Українська для українців

Цілком очевидно, що скандальний мовний закон Ківалова-Колесніченка скасувати наразі немає можливості ані у Верховній Раді, ані поза її межами. Так само очевидно, що прийняти альтернативний закон авторства Сергія Головатого шансів також нема. А тим часом україномовні українці стикаються з мовною проблемою чимраз частіше. Українська остаточно позбулася юридичного захисту. Засилля російської триває.

Від опозиційної частини українського політикуму чуємо чимало декларацій та заяв про те, як треба вболівати за рідну українську мову. Однак чи йде справа далі від слів? «Z» дослідив «мовоохоронну» діяльність тих, хто найбільше про неї говорять, а також ті громадські ініціативи на захист та розвиток української, які до політики і влади жодного стосунку не мають.

Немає виборів – немає мови

Про те, що закон Головатого не буде прийнятий у Верховній Раді нинішнього складу, відверто кажуть навіть ті, від чийого імені цей закон у парламенті реєстрували. Однак, на думку декого з опозиціонерів, цей законопроект покликаний наразі виконувати іншу функцію. «Ми проводимо презентації цього законопроекту серед людей і таким чином продовжуємо свою кампанію на захист української мови. Це декларація нашої мовної позиції», – каже народний депутат від «Свободи» Юрій Михальчишин. Він повідомив «Z», що як депутат-мажоритарник презентує законопроект на своєму окрузі, тобто мешканцям Львова, а його соратниця Ірина Фаріон долучається до такої роботи і в інших реґіонах країни.

Задля справедливості згадаємо ще й свободівський тролінґ російськомовних промовців з трибуни ВРУ. Та невже це все, на що тепер, після закінчення гучної передвиборчої кампанії на захист української мови, спромоглися її фіґуранти?

Принаймні ні про що більше в народних депутатів-опозиційників нам довідатися не вдалося.

Аж ні! Ще, як повідомив «Z» Юрій Михальчишин, фракція «Свободи» звернулася із закликом до Національної ради з питань радіо та телемовлення додати до переліку тих цифрових каналів, які транслюються в мережі Т-2, дитячий україномовний телеканал «Малятко». Поцікавитися справами того ж таки каналу планує і народний депутат від «Батьківщини» Ігор Васюник, який вирізнився на своєму виборчому окрузі (місто Львів) масштабною мовною кампанією у передвиборчий період.

Нагадаємо, що гасло «Нас єднає мова — єдина державна мова» — креатив передвиборчого штабу саме Ігоря Васюника. За підрахунками Комітету виборців України, на біл-борди з тим гаслом лише за місяць витратили 120 тисяч гривень, а висіли вони всі чотири місяці, поки тривали виборчі перегони. «Захищати українську мову у Львові — це абсурд», — сміялися тоді конкуренти. Однак Васюник тим не кремпувався, а ще й влаштував у центрі Львова «фан-зону української мови», де цілими днями чергували спеціально найняті та навчені люди. Цікаво, що «фан-зону» згорнули просто-таки на другий день після парламентських виборів, які пан Васюник, до речі, виграв.

«Я і зараз продовжую роботу на захист і підтримку української мови», — переконує нас Васюник. Серед конкретних справ називає ініціацію та фінансування премії імені Петра Яцика, яку цього року у травні планують вручити двом молодим людям, які пропагують українську мову та культуру, — дві премії по три тисячі гривень кожна. А також видання та презентація книжки «Українські співи».

«В Одесі у квітні презентуємо книжку Ярослава Радевича-Винницького "Мова і нація". Ця книжка говорить, що таке державна мова для справжнього українця. Другим кроком буде презентація цієї книжки у якомусь східному реґіоні країни», — звітує Ігор Васюник. Від себе додамо, що «Мову і націю» пан Васюник видав ще восени минулого року, тобто в період передвиборчої кампанії. А також те, що обидві книжки, презентації та премії пан Васюник фінансує власним коштом та з допомогою тих людей, які утворювали його перевиборчий штаб, а зараз є офіційними помічниками його як народного депутата.

Ну, що ж — це краще, ніж нічого. Однак питання полягає в іншому: чи можуть бути помічні такі точкові акції за ситуації, яка склалася в мовній царині? На презентацію книжки про значення мови для нації прийде сотня гурманів, тимчасом як наступ на мову йде «широким фронтом» через засоби масової інформації, кінематограф, видавництва тощо.

Поможи собі сам

Усі, хто намагаються скористатися україномовним продуктом, — чи то придбати(«скачати») дубльований українською фільм, чи то комп’ютерну гру, чи книжку собі або дитині, — засвідчать, що ситуація виглядає так: україномовний продукт або відсутній, або дорожчий, або неякісний. Хто працює у цьому напрямку? Виглядає на те, що ця ніша повністю вільна для ентузіазстів.

