Художниця і сценографка Інесса Кульчицька: «Лесь Курбас стверджував, що «оволодівши механікою ляльки, її природою, актор усвідомить механіку людської природи»
Сцена з вистави "Атомна русалка", сценографія І. Кульчицької, фото: Лілія Цірекідзе.
У Львівському театрі ляльок 25 і 26 квітня відбудеться прем’єра вистави за п’єсою Андрія Бондаренка «Атомна русалка». У цьому сезоні подивитися нову виставу можна буде 16 і 29 травня, 5 і 19 червня.
Ми побесідували зі сценографкою вистави Інессою Кульчицькою про те, як тривала робота над підготовкою вистави «Атомна русалка», а також про власні творчі пошуки художниці-лялькарки.
Художниця і сценографка Інесса Кульчицька.
— Пані Інессо, розкажіть, будь ласка, про роки навчання за фахом. Хто з педагогів, як ви вважаєте, дав вам найбільше? Яка вистава була вашою магістерською роботою і що стало об’єктом вашого дисертаційного дослідження? Як ви ставитеся до Курбасівського театру?
— Коли я була ще маленькою і подивилася по телебаченню виставу С. Образцова «Незвичайний концерт», я зацікавилася мистецтвом театру ляльок. І в подальшому в Бердичівській художній школі, де я навчалася, розповіла викладачці з живопису про своє захоплення мистецтвом театру ляльок. На що викладачка дала мені таку цінну інформацію: в Одесі є навчальний заклад, де навчають і готують фахівців з виготовлення театральної ляльки, — мова йшла про Одеське театрально-художнє училище. Тож після восьмого класу я вступила до цього училища на відділення «Художник-бутафор ляльковик». У 1990-му році завершивши там навчання, я потрапила за розподілом до Львівського обласного академічного театру ляльок художником-постановником, і працювала тут постійно до 2004-го року. (В 2009-му році я повернулася до Львівського театру ляльок і працювала на посаді головного художника театру). І власне за ці роки мала колосальну практику спілкування на фестивалях, під час роботи з різними режисерами та художниками, можна сказати, що вони і були моїми першими педагогами на практиці, вони давали мені можливість фахово розвиватися, розширювали мої горизонти бачення професії художника-лялькаря. І в подальшому я вирішила продовжити навчання в Київському Національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. За пропозицією заслуженого артиста України, професора Леоніда Петровича Попова я вступила на відділення сценографії театру ляльок. У 2017-му році, працювала для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра зі спеціалізації «сценографія театру ляльок» з виставою «Пливе човен, казок повен» (режисерка Олена Ткачук) Рівненського обласного академічного театру ляльок, ця вистава в 2017-му році потрапила до фіналістів Фестивалю-Премії «Гра».
Вистава "Пливе човен, казок повен", Рівненський обласний театр ляльок.
У 2020-му році здобувала освітній ступінь маґістра,з виставою «Вечори на хуторі, або Билиці про вічне» за п’єсою Наталії Орешникової і Ніни Малишко за мотивами творів Миколи Гоголя для Закарпатського обласного академічного театру ляльок «Бавка». На XIII-му Міжнародному фестивалі театрів ляльок «Подільська лялька» в 2023-му році ця вистава здобула безліч відзнак, серед яких є нагорода «За кращу сценографію». У цій постановці ми з режисеркою Наталією Орешниковою вирішили використати вертеп з його архетипами жанру.
Можу сказати, що тема вертепу і стала в подальшому основою моєї праці. Особливо мене цікавить досліджувати, як змінилася сценографія в сучасному вигляді. Тому в 2023-му році я вступила до аспірантури з таким творчим мистецьким проєктом, у якому збираюся досліджувати архетипічну символіку сценографічного рішення лялькового вертепу у постановках театрів ляльок України, а особливо акцентувати увагу на лялькових театрах західного регіону. До українського лялькового вертепу звертався і Лесь Курбас у своїх театральних експериментах. Він стверджував, що «оволодівши механікою ляльки, її природою, актор усвідомить механіку людської природи». Це надзвичайно корисна вправа для того, щоб усвідомити значення свого тіла в сценічному просторі та навчитися володіти ним. Але дуже важливо відзначити, що постановка «Різдвяний вертеп», створена художником Анатолієм Петрицьким для театру Леся Курбаса започаткувала нові естетичні тенденції модерного мистецтва. Тобто з’явилися нові образні засоби і форми. І це в подальшому дуже вплинуло на розвиток української сценографії.
