І.
(Зміст: Чи cе наукова статя? Слава геройства та піснї. Пісня прийнята й питома; загальна та "модна"; піснї з поля та з Сїчового Кoшa; пiсня "маркитантська". Розпука чи гумор?)
— Заким знайдеть ся яка запопадлива людина, що перестудіює й подасть на денне світло життє У. С. Стрільцїв загалом, а зокрема збере піснї, які вони співали та співають, — я уважав за відповідне написати отсю коротку статю про стрілецькі піснї. Думаю, що се зацікавить наш читаючий загал, а колись може й послужить як основа до ширшої працї, як що такій захоче хто з наших громадян посвятити ся. Здаєть ся, й се нїкого не здивує, що сї рядки пише саме стрілець; се тому, що раз ледви чи хто з наших інтелїґентів узяв ся дотепер до тої працї, а далї, колиб і посвятив ся хто тому дїлу, то ледви чи теперішні обставини позволили-б йому довести його замір до чого путнього.* А зрештою тепер можливо тільки збирати поодинокі матеріяли до пізнїйшої більшої працї. — Зрозуміло отже й те, що отсї рядки не мають у собі нїчого наукового, — се тільки витяги з моїх особистих споминів і з дневника, прибрані в форму, подібну радше до якогось звідомлення.
Стрілець і пісня, то брат і сестра, то любчик і любка; в одинокій піснї знаходить стрілець розраду та хвилеве забуттє. Чи то в боєвих окопах під гук ворожих ґранатів, чи на відпочинку в Сїчовім Коші, чи ранений або хорий у шпиталї, на чужинї, — чи на кватирі у сїльській хатї, чи на вправах і в походї, чи накінець у стрілецькій кантинї "у Мрочка" всюди, де побачиш гурток стрільцїв, там певно почуєш і пісню. Не диво отже, що це тільки ізза сміливого поведення перед ворогом, але також — і то в великій мірі — ізза своїх численних пісень і гумору здобули собі стрільцї славу, якою тепер тїшуть ся. Головно наш сїльський народ, що бачив нераз стрільцїв у себе, а не знає їх близше ізза їх доконаних чинів, — знає їх яко співаків. З того виходить часом таке, що як залїзницею переїзджає яке військо та співає, народ говорить: Се певно наші добровольцї, бо співають так гарно...
Та не лиш у народу, але й у чужинцїв здобули собі У. С. С. признаннє й розголос завдяки своїм пісням. Їх пісня послужила нераз понукою близше запізнати ся з ними і й членам австрійської й нїмецької армії — чужинцям: цїлком природно: крім піснї зацїкавили ся вони і співаками — й неодин з них, що перед війною не знає нїчого про Україну, запізнавав ся тепер з її синами, а за тим і з потребами їх вітчини. Дуже часто запрошує стрільцїв штаб бриґади чи дивізії, до якої стрільцї приналежні, до себе та просить заспівати декілька українських пісень. Треба бачити, як із запертим духом прислухують ся чужинцї піснї "Ой, у лузї червона калина" або "Бачиш, брате мій" Б. Лепкого і як всю свою увагу звертають на їх мельодії, щоб пізнати, яке захоплююче вражіннє викликує в них наша пісня! Hepaз з такими "концертами" получені малі поговірки: наші стрільцї-співаки запізнають ся з чужими офіцерами, а при винї й папіросцї познайомлюють їх з кривдами, потребами та змаганнями України. А при прощанню зостаєть ся в серцї чужинця раз на все чудове вражіннє піснї, а крім того і згадка про поневолену її матїр...
Бувало й таке, що стрільцї співали штабови — через телєфон, а там "пани" слухали піснї — як ґрамофона... За те й докорювали нераз товаришам-співакам инші товариші, говорячи, що "співаки роблять з себе сміх".
