«Об'єднати стільки різних країн, з такою конфліктною історією, з незліченною кількістю говірок, заплямованих такою кількістю крові, зіпсутих такою ненавистю, і збудувати з них унію, яка функціонує, хоча це функціонування і є доволі недосконалим, – це справжнє диво, яке варто підтримати й далі удосконалювати»
«Я вже вирішила», — заявила моя дружина. «Голосую за Брекзіт. Alea jacta est», — додала вона, як не дивно, європейською мовою, мабуть, тому, що в той момент ми перетинали річку, хоча то був не Рубікон, а Луара.
Мій страх посилився. Я знаю купу англійців, яких вважаю — чи вважав, доки не було порушене це прокляте питання Брекзіту, — розумними, раціональними й поінформованими людьми. Я кажу про освічених людей, з широкими й відкритими перспективами, які є шанувальниками французької гастрономії, іспанського мистецтва, італійської музики та німецького ідеалізму. Вони умебльовують свої будинки скандинавськими меблями, наповнюють свої пивниці бордоськими чи бурґундськими винами, а в їхніх ґаражах стоять Мерседеси чи BMW. Обідають вони в тавернах чи тратторіях. У відпустку їздять на середземноморське узбережжя. Для зведення будинків наймають польських мулярів, для ремонту комп'ютерів — чеських чи голландських техніків, для лікування своїх захворювань — угорських або австрійських лікарів, щоб дбати про своє здоров'я поміж тим — словацьких чи словенських медсестер, щоб прибирати в хатах і прати одяг — болгарських чи румунських дівчат. Часто в них є заміські будинки в Греції, на Криті чи Мальті. Вони обстоюють гідність балтійських держав супроти російських зазіхань. І виявляється, що попри усі свої єврофільські риси вони збираються голосувати — чи принаймні так кажуть — за те, аби Велика Британія вийшла з ЄУ. Тобто починають з того, що відмовляються від своєї раціональності й урешті-решт відмовляються від Європи.
Дехто каже, що це тому, що вони, за висловом Наполеона, є нацією крамарів. Це правда, що дискусія у Великій Британії провадиться довкола суто економічних тем. Британці вважають, що вкладають в ЄУ більше, ніж отримують у вигляді дотацій, промовчуючи про пожиток — а його часом важко порахувати, — який вони отримують від спільного ринку, колективних тарифів та обміну робочою силою, ідеями і культурою. Також правдою є те, що історично англійці займали практичну й не надто ідеологічну позицію щодо політичних проблем. Сальвадор де Мадаріаґа, який глибоко пізнав англійські особливості завдяки багаторічному викладанню в Оксфордському університеті, любив повторювати, що характер нації можна означити неперекладними термінами з їхніх мов. Наприклад, не існує жодного слова у будь-якій неіспанській мові для вираження поняття duende. Не можна перекласти іншими мовами те, що французи називають le droit. Щоб означити суто англійське, Мадаріаґа відсилав до поняття fair play, тобто воліти програти, ніж перемогти, порушуючи правила гри. Але, можливо, ще характернішою була би фраза «Get on with it», тобто забудь про теорії і прямуй до практичної мети. Коли я перекладаю англійською роботи колеґ з континенту, то мушу замінювати абстракції, які б довели до відчаю англійських читачів, на конкретні іменники.
Але мені не здається справедливим видавати економічні пріоритети за риси англійського характеру. По-перше, йдеться не про винятково англійську характеристику, а про людську схильність в часи кризи, коли всі відмовляються від ідеологій, аби заробити на прожиток. Треба визнати, що історично англійського характеру вже не існує. Він розчинився. Ви вже не натрапите на людей, що описані, наприклад, у книжці, яку написав мій батько, щоб спробувати зрозуміти англійців у роки Світової війни. Класичний стриманий англієць на своєму острові, замкнений в менталітеті, який є таким самим згорнутим, як його парасолька, чи оповитий холодністю, типовою для англійських героїв романів Жуля Верна.
Англійці зазвичай звалюють вину за цю втрату свого колишнього sangfroid épatant на вплив імміґрантів. Шкодують — трохи в стилі батька в дуелі «Балади про іспанську громадянську гвардію», — що «вже я не я, і вже хата не моя». І справді, страх руйнування національних звичаїв є одним з мотивів неприйняття чужинецького, які сприяють кампанії Брекзіт. Але він і не пояснює підтримку відокремлення серед освічених людей, які не відчувають жодних осторог щодо чужинців, а знають, що рівень — можливо, надмірний — імміґрації зумовлений більше тими, які приїздять з колишньої британської імперії, ніж тими, які приїздять за нормами ЄУ, і що країна залежить від європейської робочої сили для всіх служб життєзабезпечення.
