І. П. н. "Zarys sprawy polskiej w obecnej wojnie" появила ся при кінцї 1915 р. книжка п. Андрія Морачевського, польського соціяльно-демократичного посла до австрійського парляменту. Від обговорюваних нами доси польських публїкацій ріжнить ся вона тим, що написана по польську для польської суспільности, головно в Польськім Королївстві, щоби приєднати її для орієнтації, яку заступає польський НКН. Говорячи не до чужинцїв, а до своїх, автор говорить богато такого, чого чужинцям не говорить ся. І тим власне книжка п. Морачевського цїкава. Для характеристики польсько-полїтичної думки, особливо в области національного питаня, цїкава вона також тим, що її автор — соціялїст.
В основу своїх полїтичних мірковань бере автор тільки "zwarły obszar etnograficznej Polski". Та "етноґрафічна Польща" обіймає в нього Польське Королївство в Росії, Галичину і Тїшинський Шлеск в Австрії, Вел. кн. Познанське, Опольський Шлеск і Західну Прусію в Нїмеччинї і числить на 27,247.000 населеня 17,057.000 і 10.190.000 чужинцїв. Инші польські партії зачисляють Холмщину, Підляше і особливо Східну Галичину до "східних окраїн" Польщі; п. Морачевський, як бачимо, справу упрощує і вважає ті землї за етноґрафічну Польщу.
Відповідно до того, як побачимо далї, національне питанє в тій його "етноґрафічній Польщі" анї в дотеперішній минувшости, анї в бажаній ним будучности не істнує. Про Українцїв у Східній Галичинї згадує він тільки два рази принагідно: раз, як про елємент невигідний для Росії, другий — як про знаряд нїмецької полїтики в польській справі; за те, пишучи про дотеперішне житє Галичини і про її будучність, бачить у нїй тільки Поляків. Словом, українське питанє для п. Морачевського на означеній ним території "етноґрафічної Польщі" не істнує.
Основною признакою нації є на думку автора змаганє до власної держави; "нарід, який затрачує змаганє до власної держави, заміняєть ся в етноґрафічне понятє". Змаганє до власної держави ставить автор на першім місци; на другім стоїть змаганє з'єдиненя цїлого народу в одну державну цїлість. "Перед кождим народом, що втратив свободу і був подїлений, ставала в історії проблєма: державність чи з'єдиненє? Розвитку сього питаня дала історія майже всїх народів: через державність до з'єдиненя".
"Польський нарід — каже автор — не розвязав сеї проблєми для себе, для своїх змагань одноцїльно". Ще перед упадком Польщі одна часть полїтиків, яку репрезентували творцї й оборонцї конституції 3. мая, хотїла боронити незалежности польської держави; друга часть, торговицька конфедерація, бачила ратунок Польщі в прилученю польських земель в цїлости Росії. Ті два напрями існують в польськім народї до теперішньої хвилї і проявляють ся все, скільки разів рішаєть ся польська справа. Одні хотять державної незалежности проти Росії, другі з’єдиненя під Росією.
Коли Наполєон "утворив Варшавське князївство як фундамент незалежної польської держави, тодї перший мінїстер царя Росії Олександра І., кн. Чарториський, слав листи до мінїстрів Варшавського князївства, представляючи, що незалежна польська держава не може вдержати ся власними силами, що могучість Наполєона мусить повалити ся, що лїпше для Польщі прилучити ся до Росії нїж держати ся Наполєона, бо Росія може нам запоручити з'єдиненє, чого цїла могучість Наполеона не зможе доконати. І годила ся з ним більша часть полїтично думаючої шляхти."
Підчас повстаня 1830—31 р. сї два напрями зазначили ся як "білі" і "червоні". "Червоні", які розпочали повстанє, перли дo "зірваня всякого державного звязку з Росією". "Білі" числили на поміч заграницї, на "великодушність царя Миколи І", і били ся головно "для узисканя корисних умов при підданю", якими мало бути "передовсїм влученє Литви й Руси в рами Koролївства".
Підчас повстаня 1863 р. "червоні" хотїли позискати для справи незалежности Польщі народні маси через демократичні реформи; "білі" числили на поміч Франції й Анґлїї.
По повстаню 1863 р. боротьба "білих" і "червоних" вела ся далї в усїх трьох дїльницях "етноґрафічної Польщі" на тлї внутрішних відносин. В Познанщинї горою "білі". В Королївстві не тільки всї т. зв. міщанські партії належать до "білих" і стоять на становищи угоди з Росією, але навіть "червоні", себто соціялїсти, подїлили ся в 1905 р. на "червоних" і "білих"; часть соціялїстів, "соціяльно червона", стала "національно біла", виступаючи проти незалежности Польщі й домагаючи ся тільки автономії в межах Росії. В Галичинї переведенє виборчої реформи до парляменту й сойму вважає автор побідою "червоних" — соціялїстів і людовцїв, з якими пішла на компроміс часть білих" — західно-галицькі консерватисти і міські демократи. Проти сього табору "червоних" стоять непримиримі "білі" — подоляки і вшехполяки.
