З придорожної хати...

(Перших сім днів війни)

Живу в оселі, що належить до підміської громади та притикає до східнього краю Львова, при самому гостинці зі Львова до Винник. Вікна моєї хати виходять на гостинець. Яких сто метрів від хати починаються ліси, що тягнуться обабіч гостинця аж до Винник.

Неділя 22. червня досвіта. Будять мене гарматні постріли і гудіння літаків.

— Чуєш? — питає жінка.

— Що ж, це вправи, вже кілька днів вправляються у стрілянні до літаків.

Раптом щось — наче вибух у місті. Гарні вправи!..

Схоплююся — і до радіоприймача. Берлін. Кілька речень з прокламації — і мені стає ясно. Війна Німеччини проти більшовизму! Так. Тепер дивлюся крізь вікно на гостинець іншими очима. Нервово проїжджають самоходи з військом. Всі вояки спрямовують свої штики проти прохожих людей, часто падуть стріли. Вгору (до Львова) і вниз (до Винник) зрідка пробігають мотоциклісти.

Збираюся на відвагу і йду до міста. Спиняюся біля головної "бакалії" при "віденській каварні". Повно людей, купують, що дасться. Раптом свіжий наліт літаків. Від сторони головної пошти починаються вибухи. Одна бомба вибухає при кінці вул. Сикстуської. Страшенний вереск і крик, в бакалії вилітають виставові шиби, страшенний переполох. В місті починається панічна тривога.

Продовж неділі повторюються налети ще кілька разів.

Понеділок 23. червня. Слабші налети зранку. Пополудні, коли успокоїлося, йду до міста. Другий день війни. Місто наче вимерло. Скрізь повно шиб на вулицях. Огидний вид. Від "бійців" і приїжджих прорідилося. Приїжджі сім'ї вже встигли в великому числі повтікати. Увихаються по місту тільки авта з енкаведистами і міліцією. Снуються якісь відділи жидівських добровольців... Раптом коло 5 год. новий наліт. Забігаю до якоїсь камениці напроти Ратуша. Наліт триває з чверть години. Десь бомбардують в стороні Личакова. Спішуся додому.

Так Личаків збомбардований. Казарми знищені, горішня Личаківська засипана грузом. Бомби падали аж поза мою хату, біля крайної хати впали три бомби недалеко гостинця. З міста змагається густий потік утікачів: танки перемішані з цивільними сім'ями, все жене на схід. Мій сусід шепче мені, що німецька армія захопила вже Камінку Струмилову.

Вівторок 24 червня. Більших налетів не було. Вулицею проходять відділи війська, штики звернені проти прохожих, постріли як звичайно. З міста доходять тривожні вістки, що большевики стріляють у вікна, що витягають людей з хат. І тут — тільки покажи голову крізь вікно або двері — зараз свисне кулька. Ведуть змобілізованих, ведуть арештованих, колотяться з ними то на захід, то на схід — кілька разів за день. Сусід шепче голосніше, що німці вже в Жовкві.

Середа 25. червня. Ранком досить жваво їдуть самоходи на захід, ба, навіть утікачі, що вчора плили на схід, завертають (щоправда — тільки частина) на захід до міста. Важкий кошмар спадає на груди... Понадвечір наліт — у хмарах мов громами гримить, але близько нас бомбардування не чути. Спимо в пивниці, не показуємося з хати.

Четвер 26. червня. Рішуче втікають зі Львова на схід. Боязко заглядаємо крізь вікно, стоячи здалека, щоб котрийсь із тих переляканих "бійців" не стрельнув у вікно. До міста їдуть час від часу самоходи, повні цивільних людей, окружених лісом штиків міліції і енкаведистів... Хтось приносить вістку, що на рогачці застрілили Маркевича з Винник за те, що він — українець. З костела забрали священника і, закинувши йому шнурок на шию, повели на схід.

П'ятниця 27. червня. Знов сильніші налети німецьких бомбардувальників. Большевицькі літаки зникли... Артилерія стріляє слабше, як в попередніх днях. Військо, танки сунуть на схід. Раптом увечері зчинилася густа стрілянина, заграли скоростріли і гармати — все в сторону ліса (де, мабуть, не було живої душі). В тривозі проходить нам п'ята безсонна ніч у льоху. На подвір'ї личаківських казарем горять склади бензини.

Субота 28. червня. Ранком чути стріли гармат від заходу і півночі Львова щораз ближче... До полудня все вибралося на схід — здавалося, то вже кінець. Мій сусід голосно говорить через паркан, що на рогачках Львова від півночі і заходу вже німецьке військо. Та раптом, коли звечоріло, до Львова наддудніло десять великих гармат і кільканадцять танків. Стали кудись стріляти з горішнього Личакова. Але на гостинець починають цільно і систематично падати гранати з гармат, що стріляють з північного заходу. Вони падають цілу ніч, перед хатками, за хатками, однак не розбили нїодної хати, зате порозбивали багато танків і авт на дорозі та розігнали останнє скупчення большевиків. Коло десятої вечором гармати — мабуть не всі — завернули, за ними прогуділи танки, обліплені військом. Решта ночі пройшла спокійно, тільки ще щогодини падало по кілька гранатів на гостинець.

Неділя 29. червня. Люди шепчуть, що біля казарем є ще большевицькі танки. На гостинці не видно нічого. Та раптом біля полудня знов над'їжджає кілька гармат. Однак, до німецьких літаків ми не чули стрілів. А втім, літаки тільки пролітали над містом. На вулицю ніхто не виходить. Звідкись чути скоростріл, короткі постріли. Западає ніч. Надслухуємо в пивниці — пізно вночі ще щось загуркотіло вдолину, на схід. Зрідка падають ті самі гранати, але тільки по два-три що години.

Понеділок 30. червня. Виходимо ранком з хати, спокійно. Але хтось прибігає з міста. "На Личаківській рогачці німці!.." Радісній усміх малюється на втомлених обличчях. Багато молодих людей біжить в сторону міста. Ми всі чекаємо. Аж ось перше авто — вигідно сидять у ньому німецькі вояки в синіх мундирах, до авта причіплена велика гармата. Одна, друга, третя. Мотоциклісти. Авта засипані квітами — і тут ще докидають їм квіття. Вояки дякують, поводяться сміливо, свобідно, ввічливо, нікому і в думку не паде звертати штика проти мирного населення. За хвилину чути вже з Винник голос німецьких гармат, то переслідують розбитих, та женуть далі на схід. Пливе ріка моторизованого німецького війська. Народ обступає жовнірів і порозумівається, як хто може, чути радісні сміхи, жарти. Повиходили матері з дітьми. Вояки беруть дітей на руки, дають чоколади. Народ "вітав" большевиків тільки на тих яскравих плакатах, що повстали в хворій уяві пропагандистів; але дійсно вітав німецьких героїв, що взяли на собі історичну роль рятування світу від большевицького варварства. А тепер молимося всі за дальші перемоги німецьких і союзних з ними армій над дикими ордами. Бог нам поможе!

[Українські щоденні вісти]