Програма руского клюбу.

До ряду документів "новоі ери", котрі, коли б йім брати на серіо, могли б самим новоерникам зробити цілковитий заворот у голові, прибув ще один "Програма руского клюбу у Відні". По що властиво укладалася і публикувалася та програма — хто єго знає. Бо коли угодовці мали вже перед тим програму, проголошену Романчуком для всего народа, то вона повинна би вистарчити й для клюбу руского, а властиво клюб повинен би "не мудрствуя лукаво" брати тай виконувати сю програму. Та тимто й біда, що помимо всего шуму зробленого тзв. програмою Романчука всі "новоерники", а д. Романчук поперед усіх дуже добре бачили, що ся програма — властиво не є жадна програма, а тілько академічна заява певних поглядів, сімпатій та вірувань, і що з тою програмою в руках властиво нічогісінько робити не можна, або, коли хочете, можна робити все, що кому сподобаєся. Що воно справді так було, на се маємо доказ в опублікованім разом з новою програмою справозданю з засідань клюбу руского, де сказано, що зараз на перших сходинах послів, ще у Львові, заким ще й істнував віденьский клюб pуский "припоручено д. Романчукови виготовленє проєкту програми". Справозданє нічого не каже про те, хто домагався новоі програми і для чого вона зібраним показалася потрібною, хоч се було б дуже цікаво знати. Так само не видно зі справозданя, щоб хто небудь з зібраних на тих сходиних Русинів трібував собі і другим уяснити, яка се має бути програма і що в ній повинно бути поміщено. Бож, о кілько знаємо практику парляментарну, клюби парляментарні, яко тіла тимчасові, що тривають найбільше 6 літ, не ставлять ніяких широких політичних програм, а тілько, о кілько вони є випливом певноі партіі, покликуються в своіх заявах на загальну програму своєі партіі. Для себеж вони, відповідно до своєі сили, потреб краю і політичних констеляцій, вибирають із програми своєі партіі такі а такі конкретні домаганя і кажуть, що не суперечаючись з загальними прінціпами партіі, не занедбуючи інших важних справ, які б прийшли на порядок денний, ми отсі іменно справи будемо вважати для себе найбільше пекучими і будемо докладати всіх сил до йіх переведеня. Програми такі звичайно й не публікуються; з внесків і промов членів клюбу стає від разу видно, що до чого йде.

Клюб руский уважав потрібним поступити інакше, а позаяк на уложенє і принятє програмами повернено аж чотири засіданя клюбові, то мусимо думати, що клюб мав якісь важні причини, щоб поступити іменно так, а не інакше, і що всі подробиці програми були там обговорені докладно, з тим ожиданєм, що будуть же люде се читати, розбирати, будуть тут шукати відповіди на те, що йіх мучить і трівожить, ліку на те, що йім допікає і що йіх болить — бо інакше по що ціла програма? А тимчасом — ось вам текст програми.

"Програма репрезентаціі руского народу в Раді державній "Руский клюб". Стоячи при засадах, згідних з традиціями руского народу, вже в 1848 році висказаних Головною Радою рускою у Львові а в остатнім часі в 1890 роді також в галицкім Соймі краєвім, посли руского клюбу в Раді державній, вірні і привязані до своєі рускоі народности, до віри і обряду своіх батьків, до австрійскоі держави і єі династіі, рішучі борці за конституційний устрій і права та свободи ним запоручені, стреміти будуть до національного, політичного, культурного і економічного розвою руского народу, яко окремішноі індівідуальности, особливо-ж до піднесеня руского селяньства й міщаньства, стояти будуть за повне переведенє рівноправности руского народу і за права греко-католицкоі церкви, і старати ся будуть о придбанє тому-ж народови такого становища в державі, яке відповідає єго історичним і конституційним правам, єго жертвам і значіню для держави.

"Яко заступники сельских громад вони вступати ся будуть за піднесенє рільництва і дрібного промислу, за рівномірний і справедливий розділ тягарів і податків, за утворенє дешевого і догідного кредиту, за практичне устроєнє шкіл народних, за удержавненє і подешевленє средств комунікаційних, за виданє добрих законів судових, за введене скорого поступованя судового, як і взагалі за всі такі реформи, котрі можуть поправити долю селян і маломіщан.

"Члени Руского клюбу бажають мирного і приязного сожитя і співділаня всіх народів і кляс і будуть з йіх заступниками трудитися спільно в Раді державній для добра цілоі держави і єі народів. А яко заступники Галичини будуть іменно, в припущеню взаімности, в спільних справах краєвих входити в порозумінє з прочими єі заступниками, зглядно з йіх парляментарною репрезентацією.

"Члени руского клюбу хотять кріпкого і сильного правительства, котре в рівній мірі узглядняє всі народи і кляси, йіх права і дійсні потреби, бере в своі руки посередництво межи супротивностями даючими ся вирівнати і хоронить слабшого і гнобленого. Таке правительство вони і готові підпирати".

