Відкриті знання

Авторське право гальмує прогрес. Медіа-експерт про те, як відкрити доступ до знань

У своїй знаменитій книзі «Генії та аутсайдери» (Outliers: The Story of Success, 2008) Малькольм Гладуелл пише про «правило 10 000 годин». Саме стільки часу треба, щоб розвинути здібності. За цей час людина стає професіоналом і глибоко занурюється у свою сферу, можливо, не так вже часто контактуючи зі сторонньою інформацією, бо по-справжньому цінні знання нечасто потрапляють у загальне інформаційне поле. На етапі формування професійних навичок та вдосконалення здібностей виникає своєрідний ефект тунелю. Наше захоплення працює як шори в коня, воно помагає нам бігти просто до наміченої мети, прямуючи за нашими інтересами. Так встановлюється не тільки «поріг входження», а й обмеження для поширення інформації, що перешкоджає контактуванню суміжних сфер. Таким чином, ефект спеціалізації, характерний для культури наукової та книжкової індустрії, призводить до того, що, досягаючи компетенції, ми разом з цим опиняємося в полоні вузького кругозору і обмежень інформаційного середовища. Ми можемо зрозуміти і зробити так само, ми можемо поліпшити, але нам не так легко придумати щось нове.

Описуючи інноваційне середовище в трилогії «Інформаційна епоха», Мануель Кастельс вказує на існування певного «рівня інновацій» в сучасних технополісах. Інновації виникають в результаті синергії різних елементів, тобто не їхнім додаванням, а їхньою взаємодією. Після «10 000 годин» до майстра своєї справи має прийти інформація зі суміжної області або паралельної реальності – ті самі нові підходи і суміжні ідеї, які дають змогу використовувати ідеї та інструменти зі звичної сфери в новому контексті або приведуть до винаходу нових інструментів або нових потреб. Цю здатність виробляти інновації називають ефектом суперкомпетенцій. Щоб уможливити виникнення суперкомпетенцій, треба забезпечити умови для поширення інформації, і цього – вперше у відомій нам історії людства – можна досягти завдяки швидкості та всеохопності нових медіа, які 1974 року у своїй пророчій статті для Saturday Review Андрєй Сахаров називав всесвітньою інформаційною системою.

Інший, поряд із суперкомпетенцією, медіа-ефект цієї всесвітньої інформаційної системи – інформаційна надпровідність, що найбільш наочно проявляється в поширенні вірусного контенту. В цілому можна сказати, що при виконанні низки умов (серед всього іншого – відкритого доступу до текстів, відкритих ліцензій, читабельності машиною, індексації пошуковими системами та легкості цитування в соціальних медіа) інформація поширюється мережею, як лісова пожежа, не натрапляючи на жоден опір. Щоб краще зрозуміти це явище і описати його докладніше, необхідні глибокі наукові дослідження.

Однак загалом ідея (скажімо, наша гіпотеза) зрозуміла вже тепер. Проблема в тому, що потенціал мережі, цифрової економіки і суспільства знання не може повністю зреалізуватися насамперед через застарілу систему охорони авторських прав. Існуюча система копірайту створена з врахуванням індустріальних засобів виробництва і поширення інформації (точніше, видань та їхніх копій), що передбачає певний технологічний уклад медіа-індустрії і прив'язку до матеріального носія твору. Ні Бернська конвенція, ні навіть значно ліберальніша Женевська конвенція не враховують особливостей епохи нових медіа, коли знання та культурні цінності можуть існувати окремо від матеріальних носіїв. Всі ці закони не поможуть нам створити потужну інноваційну індустрію, так само як і не поможуть нам реалізувати потенціал нових медіа, скористатися силою нових медіа-ефектів для розвитку.

В той же час традиційна індустрія не справляється зі своїми завданнями. Видавнича галузь не здатна якісно, без велетенських втрат передавати знання крізь час і вводити їх в обіг.

Як показує проведене в Університеті Іллінойса під керівництвом професора Пола Гілда в 2013 р. дослідження How Copyright Keeps Works Disappeared, американські видавці вважають, що краще не мати справи з творами, захищеними авторським правом (за винятком новинок). Якщо вірити дослідженню, з культурного простору і пам'яті американських громадян пропало майже все ХХ століття. Ситуація обумовлена 95-річним терміном охорони авторських прав, пролобійованим гігантами медіа-індустрії. Тривалість терміну охорони і ризики, які виникають при використанні, наприклад, сирітських творів (автора або правовласника яких знайти складно або неможливо), стримують видавців від роботи з творами, які повинні становити національну культурну пам'ять. Видавці цікавляться тільки новинками, яких досить багато, воліючи менше інвестувати в «зону ризику».

Дивно, що так багато ресурсів витрачають на охорону прав в ситуації, коли побічним ефектом такої охорони стає забуття, втрата пам'яті. Проблему посилює закритість архівів та бібліотек.

