Німецька нота до совітського уряду
БЕРЛІН, 22. 6. — Міністер закордонних прав Великонімеччини фон Рібентроп подав у радіо до відома прилюдної опінії світа в неділю рано в год. 6., у прияві представників німецької й зaкордонної преси, в салі союзної ради уряду закордонних справ, — ноту уряду закордонних справ до совітського уряду. Міністер закордонних справ додав, що прийняв амбасадора совітського уряду Деканосова й подав йому до відома, до супроти неприязної політики совітського уряду й загроження німецьких кордонів незмірним скупченням червоної армії, уряд Великонімеччини перейшов сьогодні до військових оборонних заходів. Опісля мін. фон Рібентроп відчитав ноту уряду закордонних прав до совітського уряду. Подаємо її текст.
Німецько-совітський договір про ненапад.
І.
Коли уряд Великонімеччини, кермований бажаннями узгіднити інтереси Німеччини з СССР, звернувся в серпні 1939. р. по сирітського уряду, здавав собі справу з того, що порозуміння з державою, що з одного боку зрадила свою приналежність до союзу національних держав з усіми правами й обовязками, а з другого опанована одною партією, що як секція Комінтерну намагалася поширювати світову революцію й зліквідувати національні держави, не буде зовсім легким завданням.
Відсуваючи важні сумніви, що випливали з основних розходжень в означенні політичних цілей Німеччини й СССР та з яркого противенства зовсім противних собі, світоглядів між націонал-соціялізмом і большевизмом — уряд Великонімеччини піднявся цієї спроби. Притому він кермувався думкою, що шляхом порозуміння між Німеччиною й СССР — омине війну й тимсамим забезпечаться реальні життєві потреби обох, віддавна заприязнених народів, що буде найкращою обороною проти дальшого поширювання комуністичних доктрин міжнароднього жидівства в Європі.
Деякі події в СССР і деякі розпорядки Совітського уряду на міжнародньому терені дозволяли вважати можливим, що він відвернеться від тих доктрин і дотеперішніх метод розкладу чужих народів. Прийняття, яке стрінуло німецький крок у Москві та готовість совітського уряду підписати пакт приязни з Німеччиною, здавалося потверджувати цю зміну. Так дійшло 23. 8. 1939. р. до підписання пакту про ненапад, а 28. 9. 1839. р. — до підписання договору про кордони й приязнь між обома державами.
Основою цих договорів було взаємне зобовязання обох держав, не нападати на себе й жити в приязному сусідстві. Німеччина зріклася всяких впливів у Фінляндії, Латвії, Естонії, Литві й Бесарабії. Простір давньої польської держави аж до лінії Нарви, Бугу, Сяну на бажання СССР мав бути поділений.
В дійсності, уряд Великонімеччини після підписання пакту про ненапад з СССР, не гайно змінив свою політику супроти СССР і від цього дня зайняв приязну поставу супроти СССР. Уряд Великонімеччини виповнив так буквально, як і мериторично договір з СССР, крім того допоміг СССР розбиттям Польщі, жертвою німецької крови, осягнути найбільший успіх закордонної політики, від часу повстання СССР. Це було можливе тільки завдяки прихильній німецькій політиці супроти СССР і завдяки величавій перемозі німецьких збройних сил.
Німецький уряд мав підставу думати, що також і становище СССР до Німеччини буде ідентичне, що совітський уряд підкреслював особливо підчас переговорів мін. фон Рібентропа в Москві та при інших нагодах, що ці договори творять підставу до постійного узгіднення обосторонних німецько-совітських інтересів і що оба народи респектують обосторонні режіми, не мають наміру мішатися до внутрішних справ партнера, та що вкінці дійде до добрих постійних сусідських взаємин. Факт, що уряд Великонімеччини розчарувався, мав нажаль швидко виявитися.
II.
Совітські провокації супроти Німеччини.
В дійсності Комінтерн, вкоротці після підписання німецько-совітських переговорів, розвинув діяльність на всіх територіях. Це торкається не тільки самої Німеччина, але також усіх зайнятих німецькими військами теренах. Щоб отверто не виступати проти договорів, змінено методи й уложено їх замаскування старанніше й більш вирафіновано.
В Москві думали, що постійним пятнуванням здогадної "імперіялістичної війни Німеччини" муситься вирівнати діяння підписання пакту. Сильна й успішна поліційна оборонна діяльність примусила Комінтерн спрямовувати свою розкладову й інформаційну діяльність до Німеччини окружними шляхами через сусідні краї. Притому послугувалися давними німецькими комуністичними діячами, що вели в Німеччині розкладову роботу й приготовляли саботажі.
Комісар ҐПУ Крилов кермував систематичною вишкільною працею, що зміряла до тієї мети. Крім цього ведено інтенсивну розкладову роботу в зайнятих Німеччиною просторах, особливо в Протектораті, в зайнятій Франції, також у Норвеґії, Голяндії, Бельґії й т. д.
Совітські представництва, особливо ґен. консулят у Празі, достарчав притому цінної допомоги. При помочі радіовисилень і радіовідбірень удержувано пильну інформаційну службу, що достарчала найпевніших доказів акції Комінтерну, спрямованої проти Німеччини. Ціла розкладова робота Комінтерну зібрана в обширному документарному матеріялі. Створено саботажні ґрупи, що у власних лябораторіях приготовляли запальні й розривні бомби до виконування саботажів. Таких замахів на німецькі кораблі було 16.
Шпигунська акція совітів.
