Останнім часом вітчизняні науковці значну увагу приділяють дослідженню українського національного руху в роки Другої світової війни. Вектор їхніх студій здебільшого спрямований на політичну, військову, в меншій мірі культурну й економічну діяльність ОУН. При цьому поза увагою залишається спорт і намагання патріотичних сил впливати на його розвиток в умовах німецької окупації.
Cпортивне життя в Галичині у той час мало певні досягнення. Чого тільки варте створення з допомогою Українського Центрального Комітету (УЦК) на чолі з Володимиром Кубійовичем футбольних, волейбольних, баскетбольних ліг і проведення краєвих чемпіонатів з ігрових видів спорту. Місцеві тогочасні газети дослівно рясніли повідомленнями про відновлення діяльності різних спортивних товариств. Тільки 1941 року, згідно з даними часопису «Львівські вісті» від 31 грудня 1941 року, з липня по грудень відновили свою роботу 14 таких організацій.
Сприяючи розвитку спорту, зокрема футболу (копаного м’яча), УЦК заснував 1942 року змагання за кубок (чашу) Кубійовича.
Очевидно, організація турніру також носила політичний підтекст. У такий спосіб українські патріотичні сили намагалися поширити свій вплив на спортивне життя регіону та піднести авторитет голови комітету. Не слід також відкидати і спортивні розрахунки організаторів – спроби в такий спосіб залучити до відновлення спортивного життя якомога більше людей. В одному з газетних повідомлень стосовно наслідків заснування кубка Кубійовича йшлося: «Після того заворушилися усі, навіть, найглухіші закутини пробудилися зі сну і взялися за працю. Ба, навіть деякі околиці, в яких до цього часу ніколи не було українського спортивного товариства, такі товариства зорганізували і придбали собі славу, в людьми і Богом забутих місцях».
Змагуни "України" напередодні фіналу Кубку Кубійовича (1942)
Перший розіграш кубка розпочався 16 серпня 1942 року й завершився 22 листопада. Турнір проводила ланка копаного м’яча Референтури тіловихвання. Згідно з реґламентом, у змаганнях дозволено було брати участь «дружинам» з усієї території Галичини. Зголосилися грати в турнірі 50 клубів.
Поєдинки відбувалися за олімпійською системою і складалися з двох матчів: один вдома, інший на виїзді. В результаті до півфіналу вийшло 4 команди: «Сян» (Перемишль), «Скала» (Стрий) і львівські «Україна» та «Гарбарня». В фінал пройшли «Сян», який переграв у двох матчах «Скалу», та «Україна». Напередодні фінальних матчів у книгарні Наукового Товариства ім. Шевченка (пл. Ринок, 10) був виставлений на всезагальний огляд кубок зроблений гуцульськими майстрами у вигляді кулі.
Перша фінальна гра пройшла у Стрию, 15 листопада. «Після дворічної перерви найкращі на західноукраїнських землях українські команди, як годиться, перед грою привіталися квітами і промовами. Мені вже декілька разів доводилося грати проти „Сяну”, – згадував по війні хід цього протистояння безпосередній учасник зустрічі, Олександр Скоцень. – І вони чомусь весь час починали гру однаково – нагнітали шалений темп. Так і тепер. Але наша оборона була на місці. Коли вони змучилися, наш напад почав діяти, забили їм підряд два голи. Під кінець тайму „Сян” зумів вирівняти – 2:2. Після перерви почав падати великими лапатими платами сніг, але гра ожила, прийшло й завзяття. «Сяновики» не витримали темпу. Незабаром я забив третього, а через пару хвилин з індивідуального прориву четвертого гола. Під кінець матчу „Сян” добився успіху – 4:3».
Гра відповідь у Львові відбулася 22 листопада. Вирішальний поєдинок, що завершився знову з рахунком 4:3 на користь «України», прийшло подивитися 3 тис. львів’ян.
Після фінального свистка Олесницький (за відсутності Кубійовича) вручив кубок капітану команди Степану Магоцькому. До складу найсильнішого колективу Західної України 1942 року входили: Босий, Мікльош, Козер, Коротницький, Шмид, Потіха, Скоцень, Мікльош, Зубач, Богурат.
Учасник перших двох фінальних матчів Юрій Зубач, згадуючи протистояння з перемишлянами, зазначав: «Обидва матчі проходили на засніжених полях. В Перемишлі на стадіоні „Сян”, в Львові – на колишньому „Динамо”. Тепер уже цього стадіону немає, на його місті знаходиться податкова інспекція. Після фінального матчу УЦК організували для футболістів банкет».
Успіх кубкових змагань 1942 року надихнув організаторів на проведення турніру наступного року. Ось тільки положення змагань було дещо видозмінено. Команди учасниці для участі у змаганнях були зобов’язані до 8 серпня 1943 року внести певну кількість грошей на адресу фінансового відділу УЦК. Згідно з відповідними пропорціями, сума внеску становила – 50 злотих, минулорічні призери – 20. Весь турнір планували провести за сім турів. Фіналісти попереднього розіграшу отримували привілеї і вступали у формат змагань із третього раунду.
В 1943 році кубок Кубійовича став досить популярним серед місцевих команд. Напередодні змагань виявили бажання поборотися за трофей 64 колективи, але на початок турніру (12 вересня 1943 р.) через відсутність фінансів 26 колективів відмовилися від участі.
Вдруге в фіналі змагань зустрілися «Україна» і «Сян». Інтриги цій зустрічі додавав той факт, що перемишляни в півфіналі перемогли чемпіона Галичини – стрийську «Скалу». Одначе, як і попереднього року, сильнішими виявилися львів’яни. Потерпівши поразку в домашній зустрічі, футболісти з Перемишля розраховували відсвяткувати перемогу на виїзді, але іншої думки були гравці «України».
Поєдинок у Львові відбувся 30 жовтня 1943 року. Гра проходила з перемінним успіхом обох колективів і завершилась із рахунком 2:1 на користь львів’ян.
Варто зауважити, що також було проведено кубкові змагання на призи Кубійовича з шахів і плавання. Так, 27 вересня 1942 року у Львові під егідою голови УЦК був проведений турнір з плавання, в якому взяли участь 52 спортсмени, з 11 спорттовариств реґіону. Перед початком дійства з вітальним словом виступив Кубійович: підбадьоривши учасників, він побажав усім чесної боротьби. Змагання були проведені на належному рівні, кожен переможець отримав цінні призи і грошові премії від УЦК.
Вручення Кубку Кубійовича (1943)
Першість Львова з шахів на призи Кубійовича відбувся влітку 1943 року. В змаганнях взяли участь 5 відомих у Галичині шахістів: С.Попель, М.Турянський, М.Романишин, Л.Туркевич, Я.Шевчик. 8 липня в міському будинку по вул. Домбровського, 2 відбулося урочисте закриття турніру. Переможцю Степану Попелю особисто Кубійович вручив фотоапарат та пам’ятну статуетку, віце-чемпіону Турянському – акварель, керівнику турніру Кобову – срібний жетон, в знак визнання УЦК. Після урочистої частини переможець чемпіонату зіграв одночасний сеанс з 10 охочими і здобув 8 перемог.
Як бачимо, керівник УЦК В.Кубійович, окрім соціально-економічних і політичних питань в окупованих галицьких землях, значну увагу приділяв спорту. Організовані під його егідою кубкові змагання були направлені в першу чергу на популяризацію спортивно-масової роботи в реґіоні.
30.03.2013