Політолог Дмітрій Травін про те, що для спроб розвитку Росії весь час потрібен гарний західний приклад
Модернізація Росії завжди залежала від стану того світу, в якому вона перебувала. Рух вперед визначався появою яскравих зразків. Застій — зникненням прикладів для наслідування.
Історично першою моделлю, на яку орієнтувалася ця країна, була Візантія. Київська Русь взяла у греків християнство і в пакеті з ним отримала всі ключові інститути того часу. Зовнішня пишнота Царгорода правила за ґарантію того, що коли рухатися грецьким шляхом, все складеться незле — і з воєнною потугою, і з багатствами. Якщо в Бога віруєш правильно, то Господь про тебе подбає краще, ніж про «латинських єретиків».
На жаль, в середині XV ст. візантійський зразок завалився під ударами османів. Цар, як виявилося, був «несправжнім». Московія, що підростала, раптом опинилася сама по собі, без авторитетного батька. Втім перехідний вік спонукав до пошуку. Народилась концепція «Москва — третій Рим» і було заявлено, що християнство взяли не від греків, а від самого апостола Андрія. Тут же з'ясувалося, що Рюриковичі походять від Пруса — брата цезаря Авґуста, а отже, вони самі по собі цезарі.
Озброївшись збудливою ідеологією, Московія за часів Івана Грозного пішла воювати з Заходом. Але виявилося, що для перемог не досить оголосити себе третім Римом. Незабаром поляки вже сиділи в Кремлі. І хоч Смута закінчилася для Московії щасливо, все ж на початку XVII століття стало ясно, що знову треба орієнтуватися на новий закордонний зразок. Цього разу не в ідейному, а в цілком інструментальному значенні.
Ціле століття пройшло в активних спробах перейняти західний військовий досвід, а потім (за Петра) стали переймати ще й досвід розбудови держави. Завершився цей етап розвитку так само, як і попередній. Зразок завалився. Трапилося це під час Великої французької революції, що стала не просто шарпаниною, а потрясінням основ. Найсильніший абсолютистський режим Європи виявився «несправжнім», так само як раніше грецький православний цар.
Узурпатор Бонапарт пройшовся по Європі, як Осман по Візантії. Але поразки зазнав від Росії. Раптом виявилося, що саме Російська імперія є єдиним гідним спадкоємцем старого режиму, що завалився разом з Бастилією. Росіяни знову стали крутими, кинули вчитися і спробували встановити в Європі свої порядки, які зводилися переважно для того, щоб не допускати нових «майданів». На цій великодержавній хвилі влада почала зміцнюватися в дусі «православ'я, самодержавства, народності». Інтелектуали позиціонували себе як слов'янофіли і запишалися народними витоками.
Справа закінчилася поразкою в Кримській війні. Хоч цей конфуз, звичайно, не до порівняння за значенням з польською інтервенцією часів Смути, проте висновок довелося робити ідентичний: час знову вчитися. Цим разом вчитися треба було не християнства і навіть не військово-державного будівництва, а економіки. Оскільки хоч як молися богу і хоч як виставляй стрій, війська не встигають до місця баталій без залізниць, залізниці не будуються без заліза, залізо не плавиться без гірничодобувної промисловості... А промисловість вимагає іноземних капіталів і дешевої вільної робочої сили, яку може дати тільки скасування кріпацтва.
Новим зразком для росіян стали англо-американський та німецький капіталізми. Ефективна організація праці заворожила навіть більшовиків, які прагнули спочатку навчитися від Заходу розвитку «продуктивних сил». Але знову стався конфуз. Сталінська індустріалізація на тлі Великої депресії показала, що росіяни крутіші. А потім була ще й перемога у Великій Вітчизняній. Загалом, вчитися вони закинули, засудили космополітизм, закрутили гайки і заявили американцям устами Микити Хрущова, що закопають. Черговий ривок до великодержав'я обернувся провалом. Закопати не закопали, але дуже зголодніли.
Перебудова означала ще одну спробу чогось навчитися, причому в устах її виконробів тепер йшлося навіть не просто про економіку, а про примат загальнолюдських цінностей. Спочатку справа пішла незле. Але тільки-но в західних цінностях виявлено ґанджі, як усе зупинилося.
Ринок західних країн виявився підвішеним на піраміді держборгу. Капітали відплили в Китай. Мультикультуралізм обернувся терактами. Євробюрократія розрослася крутіше рідної номенклатури. Все це в сукупності є аж ніяк не найкращим об'єктом для наслідування.
Досвід показує, що розвиток Росії залежить не тільки від її здатності вчитися на зарубіжних прикладах, а й від здатності світу ці приклади створювати. Тільки-но розвалювався привабливий зразок, як відразу з'являлися «Москва — третій Рим», «православ'я, самодержавство, народність», «геть безрідний космополітизм» і, нарешті, «Крим наш». Амбітні гасла різних епох впливали на суспільство, звичайно, зовсім по-різному, але сама їх поява замість імпорту інститутів була, незалежно від часу, відображенням однієї і тієї самої проблеми — втрати російськими елітами уявлення про те, що цей імпорт взагалі необхідний.
Подібні метаморфози не є, до речі, суто російським феноменом. Коли під впливом деґрадації римського Святого Престолу зникла спокуса ренесансного гуманізму, Німеччина оголосила реформацію, спровокувавши тим самим сторіччя релігійних воєн. Коли виник сумнів щодо ефективності британського фрітрейдерства, Бісмарк перейшов до протекціонізму. А коли вибудувана за західним зразком веймарська демократія виявилася непрацездатною, німці почали експериментувати з нацизмом.
Вже очевидно, що ізоляціонізм останніх років заводить Росію в економічний глухий кут. Але ейфорія так просто не трансформується в політику здорового глузду. На тлі тривалої стаґнації вона радше перейде в апатію. А вихід з апатії багато в чому залежить від того, чи з'являться на Заході в найближчі десятиліття по-справжньому спокусливі зразки розвитку. Якщо Америка з Європою не наведуть лад у власному домі, ймовірність того, що росіяни прилаштують до цього будинку свою затишну кімнатку, є невелика.
Автор — професор Європейського університету в Санкт-Петербурзі
Дмитрий Травин
Стратегия: Кто соблазнит Россию
Ведомости, 14.07.2016
Зреферував О.Д.
25.07.2016