Використано поворот німців з СССР до того, щоб зєднати негідними способами цих німецьких людей. Не тільки на мужчинах, але й на жінках вимушувано у скандальний спосіб зобовязання служити ҐПУ. Навіть сама совітська амбасада в Берліні з радником амбасади Кобулевом, не соромилася при безоглядному використанні прав екстериторіяльности, переводити шпигунську роботу. Крім того член сов. консуляту Мохов у Празі був головою совітської шпигунської сітки в цілому Протектораті. Дальші випадки, яким поліція впору запобігла, достарчили ясної й однозначної картини цієї широкої совітської махінації.
Совіти вели у великих розмірах нелєґальну розкладову роботу, саботажі, терор і шпигунство в політичній, військовій і господарській ділянці.
Поза Німеччиною СССР вів розкладову роботу в Европі майже у всіх краях, заприязнених з Німеччиною, або зайнятих Німеччиною. В Румунії в совітських летючках робили Німеччину відповідальною за всі труднощі, щоб викликати протинімецький настрій. В літі 1940. р. в Югославії накликували до протесту проти переговорів уряду Цветковича з "імперіялістичними" урядами Берліна й Риму. На одному комуністичному зібранні в Загребі була мова про те, що цілий південний Схід Европи, від Словаччини аж до Болгарії — це російський протекторат, до якого дійде після військового ослаблення Німеччини.
Совітська кириня.
В Білгороді в совітському посольстві впав у руки німецьких військ документарний доказ совітського походження цієї пропаґанди. Коли совітська пропаґанда в Югославії пробувала служити націонал-соціялістичним гаслам, то на Мадярщині діяла передусім серед українського населення, якому представляли недалеке звільнення Coвітами. Особливо оживлена була нагінка у Словаччині, де отверто приготовляли прилучення до СССР. У Фінляндії розвивало діяльність ославлене "Обєднання для мира й приязни з СССР", що співпрацюючи з радіостацією Петроской, намагалася розбити цей край і притому працювала виразно у протинімецькому дусі. У Франції, Бельґії й Голяндії підбехтувано проти німецької влади. В національному й панслявістичному дусі ведено таку саму нагінку в Ґен. Ґубернаторстві. Заледви Грецію зайняли німецькі й італійські війська, вже приступила до праці совітська пропаґанда. Загальна картина виявляє, що СССР вів у всіх краях систематичну кампанію проти спроб Німеччини, ввести постійний лад в Европі. Совітська пропаґанда намагалася зєднати різні краї та наставити їх проти Німеччини. В Болгарії аґітували проти приступлення до пакту трьох, і за таким самим пактом з СССР. В Румунії зроблено спроби замаху 23. січня 1941., за яким стояли большевицькі аґенти Москви. На це є безспірні докази.
Югославянський делєґат у травні 1940. р., підчас розмови з Молотовом дійшов до переконання, що там вважають Німеччину ворогом завтрішнього дня. В листопаді 1940. шеф совітського ґенер. штабу обіцяв юго-славянському аташе дати все, чого тільки зажадають, і то "негайно". Зате домагався задержати тайну перед Німеччиною. Коли пізніше уряд Цветковича зблизився до великодержав оси, тоді в Москві здержано достави зброї. Інсценізація білгородського замаху з 27.3. — це була кульмінаційна точка тієї конспіраційної акції сербських заговірників і анґлійсько-російських аґентів проти Німеччини. Сербський керманич цього замаху, провідник "чорної руки" Сімович, є тепер у Москві, де підбехтує і аґітує в тісному порозумінні з совітськими пропаґандовими станицями проти Німеччини. Це тільки малий відтинок з безмірно широкої пропаґандової діяльности СССР в Европі проти Німеччини.
Щоб дати цілому світові загальний погляд на діяльність совітських станиць у тому напрямі від хвилини підписання німецько-совітського договору, уряд Великонімеччини оповістить увесь матеріял.
Уряд Великонімеччини мусить ствердити ось що:
Совітський уряд видав при підписанні переговорів із Німеччиною нераз ясні заяви, що не має наміру мішатися до німецьких справ. При підписанні пакту приязни запевнив він урочисто, що співпрацюватиме з Німеччиною, щоб покінчити теперішню війну. Це було вводження в блуд і обман. Також усі користі, внаслідок приязного становища до Німеччини, не спонукали сов. уряду до льояльного становища до Німеччини. Уряд Німеччини переконався, що теза Сталіна про "Напрямні для комуністичної партії у Словаччині" з жовтня 1939 p., знов зясована вичерпно, згідно з якою "можна підписувати пакти з кількома державами, якщо вони відповідають інтересам совітського уряду й служать до унешкідливлення ворога" — патронували також при підписанні договору приязни в 1939 р. і були для сов. уряду тільки тактичним маневром. Суттєва мета полягала в тому, щоби виєднати для СССР корисні договори й при тому підготовити акцію, що відповідає силі СССР. Головною думкою залишилося ослаблення не-большевицьких держав, щоб їх тим лекше розбити й у відповідному часі можна було перемогти. З брутальною ясністю висловлено це в письмі, найденому в сов. посольстві в Білгороді: "СССР вдарить щойно в відповідній хвилині. Великодержави оси розпорошили свої сили й тому СССР нагло нападе на Німеччину".
Совітський уряд не послухав голосу російського народу, який хотів чесно жити в мирі й приязні з німецьким народом, але продовжував сталу большевицьку дволичну політику й тим самим узяв на себе важку відповідальність.
III.
Большевизація Европи.
Коди вже пропаґандивно-розкладова діяльність Совітського Союзу в Німеччині і в інших краях Европи не має найменших сумнівів, то становище Совітів на терені заграничної політики і військових справ має від хвилі підписання німецько-російського договору ще маркантнішу вимову.
