Із творчістю тернопільського художника Володимира Чорнобая познайомилася в одній з галерей міста під час виставки «Пікуй. Органічні структури». Найбільше вразило поєднання заданих патернів органічних структур із довільними лініями, часто дзеркально відображеними елементами; невимушена гра з ритмом і кольором; наслідування природного та доповнення явного; комбінація органічного з неорганічним, природного з мануфактурним.

І сьогодні Володимир Чорнобай продовжує дослідження органічних структур. Власне, про них і навколо них зав’язалася розмова.

Художник-ремісник

– Мистецтво – складна річ, але все залежить, як на нього дивитися. Адже водночас це проста річ – береш і малюєш. Хоча вміння малювати – це ще не все, бо важливо, як малюєш і що? Я завжди багато малював і вчився малювати. Важко сказати, чи мене «ламали» в училищі та інституті, щоби навчити того, що я вмію. Але вдячний викладачам і вчителям за те, що вони мені дали і чого навчили. Для мене і, напевне, для них це було непросто. Можливо, проблема була в моїй затятості: пригадую, як у школі, відповідаючи на запитання, в якому столітті живемо, стверджував, що в двадцять першому: порахував нуль за число, і був переконаний, що я маю рацію, а вчителька довго тлумачила мені про помилку... В училищі вчився ремесла. Щоб стати творцем, художник, перш за все, повинен володіти ремеслом – інакше не можеш самовиразитися.  

Сніг в горах

Гори на горизонті

Після інституту приїхав до Тернополя, де займався вітражами. Так збулася мрія робити щось величне та вражаюче, щоби люди могли бачити і, певна річ, оцінити зроблене. Я вважав, що людям це потрібно. Але нині чую певне розчарування і непотрібність зробленого, бо багато створеного мною понищено.

Живописом на склі почав займатися з 1988 року. Спочатку розробляв різноманітні теми, зрештою вони завершилися кількома серіями, одна з них – «Пікуй-Красія».

Пікуй – найвища гора Львівщини. Коли вперше побував на ній, вона особливо мене не вразила, але запам’яталися пісні, які співали місцеві. Потім постала серія робіт на склі. У певний момент залишив її, щоби відтак продовжити, адже зрозумів: відбувся збіг форми та змісту. Пізніше потрапив на Красію, що в Закарпатті, і тут без подобається-не подобається: думаю, хай Пікуй буде чоловіче начало, а Красія – жіноче.

Холодний ранок

Гори – це охоронці вічності. Недарма ж у багатьох народів вони уособлюють велич, безсмертя, стійкість. Достатньо згадати хоча б Арарат, Казбек, Фудзіяму… Таким українським символом, вважаю, є Пікуй. Образи гір творять велично-епічний образ Вітчизни, втілюють поняття національної автентичності та героїки.

Я виріс на Кубані – це рівнинна місцевість. Йшов у школу за чотири кілометри через поле і за доброї погоди ген-ген на горизонті бачив Кавказькі гори. Можливо, тому мені більше подобається горбиста місцевість, озера, ліси.

Органічні структури

Тканини зі своєрідними малюнками, які використовую для «Органічних структур», почав збирати з 2004 року. Колись в них вудили м’ясо. Візерунки, які з’явилися на тканині впродовж цього процесу, у мене асоціюються з наскельними палеотичними малюнками – це фантастично архаїчні зображення в чорно-охристо-коричневій гамі. Їхня натуральна колористика відтворює колорит печери, де первісні люди боролися за існування. Вважаю, вони мають певний магічно-ритуальний характер. Нині використовую фото та скани цих полотен, комбіную їх по-різному в живописних і графічних роботах.

Органічні структури – це і є природа, а ми – її складова. Але нині ми в протиріччі з природою, бо втратили мову єднання з нею. Раніше людина виростала на природі, більше спілкувалася з нею, намагалася підлаштуватися під її закони… Тепер ми сперечаємося з ними. Природа є творцем людини, і, коли художник творить, уподібнюється їй.

Мої твори – це тіні, відбитки моїх переживань та висновків, іноді фантазій, пов’язаних з людиною та природою і середовищем, в якому живу. Мені складніше відстоювати та захищати їх, ніж малювати, бо усвідомлюю те, що завжди є небезпека несумісності та практичних справ із теоретичними положеннями та висловленнями. Хочеться, щоби моя проба сприяла їхній гармонічності. 