Навіть недоліки Унії не пояснюють феномену Брекзіту. Ми всі усвідомлюємо ці вади, й англійці не є більш проникливими спостерігачами чи менш терплячими постраждалими, ніж решта європейців. ЄУ нагадує мені зауваження мудрого англійця епохи Просвітництва, великого Семюела Джонсона. «Від пса, який ходить на двох лапах, чи жінки, яка виголошує проповідь, — казав він, — не можна вимагати, щоб вони робили це добре, можна лише захоплюватися тим, що вони це роблять». Об'єднати стільки різних країн, з такою конфліктною історією, з незліченною кількістю говірок, заплямованих такою кількістю крові, зіпсутих такою ненавистю, і збудувати з них унію, яка функціонує, хоча це функціонування і є доволі недосконалим, — це справжнє диво, яке варто підтримати й далі удосконалювати.
Проєвропейські еліти допустилися серйозних помилок, зокрема надмірно пришвидшували зростання Унії і процес розвитку спільних інституцій та єдиної конституції. Прийняли країни, які не мали ані відповідних економічних умов, ані вартих довіри громадянських інституцій і не досягли достатньої політичної зрілості. Недооцінили демократію на користь технократії і самовідбору панівного класу. Запровадили євро як єдину валюту, не зваживши на проблеми, які згодом виникли через економічні відмінності між кількома країнами. Але це також не причина для того, щоби британський референдум загрожував нам крахом Унії, оскільки розумні виборці, як-от моя дружина, знають, що якщо ти приєднуєшся до якоїсь організації, то мусиш приймати те, що не все йтиме добре і що поліпшення відбувається внаслідок співпраці.
Натомість для того, щоб зрозуміти перспективу референдуму, я знову наведу приклад своєї дружини. Її заява супроти ЄУ пролунала наприкінці дня, сповненого халепами. Ми перетинали Францію автом, прямуючи на ферму в Перигорі, де зазвичай перебуваємо два тижні на рік, намагаючись спокійно попрацювати над нашими літературними проектами. Кілька годин ми втратили в заторі на окружній паризькій автостраді, а потім на об'їздах — через закриті шосе і нечіткість французької електронної системи сиґналізації. Атмосфера була гнітючою: небезпечний туман під загрозливим небом. Моїй дружині, яка, сидячи за кермом, шукала неперекриту дорогу, les beaux gendarmes люб'язно виписали штраф за те, що вона мінімально перевищила дозволену швидкість. На довершення всього, коли ми нарешті знайшли спосіб перетнути Луару серед повені того дня, ми заблукали на вуличках Буржа і втратили ще годину.
Але наступного дня, після спокійної ночі, коли ми сиділи, зігріті чудовим сонечком, під виноградними лозами і серед квітів, смакуючи foie gras, скроплену вином з Монбазіяка… «Ну, я не знаю, — пробурмотіла моя дружина. — Можливо, Брекзіт аж такого не вартує». Ми згадали іншого англійця, жертву тих самих об'їздів і халеп, з яким здибалися попереднього дня на заправці в Шатору. Він їхав в авті зі своєю дружиною, дітьми, псом і щойно народженим немовлям. Вони встали о третій на світанку, аби спробувати того самого дня прибути в Іспанію. Всупереч прикрощам він і далі наперед тішився насолодою від континентальних вакацій. «Він точно проголосує за Унію», — сказала моя дружина. Якщо в день референдуму новини будуть поганими — буде криза з євро, нова хвиля імміґрантів чи нові прояви націоналізму, — результат може бути неґативним. Але якщо сяятиме сонце — бодай один день, не більше, — з Унією все буде добре, до моїх друзів і дружини в інтимності кабінки для голосування повернеться їхня раціональність, і нас буде врятовано.
Феліпе Фернандес-Арместо, історик, професор кафедри мистецтва та гуманітарних наук ім. Вільяма Рейнольдса університету Нотр-Дам
Felipe Fernández-Armesto
El extraño apoyo al 'Brexit'
El Mundo, 13.06.2016
Зреферувала Галина Грабовська
16.06.2016