Умберто Еко був всеїдним читачем, який із здоровою іронією оцінював книги, яких не читав
Смерть Умберто Еко викликала потік заслужених компліментів його майже загрозливим знанням. Здатний переконливо (через походження) говорити про спагетті болоньєз, книгу анекдотів про футболіста Франческо Тотті, святого Тому Аквінського і міф про Супермена, Еко розумів, що багатий всесвіт витворений із знаків, які можна розшифрувати. Знавець середньовіччя і телебачення, він розгадав загадку герметизму і банальності рейтингу. Його здатність поєднувати культурне і популярне дозволила книзі «Ім’я рози» – яка написана здебільшого латиною і стосується ХІV ст. – миттєво перетворитися на бестселер.
Його майже необмежені знання спонукали його написати енциклопедичні книги про красу і потворність, але дивовижним чином він уник нудоти, яку зазвичай породжує той, хто – в буквальному сенсі – вичерпує певну тему. Мала користь від того, що хтось знає імена всіх, хто брав участь у битві при Ватерлоо. Еко аж ніяк не був знавцем дрібниць, який із задоволенням виявляє описки у виносках, чи ерудитом, який накопичує дані, доки не починає страждати на розумове перенасичення, він розумів культуру як веселу розвагу. Його почуття гумору врятувало його від того, аби сприймати себе занадто серйозно, і спонукало зізнаватися, що йому непросто боротися із готельними барами чи скандинавським лососем, який він мусив везти до Італії.
Любитель книг, які він колекціонував з вибірковою примхою і запалом фетишиста, він зосередив своє життя довкола читання. Коли він потребував означення для речі, яка визначала його існування, він порівнював її з іншими простими і необхідними інструментами: «Книга – це як ложка, молоток, колесо, ножиці. Як тільки вона винайдена, неможливо зробити нічого кращого». Є спосіб удосконалити вилку чи шпильку?
Із здоровою іронією цей всеїдний читач оцінював книжки, яких він не читав. В своїх неминучих розмовах з іншим знаменитим бібліофілом Жан-Клодом Кар'єром, сценаристом Луїса Бунюеля, він зауважує: «На нас сильно впливають книжки, яких ми не читали». Мудрість полягає не в тому, аби поглинути усі томи бібліотеки, а в тому, аби усвідомлювати, що ти не знаєш, а що знаєш наполовину. Треба вміти цінувати те, чого ти не знаєш. Часами це досягається мистецтвом часткового читання чи по діагоналі: «Хто насправді прочитав Біблію – від Книги буття до Апокаліпсису? Якщо я додам усі фрагменти, які я прочитав за різних обставин, то зможу похвалитися, що я прочитав майже третину». Це приводить до головного питання: «Як може так бути, що ми знаємо книги, яких не читали?» Якщо справді йдеться про важливі твори, їхнє послання доходить до нас різними шляхами.
Бути культурним означає по-різному давати собі раду, аби заповнити прогалини в знаннях. Живучи в Турині, Еко часто ходив до театру, але мусив йти геть ще до завершення вистави, аби вчасно повернутись у свій дортуар. Через роки він заприятелював з Паоло Фаббрі, також семіологом, який в молодості працював у театрі, де продавав квитки. Оскільки він мусив зачиняти касу, то бачив виставу, яка вже розпочалася. Еко бракувало фіналів класичного театру, а Фаббрі – початків. Розмовляючи, вони дізналися те, чого не знали.
Часто той, хто заходить у приватну бібліотеку, питає господаря дому, чи прочитав той усі ці книги. На думку Еко книги важливо мати саме тому, що їх ще не читалося (бо інакше чим вони нас можуть здивувати?), звісно, існує ризик, що взявши книгу, ми виявимо, що – через культурні чи атмосферні причини – ми вже знали, про що у ній йдеться.
Та дізнавшись щось, треба вміти поставити це під сумнів. Інтернет витворив забобон, що ми негайно можемо дістатися до достовірних даних, які насправді можуть бути неправдиві. Тож викладач семіотики радив своїм студентам чинити, як нові схоласти, консультуючись із різними веб-сайтами, аби піддати їх різному тлумаченню.
Тож невипадково девізом його життя, як нещодавно згадав його учень Хорхе Лосано, була максима Боско Пертві: «Колись я думав, що я нерішучий, але тепер я вже не такий впевнений». Звісно, Пертві є невідомою знаменитістю. Він нібито жив у XVIII ст., але багато хто сумнівається в його існуванні. Еко волів прикритися апокрифом. Нема нічого логічнішого, ніж розшифровувач знаків, який опирається на фантома.
Juan Villoro
La sabiduría de ignorar
El Periódico, 27.02.2016
Зреферувала Галина Грабовська
02.03.2016