Коли б хто хотїв говорити ширше про піснї, які співає наше стрілецтво, або колиб хотїв їх списати, — то повинен би для лекшої орієнтації подїлити їх на два головні роди: а) піснї, авторами котрих є знані поети-письменники; їх співано також перед війною, але тому, що їх прийняли загально стрільцї, заслугують на назву "стрілецьких". От напр. згадана вище пісня Б. Л. "Журавлї" (Бачиш, брате мій) і багато инших. Сї піснї можемо назвати прийнятими.
В противенстві до останніх стоять питомі стрілецькі піснї. Акторами сих пісень є самі стрільцї, майже всі незвісні; бо вони або давно вже згинули на полї слави, або попали ся в полон, або — не хочуть признати ся до авторства. Авторами питомих стрілецьких пісень бувають стрільцї інтелїґенти та стрільцї-Гуцули. Останнїх значна більшість. Звичайно так буває — і се цїлком природно, — що піснї, зложені інтелїґентами, співають такі самі стрільцї й то на нуту якої небудь прийнятої піснї, (напр. "Стрілець, то нинї велий пан" співане на нуту: "Султан, то в світї велий пан"), — а пісню, автором якої є товариш-Гуцул, співають стрільцї-Гуцули й середня кляса і то майже без виїмки на мельодію звичайної коломийки (напр. "Пісня про Маківку").
Обидва повищі роди стрілецьких пісень можна подїлити ще на в) загальні й г) модні. Що се таке?
Кождий співучий міг се сам досвідчити, що побіч пісень, які звичайно співаєть ся, трапляєть ся зчаста якась пісенька — звичайно нова, — що нам відразу лїпше подобаєть ся, ніж инші, — й ми співаємо її залюбки при кождій нагодї, нераз зачинаємо й кінчимо нею цїлий ряд пісень, котрі співаємо при забаві чи на товариських сходинах. Сю пісеньку маємо все на устах. Та по якімсь часї вона тр тить для нас свій первісний чар, ми самі дивуємо ся, що ми так до неї привязали ся були, покидаємо її та — зачинаємо співати иншу, що знову чим небудь нам подобала ся. Розумієть ся, що про якість сеї піснї рішає наш хвилевий настрій і обставини, серед яких у данім часї проживаємо. — Такі саме піснї мають й У. С. С. Сї піснї все в нього зміняють ся, все якась пісня у стрільцїв більше вживаєть ся, нїж инші, инакше кажучи, все одна пісня в них у "модї", і саме тому такі піснї, яким У. С. С. через якийсь протяг часу признавало першенство, можна назвати модними. Така пісня звичайно найлїпше характеризує життєві відносини стрілецтва в даній добі (коли та пісня була модною).
Коли яка небудь пісня є у стрільцїв у модї, то легко її почути на кождім кроці, де перебувають стрільцї. Її співають вони при розривках більше, нїж усї инші, а саме піснї загальні, які все є в рівномірнім уживанню та які в відношенню до модних можна назвати другорядними, — при грі в карти, на вправах, чи в походї, в стрілецькім арештї, а навіть стрілець, що йде з менажкою по обід, мугикає собі під посом модну пісеньку.
Модна пісня виходить з часом з так частого уживання та стає загальною другорядною піснею, — очевидно випирає її якась нова модна товаришка. (За приклад модної піснї послужить згадана вже пісня Б. Л. "Журавлї", співана сливе пристрасно в добі стрілецьких боїв на Бескидї).
Вже з повищого бачимо, що модною піснею може стати, як прийнята, так і питома стрілецька пісня. (В останнім випадку послужить за приклад згадана пісня "Стрілець, то велий нинї пан", уложена товаришем Г. Т.).
Питомі стрілецькі піснї повстають найчастїйше в полї. Товариші, що приходять до Сїчового Коша, чи то вилїчені зі шпиталю, чи просто з поля на відпочинок, виучують тих пісень товаришів у С. Коші, що не були в полї під ту пору, як ся пісня творила ся. Таким родом пісня з поля стає загально відома всьому стрілецтву. Вона звичайно стає на якийсь час модною (все одно чи в Гуцулів, чи інтелїґентів), а потім сходить до ряду загальної піснї. (За приклад питомої піснї з поля послужить "Поле і кедра нинї торжествують", співана на мельодію коляди "Небо і земля", властиво се перерібка сеї коляди).