Такий був стан польської суспільности в хвилї вибуху війни. На сїм тлї виробили ся дві "орієнтації": 1) оружної боротьби проти Росії при центральних державах за незалежну польську державу і 2) з'єдиненя польських земель під Росією. Першу орієнтацію заступає в Галичинї утворений з вибухом війни з усїх польських партій "Naczelny Komitet Narodowy", з якого одначе по двох місяцях виступили подоляки і вшexполяки; в королївстві приступив до неї утворений в червни 1915 р. "Komitet Naczelny stronnictw niepodległościowych", в якім заступлена "національно червона" часть соціялїстів і споріднені "лїві" елєменти. Друга орієнтація панує неподїльно в Познанщинї; в Галичинї заступають її партії, що виступили з НКН; в Королївстві визнають її три ґрупи: 1) крайна лївиця (згадана вже "національно біла" часть соціялїстів), яка "любуючи ся пустою деклямацією фразерів, що голосять паперову "війну війнї", ховає за тим тиху симпатію до Росії"; 2) ґрупа центра, зложена з ріжних демократичних і поступових ґруп, і 3) правиця, зложена з консерватистів і вшехполяків.
Сю другу орієнтацію характеризує автор: "В міру посуваня російських війск в напрямі до Кракова і границї Познанщини укладала ся вона в клич: Найвисшим постулятом народу є знайти ся разом хоч-би в найгірших умовах. З'єдиненє земель цїлої етноґрафічної Польщі може бути довершене тільки Росією. Злученє всїх Поляків відбудеть ся без участи нашого народу, а утворить для Росії конечність наданя Польщі "менше або більше широкої самоуправи". Коли-ж воєнні подїї обернули ся проти Росії, російська орієнтація "висунула зі своєї проґрами одну часть як новий клич: "пасивність". Не мішати ся до війни. Ми є за слабі, щоб відіграти в нїй якусь ролю, а про те, що з нашим народом буде по війнї, рішати-муть Франція й Анґлїя. Зрештою війна ще не скінчена, погром Росії може бути тільки хвилевим епізодом, Росія може ще вернути".
Про сили сеї орієнтації автор пише: "Познанщина, ведена білими, від початку війни стояла майже неподїльно на сїм становищи. Королївство, в значній мірі приняло проґраму пасивности. Реакція умів, викликана революцією, укріпила віру в силу й могучість Росії, а коли крім того візьмемо під увагу пересадну й безкритичну віру в сили Франції й Анґлїї, зрозуміємо, що Королївство в величезній масї числить ся з програною Нїмеччини й Австрії, боїть ся репресій по війнї в разї повороту Росії".
Так представляє п. Морачевський історичний розвиток і теперішний стан польської полїтичної думки в відношеню до питаня: державна незалежність проти Росії чи з'єдиненє польських земель під Росією, — представляє, як бачимо, досить обєктивно, не затаюючи факту істнованя історичного русофільства серед польського народу, як се роблять його однодумцї в публїкаціях, призначених для Нїмцїв.
[Дїло, 26.02.1916]
ІІ. Подавши історичний розвиток і теперішний стан двох польських орієнтацій: російської й антиросійської, п. Морачевський представляє плян акції того табору, який рішив виступити до боротьби проти Росії за державну незалежність Польщі.
"Пілсудзкий, — пише автор, — творячи завязки польського війска, мав отсей плян: Оборонною лїнїєю Росії є правий беріг Висли. Її війскові зарядженя кажуть здогадувати ся, що з хвилею вибуху війни її війска опустять лївий беріг Висли, та що вона піде офензивою від Волини на Східну Галичину. Безпроволочний напад від Кракова на опорожнену російськими війсками часть Королївства унеможливить Росії переведенє мобілїзації в найлюднїйшій части Польщі. Отже людського матеріялу для утвореня польської армії буде подостатком. Ходить о се, щоб масу населеня перемінити в війско, дати їй орґанїзацію і новочасне оружє. Офіцирів виробили війскові орґанїзації, вишколені перед війною в Галичинї. Оружє повинні доставити у власнім добре зрозумілім інтересї Австрія й Нїмеччина. Управненє до рекрутації мусимо взяти собі самі, творячи зараз після опущеня краю Росіянами національне правительство.
"Центральні держави, посуваючи свою боєву лїнїю на схід, віддалюють ся від своїх орґанїзаційних підстав, від резерв, запасів, амунїції й гармат, ідуть на зустріч що раз гіршим комунїкаційним відносинам, що раз більше ворожо настроєному населеню — поза границями Польщі. За те Росія, приближаючи ся до своїх резерв і центрів, буде згущувати свою боєву лїнїю.
