З історії Львова
І.
Велику, насичену яскравими подіями, історію має Львів — старовинне українське місто.
За 700 років свого існування він пережив так багато, як, мабуть, ні одне з міст України.
Збудований в кінці 40-х на початку 50-х років ХІІІ ст. князем Данилом Романовичем і сином його Львом, Львів швидко зробився значним центром Галицько-Волинського князівства, а в ХІV ст. став його столичним містом.
Через 100 років після заснування Львів був захоплений польським королем Казимиром і, за винятком років угорської окупації — 1370—1387 — він на довгі часи, аж до 1772 р. попав під владу польських феодалів.
Під час першого розподілу Польщі в 1772 р. Львів увійшов у склад Австро-Угорщини, в якому був ах до 1918 р.
В 1919 р. багатострадний Львів захопила тількищо створена Антантою поміщицько-капіталістична Польща, влада якої продовжувалась 20 років. Добре пам’ятає Львів ці жахливі роки національного гніту, знущання над робітниками і селянами.
ІІ.
Важкі часи переживало в ХІІІ ст. Галицько-Волинське князівство, яке утворилося в наслідок об'єднання найміцніших на південному заході Русі князівств Галицького і Волинського.
Поляки та угорці здавна намагалися захопити багату Галичину, яка лежала на важливому торговому шляху, що з’єднував захід зі сходом, Балтійське море з Чорним.
Галицько-волинські князі Данило та Василько Романовичі, при підтримці народних мас, успішно боролися проти польсько-угорських загарбників. В 1245 році в битві під Ярославом польсько-угорське військо зазнало рішучої поразки.
Зі сходу насувався новий страшний ворог — татари, які на той час окупували російські землі і кілька разів нападали на Галичину.
Важко було князю Данилові боротися на два фронти — проти польсько-угорських загарбників і проти татар. Данило виявив себе здібним дипломатом: він визнав свою залежність від татар, але одночасно зміцнював свою державу, збирав сили для боротьби з татарськими завойовниками. І татарським ханам дуже швидко довелося врахувати міць Галицько-Волинського князівства. Неодноразові сутички з татарами закінчувалися перемогою галицьких дружин.
Велику роль в боротьбі проти татарських нападів відігравали укріплені міста, які водночас були центрами ремесла і торгівлі. В старі і нові міста князь Данило закликав досвідчених німецьких майстрів, ремісників із зруйнованих російських міст, давав притулок тим, хто втікав від татар.
Саме тоді був збудований Львів, названий князем Данилом іменем свого сина Льва.
Першу звістку про Львів дав літопис під роком 1259, коли горів Холм і полум'я "со Львова зряще видети...". Літописне свідчення дає можливість встановити, що Львів було засновано, очевидно, в кінці 40-х на початку 50-х років XIII ст.
Добре оборонне розташування горбів, які височили над Львовом, вигідне положення Львова на торговому шляху були причиною виникнення і швидкого розвитку нового міста.
Наявні матеріали так змальовують Львів часів Галицько-Волинського князівства. На західному горбі, який спускався до нинішньої Замкової вулиці, знаходився "дітинець" — замок, найбільш укріплене місце. Цей горб відокремлювався тоді від центрального горба, на якому знаходилась сторожева вежа — "будельниця". Пізніше, в 60-х роках XIV ст., на центральному горбі польський король Казимир збудував "Високий замок".
Навколо укріплень дітинця знаходився "окольний город", в свою чергу оточений валами і частоколами. В окольному городі мешкали бояри і князь в своєму палаці.
Через браму окольний город з'єднувався з підгороддям. Брама ця, очевидно, знаходилась там, де тепер проходить вулиця "Під брамкою". Центром підгороддя був "Старий ринок", найстаріший у Львові. Біля ринку проходив волинський шлях — нинішня Жовківська вулиця.
Підгороддя було також укріплене, але звичайно, гірше, ніж дітинець та окольний город. Під час ворожих нападів, в разі потреби, населення ховалося за валами окольного города або дітинця. У Львові в часи Галицько-Волинського князівства було досить велике населення. Більшість населення складалося з росіян. Далі йшли: вірмени, німці, татари, євреї, караїми.
Розвивався Львів дуже швидко і за короткий час зробився галицьким центром торгівлі і ремесла.
ІІІ.
Місто розвивалося і поширювалося в умовах татарських нападів. В 1261 р. татарський хан Бурундай примусив князя Льва зруйнувати львівські укріплення. Лев виконав це, але не відмовився від поновлення фортеці і за кілька років зробив нові укріплення ще міцнішими.
Коли в 1283 р. татари знов напали на Львів, вони два тижні стояли під замком і не могли його взяти.
На початку XIV ст. поновлюються спроби поляків та угорців загарбати Галичину і Львів, використавши ослаблення Галицько-Волинського князівства в наслідок татарських нападів і роз'єднання її з іншими українськими землями, які на той час були приєднані до Литви. Боротьба між князями, які намагалися посилити центральну владу з феодалами-боярами, також ослабляла Галицько-Волинське князівство.
В 20-х роках XIV ст. померли останні нащадки князя Данила. Свою кандидатуру на Галицько-Волинський престол виставив родич померлих, мазовецький (польський) князь Болеслав. Болеслав з'явився у Львові, який був уже тоді столичним містом князівства.