Подібно й пісня, що утворила ся в Сїчовім Коди (кадрі), доходить з часом до стрільцїв у поле. Та саме в тім місцї можна добачити щось замітне. Стрільцї в полї приймають усяку пісню, що прийшла з Коша, "з резервою". Рідко коли приймаєть ся пісня "з кадри" в стрільцїв у полї. Се тому, що стрільцї в полї глядять з деякою злобою, а навіть деколи й з погордою на стрільцїв, що довго сидять у Коші, — а вже найбільше гордять таким, що деколи "відтягать ся від поля й Муски" та бажає свій побут у Коші якими небудь штучками продовжити. Такого називають попросту "маркирантом", а слїдом за тим і такі піснї, що приходять з Коша, а своїм змістом нагадують подекуди "маркирантське" життя, чи то нїби оправданим відтяганнєм від участи в боротьбі, чи висловлюваннєм бажань скорого мира, — називають маркирантськими піснями. За приклад піснї, яку в полї прозвали "гимном кадри" й піснею маркирантів, а яку співали давнїйше в С. Коші, послужить народня пісня:
Як ми пpийшлa карта тай нарокувать,
Став я свого неня просить тай благать:
Неню-ж ти мій, неню, вволи менї волю,
Йди за мене служить на ту войну...
а дальше:
Бо одна заплаче, бо я її брат,
А друга заплаче, бо я її сват,
А третя заплаче, бо плакати мусить,
Бо вона від мене перстень носить... і т. д.
Бачимо, що пісня сама в собі невинна, та в словах "неню-ж ти мій, неню... йди за мене служить на ту войну"... добачують стрільцї в полї відтяганнє від війни, а ізза слів "бо одна заплаче і т. д."... підозрівають, що такому, який се залюбки співає, дорожша сестра й любка над Україну...
Розумієть ся, що питомо стрілецькі піснї, без огляду на те, де вони повстали, бувають сентиментальні й веселі, чи то гумористичні. — Українська публика, що начитала ся стільки про стрілецькі бої, воєнні труди та небезпеки, на які стрільцї наставляють ся, певно думає, що стрільцї розпливають ся в смутку, тузї і в такихже піснях. А коли й припускає, що в них є гумористичні й веселі піснї, думає, що таких є дуже й дуже мало. А тимчасом грубо помиляєть ся, бо саме гумор, а подекуди й сатира пробивають ся сливе в кождій стрілецькій питомій піснї. Також і більшість прийнятих пісень становлять веселі піснї, а коли нї, то в кожнім разї не розпучливі, хиба поважні ("Реве та стогне"), а найвище сентиментально-любовні ("Ніч яка, Господи...").
Слїд також запримітити, що стрільцї співають також, хоч розмірно рідко, піснї польські, нїмецькі, мадярські, чеські і піснї, перейняті від полонених Росіян і закордоних Українців-салдатів, себто російські й піснї в закордонної України. Їх співають, як у полї, так і в Коші.
* Тільки в останнїм часї довідую ся, що рівночасно дпукуєть ся у "Дїлї" статя ВП. Професора І. Боберського п. з.: "Стрілецькі піснї і труби".
(Пр. Кв. Укр. Сїч. Війська.)
[Вістник Союза визволення України, 15.04.1916]
ІІ.
(Зміст: Дзеркало життя. Потреба здібностей, часу та сприяючих обставин. Убога "Пpecoвa Кватира". — Які піснї співають варполянські дївчата? На порозї розчаровання. Мрочкова кантина. "Квіт упавшого народу". Полєміка піснї).