У сучасному українському театрі ляльок таким чудовим продовженням новаторських засобів, започаткованих курбасівцями, слід назвати роботи головного художника Хмельницького театру ляльок Михайла Ніколаєва. У своїх постановках в співпраці з режисером Сергієм Брижанем він демонстрував яскраві приклади театрального авангардного мистецтва.
Макет декорації до вистави "Садок вишневий".
— Чи спілкувалися ви з Данилом Лідером?
— Для мене творчість видатного сценографа Данила Лідера є зразком нового періоду української сценографії. Це є приклад дієвої сценографії. І для мене це дуже близьке, оскільки мої сценографічні рішення також побудовані за таким принципом. Тобто мені подобається, щоб сценографія оживала, щоб вона виступала окремим персонажем, трансформувалася в просторі, взаємодіяла з акторами. Аби це було таким плавним перетіканням: актор-сценографія-реквизіт і навпаки, аби актор, лялька і сценографія сприймалися як єдиний організм. І тому для мене творчість Данила Лідера, попри те, що він був сценографом драматичного театру, розглядається і як сценографія для театру ляльок. Наприклад, якщо розглянути як взірець його сценографічне рішення до вистави «Король Лір», де він бавиться з масштабами від макрокосмосу до мікрокосмосу, то для мене це виглядає як дуже вдалий приклад того самого вертепу. Оскільки в театрі ляльок гра з масштабами безпосередньо присутня в театрально-декораційному оформленні вистави, це є чи не одним з основних козирів сценографічного вирішення в ляльковому театрі, оскільки ми можемо трансформувати персонажів, ми можемо наповнювати їх різними метафоричними значеннями, що далеко не завжди можна використати в драматичному театрі.
"Золоторогий олень", вистава Львівського театру ляльок (2018р., реж. Сергій Брижань).
На жаль, мені не довелося бути особисто знайомою з Данилом Лідером, проте я брала участь у «Трієнале сценографічного мистецтва імені Д. Лідера». Це було в жовтні 2022-го року в Києві. Власне там я представила макет і ескізи до вистави Львівського театру ляльок «Засвітнє танго».
Ескізи костюмів до вистави "Золоторогий олень".
На мене як на художника великий вплив мала творчість Євгена Лисика. Якщо для Данила Лідера ідея була важливішою за естетику, то Євген Лисик був новатором саме в художній манері виконання і він став реформатором оперної сценографії. Я мала можливість доторкнутись до його творінь, відчути фактуру розписів, вивчати технологію їх створення та те, як вони видозмінюються під впливом різного освітлення. На мою думку мистецтво оперного театру і мистецтво театру ляльок дуже близькі за своєю синтетичною формою, власне в обох випадках присутня велика кількість різних видів мистецтв.
Вистава "Пливе човен, казок повен", Рівненський обласний театр ляльок.
— Як на мій погляд, то робота над виставою Львівського театру ляльок «Засвітнє танго» могла би вже бути зарахована вам як дисертація. Драматург і філософ Андрій Бондаренко вказав, що «машина часу», яку ви створили для здійснення цієї вистави, була вже зламаною внаслідок історичних подій і ідеологічних месіджів радянського часу. Проте, конструкція насправді виявилася такою, що допомогла втілити режисерський задум. Чи взялися би ви знову за таку монументальну роботу?