Читаєш отсей еляборят і очам своім вірити не хочеся. Що се таке і для кого воно писано? Аджеж програма клюбу пишеся поперед усего для самого клюбу, бож для всіх інших людей вона безпредметова. А коли так, то якеж значінє в тій програмі мають торжественні запевненя о вірности і привязаню клюбу до своєі народности, до віри і обряду своіх батьків (замітьте, що ту вже не сказано "своєі"!) і до австрійскоі держави та єі дінастіі?! Чи се і для самого клюбу руского річи такі нові, такі непевні та спорні, що треба йіх вмовляти в себе, вчитись йіх на память, щоб борони господи завтра не забути? Клюб руский мабуть не почуває, що таким вічним, в пору і не в пору, повторюванєм сего катехізму кидає дуже негарне світло на щирість, з якою він сей катехізм проголошує і на минувше своіх членів, котрі колись не носилися так ненастанно з сим катехізмом, а говорили про річи житєві, значить, хіба не були "вірними", "привязаними" іті.?

Стаючи на високі котурни навіть там, де говориться між собою і для себе клюб руский зараз на самім початку своєі "програми" проявляє єі внутрішню пустоту, дає свідоцтво, що він не має властиво за душею нічого справді програмового.

Поміркуймо далі, для кого і по що було клюбови говорити про своє становище до других партій в Раді державній і до правительства? Або се становище випливало з тоі програми, під якою "руский народ" вибрав своіх послів, а в такім разі ні про що було й говорити, бож детальне означуванє відносин клюбу до інших партій належить до тактики клюбу а не до програми і може змінюватися відповідно до складу інших партій і до констеляцій політичних, — або воно не випливало з тоі програми, було неясне для клюбу самого, а в такім разі 1) програма, під котроі прапором переводились вибори, не варта нічого, 2) клюб не має права рішати сам напряму свого діланя, але повинен предложити справу своім виборцям, народови рускому і піддатись єго рішеню. Але посли найшли інший вихід. Уважаючи проголошену в соймі і кілька разів опісля змінювану програму тим, чим вона справді є, т. є. збіркою фраз, зложеною і проголошеною на замовленє, вони не завагувалися тепер заступити єі збіркою інших фраз, не дбаючи на те, чи ті нові фрази будуть згідні з собою і з давніми фразами. Рівночасно ж з усердєм неофітів вони не хотіли пропустити ще одноі нагоди, щоби показати себе в користнім світлі перед Поляками і перед правительством, так що програма головно здаєсь бути опублікованою pro foro externo, і се й є головне жерело єі неясности та недоладности. Що до Поляків, то треба сказати, що куртоязія руского клюбу випала доволі нещасливо. Що правда, клюб той ввів тоту повість, що постійне порозумінє з Колом польским "в справах краєвих" поставив яко точку програмову своєі діяльности. Хто знає, як виглядає таке порозумінє слабого з сильним, хто знає далі, якими способами переводяться ухвали в клюбах Ради державноі, той лехко добачить в тих словах сповненє того, що ми заповідали в "Народі" зараз по заключеню угоди, т. є. що клюб руский буде мусів стати залежним від польского Кола і то не тілько в справах краєвих але і у всіх інших найважнійших справах державних. Бо припустім, що прийдесь в Раді державній ухвалювати якусь справу, за котрою би Русини не повинні голосувати (нпр яку небудь уставу против Чехів), але за котрою буде стояти Коло і правительство; припустім далі, що справа стане в Раді державній так, що рускі голоси будуть могли рішити за або против — то треба великоі наівности думати, що вони в такім разі будуть мати вільну руку голосувати так, як йім хочеся. А таких справ може прийти чимало, так що на всякий спосіб залежність клюбу руского від польского Кола не підлежить тепер сумнівови. Примір тоі залежности ми бачили вже на невдалім розгоні Романчука — домагатись в комісіі буджетовій одноі гімназіі рускоі. Помимо нечуваного в історіі парляментарній униженя — Романчук і Барвінский просили презеса Кола польского, щоб Поляки позволили Русинам поставити таку резолюцію — Поляки обурились і наробили такого крику, що Романчук внесену вже резолюцію мусів узяти назад. Се був перший зразок програмового порозуміня.