В Москві підчас устійнювання стрефи інтересів, совітський уряд заявив німецькому міністрові заграничних справ, що за виїмком цих територій, що є вже в стані розкладу, давньої Польщі, совітський уряд не має наміру обсаджувати держав, що лежать у стрефі його інтересів, ані їх большевізувати чи анектувати. Та в дійсності хід подій виказав, що політика Союзу пішла саме в тому часі єдине по лінії пересунення військової потуги Москви на захід і большевізувати Европу далі.
Розвиток тієї політики характеризують ось такі етапи:
1) Цей розвиток започаткувався підписанням загальних договорів допомоги з Естонією, Латвією й Литвою в листопаді 1939. р. і заложенням військових баз у тих краях.
2) Опісля совітсько-російське посунення торкалося Фінляндії. Коли фінляндський уряд відкинув совітсько-російські домагання щодо перебрання суверенности свобідної фінської держави — совітський уряд створив комуністичний псевдо-уряд Кусінена, а коли фінський нарід здержався від якихнебудь звязків з цим урядом, совітський уряд поставив ультимат до Фінляндії і з кінцем листопада 1939 червона армія напала на Фінляндію.
У підписаному в березні 1940. мирі Фінляндія мусіла відступити частину своїх південно-східніх провінцій і їх зараз таки збольшевізовано.
Кілька місяців пізніше, бо в липні 1940, Совітський Союз виступив проти балтійських держав. Литва належала на основі першого московського договору до стрефи німецьких інтересів. У другому договорі німецький уряд зрікся на бажання Совітського Союзу з важким серцем своїх інтересів у більшій частині цього краю в користь Coвітського Союзу, щоби тільки вдержати мир. Тільки смуга терену лишилася ще в німецькій стрефі інтересів. Але після ультімату з 15. червня, ціла Литва, отже й та частина, що була в німецькій стрефі інтересів, була обсаджена Совітським Союзом без ніякого повідомлення про те німецького уряду, так що СССР пересунувся безпосередно до цілої східньої границі Східньої Прусії.
Аж потім уряд СССР повідомив про те, і німецький уряд лишив Совітському Союзові після довгих і трудних переговорів і цю частину Литви, щоби тільки зберегти мир.
Алеж невдовзі потім обсадив Совітський Союз мілітарно також Литву й Естонію, надуживаючи підписаних умов. Цілий прибалтійський простір перейшов усупереч виразним московським запевненням у короткому часі в руки Совітського Союзу. Рівночасно з тим наступила на цілому північному відтинку перша сильна концентрація червоної армії проти Европи.
Цей факт, що господарські трактати Німеччини з цими державами, що по думці умови з Москвою не мали бути нарушені, але були односторонньо совітським урядом скасовані, треба на цьому місці виразно підкреслити.
У московських умовах при розмежовуванні інтересів на давньому польському просторі була виразна постанова, що пoзa межами інтересів діяльність одної і другої сторони буде виключена. Та німецький уряд має незбиті докази, що Совітський Союз зараз після зайняття цих земель не тільки дозволив на ворожу для німців аґітацію у Ґенеральному Ґубернаторстві, але рівночасно підтримував тут більшовицьку аґітацію. І на цьому окупованому терені створено дуже сильні російські ґарнізони.
Большевики зазіхають на Балкан.
Ще тоді, як німецька армія боролася на заході з арміями Анґлії і Франції, — СССР вже впихався на Балкан. Підчас московських переговорів, совітський уряд запевнював, що не буде торкатися бесарабського питання, а вже 24. червня 1940. німецький уряд дістав повідомлення, що совітський уряд рішився зайняти насильно Бесарабію. Одночасно повідомив, що претенсії СССР сягають і на Буковину, отже на терен, що був старим австрійським коронним краєм і ніколи не належав до Росії і про який в Москві ніколи навіть не згадувано.
Німецький амбасадор у Москві заявив совітському урядові, що така ненадійна постанова кривдить німецькі господарські інтереси з Румунії та доведе до руїни тамошні німецькі оселі. Та Молотов відповів, що цієї справи ніяк не можна проволікати, та що Совітський Союз очікує відповіді в цій справі до 24 годин. Одначе німецький уряд, не зважаючи на це брутальне поведення супроти Румунії, погодився з тим становищем для удержання мира і дорадив румунському урядові, що звернувся до Німеччини за поміччю, підчинитися та віддати Бесарабію і північну Буковину.
Разом із відповіддю румунського уряду на цю згоду Німеччина вручила совітському урядові прохання румунського уряду, щоб совітський уряд згодився на відповідний речинець, потрібний для евакуації й забезпечення життя й майна тамошніх мешканців. Але московський уряд поставив і тут свій ультимат та почав ще навіть перед тим речинцем у дні 28. червня обсаджувати Буковину й Бесарабію аж до Дунаю. І ці терени зараз таки анектовано й збольшевизовано, а тим самим зруйновано.
Обсаджуючи й большевизуючи цілу смуту інтересів призначену договором у Москві Німеччині, а саме східню Европу й Балкан, совітський уряд поступав виразно й недвозначно всупереч московським умовам.
А проте Німеччина також тоді ставилася до СССР льояльно. У часі фінляндської війни та в балканських справах поводилася здержливо, при румунській крізі стала по стороні Совітів і погоджувалася з важким серцем із доконаними фактами, якими совітський уряд раз-у-раз її заскакував.
Крім того німецький уряд мусів піднятися великодушної переселенчої акції, щоби вже згори оминати непорозумінь між обома державами, дарма, що це не було легке діло. Це найкращий доказ того, що німецький уряд бажав доводити до постійного мира з СССР.
IV.
Віденський арбітраж.