— Робота над сценографічним рішенням вистави «Засвітнє танго» виявилася водночас і дуже складною і цікавою. Переді мною стояло безліч завдань: слід було передати атмосферу сучасного Львова і атмосферу Львова 1930-1940-х років. Образом вистави виступає розтрощена скрипка, як образ розламаних доль чотирьох друзів –українця, поляка, німця і єврея,що жили у довоєнному Львові та в часи Другої світової війни. Саме тому і виникло таке сценографічне рішення у вигляді вертикальних струн та горизонтальних смичків. Вся архітектоніка цього рішення побудована за принципом барельєфа, який включає архітектуру міста Львова і побудову скрипки. Не дивно, що ця конструкція так само перегукується з конструкцією вертепу: тут також є верхній, середній і нижній рівні, тут присутнє і потойбіччя, і день минулий і день сьогоднішній.
Десь в такий спосіб ми працюємо і над сценографічною побудовою постановки «Атомна русалка» тепер, тому що сценічний простір «Атомної русалки» так само має передати атмосферу перебування в невизначеному часі, в невизначеному просторі, там також існує межа між минулим і майбутнім. Тут також потрібно передати стан людини, яка, власне. не розуміє, як їй вижити і прожити,за словами автора п’єси Андрія Бондаренка, «нормальне життя в ненормальних умовах». І тут також, як і в «Засвітньому танго» існують часові кордони і різні рівні розвитку подій. І це розмежування простору, розподіли на горизонталі і вертикалі дозволяють передати таку сюрреалістичну атмосферу, яку підказує сам жанр вистави «Атомна русалка» — це весілля, оргія і похорон. Тобто нам з режисеркою Яною Титаренко потрібно було знайти такий образ вистави, який був би максимально метафоричним.
— Чи можете ви розповісти, яким буде сценографічне рішення до “Атомної русалки»?
— Сценографічним образом «Атомної русалки» в даному випадку є “теплиця”, яка оберігає живий організм від зовнішніх чинників. Конструкція теплиці є метафорою того образу, як люди шукають собі безпечне місце і порятунок, а головне — знаходять там кисень і сонячний промінь, які підтримують і оберігають в певних обставинах.
У п’єсі описується, що для кожного з персонажів є киснем, і це ми намагаємося передати різними засобами виразності. Для когось киснем є улюблені речі з минулого життя, для когось це старі фотографії або спогади про минуле, а когось підживлює надія на краще майбутнє. І в фіналі вистави перед нами стоїть завдання показати, як віднайти один-єдиний кисень для нас усіх, яким би могли спільно дихати і за допомогою якого підтримувати один одного в складні часи.
Сценографічний образ вистави —“теплиця” — диктує нам фактуру вистави: це є і плівка, і агроволокно, і засоби для поливання, і газонокосарка. Усі ці побутові засоби для роботи в теплиці ми використовуємо для підсилення метафоричних образів і завдань, поставлених в даній постановці.
— А які плануються костюми головних персонажів в «Атомній русалці»?
— Відштовхуючись від жанру «Атомної русалки», ми вийшли на рішення масково-костюмної сценографії.
Ескізи І. Кульчицької костюмів до вистави "Атомна русалка".
Костюми персонажів не мають чітких ознак соціальної приналежності, вони не передають стилю якоїсь епохи, якогось певного часу. Вони являють собою просто нашарування різних тканин з різними фактурами, які розтягнуті по фігурі і навіть не визначають якийсь певний фасон, а лише є кольоровими плямами і лише мають загальні контури, здійсненні за допомогою накладок, що дозволяють створити образ того чи іншого персонажа.
Здебільшого це костюми чорного кольору, який розчиняється в чорному кабінеті і лише акценти кислотних кольорів позначають якісь меридіани, на яких знаходяться персонажі і стани, в яких вони перебувають. Так само ці кислотні лінії, що окреслюють контури костюмів, використовуються і в сценографічному просторі за допомогою техніки лазерної проєкції, графічною лінією позначається якась візуальна підказка для глядача в даній мізансцені.
— Які ляльки виготовлялися для вистави «Атомна русалка»?
