На місцевих виборах голосуймо за місцевих демократичних лідерів. За людей, що відзначилися вмінням діяти на користь спільноти
Самоврядування — як вказує сама назва — є або має бути найбільш демократичною інституцією. На тему добрих і поганих самоврядних практик у всьому світі можна написати томи, тому обмежимося їх суттю, тобто роллю самоврядування в демократії.
Теза звучить так: чим більше самоврядування в демократії, чим менші спільноти мають самоврядний характер і чим більше рішень залежить від самоврядування, тим краще для демократії. Для демократії — не значить для ефективності діяльності, для воєнної потуги держави чи для її міжнародних заходів. Переконаний, однак, що кожна інтенсифікація демократії сприятиме реалізації згаданих і подібних цілей, іншими словами: погляд, що сильне місцеве самоврядування може послабити державу, завше фальшивий.
Великі популяризатори демократії — Руссо чи Токвіль — писали про демократію в локальному масштабі, тобто самоврядну. Нині мільйони тих, які, пишучи про демократію, покликаються на славну працю Токвіля «Про демократію в Америці», не зауважують або не хочуть зауважити, що Токвіль взагалі не займався інституціями держави, а всього лише інституціями місцевих спільнот. Бо ідея самоврядної держави була б нонсенсом, адже роль держави з демократичного погляду не має бути особливо посутнісною, а тільки і виключно сервісною.
З цього своєю чергою випливає, що теоретично держава не має жодних повноважень на втручання в діяльність самоврядування. Практично якась форма контролю мусить існувати, але це має бути не державний контроль, а контроль незалежної інституції — десь як Головної контрольної палати.
Негайно виникне відповідь, що є ж справи, так само важливі, як енергетика чи шкільництво, яких не можна розв'язати на рівні місцевого самоврядування. Що ж, є однак дві можливості — організація самоврядних консорціумів або представництво самоврядування (а не політичних партій) в парламенті. Це була б радикальна зміна, але чиж не думаємо ми всі про зміну?
Акцентуючи на діяльності самоврядувань, мусимо мати надію, що це будуть інституції, які якнайсильніше апелюють до безпосередньої демократії. Що є здійсненне також і у великих самоврядуваннях, тобто у великих містах. Попри те, що ідея державного референдуму породжує багато сумнівів, малі місцеві референдуми в ґміні чи частині міського району можна організовувати, часто, без якихось проблем. Але передувати їм мають збори мешканців. Якщо виявиться, що люди не захочуть брати в них участь, то змарнуємо не тільки ідею самоврядування, а й — побічно — демократії.
Не має жодних сумнівів, що люди захочуть діяти локально, коли побачать, що їхні дії мають безпосередні наслідки. Це мають бути рішення, що стосуються, наприклад, того, як опікуватися еміґрантами і де їх розмістити чи як організувати міський рух в районах шкіл. Підтримати місцевий театр або бібліотеку чи витратити місцеві гроші на фестини (що їх органи самоврядування дуже люблять).
Крім згадуваного духу самоврядності, ключовими є гроші. Принципово: чим більше грошей з податків залишається на самоврядному рівні, тим краще для демократії. Самоврядування мають також власні доходи і нерівності в цій сфері неминучі. Як завжди в разі нерівності, застосовувати треба не метод катка, що вирівнює все, а делікатніші знаряддя. І в цьому випадку кооперація самоврядувань разом з умінням промоції органів самоврядування є ключовими.
А як вибирати місцеву владу? Норма про вибори до самоврядувань не має бути ускладненою (як це є тепер під час виборів представників до сеймику воєводства, коли часто маємо сотні кандидатів) і не має сприяти «професійним» самоврядним діячам. Вони створюють, спільно з місцевим бізнесом, кліки, існування яких, певно, неминуче, але які можна принаймні змусити діяти на користь блага цілої місцевої спільноти.
Чи треба вибирати досвідчених самоврядних діячів? Необов'язково. Треба вибирати місцевих демократичних лідерів, тобто людей, які відзначилися вмінням діяти на користь спільноти. Все одно самоврядування мусить найняти бухгалтерських чи юридичних радників. Війт, бурмистер чи мер є не для цього. Вони мають подавати зразки демократичної дії, будувати демократичну місцеву спільноту.
Знаємо, що тепер самоврядні вибори виграють ті, що обіцяють найбільше матеріальних вигод. Під цим оглядом — якщо ще візьмемо до уваги участь політичних партій — ці вибори перестають відрізнятися від загальнодержавних виборів.
Однак це поганий шлях, і якщо кандидат на бурмистра Лондона серед найважливіших виборчих обіцянок каже, що протягом чотирьох років не підвищить тарифи місцевого транспорту, то із самоврядуваннями відбувається щось недобре. Самоврядування перестають виконувати відмінні функції, демократія відступає, а правити починає — на добре і на зле — громадська думка. Про урядування опінії — наступного разу.
Marcin Król
Silny samorząd to silne państwo
Gazeta Wyborcza, 14.05.2016
Переклад О.Д.
30.05.2016