Через те, що СССР втискався на Балкан, почали щораз більше актуалізуватися територіяльні справи. Румунія й Мадярщина звернулися в літі 1940 р. до Німеччини з проханням перевести вирівнання їx територіяльних спорів. І дійсно, хоч Анґлія старалася довести до вибуху війни між Румунією й Мадярщиною, вдалося Німеччині й Італії довести на віденській конференції дня 30. серпня 1940 р. до арбітражевого замирення. Устійнено в цьому арбітражі мадярсько-румунську границю, а щоби уможливити румунському урядові супроти цих територіяльних жертв для Мадярщини виступ перед власним народом, Німеччина й Італія прийняли ґарантію для цієї обкроєної держави. З цього кожному ясне, що ця ґарантія не була звернена проти СССР. А тимчасом Совітський Союз вніс протест і всупереч своїм попереднім заявам, що здобуття Бесарабії й північної Буковини заспокоїло його претенсії, тепер заявив, що він ще далі заінтересований у цих балканських питаннях, що ще наразі не були устійнені.
Щораз то яскравіша політика Москви супроти Німеччини.
Уряд Німеччини діставав постійно конкретні вістки, що переговори анґлійського амбасадора Кріпса в Москві, які велись уже від довшого часу, прибирають бажаний oборот. Одночасно вдалось урядові Німеччини дістати докази в справі інтенсивної підготови Совітів на всіх теренах. Ці докази, між ін., потверджено в знайденому в останньому часі звіті югославянського військового аташе в Москві з 17. грудня 1940 р., в якому, м. ін., говориться виразно, що згідно з даними совітських кол у повному ході є зброєння летунства, панцирної зброї та артилєрії й то на основі досвідів теперішньої війни. Це мабуть остаточне часове обмеження, до якого не слід було сподіватись виразних змін у совітсько-російській закордонній політиці.
Не зважаючи на неприхильне становище CCCР у балканській справі, Німеччина зробила нове зусилля з метою порозумітись із Совітами, коли міністр закордонних справ у листі до Сталіна зясував обширно політику уряду Німеччини від часу московських переговорів.
Зокрема в цьому листі вказано на дві точки: При підписуванні пакту трьох великoдержав — Німеччини, Італії та Японії — панувала однодушна думка, що цей договір не звертається зовсім проти Совітів і що внаслідок цього порозуміння приязні взаємини трьох держав та їх договори з Совітами мають залишитись зовсім ненарушені. В пакті трьох великодержав, підписаному в Берліні, це стверджено документарно. Одночасно в цьому листі були сподівання та надії, що чейже вдасться наладнати приязні взаємини із Совітами та остаточно вияснити їх, довівши до конкретних форм. Для обговорення цих справ міністр закордонних справ фон Рібентроп запросив комісара Молотова до Берліна.
Підчас тих відвідин уряд Німеччині мусів ствердити, що Совіти хотіли би довести до дійсної співпраці з трьома великодержавами, зокрема з Німеччиною, якщо вони згідні заплатити відповідну ціну Совітам.
Та ціна полягала в дальшому протисканні СССР на півночі і півдні Европи.
Moлoтoв у Берліні й у пізніших дипльоматичних нарадах із амбасадором у Москві висунув такі вимоги:
1) СССР бажає дати ґарантію Болгарії та підписати з нею пакт допомоги на зразок пакту з північними прибалтійськими краями, себто признати Росії військові бази, хоч Молотов заявив, що не думає нарушити внутрішнього ладу Болгарії. Також гостина російського комісара Соколова в Софії в тому часі означала здійснення тих намірів.
2) СССР зажадав пакту з Туреччиною з метою створити бази для морських і сухопутніх збройних сил над Босфором і Дарданелями на довготривалих умовинах піднайму. На випадок, якщо б Туреччина не погодилась на цю вимогу, Німеччина та Італія мали б підтримати вимоги СССР супроти Туреччини, щоб вимусити все те. Вимоги ці сягали поза опанування Балкану Росією.
3) СССР заявив, що знову почувається загроженим Фінляндією та зажадав із цього приводу остаточного віддання Німеччиною Фінляндії, що в дійсності рівнялось обсаді тієї держави та знищення фінляндського народу.
Очевидно, що Німеччина не могла прийняти тих совітських побажань, які совітський уряд робив умовинами свого приступлення до пакту трьох. Тимсамим розбилися заходи великодержав цього пакту, щоби порозумітися з Совітським Союзом. Наслідком того Совіти почали поглиблювати свою політику проти Німеччини й щораз більше почала проявлятися їх тісніша співпраця з Анґлією. Перший раз це проявилося в січні 1941 р. Коли Німеччина поробила деякі заходи, щоби забезпечитися перед анґлійським десантом у Греції, тоді совітський амбасадор у Берліні заявив, що Совітський Союз вважає територію Болгарії і обидвох морських проливів смугою безпеки СССР і не може бездільно приглядався подіям, що загрожують їх інтересам. Німецький уряд заявив тоді, що він вжиє всіх засобів, щоби не допустити анґлійців до Греції і що після того, як переведе відповідні дії на Балканах, він візьме назад звідтам свої війська. Без огляду на те совітський уряд заявив після того, як німці увійшли до Болгарії, що це служить не справі мира, але війни. Совіти тоді вже що раз тісніше співпрацювали з Анґлією. Але Німеччина й тоді мовчала. Так само проти Німеччини зверталася совітська ґарантія, яку Москва дала Туреччині в березні 1941 р. на випадок, коли би вона приступила до війни на Балканах. Це було вислідом анґлійсько-совітських переговорів, які велися в Анкарі підчас перебування анґлійського мін. закорд. справ Ідена. Від вибуху балканської кризи всім стало ясно, що Совітський Союз співпрацює з Анґлією і що політика щораз більше аґресивна супроти Німеччини. Сьогодні вже відомо, що переворот у Білгороді після приступлення Югославії до пакту трьох великодержав зорґанізувала Анґлія в порозумінні з Совітським Союзом. На підставі документів, що в Білгороді попали в німецькі руки, видно цілком ясно, що від листопада 1940 р. більшовики посилали Югославії зброю проти великодержав оси. Після білгородського перевороту 6. квітня ц. р. совітський уряд підписав договір приязни з урядом Сімовіча. Після багатьох нарад із совітським амбасадором американський державний підсекретар із вдоволенням прийняв підписання цього пакту й заявив, що він є чимось більше, як тільки пактом про приязнь і ненапад.
