Руйнівний шторм, який минулої суботи налетів на невелику острівну державу Фіджі в Тихому океані, свідчить про те, чому світ повинен дати серйозний бій глобальній зміні клімату і врятувати тих, хто найбільше від неї страждає, – маленькі острівні країни. На жаль, на перешкоді стоять «сильні світу цього», яких це б’є у найболючіше місце – у гаманець.
Повалені електроопори – наслідок руйнівного урагану "Вінстон", який минулої суботи завдав удару по Фіджі.
Циклон "Вінстон" став найпотужнішим буревієм на Фіджі за всю історію цієї маленької країни. Усього станом на 24 лютого він забрав 36 життів та завдав непоправної шкоди інфраструктурі.
Жителі Фіджі, однак, найменше винні в тому, що з ними сталося. Причина – глобальне потепління, зумовлене викидами парникових газів, за які несуть відповідальність передусім розвинені країна світу. «Науковці одностайні в тому, що існує зв’язок між зміною клімату і катаклізмами: що теплішим стає клітам, тим сильніші бурі, шторми і циклони вирують в океані», – наголошує представник Мальдівських островів в ООН, голова Асоціації малих острівних держава (AOSIS) Ахмед Серір.
Фіджійська катастрофа, отже, свідчить про одне: маленькі острівні держави зробили найменше, щоб викликати глобальне потепління, однак саме вони потерпають від нього найбільше. Воно наносить їм подвійний удар – і від підвищення рівня моря, що загрожує затопити цілі острови, і від дедалі сильніших ураганів і штормів.
В грудні в Парижі саме ці держави найактивніше виступали за Угоду й вимагали внесення до її тексту чітких та недвозначних положень, які б зобов’язали усі країни об’єднатися і поступитися своїми меркантильними інтересами заради блага всього людства. Вони також вимагали утримувати середньорічні глобальні температури на рівні 1,5 ⁰ С вище доіндустріального рівня (в кінцевому тексті Угоди натомість фігурує цифра 2⁰ С). Це, як вважають дослідники, дозволило б уникнути більшості негативних ефектів, пов'язаних з глобальним потеплінням. До речі, саме Фіджі стала першою в світі країною, яка за чотири дні до руйнівного буревію ратифікувала Паризьку угоду.
Шторм на Фіджі, по-перше, продемонстрував обмеженість філософії Угоди, а, по-друге, виявив цинізм розвинутих держав на чолі зі США. Недоліки філософії Угоди полягають в тому, що на перше місце вона ставить ослаблення ефектів зміни клімату та адаптацію довкілля (mitigation and adaptation) і лиш потім говорить про компенсацію втрат і ушкоджень (loss and damage). Колективні 100 млрд. доларів, які багаті держави зобов’язались виділити країнам, що розвиваються, на боротьбу зі змінами клімату, становлять лиш мізер тих витрат, які вони понесуть у ХХІ ст. При цьому більшість цих коштів становитимуть інвестиції в зелену енергетику, а не компенсації населеннню, яке буде змушене переселитись чи втратить власність.
«Компенсація втрат не є сильною стороною цього договору. Я вважаю, що потрібно мати реальні гроші, які підуть саме на потреби “loss and damage”, і саме це має бути першочерговим пунктом в Угоді» – каже Карен Оренштейн, фінансовий аналітик неурядової організації "Друзі Землі".
Однак найбільша протидія рішучим крокам надходить від групи розвинених країн на чолі зі США. Якраз на них припадає найбільше викидів СО2 і водночас найменша частка колективної відповідальності. Саме США найрішучіше протестували проти чітких, зобов’язуючих формулювань в Угоді. Державний секретар Джон Керрі, який представляв країну в Парижі, навіть заявив, що вона на них «не купиться». Адже, за його словами, це підпише вирок Угоді в Конгресі, яку він ніколи не ратифікує.
Найбільш опозиційно до неї налаштовані сенатори-республіканці, які сьогодні становлять парламентську більшість. Про позицію Республіканської партії свідчить, наприклад, гостра дискусія між Джоном Керрі і сенатором-республіканцем від штату Вайомінг Джоном Барассо, членом парламентського комітету із закордонних справ. Коли Керрі захищав бюджет Державного департаменту перед комітетом, Барассо розкритикував його пропозицію надати 1,3 млрд. доларів Глобальній ініціативі з питань зміни клімату. За його словами, це означає «відправити гроші платників податків закордонним бюрократам замість того, щоб потратити їх на на ці проблеми вдома».
Позицію розвинених держав прокоментувала еколог з Атлантичного коледжу Дорін Стабінські. За її словами, «результат Паризького саміту чітко свідчить про те, хто має владу приймати рішення в подібних типах угод. Це явно не найвразливіші країни. І це, на жаль, не залежить ні від моральної сили їх аргументів, ні від кількості жертв чергового “найсильнішого шторму ”».
Jean Chemnik
Fiji Cyclone Disaster Is a Sign of Future Challenges
Scientific American, 24/02/2016
Зреферував Євген Ланюк
25.02.2016