Колиб хто, маючи обсерваційний змисл, близше вглянув у життє У. С. С., побачив би, що життє його докладно відбивають ся в його піснях, по більшій части питомих; пісня являєть ся доповненнєм стрілецького життя. Та з поодинокими добами переживань — зміняють ся також і стрілецькі піснї. Инші піснї співали стрільцї в часі свого побуту на Угорщинї, коли ворог найняв рідний край, инші, коли вони з весною м. р. весело повитали давно неоглядану вітчину.
А й опісля піснї, які вони співали в ріжних місцях свого постою, відбивають у собі обставини стрілецького життя, — їх радість чи невдоволеннє з ріжних розпорядків їх вищої команди, а накінець і признаннє чи обуреннє — супроти своїх старшин. Саме на тлї останнього пункту повстала більшість питомо-ориґінальних стрілецьких пісень, з яких ми декілька бодай вчасти наведемо в відповідному місцї.
Хто хотїв би саме в повищому роздїлї вказаною дорогою доходити глибше до пізнання життя У. С. С., потребував би передовсїм великих здібностей спостерігання, часу та сприяючих обставин. На мою думку найлїпше міг би з того вивязати ся саме У. С. С. Та тепер ледви чи котрому з них позволив би на се час, перериваний ріжними зайняттями військового характеру в Коші, а в полї, — то вже цїлком не можливо забирати ся до довшої працї, що вимагає спокою й уваги.
Правда, є в стрілецтві віддїл "Пресової Кватири", та він не признаний офіціяльно й тому більша скількість людей не має спромоги до нього належати, а тих декілька одиниць, що в ньому тепер працює, ледви може упорати ся зі щоденною хронїкою. (Се тільки на лїтературному полї, бо в инших напрямах сей віддїл досить розвинений, напр. на полї фотографовання).
Багато ще невідрадних обставин можна-б тут вичислити, та годї зневірювати ся, воно певно колись направить ся!
Та заки хто найдеть ся, що забереть ся до докладного обговорення мого предмету, я в доповненню до повищого натяку подам загальні нариси й побіжно зазначу, яким робом і наскільки стрілецька пісня промінювала ся до стрілецького життя в даній добі, наводячи всюди хоч часть піснї, характеристичної для якогось протягу часу.
Першому стрілецькому злетови з початком війни (у Львові та Стрию) товаришило велике завзяття духа й шовінїстична та заїла ненависть до Москалїв; не диво отже, що й пісень добирано таких, де внутрішнї почування знаходили-б свій вислів. Модної піснї не можна ще в ту пору назначити; співано багато пісень з однаковим захопленнєм. Замітна зворотка з того часу є:
Стій, царю, стій,
Настає вже бій;
Хоч Вкраїна ще в неволї,
То вже чути бiй на полї...
Ой, ще будеш висїв, царю, і т. д.
Співано також "По морю, по морю", "Ми жертвою в бою", "Який то вітер", "Ой, у лузї червона калина" (мельодія Ст. Чарнецького) і б. ин.
Наглу зміну в душевнім настрою стрілецтва можна було добачити в перших тижнях стрілецького постою на Угорщинї — в Ґорондї та Страбичеві. Первісне завзяттє й запал охололи, а радше усталили ся, стрільцї наче споважнїли духом. Рівночасно з обдумуваннєм великої мети, до якої їм слїд простувати, обзиваєть ся в них туга за домом, чого в першій хвилї не було, й вони шукають розради в сумовитих і тужних піснях, що пізнїйше рідше в них трапляєть ся. Ясними вечорами вересня виходить товариство на вулицю й тужними співами, як "Прощаюсь, ангеле, з тобою", "Реве та стогне" і т. ин. вколисує угорське село. З часом шукають стрільцї забуття у вражіннях чогось нового. Сходять ся вечорами на вино — та шукають розради в розмові з угорськими дївчатами й — циганками. Тодї повстає знана кождому стрільцеви пісенька, тодї модна:
Циганочко, циганочко, циганочко моя,
Краєть ся серденько, краєсь без ножа... і т. д.