Отже в цьому самому часі, коли німці зібрали свої війська на румунських і болгарських теренах, щоби забезпечитися проти анґлійських десантів у Греції, що постійно збільшувалися, Совітський Союз хотів напасти на Німеччину ззаду в порозумінні з Анґлією, бо: 1) він помагав Югославії політично зовсім відкрито, а потайки військово,
2) намагався спричинити, щоби Туреччина виступила проти Німеччини і Болгарії та щоби ввійшла до Тракії,
3) зосередив величезні військові сили на румунській границі,
4) з початком квітня Совіти почали робити заходи в Москві, щоби Румунію відтягнути від Німеччини. Те саме робила анґлійська дипльоматія за посередництвом американців.
Згідно з анґлійсько-совітським пляном атака на німецькі війська мала піти з Бесарабії, Тракії, Сербії та Греції. Воно не вдалося завдяки льояльності ґен. Антонеску, реалізмові турецького уряду й рішучій перемозі німецьких військ.
200 югославянських літаків втікло під проводом совітських і анґлійських аґентів та сербських революціонерів до СССР і до Єгипту. Ті старшини пішли на службу в совітську армію. Вже це свідчить про тісну співпрацю Анґлії і СССР з Югославією.
Свою протинімецьку політику совітський уряд намагався прикрити на різний лад. Отже він вдержував з Німеччиною господарські взаємини, відіслав норвезького, бельґійського, грецького і югославянського посла. Анґлійський посол Кріпс зорґанізував тоді мовчанку анґлійської преси. Крім того недавно ще у запереченні аґенції ТАСС Совіти намагалися представити свої взаємини з Німеччиною, як зовсім бездоганні. Але одночасно совітський уряд вів ворожу для Німеччини політику. Її проявом було те, що Совіти почали концентрацію військ на всій довжині фронту від Балтійського аж до Чорного моря. Це почалася вже розмірно дуже давно, коли ще німецькі сили були зайняті на Заході у Франції. Таким чином Совіти почали стягати великі війська на границі східньої Прусії, Ґен. Ґубернаторства, на Буковині і проти Румунії та зокрема проти Фінляндії. Совіти безнастанно стягали війська зі східньої Азії та з Кавказу.
Хоч більшовики заявили, що вони займуть надбалтійський район тільки невеличкими силами, вони почали там таку концентрацію військ, що зібрали аж 22 дивізії. Хоч німці не давали ніяких причин, Совіти постійно підсували свої війська до границі. Щойно тоді німці побачили себе примушеними видати відповідні зарядження.
Далі Совіти посунули наперед сухопутню армію й летунство та обсадили дуже сильними відділами летовища вздовж німецької границі. Крім того від самого початку повторялися випадки нарушування кордонів і перелети совітських літаків над німецькими теренами. Те саме діялося також і в Румунії. Від початку цього року Головне Командування Німецьких Збройних Сил постійно звертало увагу на совітську загрозу. Незабаром пояснять це в подробицях, повідомлення Головного Командування. Після того, як Совіти перевели ґенеральну офензиву, проти німців виступило не менше, як 160 дивізій. Совіти зібрали такі великі змоторизовані й панцирні війська, що вони могли виступити проти німців кожного часу й на кожному місці. Крім того щораз частіше повторялися повідомлення про зміцнені стежні дії, про сутички та інциденти на границі й між передніми сторожами обох армій. Одночасно, сьогодні надійшли вістки, що анґлійський амбасадор Кріпс перевів наради про ще тіснішу співпрацю між СССР та Анґлією, а досі неприхильний Совітам лорд Бівербрук видав відозву, щоб помагати большевикам всіми можливими засобами. Лорд Бівенбрук звернувся також і до Злучених Держав, щоби вони зробили те саме. Вже ясним стало, яку долю готують німецькому народові.
З огляду на те все німецький уряд видав таку заяву:
Всупереч всім зобовязанням і своїм заявам совітський уряд звернувся проти Німеччини.
1) Совітський уряд не тільки продовжував, але навіть від вибуху війни зміцнив свої спроби розкладати Німеччину й Европу.
2) Щораз більше неприхильно звертався в своїй політиці проти Німеччини,
3) увійшов із всіми своїми збройними силами на границю готовий до нападу.
Таким чином совітський уряд зрадив договори й порозуміння з Німеччиною. Ненависть большевицької Москви до націонал-соціялізму була сильніша від політичного розуму. Большевизм стоїть супроти націонал-соціялізму смертельно ворожий. Большевицька Москва готова вдарити в спину націонал-соціялістичній Німеччині, що бореться за своє існування. Німеччина не має ніякого наміру бездільно приглядатися тій загрозі своїх східніх кордонів. Канцлєр Німеччини наказав німецьким збройним силам виступити всіми засобами проти тієї загрози.
У грядучих боях німецький нарід свідомий, що розходиться не тільки про охорону його батьківщини, але що він є теж покликаний рятувати ввесь культурний світ перед погубною небезпекою большевизму й промостити шлях до справжнього соціяльного розвитку Европи.