Мусить надійти хвиля, коли умови війни, для центральних держав то-раз некориснїйші, для Росії що раз кориснїйші, витворять стан рівноваги сил. В сїй стратеґічно мертвій точцї стане конечна зовнїшня поміч для центральних держав. Ту поміч може дати тільки Польща. Цїла наше воєнна й полїтична акція мусить бути так обчислена, щоб нарід був на ту хвилю приготовлений, щоби вхопити нагоду, дати визначну поміч і зараз її полїтично використати".
Воєнні подїї не дали сьому плянови в цїлости здїйснити ся. "Польської війскової сили, такої значної, щоб могла рішаючо вплинути на хід війни і через те унезалежнити польську справу від інтересу чужих держав, ми не виставили. Хвиля, в якій інтерес центральних держав наказав би їм покликати до житя польське правителя і творити польську армію, до сього часу, коли се пишу (падолист 1915) не надійшла. Але й нинї справа не є ще пересуджена".
Що далї? Перше всего цїла Галичина й Королївство мусить злучити ся в один табор під кличем незалежности, — каже автор і представляє ось який шлях для здїйсненя того клича:
"Мусимо в сїй історичній хвилї заключуваня мира упімнути ся за наші нїколи й нїяк незадавнені права народу до незалежного істнованя. А реалїзація сього клича не є утопією. Коли-б перед заключенєм мира настала та хвиля потреби помочи від Польщі, тодї єдиною цїною, за яку ми могли би дати поміч, була би незалежність.
"А коли та хвиля не настане? Тодї єдиний для нас вихід вибрати для Польщі найкориснійшу комбінацію, яка має рівночасно за собою найбільше реальних шанс. Найгрізнїйші для нас є дві можливости: 1) status quo, себто анї з'єдиненє анї власна держава (виходило би з того, що й п. Морачевський визнає клич пп. Азовських і Грабських: "найвисшим постулятом народу є знайти ся разом хоч би на найгірших умовах", — коли status quo, отже оставленє Галичини при Австрії, а Королївства при Росії вважає одною з двох найгрізнїйших можливостий!); 2) подїл Королївства між Австрію й Нїмеччину. Обі сї можливости повинні спричинити консолїдацію цїлої Польщі для оборони перед ними. Повинен наступити якийсь союз, treuga Dei цїлого народу для оборони: перед зверненєм Королївства Росії по побідній війнї, або перед подїлом Королївства.
"За те комбінація, яку повинна приняти Польща в разї неможливости осягненя незалежности, випливає з інтересів Австрії. З'єдиненє двох забраних частий, Королївства й Галичини, в одну державну одиницю, з варшавським соймом як єдиним законодатним і контрольним тїлом, з власним правительством, відповідальним перед соймом, принесло би нам і власну державу і частинне з'єдиненє. Ясна річ, що Нїмеччина, а навіть Австрія, годячи ся на утворенє такої держави, зажадають запоруки, що Польща не опреть ся о Росію. Тою запорукою може бути: загранична полїтика, війско й особа пануючого. В положеню, в якім знаходимо ся, мусимо на ту запоруку згодити ся".
Автор заспокоює свою суспільність, що коли Австрія згодить ся на таку комбінацію, то Нїмеччина мусить на неї згодити ся. "Хочу зазначити, — пише він — що в нас недоцїнюєть ся анї сили анї значіня Австрії в союзі центральних держав, приписуючи силу і значінє виключно Нїмеччинї. Одначе ясна річ, що Нїмеччина без помочи Австрії була би в сїй війнї розторощена. При заключуваню мира Нїмеччина не буде легковажити інтересів Австрії, не могучи втратити єдиного певного і вірного союзника в світї".
Автор кінчить: "Полїтичне представництво Польщі представить побідним державам інтерес Польщі — наслїдки, які для них випливають з подїлу, — з приверненя стану з-перед війни, — наслїдки легковаженя наших домагань. Те представництво мусить мати за собою загал суспільности, коли його заходи мають знайти віру і послух. Мусить жадати вже тепер відданя власти в Королївстві в руки польської суспільности. Тільки се буде для нас запорукою, що побідні держави поступлять супроти нас згідно з своїм інтересом (себто, щоб не наразити собі польську державну власть і польську армію).
Мусимо домагати ся сього тим більше, щоб могти утворити польську армію. Лєґіони повинні стати тим, чим мали бути з початку: завязком, кадрами тої армії".
Так представляєтеся п. Морачевському шлях до здїйсненя польських змагань до державної незалежности в звязку з теперішною війною. Що сей шлях є реальний, стараєть він виказати, представляючи відношенє Росії, Австро-Угорщини, Нїмеччини й инших держав до польскої справи. Ті його виводи зреферуємо в дальших статях.
[Дїло, 27.02.1916]
27.02.1916