Під таким заголовком принесли сими днями Gazeta urzędnicza і Kurjer Lwowski дуже бажану для урядників львівских новину. Ото спілка грошовитих людей готова закупити узгіря личаківскі при дорозї до Винник, побудувати там хороші, дахівкою або бляхою криті доми, позакладати улицї, кирницї і т. и., і за відповідною обезпекою повіддавати доми на власність урядникам на сплату, розложену на 19 лїт а рівнаючу ся зовсїм уміреному місячному комірному. І так дім мурований на площи, займаючій 120 квадр. метрів, обіймав би 4 комнати 3½ до 4 м. високі з помостом паркетовим, з печами кафлевими, кухню, сїни і пивницю. Цїла парцеля, обведена парканом, занимала би 225 кв. сяжнїв (812 кв. м.). Положенє хороше, воздух частий; полученє з містом вигідне, бо майже на саме місце доходить елєктричний трамвай. А прийти до такого "власного дому" можна в дуже легкій спосіб: половину цїни — цїна цїлої посїлости означена на 5.000 зр. — обезпечити гіпотекарно на самій реальности, другу половину асекурацією на житє і кондиктом на платнї; той довг сплачувати через 19 і пів року по 33 зр. 34 кр. місячно, — значить, ратами меншими, нїж виносить в містї комірне.
І запанувала велія радість між пролєтаріятом урядників, що строять ся золотим шихом; бо для менших, звістно, і такій легкій спосіб впрост неможливий. І радїють вже сараки, що бодай на старі лїта дожиють "власного дому"! В канцеляріях адвокатів д-ра Куликовского і д-ра Лілієна безкористно удїляють пояснень в тій справі, з рана до вечера не замикають ся двері: плавма пливуть урядники мов по свячену воду, а по дорозї ще зітхають набожно "коби то Бог дав!" Ну, оглянули собі плян ситуаційний, почули те і се поясненє; дістали друкований начерк контракту та вертають домів надумати ся, порадити ся. З поворотом не таке вже веселе лице: "Щось за далеко! Та-ж то аж за личаківскою рогачкою, в Лїсиничах чи Кривчицях! Правда, що трамвай; але-ж бо у мене двоє дїтей до школи ходить; ну, і самому годї тількій світ пішки гнати; трамвай винесе з 20 зр. місячно!" Так міркує сарака по дорозї. Вернувши домів, читає передовсїм начерк контракту, і лице єго супить ся чим раз більше: "На сам початок треба би за контракт, интабуляцію і т. и. заплатити круглу сотку; а крім того ще на стемплї, лєґалізацію, належитости скарбові. Овва! Се мабуть не для мене!" Але так зараз лишати ся так гарної надїї не легко. Бере оловець та чвертку паперу, малює собі парцелю, розмірює: те на хату, те на вхід або доїзд, те на подвірє, а те на огородець. Скупить сарака, бо тут кождого метра шкода; але при тім всїм якось на все виходить за скупо. А то вже, як на селї, то на селї: хотїлось би мати і свою квітку і свою петрушку і зо дві з чотири щіпки. Ну, а хата ж?... Розмірює тих 120 кв. м.: отсе пійде на мури 33–35 кв. м.; остале розложити на 4 комнати, кухню, сїни і на... ну, на тую палатку, без котрої годї обійти ся хоч і на селї. Бере метр в руки і вимірює свої тїсні комнати, оплачувані солоним комірним; але переконує ся, що у "власнім домі" і таких не буде мати, бо се будуть могли бути хиба справдїшні клїточки. Ба, а жінка ще перебиває: "А спіжарнї хиба не буду мати? На селї, та без спіжарнї?... А сїни тілько одні? То прийде гість в дім і стріне в сїнях замарану може дївку в коновками або з шафликом з їдою для пацятка? (Ну, на селї; то чому-ж би, не подумати і про пацятко?) Не хочу! Се не для нас!" — "Та цить-же бо! — відказує ще чоловік — можна збудувати троха більшу хату". Сїдає, числить: кождий доданий метр піднесе цїну чи то довг о 37½ зр. Додати 20 метрів, то вже хиба найменше; та і те не так то богато поможе, а стояло би окремо ще 750 зр.! А ще приходить на гадку і податок від реальности. У Львові суть якісь пільги для нових домів; але се не у Львові, тілько в Кривчицях. "E! мабуть се таки справдї не для нас! Бідному все вітер в очи!" І так утїха, надїя на старі лїта, як прийшли ненадїйно, так і розвіялись скоро.
Чи богато таких буде, що розібравши справу, скажуть собі розчаровані: "Се не для мене!", — того вже не знаємо. Але річ певна, що справа, на око дуже принадна, вимагає дуже зрілої і всесторонної розваги.
Дѣло
22.01.1896