Після відчитання ноти, мін. закорд. спр. Німеччини склав таку заяву:
Щоби зясувати аґресивну та руїнницьку політику Совітів, будуть опубліковані дальші документи. Вони докажуть, що Совіти плянували шляхом саботажів та розкладової пропаґанди знищити націонал-соціялістичну Німеччину. Світова прилюдна думка дістане такі документи: Звіт мін. закорд. справ про пропаґанду й політичну аґітацію совітського уряду. Звіти Головного Командування Німецьких Збройних Сил щодо ворожої поведінки супроти Німеччини. Звіти мін. внутрішніх справ і провідника СС. та німецької поліції про розкладову роботу СССР, звернену проти Німеччини й націонал-соціялізму.
Всі ті документи виявляють мету й наміри московських володарів. Проти тих зазіхань виступив Фірер Німеччини.
Проклямація Фірера до німецького народу
БЕРЛІН, 22. 6. — В неділю 22. червня ц. р. канцлер Гітлєр звернувся з такою проклямацією до німецького народу, яку відчитано в радіо в год. 5.30 рано. Цю проклямацію передавали опісля всі німецькі радіовисильні ще кількакратно. Зміст проклямації такий:
Німецький народе! Націонал-соціялісти!
З важким серцем примушений був я до довгомісячної мовчанки, але нарешті діждався я хвилини, коли можу щиро говорити.
Боротьба за безпеку Европи.
Коли Анґлія виповіла 3. вересня 1939 р. війну Німеччині, повторилась знову спроба з боку В. Британії ударемнити всі заходи в справі консолідації континенту і тим самим відбудови Европи шляхом боротьби проти всяких елєментів сили на цьому континенті. В такий самий спосіб Анґлія зломила колись в багатьох війнах Еспанію.
Такими самими методами вела свої війни проти Голяндії.
Так само при допомозі Европи поборювала пізніше Францію.
Так само на переломі віків почала окружувати давню німецьку державу і в 1914 р. почала світову війну. І лише внаслідок внутрішніх умовин Німеччина не перемогла в 1918 році.
Наслідки були страшні.
Анґлійсько-большевицька змова.
Підчас, коли почали здійснюватись пророцтва одного французького державного мужа, що в Німеччині є 20 міліонів населення забагато, отже слід її зліквідувати голодом, хворобами або еміґрацією, тоді націонал-соціялістичний рух почав обєднувати німецький нарід і започаткував відродження Німеччини. Анґлія не була зовсім тим загрожена ні заторкнена. Не зважаючи на те, повела вона далі нову, пересичену ненавистю політику окружування Німеччини. Отже прийшло до відомої змови між жидами й демократами, большевицькнми й реакційними кругами з єдиною метою припинити відродження нової німецької національної держави, та штовхнути Німеччину в безсилля та нужду.
Побіч Німеччини ненависть тих міжнародніх світових змовників зверталась також проти тих усіх народів, які під ударами недолі були примушені до найважчої боротьби за існування, за хліб насушний. Передусім Італія й Японія були тими краями, яким не лише — подібно, як Німеччині — заквестіоновано уділ у добрах цього світу, але навіть заборонено його формально. Отже спільне порозуміння цих народів було актом самооборони проти егоїстичної світової коаліції елєментів капіталу й влади, яка загрожувала їм. Уже в 1936 р. Черчіль заявив — як це виходить із промови ґен. Вуда перед комісією американської палати репрезентантів — що Німеччина стає знову надто сильною і з цього приводу мусить бути знищена. Німеччина ніколи не пробувала перещіпити свого націонал-соціялістичного світогляду на терен Росії, лише навпаки, жидівсько-большевицькі потентати в Москві підняли безоглядно спробу накинути нам та іншим европейським народам своє панування і то не лише під ідеольоґічним, але також під військовим і політичним оглядом.
Наслідками цієї акції московського режіму в усіх краях були: ХАОС, НУЖДА й ГОЛОД.
Я одначе від двох десятків літ робив зусилля, щоби при помочі якнайменчої державної інтервенції та не наражуючи нашої продукції на якінебудь спустошення, довести Німеччину до нового соціялістичного ладу, який не лише причинився би до ліквідації безробіття, але також дав змогу працюючим людям осягнути якнайбільші користі зі своєї праці. Висліди цієї господарської політики і соціяльного нового ладу нашого народу, які по пляновому переломанні станових і клясових антаґонізмів змагають до правдивої народньої спільноти, як остаточної мети, є загально відомі у цілому світі.
Протиакція Німеччини — договір у 1939 р.
Тому, щойно по важкій внутрішній боротьбі, вислав я в серпні 1939 р. мого міністра до Москви з метою протиділати бритійській політиці окружування Німеччини. Я це зробив лише в почутті повної відповідальности за німецький нарід, передусім у повній надії, що вкінці вдасться мені довести до якогось тривкого відпруження і по змозі перешкодити жертвам з нашого боку. І дійсно Німеччина урочисто запевнила в Москві, що згадані терени і краї — за вийнятком Литви — є поза обсягом якихнебудь політичних зацікавлень Німеччини, а крім того підписано спеціяльне порозуміння на випадок, якщо б Анґлії вдалось дійсно підбехтати Польщу до війни проти Німеччини. Наслідки того підписаного — в інтересі німецького народу — договору були дуже важкі передусім для німців, які жили в згаданих краях. І тому більше ніж пів міліона німецьких хліборобів, ремісників і робітників були примушені на весну м. р. покинути свою батьківщину перед режімом, що загрожував їм швидше чи пізніше безмежною нуждою та повним винищенням.