— У цій виставі використовуються ляльки, які мають вигляд оголених каркасів без облич, без будь-яких ознак соціальної приналежності персонажів. Таким чином ми підкреслюємо невизначеність героїв в часі, а рух ляльки лише дублює, проєктує певну дію актора у мізансценах.
Макет декорації до вистави "Атомна русалка", сценографія Інессси Кульчицької, фото: Лілія Цірекідзе.
— Як тривала робота над підготовкою прем’єри за п’єсою Андрія Бондаренка «Атомна русалка»?
— Під час репетиційного процесу перед акторами стояло дуже багато завдань, як режисерських, драматургічних, так і технічних. Поєднати це все, щоб максимально вирішити ці різноманітні завдання і мати оптимальний результат – не так вже і просто.
Сцена з вистави "Атомна русалка", актори Софія Мокрик і Олександр Довгань. Фото: Лілія Цірекідзе.
— Хто з драматургів вас найбільш захоплює?
— Робота над «Атомною русалкою» - це вже моя друга спільна робота з драматургом Андрієм Бондаренком (після роботи над виставою «Шмата, або одного вечора в бомбосховищі»). І власне мені імпонує його манера письма, драматургічне рішення його п’єс, свіжий погляд, інша точка зору на різні речі, ставлення до самої постановки і її здійснення, – все це спонукає до якоїсь цікавої роботи, з’являється бажання експериментувати. Це завжди якась командна робота, спільна з акторами, композиторами і режисерами. Це завжди щось неочікуване, що надихає.
Сцена з вистави "Атомна русалка", актори Софія Мокрик і Валентин Гура. Фото: Лілія Цірекідзе.
— Чи є у вас улюблений фільм?
— Мені завжди важко відповідати на подібні питання. В мене немає якогось одного улюбленого фільму, улюбленої вистави, улюбленого режисера, композитора чи художника. Можу сказати, що люблю українське поетичне кіно, особливо картину С. Параджанова «Тіні забутих предків». Звісно, в переліку улюблених фільмів я можу назвати не один десяток, але саме фільм «Тіні забутих предків» близький мені як художнику. В подібній манері ми неодноразово працювали з режисером Сергієм Брижанем, який також був закоханий в творчість Сергія Параджанова і будував свої роботи за принципом такого розкадрування, акцент робив на візуальному рішенні і мені було дуже цікаво працювати з ним. Вистави, які створені з С. Брижанем, «Садок вишневий» за творами Т. Шевченка, і «Золоторогий олень» Д. Павличка, для мене є знаковими.
"Садок вишневий", Львівський театр ляльок.
— З яким з театральних колективів найбільш цікаво працюється?
— Співпраця з режисеркою Рівненського театру ляльок Оленою Ткачук відкрила нову сторінку в моїй роботі. Ми створили такі вистави, як «Пливе човен, казок повен», «Ріпка», «Івасик-Телесик», нашу співтворчість відзначили різними нагородами. Олена Ткачук привнесла в ці роботи і культуру поліського краю, і використовує різні дотепні жарти з Рівненщини. Власне актори цього театру і його колектив в цілому мають такий специфічний гумор, це для мене навіть як взірець такої собі західноукраїнської Одеси, абсолютно окремий світ, який вони побудували, і мені імпонує цей колектив. Завжди, коли працюю з цим колективом, занурююся в таку потужну командну роботу, де кожен робить колосальний внесок у спільну справу та працює на результат для створення певного проєкту. Тому я можу сказати, що два колективи Львівського і Рівненського театрів ляльок мені однаково близькі і рідні. І я не можу розділити для себе, з ким з цих колективів мені більш подобається працювати. Але я працювала і в Ужгородському театрі ляльок, і в Волинському театрі ляльок в Луцьку, працювала також за кордоном в румунському місті Сібіу з театром «Гонг». З усіма театральними колективами складалися теплі, приємні, комфортні стосунки, завжди зустрічала вмотивованих людей. І тому мені складно назвати якийсь окремий колектив: всюди, де я здійснювала постановки, я можу зазначити, що в театрах ляльок працюють дуже світлі люди, з якими дуже приємно працювати. Проте, так склалося, що Львівський і Рівненський театри ляльок, в яких я зробила найбільшу кількість постановок, є найбільш близькими для мене.
