандес-Арместо є істориком та професором університету Нотр-Дам (Індіана)
Felipe Fernández-Armesto
La política del chismorreo
El Mundo, 05.04.2013
Зреферувала Галина Грабовська
11.04.2013