Не зважаючи на те все, я мовчав, бо мусів мовчати тому, що моїм бажанням було довести до остаточного відпруження і — якщо можливо — до тривкого порозуміння з тією державою.
Шантаж Москви.
Одначе вже підчас нашої боротьби в Польщі цей совітський імперіялізм висунув нагло — всупереч договорові — свої претенсії до Литви. Німеччина ніколи не мала наміру обсаджувати Литву й ніколи не висувала супроти Литви таких претенсій; навпаки, прохання тодішнього литовського уряду в справі висилки німецького війська на Литву з метою її обсади відкинула, бо це не відповідало німецькій політиці. На цій основі я прихилився також до тієї нової вимоги Москви. Одначе це був лише початок безконечної черги нових натисків, що повтарялись безнастанно від того часу.
Перемога в Польщі, що її вибороли виключно німецькі війська, спонукали мене звернутись з новою мировою пропозицією до західніх великодержав. Одначе її відкинено внаслідок інтриґ міжнародніх і жидівських воєнних підбехтувачів. В дійсності суттєвою причиною тієї відмови було те, що Анґлія все ще мала надію, що їй вдасться змобілізувати евр. коаліцію проти Німеччини при участи Балкану й Совітської Росії. Тому рішено в Лондоні вислати до Москви як амбасадора Кріпса. Він дістав ясну інструкцію наладнати знову й за всяку ціну взаємини між Анґлією та Совітською Росією і розвивати їх згідно з анґлійським духом. Про висліди цієї місії повідомляла анґлійська преса так довго, аж доки вкінці не замовкла з тактичних оглядів.
І дійсно восени 1939 р. і з весною 1940 р. появились перші наслідки цієї акції. У хвилині, коли Росія почала підготовлятись до підбою і поневолення не лише Фінляндії, але й прибалтійських держав, почала нагло мотивувати свій поступок брехливим і смішним твердженням, що змушена хоронити ці краї перед чужою загрозою чи пак не допустити до неї. При цьому могла мати на увазі лише Німеччину, бо ніяка інша потуга не могла вдертись у прибалтійські терени, ні не могла вести там війни. Не зважаючи на те, я мусів мовчати.
Збройна демонстрація Москви.
Одначе можновладці з Кремля посунулись ще далі. Підчас того, як Німеччина, відтягнула свої збройні сили з весною 1940 р., по думці т. зв. договору приязни, далеко від східнього кордону і навіть здебільша взагалі усунула німецьке військо з тих теренів, саме в тому часі почалась концентрація совітських військ у таких розмірах, що вона могла бути свідомою загрозою Німеччини. Згідно з тодішньою заявою Молотова вже з весною 1940 р. були 22 російські дивізії в самих лише прибалтійських державах. Тому, що совітський уряд постійно запевнював, що його візвало тамошнє населення, приявність цих військ у тих околицях могла бути лише демонстрацією проти Німеччини.
Підчас того, як наші вояки розбивали французько-анґлійську потугу почавши від 10. травня 1940 р., відбувалась далі совітська концентрація на нашому східньому фронті і то в щораз то грізніших розмірах. Від серпня 1940 р. я був тієї думки, що в інтересі Німеччини не можу брати на себе більше відповідальности, залишивши без охорони наші, так часто пустошені, східні провінції супроти того велитенського скупчення большевицьких дивізій.
Одночасно прийшло те, що було метою бритійсько-совітської співпраці, а саме звязання на сході таких значних німецьких сил, що — зокрема щодо летунства — німецький провід не міг уже ґарантувати радикального закінчення війни на заході.
Загроза маршу на Румунію.
Загроза нападу Росії на Румунію мала теж як остаточну мету заходити або бодай в даних умовинах знищити важну базу господарського життя не лише Німеччини, але також цілої Европи. Вступлення Росії до Румунії і звязання Греції з Анґлією загрожувало також перемінити і ці терени в короткому часі в загальне побоєвище.
Щоб поладнати остаточно ці питання і дістати вияснення щодо відношення Росії супроти Німеччини, як також під натиском щораз то більшої мобілізації над нашим східнім кордоном, я запросив Молотова з візитою до Берліна.
Чотири домагання Молотова.
Тоді-то совітський міністр закордонних справ домагався вияснення чи пак згоди Німеччини на такі чотири справи:
1. Питання Молотова: Чи німецькі ґарантії для Румунії на випадок нападу Совітської Росії на Румунію звертаються також проти Совітської Росії?
Відповідь канц. Гітлєра:
Німецькі ґарантії загальні і безоглядно нас обовязують, але Росія ніколи не заявляла нам, що поза Бесарабією має ще взагалі якісь інші інтереси в Румунії. Вже обсада північної Буковини була зломанням того запевнення. Тому не вірю, щоб Росія нагло тепер могла мати ще якісь дальші наміри супроти Румунії.
2. Питання Молотова: Росія почувається знову загроженою від Фінляндії. Отже Росія не стерпить того стану, чи Німеччина готова не давати ніякої допомоги Фінляндії, передусім забрати німецькі війська негайно, які перемашеровують до Кіркенес, щоби звільнити своїх товаришів.
Відповідь канц. Гітлєра:
Німеччина не мала ні тепер ні давніше ніяких політичних інтересів у Фінляндії. Одначе уряд Німеччини не міг би спокійно приглядатись новій війні Росії супроти малого фінляндського народу тимбільше, що не може ніколи повірити в якусь загрозу Фінляндії для Росії. Отже ми взагалі не хочемо, щоб у районі балтійського моря повстало щераз воєнне вогнище.
3. Питання Молотова: Чи Німеччина готова згодитись, щоб Совітська Росія зі свого боку дала ґарантію Болгарії і з тією метою вислала совітські війська до Болгарії, при чому він, себто Молотов бажає заявити, що війська не мали б наміру здетронізувати при цій нагоді короля.
