Ті, хто наївно сподівався, що з маніфестацій у Мадриді, Нью-Йорку і Парижі постануть нові ідеї та стимули для сучасного світу, можуть відчути тільки гірке розчарування. Ми почули лише старі пісні про жахи капіталізму, яким незабаром виповниться вже двісті років і які беруть свій початок в «утопічному соціалізмі» на французький манір, що передував марксизмові, який, зі слів Маркса, був «науковим»
Обурені на площі Пуерта-дель-Соль в Мадриді в 2011 р. створили різновид моделі протесту, яку кілька місяців по тому скопіювали в Нью-Йорку — «Захопи Волл-стріт» — і яка під цей момент повторюється на центральній площі Республіки в Парижі з назвою «Ніч на ногах». У всіх цих ситуаціях сценарій був більш-менш ідентичний. Рух почався на позір спонтанно, і керували ним студенти, занадто доходжалі для того, щоб насправді ними бути. Громадське місце було колонізоване і перетворене на святкову місцину; розпочалися дебати про божественне та людське, які на вигляд були демократичними. У всіх цих випадках приводом для мобілізації був протест проти гіпотетичної корупції політичної системи з наміром замінити її більш справжньою і ближчою до народу демократією й оновленими політиками. Але у всіх трьох випадках невдовзі стало зрозуміло, що буцімто демократичні дебати зводилися до найелементарнішої лівацької балаканини і примітивного антикапіталізму, приправлених екологічним соусом. Усіх, хто намагався виступати проти цієї панівної ідеології, вигнали — інколи із застосуванням сили, — як можна було побачити в Парижі, де помірковані інтелектуали подумали, що можуть приєднатися до дискусії. В Парижі у ці дні імпровізоване шоу на площі Республіки виродилося — як і можна було передбачити — в революційний дискурс троцькістського типу, що його супроводжує чимраз більша аґресія поміж поліцією, маніфестантами і хуліганами, які б'ють вітрини, кидаючи в них кам'яні кругляки. Фінал є неминучим, поліція зачистить площу.
Чи мають сенс ці події? Мені здається, вони унаочнюють не кризу демократії, як нам розповідають, а відмову активістів меншостей лівого спрямування прийняти правила демократії, що не є чимось новим, але погіршується в міру того, як ідеологія лівих віддаляється від реального суспільства. Під цим оглядом я спостерігаю фундаментальну відмінність між «Ніччю на ногах», зокрема її критикою ліберального суспільства, і Травнем 68 в Парижі: «події» Травня 68 не збігалися зі старими ідеологіями, а виражали колективне заперечення принципу влади в суспільстві загалом. Сутність Травня 68 була анархістською, і попри те, що ті маніфестації були нетривалими, вони привели до загального послаблення обмежень у французькому суспільстві, в університетах, на підприємствах, в родинах, церквах і в політичному житті. То була наче киснева подушка, чим аж ніяк не є «Ніч на ногах». Ті, хто наївно сподівався, що з маніфестацій у Мадриді, Нью-Йорку і Парижі постануть нові ідеї та стимули для сучасного світу, можуть відчути тільки гірке розчарування. Ми почули лише старі пісні про жахи капіталізму, яким незабаром виповниться вже двісті років і які беруть свій початок в «утопічному соціалізмі» на французький манір, що передував марксизмові, який, зі слів Маркса, був «науковим». Чи мала б нас дивувати живучість цих ідеологій? Їхню невмирущість зумовлює те, що вони пропонують тим, хто їх визнає, легке для розуміння пояснення світу, тож розумними почуваються ті, що не є ані розумними, ані поінформованими. Утопічний соціалізм, архаїчний марксизм, псевдоромантичний троцькізм і глибокий екологізм є «готовими, щоб думати» ідеями, від обмірковування яких можна ухилитися, подібними до моди prêt-à-porter, тобто «готової, щоб носити».
А втім, ці імпровізовані шоу мають політичні наслідки для лівиці. Соціалістичні партії в Європі чи Демократична партія в США, які вже тяжіли до реалізму та прийняття ринкової економіки і ґлобалізації, відступають до своїх давніх революційних основ чи розламуються навпіл, як це сталося в Іспанії з утворенням «Подемос». У США Берні Сандерс, підхопивши лозунґи руху «Захопи Волл-стріт», змусив Гілларі Клінтон до легкого дрейфу в тому напрямку, що міг би неґативно вплинути на американську економіку. У Франції, ймовірно, активісти «Ночі на ногах» зобов'яжуть кандидатів від лівиці на майбутніх президентських виборах відійти від будь-якої ліберальної спокуси.
Нагадаймо, що рух «Ніч на ногах» спочатку був протестом проти проекту закону соціалістів, який ставив мету бодай трохи лібералізувати ринок праці й у такий спосіб зменшити безробіття серед молоді. Тобто «молодь» з площі Республіки виступає проти ініціативи, яка б дозволила їм знайти роботу. Цей парадокс також спостерігався в Мадриді та Нью-Йорку. Тож, відкидаючи усе, що є реальним, і не пропонуючи нічого, що було б здійсненним, «обурення» може бути лише сучасною формою нігілізму. Однак в Парижі гарні музичні гурти принаймні збирали на площі Республіки палку публіку, приваблену цими безкоштовними концертами. Ось так в Мадриді, Нью-Йорку й Парижі пишуться маленькі історійки замість великої історії.
Guy Sorman
Unos rebeldes muy conformistas en Madrid, Nueva York y París
ABC, 09/05/2016
Зреферувала Галина Грабовська
19.05.2016