Перші точніші вістки, що прийшли до нас з освободженого Львова та західньо-українських земель, несуть зі собою поруч радости непомірний смуток. Відвічні вороги українського народу не занехали нагоди, щоб виляти всю свою лють та в звірський спосіб пролити неповинну кров тисячів безборонних синів і доньок українського народу.
Описи цих страхітливих подій переходять дантейські картини. Здається, що сам сатана кермував тими звірами в людському тілі, що цілу свою, роками плекану, злобу, переводили в чин. Можна сміло здогадуватись, що в цих кривавих оргіях брала участь ціла спілка наших відвічних ворогів. Словом наступила повна солідарність найзапекліших ворогів і нищителів України.
Так то у важких страданнях Голгофти родиться нове життя — воскресення України. Надіємось і ждемо на нього й це рівноважить наш біль і смуток, що його викликує наша Українська Голгофта.
Але у чергуванні оцих почувань мусить у нашій свідомості виступити з цілою силою маєстат неповинної крови наших мучеників. Саме він мусить промовити до совісти кожного з нас та подати нам цінну науку на майбутнє. Тож скупімся бодай на хвилину та прислухаймось до цієї мови, що таємним голосом добувається з глибин нашої душі.
Перше її слово — це строгий наказ пожертвувати себе цілого, всі свої духові й тілесні сили на службу Україні, щоб у цей спосіб сплатити довг супроти отих наших святих Жертв. Хоча наказ цей простий і ясний, то виконання його получене з багатьома вимогами.
Перша з них — це ПІДПОРЯДКУВАННЯ ВЛАСНОЇ ВОЛІ всеціло під волю національної спільноти, себто її кожночасного правного Проводу. Без національної дисципліни ніколи не зможемо добре послужити Українській Справі та дати відпір ворожим силам, що чигають на нашу ославлену анархію. Завсіди памятаймо, що неповинна кров наших героїв і мучеників завзиває нас до залізної національної дисципліни. Друга вимога — це запал і витривалість у творчій праці в користь національної спільноти. Не зітхань, не крилатих патріотичних слів, не гомінких демонстрацій, але твердих, мужеських діл, мозольної, впертої праці вимагає правдива службі Нації. Праці, праці й щераз праці, одуховленої великою національною ідеєю, осяяної радісною свідомістю, що виконуємо її для Рідної Нації на рідній, свобідній Землі.
Другий важний наказ, що його диктує нам наша совість в обличчі неповинної крови наших жертв — це наказ НАЦІОНАЛЬНОЇ СОЛІДАРНОСТИ, абсолютної єдности внутрі нашої національної спільноти. Ця свята кров мусить статися цим нерозривним цементом, що скує нас усіх у ґранітний моноліт, об який розібються всі ворожі затії.
Третій наказ, це РІШУЧА НЕПРИМИРНІСТЬ до наших відвічних ворогів, які нераз уже через нашу легкосердність вкрадались у наше довіря та ставали таки з нашої вини панами на нашій гостинній землі.
Очевидно на йде тут про якусь поганську жорстокість, низьку жадобу пімсти, але тільки про тверду справедливість, подиктовану святим правом оборони життєвих інтересів Рідної Нації. Неповинна кров наших Жертв накладає на нас невідкличний обовязок очистити Рідну Землю від всякої ворожої наволочі та збудувати сильний кордон перед ворожою навалою.
Ось думки, що повинні запліднювати нашу свідомість у ці великі історичні дні. Під їхнім впливом ми повинні основно переродитись так, щоб після повороту на Рідну Землю у Великому Всенародньому Дні Національного Воскресення стались ми новими людьми — щасливими будівничими Батьківщини.
[Краківські вісті]
08.07.1941