Саме бібліотекарі стали однією з головних причин провалу проекту Google Books, в рамках якого компанія оцифрувала понад 25 млн книг. В певний момент суддя, котрий провадив справу, виявив, що до колекції є тисячі претензій, значна частина яких була подана бібліотечним співтовариством. Бібліотеки не знайшли можливості розібратися і підтримати проект комерційної компанії, що анекдотично допомогло Amazon.com зберегти практичну монополію на книготоргівлю в США, хоча самі бібліотеки отримали можливість розвивати і запускати подібні проекти в менших масштабах. В результаті $400 млн інвестицій в створення нової екосистеми виявилися замороженими. Ці книги могли стати доступними всьому світу і подібно як Youtube сформувати канал фінансових надходжень для авторів новинок і охоронюваних творів, вирішивши проблему доступу до суспільного надбання. Наше завдання – створити такий режим охорони авторських прав, який дав би змогу легально запустити проект Google Books і йому подібні ініціативи. Поки що такі ініціативи є лише у Франції, де ухвалили закон про книги ХХ століття.

Старі закони не враховують потреби суспільства в розвитку, не помагають нам затребувати потенціал нових медіа, але вони також і не помагають авторам захистити їхні інтереси. Тільки автори 600-700 художніх творів можуть розраховувати хоч на якусь мотивуючу оплату своєї творчої праці.

Цікавий ефект надпровідності копіювання – актуальне зникнення інформації, що не потрапила в мережу. Інформації, котра не скопійована у всесвітню павутину, практично не існує для сучасного суспільства. Відсутність доступної цифрової копії фактично еквівалентна утаюванню інформації.

Щоб наповнити інтернет знаннями і використовувати нові медіа-ефекти, на мою думку, нам необхідно дотримуватися таких рецептів:

— розширення принципу вільного використання творів;

— розширення можливостей роботи з сирітськими творами;

— імунітет для інформаційних посередників;

— оцифрування всіх наявних джерел, насамперед тих, що мають історичне значення;

— увільнення доступу до радянської спадщини хоча б в нових медіа;

— публікація у відкритому доступі всього, що роблять за рахунок держави і не є таємницею.

До цього списку можна додати необхідність ідентифікації та резервного копіювання всіх робіт, які опубліковані у відкритому доступі або які вийшли з-під охорони. Через нестабільність електронного середовища необхідні додаткові заходи для забезпечення відкритого та сталого доступу інтернет-користувачів до творів науки і культури.

Дуже важливим є імунітет для інформаційного посередника, а також реальне дотримання заборони цензури. Нам необхідно ясно розуміти, що цензура є неприпустимою і контрпродуктивною, нам треба вміти протистояти вузьколобим спробам її впровадження через механізми захисту авторських прав. Культурна, історична і наукова спадщина має надійно зберігатися у відкритому доступі!

Створення єдиного та розподіленого інтеґрованого середовища, що поєднує в собі бібліотечні ресурси з обмеженим доступом та відкриті бази знань, забезпечить поступ в розвитку штучного інтелекту і біґ-дата. Це середовище, ймовірно, є необхідною частиною, умовою, якщо можна так висловитися, становлення ноосфери, тобто переходу від колективної свідомості до колективного розуму, посиленого алгоритмами обробки інформації у фоновому режимі і тотальною пам'яттю, інтеґрацією всіх баз знання у відкритих колекціях та бібліотеках з архівами і комунікацією в режимі реального часу. А також реальним способом розкрити потенціал нових медіа.

Поєднання подібних відкритих систем разом із системою відкритих конкурсів для стимулювання наукових і навчальних досліджень дозволить досягти ефектів інформаційної надпровідності для знань і суперкомпетенції. Це виллється в реальний прогрес у багатьох пріоритетних напрямках досліджень, дасть змогу створити наробки для нових, в тому числі проривних розробок.

Найкращий спосіб стимулювати розвиток цифрової економіки – максимально сприяти відкритому доступу до знань усім її учасникам, а також інвестувати у створення інструментів управління знаннями і нової системи наукової комунікації, орієнтованої не тільки на інженерно-технологічні проекти, а й на гуманітарні та природничо-наукові сфери, в першу чергу в інтересах науки і освіти. Єдиний спосіб забезпечити доступ всіх гравців в такій хаотичній та децентралізованій системі – дати його всім. Це реальний шанс зробити крок на користь цифрової рівності, але це також і реальний крок у майбутнє. Нам потрібен приплив, який підніме всі човни, – відкритий доступ до знань і культурних цінностей як фундамент для будівництва і ресурс для зростання цифрової економіки: простір знань.

Иван Засурский
Образ будущего: Открытые знания
Ведомости, 29.08.2017
Зреферував О.Д.