Львів'яни не хотіли прийняти Болеслава. Тоді він зобов'язався захищати Галичину проти поляків, прийняв православ'я і в 1323 р. став Галицько-Волинським князем під іменем Юрія II.
Своїх обіцянок Юрій Болеслав не виконав. Карл Маркс говорить про князювання Юрія Болеслава в Галичині: "там свирепствовал Болеслав Мазовецкий и хотел принудить своих подданных греческой веры перейти в латино-католическую веру, использовал против них союз с Польшей и Венгрией и иностранных наемников"*).
Проти Юрія Болеслава, проти польсько-католицького гніту піднялося повстання. В 1340 р. бояри отруїли Юрія Болеслава.
На Галицько-Волинське князювання був закликаний син великого князя литовського Гедиміна — Любарт. Влада Литви була меншим лихом для українських земель, ніж панування Польщі. Висока київська культура, яка весь час трималася в Галичині, була поширена і в Литві.
Але польські феодали на чолі з своїм королем Казимиром — родичем Юрія Болеслава — розпочали війну з Литвою за володіння Галичиною.
В кінці квітня 1340 р. вони, в союзі з угорськими феодалами, обложили Львів. Львів’яни стійко трималися. Але в місті почався голод. З другого боку, Казимир обіцяв мешканцям Львова недоторканість віри і законів. Вичерпавши всі можливості оборони, Львів відкрив ворота. Поляки вдерлися у Львів і розграбували його. Казимир не додержав свого слова. Він загарбав у Львові великі цінності, які утворилися тут за сто років інтенсивної торгово-ремісничої діяльності. Вироби з золота і срібла, князівські речі — трон, корони — все це вивіз Казимир з собою в Краків.
Не встиг ще він повернутися додому, як повстала Галичина, повстали львів'яни проти польського ярма. В червні того ж 1340 року довелося Казимирові знову здобувати Львів, населення якого ще раз переживало жахливі години.
Продовжується війна ніж Польщею і Литвою, яку підтримує населення Галичини.
З кінця 1340 по 1349 рік Львів був вільний від польських феодалів. В цей час на чолі управління Галичиною стояв боярин Дмитро Дєдько, енергійна і талановита людина.
Але недовго тривало мирне життя у Львові. В кінці 1349 року політична ситуація склалася не на користь Галичині. Литва була ослаблена в наслідок війни з Орденом. Польща використала це, уклала воєнний союз з Угорщиною і знову почала наступ на галицько-волинські землі.
Велика польсько-угорська армія вдерлася в Галичину і Львів утретє був захоплений Казимиром.
Разом з польськими панами з'явилися у Львові католицькі монахи, які почали запроваджувати релігійний гніт. Римський папа Климент VI всіляко підтримував польських феодалів. В 1352 р. папа оголосив "хрестовий похід" проти росіян та литовців.
Війна Польщі з Литвою за Галичину триває і в 50-х роках ХIV ст. Двічі, в 1350 та 1351 рр., Львів займають литовські війська, територія міста та його околиць знову стає місцем воєнних дій. 1352 року Польща уклала з Литвою перемир'я, за яким Волинь залишалася за Литвою, а Галичина і Львів переходили під владу Польщі.
Львів галицько-волинський втратив свою незалежність.
Встановлення польської влади проходило в умовах безперервних повстань населення Галичини проти польських феодалів. Карл Маркс говорить про це: "Казимир завоевывает всю Червонную Русь или Галицию... должен был бороться теперь против этих русских подданих..."**).
***
В 1370 р. помер Казимир. В Галичині знову спалахнуло повстання, але воно було жорстоко придушене угорським королем Людовиком, війська якого окупували Галичину.
За угодою, складеною ніж Польщею і Угорщиною ще в 1350 році, Галичина і Львів перейшли до Угорщини. З 1370 по 1387 рік у Львові хазяйнували угорські феодали, які, крім назви, нічим не відрізнялися від польських***).
В 80-х роках XIV ст. зміцнилося становище Польщі, яка склала з Литвою т. зв. "Кревську Унію".
За умовами цієї Унії, литовський великий князь Ягайло одружився з польською Ядвигою і становився одноразово польським королем.
Литва пішла на воєнний союз з Польщею для того, щоб успішно боротися проти агресії з боку Ордена.
Ягайло охрестився в католицтво і прийняв ім'я Владислава. Він зобов'язався повернути Польщі землі, захоплені в неї будьким і будьколи.
Тепер польським панам легше було знову захопити Галичину. Це відбулося в 1387 році і було оформлено універсалом Ягайла, виданим 1 жовтня 1389 року, за яким Львів переходив до Польщі.
З того часу на багато століть, аж до 1772 р., встановилася в Галичині та у Львові влада польських панів.
*) Архів Маркса і Енгельса (т. V стор. 347)
**) Архів Маркса і Енгельса (т. V, стор. 347).
***) В 1372—1378 рр. Галичина знаходилася в ленному володінні князя Владислава Опольського.
Г. Гербільський, ст. науковий працівник Львівського історичного музею.
[Вільна Україна]
02.04.1941