Товариші зачинають нетерпеливити ся, стають нервовими й дожидають коли їх уже пішлють "на Москаля", й тут повстають такі собі ориґінальні рядки:
Будем бити Москаля, (3)
Аж му буде траляля (3)!..
Співаєть ся тут також таке, як "Гандзю мила, Гандзю люба", "А я ішов, вуйна жала", "Бодай ся когут знудив" і ин. А йдучи на вправи, далеко за село, співано:
Машерують добровольцї через Мезетеребеш,
Чи то військо, чи то банда, ти нїяк не poзбepeш...
а дальше:
Крiси мали, як тички,
А на плечах тлумачки.
Один світить Божим тїлом, а другий колїном і т. д.
(на мельодію: "Ой, зацвила черемшина"). Чиж повищий уривок піснї не малює вірно тодїшнього життя й відносин у стрілецтві?...
Уже в половинї вересня (1914) виходять усї стрільцї в поле, тільки хорі й нездібні зостають ся в С. Коші. І саме в сїм місцї зачинаєть ся той замітний подїл у стрілецтві: поле й С. Кіш (кадра).
З перших стрілецьких боїв найзамітнїйші: на Ключі, під Стриєм, Дрогобичем, Синевідськом і на горі Кобилї; вони знайшли свій відгомін у декількох питомо-стрілецьких піснях, уложених стрільцями-Гуцулами. Опісля майже цїлу зиму проводять стрілецькі сотнї коло Бескиду. На Бескидї навязав ся так зв. "ширборклюб" (товариство пива й вина; — sör-bor мадярські слова: пиво-вино), членами котрого були найлїпші стрільцї-співаки. Вони сходять ся що дня перед наметом стрілецького штабу та співають піснї ріжного роду. Саме тодї входить до стрілецького репертуару пісня Б. Лепкого "Журавлї" та стає на довгий час модною. Співають ся піснї: "Поховали отамана", "Чорна хмара зза лиману" і ин., а попри те й веселї, пр.:
Он, піду я до дохтора
Бо я чогось дуже хвора... і т. д.
Залюбки співаєть ся тут і польські піснї веселого змісту, напр.: "Czеmu ty, dziewczyno", "Na krakowskiej wieży", "Mamciu moja, mamciu!" і ин. У походї співаєть ся також модну тодї пісню, де між иншим говорить ся:
Попереду сотник іде — раз, два, три,
Він до пекла з нами піде; раз, два, три,
Бо він хлопець, як сметана,
Має ранґу капітана і т. д.
Тимчасом у Сїчовім Коші на Угорщинї по перших стрілецьких боях збираєть ся значне число стрільцїв, що прийшли на відпочинок з поля або по вилїченню з одержаних ран зі шпиталю. Зачинаєть ся орґанїзація Коша. Поза короткими вправами не мають товариші нїчого до роботи. Сходять ся на кватирах або по гостинницях і тут при чаю й винї співають свої піснї та виучують ся мадярських. Мадярська любовна пісенька "Szop aszannyak kuriczalok"* (До гарної жінки залицяюсь) була довго на устах стрільцїв; аж у Галичинї вона призабула ся. Співано також "Nekem hajan aszszany kel"** (Хочу мати таку жінку), мадярський гимн і ин. Сї піснї прийняли ся також і в полї.
У перших днях сїчня (1915) вибирав ся С. Кіш з Ґоронди до Варполянки коло Мукачева. Стрільцї, що тодї там були, оповідають, що не тільки сїльська молодь, але й старушки виправляли стрільцїв з плачем на село, просячи їх, щоб вони приходили до них що недїлї заспівати...
