я повернувся в Ґранаду: вона не зникла
– зелені пси їх брунатна сеча –
коні брички і мотоцикли
і почорніла церква – немов свіча
і достиглий солод тіла і мандарини
і спогад колишній – загуслий мед
хмара замість перини
над черепицею La Merced
і якщо б серед вулиць собачих
згадати усе що я тут забув:
кожен життя своє якось партачить
пробуючи солод на звук
і дощ може бути зеленим садом
— і злиденне життям може бути твоїм –
в черепичній Ґранаді
може рости мандариновий дім
в якому нікому не зимно ні тепло
і нікого там не знайдеш
я повернувся в Ґранаду без тебе
в пилюгу утопивши мешт
і здається сплутав: де схід де захід
і стою на площі як блудний син
і бере мене вітер під пахви
а у мене ні крил ні сили
Світлина Світлани Махно