Завдання європейців — перемогти тероризм, не змінюючи цінностей і способу життя
Слова «подвиг» і «героїзм» часто асоціюються з чимось яскравим, різким, стрімким. Рвонув тільняшку і кинувся на амбразуру. З ґранатою в руці вискочив з окопу на танк. Сягнув з прапором на бруствер.
Однак справжній героїзм може бути і зовсім тихим. Збоку — особливо для тих, хто не бере на себе обов'язок задуматися, — він може навіть виглядати слабкістю.
Реакція французів — і громадян, і політичного класу, і керівництва країни — на теракти останнього року і є прикладом такого героїзму. Комусь дії президента Олланда здаються слабкими: де комендантська година, надзвичайні повноваження для поліції, посилення ролі спецслужб? Де хоч би поголовні перевірки мусульман? У багатьох країнах такі жахливі події, як вбивство 84 мирних громадян минулого тижня в Ніцці, стали б приводом для серйозної зміни внутрішньої політики, посилення режиму та обмеження прав та свобод громадян і тим більше негромадян. Для сьогоднішньої Франції та інших європейських країн справжній виклик — як перемогти тероризм, не змінюючи цінностей і способу життя. Це куди важче завдання, ніж перемога над тероризмом за всяку ціну, серед іншого — ціною відмови від толерантності та відкритості.
Хтось скаже, що неможливо воювати з терористами без по-справжньому силових методів. Звичайно, боротьба зі злом вимагає сили. Однак сила зовсім не означає відмови від інших досягнень. Протягом століть здавалося, що для ведення війни потрібна одноосібна влада, і чимало лідерів здобували і консолідували її, скориставшись якоюсь зовнішньою загрозою. Але ХХ століття спростувало думку, що перемога у війні вимагає відмови від демократії. У 1940 р. Англія залишилася сам на сам з гітлерівською Німеччиною, що переважала її мало не за всіма параметрами. І героїзм полягав не тільки в тому, що англійці протрималися самі весь рік (після нападу Німеччини на Росію і, пізніше, на Америку баланс сил істотно змінився). Він полягав і в тому, що країна залишалася парламентською демократією, з прем'єр-міністром і кабінетом, підзвітним обраним депутатам. Жодна країна в другій половині ХХ ст. не стикалася з такими зовнішніми і терористичними загрозами, як Ізраїль, а проте це не приводило до відмови ні від конкурентних виборів, ні від прагнення до відкритості.
У 1970-і та 1980-і роки хвилі терористичних атак, подібні до нинішніх, захльостували і Велику Британію, і Німеччину, й Італію. Жодна з цих країн не пожертвувала своїми принципами та цінностями, щоб пережити ці роки і впоратися з загрозами — не тільки силою, а й часом принциповими поступками. Точно так само немає сумнівів, що впораються з терором європейські країни і тепер. Те, що французи можуть бути в скорботі без шаленої люті, реагувати на терор, не перетворюючись на поліційну державу, показувати, що є речі важливіші, ніж безпека, може будити тільки захоплення.
Автор — професор Чиказького університету і НДУ «Вища школа економіки»
Константин Сонин
Негромкий героизм
Ведомости, 18.07.2016
Зреферував О.Д.
19.07.2016