Озираючись на Залізну Леді

Ті політики, котрі велично й успішно входять в історичні анали, з плином часу зринають у нашій пам’яті як особи, здатні своєю харизмо, своїм позитивом, зрештою своєю величчю об'єднувати людей. Проте це враження є здебільшого оманливим, створеним завдяки ілюзійному ефекту «озирання», який згладжує гострі кути, розпрасовує нерівності, виводить плями з реального образу людини.

Насправді ж більшість великих політиків були й не менш великими поляризаторами. Це ми з впевненістю можемо сказати і про Шарля де Голя, і про Конрада Аденауера, Гарі Трумена, Вінстона Черчіля  чи Гельмута Коля. Але особливо ця характеристика стосується Марґарет Гільди ​​Тетчер, баронеси Кественської.

Хоча насправді вона не була жінкою, схильною до суперечок, як це стверджує легіон її опонентів. Вона була з тих людей, хто намагався у кожній справі шукати консенсусу, хай шанси на нього були один з тисячі.

У Великій Британії – одній з колисок демократії – шанували правителів, котрі діяли повільно й розмірено. Та донька торговця колоніальними товарами, котра від самого дитинства навчалася мистецтву рахуби та практичного способу життя, вважала, що чинити треба по-іншому. Марґарет Тетчер прагнула діяти швидко й точно. Для багатьох вух може прозвучати як зневага те, що її незрадливий глузд крамничної господині чітко їй підказував, що лише рішучі дії сприяють успішному результату. Тому у більшості випадків вона намагалася максимально скоротити шлях від рішення до дії.

У своїй кар’єрі вона пройшла на самісіньку політичну гору від найнижчого щабля – студентської активістки Консервативної партії. Її партійні колеги – головним чином чоловіки – були просто роззброєні  прямотою й безпосередністю Марґарет.

Коли ж вона взяла до рук віжки Великої Британії, країна ще перебувала у солодких снах про старі часи світової імперії – з одного боку. З іншого – міцний мур навколо неї зводили профспілки, переймаючи на себе чимраз більше влади, й остаточно блокуючи розвиток держави.

 Марґарет Тетчер не забракло ні рішучості, ні амбіцій, щоб оголосити війну як одному, так і другому явищу. Вона залізною рукою утинала вплив профспілок, водночас виводячи країну з її королівсько-соціалістичної дрімоти.

Прем’єр-міністр Тетчер вміла клин вибивати клином. Так аби шок від розвіяння імперіальних ілюзій не був таким болісним, вона вибила його шоком  Фолклендської війни, поніживши трохи національну душу усвідомленням того, що влада Об’єднаного Королівства все ще простягається до краю світу.

Марґарет Тетчер підготувала Велику Британію до входження в бурхливе море глобального ринкового капіталізму. Водночас вона й збудувала підмурівок перетворення суспільства з індустріального на сучасне інформаційне.  Проте цей процес пост(де)індустріалізації  супроводжувався важкими суспільними «ломками», котрі вилилися в страйки, демонстрації, протести. Країна перебувала ледь не на межі повстання. Проте Тетчер й тут перемогла суспільний гнів, продемонструвавши свою незламну волю, яку дехто може назвати «жорстокістю».  Саме тоді й прикріпилося до неї прізвисько «Залізна Леді».

Не варто забувати й роль Марґарет Тетчер як global player’а. Саме вона змусила зашкарублу Британію активніше долучитися до європейських справ і стати однією з країн-творців Європейської Унії (хоча й з великими застереженнями щодо своєї в ній участі). У другій половині 1980-х саме британський прем’єр зуміла знайти підхід до радянського лідера  Михайла Горбачова, завоювати його довіру, відкрити його для західного світу. Без її особистих зусиль політика американського президента  Рональда Рейґана щодо Радянського Союзу ніколи б не зазнала такого успіху. Далі вже було, як то кажуть, справа техніки: руйнування Берлінського муру, об’єднання Німеччини, оксамитові революції у Східній Європі й остаточний розвал людиноненависницької радянської системи.

Безумовно, на тлі благих справ Марґарет Тетчер їй можна зробити й багацько закидів: і щодо тієї ж Фолклендської війни, і щодо руйнування британської соціальної системи, і заступництво за диктаторів, зокрема Авґусто Піночета… Навіть прізвисько «Залізна Леді» хтось вживає щодо неї з повагою, хтось – пейоративно. Та одне можна сказати впевнено: важко знайти іншого такого політика минулого століття, який би так рішуче відмовився прикрашати свій образ оманами, сентиментальністю й суспільним патосом. І вже це одне мало б забезпечити Марґарет Тетчер особливе місце у наших спогадах, у світовій історії.

09.04.2013