Сцена з вистави "Атомна русалка", актори Валентин Гура і Софія Мокрик. Фото: Анастасія Хлібник.
— Над якими проєктами ви працюватимете у найближчий час?
— Тепер я працюю для Закарпатського театру ляльок «Бавка» з режисеркою Н. Орешніковою. Ми створюємо постановку вертепу «Цар Ірод» за пʼєсою О.Гавроша. Також триває підготовка матеріальної частини до вистави «Козацькому роду немає переводу» за пʼєсою Н. Орешнікової, Н. Малишко за мотивами казки Зоряни Живки «Півень», (режисерка Н. Орешнікова) для Херсонського обласного театру ляльок. Плануються постановки з режисерами М. Урицьким, О. Ткачук, Я. Титаренко (у Львівському обласному театрі ляльок ми плануємо постановку вистави «Мара» за твором Л.Костенко).
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця
Довідка:
Художниця-сценографка Інесса Олександрівна Кульчицька народилася 6 червня 1972 року в місті Бердичів Житомирської області. Навчалася в Одеському театрально-художньому училищі. В 1990-му році здобула спеціальність бутафор-ляльковик. В 2018-му році вступила на відділення «Сценографія театру ляльок». Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, де в 2018-му році здобула ступень бакалавра, а в 2020-му році – ступінь магістра (з відзнакою). В 2023-му році вступила до аспірантури КНУТКІТа ім. І. к. Карпенка-Карого кафедри “Мистецтво театру ляльок”, за спеціальністю “026 Сценічне мистецтво”.
І. О. Кульчицька з 1990-го р. по 2004 р. працювала у Львівському обласному академічному театрі ляльок на посаді художника-постановника, а з 2009 р. По 2022-й р. була головним художником театру. У творчому доробку Інесси Кульчицької низка цікавих, самобутніх сценічних робіт у театрах Львова, Рівного, Ужгорода, Хмельницького, Чернігова, Полтави, Луцька, поставлених з різними режисерами. Вони складають барвисту жанрову палітру-від народної казки, української та світової класики, до творів сучасної драматургії.
Зокрема до портфоліо сценографки входять такі вистави, як: «Мишенятко Мицик», Ю.Чеповецький, реж. О. Сєрова-Бондар (1990), «Кольорове молоко», Б. Орлов, реж. О. Сєрова-Бондар (1995), «Рімтімті», Я. Вільковський, реж. І.Чекірда (1993) ( ця вистава отримала Гран-Прі на сьомому Міжнародному фестивалі у місті Ломже, 1994 р), «Як лисичка пташкою була», О. Кузьмін, реж. О. Кузьмін. (1997), «Жирафа та носоріг», Г. Хорст, реж. О. Куцик. (1998), «Бешкетник Дорофій», Гернет, реж. О. Куцик. (1999), «Маленька фея» (2005),«Кіт у чоботях», Ш. Перро, реж. О. Сєрова-Бондар. (2012), «Принцеса стрибунка», В.Бондар, реж. О.Сєрова-Бондар. (2016), «Лісова пісня», Л. Українка, реж. О. Іноземцев. (Рівне, Полтава ) (2005), «Круть-Верть», народна казка, реж. Іноземцев (Рівне, Полтава) (2017), «Попелюшка», Ш. Перро, реж. Л. Гарлінська (Луцьк, 2008), «Попелюшка», Ш. Перро, реж. Д. Нуянзін (Рівне, 2017). «Про Валебука, принцесу Небійся та Довгоборода» (словенська казка), реж. Н. Орешнікова, (Ужгород, 2018), «Вечори на хуторі, або Билиці про вічне» – трагічна фантасмагорія за мотивами творів М. Гоголя, у сценічній версії Н. Орешнікової та Н. Малишко, реж. Н. Орешнікова (Ужгород, 2020), «Думи мої, думи», Т. Шевченко, реж. C. Брижань (Рівне, 2016).