Творити – це доповнювати і вдосконалювати те, що є. Нині для робіт використовую гофрований картон для упаковки. Дехто закидає: «Що, не міг би підрізати, підрівняти, гарно оформити?» Невже це головне? В нас уже виробилася звичка – підчистити, прикрасити, загорнути у позлітку – і це має бути гарно. Суть же не в тому. Головне – це зміст, те, що всередині. Зіпсувати полотно – легко. А взяти щось зіпсуте, і з нього зробити твір – важче. Думаю, у цьому і є завдання художника-творця – творити, доповнюючи. Краса в простому образі-символі, зрозумілому, який легко прочитується – в складному її важко оцінити. Можна сказати про багато речей, використовуючи один і той самий елемент. А таких елементів є безліч. В «Органічних структурах» реалізую різні сюжети, але завжди намагався їх обмежити. Адже для того, щоби виразити ідею, не обов’язково використовувати багатосюжетність. Наприклад, Маріно Маріні ціле життя ліпив вершників у різних ракурсах, а в творчості Моранді домінує натюрморт, в якому він яскраво виражав свої мистецькі ідеї.

Недавно створив кілька робіт із павучками. Ці істоти живуть тільки там, де їм добре, це своєрідний індикатор середовища та оберіг. Ці, як і більшість робіт, виникли в результаті продовження «Органічних структур». Ця тема, як корінь дерева, що утримує стовбур із розгалуженими гілками. Не можу стверджувати, що хотів зробити саме такі роботи – так сталося, а значить, думав про це, йшов у цьому напрямку.

Павук Ergo

Гра має починатися

Мистецтво – одна з форм самовираження та засіб комунікації митця з соціумом, які, своєю чергою, спричиняють суб’єктивність у сприйнятті творів мистецтва. Водночас мистецтво – це створення ілюзії, і всі художники певною мірою ілюзіоністи. Навіть коли малюють реалістичний пейзаж, обманюють, бо створюють його ілюзію. Коли беру картон, творю іншу ілюзію. І тут важливо повірять мені чи ні. Мені важливо, щоби повірили в те, що я роблю. Мистецтво – це комунікація, спілкування, певна гра: моя та глядача. Важливо, щоби вона починалася й тривала якнайдовше.

Мистецтво є візуальним, а не політичним досвідом. Воно повинне чогось вчити, щось давати, міняти й об’єднувати людей, поглиблювати їхнє взаєморозуміння. Мистецтво промовляє мовою, котру не всі розуміють, з цього випливає, що мистецький твір є ексклюзивним і відтворює рівень освіти того, хто його сприймає, середовища та умов, в яких він перебуває. Нині мистецтво є більш відкритим, ніж раніше, коли належало і було привілеєм певного класу. Але питання – чи люди активніше цим користуються?

Дві людини

Речі, які залишаються

Рідко бачу в наших музеях дітей. У польських і німецьких завжди є групи школярів. Їм пояснюють і вчать, як дивитися на картини, як розуміти їх, що хотів сказати художник: дітей вчать аналізувати (і мова йде не тільки про твори мистецтва). Аналізувати – нормальний стан. Потрібно звикати до цього. У нас усе списують на бідність та війну, а вона нам нічого не спише. У житті повинно бути більше культури і мистецтва. Тоді не буде воєн. Вважаю: люди, котрі живуть у нормальних умовах і оточенні, менш агресивні, більше спрямовані на творення, а не руйнування.

Є речі, які лишаються і творять наш національний матеріальний фонд, який буде дзеркалом нашого часу для наступних поколінь. І, певне, треба більше дбати про це. А ми мало знаємо про те, що твориться навколо нас. І це в час безпроблемного поширення інформації.

Зрештою, цінність того, що ми робимо, визначається не нами. Вважаю, це навіть не наше право визначати. Сам рух мистецьких шукань і є стимулом для творчості. Ми є лишень супутниками, тимчасовими свідками змін дня і ночі, років та десятиліть.

Птах над водою

Довідка

Володимир Чорнобай виріс на Кубані.

Закінчив Львівське державне училище прикладного мистецтва ім. І. Труша, відтак – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва.

Член Національної спілки художників України. Його роботи є в музейних та приватних колекціях світу. Від 1981 року живе та працює в Тернополі. Активно виставляється в Україні, Польщі, Німеччині. Цього року представить персональні експозиції в Луцьку, польських містах Влоцлавеку, Острові Великопольському та Варшаві.