Фінансист Олеся Дячишин років зо два тому зіткнулася з проблемою, що не може запропонувати своєму маленькому синові україномовну навчальну гру. «Ми придбали планшет, але розвиткових ігор українською не знайшли. Все або російською, або англомовне. Моя дитина, бавлячись на комп’ютері у два рочки, вивчила англійський алфавіт, а українську абетку показати не було на чому», — розповідає свою дуже типову для україномовних сімей з дітьми ситуацію пані Олеся. Разом з чоловіком, програмістом, вона запропонувала створити бодай одну україномовну комп’ютерну забавку своїм колеґам з ІТ-компанії. Зібралося товариство десь двадцяти осіб, які у вільний від основної роботи час протягом року «писали», малювали, озвучували і врешті минулого року влітку презентували україномовну інтерактивну гру для найменших «Мишеняткова абетка».

«Це наш соціальний проект. Ми зробили цю роботу без фінансування і зараз абсолютно безкоштовно пропонуємо батькам і їхнім діткам», — розповідає Олеся. Вона каже, що команда творців Крутя (саме так звуть героя «Мишеняткової абетки») має концепцію розвитку цього проекту і створення навчальних ігор з читання, лічби тощо. «Однак, для цього потрібна більш методична робота. Самотужки цього вже не зробимо. Було б чиєсь зацікавлення і підтримка, можна було б багато чого ще зробити», — запевняє Олеся. Однак такого зацікавлення людей, здатних профінансувати цю справу чи надати їй бодай якусь владну підтримку, наразі нема.

Цікаво, що під час минулорічної виборчої кампанії, до команди авторів «Мишеняткової абетки» зверталися певні політики з пропозицією допомогти «просунути» вже готовий продукт. «Ми від такого відмовилися. Ми зробили цю гру самі і самі її просунемо», — відказала Олеся Дячишин.

На майже цілковиту відсутність україномовного ігрового забезпечення як на велику мовну проблему вказує також один з активістів сайту громадської ініціативи «Гуртом» Володимир Левчук. «Гуртом» — це сайт підтримки всього українського, тут розміщують україномовний продукт, спілкуються, збирають кошти на якісну українську «озвучку». Протягом минулого року професійно у студіях озвучили 65 кінострічок, ще 15 — в роботі. Заснований у 2007-му сайт працює виключно на приватній ініціативі окремих людей.

«За цей час на "Гуртом" зареєструвалося 400 тисяч користувачів. Реально активних з них — щонайменше 100 тисяч. А тих, хто викладає на сайт матеріали, є чоловік 100–200», — розповідає Володимир Левчук. — Люди працюють у вільний від роботи час. "Гуртом" — це громадська ініціатива, ідея, яка прийшла в голову звичайних людей. Ми діємо поза політичними партіями, поза державними організаціями».

«Гуртом», як і «Мишеняткова абетка», не розраховуює на жодну підтримку політиків чи влади. «Особисто я прихильник ініціативи знизу. Люди собі збираються і разом роблять великі справи чи малі — як виходить. А те, що роблять окремі політики на захист мови, — видавництво якихось таких специфічних книжок, організація презентацій, гучні заяви, — це є пусте, у кращому випадку якась шараварщина», — каже Володимир.

Нещодавно сайт «Гуртом» започаткував ще один проект — громадський рух з такою самою назвою. Це аполітична організація людей, об’єднаних спільним бажанням користуватися україномовним продуктом і готових на громадських засадах докладати до цього працю.

«Основне надбання "Гуртом" — це спільнота небайдужих. Тепер ми хочемо спробувати зробити щось більше, ніж сайт, вийти взагалі за межі Інтернету», — ділиться планами Володимир Левчук.

І нам залишається лише бажати успіху всім тим, хто вболівають за присутність української мови в інформаційному просторі, щось таке важливе для цього роблять, і при тому не є ані при владі, ані при великій політиці. Тим часом за гучними гаслами власне політиків, як ми вже побачили, часто жодної суттєвої роботи не стоїть. Зареєструвати у Верховній Раді супер-закон, який не має перспектив бути затвердженим цією Верховною Радою, — це добре, але цього не досить. Їздити містами і презентувати цей законопроект людям — теж трішки не те. Партії, які на позір найбільше вболівають за мову, мають у своїх руках владу в більшості західноукраїнських областей, однак жодних кардинальних змін в інформаційній політиці там ми, нажаль, не спостерігаємо.

«У кінотеатри повертається російськомовний дубляж. На ліцензованих дисках теж немає української доріжки. Субтитрування відбувається формально, таке враження, що автоперекладачем», — зауважує Володимир Левчук. Ми ж додамо, що в ефірі FM-станцій та в телевізійному просторі — якщо не суто російська, то принаймні точно двомовна ситуація.

«Зараз ситуація з українською мовою погіршується чи не щодня. Ми невпинно відкочуємося назад. І йдеться зараз вже знову не про чистоту української, а про її виживання взагалі. Українську мову треба справді рятувати», — каже автор поданого від опозиції мовного законопроекту Сергій Головатий. І він має рацію. Однак виглядає на те, що попри гучні гасла та передвиборчі декларації робити це будемо ми самі фактично поодинці. Бо більше немає кому…