Найдовше, бо поверх пів року, був С. Кіш на постою у Варполянцї (Замковій Паланцї). Тут мешкають угорські Українцї-Руснаки, але більшість становлять Нїмцї-кольонїсти. Вони, дарма, що чужий народ, з часом так привязали ся до наших стрільцїв, що любили їх як власних синїв. Boни захоплювали ся стрілецькими "концертами", яким прислухували ся що вечера. Серед широкої вулицї збирав ся стрілецький хор і, починаючи від піснї: "Ой, у лузї червона калина", співав до пізної ночі. Навколо їх збирала ся вся тутешня молодь, а по кождій піснї лунали голосні оплески й оклики: "Eljеn Ukraina! Szеp, pеrszep!" (Славно, Україна! Красно, чудово!).
Стрільцї співали часто в церкві в Мукачеві, а декілька разів давали дїйсні концерти для мадярської публики, яка їм за кождим разом уладжувала формальні овації. І диво, що такі шовінїстичні Мадяри, котрі з ненавистю дивлять ся на все, що чуже, признали "Українї" першенство піснї! По всїх довколишніх "руснацьких" селах були стрільцї звісні ізза своїх пісень; вони так позискали собі мешканцїв, що ті приходили з далеких сїл і запрошували стрільцїв на весїлля та хрестини.
По кількамісячнім побутї стрільцїв у Варполянцї не було тут дївчини нї хлопця, щоб не знав декілька українських пісень. Дівчата, працюючи в полї або йдучи ввечері на прохід, співали "Ой, не ходи, Грицю", "Бодай ся когут знудив", "Через річеньку, через болото" і ин., а шестилїтнї хлопцї, ставляючи ся в чвірки, співали "Гей, там на горі" та "На вулицї сурма грає"... Лагідне угорське підсоннє й добрі люде дїлали додатно на виздоровлїннє хорих чи змучених стрільцїв, що приїздили до Паланки. Вони своїми піснями й веселою вдачею так приєднали собі тамошнїх мешканцїв, що ті з плачем, як своїх дїтей, виправляли стрільцїв з села, коли вони з початком липня м. р. вибирали ся до Галичини.
Першим місцем постою С. Коша в Галичинї було село Камінка в скільських горах. Треба зрозуміти, як страшно відбила ся на стрільцях та ріжниця між багатою Угорщиною та знищеною Москалями убогою Камінкою; як пригинав їх серця вид убогих, зажурених і тому й непривітних селян Камінки! Задля невідрадних обставин, серед яких жило ся тут стрільцям, нервовість доходила до найвищого ступня. Заглушення її шукали стрільцї в ходженню по лїсах на малини — та в російській піснї "Жиди хотять свободи", яка перед виїздом з Угорщини стала модною в інтелїґентів. Попри неї співали — на Угорщин" рідше "Спить город", "Отчего эта ночь", "Росіє, Росіє" й перейняту від полонених салдатів-Українцїв пісню "Прощай, деревня, прощай, Кавказ". Стрільцї-Гуцули співають пісню "Про Маківку та Степанівну". Сю пісню зложив хтось саме по битві на Маківцї — в маю. Ось вона:
Гей, дївчина молодая пригнула калину,
Ідуть наші добровольцї з гори на долину.
Поставали всї рядами тай стали у лаву;
Як вибили Москаленьків, дістали похвалу.
...Товаришка Степанівна з стрільцями бiдyє,
Стрільцї бють ся на Маківиї, вона бандажує.
...Ой, Маківко нещаслива, скажи ти зрадлива,
Скільки наших товаришів ти зі світа змила?
...Ой, пють конї копитами, аж каміннє скаче,
А за нашов Степанівнов цїлий курінь плаче!...
До витворення якоїсь модної піснї у стрільцїв-інтелїґентів тут не прийшло. Натомісць вірно змальованнє переживань C. Коша в Камінцї можна знайти в тодїшнїх числах стрілецького гумористичного орґану "Самохотника", що виходив тодї лїтоґрафований досить часто й містив гуморески та їдкі сатири на тему "стрілецького дня". М. ин. якийсь реконвалєсцент під прибраним іменем Тамбор нарікає на відносини в стрілецтві під ту пору, яких і не знести було, а при кінцї кличе майже розпучливо:
Гей, Ґорондо, Варполянко, камінецькі гори, —
За що мучать нас там дуже? Ми всї ідем в поле!...