Відповідь канц. Гітлєра:
Болгарія є суверенною державою і я нічого не знаю про те, щоб подібно як Румунія зверталася до Совітської Росії за ґарантією. Зрештою я мусів би в цій справі порозумітись зі своїм союзником.
4. Питання Молотова: Совітська Росія потребує за всяку ціну вільного переїзду через Дарданелі і домагається також для своєї охорони обсади кількох важніших баз над Дарданелями чи пак над Босфором. Чи Німеччина годиться на те чи ні?
Відповідь канц. Гітлєра:
Німеччина схиляється дати кожночасно свою згоду на зміну статуту устійненого в Монтре в користь чорноморських держав. Німеччина не є схильна висловити свою згоду на перебрання Росії в посідання баз над морськими проливами.
Я заняв під тим оглядом таке становище, яке мусів заняти як відповідальний провідник німецької держави і як свідомий своєї відповідальности представник европейської культури та цівілізації. Наслідком того було підсилення діяльности Совітської Росії супроти Німеччини. Проте я міркував, що все ще найкраще буде зберігти мовчанку. Негайно після невдачі цих спроб переведено знову зміцнення концентрації російських військ над східним кордоном Німеччини. Пересунено демонстраційно в щораз то більшому числі відділи панцирних військ і спадунів у загрозливім віддаленні до німецького кордону.
Коаліція між Анґлією та Сов. Росією і переворот у Білгороді.
Одначе якщо треба було дати ще останній доказ на потвердження довершеної в міжчасі коаліції між Анґлією і Совітською Росією — незважаючи на всякі заперечення і скривання — то цього доказу достарчив югославянський конфлікт.
Одначе тому, що ми і на те мовчали, керманичі совітської політики пішли один крок ще дальше. Вони не лише зорґанізували переворот, але також кілька днів пізніше підписали з відданими собі новими креатурами відомий союз приязни з метою зміцнити волю сербів до спротиву проти замирення Балкану і підбехтання їx проти Німеччини. І це не був якийсь плятонічний намір. Москва зажадала мобілізації сербської армії.
Зброя з СССР для Білгороду.
Тому, що і в тому моменті я вважав за відповідне краще не говорити, володарі Кремля пішли ще один крок дальше. Уряд Німеччини є нині в посіданні документів, з яких виходить ясно, що Росія запевнила — з метою штовхнути остаточно Сербію до боротьби — доставу зброї, літаків, муніції та інших воєнних матеріялів проти Німеччини. Все те діялось майже в тій хвилині, коли я особисто радив японському міністрові закордонних справ д-рові Матсуоці довести до відпруження з Росією завсіди сподіючись прислужитися в той спосіб мирові. І лише тільки завдяки швидкому проломові фронту і приходові наших незрівнаних дивізій до Скоплє та захопленні самих Сальонік, не допущено до зреалізування задумів тих совітсько-анґлійських змовників...
Ганебна зрада Москви.
Перемога держав оси на Балкані розвіяла плян замотання Німеччини цього літа в ціломісячні бої на полудневому сході і закінчення постійної висилки совітсько-російської армії та збільшення їх боєвого поготівля, щоб опісля з Анґлією і при підтримці сподіваних американських достав можна було здусити і поконати Німеччину та Італію.
Тимсамим Москва не лише зломила постанови нашого пакту приязни але й ганебно зрадила, і все те діялось, подібно як у випадку Фінляндії або Румунії, коли володарі на Кремлі до останньої хвилини облудно запевнили про мирове відношення і приязнь редаґуючи при тому невинні нібито дементі.
Якщо в тих умовинах я був примушений до теперішньої хвилини мовчати, то тепер надійшла хвилина, коли дальша обсервація була б не лише гріхом занедбання, але злочином супроти цілої Европи.
Концентрація 160 совітських дивізій. — Напади совітських стеж.
Нині стоїть на нашому кордоні кругло 160 совітських дивізій. Від тижнів повторяються постійно нарушення цього кордону не лише в нас, але також на далекій півночі й у Румунії. Совітські летуни перелітали кордони, щоб доказати, що вони почуваються панами цього терену. В ночі з 17 на 18. червня ц. р. передерлись знову російські стежі на терен Німеччини і щойно після перестрілки прогнано їх. Тим самим надійшла хвилина, в якій виявляється необхідність виступити проти тієї змови жидівсько-анґльосаських воєнних підбехтувачів і, таксамо проти жичівських володарів большевицької централі в Москві.
Воєнний фронт від Ледового океану по Чорне море.
Німецький народе! В тій хвилині відбувається концентрація військ, що під оглядом видовження і розмірів фронту є найбільшою, яку дотепер бачив світ. Рамя об рамя з фінляндськими товаришами зброї стоять боєвики переможних боїв під Нарвіком над Північним Ледовим океаном. Німецькі дивізії стоять під приказами здобувця Норвеґії з фінляндськими героями боротьби за волю під командою маршала фінлядської землі... Від Східньої Прусії аж по Карпати сягають формації німецького східнього фронту. Над берегами Пруту і долішнім Дунаєм аж до побережжя Чорного моря находяться німецькі й румунські вояки під приказами шефа держава Антонеску. Завданням цього фронту не лише охорона поодиноких країв, але й безпека цілої Европи і тим самим рятунок усіх. Супроти того я рішився нині скласти знову долю й майбутність німецької держави й німецького народу в руки наших вояків. Нехай Бог допоможе нам у цій боротьбі.
Берлін, 22. червня 1941 р.
Адольф Гітлєр.
[Краківські вісті]
23.06.1941