Особливого забарвлення творчість Інесси Кульчицької набула за роки співпраці із режисером Сергієм Брижанем. Їхні вистави «Садок вишневий коло хати» (2014), «Думи мої, думи» за творами Т. Шевченка, та «Золоторогий олень» (2018) за поемою Д. Павличка свідчать про справжню творчу зрілість художниці, філософічність її образного бачення, глибину й багатогранність творчого осмислення драматургічного матеріалу. Ці роботи гідно поповнили рейтинговий список найвищих досягнень сучасного українського театру ляльок.
Інесса Кульчицька брала участь у Міжнародних фестивалях театрів ляльок в Україні та за кордоном, де здобула визнання та високу оцінку своєї творчості, як колег-лялькарів, так і театральних критиків. Про це свідчать офіційні дипломи, призи та інші фестивальні відзнаки художниці. Так, за підсумками Всеукраїнського огляду конкурсу сезону 2016-2017 театрів ляльок, що проходить під егідою UNIMA-Україна, Інесса Кульчицька за виставу «Золоторогий олень», стала переможцем у номінації «Кращий художник», а на Міжнародному фестивалі «Схід-Захід», що відбувся у Кракові на весні 2018 року, ця ж вистава отримала диплом «За кращу сценографію».
До номінації «Краща сценографія» також потрапили вистави: «Попелюшка» Рівненського театру ляльок, та «Пливе човен казок повен» за мотивами народних казок, реж. О. Ткачук (Рівне, 2017), ця ж вистава потрапляє до фіналістів Другого всеукраїнського театрального фестивалю-премії “ГРА”, де займає друге місце, а в 2021-му році здобуває перше місце на XIV-му фестивалі театрів «Молоко». Ще дві вистави художниці, які були поставлені в Рівненському театрі ляльок ,отримують нагороди: «Думи мої, думи» - перше місце на Всеукраїському фестивалі театрів ляльок (Запоріжжя) та «Лісова пісня» здобуває премію ім. Лесі Українки. На XIII-му Міжнародному фестивалі ляльок “Подільська лялька”- 2023-го року художниця отримує перемогу у номінації «За кращу сценографію вистави» за оформлення вистави «Вечори на хуторі, або Билиці про вічне…» Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка».
Інесса Кульчицька неодноразово читала лекції студентам Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка Карого на теми: “Українська народна лялька-оберіг. Виготовлення ляльки-мотанки. Функція та застосування вузликової ляльки у мистецтві театру ляльок”, “Формування сценічного простору-головне завдання театрального художника. Застосування навиків театрального художника на виробництві”.
Для студентів Львівського національного університету прочитані лекції на тему «Історія виникнення тростинної ляльки, її значення в розвитку Українського театру ляльок. Технологія виготовлення тростинної ляльки, та її властивості».
І. Кульчицька брала також участь у виставках: «Виставка театральної ляльки», місто Київ, місто Хмельницький, 2009 рік, «Український павільйон Тбіліського бієнале 2020».
У 2020-му році відбулась персональна виставка театрально-декораційних робіт Інесси Кульчицької в галереї сценографії в приміщенні театру ім. Л. Українки, де були представлені ескізи та макети до вистав: «Садок вишневий коло хати», «Пливе човен казок повен», «Золоторогий олень», «Про Валебука, принцесу Небійся та Довгоборода».
І. Кульчицька брала участь у «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» в жовтні 2022-го року в Києві, де були представлені макет, ескізи, костюми та ляльки до вистави «Засвітнє танго» за твором Ю.Винничука «Танго смерті», а в 2021-му році на «Lviv Quadriennale of Scenography».
Інесса Кульчицька є членом UNIMA, активно бере участь в обговоренях питань про розвиток українського театру ляльок, на Всеукраїнських з’їздах UNIMA, а також в онлайн-бесідах з колегами по цеху.
