У запалих селах Бескиду живе нарід, що зумів своїм відокремленим життям заховати старовинні зразки народньої культури, так своєрідні і прикметні для мистецької культури українського народу. Це лемки. Мистецтво Лемківщини є природним багатством цієї землі, бо мистцем є цілий нарід, що у найнедоступніших селах виявляє однаково свій творчий хист. Найпростішими, йому доступними середниками продовжує лемко найпростіші форми великого народнього мистецтва. Разом зі старовинними способами виготови предметів живуть тут сьогодні старовинні форми й орнаменти, що продовж віків сплелися в одноціле з технікою виконання. Своєрідну орнаментику виводять з кількох первнів, які їм переказала традиція, а саме мотив сонця, сосни, квітів і листків, а з ґеометричних — ломана лінія, "кривулька" і свастика з слимаковато скрученими раменами. Ці мотиви у різному інтерпретуванні повторяються в розмалюванні хат, у писанках, різьбах і вишивках. Передусім лемківські деревляні церкви, це мистецькі памятки народньої культури. Основою лемківською типу церков є три зруби. Перший зруб, фасада, т. зв. "бабинець", творить високу стрілисту вежу, яка рівночасно є дзвіницею. Другий, центральний зруб, "головна нава", є значно нижча, з двома-трьома кондиґнаціями ступінчастого даха, завершена рядом бань-"маківок".
Третя фасада "запрестольна", подібно завершена, є найнижча. Тим самим вага цілої будівлі спочиває на першому зрубі. Цю фасаду-дзвіницю одержала лемківська церква із заходу. Вежа дзвіниця і "маківки" на чубках верхів є барокового походження. Позатим у церковному будівництві на Лемківщині є наглядні звязки з бойківським і загально українським будівництвом, а саме тридільний зруб, будова стін і заломів даха. Церкви лемківського типу є дуже старинні і небагато їх заховалося. Всі вони в цілості покриті ґонтами. Будують ті церкви майстри з народу, при допомозі місцевих будівельних робітників. Плян і форму церкви рішає збірна опінія односельчан і тому майстри не мають змоги виходити поза межі традиції, а церкви залишаються у великій мірі нaроднім мистецтвом. Крім церков чисто лемківського типу є церкви, які обєднують прикмети різних засад конструкції, що їх народній мистець злучив у одну цілість легко і зручно. — На Лемківщині бачимо в церквах надзвичайно цінну іконоґрафіку з XV. і XVI. віку, виконану майстрами. Попри це, є примітивне народне малярство — твір сільських самоуків. Зміст цього малярства має з засади церковний характер. Поодинокі зразки цінних ікон Лемківщини збережені у львівських музеях, а найбільша їх кількість є у Лемківському Музеї в Сяноці. З церковних різьб слід на першому місці поставити ручні хрести. Мають вони майстерньо, з простотою виконані фіґуральні сценки, що при рівночасному перестеріганні повздовжних слоїв дерева надає їм своєрідний характер.
Лемківські хати у споєннях бальок білені вапном, тимсамим ціла конструкція є сильно замаркована. У розмалюванні одвірків, віконних рам і воріт держиться кожне село сталих, традицією переданих взорів. Довкруги дверей і вікон на темному тлі паленої глини розмальовує лемкиня орнамент, зложений з "кривульок", "колічок" і "цяток". Деколи віконна рама покрита двома рядами колічок, другим разом долішня часть рами має три "косиці" (галузки сосни), а інші три частини — ряд колісцят. Кожне колісце поділено лінією на чотири чвертки, у кожній чвертці по одній "цятці", а довкола цілого колїсцяти густо цятка при цятці. На середині дверей розмальовано великий "квіт". Це є вазонок, а з нею виростає галузка з трьома відростками, закінченими квітиком, по боках листки та ще додані спіральні прикраси (Солинка), або орнаментальний мотив з "закульок", уложених симетрично довкола одної центральної чертки. Орнамент з промінистої точки прибирає різні відміни. На воротах малюють взір з "колісцят" і "разиків" замкнений по боках двома рядами хвилястої смужки. Слід замітити, що ворота від боїска є мальовані непаленою, жовтою глиною і відбивають від цілого будинку, що удержаний у вишневому тоні паленої глини. У декотрих селах малюють рами віконні синькою на синьо. У розмалюванні не наслідують одні других і кожне село має свою орнаментику, заховуючи при тому стиль.
Хатнє приладдя не прикрашують, тільки на скринях, а також давніше на ярмах для волів бачимо примітивно, ножиком зарізані "косиці" — орнамент сосни.
Лемківська посуда має розведений легкий орнамент, уложений з тих самих мотивів, що і розмалювання хат.
Лемківські вишивки виступають на сорочках, як вузенькі 2—3 цм. смужки, удержані в тоні червоно-синім, а в новіших — жовтім і зеленім. Роблять вони скромне вражіння, не вибиваються на перший плян — їх ціллю є перетяти білу площу рукава і при цілому одягу роблять вражіння дуже естетичне. Найбагатші є типові для східньої Лемківщини вишиття "лейбиків". В околицях Романова виступає цвітистий гапт. У західній Лемківщині вишивок чимраз менше.
У розмалюванні писанок держиться кожне село сталих, традицією переданих взорів. Писанки є однокольорові. Як тла уживають краски червоної, синьої, рожевої, фіолєтньої та бронзової. Найчастіше пишуть взір "сонечок", цебто точки, з якої розходяться проміння. Побіч цього пишуть галузки сосни, мотиви зложені з квіток, листків, колічок, кривульок, часто свастику, чотири і трираменну.
Ціле мистецтво лемківське з їх питомими місцевими прикрасами, творить скромне й гармонійне вражіння. На те складаються естетичні почування лемка. Архітектура церков і хат, різьба і малярство, ноша і прикраси, співи і танок, разом з обрядами і звичаями дають пребагатий зміст духової і мистецької культури Лемківщини.
[Краківські вісті]
08.06.1941