Ліпше пересолити.

Малий фейлєтон.

Ліпше не досолити, як пересолити, — каже народня приповідка.

А ось і неправда. Факти переконали мене, що ця приповідка зовсім до нічого.

Знаємо, що кожен народ мав щось своє, особливе. Ось у Німеччині, наприклад, звертаються одна до одного коротеньким: "Гер", у французів — "Meсіє", в італійців — "Монсініоре" і т. д.

А в нас?

Іду оце якось недавно вулицею, здибаю чоловічину, пізнаю і втішено приступаю до нього:

— Пане, це ви? От не сподівався побачити вас тут!

А він, замість привітатися, чортом подивився на мене, відвернувся і, не зупиняючись, кинув згорда:

— Сам ви пан! Маєш!

Стою, знизуючи плечима, дивлюся на приятеля, з яким ішов по вулиці, й здивовано питаю:

— Чого це він? Не пізнав мене, чи що?

— Образився, — каже приятель.

— Сам бачу, що образився, але за що?

— За "пана". Це ж — тройгендер!

— Ну, то що ж з того?

— Як то що? Мусів був назвати його паном комісарем, або щонайменше — паном директором!

— Так?...

Іду другого дня вулицею і здибаю другого знайомого.

— Здорові були, пане маґістре! Зупинився маґістр, підозріло оглянув мене й каже:

— А це ж від якого часу ви мене понизили в маґістри?

— Як то? — питаю, кліпаючи очима.

— А так, що, по-перше, я вже доктор, я, по-друге, півроку минуло, як я на посаді директора, пане ласкавий!

Знову образа! Тьху, до ляха!

Стою, дивлюся вслід панові директорові й пригадую собі анекдоту про те, як льокай цукор крав у пана. Поліз красти, впустив муху до цукорнички — побачив це пан, нагримав на льокая. Поліз удруге красти — випустив муху, яку пан умисне впустив до цукорнички. Ще гірше нагримав пан. І так зле, і сяк недобре! — дивується льокай. — А як же-ж добре буде?

Я вже знаю тепер, як добре буде.

Зустрічаю вчора знайомого.

— Кланяюся уклінно панові наддиректорові! — вітаю його, хоч і знаю дуже добре, що мій знайомий — звичайний собі чесний христіянии — не більше.

Зупинився він, приязно так дивиться на мене, виймає срібну папіросницю, трактує "єгипським".

— Чому ніколи не зайдете, приятелю? Зайдіть, по чарці випємо. Направду, друже!

Хе, то ось воно де розгадка ребуса! Тепер я мудрий уже.

Сьогодні вкинув до поштової скриньки листа з написом на коверті:

"До Ясновельможного Пана Надрадника, наддиректора, наддоктора Степана фон Криси".

Знаю добре, що адресат — тільки маґістр Степан Криса, але чому приємности не зробити собі й людині, коли цього вимагає своєрідний національний звичай.

[Краківські вісті]