З народньої словесности галицької України в часї війни.

А в суботу дуже рано

Сонце ся мінило;

Приснив ми ся сон дивненький,

Нїчо ми не мило.

Ой, не був то сон дивненький,

Іно справедливий!

Прийшов папір о півночи:

Збирайте ся живо.

Тай до двайцять штири годин

Вставай та збирай ся,

Вже й покидай жінку, дїти,

Слезами вмивай ся.

Серед жнива, конець робіт,

Смуток наступає;

Пращає ся отець з дїтьми,

Мати умлїває.

Ой, поверніть, тату, з вoйни,

Повернїть скоренько,

Звозіть снопів, сїйте жито,

Бо ми ще маленькі.

Бо як коса зітне зїлє,

То воно зівяне;

Неоден вже oтeць дїтий,

Жінки не застане.

Бо на войнї нема браку:

Бідний чи богатий,

На кого Бог зіслав кулю,

Мусить умирати.

Ой, там в полю край дороги

Явір зелененький:

Пращає ся бідний жовняр

З конем вороненьким.

З ким же має ся пращати,

Як не має тата,

Анї жінки, анї дїтий,

Нї сестри, нї брата?

Анї кому жалувати,

Анї заплакати,

Анї кому на могилї

Хреста закопати.

Неодная мати плаче.

Слези проливає.

Пішла-б сто миль піхотою,

Де муж спочиває.

Пішла-б мати з сиротами

На вітця могилу,

Заплакала-б, що лишив ї

З маленьков дитинов.

Не плач, мати, не жури ся,

Дїточки дрібненькі;

В чистім полю похований

Твій муж молоденький.

Не завдавай, мати, дїтям

Жалю великого;

За вітчизну кров ся ллєє

З твого миленького.

За Самбором у Карпатах

Там лїси розбили

І там майстри кілька тисяч

Хрестів наробили.

Бо на войнї варто вмерти:

Гарно поховають,

Санїтети погріб справлять,

В яму закопають.

Оден тягне за рученьку,

Другий за чуприну,

Третий каже: Робіть місце

В саму середину.

Наскладали отцїв, синів.

Як селедцїв в бочку,

Тай убрали pанeнoго

В вапяну сорочку.

Звідки, мати, будеш знати,

Де муж у могилї,

Коли война так далеко,

Пятьдесять двi милї?...

Кождий жовняр має бляшку

Із правого боку,

Дізнає ся вся родина

За півтора року.

Санїтети знайдуть бляшку,

Віддають старшому;

Старший в книги записує,

Дасть знати до дому.

(Записав від Михайла Сиграна з Кологури, пов. Бібрка, — Іван Нїмчук).

Від Редакції: Пісню співають в австрійсько-українськім 24 полку. Як співають її в марші, — пишуть нам — багато людей плаче, так хапає вона за серце!

[Вістник Союза визволення України]