Але ставлячи те порозумінє в програму, автори єі очевидно чогось дуже встидались, бо не назвали виразно Поляків і так діпломатично-канцелярійно закрутили фразу, що годі й дібратися єі змислу. А щоб іще ліпше замаскувати своє становище зглядом польского Кола, вони сказали також про своє становище до інших клюбів: ось, мовляв, не з самим Колом польским хочемо жити в згоді, але й з усіми клюбами! Та тут нещирість і пустота фразеологіі довела йіх до цілковитого абсурду. Клюб парляментарний, котрий бажає "мирного і приязного сожитя і співділаня всіх народів і кляс" і хоче спільно з усіми заступниками трудитися" ітд. — не є властиво клюбом парляментарним, а хіба клюбом глухонімих або автоматів на все киваючих головами. "Мирне і приязне сожитє і співділанє всіх народів і кляс" — се в наших часах така утопія і нісенітниця, що про неі й говорити встидно. Всякий народ, всяка партія, посилаючи до парляменту своіх заступників, посилає йіх не на те, щоб вони мирно і приязно цілувались та милувались з заступниками всіх народів і всіх партій, щоби в іділічнім спокою брали собі денно по 10 зр., ходили що вечера в Löwenbräu, а днем або сиділи в буфеті або кліпали очима в лавках парляменту. Цікава річ, як представляє собі "репрезентація руского народу" "мирне співділанє" заступників шляхти та феодалів з заступниками мужиків з одного а капіталістів з другого боку або "спільну роботу" клерикалів з вільнодумцями, назадників з поступовцями, централістів з автономістами? Робота парляментарна, се тяжка і ненастанна боротьба, а не жадна якась "мирна і приязна" іділлія. Клюб, котрий ту іділлію ставить як програмову точку своіх змагань, або сам не знає що говорить і показує цілковите незнанє житя парляментарного, або спекулює по просту на нетямучість публіки, котра дасть ся зловити на гарну фразу і не розбере, що під нею криєся.

Але найхарактернійший є остатній уступ, де клюб руский висказує своє становище до правительства. Що правда, і тут можна би сказати: ніхто вас о те не питаєся, а початкова заява о лояльности вистарчає аж надто. Та ба, "репрезентаціі народу руского" сего зовсім не досить "рішучі борці за констітуційний устрій" не могли б дихати, коли б не заявили всему світу, що "хотять кріпкого і сильного правительства", котре "увзглядняє", "бере в своі руки", "хоронить" іті. Хто знає теперішне становище правительства, котре іменно хоче бути кріпким і сильним, хоче взяти в своі руки не тілько яке небудь "посередництво", а й щось далеко більше (гляди проєкт устави протів соціалізмови), бажає управляти без властивоі парляментарноі більшости в той спосіб, щоб усі партіі мати в руках, — той зміркує, що заява та руских послів, сказана на самім кінці програми, значить не що інше як тілько те, що "репрезентація народу руского" з душею і тілом, безоглядно віддаєся на услуги правительству, не зважаючи на те, чи воно буде парляментарне чи ні, конституційне чи ні. Рускі посли бажають тілько одного — рівноі міри, а чи тою рівною мірою будуть сипатися "даянія блага", чи щось противного — се йіх не обходить. Що рускі посли справді щось негарного мають на думці зглядом правительства, о тім переконують нас виводи "Правди", про котрі пишемо осібно¹⁾.

Але значінє супротив тих прінціпіяльних і всеобіймаючих заяв, мають навалені безладно на купу ніби то конкретні постуляти клюбу руского, для котрих переведеня він доси ані пальцем не кинув, про се нема що й говорити. Що "репрезентація руского народу" або сама гаразд не розуміє того, що ту на купу накидала, або мало тим усім інтересуєся, се видно 1) з того, що помістила в програмі самі загальні оклики, самі альгебраічні знаки (піднесенє рільництва, практичне устроєнє шкіл народних іті.), а ані в одній справі не сказала нічого конкретного: чого іменно буде домагатися для піднесеня рільництва, якоі хоче реформи шкіл; 2) з того, що клюб руский не звернув уваги на ті практичні внески, які вже були поставлені послами ріжних інших партій в Раді державній і з котрих многі були дуже важні й пожадані для нашого народа; 3) з того, що клюб руский поминув цілковитою мовчанкою найважнійші на тепер справи політичного устрою Австріі, справу зміни ординаціі виборчоі, зглядно загального голосованя і зміну закона прасового.

Слова, слова, слова, ось що зі старим Шекспіром можемо сказати про програму клюбу руского.

¹⁾ Немов похопившися, що "Правда" своіми звісними виводами, підхопленими "К. Lwowskim", пересолила, д. Барвінский поставив у раді державній наглий внесок, щоби відписати податки й запомогти тих людей східноі Галичини, що потерпіли від недавноі зливи, граду й тучі. З сего простого посольского тай людского обовязку, до котрого почувся й презес Кола польского Яворский, — що також підписав внесок д. Барвінского, — Діло чим скорше стало кувати щит для угодовских послів. "Не треба й казати, — пише воно в передовій статі ч. 126, — що сю вѣсть приймуть всѣ Русины зъ найбольшимъ вдоволеньемъ та й вдячностію для рускихъ послов и внескодавця". Біда тілько, що, окрім небесних злив, є ще й політичні та соціальні зливи, протів котрих рускі посли якось нічого не вносять; отже всім Русинам ніщо квапитися з дякою для руских послів. Редакція.

[Народ]