Хоча про положення українського народу під сучасну пору не так легко говорити, як це можливо в звичайному, мирному часі, то все таки годі цього не зробити.

  Львів, 1. листопада 1942.   Стоїмо на передодні четвертої воєнної зими. Oба ці слова зима і війна мають кожне про себе, а ще більше оба разом важкий свій зміст, велику життєву строгість. Кожний з нас це добре розуміє, а неодин уже мав змогу досвідчити це й на власній шкірі. Тому ніколи не була така актуальна справа всебічної суспільної допомоги, як саме тепер у ці строгі воєнні часи.  

Перші точніші вістки, що прийшли до нас з освободженого Львова та західньо-українських земель, несуть зі собою поруч радости непомірний смуток. Відвічні вороги українського народу не занехали нагоди, щоб виляти всю свою лють та в звірський спосіб пролити неповинну кров тисячів безборонних синів і доньок українського народу.