Характеристичною вказівкою на тодїшнї часи є також "12 стрілецьких — рідко"' С. Смика, де м. ин. є таке:
Рідко котрий стрілець ходить взутий...
Рідко котрий інтендант є голоден... і т. д.
Але бувало там і таке:
Порічки, веприни і малини —
І всякі инші "ростини"
Можна набути танo у баби Тетьини!...
На сїм місцї треба також сказати дещо про стрілецьку кантону, що заснувала ся ще на Угорщинї й саме від часу побуту С. Коша в Камінцї має для нього неабияке значіннє. Тут збирають ся переважно стрільцї-інтелїґенти на поговірку, а коли при пиві й винї трохи підохотять ся, затягають пісень і сиплють дотепами. "Кантина" рішає від тепер завжди про модну пісню в Коші.
В часї побуту в Камінцї співано в кантинї побіч инших пісень найчастїйше: "Журо-ж моя, журо!", а з чужих чеську "Sedl drotar prer ulici", — та нїмецький гимн "Die Wacht am Rhein". Зате в погідні вечері можна було почути тенорове сольо тов. Семаня "Гетьмани, гетьмани", або тов. Банаха "Finale" (Б. Лепкий—М. Сїчинський), що співали під голим небом, а голос їх лунав далеко скільськими горами та вливав у слухачів сяку-таку розраду... А десь зі стодоли чи з оборога було чути мадярське "Szep aszszannyak kuriczalok", що лунало наче спомин з угорської сторони.
З початком вересня м. р. перенїс ся О. Кіш з диких гір Камінки до Майдану-Боднарова під Станиславів. Лекше відіткнуло ся тут стрільцям; тут повіяло на них справдешнїм теплом рідного краю. В противенстві до вбогих і прибитих горем селян Камінки стрічають тут стрільцї гостинних і свідомих людей, що розуміють значіннє стрільцїв і вміють їх відповідно прийняти. Не диво отже, що тутешнїй побут Коша в дечім подібний до побуту його на Угорщинї. Стрільцї визискують веселість і бодрість духа та відвдячують ся своїм господарям співами й веселими оповіданнями своїх пригод. — Співано тут найчастїйше "Стоїть явір над водою", "Ой, любив тай кохав", що стало тодї модним, "Стоїть гора високая" і т. ин.
При кінцї вересня м. р. переходить С. Кіш до Гнильча, повіту Підгайцї, а його тутешнїй побут є наче продовженєм побуту в Майданї. Головно добачуєть ся тут оживлений як нїколи рух у стрілецькій кантинї. Ось один образець!
Стрільцї, що мають відходити в поле, прощають ся тут з товаришами, що ще зостають ся в Коші. Запивають дружбу та приятельську вірність. Ось встає загальнозвісний всьому стрілецтву гуморист-інтелїґент товариш С. Перчинський і напів жартом, зрештою з поважними рухами бесїдника, говорить до "народу"...
"Квіте упавшого народу! Не трать надїї в будучність і май віру в добрий вислїд сеї заверухи-війни — для неньки України! Будь певний, що ми, котрі за Неї робимо "ґефехт за ґефехтом", у полї і в кадрі напинаємо свої молодечі груди, — знайдемо по війнї признаннє в нашого патріотичного громадянства!"
— "Що дай, Боже, — амінь!" — перериває хтось з гурту, — а т. П. докінчує: "На здоровлє наших братів — "самохотників" у полї й за добро неньки-вітчини — випиймо ми, квіт упавшого народу, отсю чарку "вопае шнапур — ае"! З народом!..."
Лунає веселий сміх товариства, вдаряють ся чарки, сиплють ся здорові дотепи, а опісля цїла кантина трясеть ся від голосних співів...
Стрільцї-інтелїґенти співали тут (у Гнильчу) найчастїйше "Ой, у гаю при Дунаю", що було якийсь час модним, а товариші-Гуцули й середня кляса співали залюбки пісню про зведену "Катерину" та "Ой, пє Байда", якої вивчили ся від стрільцїв-рекрутів, що недавно затягли ся до У. С. Війська. Часто співано тут також зненавиджену саме "полем" пісню: "Як ми прийшла карта".
Не годить ся поминути тут ориґінального рядка, що дає багато до думання:
Чоловік тeпер — на бороду плює...
який співали підохочені товариші — й продовжали в безконечність, вставляючи замісць слова "бороду" ріжні слова після вподоби: напр.:
Чоловік тепер — на Москаля плює —
Чоловік тепер — на Микиту плює —
Чоловік тепер — на кантину плює — і т. д., і т. д.
Чи-ж не малюєть ся в повищих рядках добродушність і те дивне легковаженнє, з яким людина, підохочена "з гoря", відносить ся до цїлого світа?...
В перших днях падолиста (минулого року) перенїс ся С. Кіш до Славентина коло Рогатина, а в тиждень опісля до Свистїльник (сусїднє село), де й досї зостаєть ся. Тут повищий рядок поволї виходить з моди; товариші цїлий падолист і грудень співали залюбки "Любов, дївчино, наче сон", повторяючи всї попередні піснї, головно з Гнильча. Десь у сїчнї с. р. стали співати "Ой, по горі, по високій", що стало на короткий час модним. Товариші-Гуцули вернули знову до піснї про Катерину.
На нуту сеї піснї співають залюбки стрільцї-інтелїґенти в підофіцерській кухнї жартобливі рядки, присвячені комусь з своїх товаришів, а найчастїйше підхорунжому др-ови Ч., що тїшить ся пошаною у стрілецького загалу. Ось дещо з них:
...А наш батько лисий главов, великий розумом,
Гей, гей, уха-ха! — великий розумом,
Що не зробить головою, то доробить умом —
Гей, гей і т. д.
На Різдво прийшли з поля до С. Коша дві замітні питомо-стрілецькі піснї: а) "Вся старшина вже зійшла ся",*** якої з деяких причин не слїд тут подавати, та б) згадана вже пісня "Поле і кадра нинї торжествують", перелицьована коляда "Небо і земля". Першу з них співали вже і в Коші, але остання, що зачинаєть ся словами:
Поле і кадра нинї торжествують:
У полі бють ся, в кадрі — "маркирують"...,
очевидно не прийняла ся. (Як бачимо, натякає злобно на "маркирантство" товаришів у С. Коші).
Зате, наче в відповідь повищій піснї з поля, повстала рівночасно питома пісня в Коші, — ориґінальна своїм добродушним змістом, про яку ми на вступі згадали. Ось її часть:
Стрілець, то велий нинї пан,
Найбільший в цїлім світї:
Йому чудесно всюди йде:
На войнї — й при "кобітї".
Все брацтво наше сїчове —
Компанія достойна,
Та перед водить тут усе
Преславна "стара война"...
___________
Нераз між брацтвом сїчовим
Зла вістка надлїтає,
Що наш отаман всїх "старих"
На войну посилає!
...Гарматнї кулї не страшні —
— Анї велика бочка, —
"Алярм" лиш крикнуть — і ми всї
Стаєм на збірцї — в Мрочка! (Властитель кантини).
Сеї піснї певно не приймуть у полї й назвуть її "маркирантською". Се потягне за собою нову "полєміку пісень", овочем якої будуть нові питомі піснї в полї та в Коші.
Отсе загальні й дуже побіжні риси того, ще й так недокінченого образу, на якім стрілецька пісня загалом має явити ся як погідне дзеркало душі та дивних переживань усього У. С. Війська.
* Читай: Сейн осонньок курізальок.
** Читай: Некем гойон осонь кел.
*** На нуту : "Ой, на горі снїг біленький".
(Пр. Кв. Укр. Сїч. С.).
[Вістник Союза визволення України, 23.04.1916]
23.04.1916